1. Українська мова національна мова українського народу. Питання періодизації. Поняття літературної мови. Мовна норма та її соціальне значення

• Название: 1. Українська мова національна мова українського народу. Питання періодизації. Поняття літературної мови. Мовна норма та її соціальне значення
• Анкор: ukrmova.docx
• Дата: 25.03.2018
• Размер: 175.61 Kb.
• Имя файла: ukrmova.docx
• Тип: Документы; #17176
• страница: 9 из 10

79.                Явища, суміжні з омонімією (омоформи, омофони, омографи).

Від багатозначних слів відрізняють омоніми(від гр. homos- однаковий і опута- ім’я) - слова, які мають однакове звучання й написання, але зовсім різні значення. Наприклад: балка- «яр з пологими схилами» і балка- «дерев’яна колода або залізний брус, що є основою перекриття, настилу…», череда- «гурт свійських тварин (перев. великої рогатої худоби), які утримуються, пасуться разом» і череда- «вид однорічних трав’янистих рослин родини складноцвітих, що використовуються в медицині». Наведені лексичні омоніми є повними, тобто збігаються в усіх своїх формах. Серед неповних омонімів розрізняють омофони, омоформи й омографи.Омофони- це слова, які вимовляються однаково, але мають різні значення й написання. Наприклад: Гончар-гончар, Роман-роман, часмине[ми(е)не] - знайтимене [ме(и)не],пресувати[пре(е)сувати] папір- присувати[при(и)сувати] стіл до вікна, заселяти[засе(и)л'ати] будинок- засиляти[заси(е)л'ати] нитку в голку. Омоформи- слова, що збігаються лише в одній або кількох формах. Здебільшого вони належать до різних частин мови. Наприклад: Думи мої, думи мої, Квіти мої, діти! Виростав вас, доглядав вас – Де ж мені вас діти!(Т.Шевченко): У першому випадку діти- іменник у кличному відмінку множини, у другому - дієслово в неозначеній формі. Інші приклади омоформ: мила дівчина- господинямилавікна;ходи,Грицю, до роботи- він знає всіходий виходи. Омографи- слова, що пишуться однаково, але мають різне звучання і значення: мала щастя- мала дитина, високийнасип -насип насіння, довгікоси- дівочоїкосиі коси траву; від зорі до зорі- вечірнізорі.
80.                Пароніми в українській мові. Структурні типи паронімів

Від омонімів потрібно відрізняти пароніми(від гр. para- біля й опута- ім’я) - слова, близькі (не однакові!) за звучанням, але різні за значенням і написанням. Наприклад: Громадський, -а, -є.Який стосується суспільства, громади чи окремого колективу; який відбувається в суспільстві або пов’язаний із суспільно корисною діяльністю: Відомий український поет і перекладач Дмитро Павличко є водночас активним громадським діячем. Громадянський, -а, -є.Який стосується громадянина як члена суспільства, властивий йому: Найсвятіший громадянський обов’язок-захист своєї Вітчизни.До найбільш поширених паронімів належать: абонемент- абонент, винахідливий-винахідницький, вирішення- рішення, висвітлювати- освітлювати, книжковий- книжний, людний- людяний, талан-талант, україніка- україністиката ін.
81.                Синонімія як вираження смислової еквівалентності в слові. Джерела виникнення синонімів. Типи синонімів і синонімічних рядів.

Багатство кожної мови визначається наявністю в ній синонімів. Лексичнісиноніми(від гр. synonymos- однойменний) - це слова, близькі або тотожні за значенням, які по-різному називають той самий предмет, явище, ознаку, процес та ін. Однакові за значенням та емоційно-експресивним забарвленням слова мають назву абсолютнихсинонімів: азбука- абетка- алфавіт, визначення- дефініція, мовознавство- лінгвістика, обрис- контур, відтінок-нюанс, іспит- екзамен, площа- майдан, любий- милий, баритися- гаятися, скрізь- усюди.Вони використовуються в мовленні для того, щоб уникнути повторів. Ідеографічні(значеннєві) синоніми, позначаючи той самий предмет, явище, ознаку, процес та ін., відрізняються окремими елементами своїх значень: хотіти- бажати, жадати, прагнути; рішучий- твердий, незламний, непохитний. Синоніми, які різняться елементами значень та емоційно-експресивним забарвленням і є характерними для певного стилю, називаються стилістичними: їсти- уминати, трощити, глитати, жерти; зрозуміти- второпати; набриднути- остобісіти, осточортіти; дурний- дурноголовий, дурноверхий.Нашій мові притаманне розмаїття синонімічних засобів. Пригадаймо, як герой комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло» Мокій Мазайло, переконуючи Улю в багатстві української мови, наводить як приклад цілу низку синонімів до дієслова «говорити»: «…Та ось вам на одне слово «говорити» аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, балакати, гомоніти, гуторити, повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, ґерґотати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти…». Більшість із наведених у прикладах синонімів є загально мовними,синонімічні зв’язки між ними не залежать від контексту. Слова, які виступають синонімами лише в контексті, називаються контекстуальнимисинонімами. Наприклад: Бійпалавнедовго, не більше півгодини, але був він жорстокий і кривавий(О. Довженко). І вдень і вночікипіларобота.Виділені слова є контекстуальними синонімами до тривати.На явищі синонімії будується така стилістична фігура, як перифраза(гр. periphrasis)- мовний зворот, який описово, через характерні ознаки передає зміст іншого слова. Наприклад: ліс- зелений друг, вугілля- чорне золото, цукор- біле золото ібіла смерть,Великобританія- Туманний Альбіон.Це загальноприйняті, загальнозрозумілі перифрази. Окрім них виділяються ще й ситуативні, індивідуально-авторські, зміст яких зумовлений конкретним контекстом. Синонімія лежить і в основіевфемізму(гр. euphemismos)- слова чи вислову, що пом’якшує зміст висловлюваного шляхом використання іншої ознаки: говорити неправду(замість брехати), навіки спочити(замість померти), у нетверезому стані(замістьп’яний)і под. Морфологічні синоніми – це варіанти граматичних форм слів на позначення того самого поняття: співає-співа, літає-літа. Обидва компоненти цих синонімічних пар нейтральні з погляду літературної нормативності, але другий з обмеженим діапазоном вживання(поезія, розмовна мова). Приклади морфологічних синонімів: 1)повні-короткі, стягнені-нестягнені форми якісних прикметників: зелен-зелений, зелена-зеленая; 2)проста і складена форма вищого і найвищого ступенів порівняння: добріший-більш добрий; 3)форми дієслів недоконаного виду майбутнього часу(проста й аналітична): писатиму-буду писати; 4)відмінкові форми іменників, прикметників, займенників, числівників: давальний і місцевий відмінки(батьку-батькові, на синьому-на синім), орудний відмінок(іменем- ім’ям). Синтаксичні синоніми  - це граматично різні конструкції, що виражають ту саму думку. Такими можна вважати: 1)сполучникові та безсполучникові речення: Рада б зірка зійти, та чорна хмара заступає.- Рада б зірка зійти-чорна хмара заступає; 2)складнопідрядні й прості речення з дієприкметниковим і дієприслівниковим зворотами: На обрії устали ліси, занурені в небо по пахви, обсипані пилом роси.-На обрії устали ліси, що були занурені…; 3) пряма й непряма мова; 4) словосполучення і речення: зошит учня –учнівський зошит, високоросла людина-людина високого зросту; Я не сплю.-Мені не спиться.Окремий різновид синонімів становлять фразеологічні синоніми-варіанти фразеологічних одиниць на позначення того самого поняття: говорити-плескати язиком, ляпати язиком, молотити язиком. Багатство синоніміки в мові – одна з основ розвитку її високої культури.

82.                Поняття активної та пасивної лексики. Історизми, архаїзми.

Активна і пасивна лексика української мови — два шари лексики, наявність яких зумовлена такими основними чинниками, як поява нових слів і вихід з ужитку слів, що позначали старі явища й реалії. Активна лексика становить ядро словникового складу мови. Вона об'єднує як споконвічно українські слова, так і численні групи запозичених слів. Головна її ознака — регулярне використання у сфері діяльності людини. Зокрема слова хліб, молоко, яблуко, дорога, тролейбус, повітря, дочка, дощ, великий, солокий, читати, тут тощо — загальновживані слова, використовуються у побуті. Проте до активної лексики належать і такі слова як синус, косинус, діагональ, перпендикуляр, префікс, іменник, речення, кома, кут — терміни. Пасивна лексика — слова, які вийшли або виходять з активного вжитку, а також нові слова, недавно створені чи запозичені з інших мов — неологізми. Архаїзмами (від грец. άρχαίοζ — старовинний, давній) у загальному визначенні називаються слова, що вийшли з широкого вжитку й перейшли до так званого пасивного запасу лексики національної мови. У більш точному розумінні до архаїзмів належать слова, «що називають такі предмети чи поняття, які самі по собі аж ніяк не застаріли, але для позначення яких тепер користуються іншими словами». Від інших застарілих слів, зокрема історизмів, архаїзми таким чином відрізняються тим, що мають у сучасній мові синоніми. Усі наявні в мові архаїзми поділяються на окремі типи. За класифікацією, поданою в довіднику сучасної української мови, таких типів виділяється П'ять: 1. Власне лексичні архаїзми — слова, витіснені з мови словами з іншим коренем: рать — військо, уста — губи, рот, перст — палець. 2. Лексико-словотворчі архаїзми відрізняються від сьогоднішніх відповідників суфіксами або префіксами: вої — воїни, шкатула — шкатулка, коляса — коляска. 3. Лексико-морфологічні архаїзми характеризуються застарілою граматичною формою: роль — роля, читає — читаєши, моліться — молітеся, сини — синове. 4. Лексико-фонетичні архаїзми від сучасних назв різняться однією чи двома фонемами: поет — піїт, злато — золото, ріжний — різний. 5. Лексико-семантичні архаїзми — застарілі значення слів, які тепер уживаються з іншими, сучасними значеннями: живот (життя), язик (мова, народ), мир (громада, світське життя). В художніх творах архаїзми можуть використовуватись з метою: 1) відтворення історичного колориту тієї доби, про яку йдеться у творі, наприклад: «А паче всього він хоче, — тут сотник обернувся до Замойського, — він хоче, щоб козацтву реєстровому якнайскорше таки виплатили державне утримання» (І. Ле); 2) мовної характеристики особи, яка говорить, наприклад: «Мир дому і живущим в ньому, — сказав Балабуха, обнявши отця Степана» (І. Нечуй-Левицький); 3) надання мові відтінку урочистості, схвильованої під несеності над звичайною, побутовою формою вираження, наприклад: «Світе вольний, несповитий» (Т. Шевченко); «Що ти за сила єси?» (П. Тичина); 4) створення комічного враження, наприклад: «Турн тяжку боль одоліває, к Енею руки простягає і мову слезную рече...» (І. Котляревський). Історизмами називаються слова, застарілі через те, що вийшли з ужитку ті предмети, які вони позначали, наприклад: мушкет, кунтуш, опанча, шеляг, челядь і т. д. З цієї ж причини історизми інколи називають матеріальними архаїзмами. На відміну від останніх історизми не мають у сучасній мові синонімів. Історизми трапляються переважно в художніх творах історичної тематики, де вони позначають реалії доби, про яку йдеться, а також слугують засобом відтворення колориту мови тих часів, наприклад: «І була під Києвом січа велика. Стріли закрили сонце, а від тупоту копит, іржання коней і брязкоту заліза не чути було людського голосу. Ціла орда з ханом Отроком прийшла під Київ.

83.                Лексика української мови з погляду походження

Власне українська лексика - це слова, що витворилися в українській мові після спільнослов'янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах українського народу. Вони складають основу української лексики і формують національні ознаки мови. До них можна віднести: людина, держава, громада, приміщення, борщ, чай, минути, гопак, будинок, кучерявий, чоботи, свита, смуга, хустина, оранка, сіяч, зайвий, вщерть, віхола, щоденник та багато інших. Їх легко виділити в такий спосіб: якщо слово не має виразних ознак запозичення і в російській мові перекладається іншими, то є підстави вважати його власне українським: хвиля, мрія, гарний, нишком, крадькома, навпростець тощо.Українська мова запозичувала з інших мов слова та окремі елементи. Запозичення йшли усним та писемним шляхом і в різні історичні періоди. Тому багато запозичень уже втратили ознаки своєї первісної мови й стали цілком українськими словами. Такими є грецизми вишня, огірок, лимон, м'ята, левада тощо. Тільки науковий етимологічний (за походженням) аналіз може показати, з якої мови прийшло слово і що воно в тій мові означало.Більшість сучасних українських імен осіб є також запозиченнями. Втративши своє первісне значення, з грецької мови прийшли до нас і стали іменами слова: Анатолій (схід сонця), Андрій (сміливий, мужній), Артем (здоровий, повний сили), Вікторія (перемога), Віталій (життєздатний), Марина (морська), Павло (малий). Від скандинавських народів прийшли до нас імена Гліб (нащадок бога) та Ігор (захисник). Визначити іншомовне слово можна за фонетично-граматичним оформленням та лексичним значенням. Скажімо, звук і літера ф не характерні для слов'янських мов, і всі слова в українській мові, що мають цей звук і відповідно літеру, за походженням є грецизмами та латинізмами: фізика, фігура, фокус, фея, факт тощо. Тюркізми ж характеризуються наявністю кількох звуків а: сарай, базар, баклажан, байрак, кабан, сазан, чабан, барабан, аршин, аркан. Початковий звук і літера а взагалі характерні тільки для іншомовних слів, зокрема для арабських (алгебра, алкоголь), латинських (аудиторія, абітурієнт, ангіна), грецьких (алфавіт, автор, архів, азот, афоризм, анемія, автономія). Крім початкових звуків а, ф, грецькі запозичення можуть позначатися наявністю звукосполучень пс, кс (психологія, ксерокс, скелет), кореневих частин бібліо, гео, біо, люк, фон (бібліотека, бібліографія, геологія, біологія, філолог, фонетика). Такі запозичення є термінами з різних сфер суспільного та наукового життя: демократія, космос, ідея, метод, аналіз, історія, філософія, граматика, педагогіка, діалог тощо. Специфічними, невластивими українській мові, є поєднання приголосних звуків у словах німецького походження: штаб, шахта, кран, крейда, ландшафт, бутерброд, верстат, лозунг, ланцюг, солдат, майстер, сигнал. Цією ж ознакою характеризуються слова англійського походження: комбайн, спонсор, менеджер, трамвай, тролейбус, ескалатор. Якщо слово не схоже на власне українське, то значення його також може підказати, звідки прийшло до нас це слово. Так, відомо, що музичні терміни наша мова запозичувала з італійської: анданте, акорд, композитор, піаніно, опера, соната, віолончель, соло, тріо, а назви предметів туалету, страв, побуту - переважно з французької: пенсне, жабо, кашне, манжет, пюре, рагу. Багато саме французьких слів стали в українській мові незмінюваними, вони мають у кінці наголошені голосні: бюрó, купé, шасí, лотó, мантó, турнé, гофрé. Для французьких слів характерні наголошені кінцеві звукосполучення -ер, -ор, -аж, -анс: шофéр, режисéр, актóр, гарáж, тирáж. Для англійських слів характерне звукосполучення дж та інг (инг): джем, джемпер, джентельмен, джин, мітинг, пудинг, ринг тощо. З англійської мови запозичено чимало спортивних і технічних термінів: матч, старт, фініш, теніс, хокей, футбол, аут, трест, тент. З німецької мови запозичувалися військові, технічні терміни: фронт, штат, штаб, шпигун, слюсар, рубанок, стамеска, клейстер. У сфері української науки, юриспруденції багато латинізмів: консиліум, акваріум, радіус, конус, конституція, еволюція, республіка, вектор, спектр. Терміни мореплавства прийшли до нас із голландської мови: флот, трос, трап, шлюпка, баркас, каюта, лоцман, бакен, матрос, гавань. На фоні української лексики легко виділяються старослов'янізми. Вони мають:
а) звукосполучення ра, ла, ре, ле, що відповідають українським звукосполученням оро, оло, ере, еле: врата, глава, брег, благо, град, злато; б) початкове звукосполучення йе: єдиний, єдність; в) іменникові суфікси -тель, -ство: учитель, мислитель, братство; г) префікси воз-, со-, перед-: воздвигнути, возлюбити, воздати, возрадуватися, соратник, премудрий, преподобний; д) суфікси -ущ, -ащ, -ящ: трудящий, грядущий.

84.                Лексика української мови з погляду вживання

Активна лексика - cлова, які забезпечують повсякденні потреби мовця, мають високу частоту вживання та зберігають стилістичну нейтральність: любити, стомлений, віра, дім, останній, добро, хліб, стіл, вікно, око, лоб, якийсь тощо.

Застарілі слова: - архаїзми - слова, що є застарілими синонімами до слів активної лексики сучасної укр.мови: зигзиця-зозуля, чадо-дитина, яко-як, зерцало - дзеркало, ся-ця.

- історизми - слова, що вживаються на позначення назв зниклих предметів, явищ, понять старовини таминулого: вельможа, князь, кріпак. Неологізми - нові слова, які входять у загальний вжиток. Серед них розрізняють: •  загально мовні неологізми (комп 'ютер, дискета, монітор, клонування);

•    авторські неологізми: громовиця (Л.Українка); знедуховніти, просвітлина(0.Гончар).
85.                Функціональна диференціація лексики: загальновживана лексика, термінологічна й професійна лексика, діалектна лексика, жаргонна лексика, арго

За особливостями функціонування слова в українській мові поділяються на такі, що вживаються без обмежень у спілкуванні (загальновживана лексика), та слова обмеженого вживання (спеціальна лексика). До складу загальновживаної лексики входять слова, які використовуються усіма носіями мови і позначають поняття, пов'язані з повсякденним життям: земля, вода, двері, косити, любити, тисяча, мати, совість тощо. Вживання спеціальної лексики обмежене професійною діяльністю людей, соціальними ознаками або територією проживання (діалектним ареалом).

Спеціальна лексика української мови за сферами вживання

містить:

0 діалектну лексику;

0 термінологічну та професійну лексику;

0 жаргонну й арготичну лексику.

• Діалектизми - це слова, вживання яких обмежене територією певного наріччя (діалекту). Українська мова має три наріччя: північне, південно-західне та південно-східне. Кожному з них притаманні особливості лексичного, фонетичного, синтаксичного харак і еру.

Серед діалектизмів розрізняють:

- лексичні діалектизми, що називають поняття, для позначення яких вживаються інші назви у загальнонародній моїй: окраєць -скрайок, окрай, відліпка; волошки - васильки, блават, півень — когут;

- етнографічні діалектизми, що називають місцеві реалії, невідомі за жами території певного наріччя: крисаня, клепаня – чоловічі калюхи, колиба-курінь пастухів, трембіта- музичний інструмент;

- семантичні діалектизми, що є словами загальнонародної мови, але мають інше значення: вино - виноград, губи - гриби, хвиля - гарна шия погода.

Терміни (від лат. межа, кінець ) - слова або словосполучення, які позначають поняття спеціальної галузі науки, знання, діяльності {косинус, підмет, валентність). У межах окремих галузей терміни об'єднуються в системи з певними закономірностями внутрішньої організації - термінології. Так, існують мовознавча, математична, юридична, спортивна термінології тощо.

Професіоналізми - слова або словосполучення, які безпосередньо пов'язані з професією або родом діяльності людини і можуть бути нерозумілими за межами певного професійного середовища: петит (із друкарської справи), блокада, голковколювання, стінка (зі спортивного словника).

Жаргонізми - слова, які вживаються у процесі спілкування людей, об'єднаних спільністю інтересів, діяльністю, соціальним станом та статусом: читалка - бібліотека, хвіст – академзаборгованість.

Арготизми (від фр. - замкнутий) - слова, що умовно прийняті та втаємничені для спілкування окремої соціальної групи, яка пригне зробити свою мову (арго) незрозумілою для інших: курганити-грати, курашник - музика, дикона - десять (із лірницького арго).