1. Українська мова національна мова українського народу. Питання періодизації. Поняття літературної мови. Мовна норма та її соціальне значення
 Скачать 175.61 Kb.
|
|
19. Морфологічні способи словотвору сучасної української мови 1.Префіксальний: бігти — прибігти, писати — підписати, дописати, переписати, записати. 2. Суфіксальний: слухати — слухач, день — денний, вікно — віконний, говорити — говоріння. 3. Префіксально-суфіксальний: ліс — пролісок, вода — підводник, земля — підземний. 4. Безафіксний: блакитний — блакить, пробігати — біг, приїзд — їзда, бігати — біг. 5. Складання слів та основ: телефон, автомат — телефон-автомат; лід і ходити — льодохід; фото, монтаж — фотомонтаж. 6. Складання скорочених основ: заробітна плата — зарплата, професійна спілка — профспілка, Організація Об’єднаних Націй — ООН. 7. Зрощення слів: маловідомі — маловідомий, перекоти поле — перекотиполе. 8. Перехід однієї частини мови в іншу: майбутнє (яке?) покоління — близьке (що?) майбутнє. 20. Морфолого-синтаксичний, лексико-синтаксичний, лексико-семантичний способи словотвору сучасної української мови Найпоширенішим є морфологічно-синтаксичний спосіб, який ще називають переходом однієї частини мови в іншу. Суть його досить проста, слово не зазнає змін в написанні чи звучанні, просто змінюється роль, яку воно відіграє в реченні, а також його значення. Наприклад, порівняймо два речення: 1. Український військовий корабель увійшов в гавань. 2. Кирило завжди мріяв стати військовим. У в обох реченнях вживається слово «військовий», однак значення воно має різне. В першому випадку це прикметник, який є означенням до іменника «корабель». У другому випадку «військовий» - це іменник, що має значення - - особа, що служить у війську, в реченні слово – частина складеного присудка. Як бачимо «військовий» з прикметника перейшло в іменник і також змінилася його синтаксична роль. Саме тому цей спосіб словотвору ще називають морфологічно-синтаксичним. Найчастіше переходять: - прикметники, дієприкметники в іменники (вчений, майбутнє, пальне, поранений, військовополонений тощо). При переході прикметників в іменники утворюються: 1. Назви осіб ( коханий, зустрічний, перехожий). 2. Назви приміщень ( варенична, учительська). 3. Назви тварин (хордові). 4. Військові назви (передова). 5. Назви страв (перше, друге, холодне). 6. Абстрактні назви (сучасне, громадське). 7. Терміни (дзвінкий, приголосний, пряма). - дієприкметники в прикметники (лежачий, освічений, стиглий, печений); - іменники в прислівники (повернеться весною; кругом темрява); - числівники в іменники (одна книжка – залишилася одна) - займенники в сполучники (Що ти хотіла? – Я побачила, що комп’ютер зламався). Лексико-синтаксичний спосіб словотвору полягає в зрощенні словосполучень в одне слово при збереженні слів повністю, на відміну від основоскладання, коли опускаються закінчення. Порівняймо: перекотиполе і другорядний. Перше слово створено лексико-синтаксичним способом (перекоти поле), а друге – основоскладанням (другий ряд). Лексико-семантичний спосіб – це надання слову нового значення з часом. Наприклад, первісне значення слова «запорожець» – козак, що перебуває на Січі. У двадцятому столітті це слово отримало значення – мешканець Запоріжжя, і, врешті, - назва автомобіля. 21. Завдання словотвірного й морфемного аналізу 22. Предмет морфеміки. Морфемна структура слів. Типи морфем української мови Морфеміка – розділ мовознавства, що вивчає склад(будову) слова. Найменшу значущу частину слова називають морфемою У сучасній морфеміці виділяють два підрозділи – морфонологію та морфонотактику. Морфонологія вивчає морфему як парадигматичну одиницю та альтернування фонем у форфемі. Морфонотактика вивчає морфему як синтагматичну одиницю, тобто характер поєднання морфем у складі словасловоформи. Види морфем: кореневі – обов’язкова частина слова (молодий, молодь, молодість; весна, провесна, весняний); службові – префікс, суфікс, закінчення, постфікс, інтерфікс. 1)Корінь – спільна ч-на споріднених слів. Буває: -вільний: дубовий – може використовуватись тільки один корінь дуб як слово(більшість слів); - зв’язаний: вулиця – без дод. Морфем не вик-ся. 2) Основа слова – ч-на слова без закінчення. Буває: - похідна – крім кореня має ще кілька сл. твір афіксів: вулиця. - непохідна – не має словотвір афіксів- дуб. - вільна –це о., в якій корінь може звільнятися від словотвір. афіксів: дубовий. - зв’язана – не може звільнятися від словотворчих афіксів: взуття. - чиста – не може мати закінчення. 3) Закінчення – може бути нульовим тільки в змінних словах. Зак-ня немає у інфінітивах: читати, незмін ім.: таксі, прислівник: тихо, дієприсл: читаючи. 4) Постфікс – це морфема, яка стоїть в кінці слова після закін-ня чи формотвор. суф.: умиватися, якийсь, ч-ки –бо, -но, -то, -от, -таки. 5) Інтерфікс – з’єднувальний голосний(о,е): літопис. Формотворчі/Словотворчі афікси Формотворчі: дієприкм(прочитаний), дієприсл(читаючи), інфінітив(читати), ступ. порівняння(найглибший), док. вид дієслів(прочитати), часові суф(прочитав), зворотно-середній спосіб дієслів(митися). Словотворчі: люди за фахом діяльності – таксист. 24. Термін морфеміка має два значення – онтологічне та гносеологічне. Морфеміка — це морфемна підсистема мов, система морфемморфів — найменших значеннєвих одиниць, будівельних компонентів словасловоформи. Морфеміка – це розділ граматики, що вивчає систему морфемморфів і морфемнуморфну структуру слівсловоформ; формальні та семантичні відношення морфемморфів між собою і зі словомсловоформою як цілісним утворенням. Поступове нагромадження мовних фактів, розбудова теоретичних та методологічних положень мовознавчих наук, усвідомлення мови як цілісної системи зі своєю структурою та елементами – мовними одиницями й тими відношеннями, які їх зв’язують, спричинило, з одного боку, зміну акцентів щодо визначення рівня мови відповідно до мовної одиниці, яка конститує цей рівень мови морфологічний – морфемний, а з другого – виокремлення спочатку в межах морфології, а потім і як цілком самостійного – розділу словотвір. І найостаннішим відгалуженням від морфології є морфеміка як розділ мовознавства, який, щоб уникнути небажаної термінологічної омонімії з підсистемою мови, можна назвати морфемологією. Морфемологія має власні об’єкт дослідження – морфемна підсистема мови як об’єктивна дійсність; предмет дослідження – морфемаморф як основна одиниця і як компонент морфемної структури словасловоформи, а також морфемна структура словасловоформи як послідовність морфемморфів, побудована за певними правилами сполучуваності окремих їхніх типів і класів; одиниці морфеміки – елементарні морфемиморфиі комплексні морфемніморфні структури слівсловоформ; проблематику дослідження: 1. види морфемморфів за роллю і місцем у словісловоформі, зі їхньою функцією, а поширенням у мові, за походженням тощо; 2. значення морфеми, типи морфемморфів за значеннямлексичне значення, граматичне значення, словотвірне значення різновиди ГЗ і СЗ; 3. співвідношення лінійнихсинтагматичних та нелінійнихпарадигматичних одиниць морфемного рівня: словословоформа, основаосновоформа, морфемаморф; 4. принципи виділення у словоформах лінійних одиниць – морфів і правила ототожнення їх у парадигматичну одиницю – морфему; 5. сукупність морфемнихморфних структур слівсловоформ, закони їхнього конструювання та розподіл за частинами мови. 26. Морфема – це найменша знакова одиниця мови, яка виділяється у слові і реалізується у морфах. Рівень мови. Морф — найкоротший мінімальний відрізок словоформи, або інакше — текстового слова, що наділений самостійним значенням і певною формою. Родовим поняттям для морфів є морфема. Морф — конкретний лінійний представник морфеми, узагальненої абстрактної одиниці мови, один із формальних її різновидів, що встановлюється при поділі текстового слова. Корені та афікси [ред.] Морфеми поділяються на два основних типи — кореневі (корені, або основи), та афіксальні (афікси). Корінь — основна значуща частина слова. Корінь є обов’язковою частиною будь-якого слова — не існує слів без кореня. Кореневі морфеми можуть утворювати слово як разом з афіксами, так і без них. Афікс — допоміжна частина слова, що приєднується до кореня, та служить для словотвору та вираженню граматичних значень. Афікси не можуть самостійно утворювати слово, а лише з коренями. На відміну від коренів, афікси не бувають одиничними (тобто, зустрічаються в багатьох словах, а не якомусь одному). Класифікація афіксів [ред.] Афікси поділяються на типи в залежності від їхнього положення в слові. Найпоширеніші в мовах світу два типи афіксів — префікси, що стоять перед коренем, та постфікси, що стоять після кореня. Префікс уточнює смисл кореня, передає лексичне значення, інколи виражає і граматичне значення (наприклад, вид у дієслів). В залежності від значення, що виражається постфіксами, вони розділяються на суфікси (що мають дериваційне, або словотвірне значення) і флексії або закінчення (що мають реляційне значення, тобто вказують на зв’язок з іншими членами речення). Суфікс передає лексичне та (частіше) граматичне значення. Є мови, в яких не вживаються префікси (тюркські, угро-фінські), а всю граматику виражають постфіксами. В деяких інших мовах, наприклад, суахілі (родина банту, Центральна Африка), використовуються префікси і майже не використовуються постфікси. Індоєвропейські мови, до яких належить і українська мова, використовують і префікси і постфікси, але з перевагою останніх. Окрім префіксів та постфіксів зустрічаються й інші типи афіксів. Інтерфікси — службові морфеми, що не мають власного значення, і слугують для зв’язування коренів у складних словах (наприклад, вод-о-спад). Конфікси — комбінації префікса з постфіксом, які завжди вживаються спільно, оточуючи корінь (як, наприклад, в німецькій мові ge-lob-t — «хвалений»). Інфікси — афікси, що вставляються в середину кореня, і служать для вираження нового граматичного значення; зустрічаються в індонезійських мовах (наприклад, ta-n-go) . Трансфікси — афікси, які, розривають корінь, що складається лише з приголосних, і визначають граматичне значення слова (характерні для семітських мов, наприклад, для арабської). 27. Предмет граматики. Основні поняття граматики: граматичне значення, граматична форма, граматична категорія. Граматика (від лат. grammatike techne "письмове мистецтво") - 1) будова мови (система морфологічних категорій і форм, синтаксичних категорій і конструкцій); 2) наука, яка вивчає будову мови. Що стосується граматики як науки, то розрізняють: 1) формальну, яка вивчає граматичні форми та їх структуру, і контенсивну (семантичну), яка вивчає значення цих форм і структур; 2) синхронічну, що вивчає будову мови на певному умовно виділеному часовому етапі, і діахронічну, яка вивчає мовну будову в її історичному розвитку. Із синхронічної граматики виокремлюють функціональну, яка вивчає функції граматичних одиниць. Граматичне значення - узагальнене (абстрактне) мовне значення, яке властиве рядам слів, словоформ, синтаксичних конструкцій і яке має в мові регулярне (стандартне) вираження. Так, слова весна, літо, парк, робітник, праця, голубінь мають значення предметності; добрий, теплий, зелений, дзвінкий, золотий, дерев'яний - значення ознаки; йти, летіти, співати, їсти - значення процесуальності; дороги, книжки, стола, вікна, олії, бензину - значення родового відмінка; читав, думала, кричало, любили - значення минулого часу і т.д. Крім тут згаданих, можна ще назвати граматичні значення роду, числа, особи, предикативності, суб'єкта, об'єкта та ін. Як бачимо, граматичне значення відрізняється від лексичного масовістю, груповим характером свого виявлення, тобто воно властиве великим групам слів. Крім цього, граматичне значення відрізняється від лексичного: Граматична категорія - система протиставлених одна одній однорідних граматичних величин (граматичних форм із однорідним значенням). Для того щоб констатувати, що в якійсь мові є певна граматична категорія, потрібно, щоб був ряд форм, об'єднаних якимсь спільним значенням, щоб усередині цього об'єднання було протиставлення і щоб ті протиставлені значення мали формальне вираження. Так, граматичною категорією є категорія числа, бо вона об'єднує мовні одиниці на основі спільного значення "число". Всередині цього об'єднання протиставляються одиничність і множинність, і граматичні значення однини й множини формально виражаються за допомогою спеціальних закінчень. Пор.: ліс - ліси, весна - весни, озеро - озера, де граматичне значення однини виражене нульовим закінченням і закінченнями -а та -о, а граматичне значення множини - закінченнями -и та -а. Граматичні категорії поділяють на морфологічні й синтаксичні. До морфологічних належать категорія роду, числа, відмінка, виду, часу, способу, особи; до синтаксичних - категорія активності/пасивності, комунікативної спрямованості (розповідність, питальність, спонукальність), стверджуваності/залеречуваності, синтаксичного часу й синтаксичного способу. 28. Частини мови і принципи їх класифікації. Система частин мови сформувалася на перетині лексики, синтаксису і морфології, і дослідження їх у цьому аспекті є, безперечно, перспективним. Проте, незважаючи на тривалу історію вивчення частин мови на матеріалі різних мов, проблема частин мови не може вважатися розв'язаною й на сьогодні ні щодо їх складу, ні щодо принципів класифікації. Вимагають уточнення критерії виділення частин мови (що безпосередньо відбивається на їх складі), розмежування центру і периферії частин мови, визначальні їх синтаксичні і морфологічні характеристики у плані взаємодії з категоріальною і лексичною семантикою, ступінь вияву семантичних і граматичних ознак у різних підгрупах певної частини мови, іноді в окремих частин мови як специфічного граматичного класу. Принципові розбіжності щодо частин мови виявляються у критеріях їх класифікації. Очевидним є факт, що склад частин мови та їх ієрархія нерідко зумовлюються прийнятими дослідником критеріями, зокрема відмінностями у виборі критеріїв. Питання про застосування одного або декількох критеріїв при класифікації частин мови протягом тривалого часу було і залишається в сучасній лінгвістиці центральною проблемою наукової граматики. Щодо кількості критеріїв висловлювалися інколи діаметрально протилежні погляди. До полярних поглядів належить визнання єдиного критерію класифікації, з одного боку, і необхідності застосування комплексу різних критеріїв, з другого боку. У межах класифікації за одним критерієм (гомогенної класифікації) і класифікації за декількома різними критеріями (гетерогенної класифікації) також спостерігаються внутрішні відмінності. Так, прибічники гомогенної класифікації визнають єдиним критерієм розподілу слів з а частинами мови або лексичний, або морфологічний, або синтаксичний критерій. Частини мови - великі за обсягом класи слів, об'єднаних спільністю загального граматичного значення і його формальних показників. Частини мови - одне з найважливіших понять у граматиці. Без нього неможливо вивчати граматичну будову будь-якої мови. Крім того, частини мови є важливим джерелом пізнавальної діяльності людини. За допомогою частин мови людина диференціює речі, їх якості, процеси, дії і стани та їх ознаки, виявляє відмінності в реальному світі й здійснює його категоризацію. Частини мови, таким чином, є важливим способом розуміння й інтерпретації дійсності. 29. Іменник як частина мови. Загальне значення, граматичні ознаки і синтаксичні функції. Іменник — це частина мови, що об’єднує слова з предметним значенням, вираженим у граматичних категоріях відмінка і числа та у формах певного граматичного роду. В іменнику об’єднуються спільним значенням предметності семантично різні слова: назви конкретних предметів (човен, ліс, золото), істот (дівчина, ведмідь, синиця), явищ природи (блискавка, дощ), узагальнених властивостей і ознак (доброта,сміливість, блакить), станів (відпочинок, дрімота) і т. д. На відміну від прикметників,прислівників, дієслів, іменники називають ознаки і дії або стани самостійно, незалежно від тих предметів і явищ, яким ці ознаки або процеси властиві, хто є їх носіями. Загальнокатегоріальне значення предметності в іменнику дістає вияв у граматичних категоріях і в словотворчих засобах. Основні граматичні ознаки іменника — це наявність категорій роду, відмінка і числа. Кожний іменник належить до одного з трьох граматичних родів — чоловічого, жіночого або середнього. Не мають граматичного роду лише іменники множинної форми (ворота, висівки, дріжджі та ін.). Іменники змінюються за відмінками (крім деяких слів іншомовного походження,деяких абревіатур і прізвищ) і характеризуються граматичним значенням числа (одні мають співвідносні форми числа, інші виступають лише в однині або у множині). Категорії роду, числа і відмінка іменників відрізняються від прикметникових, займенникових і частково числівникових: в іменнику вони є визначальними, а в інших іменних частинах мови повторюють граматичні значення пояснюваного іменника, отже, є синтаксично зумовленими значеннями, наприклад: солона вода, солоної води, солоній воді, солоною водою; мій друг, мого друга, моєму другові, моїм другом. В іменнику значення числа досить часто виражається допоміжним засобом (наголосом), а значення роду сприймається в процесі зіставлення, флексій усього парадигматичного ряду (порівняйте: ткач і піч, день і сіль) та врахування семантичної віднесеності до статі в назвах істот (порівняйте: батько і яблуко, Микола і Марина) і Ще ряду ознак.Іменник як назва предмета виступає в типовій для нього синтаксичній функції підмета (в початковій формі — називного відмінка) або додатка (в непрямих відмынках). Наприклад: Небо сьогодні синіло по-весняному (О. Гончар); Шипшина важко віддає плоди. Вона людей хапає за рукав (Л. Костенко). Іменник може також виконувати вторинні функції: означення (узгодженого — прикладки та неузгодженого), обставини, іменної частини складеного присудка, Морфологычні ознаки Відмінювані слова. Змінюються за відмінками і числами. Мають рід. Початкова форма: називний відмінок однини, а для тих, що вживаються тільки в множині, — називний множини. За лексичними іморфологічними ознаками поділяються на власні і загальні, конкретні і абстрактні, назви істот і неістот, збірні та одиничні Синтаксичніознаки Основна: підмет (називний відмінок або родовий, коли поєднується з кількісним числівником або іншим словом із кількісним значенням - у складеному підметі), додаток (у непрямих відмінках). Неосновна: обставина (частіше іменник з прийменником, особливо в місцевому відмінку), неузгоджене означення, прикладка, іменна частина складеного присудка Під предметністю об’єднуються різні лексичні значення, але всі вони сприймаються як назви предмета. Це можуть бути назви: - конкретних предметів {ліжко, мітла, окуляри, сани); - істот (людина, вчитель, лікар, бджола, лелека, гуска, кішка); - рослин (жито, акація, ялина, калина); - явищ природи (хурделиця, хуртовина, блискавка, дощ, сніг); - дії або стану (малювання, листування, варіння, допис); - абстрактних понять (доброта, успіх, гідність, кохання, щедрість). |