1. Українська мова національна мова українського народу. Питання періодизації. Поняття літературної мови. Мовна норма та її соціальне значення

• Название: 1. Українська мова національна мова українського народу. Питання періодизації. Поняття літературної мови. Мовна норма та її соціальне значення
• Анкор: ukrmova.docx
• Дата: 25.03.2018
• Размер: 175.61 Kb.
• Имя файла: ukrmova.docx
• Тип: Документы; #17176
• страница: 7 из 10

65.                Односкладні речення та типи.

Мають лише один головний член, формально подібний до підмета або присудка, але не тотожний йому. Односкладні речення не потребують поповнення другим головним членом для вираження думки. Розрізняють:

I.Дієслівні:

                     Означено-особові(точно може бути встановлений виконавець дії або суб'єкт стану). Присудок має форму дієслова 1ої або 2ої особи теп. і майб.часу або наказового способу (можливі підмети: я,ти, ми,ви).

                     Неозначено-особові (виконавець дії та суб'єкт стану мислиться неозначено, як невизначений загал або невідома людина(Можливі підмети: вони, всі, люди, ми всі).

Головним членом виступають:

1) дієслова дійсного способу у формі 3ої ос мн теп та майб часу: Співають пісню, боже мій, мою! (Л.Костенко);

2) дієслова дійсного способу мин. часу: Весілля справляли по-старосвітському (Ю.Яновський);

3) дієслова умов. способу у формі множини: То це б сиділи в Гальки на весіллі, а не отут балакали в суді

                     Узагальнено-особові(передає правило, пораду чи закономірність, що стосується кожного). (Можливі підмети: ти, ми, вони). Головним членом виступають:

1)  дієслова дійсного способу у формі 2ої ос одн теп та майб часу: Неправдою світ пройдеш, а назад не повернешся (Нар.те.);

2)  дієслова наказового способу: Не кажи гоп, доки не перескочиш;

3)  рідше дієслова в інших граматичних формах: Дарованому коневі в зуби не дивляться. Що маємо - не дбаємо, а втративши - плачемо (Нар, те.).

                     Безособові(дія відбувається незалежно від виконавця або не має виконавця взагалі).

Головним членом виступають:

1)  безособові дієслова (гримить, світає, лихоманить, сниться, вистачає, бракує, щастить та ін.): Так неждано за плечима затужилось мені небом, застогнало висотою під крилом (Б.Олійник).

2)  особові дієслова в ролі безособових (у формі 3ої ос одн сер. роду): У грудях дух затисло (П. Тичина).

3)  дієслова є, було, буде, немає: І буде нам, і буде нашим внукам (Л.Костенко).

4)  дієслівні форми на -но, -то: Багато слів страшних тут наговорено (Л.Костенко).

5)  прислівники чи інші частини мови, які перейшли до розряду прислівників: Мені дійсно прикро (В. Під могильний).

                     Інфінітивні(значення необхідності, неминучості, нездатності, спонукання).Головним членом виступає:

1) синтаксично незалежний інфінітив (без часток б, би): Тільки нам все жити - не вмирати, зерно сіять, зацвітати знов (А.Малишко).

2) синтаксично незалежний інфінітив з частками б, би: Вам тільки б сміятися.

II.Іменні-Називні: стверджується наявність предмета або явища. Головним членом виступає:

1)  іменник  у Н.в.: О слів жорстока і солодка влада!;

2)  займенник у Н.в.: Ну ось уже й ми.
66.                Речення з однорідними членами (головними і другорядними). Засоби вираження однорідності. Узагальнювальні СЛОВА при однорідних членах речення.

Виконують одну і ту ж синтаксичну функцію і залежать від одного й того ж члена речення, перебувають між собою у сурядному зв'язку.

Однорідними можуть бути:

•  підмети: Приходили сюди пани, і підпанки, і яничари;

•   присудки: я іду, і падаю, і знову спішу вперед або плетусь назад;

•  означення: Збирають світлі, золоті меди веселокрилі та прозорі бджоли.

•  додатки: Не визнаю ні любові, ні дружби, ні приятелювання;

•  обставини: А з ним за дальніми містами, за ріками і за мостами курличуть мирні журавлі.

Засоби вираження однорідності

1) інтонація: Будь-який ряд однорідних членів характеризується спільною ознакою — наявністю паузи між його членами і логічного наголосу над кожним із них.

2) сполучники сурядності — які виражають смислові відношення між однорідними членами речення.

- єднальні: і(й), та, і...і, ні...ні мають характер переліку, який забезпечується перелічувальною інтонацією: І гребля, і вода, і стародавній млин Навік одбилися у серці ненаситнім... (Рил.).

- градаційні: посилення наростання чи, навпаки, послаблення значення другого компонента по відношенню до першого: не тільки...а й, не тільки...але й, не стільки...скільки, не те щоб...але, хоч і...але, не так і...як: Хоч і піщана земля, але родюча. - завжди парні.

- протиставні сполучники а, але, та {але), однак, проте, зате, так, все ж поєднують протиставлювані чи зіставлювальні поняття: якось так випадає щоразу, що батька застає він не в хаті і не в кошарі, а в степу, просто серед пасовища... (Гонч.);

- розділові: або, то, чи, або...або, то...то, чи... чи: Теє слово всім давало То розраду, то пораду (Л. У).

Узагальнювальні слова при однорідних членах речення. Це назва, яка охоплює всі перелічувані в реченні предмети, ознаки, дії або обставини. Його значення розкривається через однорідні члени речення. Узагальнювальними словами найчастіше бувають займенник все, прислівники скрізь, всюди, а також інші слова з ширшим, ніж окремі однорідні члени, значенням. Узагальнювальне слово виступає таким самим членом речення, як і однорідні члени, до яких воно відноситься, і може стояти: а) або перед однорідними членами речення (тоді однорідні члени розкривають його значення): Скрізь червоно: і на небі, і на узгір'ях, і на горі (Марко Вовчок);                        б) або після однорідних членів речення (тоді воно узагальнює значення однорідних членів): Луки, гори, пишні сади — все зелене і принишкле (О. Гончар).
67.                Речення з відокремленими членами. Функції відокремлених членів. Загальні умови відокремлення другорядних членів речення.

У реченні значення якогось із другорядних членів може посилюватися, виділятися з боку смислового та інтонаційно. Такий член речення кваліфікується як відокремлений. Відокремлення — це смислове та ритмічно-інтонаційне виділення другорядних членів речення для посилення їхнього значення у семантико-граматичній структурі речення. Напівпредикативна функція -відокремлений член речення можна трансформувати в підрядну частину складного речення чи в окреме просте речення.

Загальні умови відокремлення такі:  1) порядок слів (постпозиція чи препозиція), від якого залежить відокремлення означень, прикладок, обставин;                                              2) обтяженість другорядного члена речення залежними словами (прикметникові, дієприкметникові, прислівни кові та порівняльні звороти), що зумовлює відокремлення означень, прикладок, обставин, додатків;                                  3) уточнююча функція членів речення, яка спричинює відокремлення означень, прикладок, обставин, додатків;                                   4) особливе смислове навантаження (виділення) члена речення, що впливає на відокремлення означень, прикладок, обставин.

До часткових умов відокремлення належать такі: 1) сусідство не однакових за синтаксичною функцією членів речення;

2) неможливість деяких зв'язаних за змістом слів входити у синтаксичні зв'язки (наприклад, особових займенників з означеннями і прикладками).

Відокремлюватися можуть тільки ті другорядні члени речення, що не мають тісних синтаксичних зв'язків з словоформами, до яких належать. З цієї причини ніколи не відокремлюються, наприклад, прямі додатки.
68.                Відокремлені узгоджені означення, прикладки. Способи їх вираження.

Якшо означення стоїть безпосередньо перед означуваним іменником (або перед сполученням прикметника з іменником) і не має обставинного відтінку, то воно не відокремлюється: Омиті росами квітки розтулюють повіки. Не відокремлюється одиничне непоширене означення, яке стоїть безпосередньо після означуваного іменника, якщо воно не має обставинного відтінку: На київських вулицях шумних каштани давно одцвіли (М. Рильський).

В інших випадках узгоджене означення звичайно відокремлюється, зокрема якщо воно:

а) стосується особового займенника я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони або зворотного себе: Гордий і волелюбний, він нагадував сокола ; іноді займенник може бути пропущений: Малий, сиджу біля вікна і всього боюсь;

б) поширене й стоїть після означуваного слова: Лиш народи, явлені у Слові, достойно жити можуть на землі ; таким відокремленим поширеним означенням може бути й вказівне слово з підрядним означальним реченням: / дівчина несамохіть материні слова згадувала, ті, що вона ще малою чула;

в)  від означуваного слова відділене іншими членами речення: Налита сонцем і вітрами, хлюпоче веслами весна;

г)  має обставинний відтінок (до нього, крім питання який?, можна поставити ще питання чом у? за якої умови? незважаючи  на що?, і стоїть воно переважно на початку речення): Стривожені світлом, звірятка заворушилися, збилися в одну купку ;

Два або більше непоширених означень після означуваного слова обов'язково відокремлюються лише тоді, коли перед означуваним словом уже є узгоджене означення: Досвітні огні переможні, урочі, прорізали темряву ночі  ;

Проте не відокремлюються означення, якщо вони за змістом невіддільні від слів, яких стосуються: Думка невідступна, пекуча, ятрівна заволоділа всім її єством . Без цих означень висловлювання втратило б свій основний зміст.

На письмі відокремлені означення звичайно виділяються з обох боків комами. Але якщо автор хоче надати їм особливого значення, то вони виділяються тире: Мій стан був подібний до сну — тяжкого, болючого, тим більш болючого, що без мрій .

Відокремлення прикладок

У відокремленні прикладок є багато подібного до відокремлення звичайних узгоджених означень. Проте для виділення відокремлених прикладок частіше використовують тире.

Прикладки відокремлюються у таких випадках:

                     Коли прикладка поширена і стоїть після власної назви: Сам Лисено, бездоганний рицар української пісні, прекрасний композитор і піаніст, зостався в моїй пам’яті як найчарівливіша людина.

                     Коли прикладка відноситься до особового займенника: Благословенні ви, вітрила лазурові життя і юності, жадоби і любові.

                     Коли прикладка є видовим поняттям до родового: Діти – хлопчик і дівчинка, - здивовані незвичайною обстановкою, шептались поміж себе.

                     Коли прикладкою виступає власна назва, то вона відокремлюється лише тоді, коли має уточнююче значення: Сільський чабан, дід Свирид, показав мені…

                     Коли прикдадка приєднується до означуваного слова за допомогою сполучників або, чи, тобто, як, переважно, навіть, на прізвище тощо: У Сквирі лікар був, на прізвище Рушилов.

Прикладки виділяються на письмі за допомогою як ком, так і тире. За допомогою тире відокремлена прикладка виділяється, як правило, якщо вона:

а) має уточнювальне значення і перед нею можна поставити слова а саме: Винуватці тої катастрофи — два  хлопчики літ семи-восьми та п'ятиліток-дівчинка — наче не чули сердитого материного поклику.

б)  стоїть у кінці речення і стосується іменника: Перед тобою світ — великий том розкритий. Ти живеш у Києві — прекрасному й чарівному місті.
69.                Відокремлені обставини та способи їх вираження. Уточнювальні члени речення

ВІДОКРЕМЛЕНІ ОБСТАВИНИ

Відокремлюються обставини, виражені дієприслівниковими зворотами, одиничними дієприслівниками, прислівниками та іменниками в непрямих відмінках.

Відокремлюються:

   поширені обставини, виражені дієприслівниковим зворотом, що стоять у будь-якій позиції щодо пояснюваного слова (дієслова-присудка): Заплющивши очі, він піддався сумові, що колисав душу ;

               поширені обставини, виражені іменниками зі словами незважаючи на, на випадок, залежно від, згідно з, відповідно до та ін.: Незважаючи на ранню пору, то в одному кінці, то в іншому зривалася пісня.

               непоширені обставини, виражені одиничними дієприслівниками: Поспішаючи, кудись ховаються останні тужи, й гуки довгої літньої днини.

               Можуть відокремлюватися обставини, які уточнюють значення попередньої обставини: Життя клекотіло внизу, в глибокій долині, а тут стояла тиша.

Не відокремлюються:

               одиничні дієприслівники, що означають спосіб дії: 
Людина! Це ж яке слово! Його треба завжди говорити стоячи і кашкета скидати.

               обставини, виражені дієприслівниковими зворотами, що є фразеологізмами: 
Працювати не покладаючи рук. Сидіти склавши руки. Бігти не чуючи ніг.
ВІДОКРЕМЛЕНІ УТОЧНЮЮЧІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

Уточнюючі члени речення, на відміну від відокремлених другорядних членів, вживаються не для підсилення їхньої смислової ролі, а для конкретизації змісту, вираженого іншими компонентами речення.

Уточнюючі члени речення можуть бути і поширеними, і непоширеними.

Уточнюючими найчастіше бувають обставини місця і часу. Стосуються вони таких же обставин, але більш широких за значенням, уточнюють їх, відповідаючи на питання де (звідки, куди) саме? коли саме?: 
Отут, (де саме?) в низенькій цій хатині, моя любов жила колись. Це було літом, (коли саме?) у жнива.

Рідше уточнюючими членами речення бувають:

         обставини способу дії: Жваво, (як саме?) з юнацькою енергією, заходився Семен ставити хатину.

         означення: На тлі інших, (яких саме?) низеньких, будинок здається майже гігантом.

         додатки: Кільком учням, (кому саме?) переможцям районної спартакіади, вручено призи.

Уточнюватися можуть і головні члени речення:

                     підмети. Два його сини, (хто саме?) Андрій і Віталій, також стали офіцерами.

                     іменні частини присудка: "Я ж робітник, (хто саме?) червонодеревник", — ніяковіючи сказав англієць;

                     дієслівні присудки: Машини запрацювали, (що саме робили?) шуміли, скреготіли, грюкали, свистіли.

Уточнюючі члени зв'язуються з іншими членами речення за допомогою інтонації (як у наведених прикладах), а також за допомогою приєднувальних слів особливо, за винятком, крім, головним чином, у тому числі тощо: Голос його щирим відгуком забринів у селянських серцях, особливо в серцях молоді.
70.                Речення, ускладнені вставними і вставленими конструкціями. Вставні слова, їх типи за значенням, вставні речення. Звертання, їх функції в реченні, форми вираження.
Вставні одиниці - слова, словосполучення, речення – це компоненти, які виконують модальну функцію, виявляють ставлення мовця до висловлюваної думки.Вставні компоненти не пов'язані граматично з іншими словами в реченні, отже, не є членами речення. І вони можуть вживатися без сполучників або з підрядними (найчастіше як) чи сурядними (найчастіше і, а) сполучниками.

Вставні одиниці можуть передавати: 1)оцінку вірогідності висловлюваного (впевненість або невпевненість): може, мабуть, можливо, певно, напевно, видно, здається;

2)  логічну впорядкованість мовлення: однак, крім того, приміром, зрештою, взагалі, отже, зокрема;

3) емоційну оцінку висловлюваного: на лихо, на жаль, на щастя, хвалити долю, на біду, чого доброго та ін.;

4) характер висловлюваного: коротко кажучи, іншими словами, так би ;

5)  вказівку на джерело інформації: по-моєму, на мою думку, кажуть, за повідомленням..., за даними...;

6)  прагнення мовця активізувати спілкування: чуєш, знайте, бач, вірите, погодьтеся, майте на увазі.

! Не бувають вставними слова: майже, мовби, немов, наче, нібито, приблизно, причому, все-таки, адже, просто, тобто, принаймні, отож, тільки та деякі інші. Вони виступають у ролі службових частин мови.

Вставлені речення доповнюють, пояснюють, уточнюють предметний зміст основного речення, передають додаткові зауваження, не мають граматичного зв’язку з реченням,  можуть приєднуватись до основного речення сурядними та підрядними сполучниками: Там батько, плачучи з дітьми (а ми малі були і голі), не витерпів лихої долі - умер на панщині(Т.Шевченко).

Звертання - Слово або сполучення слів, які називають особу, предмет, до яких звернена мова.

Основна функція звертання — привертати увагу того, до кого звертаються, до повідомлення, тому у ролі звертань часто вживаються імена, прізвища, назви осіб за спорідненістю тощо.

У фольклорі, у художніх творах звертаннями можуть бути назви тварин та неживих предметів: Ой не світи, місяченьку, Не світи нікому, Тільки світи миленькому, Як іде додому! (Нар. тв.

Звертання виражається кличним відмінком у формі однини чи множини: Чудна ти, дочко! Я про тебе дбаю (Л. У).

За формою вираження звертання поділяються на непоширені і поширені: Слався, людино, коли по землі Йдеш ти як ратай, сіяч, будівничий (Рил.); Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! (Т. Ш.).

Реченням, ускладненим звертаннями, властивий різний ступінь напівпредикативності. Мінімальний ступінь напівпредикативності мають інтерпозиційні звертання, виражені іменником без супровідних залежних слів: — Чого ти, сину, став такий смутний (Н.-ЛевСвоєрідний тип звертання становлять вокативні речення, які, називаючи адресата, передають модально або емоційно забарвлену думку — оклик, незадоволення, обурення, скаргу, радість, прохання, докір, переляк, заборону тощо: Лукашу!.. Ані руш! (Л. У.) — оклик; Сину?.. Ой синоньку! Ой, що ж я набідилася з отею відьмою! (Л. У.) — скарга; — Сину мій! Дитино моя! — угледівши скрикнула мати і кинулась до Петра (П. М.) — переляк; — Марійко! Марійко! Годі тобі! Людей соромся... її стримує Софія й сама плаче... (Івч.) — прохання-заборона; — Ех, ти, Векша, Векша! Що ж ти так!.. (Івч.) — осуд.
71.                Складносурядні речення, їх головні семантико-граматичні ознаки. Класифікація складносурядних речень.
Складносурядні речення

Ознаки:

                     Рівнозначність предикативних частин , кожна з предикативних частин виступає як відносно самостійна, зберігає значення окремого повідомлення.

                     Предикативні частини поєднуються сполучниками сурядності.

                     Ніколи один з його компонентів не може знаходитися усередині іншого.

Складносурядні реч. – це складне речення, що утворюється з двох або більше предикативних одиниць,в яких прості реч рівноправні за змістом і повязані сурядним сполучником.

Коми немає коли спільний другорядний член ;спільний не тільки повнозначне слово, а й не повнозначне – лише, тільки

Тире перед спол і, та(п.з.і) коли в простих реч говориться про швидку зміну подій, або 2 реч мітить у собі несподіваний наслідок, чи різке протиставлення