1. Загальна характеристика європейського романтизму. Філософські, суспільнополітичні, естетичні чинники
 Скачать 396.5 Kb.
|
|
68. Форми і функції часопростору в романі Гюго «Собор паризької богоматері»Гюґо – знавець середньовіччя, знавець старого Парижу, його архетиктури, його побуту. Він показує Париж з висоти польоту птахів, розповідає про історію міста, і особливо зосереджує увагу на духовному центрі середньовічного Парижу, на Соборі Паризької Богоматері, який народ будував віками, і який колись, до появи друкарства, висловлював його душу. Тому головним персонажем роману є Собор, вічний і нерухомий. Це не просто величезна споруда на острові Сіте, яка об’єднує Париж університетський і Париж буржуазний, це – жива істота, яка спостерігає життя Клода Фролло, Есмеральди, Квазімодо, і скоріш за все, ставиться до них байдуже. Собор втілює вічний закон "ананке", вічний закон необхідності, смерті одного і народження іншого.Гюго звертається до iсторичного перiоду, коли закiнчується доба Середньовiччя, i людство починає нову епоху - Вiдродження. Його цiкавить ця змiна свiтогляду людини, i вiн вiдчуває, що в сучаснiй йому Францiї теж назрiвають значнi свiтогляднi й суспiльнi змiни. Автор виступає як вчений ерудит-історик і це забезпечує своєрідність його часопростору, що не збігається з хронотопом інших персонажів. Він здійснює спробу воскресити минуле, звертається до старовинних хронік, архівів. Йдеться про своєрідну гру оповідача з хроніками, відмову від ставлення до документа як обєктивізуючого чинника жанрової природи. Документування оповіді важить не лише для відтворення історичного тла, але й для формування інтелектуального простору авторського героя. Також простір визначають літ. алюзії та ремінісценції. Роман – місток від минулого до сучасного.Собор Паризької Богоматерi - це не тiльки мiсце, де вiдбуваються подiї роману. Вiн рiвноправний герой цього твору як i поет П'єр Гренгуар, Есмеральда, Квазiмодо, Клод Фролло. За христианськими вiруваннями Богоматiр вiддала свого сина на муки, щоб врятувати людство. Собор на її честь - це данина її безмежної любовi до людей.Герої роману тiсно пов'язанi iз собором: для Квазiмодо вiн i дiм, i батькiвщина, i всесвiт. 69.Час в романі Гюго «Собор Паризької Богоматері» Часопростір у тексті не збігається з хронотопом інших персонажів. У творі собор - жива істота, яка спостерігає життям інших героїв,переживає його разом з ними,але й одночасно і є втіленням чогось минулого,древнього,який ховає таємниці історії. Час і простір у творі обертається навколо собору. Наприклад, для архидьякона Клода Фролло Собор - это место обитания, службы и полунаучных-полумистических изысканий, вместилище для всех его страстей, пороков, покаяния, метаний, и, в конце концов – смерти. Роман наче перекидає місток від минулого до сучасного. Автор виступає як вчений ерудит-історик і це забезпечує своєрідність його часопростору, що не збігається з хронотопом інших персонажів. Він здійснює спробу воскресити минуле, звертається до старовинних хронік, архівів. Йдеться про своєрідну гру оповідача з хроніками, відмову від ставлення до документа як обєктивізуючого чинника жанрової природи. 70.Принцип антитези і його художнє втілення у романі Гюго «Собор паризької богоматері» Антитеза (грецьк. - суперечність, протиріччя) - стилістична фігура в художній літературі та в ораторському мистецтві, що полягає у протиставленні певних понять, явищ тощо. На основі антитези побудовано чимало творів світової літератури, де вона виступає у ролі художнього засобу і принципу організації образної системи та композиції твору. Твір Собор п.б.в час Францiя переживає розчарування в iдеалах Французької буржуазної революцiї, в її наслiдках.І у цих умовах для Гюго важливим є визначити головнi естетичнi цiнностi. Тому антитези добра i зла, прекрасного i потворного гостро поставленi в романi. Добре простежується антитеза чистого кохання потворного Квазімодо і байдужість прекрасної Есмеральди.Принцип антитези ми можемо побачити і у внутрішньому світі самих персонажів: у Квазимодо божественна краса духу приховується в незвичайно потворному тiлi; жорстока й злобна душа Клода Фролло знаходиться в тiлi "божественної" краси. Добро втілюється в образі Квазімодо,а зло спостерігається в душі Клода. 71. Функція ліричних відступів в романі Гюго «Собор Паризької богоматері» Функцєю ліричних відступівнасамперед пояснюється як власна думка автора та соціал створення контексту. Проясняє співвідношення сюжету авторського персонажа в творі та сюжетних ліній фабульних героїв у межах романного цілого. На наш погляд, у “Соборі Паризької Богоматері” розв'язується завдання встановлення художньої “рівноваги” між простором авторського персонажа та простором героїв. Позафабульна лінія, що включає бачення автором руху історії, еволюції архітектурних форм, концепцію зодчества і друкарства як мов культури, що змінюють одна одну, припускає охоплення часу від “кельтського шару” до сучасності автора, а також можливість підняти “завісу” майбутнього. Формальний час і простір фабули розширюється другим художнім планом. Романтичний дуалізм, родова риса методу, в творі В.Гюго набуває характеру своєрідного підпорядкування логіці Собору – монументального прототипу роману. Ліричні відступи – це роздуми про епохи, про те як пов’язані занепад архітектури та розвиток писемності, про вічні почуття та мораль, які відображені на кожному кроці в будівлях. 72.Художня репрезентація,а не механічне наслідування реальності в реалізмі Бальзака. Репрезентація в сучасному художньому тексті характеризується багатомірністю способів зображення, віртуальністю, не лінійністю. Принцип об’єктивності---Бальзак фіксує те,що йому показує суспільство,використовуючи мімезіс---наслідування середовища,його об’єктивне зображення.Але цей принци включає в себе не тільки механічне наслідуванн яобєктивних законів життя у своїх творах,але й їх художню репрезентацію,критичне оцінювання,наприклад,людини,як суспільної одиниці. В свої творах Бальзак не тільки виявляє певні суспільні типи,але й досліджує їх,інтерпретує,наповнює їх певним змістом. Автор також встановлює різні причинно-наслідкові звязки,між реальним подіями,намагається показати що на зовнішні обставини великий вплив має внутрішній світ персонажів,їхні мотиви,спонуки.Бальзака цікавить психологізм людини,її риси характеру,які він досліджує на основі вивчення навколишнього середовища,яке має великий вплив на неї. У романах Бальзака втілені такі характерні риси реалізму як намагання наблизитися до реалій життя, відтворити типові характери за типових обставин, соціальність, але автор не просто копіює життя французького суспільства, а його героїв породжує буйна уява та фантазія письменника – він одразу був і реалістом і фантазером – провидцем. 73. Створення соціального контексту та характерів: засоби, методи та прийоми(Бальзак «Батечко Горіо»). «Батечко Горіо» напевне перший твір, створений Бальзаком вожповідно до загального плану його «Людської комедії». Цей роман є важливою частиною задуманої письменником художньої історії суспільства минулого століття. В цьому романі Бальзак дотримується головних принципів реалізму, застосовуваючи при цьому різноманітна засоби, прийоми, методи: - О’єктивність: об’єктивне зображення реалій, аналітичне дослідження об’єктивних законів життя (етичні, історичні, психолог., соціальні), критичне оцінювання людей як суспільних одиниць; - Реалістична типізація – виявлення певних реалістичних сусп.. типів, їх детальний опис. - Історизм – для зображення реалій життя - Фізіологічний нарис – фіксація певних соціальних, професійних, побутових особливостей та звичок, притаманних тій чи іншій соціальній групі. - Документальність (реальне, об’єктивне зображення) - Орієнтація на науку – науковий підхід в тексті. - Психологізм – спектр психічних мотивацій вчинків людини. Вивчення рис характеру, які притаманні сусп.. типу. Компоненти психологізму: історично-соціальна детермінованість та особистісний початок в людині. 73. (нове) Створення романтиками культу автора: історія, контекст.Категорія автора (культ авторства) була створена поетами-романтиками. Автора як такого не існує, він має розчинитися у зображуваних ним об’єктах. У Передмові В. Водсворда «Вступ до ліричних балад» серед декількох розглянутих питань має місце питання – яким має бути поет? Дає відповідь: «Поет – це людина, яка є однією із нас, але вміє підпадати в стан естетичної емоції, адже лише побутової емоції недостатньо» Проте цікавим є те, що поряд з тим автори-романтики намагалися культивувати власні біографії у текстах. Уільям Водсворт написав про себе 13 томів поезії («Прелюдія»), Дж. Байрон – «Дон Жуан». Ідею «божевільного автора» (Ейнштейн) також створили романтики. Взагалі, ідея авторського права вперше з’являється в романтизмі (культ автора возвишається, люди починають писати за гроші, з’являється право на copyright, поширюється ідея бідного авора (відмовляється писати за гроші). 74. Комунікативна функція спрямована на встановлення контакту оповідача зі своїм рецепієнтом (включаючи прямі звертання до читача, використання наказового способу). Метанаративний дискурс забезпечує функція коментаря оповідача про свій дискурс (так званий «дискурс про дискурс»), на приклад, утвердження оповідача в тексті «Батечка Горіо» Бальзака, що описувана ним драма не є «ні вигадкою, ні романом». Аналогічними цілями слугують описовий та оціночний дискурси (епітети, порівняння, за допомогою яких наратор дає свою оцінку тому, що розповідається та його учасникам). 75. Реалістичний персонаж :Растільняк.Форми конструювання РАСТИНЬЯК (фр. Rastignac) — один из героев романа «Отец Горио» (1834), а также некоторых других романов эпопеи «Человеческая комедия» Оноре де Бальзака. В романе «Отец Горио» Бальзак показывает историю превращения провинциала-идеалиста в парижского циника. Покинув родительский кров, Эжен де Р. приезжает в Париж, чтобы честно служить науке. Однако он не лишен честолюбия, поэтому с мечтами о научной карьере соседствуют мечты о славе. В Париже за «воспитание чувств» умного и обаятельного юноши принимаются каторжник Вотрен и виконтесса де Бо-сеан, взгляды которых на жизнь совершенно не случайно совпадают. «Смотрите на мужчин и женщин, как на почтовых лошадей, — поучает аристократка, — гоните не жалея < ...> и вы достигнете предела в осуществлении ваших желаний». «Честностью нельзя достигнуть ничего», — уверяет его Вотрен. Вскоре Р. не выдерживает искушения богатством и светской карьерой и начинает сдавать позиции. Правда, поначалу он отказывается от выгодного брака, но потом все же решает на пути к успеху «опереться и на науку и на любовь, стать светским человеком и доктором юридических наук». Проходит еще немного времени, и он уже готов на все ради богатства. Под влиянием парижской жизни Р. очень быстро утратил юношеские иллюзии, что немудрено. Дабы выжить и не потеряться во всеобщей гонке за деньгами и наслаждением, когда все люди враги и только ждут удобного случая поживиться за счет друг друга, просто необходимо отказаться от всех библейских заповедей. Другого пути к успеху нет, и Р., довольно быстро это поняв, выбирает успех. В конце романа, провожая в последний путь отца Горио, ограбленного и брошенного дочерьми, Р. роняет «последнюю юношескую слезу, исторгнутую святыми волнениями чистого сердца», после чего произносит, обращаясь к Парижу, свою знаменитую фразу: «А теперь — кто победит: я или ты!» Горіо,на противагу,Растільняка був спочатку заможною людиною,який виконуючи всі забаганки свої дочок скоро розорився. Отец Горио являет собой один из самых ярких примеров людей, одержимых страстями; неуемное развитие таких страстей, которое приводит к полному разрушению личности, ставшей их жертвой, — одна из наиболее характерных черт искусства Бальзака. Ведя своего героя от уступки к уступке, от одной жертвы к другой, Бальзак приводит его к полному краху. Горио весь ушел в отцовское чувство, у него нет ничего в мире, он не думает ни о ком, кроме дочерей. Его страсть выросла на эгоистической почве, и сама сила этой страсти становится слабостью, ведет Горио к гибели 75. (нове) В «Олівері Твісті», як і в інших романах першого періоду творчості Діккенса, помітні риси романтизму. Одна з найважливіших особливостей творчості Діккенса – будь-якому реалістичному творові його авторства характерне певне романтичне забарвлення. Романтизм Діккенса був пов'язаний з недостатньо ясним уявленням про істинну природу громадських відносин, що й породжувало свого роду «містифікованість» певних образів в творчості письменника. Це проявилося в описі негативних персонажів. Іх злочинність – щось виняткове, те, що не витікає з характеру всієї їх діяльності. Неспроможний глибоко проникнути в суть буржуазної дійсності, Діккенс зображає капіталістів у вигляді похмурих, загадкових злодіїв.Зловісною таємницею покрита діяльність Монкса, нелюдимимй та похмурий Ральф Ніклбі, потворний та злісний карлик Квілп. У всих цих фігурах є щось нелюдське, незрозуміле. Ніклібі викликає у автора асоціацію з людиною, що продала душу дияволу. Темною таємницею покрита змова Монкса з Бамблами – вони зустрічаються в закиненому похмурому будинку, це все супроводжується блискавками та громом. Діккенс-романтик любовно зображує маленькі поетичні куточки на лоні природи, життя котрих відрізняється від метушні великого капіталістичного міста. Особливо ця відраза до міста відчувається у «Піквікському клубі» та «Крамниця давнини» (Лавка древностей). 76. (нове) Література нонсенсу. Витоки, форми, представники. Нонсенс как литературный феномен развился в Англии, особенно в викторианскую эпоху, в конце XIX века. Нонсенс — это своеобразный «уход», отклонение от логической линии в сторону абсурда и «освобождение от внутренних оков» [Там же]. Итак, произведение в жанре нонсенса представляет абсурд, в котором автор, как бы играючи, создает невероятные персонажи и ситуации, вызывающие в сознании читателя самые разные образы, сочетание которых может создавать комический эффект; или «нонсенсное» произведение представляется в стихах, в которых автор, работая над звучанием слов, меняет их, используя, например, portmanteau word, или комбинирует слова на базе больше звучания, чем смысла, придумывает язык, вызывая этим неожиданную подборку слов. Говоря о литературе нонсенса, мы не можем не упомянуть о Льюисе Кэрролле, авторе известнейших «Алисы в Стране Чудес» и «Алисы в Зазеркалье», во всем мире считающихся шедеврами нонсенса. Странная двойная жизнь священника, одна на земле, другая в мире снов, подчеркивает идею основы нонсенса как ухода в мир, в котором вещи не имеют жесткой прикрепленности к «вечной адекватности» [Chesterton 1902], но где, по словам Честертона, «яблоки могут расти на грушевых деревьях, и любой встречающийся человек может иметь три ноги» [Там же]. Нонсенс действует неожиданно, вдруг, внезапно переворачивая ситуацию в совершенно другую плоскость и, ставя в первое мгновение в тупик, вызывает комический эффект. Он всегда в той или иной дозе присутствует в комическом. Без него не обходятся ни клоунады, ни фарсы, ни анекдоты, ни фольклорная поэзия, ни роман Рабле, ни комические эпизоды у Шекспира, ни комедии Мольера, ни проза Гоголя, ни романы Диккенса, ни рассказы Марка Твена или Вуди Аллена. Примерам несть числа, тем более, что история стихов-нонсенсов уходит в века. 76. Нонсенс как литературный феномен развился в Англии, особенно в викторианскую эпоху, в конце XIX века. Нонсенс — это своеобразный «уход», отклонение от логической линии в сторону абсурда и «освобождение от внутренних оков» [Там же]. Итак, произведение в жанре нонсенса представляет абсурд, в котором автор, как бы играючи, создает невероятные персонажи и ситуации, вызывающие в сознании читателя самые разные образы, сочетание которых может создавать комический эффект; или «нонсенсное» произведение представляется в стихах, в которых автор, работая над звучанием слов, меняет их, используя, например, portmanteau word, или комбинирует слова на базе больше звучания, чем смысла, придумывает язык, вызывая этим неожиданную подборку слов. Говоря о литературе нонсенса, мы не можем не упомянуть о Льюисе Кэрролле, авторе известнейших «Алисы в Стране Чудес» и «Алисы в Зазеркалье», во всем мире считающихся шедеврами нонсенса. Странная двойная жизнь священника, одна на земле, другая в мире снов, подчеркивает идею основы нонсенса как ухода в мир, в котором вещи не имеют жесткой прикрепленности к «вечной адекватности» [Chesterton 1902], но где, по словам Честертона, «яблоки могут расти на грушевых деревьях, и любой встречающийся человек может иметь три ноги» [Там же]. Нонсенс действует неожиданно, вдруг, внезапно переворачивая ситуацию в совершенно другую плоскость и, ставя в первое мгновение в тупик, вызывает комический эффект. Он всегда в той или иной дозе присутствует в комическом. Без него не обходятся ни клоунады, ни фарсы, ни анекдоты, ни фольклорная поэзия, ни роман Рабле, ни комические эпизоды у Шекспира, ни комедии Мольера, ни проза Гоголя, ни романы Диккенса, ни рассказы Марка Твена или Вуди Аллена. Примерам несть числа, тем более, что история стихов-нонсенсов уходит в века. 77.Парадоксальність ідеї в Романтизмі Бальзак показував взаємодію між людьми не на фоні Бога, як це робив Шекспір, він показував взаємодію між людьми на фоні економічних відносин. Суспільство в нього виступає у вигляді живої істоти, єдиного живого організму, який постійно рухається, змінюється, як античний Протей, але суть її залишається незмінною: сильніші поїдають слабкіших. Звідси й парадоксальність політичних поглядів Бальзака: глобальний реаліст ніколи не приховував своїх роялістських симпатій і іронізував над революційними ідеалами. Бальзак в «людській комедії» показує суспільний конфлікт:людина стає ,але з іншого боку вся комерція—суспільна.Тобто маємо парадокс:людина вільна,але все ж працює на суспільство. 78. Подальший розвиток романтичних категорій в теорії літератури та літературній критиці. На межі 1830-1840 рр. виникає літературний напрям Реалізм як продовження Романтизму. З 1840-х рр. Реалізм починає критикувати Романтизм. Першим критиком Романтизму був перший реаліст – Оноре де Бальзак. Його критика була спрямована на штучність Романтизму, його надмірну естетизованість (відірваність від життя), нестачу об’єктивності, відсутність знання життя і його потреб.Проте Реалізм все ж залишив наступні риси Романтизму: |