1. Загальна характеристика європейського романтизму. Філософські, суспільнополітичні, естетичні чинники
 Скачать 396.5 Kb.
|
|
психологізм(аби мати змогу пояснити психологію певного прошарку суспільства); історизм( аби зобразити історичні реалії життя, використання історії допомагає пояснити теперішній час). Реалізм почав описувати суспільні норови, досліджував бажання людей розбагатіти( гроші). В Романтизмі гроші – містифіковані, в Реалізмі ж золото – реалістичне, цікавить саме аналіз його впливу на людину. Середовище в Романтизмі – це природній світ, зображення місцевого колориту, національної самобутності; в Реалізмі – фіксація певних соц., професійних, побутових особливостей і звичок, притаманних тій чи іншій соціальній групі. 79. Романтичні категорії та їх трансформації в романі XIX-XXст. У романтичних творах експресія й гротеск відносяться до числа найпоширеніших прийомів. Все це не означає, що раціональний початок був зовсім чужим романтикам. Протиріччя між реальною дійсністю і романтичним уявленням про ідеал вони намагалися пом'якшити за допомогою романтичної. Романтична іронія як особливе естетичне явище, вперше набула визначення в творчості Фрідріха Шлегеля. Взагалі термін означає у перекладі з грецької „удавання”. Іронічним з давніх часів називали заперечення або осміяння, що награно вдягається у форму згоди або схвалення. Іронія – це вид комічного, коли смішне (на відміну від гумору) ховається під маскою серйозного і таїть в собі відчуття скептицизму. В основі романтичної іронії лежить різке контрастне підкреслення відносності всіх і будь-яких обмежень в особистому та в суспільному житті. Усі ці обмеження романтики зображують як бездумне насильство над природним плином життя, як результат глупоти та дурості людей. Тим самим втрачається бачення невипадковості цих обмежень, яке обґрунтовує німецька класика. Кожне з цих обмежень – дійсно відносне і заслуговує на іронію, але не вбивчу іронію, адже воно не абсолютно відносне, а співвіднесене з певною сутністю, яка й надає йому значущості у єдності всіх відносностей щодо цієї суті. Природний рух життя ламає усі ці штучні перепони, і той, хто намагається втиснути природний плин в закам’янілі рамки, сам опиняється, на думку романтиків, у смішному становищі. Однак не менш смішно і навіть трагічно виглядає той, хто слідом за романтиками взагалі відмовляється від будь-яких рамок і випадає з соціальних часу і простору. Таке випадіння неминуче веде до втрати осмисленості існування. Романтична іронія в казці Гофмана «Золоте горнятко». Романтична іронія тут проявляється в тому, що символом винагороди за кохання Ансельма і Серпентини є золоте горнятко, як звичайний предмет побуту. Іронія полягає в тому, що так звеличене почуття стає приземленим в результаті асоціювання його з цим горнятком. Одна з основних ознак романтизму – культ особистості, тобто героя, що не просто усвідомив свою самоцінність, як у сентименталістів, а активного суб'єкта, що визначає й формує навколишню дійсність. Проблема особистості – центральна для романтиків. Світобачення особистості характеризується романтичним двосвіттям– відчуттям глибокого розриву між досконалістю ідеалу, бачення якого принципово суб'єктивне, і низькою прозаїчною дійсністю, що зводить поняття про щастя до обивательського комфорту Так на сторінках романтичних творів з”явилися два світи: світ філістерів, самовдоволених обивателів, відмінних лицемірною, святенницькою поведінкою, та світ романтиків, які існують за законами іншого, духовного світу. Буржуазність, або філістерство, - явище дуже агресивне, що претендує на всеохопність, тому романтики різними способами намагаються йому протидіяти. Іноді це проявляється у формі прямого бунту, суспільної боротьби (як, скажімо, у Байрона). Але частіше романтичний заколот проти щоденності означає просто її ігнорування, відхід від неї в древні часи (Середньовіччя), що розуміють як золотий вік, або в екзотичні країни Сходу чи Півдня, населення яких ще не отруєно духом буржуазності, або в містичну релігійність, або у всепоглинаючу любов. Найбільш універсальним засобом порятунку від протиріч буття, втіленням ідеалу стає мистецтво, що займає одне з найважливіших місць у романтичній ідеології. Практично кожний художник-романтик існував у своїй творчості в умовах двосвітня. «Золоте горнятко» Гофмана – яскравий приклад поєднання двох світів: світу філістерів і світу поетів. Герой твору Ансельм знаходиться на роздоріжжі між двома світами, і за його душу ведеться між ними жорстока боротьба. Перший з цих світів реально-побутовий, представлений конвектором Паульманом, його дочкою Веронікою і реєстратором Геєрбандом. Це світ гофманівських філістерів. Другий, романтично-фантастичний світ – це архіваріус Ліндгорст, його дочка, золотисто-зелена змійка Серпентина та дві сестри. Власне, це їхнє інобуття, а їхній дійсний світ – фантастична Атлантида, царство гармонії і краси. Змальовуючи минулі часи, шукали в них лише добрі сторони, оспівуючи героїв, які протистояли злу, захоплювалися виявами "духу", найвищими проявами якого, за Гегелем, є "мистецтво, релігія, філософія". Художній історизм тісно пов'язаний із детермінізмом, який акцентував на сукупності типових характерів та обставин, охоплюючи, крім соціальних, психологічні, природні чинники, аж до «міфічних». 80.Вікторіанська епоха у Великобританії.Соціальний та філософський контекст. Другу половину XIX ст. в Англії називають Вікторіанською епохою — за іменем королеви Вікторії, яка перебувала на престолі з 1837 р. по 1901 р. Це був період найбільшої могутності Великої Британії: швидко зростали колоніальні володіння, англійська промисловість займала провідне становище у світі. У країні зберігалися конституційна монархія, парламент і двопартійна система. На парламентських виборах боротьбу між собою вели дві головні партії — консерватори та ліберали. Консерватори виражали інтереси великої земельної аристократії та частини великої буржуазії (фінансистів). Лідером консерваторів вважався Бенджамін Дізраелі (1804-1881), син літератора, письменник, політик. Лібералів підтримувала переважна частина великої та середньої буржуазії, а також значна частина робітничого класу. Керівником ліберальної партії був видатний державний діяч, син багатого комерсанта Вільям Ґладстон (1809-1898). Ліберали обстоювали принцип вільної торгівлі та виступали проти політики протекціонізму, на противагу консерваторам, які боролися за те, щоб захистити англійську промисловість від конкуренції. Обидві партії вважали за необхідне проведення реформ виборчої системи та соціального законодавства. Під час правліня Вікторії відбувався поділ мі бідними і багатими,соціальні конфлікти. Виділялися 4 періоди: 1)1830-1848—ранній(час проблем,робочі очуть більше прав і свобод.Дуже важливими є гроші) 2)1848-1870---уряд придушив всі протистояня,появляється таке філософське вчення як марксизм. 3)1870-1900---філософія гедонізму(задоволення вище благо життя) Появляється такий напрямок як МОДЕРНІЗМ Характерні риси доби --прагматичне життя ---суворі моральні принципи і правила ---розквіт літератури --неемоціональність релігії . 81.Основні риси Вікторіанської літератури Відкриттів науки мають особливий вплив на літературу віку. Якщо ви вивчите всі великі письменники цього періоду, ви будете виділити чотири загальні характеристики: 1. Література в цьому віці прагне стати ближче до повсякденного життя, який відображає його практичних проблем та інтересів. Вона стає потужним інструментом для людського прогресу. 2. Моральний Мета: вікторіанської літератури, здається, відрізняються від "мистецтва для мистецтва" і стверджує його моральної мети. Теннісон, Браунінг, Карлайл, Раскіна - всі були вчителями Англії з вірою в свої моральні повідомлення доручити світу. 3. Ідеалізм: Він часто розглядається як вік сумнівів та песимізму. Вплив науки відчувається тут. Весь віку, здається, зловили в концепції людини по відношенню до Всесвіту з ідеєю еволюції. Теннісона деякі незрілі твори здаються проведення сумнівних і відчайдушний плями, але його Пам'яті виступає як надії після відчаю. 4. Хоча, вік характеризується як практичні і матеріалістичні, більшість письменників підняти чисто ідеальне життя. Це ідеалістична віці, коли великі ідеали, як істина, справедливість, любов, братерство підкреслюються поетів, публіцистів і письменників віку. Вікторіанська література – літ твори, написані протягом панування королеви Вікторї. У XIX жанр романа став передовим в літературі Англії. Роботи до-вцкторцанстких письменників, таких, как Джейн Остін и Вальтер Скотт були сповені сатирою соццального характера, а також пригодницькими сюжетами. Популярнц роботи створили ццлий ринок попиту на романи в більшості читацької публцки. Літератори:: Метью Арнольд, сестри Бронте, Кристина Россетти, Чарльз Діккенс, Уільям Мейкпіс Теккерей, Конан Дойль, Редярд Кіплинг. Дитяча література: Льюіс Керролл, Эдвард Лір, Уільям Рендс.Вікторіанські романи тяжіють до того, щоб бути ідеалізованими портретами тяжкого життя, в якому тяжкий труд, наполегливість, любов і щастя в кінці кінців перемагають. Доброчесність винагороджується, а кривда карається. Вони, як правило, мають моральний урок. Іншими рисами були: висунення жінок-письменниць, що складають значну кількість романістів (Бронте, Еліот), увага до німецької кільтури та філософії (Карлайд і Еліот перекладали твори нім авторів, що склали антологія «Нім романтичні романи»). 83. «Олівер Твіст» Ч. Дікенса: романтичний реалізм. “Пригоди Олівера Твіста» Діккенса – це найяскравіша презентація вікторіанського роману. Діккенс починає писати на межі романтизму та реалізму, тому що вікторіанський роман – жанр реалізму, а Діккенс був ще під впливом романтизму. Але все ж таки автор визначає реалістичну задачу своєї творчості – показувати «голу правду», нещадно викриваючи недоліки сучасного йому суспільства. Однак наряду з реалістичними картинами твору присутні і романтичні мотиви. Діккенс намагається вирішити суспільні протиріччя через примирення соціальних груп. Герої зберігають свої моральні цінності. Ще одна характерна романтична риса у романі – герої цього роману є ідеалізованими бунтарями (байронські герої). Вперше образ дитини з’являється у романтиків, але розробка психології дитини (дитячих образів) виявляється саме у «Олівері Твісті». Сентиментальність та хеппі-енд роману притаманний вікторіанському роману. 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 |