1. Загальна характеристика європейського романтизму. Філософські, суспільнополітичні, естетичні чинники
 Скачать 396.5 Kb.
|
|
1. Загальна характеристика європейського романтизму. Філософські, суспільно-політичні, естетичні чинники. Романтизм виник у Англії наприкінці 18ст і досяг максимального злету у 19ст. Філософським підґрунтям романтизму є роботи І. Канта, в яких він роздумує над категоріями піднесеного «the sublime», яка стала центральною категорією романтизму і означає прагнення до підвищеного та проблему пізнання прекрасного. Разом з цим вводиться категорія «агностицизму» - неможливості пізнання світу. Романтична концепція постійного руху світу визначається історичним аспектом, за часів романтизму мали місце такі історичні події, як Війна за незалежність США(1775-1783), Велика французька революція(1789-1799); з’являється принцип «історичного». Таким чином, романтизм носить національний характер. У 1819р світ побачила робота А. Шопенгауера «Світ як воля і уявлення», де він виклав детальний аналіз світових подій, що відбувались в кожній країні. Найбільшими підтечіями романтизму можна назвати французький романтизм(Гюго, Меріме, ранній Бальзак), німецький(Е. Гофман, Г. Гейне, брати Грімм), англійський(В. Вортсворт, С. Колрідж, Дж. Байрон), американський(Г. Мелвілл, Е.А. По). Романтична людина – істота з підвищеним духом. Романтичних персонажів можна умовно поділити на 3 типи: - бунтар(дух, що протистоїть всім і самому собі); - вигнанець(особистість, відгороджена від суспільства); - геній(людина, що стоїть над світом, генерує геніальні ідеї). Романтична творча особистість парадоксальна. Це прослідковується на прикладі романтичних авторів, які частіше за все поєднують в собі риси всіх трьох типів романтичної особистості. Романтичний автор – медіум між вічним світом підвищених ідей та матеріальним світом. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм. 2.Міфотоворчість ранніх романтиків. Найбільш адекватним засобом вираження нового світовідчуття романтики вбачали у міфі. Ф.Шлегель, один із засновників єнського гуртка романтиків, вбачав у ньому «осереддя поезії», закликав створити новочасну міфологію, що має витворитися із внутрішніх глибин духу. Згідно з цим прийнято говорити про романтичні «два світи» — світ реальний, дійсний, та світ ідеальний, фантастичний. Романтики наголошували на первинності ідеалу, мрії. Світ ірреальний стає для романтиків головним об'єктом уваги. Цей другий, ідеальний світ, світ мрій автора-романтика, існує паралельно зі світом повсякденного й буденного. Він набуває форми фантастики й казки. «Все поетичне, — стверджує Новаліс, — має бути казковим».Чи не найбільш наочне уявлення про романтичні два світи дають твори Ернста Теодора Амадея Гофмана, у більшості з яких співіснують світ реальний зі світом фантастичним. Характерно, що Гофман, на відміну від багатьох інших письменників-романтиків, не переносить дію своїх творів у екзотичні країни або давні часи. Найфантастичніші події відбуваються в Гофмана на тлі сучасної йому Німеччини. Гофманівський герой здатен вести «подвійне» життя: він існує і в сірому повсякденні, і у світі прекрасної казки. Причому таким героєм є справжній романтик, мрійник, хоча й зображений письменником із чималою дозою іронії Світ реальний, буденний, прозаїчний є світом філістерів, самозадоволених людей із «здоровим глуздом», за виразом романтиків — «гармонійних паскудників». Світ романтичний відкритий для «ентузіастів», фантазерів. Твори романтиків сповнені символами.Поетичні твори Новаліса, зокрема «Гімни до ночі», сповнені образами-символами з філософсько-містичним змістом. Так, «день» у нього символізує істинну сутність життя, тобто смерть, а образ ночі -- сутність дня, де поєднуються кохання і смерть. Ф.Шеллінг стверджував, що у вигляді міфології завжди існувала єдність науки й поезії, а міфологічні образи мають для мистецтва фундаментальне значення на кшталт ідей для філософії. Він передбачає появу «нової міфології»; посилену увагу приділяє символічності як головній ознаці мови мистецтва. 3. Своєрідність становлення та розвитку французької мови. Романтизм – не просто перший за часом виникнення й один із найважливіших художніх напрямків і стилів XIX століття. Цим терміном можна визначити цілу культуру, загальне світовідчування історичної епохи, що почалася після Великої французької революції. У цьому сенсі романтизм проявляє себе не тільки в літературі й взагалі в мистецтві, але й у всіх сферах суспільної свідомості: науці, філософії, релігії, політиці, навіть у побуті. Як майже будь-яке значне культурне явище, романтизм не являє собою чогось абсолютно цільного з постійним набором специфічних рис - він дуже різноманітний у своїх національних, жанрових, хронологічних різновидах. У марксистському літературознавстві існувала бінарна типологія: романтизм ділили на революційний і реакційний, прогресивний і консервативний, активний і пасивний. Такий підхід небезпідставний, однак він надто спрощує явище й надає йому ненаукову оцінну характеристику, тому його варто визнати вкрай умовним і застарілим Хронологічні рамки романтизму характеризуються відносною одночасністю початку (1790-і роки) і невизначеністю завершення (1820–1830-і – в Англії й Німеччині, 1870–1880-і – у Франції). Соціально-політичні передумови романтизму лежать у революційних потрясіннях кінця XVIII століття: Війна за незалежність в Америці 1775–1783 р. й, головне, Велика французька революція 1789–1794 р. Її емоційне переживання, а потім осмислення її досвіду, її наслідків зіграли вирішальну роль у виникненні й розвитку романтичного світогляду. На короткий час революція створила ілюзію загального звільнення від багатовікового рабства, полону зовнішніх обставин, людина відчула себе всесильною. Майже всі ранні романтики замолоду були апологетами революції, однак незабаром наступило протверезіння. По-перше, багатьох відвернув від революції якобінський терор. По-друге, свободи, принесені революцією, як виявилося, відносилися зовсім не до сфери духу, а скоріше до повсякденного буття: вони зовсім не заважали суспільству ставати міщанським, філістерським. У цій ситуації для багатьох романтиків різних поколінь роль ідейного заступника революції зіграла особистість Наполеона, що домігся своїми військовими перемогами слави романтичного генія в політиці. Естетичні джерела романтизму – це насамперед сентименталізм, що створив апологію індивідуального почуття, і різні варіанти передромантизму: пейзажна медитативна поезія, готичний роман і наслідування середньовічних поетичних пам'ятників.Слід сказати окремо про філософські передумови. Почасти це вже Руссо з його природною людиною, культом природи й критикою цивілізації. Прямим попередником романтиків у цій сфері став Й.Г.Фіхте, що створив у своєму “Науковченні” (1794) концепцію абсолютного “я”, чиє буття єдино безперечне, а увесь інший світ (“не-я”) є продуктом його діяльності - мислення. Ф.В.Шеллінг створив свою систему діалектики природи вже на підставі романтичних ідей. 4. Англійський романтизм Певний час сам себе не усвідомлював. 19ст-Англія – капіталістичне суспільство, перед ідеєю грошей все обезцінювалося, важливою була торгівля. Визначальною була класова приналежність, матеріальні блага визначали освіта, можливість подорожувати, політичні спрямування. Після поразки у війнах з Америкою та у Кримській війні, найсильніша армія Великобританії хоче відновити статус у війні з Наполеоном, проте люди вже в це не вірять. І саме література почала роздумувати над тим, чому найсильніша Імперія почала хитатися. Існувало 2 покоління романтиків: -Молодші: Байрон- поет, максимально точно і яскраво виразив свою епоху не тільки творчістю, але й всією своєю особистістю й долею. Створення нового, “байронічного”, героя, пересиченого життям й обійнятого тугою молодого блукача. Трансформація героя в активного, що бореться, люблячого, жагучого. Герой-богоборець в “Каїні” (1821) і суперечливість його позиції. Блейк- романтик поза романтичним рухом. Дар художника-графіка. Містицизм, візіонерство Блейка, звідси антираціоналізм й антисенсуалізм, апологетика творчої уяви. Ліричний цикл “Пісні Цноти і Пізнання”. Безвинність як блаженне невідання. Двоїста роль Пізнання: воно несе не тільки зло, але й благо. Безвинність, пройшовши через Пізнання, збагачується мудрістю, зберігаючи свою сутність. Символіка живої й неживої природи. Система контрастних образів. Кітс -Старші(Лейкісти): Водсворд – провідна особа романтизму. Його «Передмова до ліричних балад» стала маніфестом британського романтизму, дн він ставить питання: хто такий поет, автор, якою має бути мова , вводить принцип задоволення поезією та інше. Колрідж Шеллі 5. Своєрідність становлення і розвитку німецького романтизму. Заперечуючи класицизм і просвітницький реалізм, їхню регламентацію та світогляд, романтики прославляють самоцінність окремої людської особистості, її цілковиту внутрішню свободу. Романтики розкривають дивовижну складність та суперечливість людської душі, її одвічну невичерпність. Заглибленість у внутрішній світ особистості, пильний інтерес до могутніх пристрастей та яскравих почуттів, до всього надзвичайного, тяжіння до інтуїтивного та неусвідомленого - характерні риси романтичного методу в усіх видах мистецтв. Романтизм як певний тип культури в різних країнах мав свої національні особливості. У роздрібненій Німеччині, уся інтелектуальна енергія виплеснулася в роботі славнозвісної школи Ієнських романтиків. Засновниками Ієнської школи вважаються брати Шлегелі. Крім них ще входили Новаліс, Л.Тік, Шеллінг, Фіхте. Ієнцям була притаманна утопія естетичного перетворення світу, ідеал пової універсальної культури, в якій зливаються мистецтво, філософія, наука і релігія, ідея загального символізму, романтичної іронії і т. д. Ще однією особливістю Ієн.романтизму був суб*єктивний психологізм – звернення до розкриття багатств внутр.світу людини. Наступне покоління нім.романтиків зявляється в Гейдельберзі. Для позиції гейдельберзьких романтиків (Л. А. фон Арнім, К. Брентано, брати Грімм, Й. фон Ейхендорф) характерний традиціоналізм, звернення до національної старовини, фольклору. Вони створили наукові основи сучасної фольклористики та діалектології, виснували міфологічну школу в літературознавстві, яка в свою чергу насунула проблему народності мистецтва. Німецький романтизм є взагалі надзвичайно багатим і значущим явищем. 6. Загальна характеристика американського романтизму. Розвиток амер. романтизму пов'язаний з утвердженням національної незалежності в США. Для американ романтизму характерна близькість до традицій просвітництва. Американський романтизм відрізняється від європейського романтизму. А. р. розв. трохи пізніше, ніж західноєвропейський. Він охополює період з кінця 10-х і до початку 60-х рр. 19 ст. Основними характеристиками американського романтизму є: -дух фронтирства. Фронтери – люди, які постійно перебували на кордоні між новим світом та індійцями. Вони просувалися на захід Північноамериканського материка, завойовуючи нові землі. Фронтери – жили простим життям, мужні, роботящі. Постійно перебували у стані війни, освоювали територію. Це було тотальне єднання з природою. -дух оптимізму. Після перемоги американських колоній у б-бі за незалеж-ть (1775-1783), проголошення суверенних Сполучених штатів(1776), прийняття Конституції, здавалося,що ніщо не перешкодить створенню в Новому Світі на засадах свободи, рівності, права на щастя нового сусп.. устрою, про який століттями мріяло людство. Цим був зумовлений ентузіазм, оптимізм, віра в світле майбутнє. . -діалог культур та перспектив – в Америку приїхали люди з Голандії, Португалії, Британї. культури перебувають у пост. збагаченні – одне з головних завдань американського романтизму було об’єднання творчих сил різних регіонів у єдину культурну спільноту – національне красне письменство. -пошук нових духовних ідеалів – американці хотіли створити кардинально відмінні та спільні лише для них духовні ідеали. Літературні напрями: -Передстояння людини перед Богом і природою, зустріч дикого, неприборканого; -емоційна інтенсивність-емоц. освоєння нової землі було не менш важливим через зіткнення культур, людей; -ескепізм – намагання позбавитися від дійсності, реальності. - проста людина як герой – це пов’язано з культурою фронтирства, коли проста люд. зустріч. з незнайомими людьми; мають бути жорстокими, щоб вижив на нов. території. - природа, як сила, яка визначає буття людини в світі. Осн напрямком розвитку а. р. є школа трансценденталізму – школа, яка існувала в Новій Англії (культурний центр в Новій Англії – Масачусес, в якому утворилися ц я спільнота в 1836 р., в м. Конкорд.Тут жив Емерсон, який вваж зачинателем спільноти.)Ідеї транс-му викладені в есе «Природа» Емерсона, які і визнач подальшу ментальність американської нації. Кожна душа людини є конкретним втіленням Бога, тотожна світу і є світом в мініатюрі. Це розвиває ідею крайнього індивідуалізму. Отже, в «Природі» є перспективи будування майбутнього. Природа-дружня до людини, не є стихійною.Дух,для Емерсона лежить в природі – це близько до ідей просвітників. Головне гасло тр-му – «довіра до себе», тобто незалежності індивіда, віри в свої сили, свою волю. Трансценденталізм породив іншу течію – темний американський романтизм (що вваж відгалуженням від тран-му).Американ романтизм породив готичну літературу (Е. А. По - зачинатель). Основні американ письменники-романтики – Джеймс Убер, Генрі Девід Торо, Едгард Алан По, Вашингтон Ірвінг, Маргарет Фоллоу, Емілі Дікінсон та ін. 7. Античність та Середні віки в контексті романтичних ідеалів. Романтизм мислився його засновниками як антикласи-цистичний напрям. Дійсно, чимало принципів і рис нового напряму протистояло орієнтаціям класицистів. Зокрема, культ античності, що панував у класицизмі, не знаходить свого відгуку в романтичних ідеалах. Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості( що характерно для класицизму), культ почуттів людини. Ніякі норми, зразки та правила не повинні стримувати уяву митця.Останні із трепетом ставляться до середньовічної доби. «Це були прекрасні, блискучі часи, коли Європа була єдиною християнською країною, коли християнське співтовариство населяло цю перетворену людиною частину світу...», — писав про середньовіччя Новаліс. Віддає перевагу середнім вікам перед античністю і представниця французького романтизму Жермена де Сталь. У культурі й мистецтві середньовіччя романтики вбачали таємниче, містичне, дивовижне, а саме це й цікавило їх, і художньо відтворювалося в їхніх творах. Викриття каліцтва та прози буржуазної дійсності, прагнення до цілісності розвитку людської особистості та гармонійному суспільного устрою були нерозривно пов'язані у романтиків з пошуками нових ідеалів, які купували в умовах того часу ілюзорний, утопічний характер. У різного спрямування цих пошуків розкривається глибока неоднорідність романтічского руху. Якщо прогресивна частина романтиків зверталася у своїх утопіях до майбутнього, покладаючи надії на перевлаштування громадського порядку, то представники консервативних груп у Романтизм ідеалізували добуржуазну, середньовічне минуле, якому надавалася видимість патріархальної ідилії. Ідеалізація середньовіччя характерна для Романтизму в економічній науці, для ряду течій історичної та естетичної думки (напр., для англ. історика Т. Карлейль і його послідовників - Дж. Раскіна і прерафаелітів, які намагалися навіть практично відродити «вільний і творчий» середньовічне ручне ремесло). 8. Головним завданням романтизму було вираження внутрішнього світу, душевного життя, а це можна було робити на матеріалі історій, містик. Потрібно було показати парадокс цього внутрішнього життя, його ірраціональність. Розглянемо різницю між романтизмом, класицизмом та сентименталізмом. Ми побачимо, що класицизм усе ділить по прямій, на погане і добре, на чорне і біле. Романтизм по прямій нічого не робить. Класицизм – це система, а романтизм – ні. Тепер повернемось до сентименталізму. Він відображає внутрішнє життя людини, в ньому воно знаходиться у гармонії з навколишнім світом. А романтизм протиставляє внутрішньому світу цю гармонію. 9. Мова романтизму протиставила себе мові класицизму. Насамперед, романтизм заперечив жорстку нормованість мови та поетики класицизму, встановлену в ній систему канонів і правил та принцип обумовленості жанру і стилю твору його темою. На місце загальнообов'язкової поетики норм і правил класицизму романтики поставили індивідуальну поетику, закони якої встановлювали не за- гальноприйняті норми і смаки, а сам творець, його особисті уподобання і смаки. Твори романтиків характеризуються також так званою вільною композицією, яка не підпорядковувалась раціональним вимогам чіткості і ясності в побудові твору.. В межах одного твору, а інколи й суміжних речень, романтики змішували ознаки різнопланових мовних стилів, досягаючи цим незвичайних стилістичних ефектів. У цілому ж специфіку мови романтиків визначала настанова на підкреслену індивідуальність уживаного мовного стилю. Романтики відстоювали морально-естетичну цінність мовної своєрідності. Вони намагались збагатити поетичну мову новою лексикою, черпаючи її із різноманітних джерел. Наприклад В.Скотт широко використовує діалектизми, а Вордсворт закликає користуватись словами і формами живої розмовної мови. Вони відкидають класичний розподіл слів на «високі» та «низькі». Частіше надають перевагу низьким словам із вузьким значенням, так як такі дозволяють створити більш конкретні асоціації і сильніше вплинути на читача. Емотивна функція виходить на перший план. Якщо теоретики класицизму виходили з прагнення наслідувати природу, німецька класична філософія – реалізувати природу у тій своєрідній формі, яку вона набуває в людині, то романтики виходять з прагнення перетворити природу, не досліджуючи її. 11. Парадокс інтернаціонального вивільнення уяви від природного образу в риториці романтиків(Водсворт і Гельдерлін) Водсворт вважав,що поезія повина бути написана справжньою мовою людей,а не канонічним словником.В ній має бути вивільнена уява самого поета.Поет—це та людина,яка вміє впадати в стан естетичних емоцій,а текст—це концентрація осмислених емоцій.Поет повинен осмислювати емоцію,яка витягується з його душі.Читач повинен співпереживати,ящо цього немає—значить поезія не вдалася. 12. Трансцеденталізм Емерсона. Основні позиції. Школа трансцеденталізму була заснована у штаті Массачусетс у 1836р. у місті Конкорд. Саме там Ральф Емерсон написав свій трактат «Природа», який став фундаментальним твором трансценденталізму. У цьому трактаті Емерсон пропонує нове бачення себе і природи, пропонує світогляд індивідуалізму – душа кожної людини – це весь світ, вона неповторна. Публікація трактату «Природа» зазвичай вважається моментом створення трансценденталізму. Трансценденталізм з'явився як форма протесту проти загального рівня культури у суспільстві, а особливо проти концепції інтелектуалізму у Гарварді і доктрини утилітаризму яку викладали у гарвардській школі богослов'я. Серед головних переконань трансценденталістів виступала ідея духовного стану який лежить за межами фізичного й емпіричного і може бути пізнаний лише через інтуїцію. Світу „метушні” вони протипоставляли самовдосконалення, духовну свободу особистості, яке може бути досягнуто через пантеїстичне відчуття природи, засвоєння інших гуманітарних наук. Основні ідеї трансценденталізму: - соціальна рівність «рівних перед Богом» людей; -духовне самовдосконалення; -близькість до природи, що очищає людину від «вульгарно-матеріальних» інтересів; -інтуїтивне осягнення макрокосму через мікрокосм. Ідеї Р. Емерсона у багатьох аспектах співпадають з ідеями східної філософії, зокрема Конфуціанства. Трактат «Природа»: - аспекти краси: 1) краса як задоволення від природи; 2) краса як божественний акцент добропорядності; 3) краса як інтелектуальний об’єкт; - природа ідеалізується – інтерпретація природи відрізняється від пуританського бачення, природа служить людині, за це вона прагне поважного ставлення; - абсолютний дух лежить у природі і в кожній людині; - мова Р. Емерсона – посередник між людиною і природою. |