1. Загальна характеристика європейського романтизму. Філософські, суспільнополітичні, естетичні чинники

• Название: 1. Загальна характеристика європейського романтизму. Філософські, суспільнополітичні, естетичні чинники
• Анкор: otvety_na_voprosy_3k_1s.doc
• Дата: 13.01.2018
• Размер: 396.5 Kb.
• Имя файла: otvety_na_voprosy_3k_1s.doc
• Тип: Документы; #13957
• страница: 5 из 8

43. Полілогічна структура людської свідомості в новелах Гофмана.В отличие от ранних романтиков, создавая образ безумного Серапиона, Гофман психологически мотивирует его поступки, его «погружение» в параллельный мир сознания. Ведь Гофман не только объясняет, почему молодой граф П. принимает образ Серапиона, но и создает комментарий его феномена. Предыстория жизни Серапиона, данная рассказчиком, и ее комментарий – это один из ярких примеров осмысления Гофманом эстетики романтизма, бытия и существования романтического героя. Создавая параллели совмещенных сознаний своих героев (начиная этот параллелизм в «Кавалере Глюке» и заканчивая в «Житейских воззрениях кота Мурра» и «Угловом окне»). Гофман в духе нового, карнавального мышления, осуществляет грандиозную попытку художественно представить и многомерность человеческого сознания, и его полилогическую структуру. Параллельные миры Гофмана классифицировать невозможно: разнообразна их структура, тематический абрис, наконец, сама «духовная эволюция» (М. Бент) писателя играет существенную роль в их конструкции. В параллельных мирах его произведений наблюдается совмещение однородных и неоднородных сознаний. В новелле «Майорат» коллективное сознание внезамкового мира и сознание замкового совершенно отличаются. Но это не фиксированное различие – оно динамично, и в конечном счете отражает диалог традиционного и нетрадиционного стилей мышления. В этой новелле совмещаются и сосуществуют, диалогизируют логико-понятийный и романтический стили мышления, совмешение и существующие разнородные сознания показывают катастрофу исскуственного насаждения духа «майората», его атмосферы в другую среду. Они утверждают мысль о многогранности, многозначности человеческого Я. Полилогичность его сознания. В этой новелле, как затем и в «Крошке Цахес» пред читателем открываются бесконечные горизонты художественной антропологии Гофмана. Ведь человек таит в себе такие возможности, о которых он порой и не подозревает, и нужна какая-то сила и, может быть, обстоятельства, чтобы побудить в нем осознание своих возможностей.
44. Передчуття очікуємого як підготовка до переходу героя у паралельний світ.В новелле изображается праздник духа человека, который ощутил свободу, предчувствует во всей ее полноте, в той, какой она ему представляется. Дух героя обнажается перед читателем, он открывается миру, поэтому бездельник кажется другим персонажам этого фантазийного действа слишком простоватым, наивным, слишком доверчивым, умным и глупым одновременно. Действие новеллы являет собой сказку, фарс. В ней все сказочно, потому что все необыкновенно условно, нереально, да и не претендует на достоверную реальность. Добро, манифестируемое бездельником, утверждается в жизни. Он обретает счастье. В условных рамках рассказовой (новеллестической) ситуации Гофман соединяет представление о жизни в прошлом, настоящем и будущем. Происхолит встреча сознаний на перекрестках момента – категории времени, которое обозначает соединение прошлого, быстротекущего (ускользающего) настоящего и наступающего будущего. Можно говорить об изображении Гофманом особого психологического состояния героя – предчуствия ожидаемого. Это со­стояние довольно часто изображается Гофманом как подготовка к переходугероя в параллельный мир (к открытию параллельного мира). Параллельные миры Гофмана - это своеобразная проекция двух доми­нирующих психологических состояний: эйдетизма и предчувствия. Сти­раются грани между различными измерениями, в которых существуют мо­дусы сознаний героев Гофмана. Мир гофмановского повествования и его героев, по сравнению с раннеромантическим, во многом сложнее потому, что в его произведениях утверждается другая, карнавальная структура мышления. Если Новалис в своем романе «Генрих фон Офтердинген» представляет мир, окружающий человека, как отпечаток бесконечного ритмического движения жизни, а человека - как некую универсалию, если Ф. Шлегель в «Люцинде» захвачен идеей художественного фиксирования «ускользающего образа», мысли, и развертывает, показывает «механизм» этого движения, то Гофман в «Серапионовых братьях» показывает мир объективной реальности и реальности «другого» мира, существующего параллельно, симультанно с первым. У Гофмана мир в привычном для нас понимании расширяет границы за счет того, что в пространство этого мира включатся пространство мира «другого».

45. Фантастичні метаморфози у казці Гофмана «Золоте горнятко».

Поряд з ентузіастичним світосприйняттям у романтизмі визріває й інше – карнавальне. Внутрішньоромантичний діалог між ними дає уявлення про багатоплановість естетики і художньої практики романтиків. А сам діалог – пошук нового шляху розвитку, суперечка з традицією, згадка про стару культуру.

Е. Гофман увійшов у німецький романтизм, коли останній вже встиг сформуватись, і його творчість була відступом від сформованої традиції. У творах Гофмана виникає особлива формула відношення до світу: об’єкт – суб’єкт – об’єкт. Тобто, коли річ показує своє духовне «Я», то вона стає духом, а цей дух стає річчю, тільки в іншому вимірі. Таким чином виникає інший вимір – паралельний, який людина може уявити.

Нарація казки Гофмана «Золоте горнятко» - розкриття структури паралельного світу, в якому перебувають герої казки. Паралельні світи Гофмана неможливо класифікувати – їх структура, тематичне наповнення різноманітні, також «духовна еволюція» самого автора грає важливу роль у їх формуванні. В паралельних світах Гофмана спостерігається співжиття і злиття однорідних і неоднорідних свідомостей. Діалог між свідомостями – діалог між традиційним та нетрадиційним стилями мислення. В казці співіснують, діалогізують, диспутують логіко-понятійний та романтичний стилі мислення.

Принцип симультанності свідомостей героїв є домінуючим у творчості Гофмана, з’являється складна структура зв’язків, взаємодії різних свідомостей. В умовних рамках ситуацій твору Гофман об’єднує уявлення про життя в минулому, теперішньому і майбутньому. Відбувається зустріч свідомостей на перехресті моменту – категорії часу, яка поєднує минуле, теперішнє і майбутнє. Можна говорити про зображення автором особливого стану героя – передчуття очікуваного. Це почуття часто розглядається Гофманом як підготовка у паралельний світ.

Світ гофманіскької на рації і його героїв набагато складніший за ранньоромантичний, тому що в його творах утверджується новий тип свідомості – карнавальний. В дусі карнавального мислення Гофман робить спробу художньо виразити багатоплановість людського мислення і його полі логічну структуру.


46. Романтичний міф у казці Гофмана Золоте горнятко. Світ казки Гофмана має яскраво виражені ознаки романтичного двосвіття, яке втілюється у творі різними засобами. Романтичне двосвіття реалізується у повісті через пряме пояснення персонажами походження і устрою світу, в якому вони живуть. Є світ тутешній, земний, буденний і інший світ, якась чарівна Атлантида, з якої і відбулася колись людина. Саме про це йдеться в оповіданні Серпентини Ансельму про свого батька-архіваріуса Ліндгорста, який, як виявилося, є доісторичним стихійним духом вогню Саламандра, що жив у чарівній країні Атлантиді і засланий на землю князем духів Фосфором за його любов до дочки лілії змії. Ця фантастична історія сприймається як довільний вимисел, що не має серйозного значення для розуміння персонажів повісті, але ось йдеться про те, що князь духів Фосфор передрікає майбутнє: люди виродяться (а саме перестануть розуміти мову природи) і тільки туга буде смутно нагадувати про існування іншого світу (стародавньої батьківщини людини), в цей час відродиться Саламандр і в розвитку своєму дійде до людини, яка, переродившись таким чином, стане знову сприймати природу - це вже нова Антроподіцея, вчення про людину. Ансельм відноситься до людей нового покоління, тому що він здатний бачити і чути природні чудеса і вірити в них - адже він закохався в прекрасну змійку, яка з'явилася йому в квітучому кущі бузини. Людина на межі двох світів: частково земна істота, частково духовна. По суті, у всіх творах Гофмана світ влаштований саме так.    Двосвіття реалізується в системі персонажів, а саме в тому, що персонажі чітко розрізняються за належністю або схильністю до сил добра і зла. У «Золотому горщику» ці дві сили представлені, наприклад, архіваріусом Ліндгорста, його дочкою серпентином і старою-відьмою. Винятком є головний герой, який виявляється під рівновеликим впливом тієї й іншої сили, є підвладним цій мінливій і вічній боротьбі добра і зла. Душа Ансельма - «поле битви» між цими силами, Людська свідомість живе мріями і кожна з таких мрій завжди, здавалося б, знаходить об'єктивні докази, але по суті всі ці душевні стани результат впливу боротьби духів добра і зла.  Використовувана Гофманом колірна гамма в зображенні предметів художнього світу «Золотого горщика» видає приналежність повісті епохи романтизму. Це не просто тонкі відтінки кольору, а обов'язково динамічні, рухомі кольори й цілі кольорові гами, часто зовсім фантастичні.
        Багатство, золото, гроші, коштовності представлені в художньому світі казки Гофмана як містичний предмет, фантастично чарівний засіб, предмет почасти з іншого світу. Спеціес-талер кожен день - саме така плата спокусила Ансельма і допомогла подолати страх, щоб піти до загадкового архіваріуса, саме цей спеціес-талер перетворює живих людей в скутих, ніби залитих у скло (епізод розмови Ансельма з іншими переписувачами манускриптів, які теж виявилися в склянках). Дорогоцінний перстень у Ліндгорста здатен зачарувати людину. У мріях про майбутнє Вероніка уявляє собі свого чоловіка надвірного радника Ансельма і у нього «золотий годинник з репетицією», а їй він дарує новітнього фасону «миленькі, чудові сережки»
47.Романтичнедвосвіття в казці Гофмана "Золоте горнятко"
Мир сказки Гофмана обладает ярко выраженными признаками романтического двоемирия, которое воплощается в произведениях различными способами. Например, в повести-сказке «Золотой горшок романтическое двоемирие реализуется через прямое объяснение персонажами происхождения и устройства мира, в котором они живут. Есть мир здешний, земной, будничный и другой мир, какая-нибудь волшебная Атлантида, из которой и произошел когда-то человек. Именно об этом говорится в рассказе Серпентины Ансельму о своём отце-архивариусе Линдгорсте, который, как оказалось, является доисторическим стихийным духом огня Саламандром, жившим в волшебной стране Атлантиде и сосланном на землю князем духов Фосфором за его любовь к дочери лилии змее. Эта фантастическая история воспринимаетсяи как произвольный вымысел, не имеющий серьёзного значения для понимания персонажей повести. Ансельм относится к людям нового поколения, так как он способен видеть и слышать природные чудеса и верить в них — ведь он влюбился в прекрасную змейку, явившуюся ему в цветущем и поющем кусте бузины. Серпентина называет это «наивной поэтической душой», которой обладают «те юноши, которых по причине чрезмерной простоты их нравов и совершенного отсутствия у них так называемого светского образования, толпа презирает и осмеивает». Человек на грани двух миров: частично земное существо, частично духовное. В сущности, во всех произведениях Гофмана мир устроен именно так. Прочитав произведение «Золотой Горшок» Гофмана мы видим первое, что относится к чертам романтизма – это использование гротеска. Все произведение построено на причудливом переплетении реального и фантастического. С помощью фантастики Гофман создает эффект двоемирия. В произведении Гофмана присутствуют метаморфозы, т.е превращения, примером такого превращения может быть зеленая змейка, которая обернулась в девушку. В произведении встречается много отступлений, в которых автор объясняет авторскую позицию, а именно авторскую иронию. Ирония так же присуща данному произведению, переплетение двух миров приводит к ироничной ситуации, когда Ансельма считаю сумасшедшим после его рассказов о другой стороне реальности. Фантастичность и сказочность проявляются в течение всего произведения, волшебный мир, колдовство, метаморфозы, фантастические герои произведения и т.д. Фантастика у Гофмана в «Золотом горшке» не скрытая, а как раз наоборот явная.
48.Функції імпліцитного читача в казках Гофмана
"Імпліцитний (абстрактний) автор" й "імпліцитний (абстрактний) читач" відповідають за здійснення художньої комунікації на рівні цілого тексту, причому "імпліцитний читач" як ідеальний реципієнт має розуміти "усі конотації автора, різні "стратегії" його тексту", тобто засвоювати принципи, які реалізуються в художньому цілому, забезпечуючи його системність. На думку М. Бахтіна, втілена у художній системі авторська активність має спрямовувати рецепцію читача, а це означає, що автор стає "авторитетним керівником читача" у творі, реалізуючись як "принцип, якого треба дотримуватись" Ильин И.П. Имплицитный читатель.
"И. ч. - фр. lecteur implicite, англ. implied reader, нeм. impliciter leser - повествовательная инстанция, парная имплицитному автору и, по нарратологическим представлениям, ответственная за установление той "абстрактной коммуникативной ситуации", в результате действия к-рой лит. текст (как закодированное автором "сообщение") декодируется, расшифровывается, т. е. прочитывается читателем и превращается в худож. произведение.
Имплицитный читатель задается вопросом не о природе событий, а о природе самого текста, о них повествующего, то существование фантастического опять оказывается под угрозой.
49. Побудова образу в казці Гофмана «Золоте горнятко». Функції розгорнутої метафори.

Описать своего героя, дать его портрет – это ему чаще всего скучно, он это если и сделает, то мимоходом, не смущаясь шаблонами; как в театре: ремарки – балласт. Но зато он охотно покажет его в действии, мимике, жесте – и чем гротескней, тем охотней. Герой сказки «Золотой горшок» вылетает на ее страницы, сразу угораздив в корзину с яблоками и пирожками; яблоки каятся во все стороны, торговки бранятся, мальчишки радуются поживе – срежиссирована одна сцена, но и создан один образ! Гофман спешит не изваять и отчеканить фразу не выстроить ажурное или монументальное здание философской системы, а выпустить на сцену живую, бурлящую, напирающую жизнь. Гофман выглядит дилетантом, потешником-дитем площади балагана. Но, и у площади с балаганом есть своя философия.

Двоемирие реализуется в образах зеркала, которые в большом количестве встречаются в повести: гладкое металлическое зеркало старухи-гадалки,хрустальное зеркало из лучей света от перстня на руке архивариуса Линдгорста, волшебное зеркало Вероники, заколдовавшее Ансельма. В основе образа скованного стеклом человека, видимо лежит представление Гофмана о том, что люди иногда не осознают своей несвободы – Ансельм, попав в склянку, замечает вокруг себя таких же несчастных, однако они вполне довольны своим положением и думают, что свободны, что они даже хотят в трактиры и т. п., а Ансельм сошел с ума («воображает, что сидит в стеклянной банке, а стоит на Эльбском мосту и смотрит в воду») . Золотой горшок – образ семейной жизни. Розвернутая метафора – это метафора последовательно осуществляемая на протяжении большого фрагмента сообщения или всего сообщения в целом. Здесь золотой горшок - любовь Ансельма и Серпентины.
50. Cон і мрія як включений фрагмент. Його діалогічність (На прикладі мрій Ансельма та Вероніки)

Відношення до сну у 18 ст. було досить категоричним, і обґрунтовувалось тим, що це щось незрозуміле, таємниче, Ірраціональне. Використання автором такого прийому як сон, зявляється в літературі лише в тому випадку, якщо вони щось пояснюють і мають характер алегорії. Сновидіння в казці «Золоте горнятко» Гофмана функціонально зорієнтоване на реалізацію романтичного двосвіття, яке оригінально подане у творчості Гофмана сни чи напівсни Анзельма несуть велике містифікаційне навантаження. Коли Ансельм повертається з потойбічного світу, він розуміє, що це був сон, але деякі сегменти з цих снів з’являються в реальності, що змушує героя сумніватися над правдивістю чи фантастичністю подій. В оповіданні Г. герой за допомогою сну роздвоюється, співвіднесення між сном та реальністю, духом та матерією, втілює його вагання та невпевненість. Будь - яка поява надприродного супроводжується введенням елемента погляду. В світ чудесного можна проникнути лише за допомогою окулярів або дзеркала. Це своєрідні символи переходу з реального в світ потойбіччя. Мрії Ансельма та Вероніки, на початку твору постають перед нами досить природніми, та буденними. Ансельм мріє про кар’єру, Вероніка мріє про реалізацію себе в плані сімї. Мріє стати дружиною радника, гарно одягатися, і мати золоті сережки. Але їхні мрії реалізувались досить по-різному. За допомогою чергування буденності і піднесення, дійсності та царства мрій, марень, сновидінь витворюється фрагментарний план оповіді.
51. Погляд і дзеркало як теми фантастичного дискурсу у казці Гофмана «Золоте горнятко».

Фантастичний дискурс дозволяє створювати ефект двосвітності, це ми і спостерігаємо у казці Гофмана «Золотое горнятко». Але щоб досягти цього ефекту, автор використовує різні засоби. Ось наприклад, двосвітність реалізується в образах дзеркал, які дуже часто зустрічаються у повісті: гладке металеве дзеркало старухи, хрустальне дзеркало з променей світла від перстеня на руці архіваріуса Ліндгорста, чарівне дзеркало Вероніки, яке зачарувало Ансельма: тільки вчора він був до нестями закоханий у Серпентину, а сьогодні йому здається, що він тільки і думав про Вероніку, і що ця казка тільки написана ним. Дзеркало виступає тут як прохід від одного світу до іншого. Таку саму роль грає і погляд. Наприклад погляд архіваріуса Ліндгорста: він володів пронизливим поглядом очей, які блищали з глибоких западин схудлого обличчя немов із футляра. Щось неприроднє було у цьому погляді. По суті погляд у дзеркало міняло місцями реальний світ та фантастичний.
52. Увесь твір побудований на чудернацькому переплетенні реального та фантастичного.За допомогою фантастики Гофман оходить із гротескової образності: одна з ознак предмета за допомогою гротеска збільшується до такої міри, що предмет нібе обертається в інший, уже фантастичний. створює ефект двовимірності: у цьому світі люди думають про цілком звичайні речі, а в іншому, казковому, відбувається битва з драконом. Фантастика У творі присутні метаморфози, тобто перетворення. Приклад цього – змійка, що перетворилася на дівчину. Фантастичність та чарівність виявляються впродовж усього твору (казковий світ, чаклунство, метаморфози, фантастичні герої). Фантастика у Гофмана не прихована, а навпаки – явна
53. Концепція свободи у Гофмана. Как художник и мислитель Гофман связан с иенскими романтиками, с их пониманием искусства как единственного возможного источника преобразования мира. Гофман развивает многие идеи Шлегеля и Новалиса, например, учение об универсальности искусства, концепцію романтической иронии и синтеза искусства. Музикант и композитор, художник-декоратор и мастер графического рисунка, списатель Гофман близок к практическому осуществлению идеи синтеза искуств. Творчество Гофмана в развитии неметкого романтизма представляет собой етап болем обостренного и трагического осмысления действительности, от каза от ряда иллюзий иенских романтиков, пересмотра отношений между ідеалом и действительностью.

Герой Гофмана старается вырваться из оков окружающего его мира посредством иронии, но, понимая бессилие романтического противостояния реальной жизни, списатель сам посмеивается над своим героем. Романтическая ирония у Гофмана менует свое направление, она, в отличии от иенцев, никогда не создает иллюзии абсолютной свободы. Гофман сосредоточивает пристальное внимание на личности художника, считая, что он болем всех свободен от корыстных побуджений и мелочных забот.
54. Боротьба добра і зла в казці Гофмана «Золоте горнятко». Двоемерие реализируется в системе персонажей, а именно в тому, что персонажи четко различают по принадлежносты или склонности к силам добра и зла. В произведении эти две силы представлены, например, архивариусом Линдгорстом, его дочерью Серпентиной и старухой-ведьмой, которая, оказывается, дочь пера черного дракона и свекловицы. Исключение – главный герой, который оказывается под рівновеликим влиянием той и другой силы, является подвласным этой переменчивой и вечной борьбе добра и зла. Душа Ансельма – «поле битвы» между этими силами, например, его восприятие легко меняется, посмотрев в волшебное дзеркальце Вероники: только вчера он был влюблен в Серпентину, а сегодня – что влюблен в Веронику. Человеческое сознание живет грезами и каждая из таких грез всегда, казалось бы, находит обьективные доказательства, но по сути все эти душевне состояния – результат воздействия борющихся духов добра и зла. Предельная антонимичность мира и человека является характерной чертой романтического мироощущения.
55. Свыт фылыстерыв ы свыт поетів в казці Гофмана «Золоте горнятко». Идеал, воплотившись в жизнь, по лукавой воле Гофмана оборачивается впоєне филимтерским уютом, тем самым, котрого опасался и от котрого бежал герой. После соловьев и алой розы – идеальная кухня и отменная капуста. У другиг романтиков – у того же Новалиса – герои обретали свою любов (вместе с тайной мироздания) по крайній мере в святилище Исиды или в голубом цветке. В повести «Золотой горшок» именно этот «заглавный» сосуд предстает в качестве символа исполнившегося романтического стемления; снова кухонная атрибутика – «бутылка арака, несколько лимонов и сахар». Энтузиастам предлагается варить в обретенном ими дефицитном горшке то ли романтический пунш, то ли суп. Все люди у Гофмана делятся на две группы: на художников в самом широком смисле, людей, поэтически одаренных, и людей, абсолютно лишенных поэтического восприятия мира. Наихудших представите лей категории «немузыкантов» Гофман видити в филистерах.
56. Романтична іронія у казці Гофмана «Золоте горнятко».

Романтизм часто вдається до смішного, гумористичного, чудернацького. Своєрідним явищем поетики романтизму стає так звана «романтична іронія». Ф. Шле-гель, Жан Поль,

К. Зольгер спеціально розробляли її теорію.

Романтична іронія Гофмана заснована на розумінні цінності і значення двох світів — світу людського духу і зовнішнього світу. Вже в його ранніх творах (“Фантазії в манері Калло”, “Нічні розповіді”) знайшла своє відображення ця нова для романтичної естетики тенденція — передача життя в строкатості духовних і матеріальних сил, коли духовне приймає форми матеріального і навпаки, коли відбувається; їх постійне змішення. Слід підкреслити, що в творчості Гофмана, на відміну від ранніх романтиків, іронія часто набуває критичного, отруйно саркастичного забарвлення. У творах Гофмана, також, як і в творах багатьох інших романтиків, відображено зіткнення двох світів: матеріального і духовного. Два паралельних світи можуть перехрещуватися ( як в “Золотому горщику” ), можуть не помічати одне одного, але завжди існує іронічно осмислене протиріччя між світом таланту і фантазії і світом бездуховності і обмеженості.

Іронія як різновид гумору покликана бути найбільш дієвим елементом романтичного мистецтва. Вона пронизує твори практично всіх видатних романтиків. За висловом Ф. Шлегеля, іронія є «неперервним самопародіюванням», вона свідомо зображає «нескінченний цілковитий хаос». Романтична іронія підкреслює відносність будь-яких обмежень та умовностей різних аспектів життя.