1. Загальна характеристика європейського романтизму. Філософські, суспільнополітичні, естетичні чинники
 Скачать 396.5 Kb.
|
|
34. Часопростір та епістемологічна непевність у повісті Е. По(Г. Мелвіла) «Переписувач Бартлбі». Уолл-стрітська повість Г. Мелвіла «Переписувач Бартлбі» якнайкраще відбиває романтичну ідею відчуженості від суспільства та тему «самотності у натовпі». Протиставлення Бартлбі суспільству призводить до модифікацій часопростору у межах твору. Часопростір у повіті поділений на 2 половини: перший – загальносвітовий, тобто все суспільство з людьми, їхніми думками, діяльністю; другий – часоспростір Бартлбі, який протиставляється світовому і включає свідомість Бартлбі, його поведінку, власне невеликий простір навколо нього. Хронотоп у творі динамічний з перервами, так автор іноді зупиняє плинність часу і простору, щоб сконцентрувати нашу увагу на певному предметі чи явищі. Загалом хронотоп твору можна сміливо поділити на 3 складові-періоди: 1) твір без Бартлбі - офіс з Бартлбі – в’язниця. Функціонують у творі і реальні географічні назви: Бродвей, Манхеттен, Вашингтон. Епістемологічна непевність твору відображає ступені сприймання Бартлбі суспільством, зокрема наратором. Виділяємо такі етапи: -Бартлбі спокійний, він добросовісно виконує свої обов’язки – наратор ним задоволений; -Бартлбі відмовляється від перечитування текстів – таратор здивований; -Бартлбі відмовляється крім всіх обов’язків – наратор нажаханий; -Бартлбі живе в конторі – подив наратора, він заінтригований, відчуває до Бартлбі жаль; -Бартлбі вигнали з контори нові господарі – жаль; -смерть Бартлбі у в’язниці – наратор у розпачі. На кожній стадії відношення автора до Бартлбі змінюється, на прикладі зміни станів автора можна побачити, що наші емоції – це відображення наших знань про людину, а не дії зі сторони самої людини. 35. Символізм та змістова багатоплановість фрази I would prefer not to. Роль фрази в утворенні цілісності розколості образу. Формула «I would prefer not to», яку використовує Герман Мелвілл, означає не стільки відмову, не стільки заперечення чи навіть небажання що-небудь робити, – це можна було б виразити по-іншому, рішучіше і більш енергійно, і це зближувало б Бартлбі з фігурою безмовного бунтаря, борця за справедливість, – скільки його становлення Іншим, певне переміщення переписувача в область бездіяльності, його випадіння за межі буття і зіткнення з небуттям. Ця формула виражає труднощі і неможливість існування зовні, за межами буття.Формула «I would prefer not to», яку використовує Герман Мелвілл у своїй повісті «Переписувач Бартлбі», означає не стільки відмову, не стільки заперечення чи навіть небажання що-небудь робити, – це можна було б виразити по-іншому, рішучіше і більш енергійно, і це зближувало б Бартлбі з фігурою безмовного бунтаря, борця за справедливість, – скільки його становлення Іншим, певне переміщення переписувача в область бездіяльності, його випадіння за межі буття і зіткнення з небуттям. Ця формула виражає труднощі і неможливість існування зовні, за межами буття.Звичайно, Бартлбі – це втілення протесту проти світу Уолл-Стріт, проти правил, проти регламентів. Але цей протест пасивний, адже Бартлбі нічого не вимагає. Він сколихнув щось забуте в душі оповідача і читачів, посіяв зерно сумніву щодо необхідності сліпого підкорення правилам в наших душах.Фраза «I would prefer not to» символізує непокору правилам, силу особистості протистояти тиску суспільства.Можливо, Бартлбі постійно «віддає перевагу» не підкорятися саме тому, що він незадоволений власною роботою, яка позбавлена творчих елементів, а лише зведена до копіювання. Це механічне відтворення є руйнівним як для тіла (згадаймо про погіршення зору Бартлбі або про болі у спині в Кусачки), так і для духу, бо переписувачі не мають можливості ні реалізувати себе, ні розвиватися інтелектуально, морально і духовно. Таким чином капіталізм намагається зруйнувати індивідуальність та особистість пересічного громадянина, а Бартлбі як уособлення такої маленької людини «віддає перевагу» уникати такого пагубного впливу капіталістичного суспільства.Постійне використання Бартлбі фрази «I would prefer not to» сприяє утворенню цілісності цього образу. Переписувач не відступає від цієї сталої формули за жодних обставин. Це свідчить про послідовність у власних діях, тобто не про випадковий, а повністю усвідомлений протест, незважаючи на розуміння фатального результату. Бартлбі приносить себе в жертву задля того, щоб показати важливість особистої свободи і необхідність боротьби за право власного вибору. 36. Асоціативність та багато вимірність повісті Е.По «Переписувач Бартлбі» Бартлбі – дивна людина з незвичною долею. Скромний переписувач, який досить різко розмовляє зі своїм начальником і дуже боїться змін. Бартлбі – це людина, явно скалічена своїм життям і професією. Бартлбі здається не просто божевільним, він виступає символом свободи волі. Всі інші персонажі – частина світу, а Бартлбі – не його частина. Він не підкоряється установленому порядку, він незалежний. Він віддав би перевагу жити в конторі, віддав би перевагу не працювати, віддав би перевагу померти. Світ не зміг забрати в нього цю свободу вибору, Бартлбі не підкорився світу.Уваги заслуговує не тільки особистість Бартлбі, але й Індика, Кусачки та Імбирного Пряника. Наприклад, Індик і Кусачка утворюють своєрідну пару: ефективно працювати вони можуть тільки в певний період доби. Один до обіду, інший – після. Як заведений годинник. Опис цього процесу натякає на механіку. У дослівному перекладі це звучить так: «Коли Кусачка був увімкнений, Індик був вимкнений і навпаки». Натяком на механіку є не лише поведінка Індика й Кусачки, а й самого Бартлбі: на початку розповіді він нагадує механізм, запрограмований на переписування документів, що він робить із сильним стремлінням. Але він «віддає перевагу» не перевіряти переписані документи, тобто намагається обмежити своє спілкування з іншими. Зрештою Бартлбі відмовляється від усього: говорити, працювати, їсти, рухатися, переїхати, взяти гроші і т.д. Що ж вплинуло на нього так сильно, що Бартлбі втратив інтерес до життя? Можливо, робота Бартлбі у відділі непотрібних листів привела його до усвідомлення того, що щоб він не робив у своєму житті, він все одно не буде нікому потрібним. Безнадійність підкорила його. Він свідомо відмовлявся від протягнутої йому руки допомоги, похмуро вдивляючись у глуху стіну. Адже спочатку він намагався працювати, але зрештою розуміння безвихідності підкорило його. З іншого боку, людина, в якої є власні проблеми і турботи в житті, не втратить здоровий глузд, читаючи про чужі. Напевно, Бартлбі з самого початку був таким відчуженим, а листи лише підштовхнули його до усвідомлення власної безнадійності. Він став сам як непотрібний лист: і користі не приносить, і викинути шкода. Єдиний персонаж, якого ми можемо оцінювати більш-менш об’єктивно, – це оповідач, оскільки про інших героїв ми дізнаємося з його слів. Ми бачимо все, що відбувається, його очима, але чи можемо ми йому довіряти? Адже в його розповіді дуже багато суперечностей. Поведінка оповідача така ж дивна, як і поведінка Бартлбі. Адже він – юрист, який займається фінансовими справами своїх багатих клієнтів, – платить Бартлбі зарплату, хоч Бартлбі зовсім не працює і лише заважає йому. Оповідач розглядає Бартлбі як «знак згори». Але вся ця набожність, праведність і доброта оповідача здаються фальшивими. Він не розглядає Бартлбі як людину з великими проблемами і душевною травмою Він починає роздумувати , чому Бартлбі з’явився в його житті. Чому саме в ЙОГО житті. Оповідач розглядає Бартлбі як ще одну галочку в графі «благородні справи» у списку його гріхів і добрих справ, що в руках у Бога. Можна розглядати Бартлбі і як відображення прихованого внутрішнього світу оповідача. Бартлбі – його приховане «Я», в чому він не хоче собі зізнатися, але й прогнати його не може. Він завжди плив за течією, підкорявся всім обставинам, а Бартлбі – це втілення протесту, який є в його душі. Це протест проти світу Уолл-Стріт, проти правил, проти регламентів. Це протест проти установленого порядку, ходьби по колу. Але, як це завжди буває, протест маленької особистості не увінчається успіхом. Його неодмінно чекає крах. Але це не означає, що цей протест був марним. Він сколихнув щось забуте в душі оповідача і читачів, посіяв зерно сумніву щодо необхідності сліпого підкорення правилам в наших душах. Заслуговує на увагу і фраза Бартлбі про те, що він не любить змін. ХІХ ст. в США – якраз період великих змін. Саме ці зміни перетворювали людей на «працюючи по змінах машини», саме ці зміни дали можливість таким, як оповідач, розбагатіти. Саме в цей час з’явилися перші мільйонери, в той час як інші помирали від голоду і гнули спини на заводах. Можливо, саме тому Бартлбі не любив зміни і протестував саме проти цих змін. Ще одна цікава деталь: в оригіналі твір називається «Bartleby, the Scrivener: a story of Wall-Street». Щодо стіни, то мені здається , що дивлячись у вікно, Бартлбі намагався знайти хоч краплю свободи. Він дуже замкнений: не виходить на вулицю, ні з ким не розмовляє. До того ж, на нього тисне якийсь внутрішній тягар. Вікно було для нього було краплею свободи, але недостатньою, адже ця свобода була обмежена стіною. Стіна символізує глухий кут, безвихідність, розгубленість, відсутність надії, розпач. На цегляній стіні Бартлбі ніби бачив напис «Виходу немає». Тому підзаголовок «A story of Wall-Street» можна трактувати як «Історію про безвихідність». 37. Інтертекстуальні референції тексту Германа Мелвілла. Християнські імплікації образу Бартлбі. Повість Германа Мелвілла «Переписувач Бартлбі», як і більшість творів письменника, не була особливо популярною до середини ХХ ст. Але в другій половині ХХ ст. Мелвіллом почали цікавитися як у США, так і в Європі. Деякі письменники використали у своїх творах образ Бартлбі. Одним з найвідоміших є роман сучасного іспанського письменника Енріке Віла-Матаса «Бартлбі і компанія». За жанром це поєднання роману з документованим есе, де мова йде про письменників, які з тієї чи іншої причини перестали писати. Віла-Матас називає їх «бартлбі», за іменем героя повісті Г.Мелвілла «Переписувач Бартлбі», відомого тим, що на будь-яке прохання чи пропозицію він відповідав: «Я віддав би перевагу цього не робити». У компанію, зібрану Віла-Матасом, потрапили більше 80 авторів – як реальних (Сервантес, Мопассан, Рембо, Селінджер, Пінчон та ін.), так і вигаданих. Але всіх їх об’єднує одне: вони розчарувалися в житті і перестали писати. Також слід згадати повість французького письменника Даніеля Пеннака «Християни і маври», написану в 1944 р., перший розділ якої називається «Бартлбізм» і присвячений аналізу повісті Г.Мелвілла. Епіграфом до повісті Пеннака є відома фраза Бартлбі «I would prefer not to». Було зроблено декілька спроб екранізувати повість Г.Мелвілла «Переписувач Бартлбі»: в 1970 р. у США (у головній ролі Пол Скофілд), в 1976 у Франції (з Майклом Лонсдейлом) та в 2001 р. у США (з Кріспін Гловером). За мотивом повісті було створено театральні вистави: у 1964 р. у Великобританії, у 2003 у Фінляндії, у 2007 р. В Чикаго, у 2009 р. у Франції. У повісті Г.Мелвілл згадує книги «Про волю» Джонатана Едвардса і «Про необхідність» Джозефа Прістлі («Книги эти подействовали на меня как бальзам. Мало-помалу я проникся убеждением, что все мои заботы и неприятности, связанные с Бартлби, были суждены мне от века, что он послан мне всемудрым провидением в каких-то таинственных целях, разгадать которые недоступно простому смертному.»). Це християнські мотиви. Оповідач розглядає Бартлбі як «знак згори». Він каже, що Бартлбі йому брат, адже «мы с Бартлби оба были сынами Адама». Але вся ця набожність, праведність і доброта оповідача здаються фальшивими. Оповідач розглядає Бартлбі як ще одну галочку в графі «благородні справи» у списку його гріхів і добрих справ, що в руках у Бога. Можна простежити багато аналогій між Бартлбі та прокаженими християнських часів. Прокажені були части вигнанцями із суспільства через їхню хворобу. Бартлбі звільнили з роботи через його психічний стан, через який він не міг продовжувати виконувати свої обов’язки. У притулку для прокажених хворим виділяли ковдру, подушку, посудину для умивання та рушник. Такі є самі речі оповідач знайшов під столом Бартлбі. Також прокаженим було заборонено входити на ринок та в церкву. Як не дивно, Бартлбі теж нікуди не виходив з офісу. Отже, Бартлбі асоціюється з прокаженим, якому немає місця в суспільстві. Варті уваги слова Мелвілла, що Бартлбі – «одинокий созерцатель пустыни, которая на его памяти кишела народом, – некий простодушный Марий нашего века, предающийся мрачным раздумьям на развалинах Карфагена». Цей паралелізм із працею давньогрецького історика Плутарха «Порівняльні життєписи» («Гай Марій») (І-ІІ ст.) свідчить про те, що Бартлбі – людина, яка власними очима побачила крах усіх своїх надій. 38. Романтична іронія чи тоталізуючий паралелізм фрази уол-стрітської повісті Германа Мелвілла «Ah Bartleby! Ah humanity!». Вся повість Г.Мелвілла «Переписувач Бартлбі» – це ніби розгорнутий монолог юриста, який закінчується словами «О Бартлбі! О люди!». Шкодуючи за Бартлбі, він шкодує за всім людством. Так в тексті з’являється мотив милосердя і співчуття, а можливі, і фаталізму: що чекає нас в майбутньому, якщо сьогодні ми не в змозі прийняти одну людину, яка відрізняється від інших? Більше того, в останньому реченні виражається позиція автора, образ якого до цього моменту був прихований за фігурою оповідача: тужить не тільки герой-юрист, разом з ним тужить і автор. Вони тужать не просто за самотньою людиною, яка відгородила себе глухою стіною від усього світу, вони тужать через загибель нерозгаданої і незбагненної сутності, вільного духу та ідеї, яку намагався донести Бартлбі людству. Бартлбі – уособлення приреченого людства, але він сам є відторгненим людством. У свій вільний час Бартлбі «стоит у окна, вперившись в глухую стену». Людство, яке знаходиться за стінами світу Бартлбі, не чує і не розуміє його. Символічним є також і те, що помирає герой біля самої стіни, яка сприймається як бар’єр, який все життя відгороджував його від людства. Отже, Бартлбі – символ всього людства, адже повість виражає самотність більшості людей на землі. Такий тоталізуючий паралелізм підсилюється тим, що будучи вигнанцем суспільства, Бартлбі є його уособленням, демонструючи безвихідність і приреченість його буття. 39. Романтичне інакомислення Гофмана як карнавал духу (народження паралельних світів). Гофман водить нас паралельними світами, приводить нас до зіткнення з надзвичайним разом з героями. Багатошаровість повісті вражає, за звичайною сценою може ховатися кілька світів. Гофман вдається до прийому двосвіття, характерного добі романтизму і показує світ філістерів з їх суто міщанськими інтересами за допомогою фантастичної іронії. Цим мотивом двосвіття повість наскрізь просякнута. Повість просто таки вибухає гротеском. Твір – суцільна фантасмагорія. Більшість персонажів – фантастичні істоти. Паралельний, фантастичний світ відділяє від реального лише один крок. Раптом дверна ручка стає зовсім не ручкою, а архіваріус виявляється самим духом Саламандром. І звідси випливає головна ідея твору. А саме: два світи існують паралельно і в будь-який момент можна вийти з одного і потрапити в інший. Унікальне поєднання іронії, дидактизму і захоплюючого сюжету. Як завжди, всі отримують по заслугах і справедливість восторжествує. 40. Розкриття структури параллельного світу в організації оповіді «Золотого горнятка». У Гофмана є особа формула його відношення до світу: об’єкт - суб’єкт - об’єкт. Тобто річ, розкриваючи свою сутність, стає духом, а цей дух, матеріалізуючись, представляється в іншому вимірі. Так виникає нова реальність і новий принцип існування речі. У результаті такої трансформації народжується світ, паралельний реальному, світ, який людина може уявити. Цей надчуттєвий світ, чи світ мрій, в якому свідомість людини звільняється від диктата умов тілесного світу. В «Золотому горнятку» Гофман показує процес створення такого паралельного світу. Студент Ансельм потрапляє на берег Ельби та несподівано для себе починає розуміти мову зелених змійок, куща бузини, вечірнього вітру. Оповідання цієї казки – розкриття структури паралельного світу, в якому перебувають герої Гофмана. Цей світ виникає шляхом перетворення побутової речі у річ іншого світу. Н.Я. Берковський називав такий процес «згущенням прозаїчного». Також паралельний світ розкривається в оповіданні архіваріуса Ліндгорста, який насправді є духом Саламандром, про юношу Фосфора є історія шляху людської душі з рая на землю. Паралельні світи Гофмана класифікувати неможливо: різноманітна їх структура, тематичний абрис, нарешті, сама «духовна еволюція» письменника грає суттєву роль в їх конструкції. В паралельних світах спостерігається суміщення однорідних та неоднорідних свідомостей. 41. Є 2 типи мислення: представник першого – Ансельм, його розум не обмежений категоріями. Він мислить і живе в реальному і фантастичному (надзвичайному), тобто в паралельних світах, які принципово відрізняються. Паралельні світи Гомана не можна класифікувати, бо вони мають різноманітну структуру, тематику, навіть духовний стан письменника відіграє важливу роль в їх конструкції. У паралельних світах Гофмана спостерігається єднання однорідних та неоднорідних свідомостей. Різниця між світами відображає діалог традиційного та нетрадиційного стилів мислення. Проте є персонажі, що живуть лише в реальному світі, на їх розум накладено обмеження, і вийти за його межі в інший світ можуть лише за певних обставин. На приклад, випивши, Конректор виходить в інший світ, починає бачити паралельний світ, проте протверезівши, вважає це неправдою, тимчасовим божевіллям. Саме заперечування факту можливості мислити не як всі, а також заперечувати існування паралельних реальностей позбавляє їх можливості мислити двома типами одночасно. 42. Принцип симультанності свідомості героїв домінує у творчості Гофмана. У творі «Золоте горнятко» паралельність двох світів створює цю симультанність. Надчуттєвий світ мрій, в якому свідомість людини звільняється від умов тілесного світу. У творі Гофман показує процес створення такого світу. Колективне усвідомлення реального та казкового світів різко відрізняється. Коли студент Ансельм потрапляє на берег Ельби і неочікувано для себе починає розуміти мову рослин та казкових істот. В паралельних світах твору спостерігається поєднання однорідної та неоднорідної свідомості, логічного та романтичного стилів мислення. Ці світи показують на багатогранність та багатозначність людської особистості, її внутрішнього світу, полі логічність її свідомості. Через Я-героя показується складна структура зв*язків, взаємодії різних свідомостей. Голос свідомості існує в абсолютно різних світах. Людина сама в собі приховує такі можливості, про які вона інколи і не підозрює, і їй потрібна якась сила, або умови, щоб розбудити усвідомлення своїх можливостей. |