відповіді до екзаменаційних питань з ЛСС. 2. Поняття про міф. Міфічна свідомість

• Название: 2. Поняття про міф. Міфічна свідомість
• Анкор: відповіді до екзаменаційних питань з ЛСС.docx
• Дата: 07.05.2017
• Размер: 103.43 Kb.
• Имя файла: відповіді до екзаменаційних питань з ЛСС.docx
• Тип: Документы; #7235
• страница: 2 из 5

13.                       Афористика і дидактика в давньо єгипетській літературі.

Твори єгиптян були не найвищого рівня, тверезі. Помірковані, не розвивали ширше індивідуальність. Письмо трималось за якусь літературну форму, яка існувала століттями, не змінювався спосіб писання, було сірим і одноманітним. Яскравим прикладом є повчання Птахотепа, де він спонукає не бути хвастливим, не вважати себе одним з головних. Шукати ради потрібно не тільки у мудрих, а у недосвідчених. Він закликав побоюватися жінок, не зближуватися з ними. Бо ними не можливо осягнути та оволодіти. Він радить завести будинок, любити свою дружину. Птахотеп був чиновником, було 46 настанов, кожна починалася: Якщо ти. Літра Давнього Царства 3 тис. до н.е. «Повчання» нерідко містять грубо утилітарні повчання, всілякі мудрі ради, що відносяться до різних сторін життя. Найстаріший вид літератури в Єгипті – це приповідки філософсько-морального змісту. Старий філософ звертається до людей різних класів і дає їм практичні вказівки, як жити.

14.                       Казки Давнього Єгипту.

Основні жанри єгипетської літератури: казки, оповідання, гімни і молитви, епістолярні тексти, дидактичні твори, байки, епос, любовна лірика. Єгипетські казки насичені яскравою і образною фантазією, гарячою симпатією до людини, переконанням в остаточній перемозі добра і справедливості над силами зла. Деякі з них носять явний відбиток фольклору, наприклад казка про двох братів, інші є результатом творчості талановитих і досвідчених авторів, імена яких нам невідомі. В казках і оповіданнях єгиптянин дає волю своїй буйній фантазії. Казки: Казка про двох братів (Ануп і Бата), Правда і Кривда, Казка про потерпілого на човні, Казки папірусу Весткар (царю Хуфу царевичі розповідають казки).

15.                       Сюжети і образи давньоєгипетської філософської лірики.

Тексти, що не містять елементів надприродного, близькі до реального історичного фону. Викладені ці «оповідання» в 1-ій особі як спогади розповідача. Їх мова і стиль образна, яскрава. Найстаріший вид літератури в Єгипті – це приповідки філософсько-морального змісту. Твори: Бесіда розчарованого зі своєю душею (складається з 4 жалоб) В ній розповідається про те, як він ненавидить своє ім’я, порівнюючи його з негативом, йому немає, кому відкритися, брати, друзі – нечесні, вороги. Добрих людей немає, справедливих. Зло на землі, немає щасливих. Йому представляється смерть, для нього це єдиний вихід припинення страждань. Хто прийде в загробний світ, буде живим божеством, мудрим, хто говорить з Ра. Пісня арфіста: 15 текстів без сюжету, виконується під час бенкетів, в будинках багатих людей. Розповідається про те, що царі були різними, хтось будував собі гробницю. Хтось був знаменитим, не мали покою, на зміну приходили інші царі. Душа не одна не поверталася, щоб розповісти як вона поживає. Але ми не повинні за це думати, тільки про хороше, бенкетувати в своє задоволення, робити те, що скаже серце, поки не помреш. Веселитися в цей день, бо багатство не забрати в могилу, бо ніхто не повертається.

16.                       Особливості давньоєгипетської любовної лірики.

Улюбленою поетичною формою Стародавнього Єгипту були гімни на честь богів і фараонів. У них єгипетський поет оповідав про свою любов до природи, до сонця, до всесвіту, до всього далекого й недосяжного. Найстаріші гімни мають будову доволі просту. Але пізніше зміст пісні стає багатший,а форма – більш витонченою. За XIX – XX династій постали майстерні любовні пісні, в яких виступають різні дерева як символи кохання. Твори: Цикл пісень біля річки – звертання хлопця до дівчини, яка на другому березі річки, це перешкода, яка протікає між ними. Коло річки крокодил, але хлопець же через течію, хоробрий, укріплений коханням. Наближається до дівчини, просить її підійти, вони обіймаються. Цілуються, він прикрашає постіль для них, хоче бути з нею. Дерева її саду – говорять гранатник, смоківниця, маленький сикомор, вони розповідають, що під їх гіллям тішаться закохані і не чим не дякують. Дерева описують свою красу, порівнюють себе з гарними дівчатами.

17.    Особливості шумерських міфів, Цикл міфів про Інанну.

Шумерські мислителі прагнули пояснити сутність природи та власної цивілізації. Вони створили оригінальну концепцію «Me». Загалом «Ме» являє собою сукупність різних закономірностей та правил, що забезпечували функціонування елементів як природи, так і шумерської цивілізації. Всі закони й правила «Me» створені великими богами, однак вони існують без них, проявляються в русі живої та неживої матерії, що безособова й вічна. В законах «Me», згідно з думкою шумерських мислителів, міститься вся мудрість і наука. В міфові про те, як «цариця небес» і «цариця Уруку» Інанна викрала божественні закони «Me», зберігається перелік понад ста цих законів, пов'язаних із шумерською цивілізацією. Нині розшифровано дещо більше половини з них. Вони містять найрізноманітніші поняття: правосуддя, мудрість, героїзм, мистецтво, ворожнеча, бойовий прапор, проституція та священне очищення, музичні інструменти та мистецтво писаря, мир, перемога, добро. Їх міфологію наскрізь проймають відчуття жаху та безнадії перед нездоланними силами злого фатуму. Боги шумеро-аккадців жорстокі й заздрісні до людей. В описах потойбічного царства панують морок та безвихідь. Життя не світле, не радісне, а тривожне, сповнене таємниць і боротьби. За уявленнями шумерів в основі світобудови перебувала "земна кістка", тобто дерево життя, з якого постали шумерські боги. Глина, з якої шумери ліпили перший посуд, вважалася "земною плоттю". Завершувала конструкцію світу "земна шкіра", яку пізніше почали ототожнювати з міддю, вперше виплавленою з руди. Шумери розрізняли дві сфери діяльності - внутрішню, що стосувалася їжі та задоволення інших тілесних потреб; і зовнішня, що торкалася предметів суспільного життя, включаючи й зв'язок з богами через жерців. Перелік «Me», що міститься в міфі про Енкі («Володар землі») та Інанну — є однією з найбільш дивних загадок, над якою б’ються дослідники шумерської цивілізації. Його зміст полягає в тому, що в прадавні часи Інанна, бажаючи звеличити ім'я своє та примножити могутність і добробут свого міста Урука, надумала перетворити його на центр Шумера. Для цього необхідно було добром чи оманою роздобути «Me», яке ретельно оберігалося богом Енкі. Інанна, подолавши всі випробування, нарешті, причалює до берегу, весь Урук виходить зустрічати та привітати її.

18.Героїчний епос в шумерській літературі.

Другою фундаментальною проблемою месопотамської культури є правомірність смерті, що являє собою зло і є по суті вищою карою. Чому людина мусить бути покараною смертно, коли вона не зробила нічого поганого? Тим більше, що в умовах культури Дворіччя дієтичний підхід до природи людини виключав будь-яку надію на щасливе загробне життя. Основна ідея епосу — мрія про вічну славу, яка; прийшла на зміну мрії про безсмертя, в ім'я чого вершилися великі, подвиги. Епос являє собою гімн славним діянням, людини. Його пронизує думка про те, що смерть—це зло але вона не може перекреслити цінність життя. Людське життя по суті, своїй прекрасне і це виявляється в усіх аспектах буденного життя — у радощах перемоги, коханні до жінки, дружбі. Смерть же знаменує кінець життєвого шляху людини. Більше від того, вона немов би стимулює людину жити мудро й осмислено, щоб залишити по собі пам'ять у серцях інших. Слід помирати в боротьбі зі злом, навіть у боротьбі зі смертю. Не слід відступати ні перед чим, навіть перед богами. Герой епосу — типова людина, трагедія якої полягає в неможливості запобігти смерті. Людина в будь-якій ситуації залишається людиною, вона пишається своїми героїчними діяннями та незалежністю від богів. Все її життя насичене боротьбою за встановлення справедливості на землі, а смерть — кульмінація життя, завершення успіхів і перемог, що випали на долю.

19.         Жанри шумерської лірики.

До ліричних жанрів можна зарахувати гімни, молитви та заклинання. Таких творів збереглося значно більше аккадською мовою, ніж шумерською. Щоправда, існують і двомовні пам’ятки, проте не завжди з певністю можна визначити, якою була мова оригіналу. Із цієї групи творів закляття найменше стосуються поетичної творчості, в них лише подекуди трапляються художні вкраплення. Для прикладу, в заклятті від зубного болю присутній поетичний уривок, в якому йдеться про створення світу й усієї живності, серед якої є й той “зубний хробак”, що спричиняє біль. Або ж – у закляття від дитячого плачу вставлено колискову, а в закляття для породіль – розповідь про кохання божеств. Молитви належали здебільшого до індивідуальної релігійної практики, натомість гімни були частиною офіційного богослужіння. Слід зазначити, що всі вавилонські боги мали своїх шумерських “прототипів”, лише Мардук, головний бог міста Вавилона, зберіг суто шумерське ім’я. Аккадські відповідники імен шумерських богів такі: шумерське Ан – аккадське Ану, Енліль – Елліль, Енкі – Ейа, Уту – Шамаш, Іннін – Іштар. Молитви мали здебільшого стереотипну побудову, повторювану за першо зразками, які створювали зазвичай на спеціальні замовлення царів. Нерідко в тексті молитви залишалося вільне місце, щоб можна було вставити туди ім’я молільника. На відміну від молитов, гімни виконували колективно, хором, під музичний супровід.

20.         Шумерська дидактична література.

Осереддям науки в стародавньому Дворіччі до середини 2-го тис. до н.е. була так звана е-дубба - тип світської школи-академії, що готувала головним чином писарів, але були, мабуть, і храмові школи. Писар було почесним званням освіченої людини. Відповідно до ступеня ерудиції і спеціалізації розрізнялося близько двадцяти видів писарів. Серед дидактичних шкільних текстів відоме «Повчання землеробові», щось ніби короткого сільськогосподарського довідника. У 1-ій половині 3-го тис. до н.е. література народів Дворіччя була виключно усною. Саме до цього періоду сходить частина шумерських епічних пісень, що дійшли до нас в записах 19-18 ст. до н.е. Цикл пісень про героїв м. Урука - Енмеркаре, Лугальбанде, Гільгамеша - містить деякі реалістичні подробиці. 24- 21 ст. до н.е. - час розквіту історико-героїчного епосу на шумерській і аккадській мовах про діяння і походи царів Саргона і Нарамсина. Їм же були присвячені і повчальні жрецькі поеми з антимонархічною тенденцією, що звинувачують царів в нечесті. Ймовірно, до 22 ст. до н.е. відноситься і аккадська епічна поема про Гільгамеша, з великою художньою силою що розповідає про трагедію людської долі і пошуки безсмертя. До кінця 3-го тис. до н.е. сходить і дидактична література, відома по записах 18 ст. до н.е. і пізнішого часу. До неї відносяться: афористичні повчання, Шуруппаку, що приписувалися, і його синові Зіусудре. Цікаві псалми, що покаялися, літургійні «плачі», іноді достовірно ліричні, такі, що відображають сьогодення людський жаль, а також унікальні дві шумерські весільні і дві похоронні пісні. Класична аккадська література складається, в період літератури 16-12 ст. до н.е.: великий епос космогонії в 7 піснях, що описує створення світу з хаосу, боротьбу старшого і молодшого поколінь богів. З'являються і твори, що виражають скептичне і навіть критичне відношення до дійсності. Літературним шедевром Месопотамії є й релігійно-філософський твір "Діалог пана і раба про смисл життя". У ньому йдеться про мінливість людської долі та марнотратність життя. У VII-VI ст. до н. є. було складено вавилонську збірку афоризмів "Повчання Ахікара". З шумерської доби дійшли до нас перші зразки релігійної драми, основним сюжетом якої був культ вмираючого та воскреслого бога природи. Популярності серед ліричних творів набули "Поема про страждаючого праведника" та "Бесіда пана з рабом".

21.  Аккадська космогонічна поема Енума Еліш.

Енума еліш (Коли вгорі) – космогонічна поема, одна з найвеличніших пам’яток шумерської літератури. Складається з семи клинописних табличок з текстом по 125-165 рядків кожна. Таблички були знайдені в бібліотеці ассирійського царя Ашшурбанапала. Поема датується ІІ тисячоліттям до нашої ери. Очевидно, вона являла собою богослужебний текст якогось Новорічного свята. Поема відводить головну роль у творенні світу Мардуку, центральному божеству вавилонського пантеону, головному богу міста Вавилон. Таблиця І починається описом первинного хаосу, коли не існувало ще ні землі, ні неба, тільки прабатьки Апсу та Тіамат, які породжують молоде покоління богів ( Лахму, Лахаму, Аншар, Кішар). Та їх шум порушив спокій прародителів. Особливо роздратованим є Апсу, котрий разом зі своїм візиром Мумму вирушають до Тіамат та просять дозволу згубити неспокійних богів. Тіамат згоди не дає. Тоді Апсу та Мумму вирішують діяти самостійно Ейа вбиває Апсу, заздалегідь усипивши його, а Мумму бере у полон. Над вбитим Апсу він споруджує собі будівлю, де народжується прекрасне божественне дитя, Мардук. Він перевершує всіх створених до нього богів, у тому числі й батька свого, Ейа. Тим часом божества старшого покоління призивають Тіамат помститися за Апсу, і вона, розлютившись, починає готуватися до бою. Вона створює цілу армію драконів та чудовиськ, на чолі яких ставить бога Кінгу, потім робить його своїм чоловіком. Рада старших богів обирає його правителем, і Тіамат доручає йому таблиці долі. Далі, у Таблиці ІІ, розповідається про те , що премудрий Ейа, почувши про приготування до битви, просить поради у Аншара. Той пропонує Ейа самому битися з Тіамат. Той, очевидно, відмовляється, і тоді Аншар згадує про молодого Мардука. Він погоджується битися з нею, якщо боги визнають його царем і дадуть йому право вирішувати долі. Боги роздратовані, вони й чути не хочуть про вимоги Мардука. Аншар скликає раду богів. Мардуку дають право верховенства над ними ( Таблиця ІІІ ). Мардук сідає на троні, інші боги вихваляють його, але просять довести свою могутність. У Таблиці ІV детально описується підготовка Мардука до бою з Тіамат. Він готує лук, стріли, булаву, сітку. Сім вітрів служать йому, а чотири урагани він запряг у колісницю та кинувся в бій, зажавши в руці траву заклинань. Він накидає на праматір сітку та запускає їй в черево буйний вихор, а потім пронизує її стрілою та вбиває. Винищує Мардук також і військо Тіамат, а Кінгу забирає в полон та відбирає в нього таблиці долі. Після загиблі Тіамат починається творення світу. Мардук розсікає її тіло навпіл: одну половину робить небом, а другу – землею. На небі він створює Ешарру – щось на зразок земного будинку Апсу – і поселяє там Ану, Енліля та Ейа. Таблиці V і VІ розповідають про створення небесних світил, визначенню порядку їх руху: дня і ночі, сезонів, років. Також Мардук вирішує створити людей , щоб ті допомагали богам та оброблювали землю. Рада богів вирішує вбити Кінгу та з його крові створити весь рід людський. За всі діяння Мардука боги вирішують збудувати йому „небесний” Вавилон з храмом, щоб вшановувати його честь, а потім на небі встановлюють лук Мардука. Поема закінчується гімном Мардуку як творцю Всесвіту, що і складає зміст Таблиці VІІ. В ній перераховуються всі його 50 імен, згідно з проявами його сили.

22.  Епос про Гільгамеша.

«Е́пос про Гільгаме́ша», або поема «Про того, що все бачив» — скарбниця поезії, один із найдавніших літературних творів людства, створений у XXII столітті до н. е. в Стародавньому Шумері. В епосі розповідається про дружбу правителя Гільгамеша з дикою людиною Енкіду, про їхні подвиги, про смерть Енкіду й пошуки Гільгамешем таємниці безсмертя. Одна з частин епосу містить розповідь про Всесвітній потоп. Гільгамеш, ймовірно, реальний правитель, царював у місті Урук приблизно в 3000-2500 роках до н.е., десь за 400 років до написання поеми. Поема про Гільгамеша складається з 11 глиняних таблиць. Гільгамеш,- цар Урука, є найвеличнішим царем світу, на дві-третини богом і на третину людиною, найдужчою істотою, що будь-коли існувала. Мешканці Урука поскаржилися богам на його суворість — на те, що він користається правом першої ночі щодо дівчат і виснажує юнаків роботами, випробовуваннями сили й іграми. Почувши благання людей, небесний бог Ану створює дику людину Енкіду - істоту, що була б рівнею Гільгамешу. Енкіду увесь зарослий шерстю й живе у пущі зі звірями. Храмова жриця Шамхат зуміла спокусити його, що стало першим кроком до залучення Енкіду до цивілізації. Гільгамеш довідується про прибуття майбутнього друга зі сну. Шамхат привела Енкіду до табору пастухів, де дикун навчився їсти як люди й став нічним сторожем. Довідавшись від мандрівника про те, як Гільгамеш поводиться із нареченими, Енкіду обурюється і вирушає в Урук, щоб провчити зухвальця. На весіллі він блокує шлях Гільгамешу до покою молодих. Зав'язується бійка. Енкіду доводиться визнати перевагу Гільгамеша в силі, а Гільгамеш облишає бійку, й вороги стають друзями. Гільгамеш пропонує Енкіду піти до Кедрового лісу і вбити біса Хумбаба, щоб здобути славу й визнання. Незважаючи на перестороги старійшин, друзі не відмовляються від задуму. Гільгамеша та Енкіду подорожують до Кедрового лісу. Гільгамеш і Енкіду, за допомогою Шамаша вбивають Хумбабу, — біса-охоронця дерев; потім зрубують дерево, яким вони, як човном допливають назад в Урук. Гільгамеш відмовляється сексуально скористатися донькою Ану, богинею Іштар. Іштар вмовляє свого батька послати «Буйвола неба» покарати за відмову від сексуальної винагороди. Гільгамеш і Енкіду вбивають бика. Боги вирішують що хтось має бути покараний за вбивство «буйвола неба», і вони засуджують Енкіду. Енкіду стає хворим і, помираючи, описує пекло. Гільгамеш оплакує Енкіду. Гільгамеш вирішує уникнути долі, що спіткала Енкіду і здійснює ризиковану мандрівку, щоб відвідати Утнапіштіма і його дружину, єдиних людей, які пережили Великий потоп, людей, яким боги дарували безсмертя. Гільгамеш сподівається, що він також зможе досягти безсмертя. Гільгамеш пливе через Води Смерті разом з поромником Уршанабі, довершуючи мандрівку. Гільгамеш зустрічає Утнапіштіма, який розповідає йому про Великий потоп і неохоче ділиться з ним знаннями про безсмертя. Утнапіштім розповідає Гільгамешу, що якщо він зможе не спати 6 днів і 7 ночей, то стане безсмертним. Однак, Гільгамеш засинає, і Утнапіштім каже своїй дружині спекти буханку хліба за кожен день, коли він спить, щоб Гільгамеш не зміг би заперечувати свою невдачу. Коли Гільгамеш прокидається, Утнапіштім вирішує розповісти йому про рослину, що буде омол-джувати його. За словами Утнапіштіма, якщо Гільгамеш зможе дістати рослину з дна моря і з'їсти її, це поверне йому юначу наснагу, і він буде знову молодим. Гільгамеш дістає рослину, але не з'їдає її відразу, бо хоче розділити її з іншими старійшинами Урука. Він залишає рослину на березі озера і, поки купається, рослина зникає, вкрадена змією. Втративши обидві можливості, Гільгамеш повертається до Урука, де вигляд масивних стін провокує його на хваління цієї праці смертних людей. Гільгамеш робить висновок, що смертні можуть досягти безсмертя завдяки своїй праці, збереженій у витворах цивілізації і культури.