дпм. Антонович Є. А., ЗахарчукЧугай Р. В., Станкевич М.Є. Декоративноприкладне мистецтво. Львів Світ, 1993. 272 с

• Название: Антонович Є. А., ЗахарчукЧугай Р. В., Станкевич М.Є. Декоративноприкладне мистецтво. Львів Світ, 1993. 272 с
• Анкор: дпм.doc
• Дата: 19.09.2017
• Размер: 2.02 Mb.
• Имя файла: дпм.doc
• Тип: Документы; #8673
• страница: 21 из 36

ГАПТУВАННЯ І ВИШИВКА

Вишивка — один із давніх, найбільш масових і розвинених видів народного декоратив­ного мистецтва. Проблема походження, еволюції вишивки на території сучасних українських земель складна й багатогранна. Вишивальні матеріали не тривкі, не мо­жуть зберігатися тривалий час. Невідомо, хто й коли був першовідкривачем художньої творчості з допомогою голки і нитки.

Людина палеоліту вперше зрозуміла можливість творчості шляхом відтворення художньої картини дійсності. Через льодовики і тисячоліття дійшли до нас шедеври епохи палеоліту, які досі не втратили естетичної сили і художньої виразності. З тих віддалених часів збереглися пам'ятки, котрі в певній історичній послідовності засвід­чують високий художній рівень анімалістичних творів (об'ємних, барельєфних, гра­фічних), антропоморфних зображень, знаків, ідеограм, складних геометричних композицій. Славнозвісні пам'ятки, археології часів палеоліту на Україні, зокрема Мізина на Чернігівщині та його аналогів, розкривають складну абстрактно-знакову систему відбиття дійсності, початки зародження геометричного орнаменту. Він активно роз­вивався у різних видах декоративного мистецтва і досяг вершин художньої довер­шеності саме у вишивці. Круги, зубці, ромби, зигзаги, ялинки — елементи меандра, ці строгі мотиви, які ми сприймаємо як абстрактно-геометричні, декоративні, у свій час виступали сюжетними зображеннями людей, землі, води, птахів тощо. Вони мали символіко-магічне значення, але сучасники не тільки виконували їх, а й розуміли, читали. Протягом тисячоліть вироблялись елементарні навички абстрагування, удос­коналювались сюжетно-знакові композиції.

У ранніх землеробських культурах ромбічним візерунком — символом родючості вкривали глиняні жіночі фігури богинь, посудини-жертовники. Звичайний ромб із крапкою посередині — ідеограма засіяного поля; ромб з паростками або завитками на зовнішніх кутах — символ родючості. Зокрема, трипільські художники вміло поєд­нували реальне і міфологічне. Зберігалися архаїчні пласти, виникли нові, відбиваючі світоглядні уявлення трипільців про життя на землі, природу. Всесвіт.

Через тисячоліття тягнуться зв'язки орнаментальних схем, які постійно видозміню­вались, збагачувались, залежно від конкретних соціально-історичних умов. Дослідники неодноразово підкреслювали, що саме орнамент української вишивки найповніше проніс крізь віки тотожність з орнаментом попередніх епох, передусім з античним геометричним. (133)

Важливі відомості про вишивку, принципи її розміщення донесли до нас пам'ятки металу. Так, детально відтворені вишиті сітчасті розводи, ромби, кола, хрести в одязі скіфів на славнозвісній вазі з Куль-Обського кургану. В с. Мартинівка на Черкащині біля р. Рось знайдені цікаві художні вироби з металу VI ст. н. е. Серед них чотири фігурки, що зображують чоловіків, мабуть, у ритуальному танці — із зосередженими обличчями, руками, спертими на зігнуті ноги. Вони одягнені у сорочки, які мають на грудях широку вишивку — від коміра до пояса, подібні до нижнього одягу східних слов'ян. Умовний візерунок вишивки — скісна сітка — виконаний різцем. Подібне прикрашання одягу вишивкою характерне для всього населення Подні­пров'я протягом багатьох наступних поколінь. Сорочка з вишитою до пояса манішкою є на бронзовій статуетці з околиць Хорола на Полтавщині (VI—VII ст. н. е.). Вишиті сорочки такого типу існували в період Київської Русі, про що свідчать фігурки чоловіків із так званого Тверського скарбу. Про особливості вишивки на території сучасних південноукраїнських земель свідчать численні «кам'яні баби»: чітко позначені ви­шивки на уставках, подолах, манжетах¹. Відомості про побутування вишивки дійшли до нас в описах іноземців-мандрівників, наприклад, араба Ібн-Фадлана, котрий, зокрема, писав про слов'янський похоронний звичай: лавку, спеціально виготовлену для церемонії похорону, вкривали вишитими килимами.

У Х—XI ст. для оздоблення тканин одягового та обрядово-інтер'єрного при­значення широко використовувалась вишивка. З поховань цього періоду відомі фраг­менти шовкових тканин з вишивкою золотими нитками: чільця (налобні пов'язки), стрічки, комірці, нарукавники, паски, кайми, плащі.

В епоху Київської Русі вишивка золотими і срібними нитками зазнала розквіту і поширилася в побуті феодальної знаті, її оцінювали як надзвичайну коштовність. Прикрашали не тільки святковий, ритуальний, княжий, а й цивільний одяг, тканини для храмів. Так, у літописах (1146 р.) є згадка про тканини «индитъб» і «платы служебные и все шито золотомъ» ² (йдеться про Путивль). У 1288 р. літописець писав про дорогоцінні прикраси для храмів у Володимирі — «завєсы золотом шиты», а в Любовлі «платцы оксамытны шиты золотом и жемчугом» ³.

Збереглися важливі історичні відомості про місце виготовлення давніх вишивок, людей, котрі нею займалися. Так, в XI ст. сестра Володимира Мономаха Ганна Всево­лодівна прийняла постриг у київському Андріївському монастирі й організувала шко­лу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом. Київ був центром виши­вального мистецтва. Тут існували майстерні при монастирських школах. Дружина Рюрика Ростиславовича Ганна вишивала тканини для себе, своєї родини, а також Видубецького монастиря (1200 р.). Вишивка була важливим заняттям жінок і в роди­нах великих князів.

Гаптування — вишивка золотом і сріблом — потребувала неабиякої майстерності технічного виконання складних композиційних зображень, позначених давнім поган­ським змістом (антропоморфні мотиви), містила і новіші, зооморфні, геометричні мотиви. Вишивки переважно виконувались на цупких шовкових тканинах технікою «в прокол» і «в прикріп». Досі відома єдина пам'ятка, датована 900—1100 рр., із с. Жишава на Тернопільщині. Технікою «в прикріп» виконаний складний ромбовий розвід, з розетками на краях ромбів у круглих обрамуваннях.

Фрагменти вишитих тканин з розкопок Десятинної церкви у с. Городниця над Дністром, с. Білгород на Київщині та інші розширюють уявлення про орнамент виши­вок Х—XII ст. Збереженість лише фрагментів тканин, втрати вишивальних ниток не дають змоги реконструювати візерунки. Однак за отворами, які залишилися на тканинах від ниток, виявляється характер орнаменту. (134)

Збережені фрагменти вишивок вперше класифікувала М. О. Новицька (19— з Києва, 23— з Київської області, зокрема, з Шаргорода — вісім, с. Набутово — шість, Білгорода — п'ять, с. Ромашки, Княжої гори, Чернігова і Чернігівської області, с. Райки Житомирської області. Старого Галича і Звенигорода Львівської області — по дві, з Херсонеса — одну). М. О. Новицька виділила три типи орнаментально-компо­зиційних стрічкових схем.

Пам'ятки вишивок Х—XIII ст. засвідчують високий рівень орнаментальних ком­позицій вишивок з антропоморфними, зооморфними і рослинними геометризованими мотивами.

Уже в цей період два напрями вишивання — орнаментальний і сюжетний — перебували в органічній єдності, надаючи тканинам сюжетно-художньої виразності. Важливими знахідками срібно-золотого гаптування з фігурними зображеннями XII ст. є фрагменти єпітрахилі, знайдені 1936 р. у Софійському соборі. Вісім постатей — жіноча Оранта, п'ять чоловічих (двоє святих і три святителі), двох ангелів — вишиті золотою, срібною сухозліткою та світлим шовком «в прокол», «в прикріп» і «в настил». Між фігурками на єпітрахилі — рослинний орнамент: галузки, завитки, листочки і под. Про поєднання сюжетних й орнаментальних зображень як типове явище виши­вального мистецтва свідчать пам'ятки і пізнішого часу. Так, сітчастий ромбовий орна­мент червоними нитками зображений на білій скатертині, якою застелений стіл у фресці «Тайна вечеря» з с. Горяни Львівської області. Чітке, логічно продумане розташу­вання квіткових галузок на іконах «Богородиця з дитиною» з Луцька (XV ст.), «Спас нерукотворний» з с. Терло (XV ст.), «Преображення» з с. Яблунів (XVI ст.), «Неруко­творний образ» з с. Либохори Львівської області (XVI ст.). Рядове і шахове розміщення квіткових червоних і чорних галузок передано в одязі Христа в іконах «БЬгородиця-Одигітрія» з Красова (XV ст.) та «Поклоніння волхвів» з Бусовиськ Львівської області (XVI ст.) та ін. В іконі «Вогородиця-Одигітрія» з Красова на одязі помітні рослинні та геометричні мотиви. На білому тлі виразно окреслена уставкова вишивка на сорочці дитини. Вона виділяється суцільно-килимовим заповненням сму­ги червоно-жовтавим кольором, обрамована стрічковим орнаментом, вишивкою з верх­нього і нижнього боків. Стрічка, вишита чорними нитками на шийному вирізі, компо­зиційне об'єднує орнаментальні мотиви в рядовому і шаховому повторенні на всій площині сорочки. Про побутування смугасто-рядової системи мотивів на тканинах свідчить зображення вишивки на іконі «Різдво Марії» з Нової Весі (кінець XV— початок XVI ст., тепер Польща). На всій площині покривала ритмічно повторюються широкі орнаментальні смуги. Ряди кругів нагадують вишивки XII ст. Між орнамен­тальними смугами на певній відстані один від одного імітують вишивку ромби із чотирьох кружалець і променистих розеток. У цій же іконі представлено і стрічкове розміщення орнаменту в одязі — на комірі, уставці, рукавах.

Розвиток сюжетного вишивального мистецтва засвідчують твори XI—XVI ст. Серед них особливо цінні так званий золочівський фелон (XIII— початку XIV ст.), плащаниця із с. Жиравка Львівської області (XV ст.). У золочівському фелоні вишивка передає не тільки багатство орнаментальних мотивів, а й індивідуальність обличчя. Об'ємно-рельєфними акцентами за допомогою різного напрямку стібків виділяються ромби з цяточками, зубці, хрести, прямі, ламані, зигзагоподібні стрічки тощо. Кожна з оди­надцяти постатей різниться обличчям, орнаментом одягу, німбом. У творі віртуозно поєднані сгібки шовковими і металевими нитками, золоті і срібні кольори зіставлені з жовтавими, блакитними, смарагдово-зеленими, синьо-чорними. Техніка виконання: в прикріп», ялиночка, настил та ін. Плащаниця із с. Жиравка вишита крученими і некрученими шовковими нитками і пряденим золотом. Дрібні шовкові стібки, розміщені щільно, образно виділяють обличчя, деталі одягу. Німби, вишиті золотом, підси­лені рельєфними акцентами на сріблясто-вохристому тлі. (135)

На домотканому полотні вишита плащаниця XVI ст., що зберігається в Кам'янець-Подільському історичному музеї-заповіднику. Ця пам'ятка засвідчує орнамен­тальне багатство геометризованих і геометризовано-рослинних мотивів у сюжетних вишивках. У цьому плані цікаві буковинські гапти. Датовані сюжетні вишивки XVII ст., що зберігаються у Національному музеї (м. Львів), дають змогу прослідкувати поступові зміни орнаментально-композиційної будови, технічних засобів виконання, побачити, як на зміну геометричним, геометризованим формам орнаменту дедалі активніше приходить рослинний орнамент. Особливо цікаві бордюри, де у вгинах хвиля­стих ліній зображені шестипелюсткові розетки, квіти, тюльпановидні мотиви, пуп'янки, січені листочки (кайма в плащаниці 1655 р., фелон з с. Низканичі на Волині та ін.).

Поступово збагачуються техніки виконання вишивок золотом, сріблом та шовком. У XVII ст. з'являється панцерний шов, різні методи закріплення металевих ниток, які утворюють ромби, зигзаги, кривулі тощо. На основі пам'яток вишивок, датованих 1640, 1642, 1643, 1653, 1672, 1673, 1674, 1687, 1690 рр., М. О. Новицька вперше зроби­ла детальну класифікацію 19 видів орнаментальних закріплень золотих і срібних ни­ток. Подібні техніки поширені в пам'ятках із західних областей України.

Не ізольовано, а в єдиному руслі творчого процесу розвивалася вишивка у таких центрах гаптування, як Київ, Чернігів, Львів, Луцьк, Корець, Чернівці, Вроди, Дубно, Острог та ін. Дороге шитво золотом, сріблом, шовком поширилося в побуті панівних верств населення. Вишивкою прикрашали одяг, скатертини, рушники, наволочки, кінську збрую (сідла, чепраки) та ін. У монастирських, гетьманських майстернях талановиті вишивальниці виготовляли дорогі вироби на замовлення. Як окремий вид художньої творчості поступово виділялося гаптарське ремесло. Про київських ремісни­ків XVII ст. поет Климентій писав:

І гафтарство — честное ремесло на світе,

И їм бо дал Бог речи мудріє іміті,

И хоч они и цеху у себе не мають,

А поважние штуки до церков зробляють.
Як-то: пояси, покровці й воздушки,

И до сагайдаччя оздоби придавають.

И иные честные діла виробляють ⁴.
Міські гаптарі об'єднувались у цехи., У XVII ст. славилися технічністю виконання, гармонійністю кольорових зіставлень вироби львівського гаптарського цеху. А цех золотарів утворився у Львові 1530 р.

Вишивки XVII—XVIII ст. виконані переважно на домотканих полотнах: лляних, конопляних, вовняних, а також тканинах вітчизняного та зарубіжного мануфактурного виготовлення, шкірі місцевої виправки, з яких шили різні компоненти одягу, вироби інтер'ерного побутового та обрядового призначення.

Ручнопрядені лляні, конопляні, вовняні нитки природного кольору, відбілені або пофарбовані природними барвниками,— основний, масово поширений, доступний матеріал для вишивання. Вони забезпечували гармонійне співвідношення фактури руч­но-тканого, мануфактурного виготовлення і фактури вишитих орнаментальних візерун­ків. З середини XVII ст. для вишивок використовували і привізні бавовняні, вовняні, шовкові, металеві нитки тощо. Пожвавлення торговельних відносин сприяло тому, що фабричні червоні, чорні і сині нитки масово поширилися в українській народній вишивці, їх імпортували з країн Близького Сходу. (136) Через Україну пролягали торго­вельні шляхи, якими ввозили нитки фабричного виготовлення: бавовняні, вовняні, шовкові, металеві. Як і в інших східнослов'янських народів, бавовняні нитки на Украї­ні називали заполоччю, а вовняні — лучком, гарусом.

Різні верстви феодальної верхівки, козацька старшина, церква були замовниками дорогих вишивок золотими, срібними, шовковими нитками — скатертин, завіс, шат для ікон, фелонів, плащаниць, антимісів, риз, інших коштовних виробів. Вишивка одягу заможних селян, купців, міщан XVII ст. характеризується досконалим поєд­нанням золотих, срібних ниток із шовковими, бавовняними, часто ручнопрядени-ми лляними нитками. Як головні мотиви — смуги — виступали квіти, дерева, стрічки; інші мотиви — розеткові. Металеві нитки підсилювали звучання червоних, чорних, си­ніх та інших кольорів.

Суцільне гаптування золотими, срібними та мідними нитками було популярним видом народної творчості. Тривкість металевих ниток забезпечувала збереження ви­робів. Результати аналізу численних пам'яток золотого та срібного гаптування свід­чать, що їх виконавці зберегли принципи народної традиційної вишивки. Тонкий смак, художнє бачення, досконале володіння складними техніками визначили самобут­ній характер, високий рівень галтувального мистецтва. У своїх композиціях вишивальниці вміло застосовували різновидні елементи геометричного, рослинного, зоо­морфного орнаменту, часто зберігаючи архаїчні форми: геральдичні зооморфні компо­зиції, антропоморфні зображення, розетки, дерево життя і под. Особливого розвитку зазнав дуже стилізований рослинний орнамент, чільне місце посідала квіткова галузка.

Важливими пам'ятками гаптувального мистецтва України XVII ст. є денця головних жіночих уборів — кибалок. Вони вишиті золотими або срібними нитками на кольо­ровому оксамиті, частіше вишневого, зеленого кольорів. Характерно, що густою вишив­кою заповнена вся площина денця. Кругла або овалоподібна форма кибалок зумовлю­вала варіантність концентричних орнаментальних композицій. Центральний мотив визначав характер орнаментального рішення вишивок. В усіх типах композицій орнаментальних мотивів небагато, вони укрупнені, своїм окресленням і розташуванням підпорядковані провідному мотиву. Різна висота підстелень, довжина і нахил метале­вих стібків, ритмічна сумірність узгоджених між собою мотивів, елементів — усе творить завершену композиційну цілісність кибалок. Сріблясті, золотисті перели­ви рельєфної вишивки посилюють враження святковості.

Композиційні схеми вишивок завжди підпорядковувались призначенню та формі предмета. Місце, роль вишивки у житті, обрядово-ритуальній сфері освячені віковими традиціями, відгомін яких дійшов до наших днів.

Унікальні пам'ятки XVII—XVIII ст.— рушники, вишиті ручнопряденими червони­ми нитками, інколи з вкрапленням синіх, на домотканому полотні. Техніки — двостороннє шиття, перебір, стебелевий шов, пряма гладь. Крупномасштабні, сильно геометризовані рослинні мотиви на обох кінцях рушника спрямовувалися до середини центральної площини.

Залежно від головних мотивів, які ніби виростають від кінців рушника і пишними формами зростають до центру, виділяються в окремі групи рушники: з геометризо-ваними антропоморфними мотивами; з мотивом дерева життя; з сірінами (птахи з давніх легенд), орлами і под. Образи диво-птахів, віл-русалок збереглися у ви­шивках рушників північних районів Чернігівщини, Сумщини. В характері їх тракту­вання відчутні аналогії з подібними сюжетами, поширеними у російській народній вишивці. Ці мотиви нерозривно пов'язані з деревом життя. (137) З часом відбулися значні зміни в їхньому зображенні. Орнітоморфний орнамент набував напіврослинного харак­теру. Фантастичні птахи видозмінювалися, губились у народній пам'яті.

У XVIII ст. з'явились орнітоморфні композиції, в яких можна було розпізнати реальні форми окремих птахів, у них виразніше окреслення голівок, дзьобиків, передусім виділені пишні хвости — сильний декоративний акцент. У рушниках XVIII ст. у складні рослинні композиції дуже часто включені попарно або в круговому розміщенні півники, курочки, качечки.

Складні процеси переходу від геометризованих форм найрізноманітнішого сюжет­ного образотворчого орнаменту до рослинного прослідковуються у вишивках початку XVIII ст. На зміну ламаним стрічкам приходять хвилясті, у вгинах яких розмі­щуються чотирипелюсткові квіти, листочки тощо. Особливо цікаві смуги у вертикаль­ному плані, де позмінне вишиті червоними і синіми нитками один над одним вазонні мотиви з квітами. Такий принцип вертикальної подачі вазонних мотивів, антропо­морфних фігур, уподібнених до дерев життя, зустрічається в усіх районах України. Поширені трирядові композиції з мотивами дерева життя, котрі нагадують людські постаті.

Особливого розвитку зазнав рослинний орнамент у вишивках великих скатертин, за­пон, простирадл. Складні рослинні орнаментальні форми логічно розміщені на бор­дюрах, що обрамовують прямокутну і центральну частину. У міському купецькому середовищі були поширеними скатертини з виділенням концентричної композиції, бордюр — прямокутна або кругова орнаментальна смуга. Існують різні варіанти цент­ральних мотивів, навколо яких (часто в круговому плані) вишиті квіткові галузки, пташки, ягідки, зірки-квіти тощо. Цікавими пам'ятками вишивок XVIII ст. є скатер­тини, що датуються 1715—1722 рр., простирадло Ґалаґана 1760 р. (Чернігівський історичний музей).

На цих скатертинах кожна квіточка, стеблина, листок, пуп'янок і галузка вишиті різними швами. Так, скатертина 1710 р., на якій вишиті складні рослинні галузки, розетки-зірки, вражав багатством варіантів різного напрямку і Щільності стібків черво­ною заполоччю, їх виділенням на білому тлі, грою світла й тіні на поверхні орна­ментальних мотивів і тканин. Аналіз принципів суцільного двостороннього заповнення квіткових пелюсток, листя різними дрібними стібками, зубцями, ромбиками, квадра­тами дає змогу порівнювати скатертини з відомими рушниками Київщини і Пол­тавщини XVIII ст.

Аналогічним за характером технічного, орнаментально-композиційного рішення пам'ятками вишивального мистецтва XVIII ст. є хустини. Прямокутна або квадратна форми визначають схему мотивів у чотирьох кутах, на каймі, в шаховому плані на всьому полі. Найчастіше в кутах розташовані квіти у розрізі, квіткові галузки, орли, на каймі — пелюсткові квіти, на центральній площині — одинарні, паровані ромби — шашечки. Вишивка — переважно червоною заполоччю або червоною з вкрапленням синього, техніка — двостороння пряма гладь, стебнівка, хрестик. Такі хустини поши­рені на Поліссі, Волині.

Поступово в техніці нанесення прямих, скісних, зустрічне скісних стібків золо­тими і срібними нитками відбувався процес сміливішого відхилення від графічності, до вільнішого, дещо живописного трактування. У XVIII ст. рослинний орнамент набув ви­няткової популярності у речах побутового призначення. Зображення квітів, листя,. хвилястих галузок потребувало гнучкості стебелевого «малювання». Стібки наносили то видовжені, то вужчі в одній стрічці, моделюючи їх укладання згідно з формою моти­вів. Так, у класичних мотивах січених листочків, масово поширених у вишивці XVII ст., стібки стелили навскіс, гнучко окреслюючи зубчасті виступи, вгини, заокруглення.