Держава поняття та ознаки
 Скачать 0.58 Mb.
|
|
48 Способи забезпечення виконання зобов'язань Під способами забезпе-чення виконання зобов'язань розуміють додаткові забезпе-чувальні заходи, які мають спеціальний (додатковий) харак-тер і дають можливість досягнути виконання незалежно від того, чи заподіяні кредиторові збитки і чи є у боржника майно, на яке можна звернути стягнення за виконавчими доку-ментами.До способів забезпечення належать: неустойка; застава; порука; гарантія; завдаток.Класифікація способів забезпечення виконання зобов'язання проводиться за різними озна-ками. Враховуючи юридичну конструкцію способів забезпечення виконання зобов'язання, їх поділяють на: а) такі, що пов'язані з попереднім виділенням майна для можливої примусової реалізації обов'язку порушника (застава та завдаток); б) такі, що не пов'язані з попереднім виділенням майна для можливої примусової реалізації обов'язку порушника. За правовою природою способи поділяються на: а) такі, що є засобами юридичної відповідальності (неустойка та завдаток); б) такі, які не є засобами юридичної відповідальності (застава та порука). За сферою дії розрізняють способи забез-печення, що можуть застосовуватися: 1) у відносинах між будь-якими суб'єктами (неустойка, застава, порука), 2) у зобов'язан-нях тільки за участю фізичних осіб (завдаток) 3) у відноси-нах виключно між юридичними особами (гарантія). а) Завдаток. Завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін в рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні в підтвердження укладення договору і в забезпечення його виконання. б) Порука. Порука - це договір, за яким поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині (ст. 191 ЦКУ). в) Гарантія. За договором гарантії вищестояча організація ( гарант ) зобов’язується відповідати перед кредитором підлеглої організації по взятих останньою на себе обов’язках. д) Застава. Суть застави як засобу забезпечення полягає в тому, що кредитор (заставодержатель) має право у випадку невиконання боржником забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами, за винятками, зазначеними в законодавстві (ст. 181 ЦК України). Форми неустойки. В цивільним праві розрізняють дві форми неустойки: штраф і пеня. Як пеня, так і штраф може обчислюватись у відсотковому відношенні, або у твердій ставці. Види неустойки – залікову, що не виключає права вимагати відшкодування збитків, але не в повному об’ємі, а лише в частині, не покритій неустойкою. – штрафну або кумулятивну, при якій збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойку. – альтернативну, коли по вибору кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки; – виключну, коли допускається стягнення тільки неустойки . 49 Поняття та способи припинення цивільних зобов'язань Під припиненням зобов'язання слід розуміти припинення існування прав та обов'язків його учасників, які становлять зміст зобов'язання.При припиненні зобов'язання перестає існувати, і його учасників (контрагентів) більше не пов'язують ті права та обов'язки, які раніше з нього випливали. Це означає, що кредитор більше не має права пред'являти до боржника будь-які вимоги виходячи із даного зобов'язання, сторони не можуть переуступити свої права та обов'язки у встановленому порядку третім особам. Зобов'язання може бути припинено не тільки тоді, коли його мета досягнута, тобто при виконанні зобов'язання, а й тоді, коли ця мета не досягнута. Наприклад, у зв'язку з неможливістю виконання, при прощенні боргу. Для припинення зобов'язання необхідна наявність певної підстави — юридичного факту, з настанням якого закон або договір пов'язують припинення зобов'язанняПрипиненню зобов'язань присвячена глава 19 ЦК України. Вона містить загальні способи припинення зобов'язань:виконання, зарахування, збіг боржника і кредитора в одній особі, угода сторін, зміна плану, неможливість виконання, смерть громадянина або ліквідація юридичної особи. Деякі підстави передбачені в інших главах ЦК України, що регулюють окремі види зобов'язань (статті 231, 234, 259 та ін. ЦК).Одні правоприпиняючі факти виникають з волі учасників зобов'язання, причому, як правило, задовольняючи майновий інтерес кредитора. До них належать: належне виконання, зарахування, угода сторін. Інші припиняють зобов'язання незалежно від волі учасників і стадії його виконання: смерть громадянина, що є учасником зобов'язання особистого характеру, ліквідація юридичної особи — учасника зобов'язання, збіг боржника і кредитора в одній особі, неможливість виконання.Крім наведеної класифікації, способи припинення зобов'язань розрізняють в залежності від підстав, які характерні для всіх зобов'язань, і підстави, характерні для окремих видів зобов'язань; підстави, що є угодами, і підстави, що не є угодами; підстави, для яких необхідна згода обох сторін зобов'язання, і підстави, для яких досить бажання однієї сторони, та ін. 50 Поняття,підстави та умови цивільно-правової відповідальності Цивільно-правова відповідальність - це установлена законом негативна реакція держави на цивільне правопорушення, що виявляється в позбавленні особи певних цивільних прав чи накладенні на неї обов'язків майнового характеру. Підставами для цивільно-правової відповідальності є: наявність майнової чи/та моральної шкоди (у грошовому виразі майнових збитків); протиправність поведінки (дія чи бездіяльність); вина; причинний зв'язок між збитком і протиправною поведінкою. Тільки сукупність зазначених умов дає підставу для притягнення до цивільно-правової відповідальності. Відповідальність настає лише за умови, що дії чи бездіяльність, якими вчинено договірну чи позадоговірну шкоду, є протиправними або забороненими законом. Загальним принципом цивільно-правової відповідальності є принцип вини, тобто відповідальність настає лише за вини заподіювача шкоди. 51 Збитки: поняття та їх структура Збитками в широкому розумінні вважають грошовий вираз зменшення або втрати (загибелі) певного майнового блага. Існують також економічні й соціологічні визначення збитків, які ми в даній статті не наводитимемо. Стаття 22 ЦК відзначає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала в зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Як бачимо, новий ЦК дещо видозмінив формулювання поняття збитків, але по суті види збитків співпадають. Закріплений також принцип відшкодування збитків у повному обсязі, якщо договір або закон не передбачають відшкодування в меншому або більшому розмірі. Все це дозволить сторонам, а також їх юристам, самостійно визначати взаємні збитки, коригувати їх розмір у потрібний бік. Крім того, на вимогу особи, якій завдано шкоди, а також відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб. Зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того самого роду та тієї самої якості, полагодження пошкодженої речі тощо). Згідно з нормами ГК до додаткових витрат належать штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною. Взагалі ГК припускає наявність багатьох виключень і деталізуючих положень порівняно з ЦК, зокрема: 1.можливість закріплення в законі щодо окремих видів господарських зобов’язань обмеженої відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов’язань; 2.інші вимоги до ціни, що враховується при відшкодуванні збитків; 3.можливість для сторін за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню (в твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов’язання чи строків порушення зобов’язання сторонами); 4.можливість встановлення Кабінетом Міністрів України методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання. 5.самостійне визначення відшкодування збитків у внутрішньогосподарських відносинах, тобто в межах одного підприємства; 6.порядок і умови відшкодування збитків. 52 Види цивільно правової відповідальності У цивільному законодавстві розрізняють види відповідальності за різними критеріями. Так, за підставами виникнення прав та обов'язків, за порушення яких встановлено відповідальність, вона поділяється на договірну та позадоговірну. Договірною вважається відповідальність у формі відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку або позбавлення суб'єктивного права за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, яке виникло з договору Позадоговірною (або недоговірною) є відповідальність, що настає за вчинення протиправних дій однією особою щодо іншої за відсутності між ними договору або незалежно від наявних між ними договірних відносин У цивільно-правовому зобов'язанні з боку кредитора або боржника можуть діяти дві або більше осіб. Залежно від розподілу прав та обов'язків між суб'єктами зобов'язання із множинністю осіб розрізняють часткові (пайові), солідарні та додаткові (субсидіарні) зобов'язання. Відповідальність за порушення цих зобов'язань теж буває частковою, солідарною або субсидіарною. Часткове зобов'язання має місце тоді, коли в ньому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників і кожен із кредиторів має право вимагати виконання, а кожен з боржників повинен виконати зобов'язання у певній частці (пайці). Солідарні зобов'язання виникають тоді, коли вони передбачені договором, встановлені законом чи іншими правовими актами, зокрема при неподільності предмета зобов'язання. Субсидіарна (додаткова) відповідальність настає тоді, коли існують основне і додаткове до нього зобов'язання і одне, і друге порушені. 53.Поняття, предмет та метод трудового права України. Трудове право – це система правових норм, що регулюють трудові та пов’язані з ними відносини, встановлюють права та обов’язки працівників та роботодавців, що є обов’язковими на всіх підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності та виду діяльності. Важливою складовою трудового права є метод правового регулювання відносин, тобто сукупність способів і прийомів правового регулювання праці . Предмет трудового права — це насамперед трудовi вiдносини, тобто суспiльнi вiдносини, що виникають у процесi застосування людиною своїх здiбностей у виконаннi певної трудової функцiї. Предметом правового регулювання трудового права є також вiдносини, які не є трудовими, але тiсно пов’язанi з ними: вiдносини стосовно участi профспілок та інших громадських організацій, трудових колективів і працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями; відносини з працевлаштування громадян; відносини з професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників на виробництві; відносини щодо застосування дисциплінарних санкцій і відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої у процесі праці; відносини з нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю; процесуальні відносини з розгляду трудових спорів. Такі відносини також називають похідними від трудових. Як і кожна галузь права, трудове право, крім предмета, має метод правового регулювання. Метод трудового права — це сукупність специфічних способів і прийомів, за допомогою яких відбувається правове регулювання праці. Методи трудового права визначають за кількома критеріями. За нормативним регулюванням трудових відносин розрізняють дозвіл, наказ і заборону. При застосуванні дозволу сторони самостійно встановлюють для себе права і обов’язки в межах, наданих державою (наприклад, за погодженням сторін може встановлюватися режим неповного робочого часу). Наказ має місце, коли держава встановлює конкретні умови, обов’язкові для всіх учасників відносин (наприклад, держава встановлює обмеження нічних робіт). Заборона — це встановлення державою категоричних умов поведінки в конкретній ситуації (наприклад, держава забороняє звільняти вагітних жінок за ініціативою власника, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації). За способом впливу на поведінку людей розрізняють авторитарний та автономний методи. Авторитарний метод полягає у виданні державою законів і підзаконних актів (наприклад, Закону України «Про оплату праці»). Автономний метод має місце, коли держава санкціонує (тобто дозволяє) прийняття і дію джерела правового регулювання праці. Такі джерела розробляються та приймаються суб’єктами трудового права і діють у межах одного підприємства, установи, організації. 54 Поняття,умови та види трудового договору Трудовий договір є двосторонньою угодою, що укладається між роботодавцем і працівником, згідно з якою роботодавець зобов’язується надати працівникові роботу за обумовленою трудовою функцією (спеціальністю, кваліфікацією або посадою), забезпечити умови праці, своєчасно та в повному обсязі виплачувати працівникові заробітну плату, а працівник зобов’язується особисто виконувати визначену цією угодою трудову функцію, дотримуватися чинного в організації внутрішнього трудового розпорядку.Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові від¬носини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Умови трудового договору:1)обов’язковими умовами вважаються такі, без яких трудовий договір не може бути визнано укладеним. До них відноситься взаємне волевиявлення сторін про прийняття –влаштування працівника на роботу, визначення трудової функції працівника, встановлення моменту початку виконання роботи. 2) факультативні умови є додатковими. Їх відсутність не свідчить про неповний зміст трудового договору. Але коли сторони побажали їх встановити і включити в трудовий договір, вони є обов’язковими для сторін за умови, що вони не суперечать законодавству і нормативними угодами. Невиконання факультативних умов може призвести до трудового спору та їх захисту з боку держави.3)до додаткових умов слід віднести угоду надання житлової площі, забезпечення дитини працівника місцем в дошкільному закладі, що є на підприємстві, встановлення випробувального строку при прийомі на роботу. 55.Порядок укладання трудового договору . Документи необхідні при прийнятті на роботу. Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. У певних випадках дотримання письмової форми є обов’язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами й умовами підвищеного ризику для здоров’я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору в письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітніми, при укладенні трудового договору з фізичною особою і в інших випадках, передбачених законодавством. У письмовій формі також укладається трудовий договір з працівниками, діяльність яких пов’язана з державною таємницею Письмова форма передбачає детальний виклад обов’язків як працівника, так і роботодавця щодо забезпечення трудового договору. Сюди можуть включатися, крім умов, встановлених за угодою сторін, також і умови, передбачені законодавством. Письмовий трудовий договір складається в двох примірниках і підписується сторонами. Він може бути завірений печаткою підприємства. Письмову форму трудового договору не слід плутати з процедурою його оформлення. Ті обставини, що працівник пише заяву про прийом на роботу, власник видає наказ про прийом на роботу і т. ін., не означають письмової форми трудового договору. Це вже етапи оформлення укладеного трудового договору. Правильне оформлення трудового договору потрібно визначити як внесення власником або уповноваженим ним органом у відповідні документи, що мають правове значення для працівника, точних відомостей про нього і його роботу відповідно до чинного законодавства і досягнутої угоди, а також у встановлені терміни. Виділяються наступні етапи оформлення трудового договору: 1) подача працівником заяви про прийом на роботу з представленням всіх необхідних документів; (надати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи.) 2) візи певних посадових осіб і резолюція власника або посадової особи, що має право прийому на роботу; 3) видання власником або уповноваженим ним органом наказу про зарахування працівника на роботу на основі досягнутої угоди; 4) пред’явлення наказу працівнику під розписку; 5) внесення в трудову книжку запису про прийом на роботу, що містить всі необхідні елементи оформлення трудової книжки працівникам, що поступають на роботу уперше, видача робітникам, а також службовцям, праця яких оплачується відрядно, розрахункових книжок; 6) ознайомлення власником або уповноваженим ним органом працівника з записом у трудовій книжці під розписку в особистій картці. При укладанні трудового договору громадянин зобов'язаний пред'явити паспорт або інший документ, що засвідчує особистість, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, — також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я. |