Держава поняття та ознаки
 Скачать 0.58 Mb.
|
|
75.Обставини , що виключають суспільну небезпеку і протиправність Обставини, що виключають злочинність діяння - це передбачене в КК право особи на певну суспільно корисну поведінку шляхом заподіяння шкоди іншим правоохоронюваним відносинам (інтересам). У КК названо такі обставини, що виключають злочинність діяння: необхідна оборона (ст. 36 КК), затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК), крайня необхідність (ст. 39 КК), фізичний або психічний примус (ст. 40 КК), виконання наказу або розпорядження (ст. 41 КК), діяння, пов'язане з ризиком (ст. 42 КК), виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43 КК). Необхідна оборона - це дії, учинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Звідси можна вивести такі ознаки правомірної поведінки при необхідній обороні: 1) посягання має бути суспільно небезпечним (нести в собі можливість заподіяння шкоди); 2) посягання повинно бути наявним (тривати протягом певного часу); 3) посягання повинно бути дійсним (існувати в реальній дійсності). Ці три ознаки характеризують напад. Інші три ознаки характеризують захист. Це такі ознаки: 4) захист можливий лише правоохоронюваних інтересів; 5) захист від посягання здійснюється шляхом нанесення шкоди тому, хто посягає, а не іншим особам; 6) відповідність захисту нападу (захист не повинен перевищувати меж необхідності). Крайня необхідність визначається в ч. 1 ст. 39 КК наступним чином. Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. Ознаки правомірної поведінки при крайній необхідності: 1) існує небезпека, яка несе шкоду правоохоронюванним інтересам. Джерелом такої небезпеки можуть бути: стихійне лихо, техногенні катастрофи, напад тварини, поведінка людей, що є загрозливою для правоохоронюваних інтересів, тощо; 2) ця небезпека повинна бути наявною - тривати нині в часі; 3) така небезпека повинна бути реально існуючою; 4) захист від такої небезпеки можливий лише правоохоронюваних інтересів; 5) існуюча небезпека не може бути усуненою інакше як шляхом заподіяння шкоди іншим правоохоронюваним інтересам; 6) заподіяна шкода не повинна бути більшою, ніж відвернена. Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди пій небезпеці. Фізичний або психічний примус. Зміст цієї обставини викладено в ст. 40 КК: Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками. 76.Стадії вчинення умисного злочину. Кримінальне законодавство (ст. 13 КК) вирізняє три стадії злочину: готування до злочину; замах на злочин; закінчений злочин. Злочин слід вважати закінченим, якщо діяння містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною нормою Особливої частини кримінального законодавства, на здійснення якого був направлений умисел винного (ч. 1 ст. 13 КК). З визначення закінченого злочину (ч. 1 ст. 13 КК) випливає, що незакінчений злочин - це умисне, суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке не містить усіх ознак злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК у зв'язку з тим, що злочин не був доведений до кінця з причин, не залежних від волі винного. Неза-кінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин (ч. 2 ст. 13 КК). У юридичній літературінезакінчений злочин називають:попередньою злочинною діяльністю або розпочатим, чи незавершеним злочином, невдалою діяльністю у вчиненні злочину. При незакінченому злочині умисел винного залишається повністю не реалізованим, об'єктивна сторона не розвинутою, шкода об'єкту не завдається. У закінченому ж злочині умисел реалізується повністю, об'єктивна сторона виконується, об'єкту завдається шкода. Незакінчений злочин (готування до злочину і замах на злочин) - це не здійснена можливість завдання шкоди об'єкту посягання. Злочинна діяльність припиняється у зв'язку з обставинами, що виникли всупереч волі і бажанню суб'єкта. У закінченому злочині існує єдність об'єктивної і суб'єктивної сторін. Тут винний повною мірою реалізував умисел, завершив злочин, виконав усі діяння (дії чи бездіяльність), які складають об'єктивну сторону складу злочину, спричинив шкоду об'єкту. Закінчені злочини сформульовані в диспозиціях Особливої частини КК. Момент закінчення злочину є різним залежно від конструкції складу злочину, від опису ознак злочинного діяння в законі. За моментом закінчення злочини поділяються на три види: злочини з матеріальним складом; злочини з формальним складом; злочини з усіченим складом. Готуванням до злочинувизнається підшукання або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників, або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Замахом на злочинє вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини кримінального кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. 77.Поняття та види співучасті у злочину. Співучастюу злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину Об’єктивні ознаки співучасті: 1) У злочині беруть участь хоча б дві особи, які відповідають вимогам, що висуваються до суб’єктів злочину. 2) Співучасть — це діяльність спільна. Спільність поєднує у собі три моменти: — вчинення злочину загальними зусиллями усіх співучасників; — спричинення єдиного для всіх співучасників наслідку; — причинний зв’язок між діями кожного співучасника і злочинним результатом. Суб’єктивні ознаки співучасті включають: 1) наявність умисної вини у всіх співучасників злочину; 2) взаємну поінформованість співучасників про злочинну діяльність кожного з них; 3) усвідомлення кожним співучасником спільного характеру діяння і своєї ролі в ньому; 4) бажання настання суспільно небезпечних наслідків або свідоме їх припущення. Форми співучасті— це об’єднання співучасників, що розрізняються між собою за характером ролей, які вони виконують, та за сталістю суб’єктивних зв’язків між ними. Є дві підстави для поділу співучасті на форми. Перша підстава — це виконання співучасниками об’єктивної сторони вчинюваного злочину. За характером виконання об’єктивної сторони складу злочину виділяють просту форму співучасті і складну. Проста формамає місце тоді, коли при вчиненні злочину відсутній розподіл ролей. Всі співучасники виконують об’єктивну сторону складу злочину (співвиконавство). Складна формаспівучасті передбачає розподіл співучасників залежно від ролей, які вони виконують. У цьому випадку крім виконавців є й інші співучасники, зокрема, організатор, підбурювач і пособник. Види співучасниківвизначаються ст. 27 КК України. Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник. Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що, відповідно до закону, не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК України. Організаторомє особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації. Підбурювачемє особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Пособникомє особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину. Друга підстава для поділу співучасті на форми є наявність або відсутність між особами попередньої домовленості на вчинення злочинів. Форми цієї співучасті знайшли відображення у ст. 28 КК України. Стаття 28 КК України передбачає форми співучасті в залежності від стійкості суб’єктивних зв’язків, ступеня згуртованості. КК України за ступенем згуртованості виділяє такі форми співучасті, як: — співучасть без попередньої змови; — співучасть за попередньою змовою; — організована група; — злочинна організація. Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого усім учасникам групи. Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.
порядок та наслідки.
юридичних осіб.
виконання недійсного правочину.
Види представництва.
необхідні при прийнятті на роботу.
види дисциплінарних стягнень. Порядок їх застосування.
працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації.
правопорушення.
злочину та його ознаки.
у кримінальному праві.
і протиправність діяння: необхідна оборона та крайня необхідність.
|