Держава поняття та ознаки
 Скачать 0.58 Mb.
|
|
Юридична відповідальність — різновид соціальної відповідальності, це закріплений у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обов'язок правопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належать Можна виділити два основних види відповідальності: штрафна (каральна) - метою є кара за правопорушення, і поновлююча - компенсація за шкоду, завдану за правопорушення (майнова, моральна). Залежно від виду правопорушення і способу покладення відповідальності розрізняються: Кримінальна відповідальність- покладається за злочин і лише судом у вигляді кримінального покарання. Адміністративна відповідальність - за адміністративні правопорушення, покладається різними адміністративними органами (адміністративна комісія, митна служба, прикордонна служба) у вигляді арешту, штрафу, позбавлення спеціального права та ін. Дисциплінарна відповідальність - за дисциплінарні проступки у межах службової діяльності, яка накладається начальником, у підпорядкуванні якого знаходиться правопорушник. Наприклад, дисциплінарна відповідальність адвоката (ст. 16 Закону України "Про адвокатуру"). Цивільно-правова відповідальність - покладається за цивільно-правові позадоговірні порушення, які завдають матеріальні збитки або моральну шкоду потерпілому, а також за порушення договірних обов'язків (пеня, штраф, відшкодування збитків). Будується на принципі еквівалентності, повного відшкодування збитків, покладається судовими органами або добровільно реалізується самим порушником: добровільно сплачується пеня, відшкодовується шкода. Матеріальна відповідальність працівників настає за матеріальну шкоду, завдану підприємству, установі при виконанні службових, трудових обов'язків, має обмежений характер. Відповідальність може бути винною і безвинною. Безвинною є лише деякі випадки майнової, цивільно-правової відповідальності, прямо передбачені законом, наприклад у випадку спричинення шкоди джерелом підвищеної небезпеки (за об'єктивно протиправне діяння). Право передбачає не лише різні міри відповідальності і порядок її покладення, а й умови виключення, обмеження і звільнення від відповідальності. У кримінальному праві передбачені обставини, які виключають злочинність діяння і, відповідно, відповідальність. До них належать такі випадки: необхідна оборона; крайня необхідність; завдання шкоди при затриманні злочинця. У цивільному праві: це непереборна сила, під впливом якої суб'єкт заподіяв шкоду правам і законним інтересам осіб. В адміністративному праві - необхідна оборона, крайня необхідність. Зазначені обставини до того ж виключають дисциплінарну відповідальність. Виключення відповідальності передбачає, що вона не настає у зазначених умовах з моменту вчинення діяння. Звільнення від відповідальності настає у тих випадках, коли суб'єкта притягнуто до відповідальності (наприклад як обвинуваченого) або відповідальність вже реалізується, суб'єкта вже притягнуто до відповідальності. У кримінальному праві підставою для звільнення від відповідальності і покарання є щире каяття при вчиненні злочину невеликої тяжкості, примирення сторін і відшкодування завданої шкоди, сплив строків давності, амністія, помилування, видання закону, який скасовує відповідальність. У цивільному праві існують випадки виключення відповідальності, звільнення від відповідальності і її обмеження. Виключає відповідальність за завдання шкоди необхідна оборона. Крайня необхідність цивільної відповідальності не виключає, але розсуд суду з урахуванням обставин може бути підставою повного або часткового звільнення від відповідальності. У цивільному праві у разі порушення обставин - збитки при завданні шкоди особі, майну громадянина, майну юридичної особи повинні відшкодовуватися у повному обсязі. У деяких випадках законом може бути встановлена обмежена відповідальність за зобов'язанням, наприклад відповідальність автора за авторським договором. За своєю суттю заходи, через які реалізується юридична відповідальність, поділяються на 3 групи: моральні, майнові, особисті. Моральні заходи (морального змісту) юридичної відповідальності: кримінальна відповідальність — громадська догана; адміністративна відповідальність — попередження; дисциплінарна відповідальність — догана; Майнові заходи юридичної відповідальності: кримінальна відповідальність — виправні роботи без позбавлення волі; штраф; адміністративна відповідальність — штраф; конфіскація грошей, одержаних внаслідок вчинення дисциплінарна відповідальність — заходів майнового характеру не передбачає; матеріальна відповідальність — покриття заподіяної шкоди в обмеженому\повному розмірі; майнова відповідальність — обов'язок відшкодувати завдані збитки; неустойка, штраф; стягнення майна в доход держави або потерпілої сторони; майнова (за трудовим правом) відповідальність — покладення обов'язку відшкодувати збитки Особисті заходи юридичної відповідальності: кримінальна відповідальність — позбавлення волі; позбавлення права займати певні посади адміністративна відповідальність — позбавлення спеціального права, наданого громадянинові; дисциплінарна відповідальність — звільнення; конституційна відповідальність — імпічмент; дострокове припинення повноважень. 25. Шлюб: поняття, ознаки, умови та порядок укладання Шлюб – це добровільний союз вільних, рівноправних чоловіка й жінки, який укладається у встановленому законом порядку з метою створення сім’ї. Відповідно до Конституції України шлюб знаходиться під захистом держави. умова 1 Для укладення шлюбу необхідна взаємна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку. Взаємна згода при одруженні передбачає вільне волевиявлення чоловіка і жінки при реєстрації шлюбу, тобто відсутність при цьому будь-якого насильства (фізичного чи психологічного), погроз зі сторони батьків, інших осіб. Вільне волевиявлення досягається тим, що особи особисто подають заяву про одруження й особисто присутні при реєстрації шлюбу. Другою умовою укладення шлюбу є досягнення особами шлюбного віку: для чоловіків – 18 років, для жінок – 17. Державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі комітети міських і районних в містах Рад народних депутатів можуть знижувати шлюбний вік у виняткових випадках, коли між особами фактично вже склалися сімейні стосунки, наступила вагітність, народилася дитина. Обмеження щодо максимального віку для укладення шлюбу наше законодавство не встановлює. Також не має значення і значна різниця у віці осіб, які укладають шлюб. Крім умов вступу до шлюбу, законодавство передбачає перелік обставин, які є перешкодами для укладення шлюбу. Зокрема, не допускається укладення шлюбу: 1) між особами, з яких хоча б одна перебуває в іншому шлюбі (під іншим шлюбом розуміється зареєстрований шлюб і не припинений на момент вступу в другий шлюб); 2) між родичами по прямій висхідній і низхідній лініях (наприклад, бабуся, мати, онук), між повнорідними і неповнорідними братами і сестрами, а також між усиновителями і усиновленими; 3) між особами, якщо хоча б одна з них визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства, тому що ця особа не може розуміти своїх дій і проявляти свідомої волі при укладенні шлюбу. Особи, які одружуються, повинні бути взаємно обізнані про стан здоров’я один одного. Особи, які бажають укласти шлюб, подають заяву до державного органу реєстрації актів громадянського стану. Заява подається за місцем проживання однієї з осіб, які бажають взяти шлюб, або за місцем проживання їх батьків. При прийомі заяви орган РАГСу повинен ознайомити осіб, які бажають одружитися, з порядком і умовами реєстрації шлюбу, роз’яснити їм права й обов’язки як майбутньому подружжю і батькам. Укладення шлюбу відбувається після закінчення місячного строку з часу подання заяви особами, які бажають одружитися, до РАГСу. В окремих випадках на прохання осіб, які одружуються, цей строк, при наявності вагомих причин, може бути скорочений органами РАГСу. Серед вагомих причин можуть бути: наявність спільних дітей, вагітність жінки, що бере шлюб, призов на військову службу, важка хвороба та інші причини, які підтверджуються відповідними документами (медична довідка, свідоцтво про народження дитини та ін.). Сімейне законодавство не передбачає продовження місячного строку реєстрації шлюбу. Але в окремих випадках за згодою осіб, які одружуються і бажають, наприклад, зареєструвати шлюб в урочистій обстановці в Центральному Київському палаці реєстрації шлюбу, цей строк може бути продовженим. У випадку неявки осіб, які подали заяву в орган РАГСу протягом місячного строку, призначеного для реєстрації шлюбу, без попередження причини неявки заява втрачає силу. Реєстрація шлюбу за бажанням осіб, які одружуються, проводиться в присутності родичів, знайомих. Присутність свідків при укладенні шлюбу необов’язкова. Реєстрація шлюбу встановлюється як у державних і громадських інтересах, так і з метою охорони особистих і майнових прав та інтересів подружжя і дітей. Права й обов’язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов’язків у подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах РАГСу. За наявності законних перешкод для укладення шлюбу орган РАГСу відмовляє в його реєстрації. Шлюбний контракт Особи, які беруть шлюб, мають право за власним бажанням укладати шлюбний контракт. Шлюбний контракт – це угода осіб про вирішення спільних питань життя сім’ї. Він укладається до реєстрації шлюбу і набуває чинності з моменту його реєстрації. 26. Припинення та розірвання шлюбу Припинення шлюбу Під припиненням шлюбу розуміється припинення правовідносин між подружжям, які викликаються настанням певних юридичних фактів. Шлюб припиняється з різних підстав. Шлюб може припинятися внаслідок смерті або оголошення в судовому порядку померлим одного із подружжя. Громадянин може бути оголошений померлим в судовому порядку у випадку, якщо в місці його постійного проживання немає відомостей про нього протягом трьох років, а якщо він пропав безвісти – за обставин, що загрожували смертю (наприклад, обвал) чи які дають підстави передбачити його загибель від нещасного випадку (пожежа) протягом шести місяців. В особливу групу закон виділяє осіб, які пропали безвісти у зв’язку з воєнними діями. Такі особи можуть бути оголошені померлими не раніше, ніж після закінчення двох років з дня закінчення воєнних дій. У випадку, якщо з’явився той із подружжя, котрий був визнаний померлим, суд скасовує своє попереднє рішення і шлюб вважається відновленим, якщо інший із подружжя не вступив у новий шлюб. Крім цієї підстави, шлюб може розриватися шляхом розлучення в судовому порядку або через органи РАГСу. За спільною згодою подружжя, які не мають неповнолітніх дітей і спорів з приводу майна, розірвання шлюбу провадиться в органах РАГСу. За заявою одного з подружжя в органах РАГСу шлюб може бути розірваний у тих випадках, коли другий з подружжя: 1) визнаний судом безвісти зниклим (якщо протягом одного року за місцем постійного проживання громадянина немає відомостей про нього, він може бути в судовому порядку визнаний безвісти зниклим, і на підставі рішення суду органи РАГСу реєструють розірвання шлюбу); 2) визнаний судом недієздатним внаслідок душевної хвороби або недоумства; 3) засуджений за скоєний злочин до позбавлення волі на строк не менше трьох років. Основним способом розірвання шлюбу є судовий. У судовому порядку шлюб розривається у таких випадках: – коли один з подружжя не погоджується на розлучення; – коли в подружжя є неповнолітні діти; – коли між подружжям виникають спори щодо майна. При розгляді справи про розірвання шлюбу суд повинен встановити дійсні мотиви розлучення, з’ясувати фактичні стосунки подружжя і зобов’язаний вживати заходів до їх примирення. Шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя й збереження сім’ї стали неможливими. Згідно ч. 2 ст. 38 Кодексу про шлюб та сім’ю України чоловік не має права без згоди дружини порушити справу про розірвання шлюбу під час її вагітності і протягом одного року після народження дитини. 27. Майнові права та обов’язки подружжя Крім особистих прав і обов’язків, подружжя мають майнові права та обов’язки. Майно, нажите подружжям у період шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права щодо такого майна. Подружжя користуються рівними правами на майно і в тому разі, коли один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, здійснював догляд за дітьми, навчався, хворів чи з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Майном, нажитим у період шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним із подружжя вважається, що він діє за згодою іншого подружжя. Для укладення угод щодо відчуження спільного майна подружжя, що потребують обов’язкового нотаріального посвідчення (наприклад, договір купівлі-продажу будинку), згода іншого з подружжя повинна бути висловлена в письмовій формі. Подружжя може укладати між собою будь-які майнові угоди, але зміст цих угод не може бути направлений на обмеження майнових прав дружини, чоловіка, дітей. Майно, яке належало кожному із подружжя до одруження, а також одержане ним у період шлюбу в дарунок або у спадок, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча вони могли б бути придбаними під час шлюбу. Кожен з подружжя самостійно розпоряджається, володіє і користується належним йому роздільним майном. Згідно зі статтею 32 Кодексу про шлюб і сім’ю України подружжя повинні матеріально підтримувати одне одного, у випадку відмови в такій підтримці той з подружжя, хто є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, а також дружина в період вагітності і протягом трьох років після народження дитини (у разі, коли дружина перебуває у відпустці по догляду за хворою дитиною, – на весь період відпустки, але не більше як до досягнення дитиною шести років) мають право одержувати кошти на утримання від іншого з подружжя, якщо останній спроможний їх надати. Це право зберігається і після розірвання шлюбу. Обов’язки подружжя щодо взаємного утримання не обмежені ніякими строками. Для стягнення коштів на утримання не має значення, коли один з подружжя став непрацездатним – до шлюбу чи під час перебування в шлюбі. У певних випадках суд може звільнити одного з подружжя від обов’язку утримувати іншого, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги (наприклад, нетривале перебування подружжя в шлюбних відносинах, негідна поведінка в сім’ї того з подружжя, який потребує допомоги та інше). Право одного з подружжя на утримання припиняється в разі поновлення його працездатності, або якщо він уже не потребує матеріальної допомоги, а також у випадку укладення ним нового шлюбу. 28. Особисті права і обов’язки подружжя Особисті і майнові права та обов’язки подружжя Подружжя, яке перебуває в зареєстрованому шлюбі, набуває особистих і майнових прав та обов’язків. При укладенні шлюбу подружжя за своїм бажанням обирає прізвище одного з подружжя як їх спільне прізвище, або кожен з подружжя зберігає своє дошлюбне прізвище, або може приєднати до свого прізвища прізвище другого з подружжя. З’єднання прізвищ не допускається, якщо дошлюбне прізвище хоча б одного із подружжя є подвійним. При розірванні шлюбу питання про прізвище кожен з подружжя вирішує самостійно. До особистих прав подружжя належить право на спільне вирішення питань життя сім’ї, на вільний вибір професії, занять і місця проживання. Законодавство гарантує рівні права подружжю при вирішенні будь-яких питань життя сім’ї, які вирішуються подружжям разом, на основі взаємної згоди, повної рівності. Кожен з подружжя має право вільно обирати місце свого проживання. Це означає, що зміна місця проживання одним із подружжя не тягне за собою обов’язку іншого з подружжя також змінювати місце проживання. 29. Майнові права і обов’язки батьків і дітей Права та обов’язки батьків і дітей Взаємні права та обов’язки батьків і дітей ґрунтуються на походженні дітей, засвідченому у встановленому законом порядку. Батьки і діти зобов’язані надавати один одному взаємну моральну підтримку та матеріальну допомогу. Батько і мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей. Батьки користуються рівними правами та мають рівні обов’язки щодо своїх дітей і у випадках, коли шлюб між ними розірвано. Права та обов’язки батьків і дітей поділяються на особисті та майнові. До особистих прав і обов’язків батьків належать: – право й обов’язок батьків визначати ім’я, по батькові, прізвище, громадянство дитини; – право та обов’язок батьків на представництво від імені дітей; – право й обов’язок батьків визначати місце проживання дитини; – право батьків на відібрання дітей у осіб, які їх незаконно утримують; – право і обов’язок батьків на виховання своїх дітей. Батьки мають право і зобов’язані виховувати своїх дітей, піклуватися про їх здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці. При неналежному виконанні (одним з батьків) обов’язків щодо виховання або при зловживанні батьківськими правами діти мають право звернутися до органів опіки і піклування за захистом своїх прав та інтересів. Органи опіки і піклування надають допомогу батькам у вихованні дітей і перевіряють виконання покладених на них обов’язків щодо виховання дітей. Особисті права та обов’язки учасників батьківських правовідносин в основному тривають до досягнення дітьми повноліття або до часу їх одруження. Достроково ці права та обов’язки можуть припинитися тільки у випадках, передбачених законом. За неналежне виконання або невиконання батьківських прав і обов’язків допускається позбавлення батьківських прав, а також обмеження їх здійснення. Майнові правовідносини між батьками і дітьми складаються з двох груп: до першої відносяться різноманітні зв’язки батьків і дітей з приводу майна, що знаходиться у сфері володіння сім’ї, до другої – аліментні зобов’язання батьків і дітей. За життя батьків діти не мають права на майно батьків, так само і батьки не мають права на майно дітей. Таким чином, батьки мають права на те майно, що належить їм, а саме: можуть його продати, подарувати, не запитуючи згоди дітей. Розмежування майна батьків і дітей зумовлює їх особисту відповідальність за свої борги: батьки не відповідають за зобов’язаннями своїх дітей (за винятком неповнолітніх), а діти не відповідають за зобов’язаннями батьків. Якщо у неповнолітніх дітей є належне їм майно, батьки керують ним, тобто фактично виконують права і обов’язки власників майна, діючи в інтересах дітей. Проте вони не можуть передавати майно, що належить їх неповнолітнім дітям, іншим особам у власність (дарувати, заповідати). Батьки зобов’язані утримувати своїх дітей (неповнолітніх і непрацездатних повнолітніх), які потребують матеріальної допомоги. При ухиленні батьків від цього обов’язку кошти на утримання дітей стягуються з них у судовому порядку. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про батьків і надавати їм матеріальну допомогу. У більшості випадків повнолітні діти добровільно надають своїм батькам матеріальну допомогу. Якщо діти відмовляються добровільно утримувати своїх батьків, то батьки, які потребують допомоги, мають право звернутися до суду із заявою про примусове стягнення аліментів з повнолітніх дітей на своє утримання. Розмір аліментів на дітей чи батьків визначається судом. |