Держава поняття та ознаки
 Скачать 0.58 Mb.
|
|
68.Поняття, підстави адміністративної відповідальності. Адміністративну відповідальність слід розглядати в позитивному (перспективному) та ретроспективному (негативному) видах. У перспективному розумінні адміністративна відповідальність характеризується як відповідальне ставлення суб'єкта адміністративного права до своїх обов'язків і додержання заборон. У ретроспективному значенні - це специфічне правовідношення між державою (її органами й посадовими особами) та суб'єктом адміністративного правопорушення щодо реагування на вчинене правопорушення і на суб'єкт, що його вчинив, а також покладання на правопорушника виду й міри адміністративного стягнення. Виділяють основні та похідні ознаки адміністративної відповідальності. До основних ознак відносять те, що адміністративна відповідальність: 1) є засобом охорони встановленого правопорядку; 2) нормативно визначена й полягає в застосуванні санкцій адміністративних правових норм; 3) супроводжується осудом із боку держави правопорушника та правопорушення; 4) пов'язана із застосуванням примусу та негативних для правопорушника наслідків; б) реалізується у визначених законодавством процесуальних формах. До похідних ознак відносять те, що: 1) підставою адміністративної відповідальності е не тільки проступки, передбачені нормами адміністративного права, а й порушення, передбачені нормами інших галузей права (наприклад, житлового, трудового, земельного та ін.); 2) адміністративна відповідальність полягає в застосуванні до винних адміністративних стягнень; 8) право притягати до адміністративної відповідальності належить державним органам та їхнім посадовим особам; 4) існує особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності і т. ін. Адміністративна відповідальність настає з досягненням 16-річ-ного віку (ст. 12 КУпАП). Вчинення адміністративного проступку неповнолітнім є обставиною, що пом'якшує адміністративну відповідальність. За вчинення адміністративних проступків у віці від 16 до 18 років до неповнолітніх можуть бути застосовані такі заходи впливу: а) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення в потерпілого; б) застереження; в) догана або сувора догана; г) передача неповнолітнього під нагляд батькам чи особам, які їх замінюють, або під нагляд педагогічному чи трудовому колективу за згодою колективу, а також окремим громадянам на їх прохання Реальна юридична відповідальність настає за наявності трьох підстав: нормативної, складовою частиною якої є норма, що закріплює склад; фактичної (правопорушення); процесуальної (правозастосовчий, юрисдикційний акт). За змістом їх можна поділити на три види: а) матеріально-правові, що закріплюють загальні питання адміністративної відповідальності (завдання і система законодавства про адміністративні правопорушення, підстави і суб'єкти відповідальності, система адміністративних стягнень та ін.); склади адміністративних проступків; б) адміністративно-процесуальні, що закріплюють провадження у справах про адміністративні правопорушення; в) організаційні, що закріплюють порядок створення, правове становище, підвідомчість суб'єктів адміністративної юрисдикції. Норми, що встановлюють адміністративну відповідальність, розосереджені в різних кодексах і нормативних актах. Основним їхнім джерелом є Кодекс України про адміністративні правопорушення. Паралельно з ним діють Митний, Лісовий, Повітряний кодекси; закони "Про надзвичайний стан", "Про охорону державного кордону", "Про боротьбу з корупцією" та ін., що містять норми, якими встановлюється адміністративна відповідальність. Так, законом "Про надзвичайий стан" встановлена адміністративна відповідальність за порушення особою режиму надзвичайного стану (ст. ЗО) і злісне багаторазове порушення цього режиму (ст. 31). Законом "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" встановлена відповідальність за адміністративні правопорушення, пов'язані з діяльністю на ринку цінних паперів (ст. 13). Усі разом вони становлять законодавство про адміністративні правопорушення. 69.Види адміністративних стягнень та їх зміст. Адміністративне стягнення — це захід відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративний проступок, а також попередження вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Види адміністративних стягнень закріплені в Кодексі України про адміністративні правопорушення. До них належать: 1) попередження - письмове або в іншій формі офіційне застереження уповноваженою посадовою особою громадянина про недопустимість вчинення ним адміністративних правопорушень; 2) штраф - майнове стягнення, або вилучення в порушника певної грошової суми на користь держави; 3) оплатне вилучення предмета, який був засобом вчинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, виявляється в його примусовому вилученні з наступною реалізацією та передачею одержаної суми власнику за вирахуванням витрат на реалізацію вилученого предмета; 4) конфіскація предмета, що був знаряддям вчинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, виявляється в примусовому невідшкодовуваному вилученні цього предмета у власність держави. Конфіскованим може бути тільки предмет приватна власність порушника, якщо інше не передбачено законодавчими актами; б) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові, на строк до трьох років за грубе чи систематичне порушення порядку користування цим правом (стосується тільки права керувати транспортними засобами та права полювання); 6) виправні роботи призначаються на строк до двох місяців із відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, з утриманням до 20% її заробітку у власність держави. Виправні роботи призначаються районним (міським) народним судом (народним суддею); 7) адміністративний арешт встановлюється і застосовується лише у виключних випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до 15 діб. Адміністративний арешт призначається районним (міським) народним судом (народним суддею). Таким чином, адміністративні стягнення як вид і міра адміністративного впливу держави на осіб, що вчинили правопорушення, закріплюються главою 3 КУпАП і поділяються на основні й додаткові і мають на меті виховання особи, що вчинила правопорушення, інших осіб для запобігання правопорушень у майбутньому. 70.Органи, що розглядають справи про адміністративні правопорушення. Систему органів, що мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення , визначено третім розділом КУпАП, зокрема у ст.. 13 зазначено, що це: 1.адміністративні комісії при виконавчих комітетах сільських, селищ, міських рад . 2.виконавчі комітети сільських, селищ, міських рад. 3.районні, районні у містах, міські чи міськрайонні суди(судді). 4.органи внутрішніх справ , державних інспекцій та інші органи( посадові особи), уповноважені на те КУпАП. Адміністративні комісії при виконавчих органах сільських, селищ, міських рад вирішують усі справи про адміністративні правопорушення, за винятком віднесених КУпАП до відання інших органів(посадових осіб). Виконавчі комітети сільських, селищ, міських рад, судді районних, районних у містах, міських чи міськрайонних судів, органи внутрішніх справ , державних інспекцій та інші уповноважені органи розглядають справи про адміністративні правопорушення , віднесені КУпАп до їх відання. 71.Поняття, структура та джерела кримінального права України. Кримінальне право як галузь права — це система юридичних норм, встановлених вищим органом законодавчої влади, що визначають підстави і принципи кримінальної відповідальності, котрі встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили. Звідси випливає, що предметом кримінального права є злочин і покарання. До основних завдань кримінального права належать: 1) правове забезпечення охорони певних суспільних відносин і соціальних благ; 2) запобігання злочинам. У ч. 1 ст. 1 Кримінального Кодексу (далі — КК) конкретизовано: «Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру та безпеки людства, а також запобігання злочинам». Проте не можна думати, що всі без винятку норми кримінального права є тільки охоронними та попереджувальними. Є серед них і норми регулятивні (наприклад, про звільнення від кримінальної відповідальності), а також заохочувальні (норма про необхідну оборону, що виключає відповідальність при правильному захисті від злочинного посягання). Усі ці завдання кримінальне право безсумнівно повинно здійснювати відповідно до встановлених кримінальним законодавством принципів. Як правило, принципи кримінального права класифікуються на: а) загальноправові, властиві всім галузям права; б) спеціальні (галузеві), властиві тільки кримінальному праву. До загальноправових принципів належать: верховенство права, законність, гуманізм, рівність громадян перед законом, і т. п. Серед спеціальних принципів необхідно насамперед виокремити такі: особистий характер відповідальності, відповідальність тільки за наявності вини (цей постулат закріплений у ст. 62 Конституції України), принцип невідворотності кримінальної відповідальності, принцип економії кримінальної репресії та ін. Джерела кримінального права — це система внутрішніх національних кримінальних законів і міжнародних правових актів, що містять норми кримінального права. Джерелом, що містить норми прямої дії, є Конституція України. Всі кримінально-правові норми повинні їй відповідати. Якщо ж кримінально-правова норма суперечить Конституції, то вона не має юридичної сили. Відповідно до ст. 8 Конституції України в такому випадку норма Конституції повинна застосовуватися як норма прямої дії. Застосовується конституційна норма і тоді, коли яке-небудь положення, не врегульоване кримінальним законом, але передбачено Конституцією України. Основним національним джерелом кримінального законодавства є Кримінальний кодекс України, який прийнятий 05.04.01 і набрав чинності з 01.09.01. Він являє собою систематизований законодавчий акт, що складається із Загальної та Особливої частин. У Загальній частині визначені всі базові інститути і поняття, що застосовуються до всіх приписів Особливої частини Кодексу. Ці норми визначають: цілі Кримінального кодексу; поняття злочину; форми вини, стадії вчинення злочину; види покарань; погашення і зняття судимості і т. п. В Особливій частині визначається кримінальна відповідальність за окремі конкретні злочини. Норми Загальної частини можуть бути зрозумілі лише на базі Особливої частини. Загальна й Особлива частини — це дві тісно пов’язані, взаємообумовлені і взаємодіючі підсистеми. До речі, вперше розподіл норм кримінального права на Загальну й Особливу частини було проведено в КК Франції в 1791 р. З прийняттям Закону України «Про дію міжнародних договорів на території України» статусу джерел кримінального права набули укладені та ратифіковані Україною міжнародні договори. Вони застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. 72.Підстави кримінальної відповідальності. Поняття злочину та його ознаки. Кримінальна відповідальність та її підстави У межах єдиної підстави кримінальної відповідальності можна виділити її фактичну та юридичну сторони. Фактична сторона — це вчинення в реальній дійсності суспільно небезпечного діяння, а юридична — це передбаченість такого діяння в КК. Кримінальна відповідальність настає тільки після встановлення судом повної відповідності фактичної та юридичної сторін вчинку. Відсутність останньої свідчить про відсутність підстави кримінальної відповідальності, тобто про відсутність у діях особи Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.Класифікація злочинів 1. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. 2. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання. 3. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років. 4. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років. 5. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі. 1. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. 2. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин. 1. Готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод. 2. Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності. 1. Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею. 2. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. 3. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця. П’ять обов’язкових його ознак: 1) злочином є тільки діяння (дія або бездіяльність); 2) ця дія може бути вчинена суб’єктом злочину; 3) вона повинна бути винною; 4) зазначена дія має бути суспільно небезпечною; 5) відповідна дія повинна бути передбачена чинним КК. Останнє, крім того, має на увазі, що обов’язковою ознакою злочину є також кримінальна караність. Відсутність хоча б однієї з цих ознак вказує на відсутність злочину. 73.Склад злочину та зміст його елементів. Під складом злочину розуміють сукупність встановлених законом ознак, що характеризують суспільно небезпечні діяння як злочин. Ці ознаки характеризують обов’язкові елементи складу злочину: об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт, суб’єктивну сторону злочину. Об’єкт злочину — це суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом та на які посягає злочинець. Такими суспільними відносинами є: суспільний лад України, її політична та економічна системи, відносини власності, особисті, політичні, трудові, майнові й інші права і свободи громадян, правопорядок у суспільстві. розрізняють три види суспільних відносин і три види об’єктів: 1) загальний об’єкт злочину; 2) родовий (або спеціальний, груповий) об’єкт злочину; 3) безпосередній (конкретний) об’єкт злочину. Загальний об’єкт злочину — це всі суспільні відносини, що охороняються нормами кримінального права. Родовий об’єкт злочину — це частина загального об’єкта, що включає певну групу однорідних суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом. Безпосередній об’єкт злочину — це суспільні відносини, яким конкретний злочин заподіює збиток, завдає шкоду. Об’єктивна сторона злочину — це злочинне діяння (дія або бездіяльність), у результаті якого настають певні суспільно небезпечні наслідки або існує загроза їх настання. До основних ознак об’єктивної сторони належать: 1) діяння (дія або бездіяльність); 2) наслідки злочину; 3) причинний зв’язок між діянням і суспільно небезпечним наслідком. Поряд з ними виокремлюють і так звані факультативні (необов’язкові) ознаки об’єктивної сторони. До них належать: спосіб, час, засоби, місце вчинення злочину. Ці ознаки характеризують об’єктивну сторону не всіх, а лише окремих злочинів. Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила злочин у віці, з якого відповідно до кримінального закону може наставати кримінальна відповідальність Суб’єкт злочину — це фізична особа, що в момент вчинення злочину усвідомлювала характер своїх дій і могла ними керувати, тобто осудна, а також досягла віку кримінальної відповідальності. Кримінальний закон виокремлює дві вікові категорії кримінальної відповідальності: а) загальну; б) знижену Загальний вік кримінальної відповідальності — з 16 років Знижений вік кримінальної відповідальності встановлено із 14 років за умисне вбивство, згвалтування, крадіжка, грабіж, розбій, вимагання, хуліганство та інші злочини, що представляють небезпеку. Суб’єктивна сторона злочину характеризується конкретною формою вини (умислом або необережністю), мотивом і метою. При цьому вина є обов’язковою, необхідною ознакою суб’єктивної сторони будь-якого злочину, а мотив і мета — факультативними, Виною є психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння або бездіяльності, його наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Форма вини — умисел або необережність. Умисел-прямий, непрямий. Необережність – злочинна самовпевненість і злочинна недбалість. 74.Покарання: поняття,його мета та види покарань у кримінальному праві. Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:1) штраф; 2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; 3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; 4) громадські роботи; 5) виправні роботи; 6) службові обмеження для військовослужбовців; 7) конфіскація майна; 8) арешт; 9) обмеження волі; 10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; 11) позбавлення волі на певний строк; 12) довічне позбавлення волі. Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі. Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання. За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання,. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби. Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці. Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п’яти років. Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи. Покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку. |