Держава поняття та ознаки
 Скачать 0.58 Mb.
|
|
38 Підстави,порядок так способи припинення діяльності юридичних осіб Припинення існування юридичної особи відбувається шляхом реорганізації або ліквідації. Реорганізація може здійснюватися у таких формах: o шляхом злиття; o приєднання; o поділу; o виділення;. o перетворення. При злитті дві або більше юридичні особи припиняють своє існування, а майно, права та обов'язки кожної з них переходять до новоствореної юридичної особи. При приєднанні одна юридична особа припиняє своє існування, а її активи та пасиви переходять до іншої юридичної особи. При поділі юридичної особи вона припиняє своє існування, а її майно переходить до нововиниклих на її базі юридичних осіб. При виділенні юридична особа продовжує здійснювати свою діяльність, але з її складу виділяється і починає функціонувати нова юридична особа (наприклад, із складу університету виділяється факультет і набуває статусу самостійного навчального закладу - інституту). При перетворенні відбувається зміна організаційно-правової форми юридичної особи (наприклад, колгосп перетворено в акціонерне товариство). При ліквідації юридична особа припиняє свою діяльність без правонаступництва. Майно ліквідованої юридичної особи не переходить до інших суб'єктів. Ліквідація юридичної особи може бути добровільною і примусовою. Добровільна ліквідація може бути за рішенням засновників, закінчення строку, на який створювалася юридична особа чи після досягнення визначеної мети (наприклад, закінчено будівництво мосту). Підставами примусової ліквідації можуть бути: рішення господарського суду про визнання юридичної особи банкрутом; рішення суду про визнання недійсними установчих документів про створення юридичної особи як такої, що систематично порушує умови, передбачені законодавчими актами, або діяльність, забороненої законом. Юридична особа є такою, що ліквідована, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги кредиторів задовольняються у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів" забезпечені заставою чи іншим способом; 2) У Другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності; 3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів); 4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги. 39 Правочин и поняття ознаки та види Поняття «правочини» вводиться в дію новим Цивільним кодексом України, в якому їм відведено окрему главу. До його прийняття в цивільному праві вживався термін «угода», під яким розуміли вольові, правомірні дії громадян чи організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.Відповідно до положень ЦКУ правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочину притаманні певні ознаки: 1) правомірність — правочин завжди має бути правомірною дією, не може суперечити закону, інакше він не буде дійсним; законодавець встановив презумпцію (припущення), що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний недійсним у судовому порядку; 2) він завжди спрямований на досягнення певного правового результату (перехід права власності від продавця до покупця, передача права користування майном орендарю і т. ін.); 3) він є вольовою дією — для його вчинення необхідно виявити волю (ініціативу) учасника Види правочину: односторонній; дво- чи багатосторонній. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Наприклад - заповіт. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Не плутати з одно- й двосторонніми договорами. 40.Умови дійсності цивільних правочинів. Умовами дійсності цивыльного правочину є: 1) законність змісту, тобто зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) здатність фізичних та юридичних осіб, що його укладають, до участі в правочині, тобто особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) відповідність волі та волевиявлення у правочині, тобто волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) дотримання форми правочину, тобто правочин має бути вчинено у формі, яку передбачено в законі; 5) реальність правочину, тобто правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 41.Визнання правочинів недійсними та правові наслідки виконання недійсного правочину. Правочин є дійсним, якщо : 1) зміст правочину не суперечить закону, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин повинен вчинятися у формі, встановленій законом (усно або в письмовій формі); б) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
42 Види недійсних правочинів У залежності від підстав визнання правочину недійсним розрізняють: 1) дефекти суб'єктного складу (відсутність у сторін правочину дієздатності - у фізичних та правоздатності - у юридичних осіб); 2) дефекти форми правочину, що стосуються виключно письмової форми правочину (недодержання сторонами простої письмової форми правочину, яка передбачена законом, тягне недійсність правочину лише у випадках, передбачених законом, на відміну від цього недодержання нотаріальної форми правочину спричинює його недійсність); 3) дефекти змісту правочину (невідповідність умов правочину вимогам законодавства, наприклад, фіктивні, удавані правочини, правочини, що порушують публічний порядок); 4) дефекти волі (правочини, вчиненні без внутрішньої волі на їх вчинення, та угоди, в яких внутрішня воля особи сформувалася неправильно). Так,без внутрішньої волі вчиняються правочини особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними, абоправочини, вчинені особою під впливом обману. 43.Поняття представництва.Види представництва ЦК України дає змогу визначити представництво як здійснення однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) через повноваження, що грунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, угод та інших юридичних дій, в результаті чого у особи, яку представляють, безпосередньо створюються, змінюються і припиняються цивільні права та обов'язки . Розрізняють такі види представництва: 1) представництво, яке грунтується на договорі; 2) представництво, яке грунтується на законі; 3) представництво, яке грунтується на адміністративному акті. Договірне, або добровільне представництво виникає за волею особи, яку представляють і яка визначає особу представника. Особа, яку представляють, самостійно визначає повноваження представника шляхом видачі довіреності або шляхом укладення договору. Таким договором звичайно є договір доручення, за яким одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії7. Різновидом добровільного є комерційне представництво. Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. Головна особливість комерційного представництва полягає в тому, що за згодою сторін та у випадках, передбачених законом допускається одночасне комерційне представництво різних сторін правочину. Повноваження комерційного представника може бути підтверджене письмовою угодою між ним та особою, яку представляють, або довіреністю. Представництво, яке виникає на підставі закону та адміністративного акта є обов'язковим, оскільки воно встановлюється незалежно від волі особи, яку представляють. Коли відносини представництва виникають за прямою вказівкою закону, цей вид представництва називають законним. Так, законними представниками неповнолітніх дітей виступають батьки, усиновителі та опікуни8, а за осіб які були визнані недієздатними їх родичі, опікуни9. Особливістю цього виду представництва є те, що особа, яку представляють, не бере участі у призначенні представника, а повноваження представника безпосередньо визначаються законом.Представництво, при якому повноваження представника виникають із адміністративного розпорядження особи, яку представляють або із акта органу юридичної особи, являє собою представництво, яке грунтується на адміністративному акті. Таке представництво виникає, наприклад, внаслідок видання органом юридичної особи наказу про призначення працівника на посаду, пов'язану із здійсненням представницьких функцій, зокрема з укладенням угод. 44.Поняття довіреності: форми та строки дії довіреності. Довіреність – це письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність юридичній особі може бути видана тільки на укладення угод, що це суперечать її статутові (положенню) або загальному положенню про, організації даного виду. Довіреність на укладення угод, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо державних, кооперативних та інших громадських організацій повинна бути нотаріально посвідчена. Довіреність на одержання заробітної плати та інших платежів, пов’язаних з трудовими відносинами, на одержання винагороди авторів, пенсій, допомоги і стипендій, грошей з ощадних банків, кореспонденції, в тому числі грошової, посилкової, може бути посвідчена організацією, в якій довіритель працює або повчається, житлово-експлуатаційною конторою за місцем проживання, а також адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні. Строк дії довіреності не може перевищувати 3-х років. Якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення. Довіреність, в якій не зазначена дата її вчинення, недійсна. Виділяють такі основні види довіреності:1) разова; 2) спеціальна; 3) генеральна. Разова довіреність – видається на вчинення певної юридичної дії або певної (однієї) угоди (наприклад, довіреність на одержання заробітної плати). Спеціальна – довіреність видається для здійснення багаторазових однорідних юридичних дій (наприклад, довіреність експедитору на одержання багажу). Генеральна довіреність – видається для здійснення багаторазових і різних за змістом юридичних дій (наприклад, довіреність на управління майном і його збереження і т. ін.). Чинність довіреності припиняється внаслідок: 1) закінчення строку довіреності; 2) скасування довіреності особою, яка її видала; 3) відмова особи, якій видана довіреність; 4) припинення юридичної особи, від імені якої видана довіреність; 5) припинення юридичної особи, на ім’я якої видана довіреність; 6) смерті громадянина, який видав довіреність, визнання громадянина недієздатним обмежено дієздатним або безвісно відсутнім; 7) смерті громадянина, якому видано довіреність, визнання громадянина недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім. Особа, яка видала довіреність, може в усякий час її скасувати, а особа, якій довіреність видана, - відмовиться від неї. 45 Зобов'язання:поняття,структура та види Зобов'язання являє собою таке правовідношення, згідно з яким одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо). Зобов'язання складається із суб'єктів, об'єктів і змісту. Суб'єктами зобов'язання є кредитор, тобто особа, якій належить право вимоги, і боржник-особа, яка несе обов'язок, що відповідає праву вимоги кредитора. Об'єкти зобов'язань - це відповідні дії, на реалізацію яких спрямовано права та обов'язки суб'єктів (скажімо, передача майна, виконання роботи, сплата грошей тощо). Зміст зобов'язання становлять права, вимоги кредитора та обов'язки боржника Так, розрізняють зобов’язання: подільні (можуть виконуватися частинами) і неподільні (виконуються тільки повністю); предметом яких є замінні (родові) та незамінні (індивідуально-визначені) речі; позитивні (боржник має вчинити якусь дію) і негативні (має утриматися від вчинення певних дій); альтернативні (боржник має право на власний розсуд виконати одну з кількох заздалегідь погоджених дій) і факультативні (у разі неможливості виконання основної дії боржник має право замінити її на іншу, заздалегідь обумовлену дію); захищені позовом, або так звані «одягнені», (можуть бути виконані в примусовому порядку) і незахищені позовом (у романо-германському праві — натуральні; в англо-американському — «безсильні договори»), або так звані «голі», зобов’язання (не можуть захищатися позовом, тобто не можуть бути виконані в примусовому порядку, їх дійсність залежить від добровільного визнання їх боржником, а їх виконання є правомірною дією). 46 Процес(порядок )укладання договору За своєю формою договори можуть бути усними і письмовими. Останні, в свою чергу, поділяються на прості і нотаріально посвідчені.За загальним правилом вибір форми договору залежить від бажання осіб, що його укладають. Однак у ряді випадків закон вимагає, щоб договори були укладені в певній формі. Якщо для договору не встановлено такої форми, він вважається укладеним, поки поведінка осіб свідчить про їхню волю укласти договір. Мовчання визначається виявом волі укласти договір лише у випадках, передбачених законом.Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладання, якщо інше не встановлено законом (наприклад, договір купівлі-продажу за готівку).Проста письмова форма застосовується в разі укладення договорів між юридичними особами, між фізичною та юридичною особою, крім договорів, що виконуються під час їх укладення. У простій письмовій формі укладаються й інші договори громадян між собою, якщо дотримання цієї форми вимагає закон (наприклад, договір майнового найму (оренди) між громадянами на строк понад одного року).Нотаріальне посвідчення письмових договорів обов’язкове у випадках,передбачених у законі. Таким чином, укладаються договір купівлі-продажу жилого будинку та деякі інші. Таке посвідчення здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення даної нотаріальної дії шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути посвідчений нотаріально. У процесі укладення договору розрiзняють двi стадiї: пропозицiя укласти договiр (оферта) i прийняття пропозицiї (акцепт). Цивiльний кодекс України визначає, з якого моменту договiр вважається укладеним. Коли пропозицію укласти договір зроблено із зазначенням строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію, одержала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку. В той же час, коли пропозицiя укласти договiр зроблена усно без зазначення строку для вiдповiдi, договiр вважається укладеним, якщо інша сторона негайно заявила особi, яка зробила пропозицiю, про прийняття цiєї пропозицiї. Якщо така пропозицiя зроблена в письмовiй формi, договiр вважається укладеним, коли вiдповiдь про прийняття пропозицiї одержана протягом нормально необхiдного для цього часу. Щоб пропозиція укласти договір вважалася офертою, вона повинна відповідати певним умовам: - у ній повинні міститися всі істотні умови майбутнього договору, щоб сторона, яка отримала пропозицію, зрозуміла про що йдеться. Якщо пропозиція таких умов не містить, то вона не є офертою, а лише викликом на оферту, який ні до чого не зобов'язує; - оферта має бути адресована конкретній особі. Тому різного роду об'яви, реклами, прайслисти не можуть визнаватися офертою, це лише пропозиції невизначеному колу осіб зробити оферту. Акцепт має бути повним і безумовним. Якщо сторона погоджується у цілому з пропозицією, але бажає внести в умови договору деякі корективи, то така відповідь є не акцептом, а новою офертою. Відповідь, що одержана із запізненням, є новою пропозицією. 47.Загальні умови виконання цивільних зобов’язань. Виконання зобов'язання - це вчинення боржником або іншою особою на користь кредитора або третьої особи певної дії або утримання від дії, яка становить предмет виконання зобов'язання. Виконання зобов'язання як правомірна дія, що спрямована на припинення зобов'язання, по своїй суті є правочином. Внаслідок цього на виконання зобов'язання мають поширюватися загальні вимоги щодо правочинів. Зважаючи на багатоманітність зобов'язань, цивільне законодавство містить загальні умови виконання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК). Зазначене правило є універсальним і піддягає застосуванню до виконання як договірних, так і недоговірних зобов'язань. Принципи (умови) виконання зобов'язань. Під принципами виконання зобов'язань розуміються загальні засади, згідно яких здійснюється виконання зобов'язання. Як правило, виокремлюється декілька принципів виконання зобов'язань, серед яких: належне виконання зобов'язання; реальне виконання зобов'язання; справедливість добросовісність та розумність (ч. З ст. 509 ЦК). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: а) належними сторонами; б) щодо належного предмету; в) у належний спосіб; г) у належний строк (термін); ґ) у належному місці. Принцип реального виконання слід розуміти як виконання зобов'язання в натурі, тобто вчинення саме тих дій, що становлять зміст зобов'язання. За нормального розвитку зобов'язальних правовідносин зобов'язання виконується належно і реально. Особливості прояву принципу реального виконання зобов'язання передбачені ЦК для випадків його порушення. Справедливість, добросовісність та розумність є одними із основоположних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. З ЦК). Тому дії сторін і при виконанні зобов'язання мають відповідати цим засадам. Наприклад, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання |