Держава поняття та ознаки
 Скачать 0.58 Mb.
|
|
30.Поняття, предмет та метод цивільного права України Цивільне право – галузь права, яка регулює майнові та особисті немайнові відносини. Предмет правового регулювання цивільного права становлять відносини майнового та немайнового характеру. Майновими відносинами є правові відносини, що пов’язані з належністю, набуттям, володінням, користуванням і розпорядженням майном (речами). Відносини немайнового характеру поділяються на дві групи: -відносини, пов’язані з майновими( відносини інтелектуальної власності, тобто відносини, що виникають при реалізації особами своїх авторських прав чи права промислової власності -відносини, не пов’язані з майновими(особисті немайнові відносини, тобто відносини, об'єктом яких виступають нематеріальні блага, які не можна відділити від особи (честь, гідність, ділова репутація) Особливість методу правового регулювання цивільного права зумовлена тим, що учасники цивільних відносин виступають як юридично рівні між собою, автономні та незалежні одна від одної сторони. Вони не можуть нав’язувати свою волю один одному, а тому будують стосунки на основі досягнутої згоди. Таким чином, цивільно-правовий метод характеризується диспозитивністю, на підставі якої сторонам надається право на власний розсуд розпоряджатися правами і вступати у відносини один з одним як рівні суб’єкти. 31. Обьєкти цивільно-правових відносин Об'єктом цивільних правовідносин є конкретні блага, з приводу яких суб'єкти вступають між собою в зазначені правові відносини. Серед таких благ необхідно назвати матеріальні предмети та духовні цінності. До них, зокрема, належать: речі; дії (в тому числі послуги); результати інтелектуальної творчості; особисті немайнові блага. Речі - це всі предмети матеріального світу, що здатні задовольняти певні потреби людей. Вони складають матеріальну основу життєдіяльності суспільства. Речі поділяються на такі види: - засоби виробництва (сировина тощо) і предмети споживання (одяг, взуття, і т. д.); - речі, що знаходяться в цивільному обігу, тобто речі, відносно яких відсутня заборона щодо вільної торгівлі; речі, обмежені в цивільному обігу (мисливська зброя тощо); речі, вилучені з цивільного обігу (наркотичні речовини, дорогоцінні метали і т. ін.); - індивідуально визначені (подарунок тощо) і родові (борошно, цегла і под.); - замінні (родові речі) та незамінні (індивідуально визначені речі); - споживні (речі, що після споживання перестають існувати, - продукти харчування і т. ін.) та не-споживні (речі, що служать упродовж тривалого часу, - автомобіль, будинок тощо); - подільні (речі, які в разі поділу втрачають своє цільове призначення, - телевізор, автомобіль і т. д.) та неподільні (хліб, цемент, рідина тощо); - головні й належності (скрипка і футляр до неї, верстат і фреза до нього тощо); - плоди (плоди фруктових дерев, приплід тварин і т. д.) і доходи (результат експлуатації власником певної речі - гроші та ін.); - рухомі (транспортні засоби і под.) та нерухомі (земля, будівлі, підприємства і т. ін.); - гроші й цінні папери (акції, облігації). До об'єктів цивільних правовідносин відносять і дії осіб, що мають правове значення та відповідні послуги . Крім того, до них слід віднести результати інтелектуальної творчості які охороняються законом (наукові, літературні й художні твори тощо). Одним із об'єктів цивільних правових відносин є особисті немайнові блага, до яких належать честь, гідність, ім'я, життя, здоров'я тощо. 32. Субьєкти цивільного права, їх загальна характеристика Особи, які вступають між собою в певні стосунки з приводу майна чи особистих немайнових прав, називаються суб’єктами цивільних правовідносин. У цивільних правовідносинах завжди повинно бути не менше двох суб’єктів (дві сторони), тому що це відносини між особами. Згідно з Цивільним кодексом України суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути: – фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства); – юридичні особи (державні підприємства та установи, кооперативи, акціонерні товариства, орендні підприємства, громадські та інші організації). Українська держава як суб’єкт цивільного права має відокремлене майно, несе самостійну відповідальність за своїми зобов’язаннями та інше. Усі суб’єкти цивільних правовідносин мають певні права і виконують певні обов’язки. Суб’єктами цивільних правовідносин є перш за все громадяни України. Але для того щоб бути суб’єктом цивільних правовідносин, громадяни повинні мати належну правоздатність і дієздатність, деліктоздатність. Правоздатність – це здатність особи мати певні цивільні права та обов’язки. Усі громадяни незалежно від віку, стану здоров’я наділені цивільною правоздатністю. Правоздатність виникає в момент народження і припиняється смертю. Цивільна дієздатність – це здатність громадянина своїми діями набувати цивільні права і створювати для себе цивільні обов’язки. На відміну від правоздатності, яка виникає в момент народження громадянина, набуття дієздатності залежить від віку і стану здоров’я. Деліктозда́тність — здатність особи нести юридичну відповідальність за шкоду, заподіяну її протиправними діями. Є елементом дієздатності. Виражається в здатності суб'єкта самостійно усвідомлювати свій вчинок і його шкідливі результати, відповідати за свої протиправні дії і нести за них юридичну відповідальність. Розрізняють такі види дієздатності: повну;часткову;мінімальну;обмежену; визнання громадянина недієздатним. Повна дієздатність – Повна дієздатність настає з досягненням повноліття, тобто з 18 років. це здатність громадянина власними діями набувати і здійснювати будь-які майнові та особисті немайнові права, брати на себе й виконувати будь-які обов’язки. Якщо закон дозволяє одружитися до досягнення 18-річного віку, то громадянин, який не досяг такого віку, набуває дієздатності в повному обсязі з моменту одруження. Часткова дієздатність характеризується тим, що за громадянином визнається право вчиняти не всі, а лише деякі дії, передбачені законом. Часткову дієздатність мають громадяни віком від 15 до 18 років. Вони мають право учиняти дрібні побутові угоди. Мінімальна дієздатність у осіб, які не досягли 15 років. Ці особи мають право вчиняти дрібні побутові угоди, вносити вклади у кредитні установи і розпоряджатися ними. Але якщо вклад був внесений на ім’я неповнолітнього іншою особою, то розпоряджатися ним до досягнення 15-річного віку будуть батьки та інші законні представники неповнолітнього. За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15 років, відповідають його батьки (усиновителі) або опікун, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їх вини. Обмеження дієздатності можливе, коли внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами особа ставить у тяжке матеріальне становище водночас сім’ю і себе. Можливе визнання громадянина недієздатним у судовому порядку, якщо внаслідок душевної хвороби або недоумства громадянин не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Цій особі суд призначає опікуна. За шкоду, заподіяну недієздатним громадянином, відповідають його опікун або організація, які зобов’язані здійснювати за ним нагляд, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їх вини. Учасниками майнових і особистих немайнових відносин, що регулюються сучасним цивільним законодавством, крім громадян, виступають різноманітні організації – державні, кооперативні, громадські, господарські товариства, орендні і колективні підприємства, господарські об’єднання та інші організації. Але для того, щоб ці організації стали суб’єктами цивільних правовідносин, вони повинні бути юридичними особами. 33. Фізичні особи, як суб’єкти цивільного права України Згідно з ЦК фізична особа - це людина, що виступає як учасник цивільних відносин (ст. 24). Надання повної цивільної дієздатності (емансипація ) згідно зі ст.35 ЦК можливе: 1. щодо фізичної особи, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором; 2. щодо фізичної особи, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю; 3. щодо неповнолітньої фізичної особи, яка записана матір’ю або батьком дитини. Неповну цивільну дієздатність мають неповнолітні особи, тобто фізичні особи віком від 14 до 18 років (ст.32 ЦК). Неповнолітня особа має право: 1. самостійно вчиняти дрібні побутові правочини; 2. здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом 3. самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; 4. самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; 5. бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; 6. самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Згода може бути замінена наступним схваленням у письмовій формі правочину, вчиненого зазначеними особами. У разі заперечення проти правочину того з батьків, із ким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування. На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Неповнолітня особа самостійно несе відповідальність як за порушення укладеного нею договору, так і за заподіяння шкоди при відсутності договору (ст. ст. 33, 1179 ЦК). 34. Визнання особи безвісно відсутньою: підстави, порядок та наслідки 1. Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. 2. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць – перше січня наступного року. 3. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою здійснюється за судовим рішенням на підставі встановлення кількох юридичних фактів: 1) відсутність особи в місці її постійного проживання (тобто за місцем реєстрації) протягом тривалого часу; 2) відсутність відомостей про місце знаходження такої особи в місці її постійного проживання і неможливість їх одержання усіма доступними способами; 3) закінчення одного року з моменту одержання останніх відомостей про місце перебування даної особи. Порядок обчислення зазначеного строку залежить від того, чи можливо встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи. Якщо такий день можна встановити (отримання листа; телефонна розмова; від’їзд з місця постійного або тимчасового проживання тощо), початок перебігу річного строку починається з дня, наступного за днем одержання таких відомостей (ст. 253 ЦК). У випадку можливості встановити місяць одержання останніх відомостей про зниклу особу, річний строк починається з першого числа наступного місяця. Якщо і місяць залишається невідомим, цей строк починає спливати з 1 січня наступного року. 4. Ст. 43 ЦК не встановлює переліку правових наслідків визнання особи безвісно відсутньою, проте зміст інших норм цивільного та сімейного законодавства дає можливість виділити такі наслідки, зокрема: 1) нотаріус за останнім місцем проживання такої особи встановлює над її майном опіку. Опікун управляє майном в інтересах особи, яка визнана безвісно відсутньо, в тому числі надає утримання особам, яких був зобов’язаний утримувати безвісно відсутній; 2) чоловік або дружина безвісно відсутнього одержують право розірвати шлюб у спрощеному порядку в органі РАЦС (пункт 1 ч. 1 ст. 107 СК); 3) припиняються зобов’язання, нерозривно пов’язані з особою безвісно відсутнього (наприклад, зазначені у п. 6 ч. 1 ст. 248, п. 2 ч. 1 ст. 1008 ЦК). 35. Оголошення особи померлою: підстави порядок та наслідки Стаття 46. Оголошення фізичної особи померлою 1. Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців. 2. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців. 3. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті. 4. Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України (1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06) таття 47. Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою 1. Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті. 2. Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п’яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв’язку з відкриттям спадщини. Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження. 36. Поняття та ознаки юридичної особи ЦК не дає визначення поняття "юридична особа". Натомість, ст.80 ЦК, яка має назву "Поняття юридичної особи", містить вказівку на деякі характерні ознаки цього поняття, зазначаючи, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Таким чином, тут маємо лише вказівки на такі ознаки юридичної особи: 1) це організація, тобто певним чином організаційно і структурно оформлене соціальне утворення; 2) вона повинна бути створена і зареєстрована у встановленому законом порядку; 3) вона має цивільну правоздатність і дієздатність (правосуб'єктність), тобто здатна набувати і реалізовувати цивільні права та обов'язки від свого імені; 4) вона може бути позивачем і відповідачем у суді. Серед цих властивостей не вистачає деяких традиційних ознак юридичної особи — таких як: наявність відокремленого майна, самостійна відповідальність за зобов'язаннями. Для аналізу поняття "юридична особа" повинні бути враховані також зазначені властивості, оскільки вони дозволяють відрізнити юридичну особу від інших соціальних утворень, зокрема різноманітних об'єднань, філій і представництв, які не є суб'єктами цивільного права. Зупинімося на наведених ознаках детальніше. 1) Наявність певним чином організаційно і структурно оформленого соціального утворення — організації. 2) Майнова самостійність юридичної особи припускає наявність у юридичної особи майна, що виділене і враховується окремо від майна засновників цієї юридичної особи та від майна інших власників. Для різних видів юридичних осіб їх майнова відокремленість має різні прояви. Так, майнова відокремленість державних підприємств проявляється через інститут права повного господарського відання. Згідно із Законом "Про власність" це право містить можливість володіння, користування і розпорядження державним майном на свій розсуд, дозволяє підприємству вчинення щодо закріпленого за ним майна будь-яких дій, які не суперечать закону і цілям діяльності підприємства. 3) Важливою ознакою юридичної особи є наявність у неї цивільної правоздатності і дієздатності (правосуб'єктності) або здатності брати участь у цивільному обігу від свого імені. Юридична особа від власного імені самостійно розпоряджається своїм майном, набуває цивільних прав та обов'язків (зокрема укладає договори, вступає у зобов'язання) і здійснює їх. Така діяльність від власного імені у цивільному обігу слугує зовнішнім вираженням самостійності правосуб'єктності юридичної особи. 4) Результатом майнової відокремленості юридичної особи та її участі від свого Імені у цивільному обігу є визнання за нею здатності відповідати за взятими на себе зобов'язаннями. 5) Завершує характеристику юридичної особи така ознака, як здатність її бути позивачем або відповідачем у суді. Можливість бути самостійним учасником цивільного обігу'. 37 Порядок та способи виникнення юридичних осіб Юридичні особи створюються у порядку, встановленому законом. Залежно від характеру участі державних органів та їх засновників, традиційно вирізняють такі способи утворення юридичної особи: o розпорядчий; o нормативно-явочний; o дозвільний; o договірний. Розпорядчий порядок утворення юридичної особи полягає у тому, що рішення (розпорядження) про створення юридичної особи публічного права приймає компетентний орган державної влади або місцевого самоуправління, а про юридичну особу приватного права - власник або уповноважена ним особа. Нормативно-явочний (реєстраційний) порядок передбачає наявність нормативного акта загального характеру, який регламентує порядок утворення та діяльності певного виду юридичної особи. Виконання передбачених у такому акті вимог дає право на визнання за ним утворення статусу юридичної особи і державний орган не може відмовити їй у реєстрації. У такому порядку виникають недержавні юридичні особи. Дозвільний порядок створення юридичної особи передбачає наявність ініціативи засновників і дозволу відповідного органу чи підприємства (наприклад, дозволу Антимонопольного комітету України). Договірний порядок створення юридичної особи має місце, коли юридична особа утворюється шляхом укладення договору між її засновниками. У такому порядку виникають різноманітні господарські асоціації, концерни та інші об'єднання підприємств. Незалежно від порядку утворення юридичної особи, всі вони повинні мати установчі документи: розпорядчий акт, статут (положення); установчий договір і статут; протокол зборів тощо. Стадію розробки і затвердження установчих документів можна назвати підготовчою стадією утворення юридичної особи. Після неї наступає реєстраційна стадія. Реєстраційна стадія бере свій початок із звернення засновника до компетентного органу із заявою про державну реєстрацію юридичної особи. Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Порядок та умови державної реєстрації всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, регламентовані Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15 травня 2004 р. Водночас, особливості державної реєстрації професійних спілок, благодійних організацій, політичних партій, банків, кредитних спілок, бірж установлені спеціальним законодавством. Державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного підпорядкування або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем знаходження юридичної особи. Державна реєстрація включає в себе: - перевірку комплектності документів, які подаються, та повноту відомостей, що зазначені у реєстраційній картці; - внесення відомостей про юридичну особу до Єдиного державного реєстру; - оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та витягу в Єдиного державного реєстру. Строк державної реєстрації не повинне перевищувати трьох робочих днів з дня надходження належно оформлених документів. Юридичній особі видається свідоцтво про державну реєстрацію, яке містить у собі: - найменування юридичної особи; - ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України; - місцезнаходження юридичної особи; - місце і дату проведення державної реєстрації; - відомості про державного реєстратора. |