умовні топографічні знаки 500-5000. Електрона версія довідника розроблена за підтримкою спільного українськошведського проекту Створення умов для впровадження
 Скачать 6.39 Mb.
|
|
442(316). Карстові вирви - це переважно конічні або котлоподібні поглиблення, утворені дією води в розчинних гірських породах - кам’яній солі, вапняках, гіпсах, доломітах, а також подібні їм форми псевдокарстових просідань у глинистих, лесових та інших породах. При діаметрі в масштабі плану менше 2 мм їх зображують спеціальним умовним знаком. Вирви більшого діаметру на задернованих схилах потрібно передавати горизонталями; вирви на крутих оголених схилах - позначеннями земляних або скелястих обривів (див.ум.зн. № 310, 311); при наявності у карстових вирв схилів того й іншого вигляду їх зображують комбінуванням цих позначень. Всі ці утворення, крім тих, що не виражаються в масштабі, потрібно супроводжувати при зображенні на плані пояснювальним підписом: карст, глин. карст, лес. карст. Форми карстового рельєфу можуть мати схили не тільки з виходами грунтів, а і покриті різною рослинністю, дно - з болотами або водоймами, що повинно найти відображення на планах поєднанням позначень карста і умовних знаків, прийнятих для передачі цих об’єктів. 443(317). На топографічних планах універсального призначення зображують характерні для рівнин пологосхилі та плоскодонні поглиблення - западини (блюдця), якщо вони мають площу в масштабі плану 3 мм 2 і більше. Для забезпечення потреб меліорації ці об’єкти поділяють ще на вимоки та плями розвіювання, які зображують за додатковими вимогами. Вимоки - це перезволожені протягом теплого періоду западини. В залежності від їх особливостей, масштабу плану і прийнятого перерізу рельєфу їх зображують: однією або кількома округлими горизонталями в поєднанні з розрідженими штрихами знака заболоченості; окремими контурами у вигляді замкнутого пунктиру, що включає по одному штриху знака заболоченості, а при наявності трав’яної рослинності (вологолюбного травостою, очерету) - умовним знаком мочар (див.ум.зн. № 369). Плями розвіювання - це дефляційні улоговинки, що виникають на початковій стадії вітряної ерозії ріллі; відрізняються груповим розташуванням і свідчать про необхідність невідкладних захисних заходів. Якщо на цій ділянці набули поширення скупчення тільки дрібних плям розвіювання, то при передачі їх на планах рисунком горизонталей допускається як деяке збільшення окремих форм, так і злиття суміжних. 444(318). Ями, як елемент рельєфу, зображують на топографічних планах двояко: природного походження - коричневим кольором, штучного - чорним. Якщо штучні ями використовують для господарських цілей, то їх на плані супроводжують пояснювальним підписом (наприклад, силос, сінаж) або показують спеціальними знаками (ями для накопичення дощових вод, вигрібні тощо). Глибину ям підписують з точністю до десятих часток метра. Їхнє позамасштабне зображення використовують тільки для планів масштабів 1:5000 та 1:2000. 445(319). Умовний знак курганів використовують для показу штучних, переважно куполоподібних горбів та підвищень невеликих розмірів, що мають сучасне господарське призначення, або утворених раніше як поховання або пам’ятники історичних місць. Якщо про кургани є точна інформація, необхідно застосувати пояснювальні підписи – давн.похов., іст. Біля зображення кам’яних курганів передбачено підпис кам.курган або кам., (залежно від наявності вільного місця). При підписі висоти курганів та використання їхнього позамасштабного умовного знака потрібно керуватися тими ж вказівками, що і для ям штучного походження (див. п. 444). 446(320). Горби природного походження, що не можуть бути зображені горизонталями (окремі горби, які мають значення орієнтирів), на топографічних планах показують тими ж умовними знаками, що і кургани, але коричневим кольором. Біля зображення горбів-орієнтирів потрібно давати підписи, що характеризують їх висоту і будову, наприклад, біля торф’яних - торф. 447(321). Окремі камені-орієнтири на топографічних планах зображують: - одним встановленим для них умовним знаком, якщо за своїми розмірами вони показуються лише позамасштабним зображенням; - замкнутим контуром з відповідним знаком у центрі, якщо ці камені передаються у масштабі плану. 448(322). Вали з каміння, що сформовані штучно (зібрані під час розчищення полів (ланів) - на межах, гірських доріг - на їхніх узбіччях), потрібно зображувати на планах чорним кольором, а вали природного походження, утворені, наприклад, при вивітрюванні дайок (див.ум.зн. № 313, п. 439), - коричневим кольором. За додатковими вимогами, для межових валів визначають їхню висоту. 449(323). Скупчення каміння зображують на топографічних планах двояко: якщо воно виражається в масштабі - контуром з рівномірним розташуванням по його площі позначень каменів; при позамасштабному зображенні - у вигляді трьох знаків каменів (на планах масштабів 1:5000 та 1:2000). 450(324). Від’ємні форми ерозійного рельєфу, що утворені дією тимчасових водотоків, при зображенні на топографічних планах поділяють на яри і промоїни, ерозійні борозни; до цих форм відносять також сухі русла і водориї. Характерною ознакою ярів, особливо їхніх верхів’їв, є крутизна і оголеність схилів. Яри, що мають у масштабі плану ширину 1,5 мм і більше, зображують умовним знаком обривів. При цьому, показуючи інтенсивний ріст верхів’я ярів, потрібно зберегти властиві їм округлі обриси (що є наслідком обвалювання стінок). Оскільки високі обривисті схили ярів зображують штрихами значної довжини, то при показі їх дна шириною на плані 3 мм і більше нанесення горизонталей обмежується зоною їхнього замикання по тальвегу, щоб характером рисунка відобразити форму поперечного профілю яру. Біля зображення всіх ярів і промоїн через кожні 5 - 8 см підписують глибину до десятих часток метра, визначену для найглибшої точки на даному відрізку. 451(324). Вузькі яри і промоїни шириною в масштабі плану від 1,5 мм до 0,5 мм зображують подвійною потовщеною лінією. Промоїни, ширина яких у масштабі плану менше 0,5 мм, показують одинарною потовщеною лінією. Зображення промоїн потрібно супроводжувати характеристикою їх глибини і ширини по верху (у тому місці, де вона найбільша) з точністю до десятих часток метра. 452(324). Ерозійні борозни - це початкові форми лінійного розмиву земної поверхні талими та дощовими водами. Як правило, вони виникають у тих місцях орних угідь, що безпосередньо межують з ярами. Ці борозни мають розріджений характер і малі розміри (довжиною - до 15 м, шириною - до 0,5 м, глибиною – 0,2 м), але є важливим показником початку ерозії земель на даній ділянці. 453(325). Малі сухі русла і водориї (промоїни), що утворені ерозійною дією тимчасових водотоків, зустрічаються в ярах на річкових терасах і придолинних схилах вододілів. Ці форми рельєфу характеризуються порівняно невеликою глибиною, кривизною та схожим зовнішнім виглядом, що дає можливість зображувати їх на топографічних планах загальним знаком; однією пунктирною лінією завтовшки від 0,2 мм до 0,5 мм (вниз по тальвегу) або подвійним пунктиром, якщо русла або водориї за своєю шириною виражаються в масштабі плану. Сухі русла річок можна зображувати не тільки коричневою пунктирною лінією, а у відповідності з натурою: по бортах - знаками обриву, по дну - знаками наявних ґрунтів (пісок, галька) або видів рослинності, а також комбінованих з рисунком горизонталей. Коричневий штриховий пунктир застосовують при зображенні сухих русел, в яких немає води впродовж кількох років. Для передачі сезонно-водних русел, що є елементом гідрографії (див.ум.зн.№194), відповідні берегові лінії зображують зеленим кольором. 454(326). Зсуви - це форми рельєфу, що утворені при сповзанні ґрунтів вниз по схилу. На топографічних планах їх зображують з розподілом на діючі та недіючі (старі). Зсуви оконтурюють коричневим штриховим пунктиром; загальний характер їх поверхні (без деталізації) передають переривчастими горизонталями з довжиною штрихів 3-3,5 мм при інтервалі в 1 мм. Основна дешифрувальна ознака зсувів - наявність діючих форм у верхній частині оголеного обриву, показаного на планах умовним знаком у поєднанні з характеристикою глибини. При зображенні недіючих зсувів їх необхідно обмежити по верху, у відповідності з натурою, лінією кромки (брівки). Якщо на зсувах є рослинність, її потрібно передавати відповідними умовними знаками. 455(327,328). Осипи, що утворюються біля основи і нижньої частини крутих схилів, при зображенні на топографічних планах поділяють на осипи пухких порід, які передають одним загальним умовним знаком з пояснювальним підписом (піс., глин. тощо), та осипи твердих порід (кам’янисто-щебеневі та галькові). Осипи зображують на плані в поєднанні зі знаком обриву - якщо його висота більша половини прийнятого перерізу рельєфу горизонталями; з обмеженням лінією брівки - якщо обрив менше; без цієї лінії - якщо на місцевості верхній край брівки слабовиражений. На позначеннях осипів, як правило, наносять тільки ті горизонталі, що відповідають потовщеним (див. п.427). Для зображення найбільш пологих ділянок осипів можливе проведення всіх горизонталей основного перерізу рельєфу. При створенні топографічних планів масштабів 1:500-1:2000 допускається (якщо це передбачено технічним проектом зйомочних робіт) зображення осипів значної протяжності не їх умовним знаком, а рисунком горизонталей і пояснювальними підписами типу піщаний осип, кам.-щеб. осип тощо. 456(329). Укріплені тераси полів (ланів) на схилах зображують тоді, коли їхня довжина в масштабі плану становить 3 мм і більше, величина перевищення - половину і більше прийнятого перерізу рельєфу горизонталями, а при перерізах рельєфу через 2,5 м і 5 м - від одного метра. Тераси менших розмірів потрібно показувати на планах, якщо вони мають орієнтирне значення (наприклад, окремі - на відкритій місцевості). 457(330,331). Умовні знаки неукріплених та укріплених укосів застосовують для зображення на планах незалежно від того, були вони додатково сплановані чи ні. Цими знаками не слід зображувати підпірні стінки. Укріплення укосів здійснюють, як правило, дернуванням. Крім того, для укріплення використовують кам’яний накид, залізобетонні плити або брукування, що при наявності графічних можливостей на плані фіксують відповідним пояснювальним підписом дерн., кам. нак., брук. тощо (на планах масштабів 1:2000 і 1:5000 - за додатковими вимогами). Якщо на укосах є деревно-кущова рослинність, то на місцях розміщення її умовних знаків штрихи укосів наносять з розривами. 458(330,331). При зображенні великих площ укосів на топографічних планах доцільно розріджувати штриховку їх умовних знаків у 1,5 - 2 або 3 рази. Якщо проекція укосів досягає по ширині 3 см і більше, то для наочності коротші штрихи їх позначень слід подовжувати, причому так, щоб вони по довжині становили близько третини довгих штрихів. 459(330-332). Висотну характеристику укосів здійснюють двома способами: 1) в зображенні їх верхнього краю та лінії підніжжя розміщують абсолютні позначки вибраних точок (найвищих, найнижчих, орієнтирного значення не рідше ніж через 10 см); 2) як доповнення позначок (або якщо немає місця для них) - підписують відносну висоту (перевищення) даної точки укосу над прилеглою місцевістю. 460. Рослинність при зображенні на топографічних планах поділяють на: - деревну - високостовбурні ліси, пригнічені низькорослі та карликові ліси, криволісся, поросль, молоді лісопосадки та лісорозсадники, смуги деревних насаджень, рідколісся, буреломи, ділянки згарищ та зрубів, окремі дерева, зарості стелюха, бамбука; - чагарникову, напівчагарникову та чагарничкову; - трав’яну та мохову; - культурну рослинність. 461. Якщо суміжні контури рослинності на топографічних планах, що зображуються при виданні один – фоновим забарвленням, другий - сіткою (в основному на планах масштабу 1:5000), не мають на місцевості чіткої загальної межі, потрібно на складальних оригіналах застосувати умовний знак поступового переходу у вигляді розрідженого потовщеного пунктиру, який наносять по осі перехідної смуги між цими угіддями. При друкуванні планів цей пунктир не показують. Якщо суміжні контури, що однаково зображені фоновим забарвленням, сіткою або штриховими позначеннями на білому фоні, мають на місцевості в одному місці чітку загальну межу, а в іншому - смугу поступового переходу між ними, то на плані їх розмежовують, у першому випадку, пунктирною лінією, в другому - відповідним розташуванням крайніх умовних знаків (див. п. 464). 462. При багатокольоровому (за додатковими вимогами) виданні топографічних планів високостовбурні ліси та криволісся зображують зеленим забарвленням без нанесення кружків їхніх умовних знаків (для криволісся частину знака у вигляді похилого штриха зберігають); широкі смуги деревних насаджень, фруктові сади (однорідні і в поєднанні з іншими багаторічними насадженнями) та плантації деревних технічних культур - зеленим забарвленням в поєднанні з прийнятими для них умовними знаками. Низькорослі ліси зображують зеленою сіткою без нанесення кружків їхніх умовних знаків; буреломи, поросль та молоді посадки лісу, зарості стелюха, бамбука, чагарників (включаючи колючі) та широкі смуги останніх, ягідники, виноградники, плантації чагарникових технічних культур, газони та клумби - зеленою сіткою в поєднанні з прийнятими для них умовними знаками. Для зображення на планах лісових і плодових розсадників фонові забарвлення не застосовують, тому що сіянці вирощуваних культур викопують кожні 2 - 3 роки, а землю переорюють. 463(333). На топографічних планах універсального призначення контури природної рослинності обмежують пунктирною лінією при їх площі на плані 0,5 см 2 і більше - для масштабу 1:5000; 1 см 2 і більше - для планів решти масштабів. Для контурів-орієнтирів відповідні цензи вдвічі менші. Виділення контурів культурної рослинності серед інших угідь на топографічних планах сільськогосподарського призначення виконують згідно з п. 505. 464(333). Якщо межі зміни рослинності на місцевості нечіткі і спостерігається поступовий перехід від одного виду рослинності (в деяких випадках - і ґрунтів) до іншого, то для більшої виразності при зображенні на планах цієї перехідної смуги частину з умовних знаків суміжних угідь, що відрізняються між собою, розміщують на їхніх зовнішніх краях, причому один знак напроти іншого вздовж осі даної смуги. 465(339,352,372,375-377). Для показу на планах рослинності, що зображується кружками в геометрично правильній системі, в кожному витягнутому контурі ряди кружків слід давати паралельно його довгій осі, за винятком, якщо ця вісь пролягає приблизно під кутом 45 0 до сторін рамки плану. В останньому випадку, а також для всіх інших контурів, включаючи ті, що мають складну неправильну форму та займають великі площі, кружки розміщують паралельно південній стороні рамки плану. 466(334). Лісові деревостої класифікують на топографічних планах за складом та метричними характеристиками. За складом деревостої поділяють на листяні та хвойні, яким присвоєні самостійні групові знаки і змішані деревостої, які зображують комбінуванням цих знаків; їх розміщують залежно від переважання відповідних груп порід на місцевості. Для подальшого поділу змішаних деревостоїв введені пояснювальні підписи, які дають ліворуч від графічного зображення без скорочення. Якщо деревостій за складом однорідний на 80% і більше - вказують одну назву породи, в усіх інших випадках - дві. Назву домінуючої в контурі породи розміщують у верхньому ряду підпису. Метричні показники деревостою на топографічних планах характеризують його верхній ярус за середньою висотою, товщиною стовбурів (на рівні грудей людини) та за відстанню між деревами. Для малих та вузьких контурів, як виняток, допускається тільки підпис висоти деревостою. В населенних пунктах цей скорочений підпис дають тільки при наявності на плані вільного місця. Характеристики складу та метричні дані деревостою у великих контурах потрібно давати з розрахунку один-два комплексні показники на кожен 1 дм 2 плану; при цьому повинні враховуватися зміни в обліку деревостою. Якщо ці зміни трапляються дуже часто та супроводжуються дрібноконтурністю ділянок, то допускається розміщення показників деревостою з виходом за межу контуру або поряд з ним. 467(335). Умовний знак високостовбурних лісів застосовують для зображення на топографічних планах суцільних деревостоїв висотою 4 м і більше (для суміжних з пригніченими низькорослими 6 м і більше) і зімкнутістю крон від 20 % і більше. Розмежування лісових масивів на контури з різним складом порід деревостою і різними метричними даними, як правило, виконують за додатковими вимогами. Разом з тим потрібно зображувати контурною лінією окремі ділянки лісу, що виділяються своїм орієнтирним значенням або особливою цінністю насаджень. Установлені для лісів умовні знаки доцільно застосовувати і для зображення на планах дорослих декоративних деревостоїв, віднесених до ділянок їх природного зростання і без регулярного планування (лісопарки). Контури таких деревостоїв, наприклад, у містах і природоохоронних приміських зонах, зображують при багатоколірному виданні зеленим забарвленням без кружків графічного знака та супроводжують підписом декор. або дек. Декоративні деревостої інших типів показують відповідно до позначень лісу або садів (див.п.506). При зображенні лісів з густим підліском (за додатковими вимогами - для забезпечення меліоративних вишукувань) передбачається введення скороченого пояснювального підпису густ. підлісок. 468(336). До пригнічених низькорослих лісів на топографічних планах відносять дорослі деревостої у місцях з несприятливими умовами для зростання (болота, кам’янисті грунти тощо), де через це дерева мають висоту менше 6 м, тонкі стовбури та пригнічені крони. В межах лісових масивів окремі ділянки пригніченого низькорослого лісу виділяють контуром, якщо на місцевості є достатньо чітка межа. |