умовні топографічні знаки 500-5000. Електрона версія довідника розроблена за підтримкою спільного українськошведського проекту Створення умов для впровадження
 Скачать 6.39 Mb.
|
|
469(337). Умовним знаком криволісся прийнято зображувати високостовбурні деревостої з похилими або скривленими стовбурами та гілками, а також несиметричними кронами. Криволісся характерне для зсувних і карстових ділянок із сповзаючими та просідаючими схилами (так званий "п’яний ліс"), а також для гірських районів на межі поширення лісів. 470(338). Позначенням порослі зображують на планах ділянки молодого лісу висотою менше 4 м. Якщо середня висота не досягає 1 м, то її визначають і підписують до десятих часток метра. Товщину стовбурів порослі показують тільки на топографічних планах для потреб меліорації земель. При відображенні хвойно-листяної порослі передбачається використання двох знаків деревної рослинності і відповідно двох підписів назв домінуючих порід. Поросль лісу на колишніх вирубках з неперегнилими пнями потрібно показувати поєднанням умовних знаків порослі та вирубки. 471(339). Молоді лісопосадки, що характеризуються на місцевості правильними рядами дерев, зображують на топографічних планах з розміщенням кружків їх умовних знаків за розграфленням (на відміну від знаків високостовбурних лісів і порослі). Підписи складу породи та метричні дані лісопосадок при неоднорідності їх контурів дають частіше, ніж для природних лісів - до трьох на 1 дм 2 плану. З числових показників деревостоїв для молодих лісопосадок передбачена тільки середня висота, причому, якщо вона менше 1 м, то її підписують до десятих часток метра. 472(339). При зображенні розсадників лісових та декоративних деревних порід пояснювальний підпис обмежують умовним скороченням розс. Характеристику культур, як правило, давати не потрібно, оскільки вони швидко змінюються і замінюються ріллею або перелогами. 473(340,343). Просіки в лісі при зображенні на топографічних планах класифікують за шириною в масштабі плану в такому порядку: 5 мм і більше, від 1 до 5мм, від 0,5 до 1мм, менше ніж 0,5 мм. Перші з них, що є межовими, комунікаційними (для ЛЕП високої напруги, магістральних трубопроводів тощо) чи протипожежними, виділяють звичайним крапковим пунктиром з показом трав’яної або чагарникової рослинності, або без заповнення умовними знаками, якщо недавно розорано. Вздовж зораних просік, при наявності місця, дають скорочений підпис розор. Наступні дві групи просік мають значення основних лісоквартальних; їх зображують подвійною лінією штрихів. При цьому штрихи повинні розміщуватися один напроти одного; перетин просік необхідно фіксувати штрихами, а не інтервалами між ними. Просіки шириною на плані менше 0,5 мм (що при масштабі 1:5000 становить на місцевості до 2,5 м, в масштабі 1:2000 - до 1 м), які називають просіками-візирками, зображують одинарним штриховим пунктиром. Для просік, що виражаються в масштабі плану, немає необхідності характеризувати їхню ширину; для всіх інших передбачається відповідний покажчик у цілих метрах. Якщо просіки не розчищені, то дають підпис заросла. 474(341,343). Якщо відрізки просік обмежені з одної або двох сторін канавами (з водою або сухими), огорожами, парканами тощо, то замість крапкового чи штрихового пунктиру просік показують відповідні їм умовні знаки. Якщо просіками проходять дороги, трубопроводи, лінії зв’язку та електропередач, то при достатній ширині просік їх зображують відповідними знаками. При неможливості їхнього графічного поєднання знак просіки не дають і на плані показують тільки відповідний об’єкт. При цьому в розриві умовних знаків ліній зв’язку і електропередач зберігають числовий покажчик ширини просіки. Адміністративні межі, що проходять по просіках, наносять так: по широких просіках - прямо посередині, по вузьких - ланками, почергово з обох боків. Стежки по просіках не показують. 475(344). Номери лісових кварталів мають значне орієнтирне значення. Тому їх обов’язково показують на топографічних планах, причому з розміщенням в центрі кожного кварталу або, в залежності від наявності інших підписів, як правило, в його кутах біля перетину просік. 476(345). Умовний знак високостовбурного рідколісся застосовують для зображення деревостоїв, що мають зімкнутість крон менше як 20%, з прогалинами між кронами 2-5 діаметрів крон (в залежності від складу породи лісу), а в розріджених лісах засушливих районів - до 7 діаметрів. При зображенні деревостоїв ще з більшою відстанню між кронами потрібно використовувати умовні знаки, передбачені для окремих дерев. Цей же спосіб зображення може бути застосований, за додатковими вимогами, на планах масштабів 1:1000 і особливо 1:500, де кожне дерево можна показати на своєму місці. Рідколісся зображують на планах обов’язково в поєднанні зі знаками основного угіддя - чагарників, трав’яної рослинності тощо, або зі знаками оголених ґрунтів - кам’янистого розсипу, монолітної поверхні тощо. Розташування умовних знаків рідколісся, як правило, повинне передавати дійсну картину щільності розміщення дерев на кожній ділянці, а крайні знаки - межу поширення даного деревостою на фоні основного угіддя. 477(346-347). Рідколісся пригнічене, низькоросле, а також рідку поросль лісу потрібно зображувати на топографічних планах з урахуванням пояснень, наведених у пп.468,470. На відміну від зображення високостовбурного рідколісся в даному випадку характеристику деревостою не дають. 478(348). Буреломи та вітровали на топографічних планах показують тоді, коли в даному контурі більше половини дерев зламано і повалено. При цьому застосовують тільки загальні, присвоєні буреломам і вітровалам, умовні знаки, які розміщують рівномірно по всьому контуру. Виділення буреломів та вітровалів в середині лісового масиву контурною лінією проводять тільки тоді, коли їх межі мають чіткий характер (наприклад, якщо шквал або смерч пройшли вузькою смугою). Поєднання умовних знаків буреломів та вітровалів з рідколіссям не передбачається. 479(349). Горілі та сухостійні ділянки лісу зображують одним умовним знаком. Якщо потрібно їх розрізнити, то в контурах сухостоїв додатково дають підпис сухостій або сух. На ділянках лісу, що були охоплені пожежами (на відміну від повністю згорілих та сухостійних), можуть зустрічатися розкидані по їхній площі групи дерев з уцілілими кронами. Ці ділянки потрібно передавати на планах комбінуванням знаків згарищ (сухостою) та високостовбурних лісів з розміщенням тих та інших згідно з їхнім фактичним місцезнаходженням. Заростання пошкоджених площ чагарником та молодою порослю лісу слід показувати на планах відповідно з розміщенням на місцевості. 480(350). Вирубаними ділянками лісу на топографічних планах прийнято зображувати площі, на яких після знищення лісонасаджень залишились пні дерев. Знаки вирубок, як правило, дають на фоні існуючої природної рослинності, причому розстановка цих умовних знаків орієнтовно повинна відповідати характеру розміщення пнів на місцевості. 481(351). До розкорчованих ділянок лісу відносять площі, в межах яких проведена не тільки вирубка лісу, але й повне розкорчовування та знищення пнів. Зображення подібних ділянок потрібно доповнювати підписом розкорч. або рзк. по трав’яній рослинності або без поєднання з умовними знаками останньої, якщо вона була знищена при розчищенні ділянки і ще не відновилася. 482(352). Смуги деревних насаджень при зображенні на топографічних планах класифікують: за шириною в масштабі плану - менше 3 мм, від 3 до 8 мм, 8 мм і більше; за висотою деревостою на місцевості - до 4 м, 4 м і більше. Ці смуги зображують рядами кружків (двох діаметрів для планів кожного масштабу в залежності від висоти деревостою) без оконтурювання або з оконтурюванням загальною пунктирною лінією - для смуг відповідних розмірів. Умовний знак смуги деревних насаджень передбачає застосування, як мінімум, трьох кружків; крайні з них повинні точно передавати початок та кінець смуги, решта - приблизно передавати розміщення дерев на місцевості. Позначення породи та висоти деревних насаджень у смузі дають при її ширині в масштабі плану до 8 мм, причому розміщують їх вздовж смуги (основами на південь або схід). Характеристики дерев у повному обсязі, тобто з назвами порід та всіх метричних даних, дають при ширині смуги на плані 8 мм і більше; підпис розміщують паралельно осі смуги основою до південної або східної сторони рамок плану. При різкій зміні показників деревостою в смузі це повинно передаватися підписами, що характеризують цю зміну. 483(352). Умовний знак смуги деревних насаджень потрібно використовувати не тільки для зображення лісопосадок захисного призначення у сільській місцевості, але і алей та рядів дерев на вулицях міст, селищ. При нестачі місця (наприклад, на планах масштабу 1:5000) для розміщення кружків установленого діаметру останній може бути зменшений до розмірів, що прийняті для знака окремих дерев (див.ум.зн.№356), і застосовуватись вибірково. 484(353). Деревно-чагарникові насадження вздовж доріг, а також річок, каналів і канав зображують на топографічних планах з розподілом на вузькі смуги, ряди окремих дерев, окремі дерева, окремі чагарники. Різниця між вузькими смугами та рядами дерев полягає в тому, що перші складають кілька рядів деревної рослинності, а другі - один або два ряди. При зображенні вузької смуги дерев по її осі на плані наносять знак переважаючої породи і підпис висоти в метрах (див.ум.зн.№352) 485(353). Ряди окремих дерев (як природного походження, так і штучні насадження) наносять на плани без характеристик. Якщо ці ряди розташовані з обох боків дороги (двосторонні посадки), їхні умовні знаки розміщують у шахматному порядку. Якщо в ряду дерева розміщені так близько одне від одного, що не можуть бути повністю зображені на плані, то крайні наносять точно, а решту - зі збереженням пропорції щодо густоти дерев у ряду (на планах масштабу 1:5000 - вибірково, відстань між кружками в середньому 4 мм). Умовні знаки окремих дерев наносять точно у відповідності з їхнім положенням на місцевості (див.п.487). Вузькі смуги чагарників і окремі чагарники вздовж доріг на топографічних планах показують за тими ж правилами, що й відповідні смуги дерев, їх ряди і окремі дерева (див.п.482). Якщо на місцевості всі ці об’єкти розміщені впритул до дороги, то їхні умовні знаки потрібно давати на відстані 0,3 мм від зображення дороги. 486(354). За додатковими вимогами (наприклад, для потреб меліорації земель) на топографічних планах при зображенні смуг деревних насаджень потрібно давати не тільки висоту дерев, але й покажчики загальної ширини смуги та кількості рядів у ній. У вузьких смугах ці дані розміщують в один ряд безпосередньо за умовним знаком породи. В широких смугах до повної характеристики деревостою додають у дужках підпис кількості рядів. Ширину таких смуг підписувати не потрібно, тому що вони виражаються в масштабі плану. При визначенні кількості рядів дерев в смугах, які мають ще й ряди чагарників, враховують тільки ряди дерев, включаючи молоді лісопосадки. 487(355,356). Окремі дерева зображують на планах масштабів 1:5000 та 1:2000 двома способами: дерева орієнтирного або культурно-історичного значення - перспективними знаками ("вигляд збоку") з розподілом по групах на листяні, хвойні та фруктові; решту дерев - окремими кружками. На планах масштабів 1:1000 та 1:500 окремі дерева, як правило, зображують у "вигляді збоку". Однак при наявності великої кількості окремих дерев у населених пунктах на вулицях, всередині кварталів і на присадибних ділянках на цих планах допускається зображувати кружками ті дерева, які не мають орієнтирного або культурно- історичного значення. Дерева, що мають історичну цінність, виділяють пояснювальним підписом історич. 488(357). При подеревній зйомці, що виконується за додатковими вимогами, при створенні топографічних планів масштабів 1:1000 та 1:500, залежно від їхнього призначення, застосовують окремі знаки порід дерев або три узагальнені групи знаків (див.п.487, ум.зн.№355). Кожен з цих умовних знаків можна супроводжувати назвою породи (наприклад, біля знака фруктових дерев дають підписи груша, яблуня тощо). Якщо подеревну зйомку виконують в густих деревостоях, допускається зменшення прийнятої висоти умовних знаків на плані з 3,5 до 2,5 мм і невелике відхилення окремих із них від вертикального положення. 489(358,360). Для зображення на топографічних планах чагарників та стелюха передбачені умовні знаки окремих кущів, груп та суцільних заростей. Щоб забезпечити їх графічне розмежування при одноколірному виданні планів, позначення окремих кущів дають на своєму місці на фоні основного угіддя, а позначення зарості для насаджених чагарників - у шахматному порядку по всьому їхньому контуру. Для стелюха, аби підкреслити орієнтирне значення його окремих груп, передбачається додаткове здвоєння (тобто парне розміщення) прийнятих умовних знаків. У контурах заростей стелюха та чагарників підписують назву породи та покажчик середньої висоти. Цей покажчик при висоті зарості до 1м визначають і підписують з точністю до десятих часток метра, при більшій висоті - з точністю до півметра. 490(358). Умовний знак стелюха призначений для зображення на планах низькорослих (0,5- 3 м) форм хвойних та листяних дерев, що стеляться і ростуть у несприятливих умовах - переважно в горах біля верхньої межі лісу. Ділянки горілого стелюха виділяють підписом горілий, а якщо вони мають чіткі межі, то ще й оконтурюють. У випадку багатоколірного видання планів, ділянки, що вигоріли та засохли, на відміну від непошкоджених заростей, зображують на білому фоні. 491(359). Бамбук - деревовидний злак висотою до 30 м, що росте переважно в субтропічній зоні (зустрічається в Криму). Висоту бамбука слід підписувати в цілих метрах. 492(360-364). Чагарникова рослинність характеризується, на відміну від деревної, розвитком гілок від самої землі, меншою висотою дорослих насаджень та відсутністю головних стовбурів. На топографічних планах чагарникову рослинність поділяють на окремі кущі та зарості; окремо виділяють колючі чагарники, живоплоти (суцільні огорожі з густо розташованих кущів) та смуги чагарників шириною в масштабі плану менше 3 мм, від 3 до 8 мм і більше 8 мм. 493(360,361). Окремі кущі та групи кущів зображують на топографічних планах різними умовними знаками: окремі кущі - кружками різного діаметру, групи кущів – одним кружком і великими крапками. Місцезнаходженню куща або середини групи кущів на місцевості повинен відповідати середній (великий) кружок їх умовних знаків. Малі кружки або крапки розміщують навколо середнього (з трьох сторін кружка). 494(362). Умовні знаки колючих чагарників виділяють введенням особливого знака - шипа, який проставляють біля кожного зображення чагарника. В контурах цих заростей дають таку ж характеристику, що і для інших чагарників (див.п.489). 495(363). Смуги чагарників - природні та насаджені, а також живоплоти зображують на топографічних планах однаковими умовними знаками (в ряду не менше трьох). При наявності в живоплоті ряду дерев його умовний знак обмежують одними кружками (без проміжних крапок). Якщо в живоплоті зустрічаються окремі дерева орієнтирного значення, потрібно застосувати знаки їх перспективного зображення. При ширині насаджених смуг чагарників 8 мм та більше в масштабі плану їхній умовний знак дають розграфленням, як правило, через 5 - 7 мм. Позначенням смуги чагарників та живоплотів потрібно також зображувати вузькі чагарникові насадження (шириною в один кущ) вздовж доріжок у парках. 496(364). Напівчагарники та чагарнички - це низькоросла (в середньому до 0,5 м) рослинність чагарникового типу з відмираючими на зиму верхніми частинами. Вони утворюють зімкнутий або розріджений (але з окремими суцільними контурами) наземний покрив. На топографічних планах їх зображують розграфленням у шахматному порядку розріджено, в основному через 7 мм. Характерними видами напівчагарникової рослинності є полин, білізник, астрагали тощо; чагарничкової рослинності - чорниця, брусниця, вереск тощо. 497(365-370). Трав’яну рослинність зображують на топографічних планах з розподілом на: рослинність лугову, високотрав’яну, вологолюбну, степову та очеретяні зарості. Окремо виділяють мочарі. Кожному з цих видів рослинності присвоєний свій умовний знак, який застосовують як окремо, так і в поєднанні зі знаками сільськогосподарських угідь, ґрунтів та мікроформ земної поверхні. Умовний знак трав’яної рослинності за площинними контурами дають розграфленням, по вузьких смугах - у лінію, що відповідає положенню осі цих смуг. 498(365). До трав’яної лугової рослинності на планах прийнято відносити рівнотрав’я власне лугів, травостій лісових галявин і степових балок, низькотрав’я гірських луговин. 499(366). Високотрав’яну рослинність представляють: очерет, чий, кияк гіганський та зонтичні рослини. Окремі пучки високотрав’яної рослинності, які ростуть на відкритих місцях (наприклад, посеред різнотравних лугів, на кам’янистих розсипах тощо) і мають орієнтирне значення, потрібно виділяти окремими знаками цієї рослинності на фоні основного угіддя. 500(367). Серед трав’яної вологолюбної рослинності переважають осока, пухівка та хвощі. Відповідний знак для зображення на плані цього виду рослинності обирають, виходячи саме з наявності цих рослин, навіть якщо на момент зйомки ця ділянка не мала надмірного зволоження поверхності. В контурах боліт позначення цієї рослинності дають без розграфлення. 501(368). Очеретяні зарості потрібно зображувати як на суші, так і по дзеркалу замкнутих водойм та річок, що заростають. Зарості вздовж берегів оконтурюють, а у воді передають без контуру та розграфлення, але з таким розташуванням умовних знаків, при якому крайні з них приблизно відповідають межі зарості. 502(369). Умовний знак мочарів призначений в основному для планів масштабів 1:5000 і 1:2000 для передачі рослинності дрібних блюдцеподібних низин. Оскільки мочарі завжди зволожені більше, ніж решта території, з ними пов’язана і більш вологолюбна рослинність, причому поряд з трав’яною зустрічається і чагарникова. На планах масштабів 1:1000 і 1:500 рослинність кожного мочара практично може бути показана з оконтуреням зайнятої нею площі. |