хирургия. Місцеве знеболення та його види

• Название: Місцеве знеболення та його види
• Дата: 24.06.2018
• Размер: 215.45 Kb.
• Имя файла: хирургия.docx
• Тип: Документы; #47744
• страница: 1 из 12

1. 
   
   
   
   
   
   
   
   
   
   
   Місцеве знеболення та його види. Місцева анестезія порівняно з наркозом безпечніша й простіша у виконанні. Дози анестетиків нешкідливі для хворих тв.. Вони діють на периферичні нерви та їхні закінчення, зумовлюючи знеболення певної ділянки. Місцевого знеболення можна досягти також механічними та фізичними засобами Широкого застосування набули розчини новокаїну (при інфільтраційній анестезії — 0,25 - 0,5 %, при провідниковій — 2 - 4 %). Целновокаїн показаний при інфільтраційній анестезії (для свиней — 0,5 %, великої рогатої худоби — 1,0 % розчин). Порівняно з новокаїном характеризується глибшою та тривалішою дією. Дикаїн. Розчиняється в 10 частинах води, розчин при кип'ятінні не розкладається. Його анестезувальна дія в 10-15 разів сильніша, ніж новокаїну. Через велику токсичність дикаїн застосовують переважно для поверхневої анестезії в офтальмології. Види місцевого знеболювання. Поверхневу анестезію застосовують для знеболення слизових, серозних та синовіальних оболонок, які мають значну проникність. На їхню поверхню наносять (тампоном, шприцом, піпеткою) 5 - 10 % розчин новокаїну, 0,1 - 1,0 % — совкаїну, 0,25 - 0,3 % — дикаїну. Анестезія настає через 3-5 хв і триває 10 - 15 хв при застосуванні новокаїну, 60 - 160 хв — совкаїну, ЗО - 60 хв — дикаїну. Інфільтраційна анестезія полягає в просочуванні тканин розчином анестетика за допомогою шприца та ін'єкційної голки. Анестезувальна речовина діє на нервові закінчення та тонкі нервові гілочки, перериваючи передавання больових імпульсів у центральну нервову систему. Пряма інфільтраційна анестезія полягає в просочуванні розчином анестезувальної речовини всіх тканин на потрібну глибину з наступним їх розрізанням. Застосовують 0,25 - 0,5 % розчин новокаїну, 0,5 - 1,0 % — тримекаїну. Тугий повзучий інфільтрат (за Вишневським) полягає в просочуванні тканин великою кількістю 0,25 % розчину новокаїну, який готують на ізотонічному розчині натрію хлориду чи рідині Вишневського.
   

2. 
   Деформації та дефекти копитного рогу ВРХ. Деформація копитець — складний патологічний процес, в основі якого лежать дистрофічні та запальні явища. Передусім ушкоджується основа шкіри, яка дуже чутлива до механічних, метаболічних і токсико-алергічних впливів. Гострокутні копитцямають кут зачепу менший за 45° (рис. 92, а). Вісь пальця вінцевого суглоба виразно спрямована вперед; навантаження на м'якуші підвищене. Такі копитця формуються внаслідок неправильної постави кінцівок (винесена вперед постава грудних кінцівок та шаблеподібна постава тазових кінцівок), часто у зв'язку з остеодистрофією. Тупокутні та торцеві копитця).Кут зачепу — 60 -80°, м'якуші високі. Дорсальна стінка, вінчик і облямівка зазнають підвищеного навантаження. Такі копитця формуються в разі утримання худоби на бетонній та щілинній підлозі, неправильної постави кінцівок (поставлені дозаду грудні кінцівки, круто поставлені тазові кінцівки), а також у зв'язку з контрактурою сухожилків згиначів. Плоскі та повні копитця.У першому випадку ріг підошовної поверхні знаходиться на одному рівні з підошовними краями копит-цевих стінок, у другому — опускається нижче від них. Аксіальний жолобок не виявляється. Збільшення навантаження на м'якуші зумовлює тут намулення та запальні процеси. Плоскі та повні копитця можуть бути гострокутними або тупокутними. Стиснуті (криві) копитця мають викривлені (стиснуті згори вниз) стінки. Ріг абаксіальної стінки загинається на ріг підошви. Аксіальна стінка ввігнута, абаксіаль-на — опукла. Опора припадає в основному на підошовні краї абаксіальпих стінок та абаксіа-льні краї м'якуша Стиснуті копитця утворюються при вузь-копалій поставі, а також у зв'язку з ламіні-том, у тому числі й субклінічним. Гіпоплазовані та гіперплазовані копитця.Перші помітно менші, а другі — помітно більші від нормальних копитець. Обидві форми можуть поєднуватися на одній кінцівці Не виключена генетична схильність до утворення таких копитець. Копитця з надмірно відрослим рогом характеризуються надмірним відростанням рогових стінок або нашаруванням рогу центральної ділянки м'якуша на ріг його підошовного відділу. З часом утворюються копитця з подвійною підошвою, стиснуті або човникові. спостерігається і в разі прив'язного утримання худоби без моціону. Копитця з крихким і ламким рогомутворюються внаслідок неповноцінної годівлі, зокрема при нестачі сірковмісних амінокислот, вітамінів, мінеральних речовин, у тому числі мікроелементів (цинку, міді, кобальту та ін.). При цьому ріг містить незначну кількість тіолових груп білків, що призводить до зниження його міцності, розпаду, утворення ерозій, мікротріщин тощо. Здебільшого причи ною утворення стійловихкопитець є дистрофічний осеотендиніт пальцевих згиначів, міжкісткового середнього м'яза, п'яткового сухожилка та гіпокінезія. Дефекти копитово-го рогу.Серед дефектів копитового рогу найчастіше трапляються тріщини та розколини. Тріщина — це роз'єднання рогу вздовж рогових трубочок; роз'єднання в поперечному до рогових трубочок напрямку називають розколиною.
   

3. 
   Техніка дослідження та лікування очей. Пальпація, кератоскопія Пальпацією визначають болючість очного яблука, повік, орбіти, крепітацію (переломи кісток), наявність гематом, новоутворень та ін. Стан поверхні рогівки досліджують кератоскопом Прилад приставляють до власного ока і спрямовують відбите світло на рогівку (досліджуване око має бути повернуте в темний бік). У нормі на рогівці утворюються зображення правильних кіл. При кератитах, ранах, виразках, порушенні рівномірної сферичності рогів Дослідження боковим фокусним освітленням Цим способом визначають розміри передньої камери, стан водянистої вологи, наявність тут сторонніх тіл. При запаленні судинного тракту, вивихах кришталика наперед, передній синехії глибина передньої камери зменшується; при водянці ока, вивиху кришталика в бік склистого тіла, задній синехії глибина передньої камери збільшується. Наявність білуватих пластійців, які вільно плавають у рідині передньої камери або лежать на її дні, свідчить про випотівання фібринозного ексудату; при гнійній ексудації вміст передньої камери зеленувато-жовтий; при крововиливах у ній виявляють червонуваті згустки Пуркіньє-сансоновські зображення Розширивши зіницю за допомогою атропіну, тв. заводять у темне приміщення і запалюють свічку. Стоячи дещо збоку, спостерігають відбиття її в оці: перше з них дає рогівка, друге й третє — передня та задня поверхні кришталика. Перше й друге зображення, відбиті від опуклих поверхонь, прямі, третє, відбите від увігнутої поверхні, — обернене і зменшене. Коли свічку переміщують, перші два зображення переміщуються в бік руху свічки, трете — у зворотному напрямку. При вивихах кришталика або за його відсутності зникають друге й третє зображення. При змінах у передній поверхні кришталика відсутнє друге зображення. При змінах у паренхімі кришталика або його задній капсулі відсутнє третє зображення, а при помутнінні склистого тіла третє зображення стає виразнішим. Дослідження офтальмоскопом Офтальмоскоп, або очне дзеркало, має округлу форму, здебільшого вгнуте, з фокусною відстанню 15 см. Перед офтальмоскопією око атропінізують. Офтальмоскопом освітлюють зіницю (відстань 40 - 50 см) і крізь його отвір спостерігають (колір зіниці відповідає кольору дна ока). Осередкові помутніння кришталика мають вигляд темних цяток, плям та тяжів. Якщо помутніння нерухомі й переміщуються разом з очним яблуком, вони локалізуються в кришталику; якщо помутніння безладно ко-, ливаються незалежно від рухів очного яблука, — у склистому тілі. Дифузні помутніння в склистому тілі свідчать про випотівання ексудату; при крововиливах спостерігаються червонуваті плями крові (гемофтальм); можуть бути виявлені також паразити (цистицерки)
   

1 Значення і види знеболення (нейролептанестезія, нейролептаналгезія, міоредаксація). Загальне знеболення, або наркоз, - це тимчасове пригнічення функцій ЦНС, передусім кори головного мозку, за допомогою наркотичних речовин. Крім того, розроблено електронаркоз, пов’язаний з дією на УНС електричного струму.Місцеве знеболювання – це виключення чутливості в певній ділянці тіла дією на периферичні нерви та їх закінчення, найчастіше за допомогою місцево анестезуючих речовин. Втрата всіх видів чутливості – анестезія; втрата тільки больової чутливості – аналгезія. поєднане знеболюваннявключає дію місцевої анестезії на фоні наркозу, найчастіше поверхневого. Заспокійливі засоби. При роботі з непокірливими, агресивними та з дикими тв.ами використовують фармакологічні препарати седативної дії і такі, що викликають розслаблення м’язів. Нейролептики.Як засіб седативної дії широкого застосування набули нейролептики. Не порушуючи значно функції кори головного мозку, вони в основному пригнічують діяльність ретикулярної формації середнього мозку і тим самим притупляють рефлекси на зовнішнє подразнення, внаслідок чого тв.а заспокоюється. Введення нейролептиків перед місцевим знеболюванням та наркозом посилює і пролонгує дію останніх, значною мірою забезпечує більш спокійне проведення анестезії, фіксації та повалення. Нейролептаналгетики більш повно відповідають потребам хірургічної роботи в комплексах. Вони діють не тільки заспокійливо, а й як знеболюючі засоби. Міорелаксанти викликають адинамію і мають велике значення при поваленні великих тв.. Їх також використовують як засіб премедикації при наркозі з керованим диханням, тому що внаслідок пригнічення глоткового та стравохідного рефлексів досить легко здійснюється ендотрахеальна інкубація.
2)Хвороби зубів. Неправильний розвиток зубів полягає: 1) у відсутності одного або кількох зубів (олігодонтія); 2) у наявності одного або кількох зайвих зубів, що ростуть із зовнішньої або внутрішньої поверхні нормальних зубів (поліодонтія); 3) у ненормальному прорізуванні зубів, коли молочний не встигає випасти до постійного зуба, внаслідок чого останній змушений відійти вбік; 4) у ненормальному розміщенні різців, коли виступають різці нижньої щелепи – щучий прикус (прогенія), спостерігається у разіі природного вкорочення верхньої щелепи; прогнатія – короповий прикус – природжене вкорочення нижньої щелепи. Лікування. При ненормальному розвитку зубів лікування рекомендується починати тільки тоді, коли зуби ушкоджують м’які тканини рота або перешкодить пережовуванню корму. Зводиться воно до видалення, сколювання або спилювання зубів.Неправильнестирання зубів.Гострі зуби спостерігається у тв. при відносно вузькій нижній щелепі, через що відбувається нерівномірне стирання жувальних поверхонь кутніх зубів. Внаслідок цього зовнішній край зубів верхньої і нижньої щелепи стають довгими і гострими. Ножицеподібні зуби. Спостерігаються при вузькій нижній щелепі, при цьому зуби стискаються не жувальними поверхнями , а бічними. Тому корм ними не розтирається, а мнеться. Пикоподібні зуби багато в чому нагадують драбино подібні, при цій формі зубів конусоподібний вершині довгого зуба відповідає заглибина на зубній поверхні протилежної щелепи. Східцеподібні зуби, це наслідок нерівномірного стирання окремих зубів верхніх і нижніх щелеп або відсутності кількох зубів. Такі зуби бувають у старих коней ,у ВРХ. Жувальна поверхня має відступи, заглибини, або так званий сітчастий вигляд. Довгий зуб утворюються тоді, коли він не стирається, що буває в разі відсутності або карієсного розпаду протилежного зуба. Довгий зуб заважає пережовуванню корму, а іноді й травмує м’які тканини. ЛікуванняГострі краї зубів ,якщо вони травмують язик або щоку, спилюють зубним рашпілем. Виразки язика або щоки періодично змазують йод- гліцерином. Довгі зуби ,що перешкоджають поїданню корму ,сколюють до рівня суміжних спеціальним долотом. При ножицеподібних зубах ваду неможливо усунути, тв.а втрачає господарську цінність і тому прилягає вибракуванню. Карієс зубів (caries dentis) виявляється прогресуючим руйнуванням твердої субстанції зуба. Реєструється у всіх видів тв.. Досить поширений карієс у ВРХ, свиней, собак. Лікування. При поверхневому карієсі після промивання ротової порожнини антисептичними розчинами місця ураження зубів змазують насиченим розчином нітрату срібла. При глибокому і тотальному карієсі уражений зуб після анестезії видаляють спеціальними щипцями. Пульпіт (pulpitis) – це запалення зубної м’якоті – пульпи. Лікування. При асептичному пульпіті ясна навколо ураженого зуба змазують 5% спиртовим розчином йоду або 2-4% спиртовим розчином піоктаніну, всередину дають ацетилсаліцилову кислоту або натрію саліцилати. При гнійному, гангренозному і гранулематозному пульпітах хворий зуб видаляють (екстрагують). Альвеолярний періодонтит (periodontitis alveolaris) – запалення м’яких тканин, що містяться між коренем зуба і стінкою альвеоли. Воно буває асептичним або гнійним, з гострим або хронічним перебігом. Лікування. При асептичній формі видаляють сторонні тіла, що застрягли в яснах, ротову порожнину промивають антисептичними розчинами, ясна навколо ураженого зуба змазують йод-гліцерином (1:3), при гнійній формі періодонтиту видаляють зуб.
3)Анатомо-фізіологічні відомості про орган зору. Орган зору складається з очного яблука, захисного і допоміжного апаратів та рухового апарату. Очне яблуко (bulbus oculi).Очне яблуко нагадує дещо сплющену спереду назад кулю; воно розміщене в очній ямці й прикрите спереду повіками. Очне яблуко вкрите оболонками — фіброзною, судинною та сітчастою; всередині в ньому містяться світлозаломлювальні середовища — рідина передньої та задньої камер, кришталик і склисте тіло Фіброзна оболонка— це зовнішня оболонка очного яблука. Вона поділяється на склеру і рогівку. Склера (sclera) — щільна непрозора оболонка волокнистої сполучної тканини, вкриває приблизно 5/6 поверхні очного яблука. Спереду вона переходить у рогівку; місце переходу називається лімбом. Рогівка (cornea) — прозора оболонка передньої частини очного яблука з гладенькою й блискучою поверхнею. Судинна оболонка, або судинний тракт(tractusuveus),розміщена під склерою. До її складц входять: Райдужка війкове тіло, власне судинна оболонкаРайдужна (iris) — передня частина судинного тракту; вона відділяє передню камеру (простір між рогівкою та райдужкою) від задньої камери (простір між райдужкою та кришталиком). Зіниця (pupilla) — отвір у центрі райдужки. У травоїдних тв. і коней зіниця має поперечноовальну форму, у свиней і собак — округлу, у котів — вигляд поперечної щілини. Райдужка містить пігмент, що зумовлює її колір. М'язи райдужки: сфінктер зіниці — звужує зіницю, дилататор зіниці — розширює зіницю. Війкове, або ціліарне, тіло (corpus ciliare) розташоване позаду райдужки у вигляді пояса завширшки до 10 мм, від нього відходять 70 - 100 відростків. До них за допомогою ціннової зв'язки кріпиться кришталик. Власне судинна оболонка (chorioidea)— задня частина судинного тракту, захищає око від потрапляння променів світла з боку склери. Сітчаста оболонка, або сітківка(retina), вистилає зсередини весь судинний тракт. У ній розрізняють задній, або оптичний, відділ (від соска зорового нерва до війкового тіла) і передній, або сліпий, відділ (вкриває ціліарне тіло та задню поверхню райдужки). Сітківка сприймає промені світла, що надходять в очне яблуко, її зоровими рецепторами є шар паличок і шар колбочок: палички сприймають і передають відчуття світла, а колбочки — кольору. Зоровий пігмент паличок розкладається під дією світла, в темряві зоровий пігмент поновлюється. Світлозаломлювальні середовища. Крім рогівки до них належать водяниста волога камер ока, кришталик і склисте тіло. Водяниста волога продукується війковим тілом і містить речовини (мінерали, вітаміни тощо), які відіграють важливу роль у живленні ока; вона також забезпечує на потрібному рівні внутрішньо-очний тиск. Кришталик (lens crystallina) — прозора двоопукла лінза, яка кріпиться цінновою зв'язкою до війкового тіла. Склисте тіло (corpus uitreum) являє собою прозору драглеподібну масу і міститься позаду кришталика.
1)Екземи і дерматити в ділянці пальців. Екземою (ekzema)називається запалення поверхневих шарів шкіри (епідермісу й сосочкового шару дерми), що виникає під дією зовнішніх чи внутрішніх чинників. Етіологія.Розрізняють екзогенні (зовнішні) й ендогенні (внутрішні) причини екзем. До екзогеннихпричин належать такі фактори: 1) механічні — екземи виникають у разі тріщин, розчухувань, укусів шкіри комахами тощо; 2) хімічні — унаслідок втирання подразнювальних мазей і лініментів, тривалого застосування компресів, утримання тв. на вогкій брудній підстилці тощо; 3) фізичні — внаслідок дії сонячної радіації, ультрафіолетового випромінювання тощо; 4) біологічні — внаслідок дії патогенних мікробів, грибів. До ендогеннихпричин відносять функціональні порушення щитоподібної залози, яєчників, авітамінози, захворювання печінки, жовчного міхура та жовчних ходів, нирок, травного каналу (гастрити, проноси або запори), кормові отруєння (гречана хвороба, конюшинна хвороба у коней, отруєння ріжками жита, бардяний мокрець великої рогатої худоби), а також переподразнення нервової системи. Патогенез.В основі розвитку екземи лежать нервово-рефлекторні процеси. У шкірі тв. є багато різних нервових закінчень (рецепторів), і коли на них діють етіологічні фактори зовнішнього середовища, це зумовлює потік нервових імпульсів у центральну нервову систему, спричинює функціональні зміни в ній, що призводить до розвитку екземи. Клінічні ознаки.Екземи мають такі стадії розвитку: еритематозну, папульозну, везикулярну, пустульозну; потім може перейти в мокнучу або струпоподібну, кіркову та лускату форму. Еритематозна стадія, або с тадіяпочервоніння, супроводжується запальною гіперемією, ексудацією серозної рідини і незначною міграцією лейкоцитів у поверхневі шари шкіри. Перебіг цієї стадії у свійських тв. має легку форму або іноді зовсім непомітний (приховує волосяний покрив). При значних ураженнях спостерігаються сильний свербіж, розчухування, неспокій тв.и, незначна набряклість шкіри і склеювання волосся серозним ексудатом. Прогнозпри гострих екземах — сприятливий або обережний, а при хронічній — обережний, оскільки ці екземи виліковуються дуже важко і нерідко дають рецидиви. Лікуванняекзем має бути етіопатогенетичним і проводитися з урахуванням стадії розвитку процесу. Передусім слід усунути причину захворювання. При гострих екземах у стадіях утворення пухирців, пустул застосовують в'яжучі антисептичні засоби, які ущільнюють шкіру й обмежують випіт ексудату: 3 - 5 % розчин піоктаніну, 1 - 2 % спиртовий розчин брильянтового зеленого, метиленового синього, таніну, 2 % розчин нітрату срібла, 3 - 5 % розчин пікринової кислоти. Позитивний ефект дає 5 % спиртовий розчин АСД у вигляді марлевої аплікації впродовж 6-12 год з наступною заміною її пов'язкою, просоченою рафінованою соняшниковою олією або вазеліновим маслом. При хронічних екземах та після ослаблення запальних і ексудативних процесів призначають місцево мазі, що захищають рецептори шкіри від зовнішніх подразнень, розм'якшують шкіру, сприяють відділенню кірочок, виявляють антимікробну дію. Це мазі Вишневського, цинкова, цинково-саліцилова (цинкової мазі — 100 г, саліцилової кислоти — 4 г), йодоформна (йодоформу — 10 г, вазеліну — 90 г). Верукозний, або бородавчастий, дерматит— хронічне запалення шкіри, що характеризується гіперплазією сосочкового шару основи шкіри й утворенням бородавчастих розрощень. Спостерігається переважно у коней в ділянці пута. Етіологіюостаточно не встановлено. В.Б. Борисевич (1987) вважає, що захворювання має аутоімунний характер (сенсибілізація лімфоцитів до кератогіаліну). Мають значення порушення лімфо-обігу в дистальному відділі кінцівки й тривале подразнення шкіри. Клінічні ознаки.Перебіг хвороби хронічний. На одній, рідше на двох тазових або всіх чотирьох кінцівках у ділянці пута (плесна або п'ястка) шкіра потовщена, всіяна бородавчастими розрощеннями різного розміру, які місцями розпадаються. При інфікуванні ці розрощення вкриті сморідним гнійним ексудатом сірувато-білого кольору Прогнозздебільшого несприятливий. Видужання можливе при обмежених ураженнях шкіри. Лікування.На початку захворювання застосовують припікальні засоби: порошок калію перманганату, скипидар, 10 % розчин цинку хлориду, 3 - 5 % розчин формаліну. У разі обмежених уражень бородавчасті розрощення видаляють — зрізують скальпелем, електроножем. Ранову поверхню припікають термокаутером, припудрюють стрептоцидом, накладають гіпсову пов'язку на 10 — 12діб. Профілактика.Слід своєчасно лікувати травматичні, медикаментозні дерматити для запобігання переходу їх у хронічну форму. Не можна утримувати тв. на мокрій, брудній підлозі, обов'язково слід дотримуватись правил догляду за копитами. Гангренозний дерматит— запалення шкіри, яке частіше виникає у овець, великої рогатої худоби і локалізується в ділянці пута, вінчика, м'якуша та міжкопитцевої щілини. Етіологія.Гангренозний дерматит виникає при некробактеріо-зі — інфекційному захворюванні, збудником якого є паличка некрозу. Збудник проникає в організм через ушкодження, тріщини, рани шкіри, а потім поширюється гемотогенним шляхом. Клінічні ознаки.Найчастіше уражується шкіра вінчика й путової ділянки. При захворюванні згинальна поверхня пута й ділянка вінчика припухлі, темно-коричневого кольору. Потім шкіра з осередку ураження відпада^і з'являються виразки з гнійно-іхороз-ним ексудатом. У тяжких випадках уражуються зв'язки, сухожилки, м'якуші, суглоби. Спостерігається значна кульгавість на хвору кінцівку, підвищення температури тіла, прискорення пульсу й дихання; тв.а пригнічена. Можливі метастази в легенях. Діагнозустановлюють на основі клінічних ознак і лабораторних досліджень. Прогноз— обережний, у разі ускладнень (некроз зв'язок, сухожилків, гнійні артрити суглобів пальця, сепсис та ін.) частіше несприятливий. Лікування.Первинна обробка рани, видалення некротизованої тканини, ванна з 20-50 % розчином димексиду, 3 % розчином калію перманганату або 3 % розчином креоліну. Після відторгнення некротизованої тканини виразкову поверхню змазують 10 % розчином таніну, ляпісу, цинку хлориду, натрію хлориду, 20 % розчином магнію сульфату, емульсією Вишневського; присипають порошком йодоформу і борної кислоти (1:9), калію перманганату і стрептоциду (1 : 19); застосовують пов'язку — пеніцилін з риб'ячим жиром. Внутрішньовенно вводять камфорну сироватку за Кадиковим, 10 % розчин кальцію хлориду. Рани лікують без пов'язок. На збудник ефективно діють сульфаніламідні препарати, антибіотики (сульфадимезин, норсульфазол; дибіоміцин, ампіцилін; антимікробні препарати із групи фторхінолонів).