хирургия. Місцеве знеболення та його види
 Скачать 215.45 Kb.
|
|
2)Буронти (запалення слизових і синовіальних сумок). (bursitis).Бурсит досить часто спостері гається у великої рогатої худоби, коней, собак. Етіологія. Причиною виникнення бурситів можуть бути ви падкові механічні ушкодження, перехід запального процесу на сум ку з навколишніх тканин та деякі інфекційні хвороби (мит, бруце льоз, туберкульоз). Патогенез.При травмі слизової сумки виникають крововиливи в її порожнині та в тканинах, що оточують бурсу. Розвиваються гі перемія, запальний набряк та інфільтрація стінок слизової сумки, внаслідок чого в її порожнині накопичується ексудат. При серозно му бурситі ексудат рідкий, жовтуватого кольору; при серозно-фібринозному в ньому є трохи фібрину, а при фібринозному основну масу ексудату становлять грудочки фібрину, які округлюються й утворюють так звані бурсоліти. При хронічних серозних і серозно-фібринозних бурситах стінка бурси потовщується; водночас спостерігається проліферація тканин, що її оточують (парабурсит). Далі відкладаються солі кальцію в стінці бурси, що призводить до утворення осифікувального бурситу. Гнійне запалення слизової сумки спричинює некроз її стінок. Можливе мимовільне проривання гнійного ексудату назовні або в парабурсальну клітковину з розвитком підшкірної чи міжм'язової флегмони і бурсальних нориць. Запалення поверхневої і глибокоїслизової сумки в ділянціхолкимають такий перебіг: при поверхнево му бурситі відмежована припухлість міститься на найвищій ділянці гребеня холки, при глибокому бурситі характерною ознакою є припух лість, яка швидко збільшується і локалізується біля переднього краю лопатки з обох боків; при гнійному бурситі зазначені клінічні ознаки виражені яскравіше, припухлість більш напружена й болісна, спостері гається місцеве підвищення температури. Надалі можливі розвиток флегмони, абсцесів, гнійно-некротичних процесів та утворення нориць. Запалення підшкірноїслизової сумки в ділян ці ліктьового горбанайчастіше буває у коней і собак. Асеп тичні бурсити характеризуються болісною флуктуючою припухлістю різних розмірів у ділянці ліктьового горба. При гнійному ураженні крім цих ознак виникає запалення прилеглих тканин, мимовільне проривання бурси, утворюються нориці (рис. 68, с) і виділяється гнійний ексудат. Кульгавості може не бути або вона слабо виражена у момент винесення хворої кінцівки вперед. Пр екарпальний бурситтрапляється у ве ликої рогатої худоби і порівняно рідко — у коней та свиней. На всій передній поверхні суглоба — припухлість різного розміру, м'яка, або флуктуюча, іноді тверда, безболісна, з потовщенням стінок та зрого вінням шкіри. У коней спостерігається скостеніння стінки бурси. і При пінних бурситах дуже виражена болючість. Кульгавість спосте рігається тільки в гострих випадках. При запаленніпідшкірноїслизової сумки в ді лянціп'яткового горба— еластична, флуктуюча, болісна, гаряча припухлість округлої форми. За хронічного перебігу болючості немає, рухомість не порушується. При запаленні підсухожилкової сумки на бічних поверхнях п'яткового горба знаходять овальну роз двоєну болючу припухлість. Тв.а кульгає. При гнійному запа ленні припухлість великих розмірів, болюча, з дифузним припухан ням прилеглих тканин і утворенням нориць, з яких виділяється гнійний ексудат. Спостерігається кульгавість хворої кінцівки. Хроні чне запалення характеризується потовщенням стінок, іноді їх скосте нінням, відсутністю болючості й кульгавості. Прогноззалежить від характеру захворювання і локалізації процесу. При ураженні підшкірних слизових сумок прогноз сприят ливий, при гнійних бурситах — обережний, при фіброзних і гнійних підсухожилкових бурситах — сумнівний або навіть несприятливий. Хронічні підсухожилкові бурсити зазвичай призводять до невилі ковної кульгавості внаслідок утворення екзостозів і зрощення сухо жилка з тканинами. Лікування,Хворій тв.і надають спокій. Консервативний метод лікування використовують при асептичних бурситах. На по чатку асептичного бурситу застосовують холод у поєднанні зі стис кальною пов'язкою гумовим бинтом, з 2 - 3-го дня від початку за хворювання — тепло. При хронічних серозних, серозно-фібринозних і фібринозних бур ситах, що супроводжуються незначним збільшенням об'єму слизової сумки, втирають подразнювальні мазі (сіру і червону ртутні), за стосовують парафіно- і озокеритотерапію, грязелікування, йонофорез, діатермію. Профілактика.Вживають заходів для запобігання травматич ним ушкодженням бурси. Для цього потрібно стежити за справністю і правильним припасуванням упряжі, у коней вигвинчувати після роботи шипи з підків, забезпечувати тв. достатньою підстилкою, особливо тих, які внаслідок захворювань довго лежать. Із синовіальних сумок найчастіше уражується бурса двоголового м'яза плеча та човникова сумка у коней 3)Ріст і фізичні властивості копитного рогу. Механізм копит і копитець. Ріст і фізичні властивості копитного рогу. Швидкість відростання копитового рогу ВРХ становить у середньому 6-9 мм за місяць. Ріст його сповільнюється у низько вгодованих тв. у другій половині вагітності та в перші місяці лактації. У разі відсутності регулярного активного моціону ріг копитець підростає швидше, ніж стирається, внаслідок чого копитця деформуються. Особливо легко деформуються копитця з м’яким рогом, який утворюється при нестачі в раціонах незамінних сірковмісних амінокислот, кальцію, фосфору, цинку та деяких інших мікроелементів – каталізаторів кератинізації. Міцність копитцевого рогу залежить від наявності в ньому сірки у вигляді дисульфід них груп (цистин) і вмісту зв’язаної води. Молекули кератину мають складчасту будову з проміжками, заповненими молекулами води. Чим більше води, тим менш виражені складки і тим м’якший ріг. Зневоднення – обов’язкова умовна кератинізація. Клітини епідермісу втрачають 70-80% води. Це зумовлює ущільнення фібрилярної структури кератину. Проте за надмірного висихання ріг втрачає еластичність, стає крихким, на ньому з’являються тріщини тощо. Лише в разі оптимального насичення вологою (для кератину копитець 15-25%) копитцевий ріг нормально функціонує. Механічні властивості рогу, в тому числі його міцність, значною мірою залежать від вмісту вологи та мінеральних сполук. За протиударною стійкістю, опором різанню й стиранню вологий та сухий ріг істотно різняться між собою. При надмірній вологості підвищується протиударна стійкість і знижується опір різанню й стиранню, а при висиханні рогу спостерігається зворотне явище. Пігментований ріг міцніший, очевидно, за рахунок йонів купруму, яких у ньому більше, ніж у непігментованому (мідь каталізує синтез кератину й меланіну). Тверді захисні шари копиттцевого рогу містять кальцію значно більше, ніж фосфору. В еластичному розі м’якуша приблизно однакова кількість обох елементів, а якщо ріг крихкий – більше фосфору. Якість копитцевого рогу щодо стирання і травмування повністю залежить від характеру гістологічних структур. Якість рогу погіршується при збільшенні діаметра рогових трубочок і стоншенні їхніх стінок. Такий ріг всмоктує воду, наче губка, що призводить до зниження його стійкості проти стирання. Механізм копит і копитець. Завдяки похилому положенню під час опори пальці послаблюють силу поштовхів, виконуючи роль амортизаторів. Крім того, під тиском маси тіла вони розходяться в боки. При відриві кінцівки від землі пальці набувають попереднього положення. Цей цикл називають механізмом пальців. Під механізмом копитець розуміють зміщення окремих частин рогового башмака під час його навантаження і звільнення. Під час опори максимальне розширення рогового башмака настає позаду найбільш опуклою (абаксіальної) і найбільш увігнутої (аксіальної) ділянок стінки. При цьому вінцевий край рогової капсули розширюється більше, ніж підошовний. Висота копитець дещо зменшується, м’якуш опускається і сплющується. Механізм пальців і копитець має велике значення для кровообігу, лімфо току та циркуляції тканинної рідини в структурах копитець. Серед заходів, спрямованих на запобігання хворобам копитець, слід передбачити активний моціон, який також відіграє важливу роль у стиранні надмірно відрослого рогу. 1. Класифікація хірургічних захворювань, патогенез і кінець хірургічних захворювань. Залежно від причин виникнення хірургічні захворювання поді¬ляють на: 1) механічні ушкодження — виникають унаслідок ударів, ран, вивихів, переломів кісток, опіків, електротравм тощо; 2) хірур¬гічні хвороби, що виникають унаслідок проникнення в тканини мі¬кроорганізмів, які призводять до розвитку хірургічної інфекції — фурункулів, абсцесів, флегмон та інших гнійних процесів, а також до сепсису; 3) некрози й гангрени -щ- виникають унаслідок порушен¬ня кровообігу; 4) хвороби, пов'язані з порушенням обміну речовин та енергії, — атрофії, міопатози та ін.; 5) новоутворення — захворю¬вання, при яких відбувається розростання доброякісних і злоякіс¬них пухлин; 6) природжені захворювання і вади розвитку — вини-кають у процесі розвитку плода в утробі матері (грижі, відсутність анального отвору, додаткові пальці у собак та ін.). За клініко-анатомічними ознаками хірургічні захворювання по¬діляють на хвороби окремих органів і тканин. Залежно від виду запальних процесів хірургічні захворювання бувають: 1) асептичні, що розвиваються без участі мікроорганізмів; 2) інфекційні, які розвиваються за участю мікроорганізмів. За перебігом хірургічні захворювання поділяють на: 1) гострі, що характеризуються інтенсивним розвитком і швидким проявом клі¬нічних ознак, властивих їм, з наступним згасанням цих ознак у строки від кількох годин і діб до трьох тижнів; 2) підгострі — трива¬ють від трьох до шести тижнів; 3) хронічні — характеризуються тривалим перебігом (іноді впродовж кількох місяців і років), як правило, зі слабко вираженими клінічними ознаками. 2 Запалення лобної та верхньощелепної пазух. Запалення лобної пазухи (фронтит) спостерігається у всіх свійських тв., частіше у ВРХ. Етіологія. У ВРХ захворювання здебільшого виникає внаслідок перелому рогового відростка лобної кістки; можливе при переломах самої лобної кістки і новоутворення на слизовій оболонці пазухи, при деяких інфекційних хворобах (злоякісній катаральній гарячці, миті, кровоплямистій хворобі, у собак – при чумі). Механічні травми, переохолодження, розпад злоякісних новоутворень ділянки черепа можуть бути причиною фронтиту в будь-яких тв.. Патогенез. Перебіг процесу має вигляд катарального запалення зі скупченням у пазусі серозного ексудату, при інфікуванні – гнійного запалення, яке призводить до змертвіння слизової оболонки. В місцях ушкодження слизової оболонки пишно розростаються грануляції, які виповнюють усю порожнину, тиснуть на кістку і порушують її живлення. Кістка стоншується і руйнується. Анатомічну картину руйнування кістки спостерігають при новоутвореннях на слизовій оболонці пазухи. Клінічні ознаки. Однобічне витікання з носової порожнини серозно-слизового або рідкого сморідного ексудату, що посилюється при похилому положенні голови або кашлі. Виділень може і не бути, якщо отвір з пазухи закривається запальними тканинами або новоутвореннями. При перкусії лобної пазухи виявляють притуплений звук, а при пальпації – болючість, коливання, якщо на цей час кістка стоншилась. Іноді розвивається кон’юктивіт і набряклість верхньої повіки. Прогноз обережний, оскільки можливі ускладнення – менінгіт, абсцес мозку, карієс кісток черепа. Лікування. Після інфільтраційної та провідникової анестезії (блокують лобний і підблоковий нерви) здійснюють трепанацію лобної пазухи, видаляють вміст її іригацією теплим антисептичним розчином. Новоутворення і фунгозну грануляційну тканину видаляють скальпелем, кюреткою з наступним припіканням. У разі скупчення гнійного ексудату у верхньощелепній пазусі її також трепанують. (У ВРХ лобна і верхньощелепна пазухи не сполучаються.) подальше лікування полягає у періодичній іригації порожнин теплим антисептичним розчином до видужання. Запалення верхньощелепної пазухи (гайморит) аналогічне запалення лобної пазухи. Хворіють переважно старі коні та ВРХ внаслідок карієсу зуба або перелому верхньощелепної, інших кісток, а також при таких хворобах, як актиномікоз, новоутворення. Патогенез аналогічний фронтиту. Клінічні ознаки. Від зазначених при запаленні лобної пазухи відрізняються тільки розміщенням осередку ураження і утрудненим пережовуванням корму. Крім цього, при накопиченні гнійного ексудату пазуха розширюється, деформується, стінки її стоншуються і випинаються назовні. Прогноз на початку захворювання – сприятливий. У запущених випадках і в разі переходу процесу в хронічну форму (можливі розвиток карієсу кісток і прогресуюче схуднення тв.) прогноз обережний. Лікування. Роблять трепанацію верхньощелепної пазухи. У коней потрібно трепанувати обидві камери пазухи (аборальну і оральну). Після трепанації й евакуації ексудату лікування таке саме, як при фронтиті. 3 Копитна гниль і гнійне запалення між пальцевих залоз у овець. Травмуван¬ня шкіри устя міжпальцевого синуса стеблами сухих рослин, щебе¬нем, сніговою кіркою, закупорювання вивідних проток міжпальцевих залоз брудом, шерстю сприяють гнійному запаленню міжпальцевої залози. Виникають болючість і кульгавість. Наступні травмування можуть супроводжуватись виливами салоподібного вмісту, змішаного з ексудатом. Іноді виникає змертвіння стінки залози. Припухлість тканин у ділянці міжпальцевого синуса супрово¬джується розходженням пальців, кульгавістю. З отвору залози ви¬діляється гнійний ексудат. Іноді утворюються нориці, флегмона він¬чика, гнійний пододерматит з наступним відокремленням рогу. У хворих тв. устя міжпальцевого синуса очищають і змазу¬ють спиртовим розчином йоду, потім розтинають невеликим розрі¬зом, видаляють ексудат, мертві тканини, сторонні тіла. В порожни¬ну мішечка вводять антисептичні препарати (найчастіше спиртовий розчин йоду), сульфаніламіди, антибіотики (у вигляді мазей та емульсій). Хворих т 1 Кастрація самок різних видів тв.. 2 Гіпсові пов’язки. Гіпсові пов'язки застосовують для іммобілізації кінцівки у разі, якщо за характером ушкодження для них потрібно створити умови тривалого спокою. Матеріалом для цих пов'язок є гіпс. Нагіпсовані бинти накладають безпосередньо на шкіру кінцівки тв.и (безпідкладкова пов'язка) або з підкладкою з вати. Дротяні та фа¬нерні шини вміщують між турами нагіпсованих бинтів — це значно еміцнює пов'язку. Розрізняють такі гіпсові пов'язки: глуху, вікончасту, мостоподібну і стулкову. Гіпсову пов*язку накладають здебільшого на лежачій тв.і,застосовують місцеве знеболювання або наркоз. Спокійних тв. фіксують у підтримувальних апаратах або обмежуються коротким прив*язком. Вправляють перелом,а при відкритих переломах проводять хірургічну обробку ран і спиняють кровотечу. Нагіпсований бинт занурюють у теплу воду 30-35С,щоб з бинта не вимивався гіпс його тримають за краї обома руками. Після віджимають надлишок води. Початковий кінець залишають вільним перед зануренням у воду. Кожній наступний бинт змочують у воді в момент накладання на кінцівку тв.и попередньго бинта Не слід одразу занурювати у воду всі необхідні бинти,оскільки при тривалому перебуванні у воді вони стають твердими і непридатними для пов*язки. При без підкладній гіпсовій пов*язці бинт накладають безпосередньо на шкіру; вату у вигляді манжетки завширшки 3-10см підкладають тільки під верхній і нижній краї пов*язки. Бинт накладають спіральними турами знизу до гори і назад не допускаючи його перекручування. Кількість шарів нагіпсованих бинтів у пов*язці залежить від виду і віку тв.и,а також від ушкодження та його місця. Для зміцнення гіпсової пов*язки в неї вмазують шини. 3 Техніка розчистки копит і копитець у тв. різних видів. Розчищати копитця починають з підошви. У разі наростання рогу м’якуша та стінок на ріг підошви останній звільняють від цих нашаровувань. Особливо ретельно розчищають аксіальний жолобок. Після підошви розчищають ріг м’якуша. На ділянці, що межує з підошвою, слід зняти хоча б тонкий шар рогу. Це дає змогу виявити місця, де ріг просочується кров’ю та ексудатом і де руйнується. Останні ознаки часто свідчать про початок утворення виразки, наявність пододерматиту, ламініту. Підошовні краї копитцевих стінок обрізують копитцевими кусачками або ножицями. Бажано, щоб краї рогу копитцевих стінок на 3-5 мм виступали над рівнем рогу підошви і розміщувались майже на одному рівні з рогом м’якуша. Під час обрубуванням рогу попередньо наносять крейдою лінію обрізування з таким розрахунком, щоб після розчищення рогу підошви і м’якуша можна було копитними щипцями й рашпілем вирівняти підошовні краї копитцевих стінок. При розчищенні гострокутних копитець обрізують ріг копитцевого канта, заокруглюючи зачіпну частину стінки: це запобігає утворенню довгих копитець. На повних копитцях зрізують надмірне нашарування рогу підошви так, щоб його рівень був нижчим від рівня рогу стінок. Особливо ретельно слід розчищати стиснуті копитця, завдяки чому вдається запобігти прогресуванню патологічних змін. Щоб добитимь паралельного розміщення рогу підошви стосовно підошовної поверхні копитцевої кістки, зрізують клиноподібне потовщення рогу на підошовній поверхні, що часто відмежоване від рогу підошви та аксіальної стінки. Це сприяє розходженню пальців під час опори, тобто роботі механізму пальців, і фізіологічному розподіленню навантаження на елемент копитець. Враховуючи роль стінок в опорі, всіляко оберігають їх підошовні краї, зрізуючи лише ту частину рогу, яка загорнулась на підошву. Надмірне зрізування рогу абаксіальної стінки шкідливе. Підошовні краї копитцевих стінок мають перебудувати в одній площині. Ріг зачіпної частини копита зрізують до білої лінії. Копитним ножем дещо заглиблюють білу лінію, стежачи за тим, щоб не залишились дрібні камінці, пісок тощо. Розчищати стиснуті копитця трібно регулярно і за можливості часто (залежно від шкідливості нашарування рогу).в. утримують у сухому чистому місці. За¬стосовують дезінфекційні ванни. 1 Поняття про пов’язки. Перев’язний матеріал та його застосування. Пов'язка — це засіб, за допомогою якого забезпечують спокій ураженої ділянки тіла. Пов'язки застосовують для: 1) спинення кровотечі з ран (стискальна пов'язка); 2) захисту ран і частин тіла від зовнішньої дії (захисна пов'язка); 3) вбирання крові, лімфи та ранових виділень (вбирна, або всмоктувальна, пов'язка); 4) лікування при закритих ушкоджеях і різних запальних процесах м'яких тканин (лікувальна пов'язка, пов'язка-компрес); 5) лікування ран і захисту їх від зовнішніх шкідли¬вих впливів (ранова пов'язка); 6) укріплення ділянки тіла при перело¬мах, вивихах та інших процесах (нерухома, або іммобілізувальна, пов'язка). Більшість пов'язок складаються з трьох частин: 1) перев'язного матеріалу, що накладається безпосередньо на рану або шкіру тв.и в ділянці ушкодження (нерідко його називають перев'язкою); 2) гігроскопічного (вбирного) або утеплювального матеріалу; 3) тка¬нини, яка фіксує в певному положенні перев'язний матеріал (нерід¬ко його називають власне пов'язкою). У практиці під перев'язкою прийнято розуміти лікувальні заходи, що включають зняття старої пов'язки, обробку рани і накладання нової пов'язки. Залежно від форми застосування і способів накладання пе¬рев'язного матеріалу розрізняють пов'язки косинкові, пращоподібні, бинтові, спеціальні на різні частини тіла тв.и, каркасні, ліга¬турні, клейові та іммобілізувальні (шинні й гіпсові). Косинкові пов'язки виготовляють з полотна, бязі або зшитої вдвоє марлі трикутної форми. Для великих тв. косинка має ос¬нову завдовжки 180 см і висоту 65 см, а для дрібних — відповідно 50 і 20 см. Косинкові пов'язки застосовують майже на всіх ділянках тіла тв.и (рис. 28). У розгорнутому вигляді їх накладають на велику ділянку тіла тв.и: шию, груди, холку, спину, круп. Пращоподібні пов'язки. Пращі виготовляють з товстогц й ела стичного матеріалу (коленкору, бязі, полотна). Краї лонгета* (кусої марлі або полотна прямокутної форми) розрізують уздовж на кілька тасьмочок, які при накладанні пов'язки зав'язують вузлом (рис. 29) Ці пов'язки зручно Бинтові пов'язки застосовують на нижній половині кінцівок, до зап'ясткового і скакального суглобів включно, на хвості, рогах і частково на голові; у дрібних тв., крім того, — в ділянці грудей і живота. Спеціальні, або типові, пов'язки застосовують на тих ділян¬ках тіла, де погано тримаються бинтові пов'язки. Укріплюють типо¬ві пов'язки за допомогою тасьмочок. Найчастіше їх накладають на ділянки спини, крупа, попереку, живота і вимені Каркасні пов'язки мають у своїй основі опорне пристосування (частіше з дроту) і є засобом фіксування перев'язного матеріалу. На кінцівці застосовують каркас із м'якого дроту, на який надягають гумову трубку в ділянці холки — каркас у вигляді дуги, обтягнутої марлею. Лігатурні пов'язки. Ці види пов'язок застосовують для захисту ран, що закриті глухим швом. Лігатурну пов'язку за Медведєвим застосовують на рани, зашиті швами з валиками. Після укріплення валиків на одному боці кінці Клейові пов'язки широко застосовують для закриття ран у тих місцях тіла тв.и, де бинтові та інші описані вище пов'язки погано тримаються або накладати їх складно (ділянки тулуба, стегна, голови тощо). Ці пов'язки можна не знімати пов¬ністю, а тільки замінювати їх¬ній внутрішній шар не порушують крово- і лімфо-обіг, дають можливість спостерігати за раною. Пов'язка, прикріплена доброякісним клеєм, може триматися 10-15 діб Іммобілізу вальні пов'язки забезпечують спокій і нерухомість ушкодженого органа, їх застосовують при вивихах суглобів, розри¬вах і розтягах зв'язок, сухожилків і суглобових капсул, а також при переломах кісток. Іммобілізувальні пов'язки бувають шинні (тимча¬сові) й гіпсові (постійні). Шинні пов'язки забезпечують спокій і нерухомість ушко¬дженого органа на строк, необхідний для тимчасової госпіталізації або експортування тв.и до стаціонарного лікувального закладу. Іноді застосовують тривалу іммобілізацію за допомогою шинної пов'язки за умови, якщо шини добре підігнані. Гіпсові пов'язки застосовують для іммобілізації кінцівки у разі, якщо за характером ушкодження для них потрібно створити умови тривалого спокою. Матеріалом для цих пов'язок є гіпс. Нагіп-совані бинти накладають безпосередньо на шкіру кінцівки тв.и (безпідкладкова пов'язка) або з підкладкою з вати. Дротяні та фа¬нерні шини вміщують між турами нагіпсованих бинтів — це значно еміцнює пов'язку. Розрізняють такі гіпсові пов'язки: глуху, вікончасту, мостоподіб-ну і стулкову. |