хирургия. Місцеве знеболення та його види

• Название: Місцеве знеболення та його види
• Дата: 24.06.2018
• Размер: 215.45 Kb.
• Имя файла: хирургия.docx
• Тип: Документы; #47744
• страница: 3 из 12

3)Підковування коней. Перш ніж підковувати коня, слід оцінити постановку його кінцівок і форму копит, що дасть можливість правильно підібрати підкову (як описано раніше). Підковування коня починається зі зняття старої підкови. Для цього на зафіксованій кінцівці спочатку постукують молотком по головках цвяхів, щоб порушити зв'язок підкови з рогом. Потім за допомогою обсічки відгинають чи відсікають усі наклепки ухналів і кліщами відтягують то одну, то іншу гілки підкови. Разом з нею дещо відтягуються й ухналі За правильної постави кінцівок нижня поверхня обох гілок підкови стирається приблизно рівномірно. Підготовку й підковування копит у коней виконують у такій послідовності: знімають і оцінюють стару підкову, розчищають копита, підбирають, підганяють і закріплюють підкову та оцінюють якість підковування. Після розчищення копита з нього знімають мірку для виготовлення чи підбору заводської підкови, визначаючи довжину копита від середини зачепа до одного із заворотних кутів та ширину — у найширшому місці та між п'ятковими кутами. Перед підковуванням здійснюють підганяння підкови. Вона має прилягати до підошовного краю стінки по всій довжині: у зачіпній ділянці — до підошовної стінки, білої лінії і зовнішнього краю підошви, у задній — тільки до підошовного краю стінки й білої лінії. Підкова має виступати назовні за межі стінки в зачіпній і бокових ділянках — на 0,5 - 1,0 мм, ближче до заворотних кутів — до 3 - 5 мм, що зумовлено розширенням копита при спиранні в задніх ділянках. Назад за межі заворотних кутів підкова повинна виступати на 10-13 мм, що зумовлено поступовим зміщенням її наперед через відростання копитового рогу. Відомо два методи підганяння підкови: холодний і гарячий. Першим користуються лише досвідчені ковалі. За гарячого методу підкову розжарюють до червоного кольору і прикладають до розчищеної підошви на 2 - 3 с. Якщо при цьому виявляться якісь невідповідності підкови чи розчищення, їх відразу ж корегують. Після підганяння підкову прикріплюють до копита за допомогою підковних цвяхів (ухналів) — спочатку двох перших у зачіпній частині копита. Ухналі вводять у цвяхові отвори наклепкою всередину, надаючи їм нахил, відповідний нахилу копитової стінки в цьому місці. Потім під меншим нахилом забивають ухналі в другий зачіпний отвір, після чого майже під прямим кутом — у головні отвори. -> ухналі загинають до стінки і відкушують щипцями з таким роврахунком, щоб залишений кусочок набув квадратної форми Під кожним таким баранцем за допомогою рашпіля випилюють невеликі заглиблення.
1)Опіки, відмороження та електротравми. Опіки (combustio)— це ушкодження тканин унаслідок впливу на них високої температури, хімічних речовин, електроструму, йоні-зуючого випромінювання. Розрізняють термічні, хімічні, електричні, променеві опіки. Термічні опіки. Етіологія. Дія високих температур, що буває під час пожеж, а також пари, гарячих рідин (окропу, киплячого масла, смоли та ін.). Опіки можуть виникнути унаслідок тривалої дії прямих сонячних променів, світлового випромінювання під час ядерних вибухів, напалму та ін. Патогенез. Унаслідок дії термічних подразників на шкіру, слизові оболонки виникає значний потік больових імпульсів у центральну нервову систему, що спричинює в ній зміни. Потік больових імпульсів як результат здавлювання нервових закінчень і подразнення їх продуктами тканинного розпаду й токсинами мікробів продовжує надходити в центральну нервову систему з обпеченої ділянки. Отже, опіки — це не тільки місцеве ураження тканин, а й усього організму (опікова хвороба). Опікова хвороба виявляється у вигляді шоку, токсемії й сепсису. Під впливом больових імпульсів, які йдуть масовим потоком з обпеченої ділянки площею 4 - 5 % поверхні тіла тв.и, виникає еректильна фаза шоку. Вона триває від кількох секунд до кількох хвилин і виявляється сильним збудженням, за яким іноді настає пригнічення (торпідна фаза шоку).Токсична фаза опікової хвороби виявляється в перші години після опіку в зв'язку з глибокими функціональними зрушеннями в організмі під впливом опікових токсинів та тромбіноподібних речовин. Останні спричинюють коагуляцію крові. Периферичні судини розширюються, збільшується їх проникність, а об'єм циркулюючої крові зменшується. Кров помітно згущується, порушуються кровообіг у паренхіматозних та інших життєво важливих органах. Розвиваються гіпоксія, ацидоз, олігурія, анурія, знижується резистентність організму, що сприяє розвитку інфекції, токсемії, септицемії. Клінічні ознаки. Клінічні ознаки опіків залежать від їх ступеня та виду тв.. Перший ступіньсупроводжується почервонінням (помітне у свиней) і незначною набряклістю шкіри, гострим болем. Упродовж кількох діб ці симптоми зникають, і в наступні 6-10 діб відбувається злущування епідермісу. Другий ступіньхарактеризується тяжчими змінами. У свиней і собак через кілька годин після опіку утворюються пухирі. У великої рогатої худоби обпечена шкіра напружена, ущільнена й дуже болюча. У коней і верблюдів виникають різко виражені дифузні набряки, а вже через 2-3 дні ці місця стають твердими, покриваються темно-коричневим струпом. Тр є тій ступіньопіку характеризується ущільненою, сухою, не чутливою на дотик шкірою, яка потім відпадає, і утворюється рана. Дефект загоюється з утворенням великих рубців. Четвертий ступінь характеризується повним обвугленням і некрозом шкіри, підшкірної клітковини, фасцій, а іноді й кісток. Опіки 1 - 2-го ступенів є поверхневими, при них можливе самостійне загоювання дефекту: глибокі, великі опіки потребують трансплантації шкіри. Якщо опіки охоплюють 10 % і більше поверхні тіла, часто розвиваються шок, гостра токсемія (отруєння продуктами розпаду) і сепсис. Прогноз. Опіки, які займають 1/3 - 1/2 поверхні шкіри, вважають смертельними. Є дані про вилікування великої рогатої худоби при ушкодженні від 50 до 70 % поверхні шкіри . Лікування. Лікування при опіках охоплює: 1) усунення больових подразників з метою профілактики шоку; 2) боротьбу зі зневодненням організму та інтоксикацією; 3) первинну обробку обпеченої ділянки; 4) профілактику інфекції; 5) створення сприятливих умов для регенерації й трансплантації шкіри; 6) забезпечення тв. легкоперетравними, вітамінними кормами та створення зоогігієнічних умов утримання. Лікування опікового шоку проводять так само, як і травматичного. З профілактичною метою вводять 0,5 % новокаїн внутрішньовенно. Для профілактики інфекції використовують спиртовий розчин граміцидину (0,02 %) або його пасту, для зменшення болю — аналгетики (анальгін, баралгін).Ушкодження тканин відмороженням (congelatio) виявляється сукупністю клінічних симптомів, що виникають під впливом низьких температур. Етіологія. Тривала дія холоду під час вітру або при підвищеній вологості. Сприяють відмороженню здавлювання тканин джгутом або пов'язками, перевтома тв.и, виснаження, зниження резистентності організму. Найчастіше відморожуються статевий член, що випав, препуцій, дійки, мошонка, вушні раковини, губи. Патогенез. В основі тканинних змін у разі відмороження лежать нервово-судинні розлади.*Під впливом холоду виникає спазм капілярів, вен, артерій з наступним стазом і тромбозом судин. З розладом кровообігу порушується трофіка тканин, підвищується проникність судинної стінки, утворюються набряки й пухирі; можливе інфікування. Клінічніознаки. Розрізняють два періоди: 1) прихований, або дореактивний; 2) виражений (реактивний). Упершийперіодвідморожена ділянка тіла холодна, нечутлива на дотик і визначити ступінь ураження неможливо. У другий періодпісля відігрівання розвиваються запальні й некротичні процеси. В цей період визначають ступінь відмороження. Розрізняють три ступені відморожень. Перший ступіньхарактеризується незначним застійним набряком шкіри та підшкірної клітковини. Через кілька діб (5-6) набряк розсмоктується. Другий ступіньсупроводжується дифузним набряком і утворенням пухирів, наповнених ексудатом. Після того як пухирі лопаються, лишаються мокнучі поверхні, виразки, через які можуть проникати мікроорганізми. Тр є тій ступіньхарактеризується некрозом тканин за типом вологої гангрени. Прогноз. При відмороженнях першого ступеня прогноз сприятливий, другого і третього — залежить від площі відмороження та наявності ускладнень. У разі значних інфікованих відморожень прогноз від сумнівного до несприятливого, оскільки може розвинутись токсемія, сепсис. Лікування. У дореактивний період тв.у ставлять у тепле приміщення і обморожені ділянки обмивають теплою водою з милом, потім протирають спиртом. Зігрівають відморожену ділянку теплою водою поступово: починають з 18 - 20 °С і доводять температуру до 38 - 40 °С (упродовж 1-2 год). Одночасно роблять легкий масаж відморожених ділянок. Після відновлення кровообігу, коли ушкоджена ділянка стає теплою, її знову протирають спиртом і накладають асептичну пов'язку. Для відновлення кровообігу крім поступового зігрівання використовують спазмолітики (но-шпа, папаверин). Електротравма характеризується комплексом змін в організмі, що виникають при дії електричного струму або блискавки. В одних випадках контакт з електрострумом напругою 80-120 В і силою струму понад 0,5 А нерідко виявляється смертельним, в інших — струм напругою 500 - 700 В при нетривалому впливі не завжди спричинює смерть коня. Під дією електричного струму в організмі тв. розвивається комплекс порушень, які пов'язані з двома основними процесами: теплова дія і з ага льнобіо логічний вплив. При ураженні електричним струмом виникають місцеві й загальні симптоми. Місцеві зміни характеризуються електричним опіками. Загальні симптоми зумовлені тяжким перебігом електротравми. Домінують відхилення з боку серцево-судинної (аритмія, брадикардія), дихальної (порушення ритму дихання, асфіксія) і центральної нервової систем (втрата зору, прояв парезів, паралічів, невритів). При прямій дії струму, коли він проходить через організм тв.и, виникають розлади в діяльності серцево-судинної, дихальної й центральної нервової систем. Смерть настає від паралічу серця, дихання. Клінічні ознаки залежать від ступеня ураження. При тяжких розладах тв.а перебуває в коматозному стані. Пульс рідкий, на пружений, дихання переривчасте, нерівномірне. При легких ступе нях ураження тв.а пригнічена або збуджена, координація рухів у неї порушена. % Лікування. Тв.у передусім звільняють від дії струму, для чого потрібно: 1) вимкнути струм найближчим вимикачем; 2) надіти гумові рукавички, калоші й відтягти тв.у за допомогою сухої мотузки від проводу. Потерпілій тв.і вводять кофеїн, камфору, при ослабленому диханні ін'єкують під шкіру лобелін, роблять штучне дихання. Опіки, спричинені електричним струмом, лікують так само, як звичайні термічні опіки. Основну увагу приділяють видаленню ушкоджених тканин (проводять ранню некректомію), підвищенню резистентності організму, стимулюють регенерацію (виконують новокаїнові блокади, проводять вітаміно-тканинну терапію).
2)Загальні відомості про хвороби кінцівок. Захворювання кінцівок у свійських тв. спостерігаються часто, нерідко мають масове поширення, що завдає значних економічних збитків. Патологія кінцівок у сільськогосподарських тв. становить до ЗО % загальної захворюваності на незаразні хвороби. У самок при хворобах кінцівок знижуються продуктивність, плодючість, народжуються кволі й нежиттєздатні плоди. Бугаїв-плідників і кнурів з хворобами кінцівок не можна повноцінно використовувати для парування. Серед хвороб кінцівок спостерігаються хвороби шкіри (екзема, дерматит), м'язів (розриви, міозити, міопатози, атрофії), сухожилків (тенденіти, контрактури), сухожилкових піхв (тендовагініти), слизових, синовіальних сумок (бурсити), нервів (парези, паралічі), кісток (переломи, періостити, остити, остеомієліти), суглобів (артрити, артрози, вивихи), копит та копитець (пододерматити, тріщини, деформації). Причинами захворювань кінцівок у тв. є незадовільні умови їх годівлі, утримання й експлуатації, відсутність моціону, переохолодження, неправильне підковування, надмірна експлуатація, неналежний стан шляхів і упряжі, а також різноманітні випадкові ушкодження. З урахуванням етіологічних факторів виділяють такі групи хвороб кінцівок: а) зумовлені умовами у римання; б) хвороби, зумовлені годівлею; в) ушкодження кінцівок при інфекційних хворобах (ящур, копитова гниль, некробактеріоз та ін.). Хвороби кінцівок тв. майже завжди супроводжуються розладом статодинамічної функції, що клінічно виявляється кульгавістю. Тому при дослідженні тв. із захворюваннями кінцівок з'ясовують, на яку кінцівку кульгає тв.а, локалізацію патологічного процесу та причину хвороби. Для з'ясування цих питань використовують такі методи: дані анамнезу; загальне дослідження хворої тв.и; огляд її в спокійному стані, огляд під час руху (крок по прямій, по колу, з вантажем, рись по твердому і м'якому ґрунтах); пальпація; дослідження копит за допомогою пробних щипців, пасивними рухами, методами перкусії, аускультації, провідникової анестезії, рентгеноскопії й рентгенографії; лабораторні дані (особливо необхідні при хворобах інфекційного походження).
3) Техніка проведення новокаїнових блокад. При новокаїновій блокаді застосовуємо 0,25% розчин новокаїну, її ін’єктують у тканини по колу і під основу вогнища ураження. Готують поле операції (вибривають шерсть, шкіру протирають спирт-ефіромі змазують 5% спиртовим розчином йоду). Розчин новокаїну (у великих тв. звичайно витрачають від 100 до 200 мл на одну блокаду) вводять тонкою голкою підшкірно, під фасції, апоневрози, внутрішньом’язово і під основу патологічного вогнища, прагнучи створити навколо останнього «тугий повзучий інфільтрат», або так звану гідравлічну подушку. Треба уникати занадто тугої інфільтрації тканин розчином новокаїну, оскільки сильне механічне здавлювання тканин може негативно вплинути на перебіг патологічного процесу. Останнім часом для короткої блокади застосовують гемо новокаїнові суміші і пеніцилін-новокаїнові розчини. Коротка новокаїнова блокада показана при ранах і виразках, що довго не загоюється, фурункульозі й абсцесах, гострих тендинітах і десмоїдитах.
1)Закриті ушкодження тканин: ушиби, гематоми, лімфоекстровазати. Гематома(haematoma)— крововилив у глибині тканин із розірваної судини з формуванням новоутвореної порожнини, що виникає під дією кров'яного тиску. Розмір гематоми залежить від типу й діаметра судини, а також від механічної протидії прилеглих тканин. Під шкірою гематоми більші, ніж у міжм'язових просторах. Утворення гематоми відбувається відразу після травмування і завершується згортанням крові. Вона може розсмоктатися або навколо неї утворюється сполучнотканинна капсула, і гематома перетворюється на кров'яну кісту. Симптоми. Відразу після травмування виникає напружена припухлість округлої форми. Спочатку можлива флуктуація, при згортанні крові — крепітація; у перші дні спостерігається біль. Гематому вушної раковини називають отематомою.Діагнозустановлюють на підставі симптомів і результатів пункції. Лікування. Застосовують стискальну пов'язку, тепло, масаж, втирання резорбційних мазей (йод-йодистокалієву, кантаридну та ін.). Гематоми, розміщені в глибині тканин, розсмоктуються самостійно. При поверхневій локалізації розсмоктування відбувається гірше, особливо в ділянці вушної раковини, де з одного боку знаходиться хрящ, а з іншого — шкіра; тут части утворюється кров'яна кіста. Використовують також пункцію гематоми з накладанням захисної пов'язки. Нерідко проводять розтин поверхнево розміщених гематом (на вушній раковині) з наступним накладанням валикового шва. Лімфоекстравазат (lymphoextravasat) — витікання лімфи із судин у новоутворену порожнину. Найчастіше виникає при дотичній травмі тупим предметом, падінні та в інших випадках, що супроводжуються зміщенням тканинних шарів і розривом лімфатичних судин. Лімфа, що накопичується в порожнині, своєю масою і протеолітичними ферментами розшаровує пухку клітковину (під шкірою та між м'язами), збільшуючи об'єм лімфоекстравазату. Якщо одночасно ушкоджуються і кровоносні судини, утворюється гемолімфоекстравазат.Симптоми. Ушкодження найчастіше локалізується під шкірою, нерідко в ділянці холки. Припухлість утворюється поступово — повільно збільшується в об'ємі, нагадуючи мішок, наповнений водою. При пальпації виявляють ундуляцію. Як правило, лімфа тривалий час не коагулює, не згортається. Діагнозустановлюють на підставі симптомів і результатів пункції, що дає можливість диференціювати лімфоекстравазат від гематоми. Лікування. Роблять пункцію, відсмоктують лімфу, в порожнину ін'єкують 2 % спиртовий розчин йоду (маніпуляцію можна повторити). Через 2-3 дні розсікають, видаляють вміст і накладають Баликовий шов, з'єднуючи стінки порожнини; застосовують антисептичну обробку і дренаж.
2)Травматичні грижі і пролапси. (hernia traumatica abdominalis). Випадіння внутрішніх органів під шкіру через травматичні ушкодження черевної стінки називають травматичними грижами черевної стінки. Утворюється або типова грижа, при якій очеревина залишається цілою, або пролапс – випинання під шкіру органів у зв’язку з прориванням не тільки черевної стінки, а й очеревини. Захворювання найчастіше спостерігається у ВРХ і коней. Травматичні грижі локалізуються на нижній та нижньобічних стінках живота. Етіологія. Розрив м’язів та апоневрозів черевної стінки найчастіше виникає внаслідок удару рогом, копитом, кілком, при падінні на тупі предмети тощо. Патогенез. у травматичний отвір черевної стінки зміщується петлі кишок,сальник, матка, сичуг. Клінічні ознаки. Травматичні грижі локалізуються в ділянці здухвини, голодної ямки, по білій лінії, в останньому міжреберному проміжку. На нижній і нижньобічних стінках живота виникають грижі значних розмірів; в інших випадках грижі невеликі. На початку захворювання спостерігають травматичний набряк, запалення, іноді лімфо екстравазати чи гематоми, болючість на місці грижі, що утруднює її розпізнавання. З часом супутні явища поступово зникають і залишаються лише ознаки, характерні для грижі. Якщо грижа вправна, вдається промацати її ворота. В запущених випадках навколо грижових воріт розростається сполучна тканина. При наявності грижі її вміст випинається більш-менш рівномірно; при пролапсі, розшаровуючи пухку клітковину, він поступово опускається донизу. Розшарування тканин при пролапсі супроводжується виливами лімфи; перегинання кишкових петель через розрив черевної стінки утруднює відтікання лімфи й крові в брижі, призводить до вираженої транссудації, внаслідок чого виникає водянка. Діагноз установлюють на підставі анамнезу та клінічних ознак. Прогноз. При вправних грижах прогноз сприятливий; при невправних – обережний; при защемлених – від сумнівного до несприятливого. Лікування. При оперативних втручаннях користуються наркозом і місцевим знеболюванням, нейролептаналгезією або місцевим знеболюванням з премедикацією. Оперують на лежачій тв.і. Вузьку щілину в черевній стінці закривають вузловими швами. На широкі грижові ворота накладають петле подібні шви з міцного шовку. Шкіру зашивають валиковими швами. Дуже широкі грижові ворота, які не можна зблизити швами, активують, використовуючи латку з капронової чи лавсанової сітки. Профілактика полягає в запобіганні травмуванню.