хирургия. Місцеве знеболення та його види
 Скачать 215.45 Kb.
|
|
3)Техніка дослідження тв. при захворюванні кінцівок. Першочергово збирають анамнез. Звертають увагу на фізіологічний стан тварини, будову тіла, конституцію і вгодованість, її вік та темперамент. Визначають положення тіла в просторі. Міряють температуру тіла, підраховують пульс та дихання. Оглядають видимі слизові оболонки. Під час огляду звертають увагу на постановку кінцівок, характер обпирання, зміну контурів окремих ділянок або кінцівки в цілому, чи є припухлість і порушення цілісності шкіри. При огляді під час руху кроком порівнюють між собою рухи кінцівок, визначаючи на яку кінцівку тварина кульгає, вид та ступінь кульгавості, характер винесення кінцівки. Далі приступають до докладного дослідження окремих анатомічних ділянок та тканин кінцівки. Дослідження починають з копита, потім переходять на ділянку пута, путового суглоба, п’ястка або плесна, зап’ясткового або скакального суглоба, передпліччя чи гомілки, ліктьового чи колінного суглоба, плеча або стегна, лопатки чи крупа. При цьому досліджують шкіру, підшкірну клітковину, лімфовузли, м’язи, сухожилки і сухожилкові піхви, слизові сумки, суглоби і зв’язки, кістки. При дослідженні визначають: 1) зміни форми, контурів і розмірів ураженої тканини; 2) чи є біль і його локалізацію; 3) місцеве зниження чи підвищення температури; 4) напруження м'язів, сухожилків; 5) чи є крепітація і патологічна рухомість. 1)Підготовка та стерилізація хірургічних інструментів та матеріалів для швів, хірургічної білизни. Якщо з будь-яких причин немає можливості прокип'ятити інструменти або вони внаслідок кип'ятіння псуються, застосовують обробку антисептичними ре човинами (хімічну стерилізацію), однак така стерилізація менш надійна, ніж кип'ятіння. Інструменти й шприци занурюють у рідину такого складу (рідина Каретникова): формаліну — 20 г, карболової кислоти — 3 г, карбонату натрію — 15г, води — 1л — на З0 хв; використовують також 3-5% розчин карболової кислоти, в якому інструменти тримають упродовж З0-60 хв. Після цього шприци й голки промивають стерильним фізіологічним розчином або дистильованою водою. Великі за розмірами інструменти (зубні щипці, акушерські костилі тощо), коли виникає потреба у невідкладному оперуванні, стерилізують обпалюван ням. Це роблять в емальованій мисці або стерилізаторі, обливаючи інструменти невеликою кількістю спирту (10-20 мл). Обпалювання має бути рівномірним. Така стерилізація недосить надійна, оскільки у вузьких щілинах та отворах бактерії не завжди гинуть; крім того, інструменти, особливо різальні, псуються. Сухим жаром (гарячим повітрям) стерилізують у сушильних шафах за тем ператури 150-160°С упродовж 20–З0 хв. 2)Панариції у ВРХ. 3)Техніка розчистки копит і копитець у тв.. Розчищати копитця починають з підошви. У разі наростання рогу м’якуша та стінок на ріг підошви останній звільняють від цих нашаровувань. Особливо ретельно розчищають аксіальний жолобок. Після підошви розчищають ріг м’якуша. На ділянці, що межує з підошвою, слід зняти хоча б тонкий шар рогу. Це дає змогу виявити місця, де ріг просочується кров’ю та ексудатом і де руйнується. Останні ознаки часто свідчать про початок утворення виразки, наявність пододерматиту, ламініту. Підошовні краї копитцевих стінок обрізують копитцевими кусачками або ножицями. Бажано, щоб краї рогу копитцевих стінок на 3-5 мм виступали над рівнем рогу підошви і розміщувались майже на одному рівні з рогом м’якуша. Під час обрубуванням рогу попередньо наносять крейдою лінію обрізування з таким розрахунком, щоб після розчищення рогу підошви і м’якуша можна було копитними щипцями й рашпілем вирівняти підошовні краї копитцевих стінок. При розчищенні гострокутних копитець обрізують ріг копитцевого канта, заокруглюючи зачіпну частину стінки: це запобігає утворенню довгих копитець. На повних копитцях зрізують надмірне нашарування рогу підошви так, щоб його рівень був нижчим від рівня рогу стінок. Особливо ретельно слід розчищати стиснуті копитця, завдяки чому вдається запобігти прогресуванню патологічних змін. Щоб добитимь паралельного розміщення рогу підошви стосовно підошовної поверхні копитцевої кістки, зрізують клиноподібне потовщення рогу на підошовній поверхні, що часто відмежоване від рогу підошви та аксіальної стінки. Це сприяє розходженню пальців під час опори, тобто роботі механізму пальців, і фізіологічному розподіленню навантаження на елемент копитець. Враховуючи роль стінок в опорі, всіляко оберігають їх підошовні краї, зрізуючи лише ту частину рогу, яка загорнулась на підошву. Надмірне зрізування рогу абаксіальної стінки шкідливе. Підошовні краї копитцевих стінок мають перебудувати в одній площині. Ріг зачіпної частини копита зрізують до білої лінії. Копитним ножем дещо заглиблюють білу лінію, стежачи за тим, щоб не залишились дрібні камінці, пісок тощо. Розчищати стиснуті копитця трібно регулярно і за можливості часто (залежно від шкідливості нашарування рогу). 1)Загальне поняття про інфекцію. Поняття «інфекція» (від лат. infectio — всмоктування, заражен ня) в сучасному визначенні — це «стан зараженості, за якого розви вається комплекс біологічних реакцій взаємодії макроорганізму й патогенних мікробів, що еволюційно склалися». Хірургічна інфекція — загальна назва хвороб і патологічних процесів інфекційного походження (за участю патогенних мікроор ганізмів), у комплексному лікуванні яких хірургічні методи мають вирішальне значення. У зовнішньому середовищі, на шкірі, слизових оболонках постійно знаходяться мікроорганізми. За нормального (здорового) стану орга нізму вони не виявляють шкідливої дії, їм протистоять природні фак тори захисту (бар'єрна функція шкіри, слизових оболонок тощо). Хірургічна інфекція найчастіше розвивається у разі зниженої бар'єрної функції зовнішніх покривів (шкіра, слизові оболонки), зниженої загальної резистентності організму. Місце проникнення патогенних мікробів в організм тв.и на зивають воротами інфекції. Ними можуть бути ушкоджена шкіра, слизові оболонки, кон'юнктива, рана. Для розвитку інфекційного ранового процесу необхідне обсіме ніння рани мікроорганізмами (контамінація). Після поранення травмовані тканини обсіменяються мікробами з прилеглих ділянок шкірного покриву; мікроби заносяться з пилом, слиною при облизуванні тощо. В рані розвивається септичне запа лення за участю представників гнійної, анаеробної, гнильної чи специфічної інфекції. 2)Асептичне і гнійне запалення суглобів. ЕксудативніартритиСиновіальна оболонка дуже чутлива до ушкоджень на які вона реагує виділенням ексудату, це спостерігається при токсико-алергічному стані та інфекціях. Серознийсиновітвиникає внаслідок механічного ушкодження ,перевтоми під час тривалого руху, при гострому ревматизмі, бруцельозі тощо. Симптоми: кульгавість,у ділянці суглоба розвивається обмежена , болюча, гаряча припухлість, наповнення ексудатом виворотів суглобової капсули.Нерідко тв.а тримає кінцівку напівзігнутою. У разі хронізації процесу симптоми запалення стають менш яскравими , але підсилюється наповнення його виворотів. Діагноз установлюють на підставі анамнезу , характерних симптомів, іноді використовують артроцентез і рентгенографію. Прогноз за гострого перебігу сприятливий, при хронізації – обережний.Лікування.Якщо хвороба зумовлена механічним пошкодженням,то впродовж 24-48 год застосовують холод і стискальну пов»язку.Не варто цього робити при підозрі щодо токсикоз-алергічного або інфекційного характеру хвороби.Якщо змоменту захворювання минуло понад дві доби застосовують зігрівальні компресий теплові укутування попередньо втерши в шкіру гідрокортизонові мазь. Виражений лікувальний ефект дає в\суглобове введення суспензії гідрокортизону з антибіотиком. Із зменшенням болючості призначають масаж у формі прогладжування і розминання, втирають 1% йодвазоген,5% іхтіолову та камфорну мазі. Серознофібринознийсиновітвиникає внаслідок удару ,дисторзії,гемоартрозу,повторного травмування на фоні серозного синовіту.СимптомиЗа гострого перебігу у тв. спостерігається виражена кульгавість, опора на хвору кінцівку утруднена,в ділянці суглоба утворюється болючий, гарячий набряк. При бімануальній пальпації крім ондуляції відчувається незначна крепітація; за фібринозного синові ту – жорстка крепітація й виражена пастозність капсули та біля суглобових тканин.Тв.а намагається тримати кінцівку у напівзігнутому положенні. У разі хронізації процесу виявляють потовщення капсули суглоба, обмеження його рухливості,посилення кульгавості,хвороба набуває незворотного характеру. Діагноз ставлять з урахуванням анамнезу і симптомів, можливе використання артроцентезу і рентгенографії. ПрогнозУ гострий період прогноз сприятливий,при хронічному-від обережного до несприятливого. Лікуванняпереважно те саме,що і при серозному синові ті.Щоб зменшити випадання фібрину в суглоб, вводять розчин гепарину,іноді проводять втирання гепаринової мазі з наступним укутуванням суглоба.У хронічних випадках застосовують зігрівальні компреси,парафіно- і озокеритотерапію,массаж з камфорним маслом або іхтіоловою маззю. 3)Рани рогівки і запалення райдужної оболонки. (yulneris corneae)бувають поверхневі, глибокі й проникні в передню камеру ока. Етіологія.Травмування дротом, цвяхами тощо, потрапляння в око твердих предметів (шматочків скла, каменю), а також ушко дження зубами та пазурами тв.. Клінічні ознаки.Спостерігаються сльозотеча, блефароспазм, болючість та дефект рогівки. Поверхневі рани можна виявити кератоскопом, боковим фокусним освітленням або при застосуванні кра пель флуоресцину. Глибокі рани з ушкодженням паренхіми рогівки виявляють простим оглядом. Вони супроводжуються інфільтрацією та набряком рогівки; остання мутнішає, в ній розвивається васкуляризація (проростають кровоносні судини). При проникних ранах ви тікає водяниста волога, іноді випинається райдужка або кришталик; з часом випотіває фібрин і може розвинутись гнійне запалення. Прогноз.За поверхневих ран — сприятливий; за глибоких — нерідко залишаються помутніння й рубці; при проникних ранах прогноз обережний (можливе ускладнення панофтальмітом). Лікування.Якщо виявляють сторонні предмети, то після знебо лювання їх видаляють. Око промивають антисептичними розчина ми фурациліну (1 : 5000), калію перманганату (1 : 500), 30 % альбу циду та ін. Розчини важких металів, зокрема срібла та свинцю, про типоказані — залишаються невиліковні «крейдяні плями». Після знеболювання застосовують антисептичні мазі (ЗО % альбуциду, 5 % йодоформну та ксероформну, емульсію синтоміцину тощо). Більш сприятливий перебіг захворювання спостерігається після но вокаїнових блокад. Запалення райдужної оболонки(keratitis).Розрізняють поверхневий (ушкоджуються епітелій та боуменова мембрана), глибокий (уражується паренхіма рогівки) та задній (уражуються десцеметова мембрана й ендотелій) кератити. Етіологія.Дія механічних (поранення, сторонні тіла та ін.), хі мічних (кислоти, луги тощо), термічних (опіки, відмороження) чин ників, інфекційних (рикетсіоз, хламідіоз) та інвазійних (телязіоз) захворювань, а також метаболічних порушень (авітаміноз). Кератит ускладнює деякі інфекційні захворювання (наприклад, чума собак). Клінічні ознаки.Сльозотеча, спазм повік, світлобоязнь, помут ніння рогівки (інфільтрація лімфоцитами та лейкоцитами), васкуляризація. При поверхневих кератитах поверхня рогівки стає бар хатистою внаслідок десквамації епітелію, при глибоких за лишається дзеркальною, але навколо рогівки з'являється почерво ніння (перикорнеальна ін'єкція). При задніх кератитах має місце гіперемія райдужки, звуження зіниць, ексудація в передню камеру ока. Кератити можуть бути гострими або хронічними, асептичними або гнійними. Прогнозпри поверхневих кератитах — сприятливий, при гли боких і задніх — обережний (залишаються помутніння, синехії). Лікування.Усувають причину захворювання. Промивають 3 % розчином борної кислоти, після чого за повіки закладають мазі: 1 -2 % жовту ртутну (протипоказана сліпонароджуваним тв.ам), 1 : 500 фурацилінову, 30% альбуцидну, 5 % йодоформну (протипока зана сліпонароджуваним тв.ам), синтоміцинову та стрептоцидну емульсії тощо. За гострого перебігу захворювання застосовують ретробульбарну новокаїнову блокаду; при хронічному — тканинну тера пію (ФІБС, , тонкотертий порошок каломелю з цукром. При гнійних кератитах показані септичні очні плівки. Запалення райдужки — ірит (iritis), війкового тіла — цик-літ (cyclitis), власне судинної оболонки — хоріоїдит (chorio iditis).Найчастіше спостерігають іридоцикліти, рідше — іридоцик-лохоріоїдити; запалення всього судинного тракту — увеїт (uveitis).Етіологія. Рани, удари, інфекційні та паразитарні фактори, от руєння, дія ультрафіолетового та рентгенівського випромінювання, а також інфекційні хвороби (ящур, мит, туберкульоз та ін.). Клінічні ознаки. При серозному іридоцикліті спо стерігаються світлобоязнь, сльозотеча, біль, звуження зіниць, гіпере мія райдужки, випотівання ексудату. При ф і бр инозному іридоцикліті в передній камері виявляють пластівці фібрину, який також відкладається на поверх ні райдужки. Нерідко край зіниць склеюється, а далі зростається з рогівкою або кришталиком (синехії). При гнійному іридоциклітіознаки запалення надзви чайно яскраві, в камерах ока накопичується гнійний ексудат жов тувато-зеленого кольору. При хоріоїдитах характерними симптомами є зміни дна ока (розширення судин, сіруваті бляшки), склистого тіла (помутніння), розлад зору, набряк сітківки або запалення соска зорового нерва — папіліт.Прогнозпри серозному запаленні — сприятливий, при фібри нозному — обережний (порушується зір), при гнійному — не сприятливий (сліпота). Лікування.Для розсмоктування ексудату і запобігання утво ренню синехій в око 3-4 рази на день закапують 1 % розчин атро піну з добавлянням новокаїну, субкон'юнктивально вводять 0,1 % розчин адреналіну, 5 % розчин натрію хлориду (по 2 мл через 2 дні), суспензії гідрокортизону (0,2 - 0,5 мл раз на 3 дні). Для прискорен ня розсмоктування застосовують 3 - 5 % діонінову мазь. Показані пеніцилін-новокаїнові блокади. У хронічних випадках вводять тка нинні препарати. При гнійних запаленнях застосовують загальну та місцеву антибіотико- і сульфаніламідотерапію; при скупченні в пе редній камері гнійного ексудату його відсмоктують шприцом з насту пним уведенням антибіотико-новокаїнового розчину. 1)Загальне поняття про травми і травматизм. Наука про травми називається травматологією (від грец. trau ma — ушкодження і logos — наука). Травми, як і більшість хірургічних хвороб, виникають під впли вом чинників зовнішнього середовища: фізичних, хімічних, біоло гічних. До фізичних належать механічні чинники — дія на тіло тв.и різних предметів, вибухової хвилі, вплив прискорення, переванта-2КЄННЯ, вібрації та невагомості (А.И. Мазуркевич). Ушкоджувальна дія термічних чинників відбувається впливом на тканини високої чи низької температур; променевої енергії. Ушко джувальний вплив на організм найчастіше виявляють випроміню вання видимої частини спектра, а також інфрачервоне, ультрафіоле тове, рентгенівське, радіоактивне та лазерне випромінювання. До групи фізичних ушкоджувальних чинників належить також вплив електричної енергії — природної (енергія блискавки) чи штуч ної (електричний струм). Дія на організм хімічних речовин спричинює хімічну травму. За походженням хімічні речовини поділяють на органічні (синтетичні сполуки — ефір, хлороформ тощо), речовини рослинного (алкалоїди, глікозиди) або тв.ного (отрути, що їх виділяють отруйні змії, комахи) походження. До неорганічних речовин належать кислоти, луги та їхні солі. Сила і характер дії хімічних речовин на організм тв.и залежать від складу сполуки, її концентрації, тривалості впливу на організм. Біологічні травми зумовлені дією вірусів, бактерій, гельмінтів тощо. Ці травми докладно розглядаються при вивченні спеціальних дисцип лін (вірусології, мікробіології, епізоотології, паразитології та ін.). Існують різні класифікації травм тв., однак їх можна звести до таких основних: операційні й випадкові; залежно від конкретних причин виділяють травматизм внутрішньогосподарський, кормовий, травматизм сторонніми тілами, транспортний, родовий, експлуата ційний (може бути технологічним, кінноспортивним), воєнний. Останнім часом значну увагу приділяють нервово-стресовій, етіологічній (поведінковій) травмі. У різних видів тв. травми виявляються в різних ділянках ті ла. Травмуються як м'які тканини, так і кістки. У коней найпоширеніші травмування сухожилків, зв'язок, м'язів, кісток; у них можливе травмування збруєю, нерідко виявляється етологічний травматизм — удари копитами, кусані рани тощо. У великої рогатої худоби діагностуються всі види вищезазначе них травм. Помилки в спорудженні стійл, підлоги, прив'язі, годів ниць, огорожі, а також перегрупування тв., переведення їх у загони після зимівлі та випасання часто є причиною масового трав матизму.
|