хирургия. Місцеве знеболення та його види
 Скачать 215.45 Kb.
|
|
2 Ушиби і розтяги суглобів. Розтяг суглоба (distorsio articulorum). Етіологія. Розтяг су¬глоба спричинюють травми, що зумовлюють надмірні тракцію, по¬ворот суглоба вздовж осі кінцівки, згинання й розгинання, а також поперечне зміщення суглобових кінців кістки. При цьому від кістки можуть відриватися ділянки капсули суглоба та його зв'язок; мож-ливий крововилив у суглоб. Симптоми. Набрякання, болючість, кульгавість, спостерігаєть¬ся швидке згинання в момент відриву кінцівки (початок флексії), сильний біль під час поворотів. Діагноз установлюють на підставі анамнезу і клінічних симптомів. Лікування. Тв.і дають спокій, накладають іммобілізувальну пов'язку. В перші 48 год застосовують холод, після цього — парафі¬нотерапію, діатермію тощо. 3 Техніка вливань, ін’єкцій та пункцій. Ефективна дія багатьох лікарських речовин і біологічних препа¬ратів (вакцин, сироваток) забезпечується їх парентеральним уведенням — підшкірно, внутрішньом'язово, внутрішньовенно, внутрішньошкірно; використовують також внутрішньоартеріальне і внутрішньоаортальне введення, введення в порожнини (черевну, плевральну), суглоби, кістки. Ін'єкції — поширений спосіб уведення порівняно невеликих кількостей рідких лікарських речовин у тканини, порожнини та су¬динне русло організму. При цьому препарати не зазнають дії фер-ментів травного каналу, його вибіркового всмоктування, інактивації в печінці тощо; дія препаратів настає досить швидко. Розрізняють діагностичні, лікувальні та профілактичні ін'єкції; ін'єкціями користуються також при різних способах знеболювання. Ін'єкцію порівняно великої кількості рідини під невеликим тиском називають вливанням (інфузіею). Пункція — це проколювання тканини, стінок анатомічних по¬рожнин, кровоносних судин, суглобів тощо, яке виконують з діагно-стичною й лікувальною метою, а також для отримання біологічного матеріалу. Ін'єкції, вливання і пункції — найпоширеніші оперативні втру¬чання. Під час їх виконання слід неухильно дотримуватися правил асептики (користуватися стерильним інструментом, відповідно об¬робляти місце операції та руки). 1 Способи кастрації. Існують 2 основних способи кастрації самців – кривавий і безкровний, кожний з яких, у свою чергу, виконується різними способами й засобами. Кривавий спосіб кастрації полягає у видаленні сім’яників і придатків. При відкритому способі кастрації розрізають мошонку і загальну піхвову оболонку, після чого видаляють сім’яник і придаток; при закритому способі розсікають мошонку, а сім’яник і придаток видаляють разом із загально піхвовою оболонкою. При частковому видаленні статевих залоз порушується продукування, або виведення, сперміїв при збереженні інкреції статевих гормонів. Поширеними є 2 способи: 1) видалення паренхіми сім’яників (експресивна кастрація) при збереженні строми органа і придатка. За методом Байбуртцяна сім’яник через шкіру мошонки проколюють скальпелем, який повертають у рані; пальцями через рану видавлють паренхіму сім’яника. Цим способом можна каструвати баранців. У інших тв. досить часто настає регенерація; 2) резекція хвоста придатків. У оперованих тв. зберігаються статеві рефлекси, але самці не осіменяють маток (стерилізація). Безкровний спосіб кастрації найчастіше полягає у перкутарному порушенні цілості сім’яних канатиків або сім’яників. На сім’яні канатики діють 3 основними прийомами. 1. Перкутарне передавлювання в ділянці шийки мошонки здійснюють спеціальними щипцями або сім’яний канатик розривають через шкіру. Бичків оперують у стоячому положенні, баранчиків – у боковому. Щипцями Телятникова, Бурдіццо або іншими почергово здавлюють сім’яні канатики, які пальцями відтискають у складку шкіри. Порушення кровопостачання й іннервації призводить до розсмоктування сім’яників (у бичків – через 5-6 міс, у баранчиків – через 3-4 міс). Підшкірний розрив сім’яного канатика у баранчиків здійснюють методом Чорноморськова (модифікація казахського способу «тарту»). Кастрацію виконують без інструментів і медикаментів, завдяки чому виключається можливість інфікування. Баранчиків фіксують у сидячому положенні. Сім’яники відтягують до дна мошонки, що дає можливість легко промацати напружений сім’яний канатик. Його стискують через стінку мошонки пальцями й швидким рухом догори розривають. 2. Перкутарне перев’язування сім’яних канатиків здійснюють через шийку мошонки лігатурою. За методом В.Б.Борисевича бичків каструють у 4-5 міс. віці, баранчиків – у 3-4-міс. Бичків фіксують у стоячому положенні, баранчиків – у сидячому або боковому. Операційне поле змазують 5% спиртовим розчином йоду. сім’яний канатик фіксують пальцями лівої руки в складці шкіри та піхвової оболонки. Хірургічною голкою, заправленою шовковоюнитко №8 (можна використати кетгут), проколюють мошонку і протягують нитку поруч з пальцями, якими фіксують сім’яний канатик. Перший вузол лігатури послідовно затягують 2-3 рази з інтервалом 2-3 с (витримка часу зумовлена відтоком тканинної рідини у місці накладання лігатури). Далі зав’язують другий вузол і кінці нитки відрізують. Шовкову лігатуру видаляють на 14 добу. Впродовж 3-4 міс настає атрофія сім’яників унаслідок порушення живлення їх. Продукти розсмоктування стимулюють розвиток тваринного організму, завдяки чому збільшується приріст живої маси. 3. Еластрація – здавлювання сім’яного канатика гумовим кільцем, яке накладають на шийку мошонки за допомогою спеціальних щипців. Унаслідок чого настає некроз, і мошонка розом із сім’яниками відпадає. При перкутарному порушенні сім’яників їх роздавлюють через шкіру мошонки (компресійна кастрація). Зруйнована паренхіма сім’яників розсмоктується. Цим способом за допомогою щипців Мочаловського каструють молодняк ДРХ. Баранчиків фіксують у боковому чи сидячому положенні. Нижню чашоподібну браншу щипців підводять під сім’яник (одна з ручок упирається в землю) і натискують на розміщену зверху ручку. Сім’яник роздавлюється, загальна піхвова оболонка й шкіра залишаються неушкодженими. 2 Ушиби і розтяги суглобів. Удар суглоба. Етіологія. Удар суглоба виникає як наслідок травми, в тому числі й непрямої (внаслідок протитудару) під час стрибків, падінь. У цих випадках можливий крововилив у суглобову порожнину (гемартроз), що нерідко ускладнюється запаленням, зокрема хронічним. Симптоми. Внаслідок гемартрозу виникає швидке наповнення виворотів капсули суглоба і флуктуація. З розвитком запалення і просочування ексудатом тканин ушкодженого суглоба рельєф кісток, сухожилків і зв’язок згладжується. Травмований суглоб перебуває у напівзігнутому положенні. Відзначається кульгавість опори або змішана. При згортанні крові в порожнині суглобової капсули утворюються артроліти, або так звані «суглобові миші», що утруднюють його функціонування. Діагноз установлюють на підставі анамнезу, симптомів і результатів артропункції (кров’янистий вміст). Лікування. Тв.і дають спокій, проводять артроцентез і евакуюють кров. У суглобів вводять суспензію гідрокортизону (для внутрішньо суглобових ін’єкцій), можна промити суглоб новокаїн-антибіотиковим розчином. Накладають стискальну пов’язку. Надалі проводять функціональну терапію (пасивні та активні рухи, масаж), парафінотерапію тощо. Розтяг суглоба (distorsio articulorum). Етіологія. Розтяг су¬глоба спричинюють травми, що зумовлюють надмірні тракцію, по¬ворот суглоба вздовж осі кінцівки, згинання й розгинання, а також поперечне зміщення суглобових кінців кістки. При цьому від кістки можуть відриватися ділянки капсули суглоба та його зв'язок; мож¬ливий крововилив у суглоб. Симптоми. Набрякання, болючість, кульгавість, спостерігаєть¬ся швидке згинання в момент відриву кінцівки (початок флексії), сильний біль під час поворотів. Діагноз установлюють на підставі анамнезу і клінічних симптомів. Лікування. Тв.і дають спокій, накладають іммобілізуєвальну пов'язку. В перші 48 год застосовують холод, після цього — парафі¬нотерапію, діатермію тощо. 3 Запалення сітківки, гнійний панофтальмит. Запалення сітківки {retinitis). Етіологія. Захворювання спричинюють механічні ушкодження, отруєння, дія яскравого світ¬ла, перехід запалення при захворюванні судинної оболонки, інфі¬кування, особливо при сепсисі, піємії тощо. Клінічні ознаки. Спостерігаються сльозотеча, світлобоязнь, гі-перемія кон'юнктиви, зниження зору. За гострого ретиніту зіниці звужені, за хронічного — розширені. Під час офтальмоскопії вияв¬ляють розширення судин сітківки, у хронічних випадках вони ста¬ють невидимими; спостерігають також крововиливи, набряклість та інфільтрацію сітківки. Прогноз — обережний (часто настає втрата зору). Лікування. Тв.у ставлять у темне приміщення, роблять субкон'юнктивальні ін'єкції 1 - 2 % розчину діоніну; для виключення акомодації ока атропінізують. На око призначають теплі пов’язки. Внутрішньовенно вливають розчин натрію йодиду. Гнійний панофтальміт (panophtalmitis purulenta). Етіо¬логія. Захворювання спричинюють проникні інфіковані рани ока; перехід на око гнійного запалення із прилеглих тканин, гнійне за¬палення окремих частин очного яблука тощо. Клінічні ознаки. Спостерігаються пригнічення тв.и, зни¬ження апетиту, підвищення температури тіла. В зв'язку з набряклі¬стю тканин орбіти настають екзофтальм, опухання повік, гіперемія кон'юнктиви, помутніння рогівки. За наявності проникної рани ви¬діляється гнійний ексудат; виявляються ознаки гнійного запалення судинної оболонки й сітківки. З часом настає гнійне розплавлення тканин ока. Прогноз — несприятливий: здебільшого втрачається зір. Крім того, процес може ускладнюватись менінгітом та енцефалітом. Лікування. На початку захворювання проводять енергійну за¬гальну та місцеву антибіотико- та сульфаніламідотерапію. У тяж¬ких випадках виконують евісцерацію або енуклеацію ока. Евісцерацію проводять під наркозом або місцевою анестезією. Вирізують рогівку і кюреткою видаляють вміст очного яблука, за¬лишаючи лише склеру. Око промивають антисептичним розчином і вводять тампон з антисептичним порошком та маззю. На повіки на¬кладають шви. Шви й тампон видаляють на 4-ту добу. 1 Фіксація та повал сільськогосподарських тв.. ВРХ фіксують так, щоб уникнути травм рогами. Для цього її фіксують за роги руками, мотузкою, яку можна прив'язувати до стовпа, тощо. Для надійної фіксації голови великим і вказівним пальцями руки стискають носову перегородку: однією рукою захоплюють ріг, а другою стискають носову перегород¬ку. Надійніше стискати носову перегородку спеціальними щипцями Грудну кінцівку фіксують за допомогою мотузкової петлі, яку накладають на п'ясток, кінцівку відривають від землі й утримують за мотузку; щоб полегшити фіксацію, мотузку перекидають через холку тв.и Тазові кінцівки фіксують мотузковою петлею, накладеною вище від заплес-нових суглобів. Для фіксації тазової кінцівки в піднятому положенні застосову¬ють міцну палицю завдовжки близько 1 м та мотузкову петлю. Останню накла¬дають на гомілку, закручують палицею, стиска¬ючи п'ятковий сухожилок так, щоб палиця зна¬ходилась на передній поверхні кінцівки. Два помічники беруть за обидва кінці палиці й під¬німають кінцівку вгору й назад При фіксації КОНЯ в стоячому положенні застосовують закрутку на верхню губу, яку накладають на 15 - 20 хв. Після цього губу масажують, щоб за¬побігти її некрозу. Грудну кінцівку коня фіксують руками або мотузкою, як це роб¬лять у великої рогатої худоби. Щоб підняти грудну кінцівку, стають збоку, обличчям до крупа. Упираючись однією рукою в плечовий суглоб, змушують коня перенести опору на протилежну кінцівку. Другою рукою захоплюють кінцівку за путову ділян¬ку і, згинаючи її в зап'ястковому суглобі, відривають від землі. У непокірливих тв. застосовують мотузкову петлю, перекидаючи кінець мотузки через холку. При фіксації свиней у стоячому положенні їх тримають за вуха і накладають петлю на верхню щелепу позаду ікол. Можна користуватися станком Собаці, надівають намордник або бин¬тують щелепи й кінці бинта зав'язують за вухами. Крім того, можна користува¬тись пристосуванням з двох дощок з отвором для шиї, який не пропускає голову тв.и. у лежачому положенні Повалення ВРХ та фіксацію її в лежачому положенні за способом Гесса здійснюють за допомогою довгої мотузки, яку одним кін¬цем закріплюють за роги, а другим позаду грудних і попереду тазових кінцівок обхоплюють груди й живіт тв.и петлями, які легко затягуються і стискають тіло тв.и. Мотузку накладають з протилежного боку від того, на який потрібно повалити тв.у. Під час на-тягування мотузки тв.а по¬вільно лягає. Голову тв.и притискують до землі при мак¬симально розігнутій шиї. Пова¬лення виконують три чоловіки: один тримає тв.у за голову, два натягують мотузку. Після повалення тв.и зв'язують її кінцівки. 2 Фімоз і парафімоз. Парафімоз - це неможливість втягнення статевого члена в препуцій. Виникає внаслідок травм статевого члена, новоутворень, відмороження, набряк препуція після кастрації. Симптоми: статевий член пасивно відвисає, припухлість поширюється у вигляді манжетки,циркулярно розміщеної поблизу головки статевого члена. У кільцеподібному потовщенні розвивається фіброзна тканина – щільна, неболюча; вправити член у препуціальний мішок стає неможливо. При тривалому відвисанні статевого члена втрачається тонус м*язів, що утруднює штучне вправляння його в препуціальний мішок. Прогноз Якщо парафімоз виник на ґрунті запального набряку препуція, то вміру ліквідації запалення він зникає. У разі великих набряків з виразками й некрозом тканин при новоутвореннях прогноз несприятливий. Лікування. Передусім усувають причину захворювання. Орган ретельно вимивають з милом, насухо витирають і вправляють в препуцій, якщо він не тримається на препуціального мішка на добу накладають один-два провізорних шви з тасьми. Якщо вправлення через опухання неможливе,статевий член підтягують пов*язкою до стінки живота. Бинтування повторюють 3-4рази з проміжками 2-3доби.За цей час припухлість зникає і статевий член вільно втягується в препуціальний мішок. В\В застосовують розчин новокаїну на ізотонічному розчині натрію хлориду з розрахунку 1мл розчину на 1кг маси. Виразкові поверхні змазують 1%спиртовим розчином піоктаніну або брильянтового зеленого. 3 Техніка застосовування холодних і теплих процедур. Охолодні компреси. Складений удвоє рушник змочують холодною водою, накладають на запалену ділянку тіла і закріплюють пов’язкою. Компрес міняють у міру його зігрівання. Тривале застосування охолодних компресів може спричинити мацерацію шкіри. Сухий холод. Гумовий мішок або міхур для льоду наповнюють грудочками льоду чи снігом і закріплюють гумовим бинтом або тасьмою на певній ділянці тіла тв.. Можна користуватися грілкою, заповненою холодною водою. Холодні ножні ванни. У брезентове відро або гумовий мішок наливають холодну воду й занурюють у неї кінцівку тв.. Воду міняють через кожні 5-10 хв. Холодні ножні ванни застосовують тільки на ділянці копит і пальців. Паролікування. Вапоризаці, або паролікування, полягає в дії на уражені тканини струменя гарячої водяної пари, що утворюється в спеціальних апаратах (вапоризаторах) або в автоклаві. Пара від пароутворювача надходить до ураженої ділянки тіла по товстій гумовій трубці, вільний кінець якої має наконечник і пристрій (скляну банку) для збирання конденсаційної вони. Щоб запобігти опікам, вільний кінець трубки, по якій надходить пара становить приблизно 50-60*С. Паролікування рекомендується проводити щодня впродовж 15-30 хв. Після закінчення процедури уражену ділянку тіла тепло укутують. Парафінолікування. Парафін розплавляють на водяній бані. Більшу каструлю наповнюють водою і ставлять на нагрівний прилад, а меншу ваповнюють парафіном і занурюють у першу. Парафін нагрівають до 60-90*С. ділянка тіла, яку лікують парафіном, має бути чистою, постриженою або вибритою. Поверхню ран осушують марлевими тампонами. Парафін можна застосовувати способом аплікацій або ванн. Парафінові аплікації. Поверхню шкіри ураженої ділянки за допомогою малярної щітки покривають 1-2 см шаром парафіну, нагрітого до 65%С. Поверх парафіну швидко накладають клейонку, а потім шар вати або шматок ковдри, який закріплюють бинтом чи косинкою. Пов’язку знімають через 45 хв або через добу. Парвфіно-марлеві аплікації. Готують марлеві серветки потрібної форми та розміру і кладуть їх у розплавлений парафін. Спочатку наносять на уражену ділянку шар парафіну, потім накладають 5-8 шарів марлевих серветок, просочених парафіном, швидко покривають їх клейонкою, шаром вати або шматком ковдри і закріплюють гумовим еластичним чи полотняним бинтом. Пов’язку залишають на 45 хв або на добу. Парафінові ванни застосовують при захворюваннях кінцівок. Спочатку поверхню шкіри змазують 2-3 рази розплавленим парафіном (цей шар захищатиме від можливого опіку). Потім на кінцівку надягають спеціально пошитий рукав з клейонки, нижній кінець якого зав’язують у вигляді кисета, і в мішок, що утворився, наливають парафін. Після заливання перших порцій парафіну накладають кілька турів бинтової пов’язки поверх мішка для рівномірного розподілу парафіну. Наступні тури спіральної бинтової по’язки роблять у міру заповнення мішка парафіном. Кінцівку укутують ватою або шматком ковдри. Пов’язку залишають на такій самий строк, як і в попередньому випадку. Озокеритолікування застосовують при підгострих та хронічних процесах. Озокерит розплавляється за температури 50-80*С. Застосовують його так само, як і парафін. Парафінові та озокеритові аплікації й ванни мають тривати не менш як 45 хв. 1 Кровотеча та методи її зупинки. Кровотеча (виливання крові з судин назовні чи в порожнини) може бути зовнішньою або внутрішньою. травматичні — виникають унаслідок ушкоджен¬ня судинних стінок; арозійні — як результат розпаду тканин; нейротрофічні — внаслідок ушкодження нервів; кровотечу, що ви¬никає після зняття джгута, називають паралітичною. Артеріальна кровотеча характеризується витіканням пульсую¬чого струменя яскраво-червоного кольору; при пораненні великих артерій швидко настає смерть від знекровлення. При венозній кро¬вотечі струмінь має темно-червоний колір; при ушкодженні дуже великих вен також можлива смерть тв.и; при пораненні неве-ликих вен кровотеча спиняється самостійно. При капілярній крово¬течі кров витікає краплями, які, об'єднавшись, можуть утворювати струмені. При паренхіма¬тозній кровотечі кров витікає з великої кількості дрібних артерій і вен ушкодженого органа; така кровотеча сильна й тривала. Скручування судини (торзування). Цей спосіб застосовують при ушкодженні невеликих судин. Судину, що кровоточить, захоплюють гемостатичним пінце¬том (Пеана, Кохера та ін.) і скручують навколо поздовжньої осі доти, доки вона не відокремиться із затиснутою в ній тканиною. Іноді судину скручують між двома пінцетами. В результаті цих прийомів стискається кінець кровоносної судини і скручується внутрішня оболонка, яка загортається в просвіт судини й полегшує утворення тромбу. Пере'вязування судини (лігування). Це найпоширеніший і найнадійніший спосіб спинення кровотечі, який виконують перев'язуванням судини та іншими прийомами. Перев'язування судини в рані. Кінець судини захоплюють кровоспинним за¬тискачем, відсувають від нього прилеглі тканини, після чого перев'язують її шовковою або кетгутовою ниткою; зав'язують вузол Великі кровоносні судини перев'язують після попереднього прошивання прилег¬лих тканин, що запобігає зісковзуванню лігатури До затискання судини пінцетом на тривалий час вдаються при кровотечах з великих судин у глибоких ранах (ділянка крупа й холки, сім'яний канатик тощо), коли після захоплення судини кровоспинним затискачем накласти ліга¬туру неможливо. Затискач залишають у рані на 24 - 48 год і більше. Знімають пінцет обережно, щоб не пошкодити тромб. Фізичні способи зупинки кровотечі полягають у застс суванні холоду або тепла. За низьких температур звужуються судя *ни (на 1-2 год), за високих — згортаються кров і тканинні білк* Використовують гумовий пузир з льодом, снігом або холодною вс дою. Як джерело тепла застосовують розжарене залізо, яким припі кають ділянку кровотечі: судини тромбуються, на поверхні ран: утворюється струп. Хімічні способи. До ранової поверхні притискують там пони, просочені скипидаром, 3 % розчином пероксиду водню, ОД розчином адреналіну, 10 - 20 % розчином антипірину тощо. Ге мостатичний ефект настає внаслідок звуження судин і посиленн здатності крові згортатися |