хирургия. Місцеве знеболення та його види
 Скачать 215.45 Kb.
|
|
3 Загальне дослідження зорової здатності тв.и. За допомогою анамнеза та уважного спостереження з'ясовують поведінку тварини. У разі зниження зорової здатності тварини стають лякливими, особливо коні; при наближенні до певних предметів (кущів, куп соломи тощо) вони кидаються вбік. У разі сліпоти на одне або обидва ока поведінка тварини змінюється - під час руху вона стає дуже обережною, високо підіймає кінцівки, неохоче рухається, натикається на предмети. Такі тварини постійно рухають вухами. З метою перевірки зорової здатності тварину ведуть на довгому поводі до будь-якої перешкоди (рейка на підставках, лавка тощо). Сліпі тварини наштовхуються на перешкоду, а за збереження зору - обходять її. Поперемінно зав'язуючи очі перед такою перевіркою, встановлюють зорову здатність кожного ока. 1 Предмет «хірургія, офтальмонологія і ортопедія», його зміст і зв’язок з іншими предметами, історія розвитку хірургії. Хірургічні маніпуляції з тв.ами відомі з часу приручення та одомашнення їх. У кам'яному віці вже вміли зрощувати переломи кісток, лікували травми, робили кастрацію тощо. Зна¬менитий лікар Авіценна виконував різні операції, успішно лікував пухлини, застосовуючи наркотичні речовини - опій, блекоту та ін. Історичний шлях розвитку хірургії охоплює тисячоліття. Його умовно поділяють на три періоди: I — період стихійних та емпіричних знань. У доісторичну епоху людства стихійно зароджувались елементи хірургії (знахарство, за¬ бобони, заговори тощо); II— анатомічний період — XVI ст. У цей період вивчали будову людського тіла на трупах людей і тв.. У 1543 р. А. Везалій на¬ писав книгу «Про будову людського тіла». В. Гарвей (1578 - 1657) вивчив кровообіг; А. Левенгук ,(1632 - 1723) сконструював мікро¬ скоп, що дало можливість проводити мікродослідження; III — експериментальний період, який, у свою чергу, поділяють на два періоди: Доантисептичний, коли лікарі не мали уявлення про мікроор¬ганізми як збудники хвороб та причини ускладнень. Хірургічне втручання часто ускладнювалося нагноєнням, сепсисом, смертю, тому хірурги нерідко відмовлялися від оперативного лікування; Антисептичний період, що розпочався після успішних дослі-джень у бактеріології Л. Пастера (1822 - 1895) та Дж. Лістера (1827-1912). Слово хірургія грецького походження (від cheir — рука і ergon — робота). В минулому під цим поняттям розуміли різні ручні прийоми, які виконувалися пере¬важно з лікувальною метою. Сучасна ветеринарна хірургія — це наука про профілактику та лікування хірургічних захворювань тв.. До її складу входять оперативна хірургія (з топографічною анатомією), загальна та спе¬ціальна хірургія (з ортопедією та офтальмологією). Опера¬тивна хірургія вивчає правила та способи виконання хірургічних операцій і нерозривно пов'язана з використанням даних анатомії. Топографічна анатомія вивчає взаємне розміщення органів і тка-нин різних ділянок тіла тв., а також проекцію внутрішніх орга¬нів на шкіру. Знання топографічної анатомії дає змогу осмислити операцію анатомічно, упевнено та правильно орієнтуватись у ході операції, чітко розрізняти органи й тканини. Загальна хірургія розглядає закономірності виникнення та роз¬витку хірургічної патології, її найхарактерніші ознаки, основні прин¬ципи лікування та запобігання їй без урахування конкретних особ¬ливостей, зумовлених її локалізацією, тощо. Наприклад, вивих ще¬лепового та вивих кульшового суглобів мають багато спільного: причини, механізм виникнення, найважливіші морфофункціональні зміни, принципи лікування, що й становить зміст загальної хірургії, ознвйомлює з особливостями перебігу тканин¬них реакцій, які виникають унаслідок хірургічного втручання, та з реакцією на них організму тв.и. Вона дає змогу виділити най-типовіші вади, що має велике значення в установленні певного діаг¬нозу, а також обґрунтовує лікувальні маніпуляції та застосування фармакологічних препаратів і фізіотерапевтичних процедур тощо. Спеціальна хірургія вивчає хірургічні захворювання окремих ділянок та органів тіла тв.и. Завдання її полягає в з'ясуванні конкретних ознак і перебігу захворювання. Так, при вивиху щеле¬пового суглоба утруднюється жування і тв.а відмовляється від корму, а вивих кульшового суглоба зумовлює кульгавість, що утруд¬нює або робить неможливим пересування тв.и. До складу спеціальної хірургії входять— ортопедія та офтальмологія. Ветеринарна ортопедія вивчає будову, функцію копит і копитець, профілактику та лікування їх захворю¬вань. Ветеринарна офтальмологія вивчає анатомію, фізіологію, методи дослідження і хвороби очей. 2 Наркоз різних видів тв.. Наркоз коней. Найбільшого поширення набув внутрішньовен¬ний хлоралгідратний наркоз, який з успіхом застосовують, зокрема, при кастрації. Готують 10 % розчин хлоралгідрату. Перед наркозом коня краще витримати на голодній дієті впродовж 12 - 18 год. Сплутують грудні кінцівки, надягають повал; розчин хлоралгідрату з розрахунку 1 мл/кг маси вводять у яремну вену за допомогою шприца Жане. При похитуванні коня (самодозування) ін'єкцію при¬пиняють і здійснюють його повалення та фіксацію в лежачому по¬ложенні. Наркоз триває З0 - 60 хв.. Досить ефективний спирт-хлоралгідратний наркоз (готують на 25 % спирті). Якщо внутрішньовенне введення з будь-яких причин неможли¬ве, застосовують інтраректальний наркоз, попередньо звільнивши від вмісту пряму кишку (вводять теплий 4 % розчин хлоралгідрату в дозі 10 - 15 г на 100 кг маси тв.и). Наркоз ВРХ. Обов'язковим є витримування на голодній дієті впродовж 12-24 год. Підшкірно ін'єкують атропін , а також інтраперитонеально, внутрішньом'язово чи внутрішньовенно вводять аміназин. Через 10-15 хв внутрішньовенно вливають 30% ректифікований спирт на ізотонічному розчині натрію хлориду. Сон настає швидко і триває 1 — 1,5 год. Замість спирту не¬рідко використовують 10 % розчин хлоралгідрату в дозі 0,8 - 1,0 мл на 1 кг маси, Наркоз кіз і овець. Найчастіше застосовують алкогольний нар¬коз. попередня голодна дієта. Добре діє тіопенталовий нар¬коз: в яремну вену вливають 5 % розчин тіопентал-натрію в дозі 15-20 мкг/кг маси. Наркоз триває 20 - 30 хв. Значно довше діє по¬тенційований тіопенталовий наркоз: ін'єкують літичну суміш, а че¬рез 10 – З0 хв розчин тіопенталу в дозі 10-15 мкг/кг маси. Трива¬лість наркозу — 45-70 хв. Наркоз свиней. У черевну порожнину вводять 2 % розчин гексе¬налу чи тіопентал-натрію в дозі 0,05 г/кг. Проколювання черевної стінки здійснюють на середині відстані від останнього ребра до маклака. Нерідко 5 % розчин тіопентал-натрію в дозі 15-20 мкг/кг маси ін'єкують у велику вушну вену. Першу половину розчину вводять швидко, другу — повільно; як тільки свиня впаде, вливання припи¬няють. Наркоз настає без збудження, миттєво і триває 15 – З0 хв. Щоб наркотична дія була тривалішою, застосовують потенційований нар¬коз (після введення літичної суміші ін'єкують 2/3 дози тіопенталу). Наркоз собак. Внутрішньовенно вводять 5 % розчин тіопентал-натрію (15 мкг/кг маси) і відразу до носа тв.и прикладають маску з хлоро-формом. Маску готують з цупкого па¬перу у вигляді видовженого конуса, біля вершини якого прорізують отвір. Тут розмішують гігроскопіч¬ну вату, яку попередньо змочують хлороформом. Добре діє потенційований наркоз.Спочатку внутрішньом'язово ін'єку¬ ють літичну суміш, а через 10 - 15 хв 3. Техніка ампутації хвоста. 1 Загальні принципи і методи лікування хірургічних захворювань. захворювань Залежно від патогенезу хірургічних захворювань лікувальні за¬ходи зводяться до: 1) виявлення й усунення причини захворювання; 2) нормалізації перебігу захворювання запобіжними заходами або ліквідацією яскраво виражених (гіперергічних) патологічних проце¬сів; 3) активізації захисних і відновних процесів (посилення крово¬обігу, фагоцитозу тощо); 4) підсилення загальних захисних сил ор¬ганізму й підтримання роботи всіх систем (серцево-судинної, дихан¬ня та ін.). Для лікування хірургічних захворювань у сучасній ветеринарній хірургії існує багато різних засобів і методів терапії, їх можна поді¬лити на такі групи: 1) оперативні методи лікування; 2) етіотропна, або причинна, терапія; 3) патогенетична терапія4) неспецифічна стимулювальна терапія; 5) фізичні методи лікування; 6) комплекс¬на терапія. Оперативні методи лікування. Оперативні методи лікування широко застосовують у ветеринарній хірургії. Є дві основні групи лікувальних операцій: паліативні й радикальні. Оперативний метод лікування застосовують при: 1) гострогнійних процесах у стадії дозрівання та утворення абсцесів; 2) гнійних процесах в анатомічних порожнинах (суглобах, бурсі, сухожилковій піхві, грудній порожнині, додаткових порожнинах носа та ін.), що супроводжуються накопиченням гною в них і неможливістю його відсмоктувати; 3) накопиченні гною в міжм'язовій та інших спо¬лучнотканинних проміжках; 4) прогресуючих некрозах тканин; Етіотропна, або причинна, терапія. Під цим видом терапії розуміють такий метод лікування, за якого хімічними антисептика¬ми й різними біологічними препаратами впливають на причину виникнення хвороби. Широко застосовують антибіотики, сульфа¬ніламідні засоби, фітонциди, бактеріофаги та ін. Патогенетична терапія — метод лікування, за якого викори¬стовують усі терапевтичні засоби, що діють на організм тв.и че¬рез нервову систему, підвищують його захисні властивості й тим са¬мим активно впливають на механізми розвитку і перебігу запаль¬ного процесу. В основі лікувальної дії засобів і методів патогенетичної терапії (наприклад, новокаїнова терапія) лежить слабке подразнення, що зумовлює поліпшення трофіки (живлення) тканин у патологічному осередку і зумовлює в організмі відповідні функціональні зміни. Механізм дії новокаїнової терапії досить складний. У ньому роз¬різняють два основних моменти: виключення (блокування) і слабке подразнення нервової системи. Фізичні методи лікування. Гідротерапія. В основі водоліку¬вання лежать місцеві подразнення й подразнення кори головного мозку через рецептори за допомогою механічної і термічної дії. Роз¬різняють воду: холодну (температура нижче за 20 °С), прохолодну (від 21 до 32 °С), індиферентну (33 - 35 °С), теплу (36 - 40 °С) і га¬рячу (понад 40 °С). Теплові водні процедури спричинюють активну гіперемію в ура¬жених тканинах і органах, поліпшують обмін речовин, підвищують лімфоцитоз та імунобіологічні властивості організму, зменшують біль, прискорюють процес розсмоктування запалення. Холодні водні процедури зумовлюють звуження кровоносних су¬дин, зменшують приплив крові, сповільнюють розвиток запального процесу, знижують збудливість і провідність нервової тканини, що сприяє затиханню болю. Ними користуються при внутрішніх крово¬течах і асептичних гострих запальних процесах, а також для спи¬нення капілярної кровотечі з носа, підвищення загального обміну речовин та функції м'язів. Холодні процедури — це охолодні комп¬реси, сухий холод, холодні ножні ванни, лікування глиною. Грязелікування. Для лікування хірургічних захворювань засто¬совують грязі мулові (озерного та річкового походження), сапро¬пелеві (морського походження), торф'яні — що утворюються в бо¬лотах. Грязь нагрівають до 40 - 55 °С і накладають у вигляді гря¬зьових коржиків, які зовні покривають клейонкою і ватником. Три¬валість грязьової процедури — від 20 до 40 хв. Перші 3-4 про¬цедури роблять щодня, а потім через день. На курс лікування при¬значають 10-20 процедур. Озокеритотерапія. Озокерит (гірський віск) — це продукт наф¬тового походження, складається з суміші твердих і рідких вугле¬воднів, мінеральних масел і смол. 2 Хвороби кровоносних і лімфатичних судин. 3 Техніка накладання бинтових пов’язок на різні ділянки тіла тв.. При накладанні пов'язки потрібно в праву руку брати головку бинта, а в ліву - його вільний кінець. Спинка бинта має бути обернена до поверхні тіла, а його головка - назовні від ділянки, яку бинтують. Після першого тубу бинта початкову його частину загортають на перший тур і закріплюють у такому положенні другим туром бинта. Бинтують зліва направо. На протилежному боці ділянки, яку бинтують, головку бинта перекладають з правої руки в ліву і бинт розгортають у протилежному напрямі, тобто справа наліво. Після накладання пов'язки кінець бинта розрізують ножицями уздовж і зав'язують вузлом. Початок і кінець пов'язки розміщують на боці, протилежному місцю ушкодження. Бинтову пов'язку слід накладати щільно, але не туго, щоб вона не перешкоджала крово- й лімфообігу, рівномірно прилягала, не сповзала і не заважала рухам тварини. Бинтують орган або частину тіла в такому положенні, в якому вони мають залишатися після накладання пов'язки. Накладання циркулярної пов'язки. Циркулярну пов'язку накладають у вигляді кількох колових турів бинта, що повністю закривають один одного. Ширина пов'язки не перевищує ширини бинта. Ці пов'язки застосовують для захисту невеликих ушкоджених ділянок, а також тих, що наближаються за формою до циліндричних. Крім того, циркулярними турами бинта починають і закінчують усі інші види пов'язок. Накладання спіральної та спіральної з перегинами пов’язок. Пов’язку починаючи знизу (кінцівки) 2-3 циркулярними турами; кожний наступний оберт ведуть навскіс угору, покриваючи ним попередній наполовину або на одну третину. Останній тур роблять циркулярним і закінчують вузлом. Спіральну пов’язку застосовують часто на нижніх відділах кінцівок, що мають циліндричну або близьку до неї форму (ділянка пута, п’ястка, плесна та ін.). спіральна пов’язка з перегинами відрізняється від попередньої тим, що на місцях нещільного прилягання бинта роблять перегини, які повторюють на кожному турі й за можливості по одній вертикальній лінії. Накладають її на ділянки тіла, що мають конусоподібну форму (передпліччя, гомілка, стегно, хвіст та ін.). накладання повзучої пов’язки. Повзучу по’язку застосовують для фіксації перев’язного матеріалу (при пов’язках гіпсових, шинних та ін.). Тури повзучої пов’язки йдуть гвинтоподібного знизу вгору, кожний наступний оберт має бути віддалений під попереднього на ширину бинта. Накладання вісімкоподібної пов’язки. Вісімкоподібну пов’язку накладають на путовому та копитовому суглобах і рогах жуйних. Бинтувати починають нижче від суглоба циркулярними турами, після закріплення яких бинт ведуть зліва направо і косо вгору, вище від суглоба роблять циркулярний тур, а потім спрямовують бинт косо вгору і т. д. Кожний новий косий тур має прикривати попередній на 2 третини. Накладання пов’язки на роги. Пов’язку на роги накладають так: роблять 2-3 циркуляних тури бинта біля основи здорового рога. Від нього бинт ведуть до хворого рога, попередньо покритого марлевою серветкою, і біля його основи також накладають кілька циркулярних турів. Після цього бинтують хворий ріг від його основи до верхівки і навпаки на зразок спіральної пов’язки з перегинами. Пов’язку закінчують кількома циркулярними турами на здоровому розі. Накладання пов’язки на хвіст. Хвіст бинтують від кореня до периферії, накладаючи біля кореня хвоста 2-3 тури циркулярної пов’язки, а потім – спіральну пов’язку. З кожним обертом прибинтовують пасмо волосся, складене петлею, чим запобігають зміщенню пов’язки. Волосся на кінці хвоста складають удвоє петлею і закріплюють кінцем бинта. До цієї петлі прикріплюють бинт або м’яку мотузку, за допомогою яких хвіст фіксують до шиї коня. Пов’язки на хвіст застосовують не тільки при його пораненні, а й для запобігання забрудненню кастраційних та інших ран у ділянці промежни, крупа і стегна. Накладання пов’язки на копито. Цю пов’язку накладають на піднятій кінцівці, починаючи циркулярним туром навколо вінчика. При цьому в п’ятковій частині вінчика початковий кінець бинта завдовжки 20-25 см залишають вільним для фіксації всіх наступних турів. Від вінчика бинт введуть через рогову стінку на підошву, а потім до вільного кінця бинта (його помічник тримає натягнутим), обводять навколо початкового, залишеного вільним, кінця бинта, після чого спрямовують у протилежному напрямі через підошву і рогову стінку вінчика, прикриваючи при цьому наполовину попередній тур. Накладають пов’язку доти, доки повністю не закривають копито кількома шарами бинта. Пов’язку закінчують зв’язуванням кінців бинта. Підошовну поверхню пов’язки змазують дьогтем – це запобігає вбиранню нею вологи. Для захисту бинтової пов’язки поверх неї накладають пов’язку з брезенту, клейонки, мішковини і закріплюють її тонкою мотузкою. Можна надягти черевик з брезенту або шкіри.
|