хирургия. Місцеве знеболення та його види

• Название: Місцеве знеболення та його види
• Дата: 24.06.2018
• Размер: 215.45 Kb.
• Имя файла: хирургия.docx
• Тип: Документы; #47744
• страница: 5 из 12

Особливості бар’єрної функції кон’юктиви. Кон’юктива характеризується значною реактивністю та певними видовими особливостями у здійсненні бар’єрної функції (В.Б.Борисевич). Кон’юктива зряченароджуваних тв. (з відкритими очима) являє собою лімфо епітеліальний бар’єр; вона містить під епітелієм дифузну лімфоїдну тканину та лімфатичні фолікули. Кон’юктива тв., що народжуються сліпими (фізіологічно незрілими), функціонує переважно як епітеліальний бар’єр: скупчення лімфоїдної тканини виявляється лише на внутрішній поверхні третьої повіки. Епітелій кон’юктиви повік та склепіння крім покривних клітин містить секреторні келихоподібні елементи, які виділяють слизову речовину полісахаридної природи з вираженими антимікробними й противірусними властивостями (В.Б.Борисевич), що утворює на поверхні кон’юктиви захисну плівку. Епітелій кон’юктиви очного яблука характеризується наявністю лише покривних клітин.


1)Рани, способи обробки та лікування ран. Рана (Vulnus)- це роз'єднання тканин, що супроводжується зяянням, кровотечею і болем. Розрізняють поверхневі, глибокі, проникаючі (у порожнини тіла), наскрізні рани і рани внутрішніх органів. Рана може бути асептичною, забрудненою й інфікованою (гнійною). Зяяння - найбільш специфічний і універсальний симптом рани. Диференціюють різані, кусані, колоті, забиті, розміжженні, вогнепальні й інші види ран. Вони можуть бути з вузькою і широкою зоною ушкодження тканин. В свіжих ранах роблять зупинку кровотечі. Проводять клінічне дослідження пораненої тварини і самої рани (оглядом, пальпацією, раньовим зондом, рентгенографією й ін.). Ліквідують забруднення, борються з інфікуванням, частково або цілком усувають зяяння рани, стимулюють регенерацію, забезпечують спокій. У глибоких і складних ранах роблять зондування. В процесі первинної хірургічної обробки, після припинення кровотечі, змазують рану дезінфектантом, видаляють волосся навколо рани, попередньо закривши її тампоном. Тканини в навкруги рани інфільтрують новокаїн-антибіотиковим розчином; при наявності сторонніх предметів, їх видаляють із рани. Припудрюють рану антисептичним порошком і накладають глухий або частковий шов. В останньому випадку застосовують дренажі (трубчасті, полосчаті з поліетиленової плівки й ін.). Рекомендується накладання пов'язки. На 3-4-й день проводять клінічний огляд; якщо рана сильно запалилася, частково або цілком знімають шви і усувають причину, що викликала ускладнення (кровотеча, інфекція й ін.). Пізня хірургічна обробка на відміну від ранньої, проводиться через декілька днів після поранення. Нерідко її виконують у випадках ускладнення інфекцією, що поширюється тільки в найближчій окружності рани, при відсутності лихоманки, виражених інфільтратів і болючості. Після затухання гострих явищ, після видалення ексудату і  належної антисептичної обробки, висікають шматки змертвілих тканин, застосовуючи дренажі, накладають частковий шов. Вторинна хірургічна обробка ран проводиться в тих випадках, коли первинною хірургічною обробкою не вдається створити умов, що сприяють успішному загоєнню. При скупченні в рані гною забезпечують його стік, для чого зазвичай видаляють частину швів або подовжують рану розрізом і дренують; при виявленні гнійних кишень роблять контрапертури. Вживають заходів для знищення інфекції. Надалі  нерідко використовують відкритий метод лікування. З утворенням грануляцій накладають шви. Допоміжні способи лікування ран. Хірургічна обробка - основний метод лікування ран; однак на додаток до неї нерідко використовують і різні допоміжні методи. У період самоочищення рани застосовують осмотичний спосіб терапії, вводячи в рану пухкий тампон, змочений гіпертонічним (8-9%) розчином натрію хлориду й ін.; при цьому підсилюється відтік рідин у ранову порожнину, що сприяє звільненню від мікробів і їхніх токсинів. У період гранулювання рани показане застосування рідкої мазі А.В.Вишневського, антисептичні розчини (фурациліну 1:5000 і ін.), мазі і розчини антибіотиків, сульфаніламідів. Процес загоєння ран прискорюють вітамінотерапією (вітаміни А, В і С), застосуванням імуномодуляторів (тімоген у дозі 5 мг/кг і ін.). Н.М.Хомин при відкритому методі лікування ран рекомендує використовувати порошок аеросилу (застосовують й інші сорбенти) на тампоні й антибіотик, розведений 30%-м димексидом (ДМСО), шляхом аплікації тривалістю 15-20 хв. У період самоочищення рани і початку гранулювання показане використання протеолітичних ферментів - протелін, папаїн, пепсидфаза, профензим, трипсин, хімотрипсин, фібролізин і ін. Їх застосовують у розчиненому вигляді, вводячи через трубчасті дренажі або змочуючи серветки, нерідко в суміші з антибіотиками, новокаїном і ін. Таке лікування сприяє лізуванню тканин, підсилює гранулювання, знищує мікрофлору. У ранню стадію ранового процесу гарний ефект дає УФ-опромінення в еритемних дозах. Вони прискорюють відторгнення змертвілих тканин, припиняють розмноження мікробів, стимулюють регенерацію, посилюючи утворення стійкого тканинного бар'єра. З цією же метою використовують УВЧ, попередньо забезпечивши стік ексудату. Добре себе зарекомендувало опромінення ран гелій-неоновим лазером; рекомендується 8 сеансів лазеротерапії 10-хвилинною експозицією кожна при потужності випромінювання 20 мВт і діаметром лазерної плями 20 мм.В період епітелізації рани застосовують підсушуючі присипки (танноформ, дерматол, вісмут і ін.), змазування 40% цинковою маззю, маззю ундециду, обліпиховою олією, діамантовим зеленим й ін.
2)Пупкові грижі. Пупкова грижа – зміщення внутрішніх органів черевної порожнини разом із очеревиною через пупковий отвір. При природжених грижах пупковий отвір залишається незарослим і поступово розширюється. Набуті грижі найчастіше виникають унаслідок травмування,надмірного напруження черевних м*язів зі збільшенням внутрішньо черевного тиску. Симптоми. В ділянці пупка виявляється випинання шкіри і прилеглих тканин. Якщо грижовим вмістом є петлі кишки,то прослуховується перистальтика. При вправній грижі,відтискаючи її вміст у черевну порожнину,можна відчути краї грижового кільця. При невправній грижі її вміст невправляється в черевну порожнину. Тяжким захворюванням є защемлена грижа,защемлення зумовлене стисненням грижового вмісту на рівні грижових воріт. Прогноз при вправних і в більшості випадків невправних гриж прогноз сприятливий,за наявності дуже широких грижових воріт – обережний.При защемлених – обережний або несприятливий. Лікування оперативне,консервативні методи (лейкопластир, бандаж, тиснучі пов*язки, втирання подразнюючих мазей) малоефективні.
3)Види і ступені кульгавості, дослідження хворих кінцівок. Кульгавість — це не хвороба, а розлад функції апарату руху. Залежно від характеру і сили ушкодження тканин, органів, загального стану виникають різні види кульгавості. Розрізняють три основних види кульгавості: висячої кінцівки, кінцівки, що спирається, і мішану кульгавість. Для правильного розуміння окремих видів кульгавості велике значення має таке поняття, як крок. Крок складається з двох відрізків: першого, або заднього, і другого — переднього. У здорової кінцівки обидва відрізки кроку однакові за своєю довжиною (рис. 65), а в хворої — неоднакові. Кульгавість висячої кінцівки характеризується неповним винесенням хворої кінцівки уперед і незначним підніманням її у період виносу. Спирання хворою кінцівкою відбувається нормально. Цей вид кульгавості виникає в разі порушення функції чи захворювання м'язів. У період спирання кінцівки діє статичний апарат (кістки, сухожилки, зв'язки). При цій кульгавості кінцівки внаслідок неповного винесення її вперед спостерігається вкорочення переднього відрізка кроку. Кульгавість кінцівки, що спирається, виявляється у фазі обпирання, а хвора кінцівка виноситься вперед нормально. Виникає при хворобах кісток, сухожилків, зв'язок, суглобів і копита. Така кульгавість може спостерігатись і при ураженні м'язів (триголового м'яза плеча, чотириголового м'яза стегна), які фіксують суглоби під час спирання. Вона характеризується значним скороченням фазиіирання. При цій кульгавості тв.а зовсім не обпирається хворою кінцівкою або тільки доторкується до землі копитом, або обпирається не на повну силу, тобто намагається скоротити тривалість навантаження на хвору кінцівку. Крок при цьому виді кульгавості вкорочений у задньому відрізку. Мішана кульгавість виникає при локалізації патологічного процесу в статичному і локомоторному апараті і супроводжується порушенням функції кінцівки як у фазі її обпирання, так і у фазі ви-сіння. Цей вид кульгавості може виникати також при захворюваннях проксимальних суглобів, деяких підсухожилкових сумок, плечового, кульшового й заплеснового суглобів.
1)Поняття про операції, їх класифікація і зміст. це механічна (іноді фізична або хімічна) дія на тканини й органи організму тв.и, найчастіше з лікувальною або діагностичною метою. Більшість сучасних операцій виконують за допомогою спеціальних інструментів. Окремі операції проводять на здорових тв.ах (кастрації, пластичні, косметичні операції та ін.). Операція має на меті зберегти або підвищити продуктивність тв. та їхню господарську цінність. руменотомія (від лат. rumen — рубець і грец. tome — розріз) — розтин рубця; для назв операцій використовують терміни, що складаються тільки з назв оперативних прийомів: резекція (лат. resectio — часткове відсікання), екстирпація (лат. extirpatio — вилущування), ампутація (лат. amputo — вирізую) — видалення периферичної ділянки органа тощо. Класифікація хірургічних операцій.Операції можуть бути криваві або безкровні (вправляння вивихів, катетеризація, накладання пов'язок тощо). Залежно від призначення розрізняють лікувальні, діагностичні, економічні та експериментальні операції. Лікувальні операції можуть бути екстреними (невідкладними); це має місце при ураженнях, що загрожують життю тв.и (ядуха, випадання нутрощів, кровотеча тощо). Термінові операції мають бути виконані в короткий строк, щоб запобігти швидкому розвиткові хвороби (наприклад, операції при злоякісних новоутвореннях — можливість метастазів). Нетермінові операції (наприклад, кастрація) можуть бути виконані в різний час залежно від умов (погодних, господарських тощо). За своїм характером операції можуть бути радикальними, тобто такими, що повністю усувають причину захворювання, і палеативними, які полегшують перебіг хвороби, не усуваючи її причину (трахеотомія, невректомія, прокол черева у зв'язку з асцитом тощо). Асептичні операції роблять на неінфікованих органах і тканинах; в усіх інших випадках виконують гнійні операції. Зміст операцій.Будь-яка хірургічна операція складається з трьох основних дій: 1) оперативний доступ — оголювання органа (наприклад, розтин черевної стінки при кастрації самок); 2) оперативний прийом — власне оперативне втручання на певному органі (наприклад, видалення яєчників — оваріектомія); 3) заключний етап — накладання швів, застосування пов'язки тощо.
2)Хвороби периферичних нервів. Парези і паралічі. Це повне або неповне припинення функцій нервів або м'язів. Припинення функцій нерва може відбуватися різними шляхами в залежності від того, в якому місці порушена провідність нервового стовбура. Якщо уражено первісне місце результату рухового імпульсу, тобто кора головного мозку, настає церебральний параліч; якщо порушена провідність нерва протягом спинного мозку - спинальний; якщо порушена провідність периферичного нерва - периферичний. Обмеження або повне припинення функції чутливого нерва, тобто параліч або парез його, називається анестезією; обмеження або повне припинення функції рухового нерва - параліч або парез рухового нерва. Розрізняють також невропатичні і міопатичні паралічі. При перших порушується функція нерва або центральної нервової системи; при другій - функція самої м'язи. Паралічі та парези чутливих нервів (анестезія) у ветеринарній практиці зустрічаються рідше, частіше - паралічі і парези рухових нервів. Клінічно параліч визначається таким станом м'язів, при якому рефлекторна здатність скорочення поперечно-смугастого м'язу знижена (парез) або зовсім відсутній (параліч). Парези і паралічі можуть проявлятися у вигляді моноплегії - поразка однієї кінцівки; параплегії - параліч обох грудних чи тазових кінцівок; гемиплегії - параліч однієї половини тіла (така патологія у домашніх тварин зустрічається дуже рідко); тетраплегії - параліч грудних і тазових кінцівок (виникають при ураженні довгастого мозку). Етіологія. Причини паралічів і парезів полягають у запальних процесах, що викликаються пораненнями, забоями та розтягненнями нерва; повільно дедалі більшим притисненням нерва, наприклад пухлиною, абсцесом або гематомою. Може розвинутися токсичний і ревматичний парез або параліч. Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак. Клінічні ознаки. При парезі периферичних нервів відзначається мляве, уповільнене скорочення м'язів при згинанні або розгинанні кінцівки або повне вимкнення функції відповідних м'язів при збереженні тактильної чутливості (глибокий парез). На відміну від цього при периферичному паралічі повністю вимикаються скорочувальна функція м'язів і всі види чутливості дистальніше зони ушкодження. Опорна і рухова функції кінцівки порушуються. Паралізовані м'язи атонічна, рефлекси шкірний і сухожилковий відсутні, в подальшому розвивається атрофія. Для центральних паралічів характерне посилення сухожильних рефлексів і підвищення тонусу паралізованою м'язи. Для уточнення ступеня пошкодження нервового стовбура доцільно досліджувати його електрозбудливість. Перебіг і розповсюдження паралічу в деякій мірі дають вказівки на його причину. Так, повільно розвивається параліч дає підставу припустити, що причина його криється в пухлині, що давить в міру свого розвитку на нерв; швидко розвивається параліч вказує на механічне пошкодження. Паралічі простудного походження протікають більш сприятливо, ніж викликані важкими ушкодженнями. Хронічні паралічі важче піддаються лікуванню, а за наявності значних рубців успіх може бути досягнутий лише після оперативного їх висічення і зшивання кінців нерва. Лікування має бути комплексним і охоронним. Воно малоефективне при запущених паралічах з ознаками глибоких м'язових атрофій вторинних контрактур, трофічних виразок. При свіжих травматичних та іншої етіології парезах і паралічах необхідно створити спокій. Для зняття болю, місцевого розширення судин, активізації кровообігу доцільна коротка новокаїнова блокада і блокада симпатичних вузлів з гідрокортизоном (0,002 мг / кг маси тварини) з наступним теплим закутуванням (протягом першої доби неприпустимі масажі і застосування значних теплових процедур). Показане внутрішньом'язове введення вітамінів, прозерину, дибазолу або стрихніну. Комплекс ін'єкцій великим тваринам слід виконувати за такою схемою: перший день - вітамін B12 (0,008 - 0,01); другий день - прозерин (0,01), або дибазол (0,3 - 0,5), або стрихнін (перша ін'єкція - 0,03; другого - 0,04, а третина - 0,05 і далі в порядку спадання, потім після 3-денної перерви ін'єкції стрихніну повторюють в тому ж порядку). Ін'єкції вітаміну та інших препаратів роблять щодня. Всього роблять 10-15 ін'єкцій кожного із зазначених препаратів. Показана фарадизація, що запобігає розвиток атрофічних процесів в паралізованих м'язах. В цей же час за відсутності болів лікування можна поєднувати з масажами, застосуванням парафінових, озокеритових аплікацій з метою поліпшення кровопостачання і лімфовідтоку із зони паралізованого нерва. При хронічних парезах і паралічах для розпушення рубців і розсмоктування їх використовують пірогенал, тканинні підсадки (рубцева тканина, насінники, кришталик). Якщо таке лікування в поєднанні з лазерним опромінюванням і ін'єкційної терапією не сприяє відновленню провідності нервових імпульсів, то оперативно січуть рубець і возз'єднують кінці нерва або припиняють лікування і вибраковують тварина.
3)Запалення повік та слизової оболонки ока. (blepharitis). Етіологія. Дія на повіки механічних, термічних та хімічних чинників; іноді блефарит виникає при інфекційних і паразитарних хворобах. Клінічні ознаки.Спостерігається гіперемія та потовщення країв повік, очна щілина звужується. При лускатому блефариті на краю повік утворюються лусочки, виявляється свербіж, випадають вії. При виразковому блефариті біля основи вій утворюються невеликі виразки. Нерідко вії випадають. Після загоєння виразок залишаються рубці, в зв'язку з чим потовщується край повік і виникає виворот їх. При глибокому блефариті спостерігається значне опу хання повік, які стають болючими і гарячими на дотик. Спостерігається гіперемія кон'юнктиви, наявність гнійного ексудату, може утворюватися абсцес. Ячмінь — обмежена форма гнійного блефариту, при якому відбувається гнійне запалення мейбомових залоз і волосяних мішечків. Прогнозздебільшого сприятливий. Лікування.При поверхневому блефариті шкіру повік обробляють 3% розчином борної кислоти і змазують двічі або тричі на добу антисептичними мазями та емульсіями (дибіоміциновою, тетрацикліновою, синтоміциновою та ін.). При виразковому блефариті шкіру повік обробляють 3%розчином борної кислоти, уражені місця змазують антисептичними мазями (тричі на добу). Після розм'якшення кірок їх знімають, а виразки припікають 4% розчином ляпісу або 5% спиртовим розчином йоду. У товщу повік біля їх основи вводять антибіотико-новокаїновий розчин. Виконують також пункцію абсцесу з наступним промиванням порожнини антисептичним розчином. Застосовують антибіотикові мазі. Запалення слизової оболонки ока(coniunctivitis)трапляється часто і нерідко поєднується із запаленням рогівки (керато-кон'юнктивіт). Етіологія. Кон'юнктивіти виникають унаслідок механічних ушкоджень, наприклад дії пилу, сторонніх тіл, подразнень віями при завороті повік тощо, дії мікроорганізмів (стрептококів, стафілококів, хламідій тощо), паразитів (телязій), хімічних речовин (кислот, лугів, вапняного і цементного пилу, аміаку тощо), фізичних чинників (опіків, ультрафіолетового випромінювання тощо). Запалення сполучної оболонки ока може розвинутись при нестачі вітаміну А. Мит, чума собак, пастерельоз тощо також супроводжуються запаленням слизової оболонки — так званим симптоматичним кон'юнктивітом. Клінічні ознаки.Кататаральний кон'юнктивітможе бути гострим або хронічним. У першому випадку спостерігається сильне почервоніння і припухлість кон'юнктиви, світлобоязнь, спазм повік, витікання серозного або серозно-слизового ексудату; в другому — гіперемія незначна, кон'юнктива жовтувато-червонуватого кольору, світлобоязні немає, але сосочки та фолікули _% кон'юнктиви збільшені, тому вона бархатиста на вигляд. При фібринозномукон'юнктивітіспостерігаються випотівання фібринозного ексудату та явища некрозу кон'юнктиви, на поверхні якої знаходять фібринозну плівку. Має місце світлобоязнь. Гнійнийкон'юнктивіт.Ознаки запалення кон'юнктиви супроводжуються виділенням гнійного ексудату. Запальний процес може переходити на рогівку. Флегмонозний кон'юнктивіт.Гнійне запалення охоплює не тільки кон'юнктиву, а й прилеглу сполучну тканину. Кон'юнктива значно набрякає і випинається з очної щілини, яка сильно звужена. Фолікулярний кон'юнктивіт— досить поширена форма запалення кон'юнктиви у сліпонароджуваних тв., зокрема у собак. Гландулярний к о н 'ю н к т и в і т. За цієї форми запалення кон'юнктиви спостерігається гіперплазія поверхневої сльозової залози третьої повіки (рис. 111). Край останньої збільшується в об'ємі й випинається з очної щілини Далі настає загоюванн Рубець, що утворився на місці виразки, частково розсмоктується. У розвитку кератиту стадія абсцедування необов'язкова. В окремих випадках виникають лише ерозії рогівки, які загоюються без порушень її прозорості. Хламідіозний керато кон'юнктивітнайчастіше трапляється у свиней, вражаючи в першу чергу новонароджених поросят. Перехворілі нерідко сліпнуть. Діагноз здебільшого встановлюють на підставі клінічних ознак. Прогноз.За винятком «сухого», хронічного, флегмонозного, фібринозного кон'юнктивітів та інфекційного кератокон'юнктивіту прогноз сприятливий. Лікування.За гострого катарального кон'юнктивіту око промивають 3 % розчином борної кислоти та вводять краплі 0,25 - 2 % розчину цинку сульфату (діє в'яжуче), нерідко в суміші з 1 % розчином новокаїну. У разі хронічного катарального кон'юнктивіту кон'юкти-вальний мішок промивають 1 - 3 % розчином срібла нітрату і відразу швидко — 1 % розчином натрію хлориду.