хирургия. Місцеве знеболення та його види

• Название: Місцеве знеболення та його види
• Дата: 24.06.2018
• Размер: 215.45 Kb.
• Имя файла: хирургия.docx
• Тип: Документы; #47744
• страница: 6 из 12

1)Обезрожування дорослих тв.. Ампутація рога у ВРХ. Операцію ампутації рога проводять на добре зафіксованій тварині(в станку) носовими щипцями. Непокірним тваринам ін’єктують 10-20 мл 2,5% розчину аміназину. Знеболюють нерв рога: голку вколюють під шкіру на середині відстані між орбітою і основою рога по краю зовнішнього лобного гребеня, приєднують шприц і ін'єктують 10-15.мл З % розчину новокаїну (2 % Тримекаїну). Щоб запобігти кровотечі, на основу рога накладають гумовий джгут. А щоб кров не затікала в пазуху, голову тварини нахиляють убік. Ріг перепилюють пилкою краще дротяною (запобігає кровотечі внаслідок теплової коагуляції). Якщо перепилюють листковою пилкою, то після ослаблення джгута спиняють кровотечу, надовбуючи судини в кістці кінчиком скальпеля. На куксу накладають пов’язку з антисептичною маззю чи емульсією. З метою прискорення процесу загоєння операційного дефекту застосовують «глуху» ампутацію рога. Тварину фіксують так само, як і в попередньому випадку і роблять ін'єкцію нейролептику і провідникове знеболювання нерва рога та підблокового нерва (голку вколюють в очну ямку трохи вище від медіального кута ока в ділянці вирізки орбіти і просувають вглиб на З-4 см в напрямі основи протилежного вуха; ін'єкують 10-20мл 3 % розчину новокаїну). Для знеболювання гілочок шийних нервів додатково позаду рога під шкіру ін’єктують 0,25-0,5 %розчин анестетику у вигляді півмісяця. Після обробки операційного поля біля основи рога роблять два розрізи завдовжки 6-7 см: один вздовж міжрогового, а другий - вздовж зовнішнього лобового гребеня. Обидва розрізи сполучають круговим розрізом навколо основи рога. Відпрепаровують шкіру. Ріг перепилюють дротяною пилкою, спиняють кровотечу і після антисептичної обробки накладають глухий шов, який видаляють на 10-12-й день.
2)Хвороба вуха. Гематома вушної раковини і запалення вуха. Етіологія. Гематома вушної раковини (отематома) розвивається внаслідок різних механічних ушкоджень (защемлення, стискання, удари, смоктання у телят, укуси у собак, канібалізм у свиней та ін..). запалення зовнішнього вуха виникає в разі скупчення й розкладання вушної сірки, екземи вуха, потрапляння у вухо інфікованих предметів і паразитів. Запалення середнього і внутрішнього вуха виникає як ускладнення при запаленні зовнішнього вуха, а також унаслідок тяжких травм у ділянці скроневої кістки. Гнійне запалення середнього вуха у свиней виникає як ускладнення при гнійних ринітах і фарингітах, причиною яких є різке охолодження тв., вологість у приміщеннях та насичення повітря амніаком. Клінічні ознаки. При ушкодженні артерій вуха на зовнішній або внутрішній (частіше) поверхні вушної раковини з’являється болюча флуктуюча припухлість. Тв.а опускає голову донизу і схиляє у бік хворого вуха. Запалення зовнішнього вуха супроводжується гіперемією видозміненої шкіри, що вистилає слуховий хід, і барабанної перетинки, слуховий хід заповнюється ексудатом. Наявність паразитів спричинює подразнення стінок слухового ходу, внаслідок чого тв.а трясе головою, розчухує вухо, робить манежні рухи, нахиляючи голову в бік хворого вуха. При гнійному запаленні зовнішнього вуха слуховий хід заповнюється липким гнійним ексудатом з неприємним запахом, який, виділяючись назовні, склеює волосся на внутрішній поверхні вушної раковини. Характерною ознакою запалення є плеск ексудату, що прослуховується при пальпаторному дослідженні. Запалення середнього і внутрішнього вуха може бути катаральним і гнійним. При катаральному запаленні середнього і внутрішнього вуха виникає сильний біль при пальпації. Тв.а нахиляє голову в бік хворого вуха, втрачає апетит. При гнійному запаленні середнього і внутрішнього вуха загальний стан тв.и пригнічений, температура тіла підвищена, дихання утруднене внаслідок риніту і фарингіту, з’являються ознаки паралічу лицевого нерва; тв.а втрачає рівновагу, під час руху хитається, падає або прямує вперед, іноді робить манежні рухи. При ураженні обох вух тв.а під час руху хитає головою. Часто хворі лежать на одному боці, при повертанні їх на другий бік вони знову набувають попереднього положення. У поросят гнійні маси заповнюють усю барабанну порожнину, спричинюють карієс стінки кісткового міхура з руйнуванням його і виходом гнійних мас у ділянку шийних м’язів. При руйнуванні барабанної перетикни із зовнішнього слухового ходу витікає гнійний ексудат. Прогноз. При гематомах вушної раковини і запаленні середнього і внутрішнього вуха – обережний або несприятливий, особливо у поросят, оскільки вони внаслідок цих захворювань худнуть, відстають у рості. Якщо отит ускладнюється менінгітом, сепсисом, тв.и можуть загинути. Лікування. Не раніше 4-5 днів роблять розріз. Вміст видаляють, відшаровану шкіру наскрізним вузловатим швом з валиками скріплюють з хрящем вушної раковини. Накладають пов’язку, собакам – комірець. При зап. зовн. вуха очищають і обробляють 3% розчином пероксиду водню або питної соди, калію перманганату (1:1000), етакридину лактату (1:5000) тощо. Потім вводять краплі антибіотиків (пеніциліну, стрептоміцину та ін..), йод-гліцерину, камфорної олії ті інших антибіотичних засобів. Зменшує біль застосування 3% розчину новокаїну на гліцерині або 1% розчин дикаїну. При гійному зап. сер. вуха проколюють барабанну перетинку, видаляють ексудат, місцево або внутрішньом’язово застосовують антибіотики. У свиней роблять трепанацію кісткового міхура за методом М.В.Морева. у слуховому ході тв. нерідко виявляють сторонні тіла й паразитів. Клінічні ознаки наявність сторонніх предметів спричинює сильне подразнення, яке призводить до зап. зовн. вуха – тв.и трясуть головою, вухами, розчухують вухо. Рух комах і паразитів у слуховому ході зумовлює сильний неспокій, який у ВРХ і собак нагадує неспокій, що спостерігається при сказі. Іноді тв. роблять манежні рухи. Під час огляду зовн. слухового ходу (отоскопія) виявляють сторонній предмет. Прогноз в усіх випадках – сприятливий. Лікування. Сторонні предмети вимивають теплою водою, краще з антисептичною речовиною (через шприц Жане, зі спринцівки), або захоплюють її пінцетом. Проти паразитів застосовують 2% розчин креоліну, 5% розчин гексахлорану на риб’ячому жирі; використовують інші акарицидні препарати. Для видалення сірчаних пробок їх спочатку розм’якшують камфорною чи вазеліновою олією, а потім (через 1-2 дні) вухо промивають теплим 2% розчином питної соди. Вологу з вуха видаляють сухим тампоном (обов’язково!). Профілактика. При огляді хворої тв.и слід звертати увагу на орган слуху для виявлення можливих перших ознак його захворювання; не допускати потрапляння в слуховий хід сторонніх тіл, проводити проти паразитарні заходи.
3)Рани в ділянці підошви та стрілки. Ці рани можуть траплятися у всіх копитних тв.. Етіологія, клінічні ознаки, діагноз. Рани виникають у разі проколювання цвяхами, дротом, склом тощо. У худоби прокол най частіше локалізується поблизу аксіального жолобка, де на глибині близько 10 мм залягає кінцева ділянка сухожилка. Проколювання останнього нерідко супроводжується його некрозом, запаленням човникової сумки, пальцевої сухожилкової піхви, копитцевого суглоба. У коней колоті рани найчастіше бувають у ділянці стрілки. Спостерігається кульгавість кінцівки, що спирається. При розчищенні виявляють канал проколу, іноді стороннє тіло. У разі ускладнення проколу інфекцією загальний стан тв.и погіршується, посилюються кульгавість, болючість, з'являється припухання пальців. Лікування.Видаляють стороннє тіло. Після розчищення і підготовки операційного поля копитним ножем і скальпелем навколо каналу проколу видаляють ріг та інші ушкоджені тканини на всю глибину проколу. Для знеболювання застосовують міжпальцеву анестезію (або знеболюють за Шабровим), джгутом спиняють кровотечу. Рану притрушують антисептичними порошками і накладають пов'язку.
1)Анаеробна, гнильна та специфічна інфекція. Під анаеробною інфекцієюрозуміють тяжке ускладнення ран, що відбувається під впливом специфічних збудників, які належать до групи чотирьох: Clostridium perfringens, СІ. oedematiens, СІ. Septi-сит, СІ. histolyticum та ін. В асоціації з цими збудниками при анаеробній інфекції часто трапляються представники гнильної групи, гноєтворні мікроби та ін. Патогенні анаероби постійно живуть у кишках тв. і людини, їх багато в землі, особливо поблизу тв.ницьких приміщень, на покривах тіла тв.. Етіологія.Анаеробна інфекція розвивається в ранах, де для них є сприятливі умови: 1) відсутність вільного доступу повітря в глибину рани; 2) ушкодження великих кровоносних судин; 3) наявність у рані сторонніх предметів, розтрощених м'язів, уламків кісток, жмутків шерсті. Розвитку анаеробної інфекції сприяють ослаблення організму, що виникає при великій втраті крові, недостатній годівлі, перевтомі, авітамінозах, наявність у рані мікробів, що поглинають кисень. Патогенез.Потрапивши в рану і пристосувавшись до відповідних умов, анаеробні мікроби починають швидко розмножуватися й виділяти продукти, такі як гіалуронідаза, фібринолізин та ін. Під їх впливом у тканинах відбувається цукролітичні, гемолітичні та некротизуючі процеси з утворенням газів. З'являється набряк, тромбуються судини, некротизуються тканини, розвивається інтоксикація організму, погіршується робота серця, уражується центральна нервова система, і тв.а може загинути від токсичного шоку. Клінічні ознаки.Інкубаційний період анаеробної інфекції триває від 2 до 5 діб. У деяких випадках перші ознаки інфекції можуть виявитися через добу або кілька тижнів чи місяців. Спочатку виникає сильний біль, який надалі зменшується, і набряк, що швидко поширюється на м'які тканини. Температура тканин у ділянці ураження підвищена тільки на початку анаеробного процесу, а потім знижується внаслідок тромбозу кровоносних судин. У тканинах скупчуються гази, які легко виявляються при перкусії або голінні шерсті («симптом бритви»). Тканини в рані мають колір вареного м'яса, а виділення нагадують м'ясні помиї з неприємним запахом. Підвищення температури тіла й пригнічений стан спостерігаються тільки на початковій стадії захворювання. З поглибленням інтоксикації прискорення пульсу наростає, а температура тіла залишається малопідвищеною. Тв. охоче бере корм і буває дещо збудженою (ейфорія). Смерть настає при явищах токсичного шоку. Прогноз.Тв. у можна врятувати лише на початку захворювання, коли лікування розпочато вчасно. Взагалі прогноз сумнівний або безнадійний. Лікування.Оперативне втручання термінове й невідкладне до різких клінічних проявів захворювання. Хворих тв. ізолюють, перев'язний матеріал, забруднений ексудатом, спалюють. Перед початком операції, яка полягає в широкому розрізі осередку інфекції й видаленні мертвих тканин, проводять новокаїн-антибіотикову інфільтрацію по периферії зони набряку. Після операції в рану закладають пухкий марлевий дренаж, просочений скипидаром з олією у співвідношенні 1:1, лікарські речовини на жировій основі, гіпертонічні розчини, 1 - 2 % розчин калію перманганату та ін. На велику увагу заслуговують внутрішньо-м'язові ін'єкції антибіотиків та оксигенотерапія (М.В. Плахотін). Профілактика.Своєчасна і правильна первинна хірургічна обробка ран. За наявності специфічних сироваток слід їх увести, якщо рани дуже забруднені й розтрощені. Інструменти після використання обов'язково кип'ятити. Більшість збудників гнійної інфекції належать до аеробів. Вони постійно живуть на шкірі, слизових оболонках, предметах догляду, збруї, у навколишньому середовищі і, проникаючи в організм через ушкоджені покриви (шкіру, слизові оболонки), спричинюють запальний процес, який супроводжується нагноюванням. Гнійний процес може розвиватися в усіх тканинах і органах тв.ного організму. Клінічно гнійна інфекція виявляється у вигляді фурункула, карбункула, абсцесу, флегмони, сепсису. Найпоширенішими збудниками гнійної інфекції у тв. є такі гноєтворні мікроорганізми: стафілококи (білий, жовтий, золотистий та ін.), стрептококи (короткий, довгий, гемолітичний та ін.), пневмококи, синьогнійна паличка, коринебактерії та кишкова паличка. Збудника гнійної інфекції визначають за допомогою мікроскопічного та культур а льного дослідження. За характером ексудату, його консистенцією, кольором, запахом можна також деякою мірою встановити збудника. Якщо гнійний ексудат (гній) густий, сметанопо-дібний, білого або жовтого кольору, — він зумовлений стафілококовою інфекцією. Гнійний ексудат за наявності синьогнійної палички має смарагдовий відтінок та нудотний запах, що нагадує запах черемхи. Слід враховувати, що цей збудник легко переноситься від однієї тв.и на гранулюючу рану іншої. Це потребує належних профілактичних заходів при лікуванні хворих. Гній за наявності кишкової палички має неприємний запах, сірий колір, часто в ньому містяться гази. Отже, гній — це ексудат, що утворюється при гнійному запаленні, каламутна маса неприємного запаху, вершкоподібної або рідкої консистенції, складається з гнійної сироватки та гнійних тілець. Гнійні тільця являють собою мертві лейкоцити різної стадії дегенерації. Гнійна сироватка містить більше білків і протеолітичних ферментів, ніж сироватка крові, і не зсідається.
2)Характеристика нормальних копит і копитець у тв.. Копита парнокопитних тв. називають копитцями; термін копито застосовують у непарнокопитних тв. (коня, осла та ін.), а також як загальну назву цього органа у всіх копитних тв.. У великої рогатої худоби, овець і свиней на кожній кінцівці є два основних — третій і четвертий та два рудиментарних — другий і п'ятий пальці. Боки третього (медіального) та четвертого (латерального) пальців, звернених один до одного, називають аксіальними (від лат. axis — вісь), а протилежні їм — абаксіальними.Копитце — складова частина пальця. Воно покриває копитцеву, частково вінцеву, а також човникову кістки, які утворюють копит-цевий суглоб. Під кінцевою частиною сухожилка глибокого пальцевого згинача розміщена човникова сумка На копитці розрізняють верхній(вінцевий) і нижній (підошовний) краї. Стінку умовно поділяють на передню (дорсальну), аксіальну (міжпальцеву) і абаксіальну (про тилежну міжпальцевій). Різкий пе регин дорсальної стінки при переході її в аксіальну називають ребром, або канатом, копитця, нижній край якого входить до складу зачіпної частини. Більшу частину підошовної польної та стінної ділянок. Підошва у вигляді малопомітної вузької смужки прилягає до підошовного краю стінки. Біла лінія (місце з'єднання стінки й підошви) не виражена. Епідерміс облямівки формує порівняно м'який трубчастий ріг, а вінчика — досить міцний і твердий шар захисного рогу стінки копитець. Цей ріг у худоби та свиней порівняно тонкий (у зв'язку з незначною опуклістю вінцевого валика) і має трубчасту форму. Епідерміс сегмента стінки представлений роговими листочками. Копитця свиней менші за розміром, мають добре розвинені м'якуші, що у вигляді подушечок виступають над підошовною поверхнею. Ріг м'якушів надто тонкий, м'який, еластичний. Сплющуючись під час опори, м'якуші сприяють розширенню копитець у їхній задній ділянці, тобто відіграють активну роль у механізмі копитець. Тому копитця свиней досить чутливі до тиску, особливо на жорстку основу. Для копитець овець найхарактернішим є наявність міжпальце-вого мішечка — міжпальцевого синуса, що являє собою заглиблення шкіри на дорсальній поверхні між першими фалангами третього й четвертого пальців. Численні сальні залози стінок синуса (між-пальцева залоза) утворюють жирову речовину, що захищає епідерміс від втрати вологи й надає йому еластичності. Кінцівка коня закінчується одним пальцем, вкритим знизу копитом. Копитова кістка доповнена копитовими хрящами. На копиті коня розрізняють передню (дорсальну), внутрішню (медіальну), зовнішню (латеральну) та заворотні стінки. Підошва значно розвинена і займає більшу частину підошовної поверхні, посередині якої м'якуш формує стрілку. Добре виражена біла лінія (завдяки вторинним листочкам).
3)Техніка застосовування наркозу і місцевого знеболення. Місцева анестезія порівняно з наркозом безпечніша й простіша у виконанні. Дози анестетиків нешкідливі для хворих тв.. Вони діють на периферичні нерви та їхні закінчення, зумовлюючи знеболення певної ділянки. Місцевого знеболення можна досягти також механічними та фізичними засобами Широкого застосування набули розчини новокаїну (при інфільтраційній анестезії — 0,25 - 0,5 %, при провідниковій — 2 - 4 %). Целновокаїн показаний при інфільтраційній анестезії (для свиней — 0,5 %, великої рогатої худоби — 1,0 % розчин). Порівняно з новокаїном характеризується глибшою та тривалішою дією. Дикаїн. Розчиняється в 10 частинах води, розчин при кип'ятінні не розкладається. Його анестезувальна дія в 10-15 разів сильніша, ніж новокаїну. Через велику токсичність дикаїн застосовують переважно для поверхневої анестезії в офтальмології. Наркоз може бути поверхневим (незначне гальмування загальної чутливості), його називають коротким (неповним), або оглушенням, та глибоким, за якого спостерігається значне зниження чутливості та гальмування рефлекторної діяльності (він досить небезпечний, якщо зумовлюється якимсь одним препаратом). застосування наркозу. Введення наркотичних препаратів у вигляді пари через дихальні шляхи називають інгаляційним наркозом, (використовують ефір, хлороформ, оксид нітрогену та ін.); за всіх інших шляхів уведення наркотичних речовин говорять про неінгаляційний наркоз. Неінгаляційний наркозможе бути внутрішньовенним (введення в яремну вену коневі розчину хлоралгідрату), інтраректаль-ним (застосування хлоралгідрату у вигляді клізми), пероральним (вливання великій рогатій худобі спирту через рот), інтраперито-неальним (ін'єкція в черевну порожнину 2 % розчину тіопенталу), внутрішньом'язовим (внутрішньом'язова ін'єкція розчину гексеналу) тощо.
1)Випадіння прямої кишки. з анального отвору більшої чи меншої частини прямої кишки з вивертанням її слизової оболонки назовні. Може виникати внаслідок посиленого тиску в неї з боку органів черевної порожнини,при захворюваннях травного каналу,що супроводжується проносами,запорами,тимпанією;при родах із тривалими сильними потугами;під час операції без знеболювання. Симптоми При неповному випадінні тільки слизової оболонки прямої кишки акт дефекації утруднюється. Слизова оболонка що випадає з відхідника, гіперемована, синюшного кольору, набрякла. При повному випаданні видно грушоподібне тіло зі сфінктера прямої кишки. ЛікуванняЗалежно від стану слизової оболонки застосовують різні способи лікування. Слизову оболонку відхідника,що випала обмивають холодним розчином етакридину лактату 1:500,змащують атисептичною маззю і обережно вправляють і накладають кисетний шов. У випадках повного випадання прямої кишки проводять її резекцію або втягування прямої кишки в тазову порожнину. Резекцію застосовують при некрозі та глибоких ураженнях,зміщенні частини прямої кишки за межі сфінктера,а також у разі постійних рецидивів. Після резекції частину кишки, що залишилася прикривають маззю і вправляють, розправляючи в глибині складки пальцями, змазаними вазеліном.