хирургия. Місцеве знеболення та його види
 Скачать 215.45 Kb.
|
|
2 Остит, періостит, остеомеліт. 3 Техніка операції при грижах. 1 Способи роз’єднання тканин. Види швів. Найчастіше тканини з'єднують за допомогою швів, рідше — скоб¬ками, спеціальним біологічним клеєм тощо. Рани, з'єднані швами, швидше загоюються, мало інфікуються, в них припиняється невели¬ка кровотеча. При септичному запаленні або некрозі тканин накла¬дання швів протипоказане. Інструменти. Для з'єд¬нання тканин швами за¬стосовують хірургічні гол¬ки й голкотримачі пінцет Хірургічні голки бува¬ють тригранні (різальні) й круглі (колючі), зігнуті й прямі. Тупий кінець голки обладнаний автоматичним вушком для нитки. Шви. З'єднувальні шви усувають зяяння рани, зближу вальні шви лише зменшують його. Первинні шви накладають на свіжі рани, вторинні — на грану¬люючі. Тимчасовий (провізорний) шов накладають на короткий час для утримання в рані тампонів, дренажів тощо. На неглибокі рани накладають одноповерховий шов; краї глибо¬ких ран та ран порожнистих органів з'єднують багатоповерховими швами, в яких розрізняють поверхневий і заглибні шви. Переривчасті шви (вузловий, шов з валиками) накладають окре¬мими нитками; безперервний шов (кушнірський, матрацний то¬що) — однією ниткою. При з'єднанні довгих ран або ран складної конфігурації засто¬совують ситуаційний шов — перший стібок накладають у найширшому місці або в місці найбільшого вигину, а далі кожну частину рани зашивають, поділяючи її стібками на однакові частини. Роз'єднання тканин. Розтин виконують в один прийом. Щоб шкіра при розрізуванні не зміщувалась, її фіксують пальцями другої руки. Глибина розтину має бути однаковою по всій довжині рани, а лінія розрізу — рівною. Краї шкірної рани розсувають у боки і розтинають підшкірну клітковину. Фасції та апоневрози розтинають ножицями, які вводять у прорізане для них скальпелем «віконце», у це «віконце» також можна вставляти жолобчастий зонд і по ньому проводити розтин скальпелем. Завдяки такому прийому не ушко¬джуються судини й нерви, розміщені під фасціями. М'язи розсувають за напря¬мом їхніх волокон ручкою скальпеля, зімкнутими ножицями тощо. Якщо м'язовий шар масивний або має виражені сухожилкові прошарки, його розсіка¬ють скальпелем. При розрізуванні очеревини її захоплюють у складку пінцетом, роблять невелике «віконце», через яке ножицями під контролем пальця вико¬нують розріз на потрібну довжину. 2 Післякастраційні запальні ускладнення (набряки загальної піхвової оболонки, запалення та некроз кукси сім’яного канатика). Запальний набряк мошонки частіше спостерігається у коней після кастрації (набрякають також препуцій і черевна стінка). Етіологія. Блокада видтікання лімфи і судинах і пахових лімфовузлах у зв’язку зі скупченням крові, що згорнулася, в порожнині загальної піхвової оболонки при інфікуванні та запаленні кастраційних ран. Клінічні ознаки. Запальний набряк виявляється в перші дні після кастрації. Він болючий і гарячий. У тв. підвищується температура тіла на 2-3*С, частішає пульс, апетит відсутній. При пальпації залишаються заглибини, що повільно виповнюються. Шкіра на мошонці стає напруженою і набуває глянцюватого вигляду. Спостерігають ранню спайку шріри кастраційної рани, після розкриття її з порожнини мошонки виділяється каламутний серозно-фібринозний ексудат. Прогноз – сприятливий. Лікування. Розкривають рану, щоб дати вихід ексудату, що скупчився в мошонці або загальній піхвовій оболонці. У рану вводять марлевий дренаж, просочений розчином піоктаніну або йодоформним ефіром (1:10). Крім того, внутрішньом’язово вводять антибіотики. Лікування проводять до зменшення набряку, нормалізації температури та поліпшення загального стану тв.. Марлевий дренаж можна і не вводити в рану, а краї рани змазати рідкою маззю Вишневського, емульсією стрептоциду або пеніциліновою маззю і в разі потреби додатково розширити кастраційні рани. Профілактика. Потрібно дотримуватись правил асептики й антисептики. Розрізи на мошонці повинні відповідати довжині сім’яника. Запалення загальної піхвової оболонки. Етіологія. Вагіналіт може виникнути на 5-6 добу після кастрації. Основною причиною цього ускладнення є порушення правил асептики під час операції, забруднення рани в післяопераційний період. Клінічні ознаки. На початку захворювання спостерігається одно- і двобічне припухання мошонки. Надалі припухлість переходить на припуцій і нижню стінку живота. У кнурів виникають значні набряки промежини, кастраційні рани закриті, після роз’єднання їхніх країв з порожнини мошонки виділяється серозно-фібринозний ексудат. На 3-5 добу виділення кастраційної рани стають гнійними. При склеюванні країв рани гнійний ексудат скупчується в порожнині загальної піхвової оболонки, внаслідок чого з’являється болісне опухання мошонки, яке набуває великих розмірів, розвивається дифузний набряк. Температура тіла тв. підвищується до 40*С і вище. Прогноз при своєчасному лікуванні вагіналіту – сприятливий; якщо лікарську допомогу своєчасно не надано – обережний і навіть несприятливий, оскільки тв.а може загинути внаслідок перитоніту. Лікування. Руйнують спайку розрізу загальної піхвової оболонки і розрізують краї рани, щоб забезпечити вільне виділення ексудату. Порожнину загальної піхвової оболонки зрошують 3% пероксидом водню, розчином фурациліну 1:5000, етакридину – 1:1000, йодоформним ефіром і, якщо є показання, додатково збільшують розріз загальної піхвової оболонки. Щоб запобігти появі вторинних спайок, рекомендується дренувати кастраційну рану, просочивши дренажі рідкою маззю Вишневського, лініментом синтоміцину або стрептоміцину. Водночас тв.і призначають внутрішньом’язово антибіотики, внутрішньовенно вводять 0,25% розчин новокаїну. Надалі лікують хворих тв., як при гнійних ранах. Після зниження температури тіла до норми тв.і призначають прогулянки. Профілактика. Під час кастрації потрібно робити розріз достатнього розміру, дотримуватись правил асептики, застосовувати антисептичні препарати. Запалення і некроз культі сім’яного канатика. Етіологія. Інфікування кастраційної рани стафілококами, стрептококами, актиномікозним або ботріомікоз ним грибом, спірохетоз і туберкульоз. Захворюванню сприяють низьке видалення канатика, малі розрізи загальної піхвової оболонки, недотриманню правил асептики й антисептики під час операції, антисанітарне утримання кастрованих тв.. Клінічні ознаки. Припухлість мошонки і крайньої плоті, потовщення кукси сім’яного канатика, підвищення загальної температури тіла, зменшення апетиту. За сприятливого перебігу процесу симптоми гострого запалення загасають на 9-10 добу. На цей час на мошонці у ділянці кастраційної рани утворюється один або кілька отворів, з яких постійно витікає гній. При фунікулітах стафілококового походження розростається сполучна тканина, кукса досягає великих розмірів, стає твердою. Таке захворювання сім’яного канатика називають стафіломікозом. При ботріомікозних ураженнях запальний процес розвивається повільно і супроводжується утворенням пухлини – ботріомікози. При цьому сім’яний канатик зростається із загальною піхвовою оболонкою. При актиномікозних ураженнях сім’яного канатика відбувається повільний розвиток сполучнотканинних розрощень. Часто захворювання супроводжується утворенням абсцесів, гній яких містить своєрідні зернятка розміром з головку шпильки. Точний діагноз підтверджується мікроскопічним дослідженням променистих друз у патологічному матеріалі. Прогноз. За гострих форм фонікуліту прогноз сприятливий. При хронічних фолікулітах, що спричинюються стафілококами, ботріомікоз ними грибами і супроводжується ураженням черевної порожнини – несприятливий. Лікування. Проводять ревізію кастраційної рани. Для забезпечення вільного стікання гною кастраційну рану широко розрізують, зрошують антисептичними розчинами етакридину 1:1000, фурациліну 1:5000 і дренують, попередньо просочивши дренажі рідкою маззю Вишневського або емульсіями чи лініментами стрептоциду і синтоміцину. Призначають загальну проти септичну терапію. При стафіломікозі й ботріомікозі здійснюють ампутацію ураженої кукси сім’яного канатика. Профілактика. У процесі кастрації слід враховувати причини, що зумовлюють запалення сім’яного канатика. І не допускати їх. Під час відкручування сім’яника потрібно залишати менше завитків ні кінці кукси. У післяопераційному періоді – захищати операційну рану від забруднень. 3 Запалення війчастого тіла і власне судинної оболонки. Найчастіше спостерігають іридоцикліти, рідше — іридоцик-лохоріоїдити; запалення всього судинного тракту — увеїт (uveitis). Етіологія. Рани, удари, інфекційні та паразитарні фактори, от¬руєння, дія ультрафіолетового та рентгенівського випромінювання, а також інфекційні хвороби (ящур, мит, туберкульоз та ін.). Клінічні ознаки. При серозному іридоцикліті спо¬стерігаються світлобоязнь, сльозотеча, біль, звуження зіниць, гіпере¬мія райдужки, випотівання ексудату. При ф і бр инозному іридоцикліті в передній камері виявляють пластівці фібрину, який також відкладається на поверх¬ні райдужки. Нерідко край зіниць склеюється, а далі зростається з рогівкою або кришталиком (синехії). При гнійному іридоцикліті ознаки запалення надзви¬чайно яскраві, в камерах ока накопичується гнійний ексудат жов¬тувато-зеленого кольору. При хоріоїдитах характерними симптомами є зміни дна ока (розширення судин, сіруваті бляшки), склистого тіла (помутніння), розлад зору, набряк сітківки або запалення соска зорового нерва — папіліт. Прогноз при серозному запаленні — сприятливий, при фібри-нозному — обережний (порушується зір), при гнійному — не¬сприятливий (сліпота). Лікування. Для розсмоктування ексудату і запобігання утво¬ренню синехій в око 3-4 рази на день закапують 1 % розчин атро¬піну з добавлянням новокаїну, субкон'юнктивально вводять 0,1 % розчин адреналіну, 5 % розчин натрію хлориду (по 2 мл через 2 дні), суспензії гідрокортизону (0,2 - 0,5 мл раз на 3 дні). Для прискорен¬ня розсмоктування застосовують 3 - 5 % діонінову мазь. Показані пеніцилін-новокаїнові блокади. У хронічних випадках вводять тка¬нинні препарати. При гнійних запаленнях застосовують загальну та місцеву антибіотико- і сульфаніламідотерапію; при скупченні в пе¬редній камері гнійного ексудату його відсмоктують шприцом з насту¬пним уведенням антибіотико-новокаїнового розчину. 1 Підготовка рук до операції та підготовка операційного поля. Шкіра рук містить різні мікроорганізми, які можуть стати джерелом септич¬ного зараження. Бактерії знаходяться як на поверхні шкіри…Обробка рук хірурга повинна забезпечити знищення мікроорга¬нізмів на поверхні шкіри, особливо під нігтями, а також у її товщі або принайм¬ні їх фіксацію в глибині шкіри. Одним із найкращих методів обробки рук хірурга є спосіб, запропонований Спасокукоцьким і Кочергіним. Руки ретельно миють упродовж 3 — 5 хв теплим 0,5 % розчином аміаку, краще жмутиками вати, і витирають насухо стерильним рушником чи гігроскопіч¬ною ватою. Після цього надягають стерильні гумові рукавички і проводять опе¬рацію. Якщо оперують без рукавичок, то руки ретельно обробляють 70° спиртом за допомогою тампона чи ватяної кульки; нігтьові ложа та піднігтьові простори змазують 5 % спиртовим розчином йоду. За способом Альфельда руки миють теплою водою з милом і щіткою впро¬довж 10 хв, витирають насухо стерильним рушником чи гігроскопічною ватою і обробляють спиртом (краще 70°) упродовж 5 хв. Кінчики пальців змазують 5 % спиртовим розчином йоду. При обробці рук способом Оливкова їх миють водою з милом і щіткою 15 хв, витирають насухо і впродовж 3 хв старанно обробляють тампоном чи ватяною кулькою, просоченою спиртовим розчином йоду 1 : 3000. Підготовка поля операції на шкірі тв. полягає у його механічній обробці, знежиренні та дезінфекції. Механічна обробка охоплює очищення шкіри (перед операцією), вибривання шерсті, видалення залишків шерсті та мильної піни тампоном. Іноді шерсть вистригають. У разі невідкладних операцій шерсть збривають сухим способом. Знежирюють шкіру ретельним протиранням тампоном, просоченим 0,5 % розчином аміаку, сумішшю спирту та ефіру чи йод-бензином (1 : 1000). Для дезінфекції операційного поля його двічі змазують (від центра до пери¬ферії) 5 % спиртовим розчином йоду чистою паличкою з намотаною на кінці ватою (квачем). Уперше його обробляють перед анестезією, вдруге — перед роз-різом. Цей спосіб дістав назву Пирогова — Філончикова (за іменем хірургів, які його широко використовували). Застосовують також септонекс. За наявності на шкірі тв. дерматиту або екземи операційне поле тричі змазують 5 % водним розчином калію перманганату (спосіб Миша). Розріз ви¬конують після просихання шкіри. В окремих випадках операційне поле дезінфікують 3 % спиртовим розчином формаліну; найменш надійна обробка операційного поля 2 % розчином карбо¬лової кислоти. При операціях на пальцях, які бувають дуже забруднені й на поверхні чи в глибині яких містяться анаеробні та путридні збудники, за 1 - 2 доби до опера¬тивного втручання розчищають копитця, очищають прилеглу шкіру і роблять креолінові (2 % розчин) та інші ванни (2 — 3 рази), після чого копита захищають пов'язкою та непроникним чохлом. Безпосередньо перед операцією проводять дворазову обробку 5 % спиртовим розчином йоду чи 3 % спиртовим розчином формаліну. 2. Фізичні методи лікування та комплексна терапія. Гідротерапія. В основі водолікування лежать місцеві подразнення й подразнення кори головного мозку через рецептори за допомогою механічної і термічної дії. Розрізняють воду: холодну прохолодну, індиферентну, теплу і гарячу. Теплові водні процедури спричинюють активну гіперемію в уражених тканинах і органах, поліпшують обмін речовин, підвищують лімфоцитом та імунобіологічні властивості організму, зменшують біль, прискорюють процес розсмоктування запалення. До теплових процедур належать присніцевські укутування, зігрівальні компреси, гарячі ванни, зігрівання гарячою водою тощо. Холодні водні процедури зумовлюють звуження кровоносних судин, зменшують приплив крові, сповільнюють розвиток запального процесу, знижують збудливість і провідність нервової тканини, що сприяє затиханню болю. Ними користуються при внутрішніх кровотечах і асептичних гострих запальних процесах, а також для спинення капілярної кровотечі з носа, підвищення загального обміну речовин та функції м'зі. Холодні процедури – це охолодні компреси, сухий холод, холодні ножні ванни, лікування глиною. Тепло протипоказане при пухлинах, кровотечах і схильності до них; холод – при всіх гострогнійних і некротичних процесах (флегмонах, гнійних артритах, миті та ін.). Водні процедури не застосовують при екземах і вологій гангрені. Грязелікування. Для лікування хірургічних захворювань застосовують грязі мулові (озерного та річкового походження), сапропелеві (морського походження), торф’яні – що утворюються в болотах. Грязь нагрівають до 40-55*С і накладають у вигляді грязьових коржиків, які зовні покривають клейонкою і ватником. Тривалість грязевої процедури – від 20 до 40 хв. Перші 3-4 процедури роблять щодня, а потім через день. На курс лікування призначають 10-20 процедур. Грязелікування застосовують при підгострих і хронічних запальних процесах у шкірі, м’язах, суглобах, сухожилках, сухожилкових піхвах, зв’язках і кістках, при ранах і виразках, що довго не загоюються, парезах і паралічах нервів. Протипоказане грязелікування при тяжких захворюваннях ССС, органів дихання, крові, злоякісних пухлинах, кровотечах, кахексії, активний формі туберкульозу. Парафінолікування. Основним лікувальним фактором при лікуванні парафіном є тепло. Для лікування застосовують безводний білий парафін, що плавиться за температури 50-55*С. Він довго зберігає теплоту, повільно віддає її тканинам і не спричиню опіків за порівняно високих температур (70-90*С), оскільки має низьку теплопровідність. Парафінолікування проводять у вигляді парафінових аплікацій, парафіно-марлевих аплікацій та парафінових ванн. Застосовують при підгострих та хронічних захворюваннях суглобів, м’язів, сухожилків і сухожилкових піхв, при ударах, повільно загоюваних ранах, невритах, парезах і паралічах нервів. Протипоказання ті самі, що й для грязелікування. Озокеритотерапія. Озокерит (гірський віск) – це продукт нафтового походження, складається з суміші твердих і рідких вуглеводнів, мінеральних масел і смол. Лікувальний ефект озокериту виявляється в тепловому впливі на тканини, він діє як протизапальний, розсмоктувальний і болезаспокійливий засіб. Виявляє також хімічну та радіоактивну дії. Озокеритотерапія застосовується при артритах і періартритах травматичного походження, кісткових мозолях, що утворюються при переломах кісток, хронічних тендинітах, контрактурах. Протипоказання такі самі, як і при грязелікуванні. Припікання (термокаутеризацію) часто використовують у ветеринарній практиці як метод лікування хронічних запалень сухожилків кісток, для загострення запалення і прискорення розсмоктування патологічної тканини. Крім того, його застосовують з метою спинення крово- і лімфо течі, видалення новоутворень. Залежно від стану патологічного процесу і його місцезнаходження припікання роблять поверхневе, глибоке й проникне, точкове та смугасте. Поверхневі припікання (в основному смугасті) застосовують при хронічних запаленнях сухожилків, сухожилкових піхв, фіброзних періоститах і бурситах; глибокі – при хронічних запаленнях зв’язок, осифікуючому періоститі, проникне – при контрактурах сухожилків, де формівних артритах, періоститах. Точкове припікання роблять у шаховому порядку, на відстані 1-1,5 см між точками. При смугастому припіканні смуги роблять паралельно, на відстані 1,5-2 см одна від одної. Смугасте припікання в ділянці сухожилків має вигляд ялинки. Раніше для припікання застосовували металеві припікаючі з наконечниками різної форми, термокаутер Пакелена, аутокаутрер Дешері. Їх нагрівали у горні, на примусі, газовій плиті до температури 700-800*С (до досягнення вишнево-червоного кольору). Нині користуються електротермокаутерами, що естетичніше, зручніше й ефективніше. Перед припіканням проводять анестезію і підготовляють операційне поле за загальними правилами. Розжарений припікач прикладають до шкіри перпендикулярно, не натискаючи, на кілька секунд. Світлолікування. При деяких хірургічних захворюваннях (ранах, виразках, запальних процесах та ін.) користуються світлолікуванням, яке здійснюють природними (сонце) і штучними (інфрачервоний випромінювач, лампи Мініна, солюкс та ін.) джерелами світла. Це змінює нервову систему, підвищує імунні властивості організму, сприяє відкладання солей кальцію і фосфору при переломах кісток, розсмоктуванню запальних інфільтратів, розвитку грануляцій. Сонячне опромінення, або сонячні ванни, починають з короткочасних сеансів, тривалість яких поступово збільшують до 2 год. Лампою Мініна опромінюють на відстані 5-10 см від поверхні тіла по 30 хв двічі на день. Терапевтична дія полягає в розсмоктуванні набряку, інфільтратів та зменшенні болю. Промені лампи «Солюкс» спричинюють глибоку гіперемію, тому її застосовують при підгострих та хронічних запальних процесах для прискорення розсмоктування ексудату й інфільтрату, а також у перший період ранового процесу з метою очищення рани від некротизованих тканин. Ультрафіолетове випромінювання поліпшує кальцієвий і фосфорний обмін, сприяє перетворенню ергостерину на ергокальциферол (анти рахітичний вітамін, вітамін D), активізує фагоцитарну діяльність нейтрофілів, діє бактерицидно на ранову мікрофлору. Його застосовують для лікування ран і виразок після їх обробки впродовж 5-20 хв на відстані 60-100 см від рани. Джерелом УФ-випромінювання є сонце, а в приміщеннях можна використовувати ртутно-кварцеві лампи. Електролікування. Для лікування хірургічних, як і інших незаразних захворювань, використовують струми низької напруги у вигляді гальванічного й фарадичного, струми високої напруги (д’Арсонваля, діатермічний), а також електричне поле ультрависокої частоти (УВЧ-терапію), ультразвук та аеройонотерапію. Масаж – це механічна дія на тканини й органи спеціальними прийомами, що здійснюються зо допомогою рук або відповідними приладами. Застосовують масаж при атрофії, парезах та паралічах м’язів, міозитах, м’язовій перевтомі, ревматизмі, затриманні зрощування кісток, асептичних бурситах, синовітах, інфільтратах, набряках. Протипоказанно застосовувати масаж при шкірних захворюваннях (екземах, дерматитах), ранах і виразках, абсцесах, фурункулах, карбункулах, флегмонах і сепсисі, лімфангоїтах, злоякісних пухлинах, різкому болю, тяжкому загальному стані тварини. Комплексна терапія – це метод лікування хірургічних захворювань, під час якого одночасно застосовують 2 чи кілька різних методів терапії. Наприклад, для лікування гнійних ран з успіхом використовують оперативний метод лікування гнійних ран з успіхом використовують оперативний метод лікування, засоби етіотропної (хімічні антисептики, антибіотики) терапії, а також патогенетичний і фізичний методи терапії. |