умовні топографічні знаки 500-5000. Електрона версія довідника розроблена за підтримкою спільного українськошведського проекту Створення умов для впровадження
 Скачать 6.39 Mb.
|
|
503(370). Трав’яна степова рослинність характеризується багаторічними посухостійкими травами з переважанням ковили і типчака. На великій площі контурів цієї рослинності розміри розграфлення її умовних знаків, що подані в таблиці, можуть бути відповідно збільшені. 504(371). Мохову рослинність зображують на топографічних планах на тих ділянках, де немає трав’яної або чагарникової рослинності. 505(372-383). До культурної рослинності відносять фруктові сади, ягідники, виноградники, поєднання цих багаторічних насаджень і їх розсадники, плантації технічних культур, а також газони і клумби. У цей пункт (стосується універсальних топографічних планів) включаються умовні знаки ріллі, городів і рисових полів. На спеціальних топографічних планах сільськогосподарського призначення ці угіддя, як і інші, дають зі значним диференціюванням. Порядок розташування умовних знаків культурної рослинності визначено в п.465. Дорожну мережу, що перетинає контури культурної рослинності, передають установленими для доріг умовними знаками. Вузькі розорані смуги між рядами дерев або чагарників у межах садів, ягідників, виноградників, розсадників та плантацій на топографічних планах показувати не потрібно. 506(372). Умовний знак фруктових садів передбачений для зображення садів з будь-якими породами фруктових дерев, включаючи цитрусові. За додатковими вимогами в контурах садів дають перспективний знак фруктових дерев, підпис з назвою їхньої породи (наприклад, яблуня, персик тощо) і показником середньої висоти в метрах. Сади з декоративними деревами зображують так, як і фруктові, але без назви і характеристики насаджень з підписом дек. 507(372). Колективні сади - це самостійні землеволодіння. На топографічних планах їх супроводжують відповідними пояснюючими підписами. Як правило, підписи колективних садів на плані подаються за такими формами: садова ділянка, колект.сади тощо. При зображенні колективних садів не передбачається нанесення внутрішних огорож та доріжок, а також виділення дрібних контурів з різноманітними культурами. Кружки умовного знака садів наносять для всієї території за єдиним розграфленням. 508(373). Ягідники - це земельні ділянки, які використовують для вирощування чагарникових (включаючи напівчагарники та чагарнички) і трав’янистих багаторічних рослин, що дають їстівні ягоди. До найбільш поширених належать ягідники з посадками малини, смородини, агрусу, суниці (садової). Умовний знак ягідників - великі крапки з розграфленням "в клітинку"- наносять на плани масштабів 1:5000 і 1:2000 в такому порядку: для малих і вузьких контурів - через 3 мм, для решти - через 5 мм, тобто так, як на планах 1:1000 і 1:500. 509(375,376). Комбіновані позначення фруктових садів з ягідниками і фруктових садів з виноградниками розраховані на зображення цих угідь з рівномірним чергуванням різноманітних культур. Відповідні умовні знаки наносять загальним розграфленням почергово по всьому контуру. Якщо деякі з культурних рослин посаджені поміж плодових, але в окремих місцях, то знаки цих культур дають згідно з їхнім розташуванням на місцевості. 510(377). Плодові розсадники - це земельні ділянки, які використовують для вирощування саджанців для фруктових садів, ягідників та виноградників. У розсадниках здійснюють відбір культур для пересадки, тому на планах не потрібно давати їхню назву. 511(378). Для зображення плантацій технічних культур прийнятий єдиний умовний знак в поєднанні з пояснювальними підписами, що передають назву культури, її життєву форму (деревна, чагарникова, трав’яна). Застосування умовного знака плантацій передбачено тільки для зображення багаторічних насаджень, а на ділянки з сівозмінними культурами знак не поширюється. 512(379,380). Газони та клумби на планах зображують єдиним умовним знаком. При цьому, до газонів відносять ділянки з трав’яною рослинністю (в населених пунктах, у парках, а також біля транспортних та інших споруд), що мають спеціально посіяний або збережений з декоративною метою травостій. Ділянки, що знаходяться на стадії оформлення або частково пошкоджені, також вважають газонами. Для великих за розмірами газонів відстань між їх умовними знаками у розграфленні дозволяється збільшувати. Квіткові клумби розбивають як на газонах, так і поза ними. Зображення клумб передбачається, як правило, для планів масштабу 1:2000 і більших. Окремі великі клумби, що виділяються на міських майданах, показують також на планах масштабу 1:5000. Контури клумб (у тому числі і подібні до газонів) обмежують на планах штриховим пунктиром або суцільною лінією, в останньому випадку при наявності бордюру. 513(381). До ріллі на топографічних планах універсального призначення слід відносити всі площі, які систематично обробляються і використовуються під посіви сільськогосподарських культур, знаходяться, як правило, поза населеними пунктами і для зображення яких не потрібні окремі знаки (наприклад, рисових чеків). До ріллі також відносять площі з посівами багаторічних трав та пар. Крім того, на планах умовним знаком ріллі зображують перелоги – землі, що раніше використовувались під ріллю, а зараз стоять не обробленими. Ділянки, що розорюються для поліпшення природних кормових угідь і засіваються відповідними попередніми культурами, а також засіяні ділянки в міжряддях у садах, ріллею не вважаються. При зображенні ріллі застосовують пояснювальні підписи у повній або скороченій формах (однією початковою літерою - для малих ділянок). Деталізоване зображення ріллі передбачено змістом топографічних планів сільськогосподарського призначення. 514(382). Городами на топографічних планах універсального призначення прийнято зображувати присадибні ділянки в населених пунктах, що зайняті сільськогосподарськими культурами. На планах масштабів 1:5000 і 1:2000 підпис гор. на присадибних ділянках з будівлями не дається. Для зображення городів застосовують пояснювальний підпис гор. або г. - в малих ізольованих контурах. 515(383). Поля, що зайняті посівами рису, взалежності від характеру і забезпечення водою поділяють на: 1) богарні - зволожені атмосферними опадами або дощувальними пристроями; 2) поля, що затоплюються водою зі зрошувальних систем періодично, на строк до трьох місяців, і протягом більшої частини року. Богарні рисові поля і перелоги зображують на топографічних планах універсального призначення як звичайну ріллю. Затоплювані рисові поля, що становлять суттєві труднощі для пересування пішоходів та автотранспорту, зображують особливим знаком. Умовний знак рисових полів застосовують незалежно від того, засівають їх даною культурою постійно чи в порядку сівозміни. 516. Ґрунти та мікроформи земної поверхні, що займають у масштабі плану площі 1 см 2 і більше, як правило, оконтурюють. Для контурів орієнтирного значення передбачається можливість їх зображення і при меншій площі. 517(384). Піски рівні й нерівні різних типів зображують загальним умовним знаком пісків у поєднанні з рисунком горизонталей. Крім того, для зображення нерівних пісків передбачено застосування пояснювальних підписів. Якщо горизонталі в достатній мірі характеризують ці піщані форми, то підпис обмежують назвою їхнього типу: наприклад, горбисті піски, чарункуваті піски. Якщо горизонталі не забезпечують показ розмірності мікроформ, то для простих утворень дають підпис, наприклад, горби висотою 1–1,5 м, чарунки глибиною 1,5-2 м, а для комплексних – пасмоямкові піски (амплітуда форм 2–2,5 м) і т.д.. Підписи розміщують з розрахунку один на 1–1,5 дм 2 плану при умові однотипності мікроформ піщаної поверхні. Зовнішні межі пісків не оконтурюють; внутрішні межі між суміжними ділянками розвіювальних та закріплених пісків зображують розрідженим пунктиром чорного кольору. При зображенні закріплених пісків, розстановка знаків наявної рослинності повинна відповідати її фактичному розміщенню на місцевості. В середньому для зображення масивів повністю закріплених пісків потрібно приблизно 25 відповідних знаків на 1дм 2 плану, напівзакріплених - удвоє менше. 518(385). Умовним знаком гравійних та галькових поверхонь на топографічних планах відображаються ділянки, вкриті обкатаними (водною течією або прибережними хвилями) уламками твердих порід, що мають в діаметрі 0,1-10 см (гравій - 0,1-1 см, галька - 1-10 см). Для зображення відповідних ділянок з переважанням каміння діаметром від 10 см до 1 м (те саме - для напівобкатаних уламків по гірських ущелинах) передбачено окремий знак поверхні з валунами, який не має крапкового фону. Площі з переважно гострим камінням ще більших розмірів класифікують як великоуламкові різновиди кам’янистих розсипів (див.ум.зн.№387), а брили, що виділяються, - як окремі камені-орієнтири (див.ум.зн.№321). Межі поширення гальки та валунів фіксують розміщенням їхніх крайніх позначень, тобто без оконтурювання. Поверхні, що заростають, зображують комбінуванням знаків цих утворень та наявної на місцевості рослинності. 519(386). Умовним знаком глинистих поверхонь на топографічних планах зображують ділянки, що складені корінними глинистими породами, без рослинного покриву (місцями - з окремими куртинами). Ці поверхні властиві великим просторам в пустелях з рівнинним та горбистим рельєфом, але можуть траплятися і в інших місцях (наприклад, на крутих незадернованих схилах височин та великих ярів). 520(387). Щебеневі поверхні та кам’янисті розсипи - це нагромадження гострих уламків гірських порід. Щебеневі поверхні характерні для рівнин і виділяються переважно гострокутним необкатаним камінням до 10 см у поперечнику. Кам’янисті розсипи властиві плоским та слабоопуклим вершинам гір, їхнім пологим схилам і підніжжям; розміри уламків у розсипах можуть бути різними. Якщо щебеневі поверхні та кам’янисті розсипи займають суміжні ділянки значної площі (наприклад, у передгірних районах), доцільно у їхніх контурах давати окремі пояснювальні підписи (щеб.поверхня, кам.розсип.). Для умовного знака даних утворень передбачена можливість поєднання з позначеннями не тільки групової, а іноді й суцільної рослинності (щебенева поверхня з лісом, кам’янисті розсипи з заростями чагарників тощо). 521(388). Умовним знаком "кам’яних річок" зображуються на планах вузькі смуги невідсортованого уламкового матеріалу, що сповзає по улоговинах пологих гірських схилів (головним чином від вершинних кам’янистих розсипів до долин). Мінімальна довжина смуги, що виділяється, - 1 см у прийнятому масштабі; ширину її у відповідності з місцевістю потрібно передавати одним, двома або й більшою кількістю рядів трикутників їхнього умовного знака, орієнтованого переважно вниз по схилу місцевості. 522(389). Кам’яні монолітні поверхні у вигляді виходів твердих корінних порід показуються на топографічних планах у тих випадках, коли вони повністю оголені або лише місцями вкриті тонким шаром кори вивітрювання (декілька сантиметрів). Ці поверхні, на відміну від скель, характерні для менш крутосхилих ділянок і мало розчленовані. Їхній умовний знак, як правило, не повинен торкатися горизонталей. Якщо ці поверхні мають чіткі межі, їх потрібно оконтурювати; передбачено також комбінування позначень кам’яних монолітних поверхонь і властивої їм рослинності наземного ярусу, а зрідка і окремих кущів (по дрібних щілинах). 523(390). Умовний знак купинястих поверхонь застосовують на топографічних планах для зображення ділянок поширення купин із дернини вологолюбного низькотрав’я або ґрунтових, але вкритих наземною рослинністю. Критерієм виділення даних поверхонь є площа їх контурів 1 см 2 і більше у масштабі плану та висота мікроформ від 0,3 до 0,7 м. При зображенні купинястих поверхонь, які утруднюють рух колісного транспорту, за додатковими вимогами (наприклад, для проектних вишукувань меліоративного або землевпорядного призначення) дають пояснювальний підпис висота 0,3–0,5 м або висота більше 0,5 м. Купинясті поверхні, закриті деревно-чагарниковою рослинністю, необхідно виділяти на планах не умовним знаком, а підписом купини у напрямі найбільшої протяжності відповідної ділянки. 524(391). Поверхні з самосадною сіллю, як правило, властиві берегам солоних водойм, які зазнають сильного випаровування. На топографічних планах їх зображують виділенням відповідних ділянок пунктирною лінією по зовнішньому контуру та нанесенням пояснювальних підписів шар солі або сіль (якщо площа ділянки мала). 525(392,393). Болотами на топографічних планах зображують площі з постійно надмірним зволоженням, специфічною болотною рослинністю та шаром торфу товщиною 30 см і більше (крім місцевостей з несприятливими умовами для торфоутворення). Їх класифікують за прохідністю впродовж меженного періоду (у звичайні за опадами роки). До прохідних відносять болота, по яких можливе вільне переміщення пішоходів у різних напрямках. Всі інші болота зображують загальним знаком непрохідних та важкопрохідних. Зовнішнє оконтурювання боліт з поділом на ділянки різної прохідності виконують при розмірах боліт на плані 1 см 2 і більше, причому в тих місцях, де межі чітко проглядаються на місцевості. Якщо на місцевості чіткого переходу від одного до іншого типу болота не спостерігається, замість контуру потрібно давати перехідну смугу, кінці штрихів якої приблизно передають на плані відповідну межу. При зображенні пасмово-мочарних комплексів штрихові знаки прохідності болота необхідно застосовувати з таким розрахунком, щоб їхні розриви припадали на осьові лінії основних пасом, передаючи таким чином складний малюнок (структуру) даних комплексів. 526(392,393). Покажчики глибини болота на топографічних планах мають характеризувати сумарну товщу його поверхневого шару і товщі торфу до мінерального дна. Ці дані безпосередньо не пов’язані з критерієм прохідності болота. Їх потрібно визначати і підписувати з точністю до десятих часток метра, причому проводити відповідні заміри до глибини 2,5 м (умовна межа для розмежування торфових покладів промислового та сільськогосподарського призначення). При більшій товщі торфу дають підпис глибше 2,5 м. Для обстежених боліт, що мають плани торфових родовищнеобхідно приводити дані їх повної глибини (наприклад, - 4,5 м). В середньому на 1 дм 2 плану слід підписувати два покажчики глибини болота, що відповідають місцям, де виконувались заміри. Для боліт з малою площею відповідний підпис дають у центрі їх контурів. 527(392-393). Болота завжди мають рослинний покрив, тому їх прийнято класифікувати на мохові, низькотравні, високотравні, чагарникові та заліснені. При передачі на плані цих різновидів боліт розмежування за прохідністю доповнюють позначеннями наявної рослинності (коли вона має кілька ярусів, - верхнього для кожної ділянки). Знаки розміщують рівномірно, але без розграфлення. Ділянки боліт з вигорілою рослинністю і торфовою масою на плані оконтурюють і супроводжують підписом горіле болото. 528(394). Заболочені землі та заболочені ділянки по вузьких улоговинах, делях (схилова мережа несформованих русел стоку талих та дощових вод), по дну балок і в місцях витягнутих гірлянд пливунного дрібнозему, що відтаює посезонно ("соліфлюційні потоки"), характеризуються меншою зволоженістю, ніж прохідні болота. Їх визначають за наявністю вологолюбної низькотравної рослинності та малою товщою або повною відсутністю торфового шару. Зображують такі об’єкти окремим знаком, причому для малих контурів цих земель - окремим умовним знаком (три штрихи) відповідно до місцевості, для великих контурів - по всій площі без розграфлення, для лінійних боліт - у вигляді смуг штриховки з рівномірним розташуванням позначень. Знак заболочених земель і заболочених ділянок поєднується з умовним знаком рослинності, які, на відміну від зображення боліт, при суцільному рослинному покриві дають розграфленням (крім деревних та чагарникових насаджень). 529(395,396). Знаком непрохідних та важкопрохідних солончаків на топографічних планах зображують повністю оголені, рихлі, коркові, пухкі та мокрі (весь теплий період року) солончаки, а також смуги обсихаючої солоної грязі по берегах водойм. Їхню прохідність оцінюють ступенем можливості переміщення пішоходів. Солончаки оконтурюють незалежно від характеру межі та розмірів, а ті, що мають значення орієнтирів, - з деяким збільшенням. Прохідні солончаки представлені соленосними ґрунтами з затверділим поверхневим шаром та окремими плямами і смугами солі на поверхні як без рослинного покриву, так і з куртинами напівчагарників-солянок. Оконтурювання їх проводять при наявності чіткої межі та площі на плані 1 см 2 і більше. Якщо прохідний солончак не виражається в масштабі, тоді його показують трьома вертикальними штрихами прийнятого знака з розміщенням останнього відповідно до місцевості. При зображенні великих площ солончаків допускається розрідження штриховки в два рази. 530(397). Засолені землі з вицвітами солі на поверхні зображують на топографічних планах тим же умовним знаком, що і прохідні солончаки, які не виражаються в масштабі, але з розміщенням його рівномірно по всій площі контуру (причому без розграфлення) і обов’язково в поєднанні з позначеннями наявної напівчагарникової або трав’яної (степової, лугової) рослинності. 531(398-403). До огорож відносять: огорожі кам’яні, залізобетонні, глинобитні, металеві а також мури історичного значення, що збереглися; огорожі дерев’яні та шиферні з різними фундаментами та опорами; огорожі дротяні різної будови; загорожі, плоти і трельяжі. Всі види огорож показують на планах з таким розрахунком, щоб виступаючі деталі їх умовних знаків були орієнтовані всередину огородженої території (виняток - коли остання має велике графічне навантаження). Такий порядок зображення огорож потрібно зберігати по всьому їх периметру. Розмежування огорож за умовними знаками проводять при довжині цих об’єктів у масштабі плану 0,5 см і більше (вздовж фасадної лінії будинків - від 1 см). При меншій довжині огорож їх передають однаково -тонкими лініями чорного кольору. |