Фарма. Фармакологія. Чекман. Фармакологія в системі медичних і біологічних наук. 5 Історія лікознавства і фармакології
 Скачать 4.65 Mb.
|
|
Метилнорадреналін у 100 разів менше збуджує α-адренорецептори судин порівняно з норадреналіном. Внаслідок цього зменшується пресорний вплив на судини і знижується артеріальний тиск. Антигіпертензивний ефект метилдофа є результатом зменшення периферичного опору судин, частоти скорочень серця (при початковому введенні). Систолічний об'єм крові змінюється несуттєво. Поліпшується кровообіг головного мозку. Метилдофа виявляє седативний ефект за рахунок зниження рівня норадреналіну, дофаміну, серотоніну у тканинах мозку, особливо в перші години (дні) лікування, може запобігати підвищенню температури тіла при інфекціях. У жінок, що годують, метилдофа може сприяти підвищенню лактації. Показання: артеріальна гіпертензія різного ступеня з високим симпатичним тонусом, навіть у випадках злоякісного перебігу, частіше гіпертензивна (гіпертонічна) хвороба НА—ИБ ступеня. У випадках порушення функції нирок дозу препарату слід зменшувати. Протипоказання: гепатит, цироз печінки, схильність до депресії, феохромоцитома, вагітність, паркінсонізм. Обережно призначають препарат особам похилого віку внаслідок небезпеки розвитку недостатності серця. Побічна дія: пригнічення функції ЦНС (сонливість, млявість), зниження розумової активності, сухість у ротовій порожнині. Ці явища частіше з'являються у перші 7 — 10 днів лікування, а потім зникають. Дію метилдофа потенціює резерпін. Для зменшення седативного впливу клофеліну доцільно призначати препарат на ніч. Іноді у хворих, що приймають клофелін, з'являється депресія, нічні жахи, запаморочення, ознаки паркінсонізму, статеві розлади, зниження лібідо, аменорея. Спостерігається набряк слизових оболонок носа. Препарат здатний викликати затримку натрію й води в організмі, набряки і зниження антигіпертензивного ефекту. У таких випадках його призначають разом з діуретиками — похідними тіазиду. Метилдофа іноді викликає ортостатичний колапс, діарею, негативно впливає на кровотворення, порушує функцію печінки, викликає розвиток паренхіматозної або холестатич-ної жовтяниці, артральгії, міальгії, шкірний висип, лихоманку. 3.2.1.3. Стимулятори імідазолінових рецепторів. Моксонідин (фізіотенс) — препарат нового покоління, який стимулює α2-адренорецептори та імідазолінові (1,-рецептори). Він має більшу антигіпертензивну активність і меншу побічну дію порівняно з клофеліном. Більш активним препаратом цієї групи є рилменідин. 3.2.1.4. Гангліоблокуючі засоби. Антигіпертензивна дія гангліоблокуючих засобів (бензогексоній, пентамін, гігроній) реалізується внаслідок зниження тонусу судин (артеріол, вен), зменшення загального периферичного опору, венозного тиску, тиску в легеневій артерії, правому шлуночку серця. Для гігронію властива короткочасна дія, ефект розвивається через 2 — 3 хв і припиняється через 10 — 25 хв після закінчення інфузії, тому його призначають внутрішньовенно крапельно при гіпертензивних кризах, у випадках еклампсії у вагітних, в анестезіологічній практиці для керованої артеріальної гіпотензії. 3.2.1.5. Симпатолітичні засоби. Симпатолітичні засоби — це антигіпертензивні антиадренергічні засоби пресинаптичної дії. Резерпін. Значний антигіпертензивний ефект настає через 2 — 3 доби після регулярного приймання. Антигіпертензивна дія пов'язана із зниженням систолічного і діастолічного тиску і брадикардією, повільним вивільненням реніну. Пригнічувальний вплив резерпіну на ЦНС підвищує його антигіпертензивну дію. Основним показанням для призначення резерпіну є артеріальна гіпертензія. Резерпін застосовують також при нервово-психічних розладах, спричинених підвищеним артеріальним тиском. Антигіпертензивний ефект раунатину розвивається повільніше (на 10 — 14-ту добу). Завдяки наявності інших алкалоїдів раувольфії менше виражена його дія на ЦНС. Раунатин призначають головним чином як антигіпертензивний засіб при різних формах артеріальної гіпертензії, рідко при вегетосудинній дистонії за гіпертензивним типом. В окремих випадках передозування спостерігається закладання носа, пітливість, загальна слабкість, запаморочення, порушення функції травного каналу, а у хворих на стенокардію посилюється біль у серці. Побічні ефекти зникають після зменшення дози препарату або припинення його введення. Октадин. Фармакологічні властивості — див. «Антиадренергічні засоби». Антигіпертензивний ефект октадину настає через 2 — 4 доби, а максимальний ефект — через 6 — 8 днів. Артеріальний тиск знижується внаслідок зменшення судинного опору. Найбільший вплив препарат має на діастолічний тиск. Рівень реніну в крові не змінюється. Октадин не впливає на кровотік і ниркову фільтрацію, тому його призначають пацієнтам з порушенням функції нирок. Препарат не порушує електролітний баланс, нормалізує ліпідний метаболізм. Лікувальний ефект зберігається протягом кількох днів після його відміни, що пов'язано з накопиченням у крові активних метаболітів. 3.2.1.6. α-адреноблокатори. α1 α2-Адреноблокатор фентоламін призначають хворим з артеріальною гіпертенцією тільки за наявності феохромоцитоми, а піроксан — у випадку гіпоталамічних (діенцефальних) розладів. Частіше застосовують α1-адреноблокатори (празозин, доксазозин, теразозин). Празозин призначають хворим з різними формами гіпертензивної хвороби, комбінують з діуретичними і судинорозширювальними засобами, в тому числі зі β-адреноблокаторами. Лікування почигі нають з малих доз (0,5 — 1 мг). Оскільки і можливий феномен першої дози — артеріальна гіпотензія до колапсу, дозу підвищують повільно. Доксазозин і теразозин діють тривало, їх призначають раз на добу (див. «Антиадренергічні засоби»). 3.2.1.7. β- адреноблокатори. β-Адреноблокатори (анаприлін, метопролол, атенолол, бетаксолол та ін.) широко застосовують для лікування хворих на гіпертензивну хворобу, осо6ливо на ранніх стадіях, коли значно підвищується активність симпатичної нервової системи, а також хворих з гіперкінетичним типом кровообігу з різко підвищеним систолічним об'ємом крові і тахікардією, хворих на стенокардію. У механізмі антигіпертензивної дії β-адреноблокаторів має значення блокада β1-адренорецепторів, протиренінова дія, пригнічувальний впливі на ЦНС, вторинне зниження систолічного об'єму крові. У клінічній практиці почали застосовувати новий β-адреноблокатор небіволол, у механізмі антигіпертензивної дії у якого крім перерахованих є властивість стимулювати синтез азоту оксиду. Треба враховувати, що ці засоби знижують глікогеноліз і після введення інсуліну можуть викликати гіпоглікемію. Класифікація β-адреноблокаторів з антигіпертензивною дією. 1. Некардіоселективні препарати: 1) без внутрішньої симиатоміметичної активності (пропранолол — анаприлін, надолол — коргард); 2) з внутрішньою симпатоміметичною активністю (піндолол — віскен, окспренолол — тразикор, соталол — соталекс). 2. Кардіоселективні препарати: 1) без внутрішньої симпатоміметичної активності (метопролол — вазокардин, атенолол — тенормін, бетаксолол — локрен, небівалол — небілет); 2) з внутрішньою симпатоміметичною активністю (ацебуталол — сектраль, талшолол — корданум, целшролол — целіпрол). β-Адреноблокатори виявляють антигіпертензивний ефект після тривалого лікування. Ранньому прояву їх антигіпертензивної дії перешкоджають вивільнення катехоламінів із надниркових залоз та судинозвужувальних медіаторів у відповідь на негативний інотропний ефект. Вибір β-адреноблокаторів визначається їхньою кардіоселективністю. Кардіоселективні β-адреноблокатори мають менше побічних ефектів. Лабетолол є α-, β-адреноблокатором. Має селективну α-адреноблокуючу дію і неселективний β-блокуючий ефект. Антигі-пертензивний ефект лабетололу пов'язують переважно з його β-адреноблокуючою дією, яка в 4 рази перевищує α-адреноблокуючу (може розширювати також дрібні артерії). |
| 3.2.2. Периферичні судинорозширювальні засоби. |
| Апресин (гідралазин, депресин — 1-гідразинофталазину гідрохлорид). Фармакокінетика. Добре абсорбується з травного каналу. Після прийому всередину максимальна концентрація досягається через 4 — 5 год, після внутрішньовенного введення — через 15 — 20 хв. Препарат біотрансформується переважно в печінці шляхом гідроксилювання і кон'югації з глюкуроновою кислотою та ацетилювання. Виводиться переважно з сечею (86 %), у вигляді метаболітів з калом (10,5 %) протягом 24 год. При патології шлунка екскреція подовжена. Фармакодинаміка. Апресин — артеріальний судинорозширювальний засіб. Механізм дії пов'язаний переважно з блокадою фосфодіестерази, накопиченням цАМФ, незначною симпатолітичною та адреноблокуючою активністю. Апресин зменшує тонус артерій серця, нирок, внутрішніх органів, мозку, черевної порожнини, шкіри, м'язів. Зменшує навантаження на міокард і збільшує систолічний об'єм крові. Поліпшує ниркову гемодинаміку, підвищує нирковий кровообіг. Апресин є антиагрегантним засобом: пригнічує утворення тромбоксану А2. Показання: гіпертензивна (гіпертонічна) хвороба переважно І —II ступеня. Апресин часто комбінують з іншими антигіпертензивними засобами (адельфан, трирезид та ін.). Протипоказання: ідіосинкразія, червоний системний вовчак, периферичний неврит, значні атеросклеротичні зміни судин серця. Побічна дія: тахікардія, напади стенокардії (вводити з β-адреноблокаторами), пульсуючий головний біль, гіперемія лиця (внаслідок виділення гістаміну), нудота, блювання, діарея, гіперсекреція залоз шлунка, анемія, лейкопенія, тремор, парестезії, поліневрит — при тривалому застосуванні. Тяжкі ускладнення — гідралазиновий синдром (подібний до системного червоного вовчака), ревматоїдний артрит (внаслідок аутоімунної реакції). Іноді розвивається непереносність (гарячка, шкірний висип, поліневрит, кровотеча з травного каналу, анемія). Тяжкі ускладнення потребують відміни препарату. Діазоксид — похідна сполука тіазиду. Фармакокінетика. Препарат швидко абсорбується. Після введення внутрішньовенно ефект розвивається через 3-5 хв, триває 2 — 4 год, усередину — 12 год. У плазмі крові зв'язується з білками. Метаболізується до 60 % препарату, решта виводиться в незміненому стані з сечею. Фармакодинаміка. Діазоксид переважно впливає на артеріоли, розслаблює гладкі м'язи стінки кишок, міометрій, гальмує клубочкову фільтрацію та секрецію сечової кислоти у канальцях нирок, затримує натрій і воду. Механізм дії -активація калієвих каналів. Показання: гіпертензивний криз. Протипоказання: гострі порушення мозкового кровообігу, гострий період інфаркту міокарда, підвищення чутливості до препарату. Побічна дія пов'язана з розширенням артеріол і компенсаторним підсиленням роботи серця — тахікардія, стенокардія, ядуха. У випадках тривалого введення розвивається картина цукрового діабету (знижується секреція інсуліну), гірсутизм, гіперурикемія, набряки. Може пригнічуватися перистальтика кишок (запор). Міноксидил, пінацидил за механізмом дії подібні до діазоксиду. Препарати застосовують для лікування при артеріальній гіпертензії, комбінують з β-блокаторами та діуретичними засобами. До спазмолітичних засобів, які розширюють артерії і вени, належать також дибазол, папаверину гідрохлорид, но-шпа, магнію сульфат, натрію нітропрусид. Дибазол. Фармакодинаміка. Препарат має пряму спазмолітичну дію на гладкі м'язи стінки судин, внутрішніх органів, у зв'язку з чим знижує артеріальний тиск. Дибазол стимулює функції спинного мозку, синтез інтерферону. Показання: артеріальна гіпертензія, гіпертензивний криз. Побічна дія: зменшення систолічного об'єму крові, погіршення показників ЕКГ. Папаверину гідрохлорид. Фармакодинаміка. Препарат блокує активність фосфодіестерази та креатинфосфокінази, змінює конформацію скоротливих білків, знижує тонус гладких м'язів стінки судин і внутрішніх органів, внаслідок чого знижується артеріальний тиск. Показання: спазм гладких м'язів органів черевної порожнини, сечових шляхів, периферичних судин, судин мозку, гіпертензивний криз — у поєднанні з іншими препаратами (папазол, ніковерин). Побічна дія: гіперемія лиця. Но-шпа має порівняно з папаверином більш виразну і тривалу спазмолітичну дію. Входить до складу таблеток нікошпану. Як і папаверину гідрохлорид, викликає ускладнення дуже рідко. Магнію сульфат має антигіпертензивну дію, центральну (заспокійливу) та периферичну міотропну (конкуренція з кальцієм). Крім того, магнію сульфат пригнічує проведення імпульсів в автономних вузлах. При введенні всередину антигіпертензивна дія не виявляється, оскільки препарат практично не абсорбується у травному каналі. Показання: гіпертензивний криз. Натрію нітропрусид (натрій нітрозилпентаціаноферат). Фармакокінетика. Антигіпертензивний ефект натрію нітропрусиду розвивається у перші 2 — 5 хв, а припиняється через 1 — 3 хв після закінчення введення. Фармакодинаміка. Фармакологічний ефект зумовлений групою Fe — NO, антигіпертензивна активність якої у 500 — 1000 разів вища, ніж нітрогрупи N02. Ступінь зниження артеріального тиску залежить від швидкості введення препарату і концентрації його в крові, ефект зумовлений розширенням артеріол, меншою мірою — вен і зниженням периферичного опору. Препарат може викликати ортостатичну артеріальну гіпотензію. Антигіпертензивний ефект супроводжується збільшенням частоти скорочень серця. Після незначного зниження артеріального тиску і підвищення систолічного об'єму крові наповнення лівого шлуночка знижується, а систолічний і хвилинний об'єм крові зростає. Функція серця при гострому інфаркті міокарда поліпшується. Цим і зумовлено призначення препарату хворим на інфаркт міокарда, при набряку легень і в певних стадіях шоку. Нирковий кровообіг і клубочкова фільтрація не змінюються, а секреція реніну підвищується. Препарат вводять внутрішньовенно крапельно у 250 мл 5 % розчину глюкози. Показання: гіпертензивний криз, керована артеріальна гіпотензія під час хірургічних операцій (щоб знизити кровотечу), синдром Рейно, гострий інфаркт міокарда, гостра лівошлуночкова недостатність серця, кардіоміопатія, аневризма аорти. Призначення у високих дозах може спричинити зменшення скоротливої здатності міокарда. Побічна дія: ортостатична артеріальна гіпотензія, тахікардія, блювання, запаморочення. У таких випадках зменшують дозу або припиняють приймання препарату. Передозування може викликати метгемоглобінемію. З пересторогою слід призначати препарат людям похилого віку, при порушенні функції нирок. Накопичення тіоціанідів у крові внаслідок тривалого (3 тижні) застосування препарату може викликати явища гіпотироїдизму. Для дітей і вагітних препарат протипоказаний. |
| 3.2.3. Антагоністи кальцію. |
| Антагоністи кальцію (див. «Засоби для лікування хворих на ішемічну хворобу серця»), впливаючи на периферичні судини, викликають системне розширення артерій, знижують периферичний опір, систолічний артеріальний тиск, потребу міокарда в кисні. Верапаміл знижує тонус периферичних судин, головним чином артерій, викликає брадикардію, що сприяє розвитку антигіпертензивного ефекту. Розширює вінцеві судини, збільшуючи вінцевий кровообіг, знижує потребу міокарда в кисні. Верапаміл призначають при артеріальній гіпертензії (разом з антигіпертензивними засобами — метилдофа, анаприліном). Ніфедипін (коринфар, фенігідин) є ефективним антигіпертензивним засобом. Порівняно з верапамілом активніше діє на судини, знижує діастолічний тиск, зменшує периферичний опір судин, знижує потребу міокарда в кисні. Розширює вінцеві судини. Препарат короткочасної дії призначають для зняття гіпертензивного кризу, подовженої — для лікування при артеріальній гіпертензії. Амлодипін, фелодипін, лацидипін абсорбуються повільніше, ніж інші дигід-ропіридинові похідні, мають тривалішу дію, практично не викликають тахікардію. Дилтіазем має менший судинорозширювальний ефект порівняно з похідними дигідропіридину. Для підвищення антигіпертензивної дії і зменшення ускладнень при лікуванні хворих на гіпертензивну хворобу використовують верапаміл, ніфедипін, дилтіазем тривалої дії з повільним вивільненням лікарської речовини (ретардні форми). |
| 3.2.4. Засоби, що впливають на водно-сольовий обмін. |
| До цієї групи антигіпертензивних засобів належать салуретики. Їх застосовують як самостійно, так і в поєднанні з антигіпертензивними засобами інших груп. Застосовують похідні тіазиду (дихлотіазид), нетіазидний сульфаніламід індапамід (арифон), «петльові» сечогінні (фуросемід), калійзберігаючі, зокрема антагоністи альдостерону (спіронолактон). При гіпертензивних кризах краще застосовувати «петльові» сечогінні у поєднанні з β-адреноблокаторами. |
| 3.2.5. Засоби, що впливають на ренін-анпотензинову систему |
| Ренін — це фермент, який синтезується в нирках. У крові впливає на ангіотензин, β-глобулін, внаслідок чого утворюється неактивний деканептид ангіотензин. Ангіотензин під впливом ангіотензинперетворювального ферменту метаболізується на октапептид — ангіотензин II, який є одним з найактивніших ендогенних судинозвужувальних речовин. Ангіотензин II стимулює виділення альдостерону наднирковими залозами, затримує завдяки цьому Na+ і воду в організмі, підвищує секрецію К+. Тобто накопичення в організмі ангіотензину II і секреція альдостерону є результатом дії ангіотензиипере-творювального ферменту. Ангіотензинперетворювальний фермент бере участь не тільки в активації ангіотензину, а також в інактивації брадикініну, одного з найактивніших судинорозширювачів. Активізуючи накопичення ангіотензину II й альдостерону, цей фермент сприяє підвищенню судинного тонусу. З іншого боку, ангіотензин II сприяє інактивації брадикініну, активізуючи дію ендогенної судинорозширювальної речовини — інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту. |