Фарма. Фармакологія. Чекман. Фармакологія в системі медичних і біологічних наук. 5 Історія лікознавства і фармакології
 Скачать 4.65 Mb.
|
|
Класифікація. Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (ІАПФ) поділяють на засоби, що містять: 1) сульфгідрильну групу (каптоприл); 2) карбонільну групу (еналаприл, лізиноприл); 3) фосфорильну групу (фозиноприл — моноприл). Із препаратів 2 — 3-ї груп, крім лізиноприлу, всі інші є пролікарськими засобами, тобто в організмі перетворюються на активні сполуки, які є інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту. Каптоприл належить до короткодіючих засобів, інші — до тривалодіючих. Водорозчинним препаратом, який в організмі не перетворюється, є лізиноприл. Він має тривалу дію (до 36 год). Фозиноприл, на відміну від інших, може біотрансформуватися в печінці й нирках, що дає змогу розширити спектр показань до застосування. Каптоприл (капотен - l-[(2S)-3-Mepкапто-2-метилпропіоніл]-Ь-пролін) — перший інгібітор, який конкурентно пригнічує ангіотензинперетворювальний фермент, що уповільнує перетворення неактивного ангіотензину І на активний — ангіотензин II. Фармакокінетика. Каптоприл активно абсорбується у травному каналі (наявність вмісту знижує абсорбцію). На 25 — 39 % зв'язується з білками крові. У печінці на 50 % метаболізується; основними метаболітами препарату є каптоприл-цистеїн та дисульфідний димер каптоприлу. Каптоприл і продукти його метаболізму виводяться з сечею. Елімінація гальмується при ураженні нирок. Фармакодинаміка. Під впливом каптоприлу внаслідок зменшення активної концентрації у крові ангіотензину II знижується периферичний опір судин та артеріальний тиск. Хвилинний об'єм крові або не змінюється, або зростає. Зниженню артеріального тиску сприяє те, що на фоні пригнічення ангіотензинперетворювального ферменту відбувається накопичення в крові брадикініну. Зниження секреції альдостерону зумовлює підвищене виведення з організму води й натрію, при цьому може зростати рівень калію в крові. Каптоприл також знижує рівень інших судинозвужувальних речовин (ендотелій І, норадреналін) і підвищує — судинорозширювальних (азоту оксид, простациклін). Завдяки наявності в хімічній структурі SH-груп препарат не тільки швидко зв'язується з атомом цинку в молекулі ангіотензинперетворювального ферменту, а й забезпечує кардіопротекторну дію. Показання: гіпертензивна хвороба, недостатність серця. Побічна дія: шкірний висип, свербіння, порушення смакової чутливості, гарячка тощо. Серйозні ускладнення спостерігаються з боку нирок: протеїнурія, нефротичний синдром. У випадках протеїну рії знижують дозу каптоприлу або відміняють його. Іншим тяжким ускладненням є агранульоцитоз. Нейтропенія розвивається у хворих, які до лікування каптоприлом страждали на порушення функції нирок, системне захворювання сполучної тканини (колагеноз) або приймали імунодепресанти. У зв'язку зі зниженням рівня альдостерону розвивається гіперкаліємія (доцільно призначати з калійзберігаючими діуретичними засобами). Може виникати кашель, спазм бронхів. Протипоказання: гіперчутливість до препарату. Еналаприл — похідна сполука кислоти еналаприлової. Кислота еналаприлова погано абсорбується з травного каналу, тому застосовується її моноетиловий ефір. Еналаприл відрізняється від каптоприлу більшою активністю і тривалішою дією, тому що в організмі повільно перетворюється на активну сполуку еналаприлат (призначається 1 раз на добу). У еналаприлу менше побічних ефектів. Подібну дію мають фозиноприл, лізиноприл. Блокатори рецепторів аигіотензину II. У гладких м'язах стінки кровоносних судин, надниркових залозах, нервовій тканині виявлено специфічні рецептори, чутливі до аигіотензину II. Класифікація. Блокатори рецепторів аигіотензину II поділяють за хімічною будовою: 1) біфенілтетразоли (лозартан та його похідні — ірбезартан та ін.); 2) небіфенілові тетразоли (епрозартан та ін.); 3) негетероциклічні сполуки (вальзартан та ін.). Механізм антигіпертензивного ефекту блокаторів рецепторів ангіотензину II (типу AT II,) пов'язують із зниженням загального периферичного судинного опору. Від інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту блокатори рецепторів ATII, відрізняються: 1) відсутністю побічної дії, зумовленої підвищенням вмісту брадикініну і речовини Р (кашель, ангіоневротичний набряк, артеріальна гіпотензія); 2) більшою селективністю до рецепторів — усуванням усіх ефектів ангіотензину II незалежно від механізму продукції його у тканинах; 3) м'якшим впливом на ниркову гемоди-наміку, без впливу на внутрішньониркову кінінову систему; 4) посиленим впливом ангіотензину II на AT ІІ2-рецептори, що забезпечує регуляцію процесів репарації та інші лікувальні ефекти. Лозартан має високу спорідненість з рецепторами AT II. Завдяки цьому препарат має антигіпертензивний вплив, зменшує резорбцію натрію в ниркових ка-нальцях, викликає регрес патологічно ремодульованого міокарда та судинної стінки. Фармакокінетика. Лозартан швидко абсорбується у травному каналі. Максимальний вміст у крові реєструється через годину. Проникає в різні органи і тканини. Перетворюється в печінці. Екскретує разом з метаболітами переважно з жовчю, тому навіть при тяжких захворюваннях нирок немає потреби в корекції доз. Показання: артеріальна гіпертензія. Побічна дія: головний біль, запаморочення, рідко тахікардія, ортостатичний колапс, гіперкаліємія, дуже рідко кашель. Епрозартан, ірбезартан, вальзартан за активністю і тривалістю дії перевищують лозартан. |
| 3.2.6. Комбіновані антигіпертензивні засоби. |
| Комбіновані антигіпертензивні засоби мають забезпечувати зниження кількості застосовуваних хворими лікарських засобів і підвищення ефективності лікування. У клінічній практиці застосовують адельфан — езидрекс, трирезид, синіпрес, бринердин, кристепін, нормотенз, хомвіотензин. Так, адельфан — езидрекс містить невротропну речовину резерпін, периферичний судинорозширювальний засіб гідралазин — апресин, діуретик - дихлотіазид. Сумація ефектів цих засобів забезпечує триваліший антигіпертензивний ефект. Гіпертензивний криз — це раптове підвищення артеріального тиску, що потребує негайного його зниження, щоб запобігти ушкодженню органів-мішеней. Препарати для зняття гіпертензивного кризу, які вводять парентерально: натрію нітропрусид, нітрогліцерин, клофелін, фуросемід, еналаприл, гідралазину гідрохлорид, діазоксид, пентамін, дибазол, магнію сульфат, німодипін. Перорально і сублінгвально при гіпертензивному кризі призначають каптоприл, ніфедипін, клофелін. Клофелін Clophelinum Таблетки по 0,000075; 0,00015 г; в ампулах по 1 мл 0,01 %; тюбик-крапельник по 1,5 мл 0,125; 0,25 та 0,5 % розчину. Усередину по 0,000075 г 2 —4 рази на добу; внутріщньом'язово та підшкірно по 0,5—1,5 мл 0,01 % розчину; внутрішньовенно по 0,5—1,5 мл 0,01 % розчину (розводять у 10 — 20 мл ізотонічного розчину натрію хлориду і вводять повільно протягом 3 — 5 хв); очні краплі призначають 2 — 4 рази на день. Таблетки по 0,25 г. Усередину по 0,25 — 0,5 г 2 —3 рази на день Таблетки по 0,1 г; в ампулах по 1 мл 2,5 % розчину. Усередину по 0,1 —0,2 г 2 —3 рази на день; підшкірно та внутрішньом'язово по 1 — 1,5 мл 2,5 % розчину Таблетки по 0,1 і 0,25 мг. Усередину по 0,005 — 0,1 мг 2 — 3 рази на день Таблетки по 0,01 і 0,04 г; в ампулах по 5 і 1 мл 0,1 % розчину Усередину по 0,01 г за 15 — 30 хв до їди 3 рази на добу з поступовим підвищенням дози до 20 —40 мг 3 —4 рази на день; внутрішньовенно по 1 мл у 20 мл 40 % розчину глюкози Таблетки по 0,001 і 0,005 г. Усередину по 0,5 мг перед сном, потім по 1 мг 3 — 4 рази на день з поступовим підвищенням дози до 4 — 20 мг па добу В ампулах по 5, 10 і 20 мл 25 % розчину. Внутрішньом'язово (іноді під час гіпертензивного кризу внутрішньовенно повільно) по 5 — 20 мл 25 % розчину В ампулах по 0,025 і 0,05 г. Внутрішньовенно крапельно (розчинити в 500 мл 5 % розчину глюкози). Початкова максимальна доза 0,5 — 5 мг/кг маси 2 — 8 мг/кг/хв. 3 рази на день (не більше 0,04 г) Таблетки по 0,01 і 0,02 г. Під язик по 0,01-0,02 г 2- Таблетки по 0,025 г. Усередину по 25 мг 2 — 3 рази на добу. Якщо через 2 тижні ефект не настає, дозу підвищують до 50 мг 2 — 3 рази на добу Таблетки по 0,025; 0,05; 0,1 г. Усередину по 12,5 — 25 мг 2 — 3 рази на добу Таблетки по 0,005; 0,01; 0,02 г. Усередину по 0,005 — 0,01 г раз на добу. Через тиждень дозу підвищують до 0,01-0,02 г на добу Таблетки по 0,005; 0,01; 0,02; 0,04 г. Усередину по 0,005 до 0,04 г на добу одноразово Таблетки по 0,004 і 0,02 г; в ампулах по 1; 2; 5 мл 0,5 % і 1 % розчину. Внутрішньом'язово, внутрішньовенно по 3 —4 мл 1 % розчину або 6 —8 мл 0,5 % розчину; усередину в комплексі з папаверином, теоброміном, фенобарбіталом — по 0,02 г 2 —3 рази на день Таблетки по 0,04 г; супозиторії ректальні по 0,02 г; в ампулах по 2 мл 2 % розчину. Усередину по 0,04 — 0,06 г 3 — 4 рази на добу; підшкірно, внутрішньом'язово, внутрішньовенно по 1—2 мл Таблетки по 0,04 г; в ампулах по 2 мл 2 % розчину. Усередину по 0,04 — 0,08 г 2 — 3 рази на добу; підшкірно, внутрішньом'язово, внутрішньовенно по 2 — 4 мл Таблетки по 0,01, 0,005 г. Усередину по 0,005 —0,01г 1 раз на добу Таблетки по 0,05 г. Усередину по 0,05г 1 раз на добу |
| 3.3. Гіпертензивні засоби. |
| Гіпертензивними називають засоби, які викликають підвищення системного артеріального тиску. їх застосовують при артеріальних гіпотензивних станах. Класифікація. До гіпертензивних належать засоби, які є різними за походженням, хімічною структурою, фармакодинамікою. За механізмом дії гіпертензивні засоби поділяють таким чином: 1. Засоби, що стимулюють судиноруховий центр (аналептики — кофеїн, кордіамін, камфора, сульфокамфокаїн). 2. Засоби, що тонізують центральну нервову і серцево-судинну системи (настойки, рідкі екстракти (елеутерококу, женьшеню, родіоли рожевої, заманихи, аралії, лимоннику та ін.), пантокрин). 3. Засоби периферчшої судинозвужувальної та кардіотонічної дії: 1) стимулятори α- та β-адренорецепторів судин і серця (норадреналіну гідротартрат, адреналіну гідрохлорид, ефедрину гідрохлорид); 2) стимулятори α-адренорецепторів (мезатон); 3) гормональні препарати (вазопресин, пітуїтрин); 4) засоби периферичної дії (ангіотензинамід — гіпертензин); 5) кардіотонічні засоби (глікозидні — строфантин; неглікозидні — дофамін, добутамін). Для стабілізації мембран призначають антиоксиданти, засоби метаболічної терапії (вітаміни групи В, рибоксин, калію оротат та ін.). |
| 3.3.1 Засоби, що стимулюють судиноруховий центр. |
| У випадках гострого пригнічення функції судинорухового центру застосовують аналептичні засоби — кофеїн, кордіамін, камфору, сульфокамфокаїн та ін. Перевагу надають комбінації цих засобів, які однаково відновлюють синхронну активність усіх відділів судинорухового центру. Аналептики збуджують дихальний та судиноруховий центри, що зумовлює підвищення артеріального тиску, а також регуляторних функцій центральної нервової системи. Ці засоби призначають внутрішньовенно, внутрішньом'язово, підшкірно (камфору тільки підшкірно). |
| 3.3.2. Засоби, що тонізують центральну нервову і серцево-судинну системи. |
| До цієї групи належать адаптогени, переважно рослинного або тваринного (пантокрин) походження, що підтримують тонус судин завдяки забезпеченню фізіологічно активними речовинами (стероїдні гормони кори надниркових залоз, катехоламіни) та достатньому кровопостачанню. Вони також сприяють збереженню структури клітинних мембран і нормалізують обмін кальцію, енергетичний та нуклеїновий обмін. До рослинних препаратів належать: рідкі екстракти елеутерококу, родіоли рожевої, настойка заманихи високої, аралії, лимоннику китайського, стеркулії платанолистої, екстракт левзеї. Ці лікарські засоби призначають по 15 — 20 або 20 — 30 крапель на день до їди протягом тривалого часу. Препарат з пантів оленя марала, плямистого оленя — пантокрин призначають усередину, підшкірно і внутрішньом'язово. Механізм його тонізуючої дії зумовлений стимуляцією процесів обміну. Препарати елеутерококу, женьшеню тощо підвищують витривалість центральної нервової системи, серця і судинної системи при ішемії міокарда. Ці засоби мають модулюючий вплив на функцію холіно-та адренорецепторів, концентрацію кальцію в серцевому м'язі. |
| 3.3.3. Засоби периферичної судинозвужувальної та кардіотонічної дії. |
| При колапсі, шоку, отруєннях, інфекційних хворобах ефективні судинозвужувальні засоби — адреноміметичні, кардіотонічні, пітуїтрин та засоби периферичної дії. У випадках шоку, особливо гіповолемічного, що зумовлений профузним проносом, поширеними опіками, крововтратою, вводять плазмозамінні рідини для корекції співвідношення між внутрішньосудинним об'ємом крові і підвищеної внаслідок шоку місткості судин. Одночасно застосовують антиагреганти і засоби проти згортання крові, щоб запобігти утворенню тромбів, інфаркту міокарда та інших органів. Хворим з кардіогенним шоком (інфаркт міокарда, гостра судинна недостатність) вводять серцеві глікозиди, протиаритмічні засоби, наркотичні анальгетики. Мікроциркуляцію стимулюють малими дозами α-адреноблокаторів або периферичних судинорозширювальних засобів (наприклад, натрію нітропрусид). При анафілактичному шоку призначають стимулятори α- β-адренорецепторів, а також антигістамінні засоби та глюкокортикоїди. Лікування під час колапсу і шоку має бути комбінованим, спрямованим на усунення причин їх виникнення та ліквідацію симптомів цих патологічних процесів. З неглікозидних кардіотонічних засобів застосовують дофамін, добутамін. Дофамін — 2-(3, 4-діоксифеніл)-етиламін має стимулюючий вплив на дофамінові рецептори, у високих дозах стимулює α -і β-адренорецептори. Фармакокінетика. Дофамін неактивний при пероральному введенні. Швидко перетворюється в печінці й нирках шляхом окиснення на норадреналін та інші метаболіти. Виводиться головним чином із сечею. Крізь гематоенцефалічний бар'єр не проникає. Дія припиняється через 10 хв після введення. Фармакодинаміка. Підвищує загальний периферичний судинний опір, систолічний артеріальний тиск, силу скорочень серця. Потреба міокарда в кисні збільшується, але гіпоксія не розвивається за рахунок прискорення артеріального кровообігу і поліпшеного постачання тканин киснем. Дофамін зменшує опір ниркових судин, підвищує кровообіг і ниркову фільтрацію, розширює брижові судини, пригнічує синтез альдостерону. Показання: шоковий стан різної етіології, гостра недостатність серця, артеріальна гіпотензія, гостра недостатність нирок. Протипоказання: феохромоцитома, шлуночкова аритмія, надшлуночкова аритмія. Побічна дія: тахікардія, аритмія, біль у ділянці серця, головний біль, утруднене дихання, нудота, блювання. Добутамін.Ангіотензинамід (гіпертензин) є амідом ендогенної речовини — ангіотензину II, що утворюється в організмі. За хімічною будовою є октапептидом. Фармакокінетика. При внутрішньовенному введенні швидко абсорбується. Понад 50 % руйнується протягом одного кола кровообігу. Дія короткочасна, екскретується нирками. Фармакодинаміка. За судинозвужувальною дією ангіотензинамід перевищує норадреналін приблизно в 40 разів. Пресорна дія пов'язана головним чином з його міотропним впливом на артеріоли (найбільше на судини внутрішніх органів, шкіри, нирок). Тонус вен збільшується незначною мірою. Прямого впливу на серце та його кровопостачання не має. Стимулює синтез альдостерону і завдяки цьому затримує Na+. Підвищенню артеріального тиску сприяє також виділення адреналіну, стимуляція судинорухового центру, симпатичних вузлів. Внаслідок підвищення артеріального тиску і рефлекторного збудження центру блукаючого нерва виникає брадикардія. Слід зазначити, що артеріоли під впливом ангіотензинаміду звужуються. Це викликає порушення мікроциркуляції у тканинах. Показання: шоковий стан у випадках ізоволемічного шоку, інфаркту міокарда, легеневої емболії. Протипоказання: гіповолемічний шок, порушення ритму серця. Побічна дія: алергічні реакції, головний біль, брадикардія. Хворим з артеріальною гіпотензією й гіповолемією доцільно переливати кров, кровозамінники, вводити ізотонічний розчин натрію хлориду. Гіпертензивні засоби. В ампулах по 0,0005; 0,001 і 0,0025 г речовини (розчиняють перед застосуванням). Крапельно внутрішньовенно 0,0005 г аигіотензинаміду в 500 мл ізотонічного розчину натрію хлориду або 5% розчину глюкози. В ампулах по 5 мл 0,5 або 4 % розчину. Внутрішньовенно крапельно 25 або 400 мг (0,5 або 4 % розчину) розводять відповідно у 125 або 400 мл ізотонічного розчину глюкози або натрію хлориду Порошок, таблетки по 0,1 і 0,2 г; 0,075 — для дітей; в ампулах по 1 і 2 мл 10 і 20 % розчину. Внутрішньом'язово і підшкірно Порошок; в ампулах по 1мл 1 % розчину. Усередину по 0,01-0,025 г 2 —3 рази на день; внутрішньовенно повільно під контролем артеріального тиску 0,3—1 мл у 40 мл 40 % розчину глюкози; внутрішньовенно крапельно 1 — 2 мл в 250 — 500 мл 5 % розчину глюкози по 0,5 — 1 мл; в офтальмології та отоларингології використовують 0,25—1 % розчин (при глаукомі — 10 % розчин в очних краплях) В ампулах по 1 мл 0,2 % розчину. Внутрішньовенно крапельно у 500 мл 5 % розчину глюкози (під контролем артеріального тиску) Таблетки по 0,025 г; в ампулах по 1 мл 5 % розчину. Усередину по 1 —2 табл. 2 — 3 рази на добу; підшкірно і внутрішньом'язово по 0,02 — 0,05 г 2 —3 рази на день; внутрішньовенно струминно повільно по 0,02 — 0,05 г (0,4 — 1 мл 5% розчину) або крапельно в 100 — 500 мл ізотонічного розчину натрію хлориду чи 5 % розчину глюкози. |