Фарма. Фармакологія. Чекман. Фармакологія в системі медичних і біологічних наук. 5 Історія лікознавства і фармакології

• Название: Фармакологія в системі медичних і біологічних наук. 5 Історія лікознавства і фармакології
• Анкор: Фарма
• Дата: 23.01.2023
• Размер: 4.65 Mb.
• Имя файла: Фармакологія. Чекман.doc
• Тип: Документы; #900918
• страница: 44 из 89

4.1.3. Засоби, що підвищують кровообіг нирок.

До цієї групи засобів належать похідні пурину — диметилксатини (теобромін, теофілін, еуфілін та ін.).

Підвищення діурезу, яке виникає під впливом диметилксантинів, зумовлене під вищенням кровообігу нирок. За рахунок розширення судин нирок і зменшення їх опору дещо підвищується клубочкова фільтрація. Однак основною причиною збільшення діурезу є посилення ниркового кровотоку головним чином у мозковій речовині нирок. Вважають, що певну роль у пригніченні процесів реабсорбції солей і води має здатність диметилксантинів впливати на пуринові (аденозинові) рецептори, пригнічувати активність фосфодіестерази, яка інактивує всередині клітин циклічний 3, 5-АМФ, що викликає активізацію функції клітин.

Теофілін підвищує вміст простагландину Е у клітинах мозкової речовини нирок, що сприяє підвищенню діурезу. Посередником у цьому процесі, можливо, є цАМФ. Є думка, що диметилксантини пригнічують реабсорбцію натрію за рахунок їх впливу на адренергічні структури нирки, стан регуляторів водно-сольового гомеостазу.

Диметилксантини є слабкими діуретиками, тому їх застосовують тільки при хронічних захворюваннях у похилому віці та при незначних набряках. У зв'язку з наявністю подразнювальної дії теофіліну можливі диспепсичні явища. Еуфілін у високих дозах може знижувати артеріальний тиск, впливати на роботу серця, викликати зміни з боку травної системи.

4.1.4. Лікарські рослини.

Серед відомих лікарських рослин приблизно у 70 — 80 % виявлено здатність посилювати виділення сечі. Однак за традицією використовується сечогінна дія лише деяких рослин. Незважаючи на те що ця дія значно слабша порівняно з багатьма сучасними діуретиками, лікарські рослини мають свої переваги, зокрема незначна їх токсичність дає змогу застосовувати рослинні препарати тривалий час без побічної дії.

Листя мучниці (fol. Uvea ursi) — містять флавоноїди, а також глікозид арбутин (близько 6 %). Флавоноїди підвищують діурез. В організмі арбутин розкладається з утворенням гідрохінону, якому властива протибактеріальна дія. Використовують, як правило, відвари з розрахунку 0,5 — 1 г листя на один прийом. Призначають 3 — 5 разів на день при запальних захворюваннях сечового міхура та сечових шляхів. Відвар не слід вживати при захворюваннях нирок: гідрохінон подразнює їхню паренхіму.

Трава хвоща польового (НегЬа Equiseti) — містить велику кількість розчинної у воді силікатної кислоти, флавоноїди, алкалоїди та інші речовини. Відвару із трави хвоща польового властива сечогінна, дезінфікуюча і протизапальна дія. Призначають, як правило, у вигляді відвару з розрахунку 1—2 г трави на прийом. Приймають 3 — 4 рази на день. Як і листя мучниці, траву хвоща польового не слід вживати при захворюваннях нирок: викликає подразнення паренхіми.

Листя ортосифона (нирковий чай -Fol. Orthosphonis) - містять глікозиди, сапоніни, алкалоїди та ін. Росте головним чином у Південно-Східній Азії, Індії, Індонезії. Вирощують у Криму, на Кавказі. Має слабку сечогінну і протизапальну дію. Широко застосовують при захворюваннях нирок і сечових шляхів. Використовують у вигляді настою з розрахунку 1 — 2 г трави на прийом. Приймають за 30 хв до їди 2 — 3 рази на день. Побічна дія не виявлена.

Листя брусниці (fol. Vitisidaea) -містить флавоноїди, глікозиди, у тому числі арбутин, органічні кислоти та ін. Найчастіше застосовують у вигляді відвару з розрахунку 1—2 г листків на прийом. Приймають 3 — 4 рази на день. Для листків брусниці характерна слабка сечогінна, антисептична і протизапальна дія. Не рекомендують застосовувати при запальних захворюваннях нирок: викликає подразнення паренхіми.

Крім цих рослин сечогінна дія виявлена у горицвіту весняного, квіток волошки синьої, ягід ялівцю звичайного, бруньок і молодих листків берези бородавчастої та ін.

4.1.5. Принципи комбінованого застосування сечогінних засобів.

Сечогінні засоби іноді застосовують комбіновано при хронічній недостатності серця, гострій і хронічній недостатності нирок та при деяких інших захворюваннях з порушеннями водно-сольового обміну.
Найчастіше комбінують засоби з різним механізмом дії для активнішого виведення солей і води з організму.

Поєднане застосування препаратів, крім того, спрямоване на зменшення їх негативної побічної дії.
Для збільшення салуретичної і діуретичної дії осмотичні сечогінні комбінують з речовинами, які діють на рівні клітин ниркових канальців. Здебільшого в таких випадках застосовують маиіт з кислотою етакриновою або фуросемідом. Таку комбінацію призначають у випадках проведення форсованого діурезу при отруєннях або за потреби швидкої дегідратації, наприклад при набряку мозку.

Часто комбінують активні діуретики, які діють на рівні базальної мембрани, з тріамтереном або спіронолактоном -препаратами, які діють на рівні апікальної мембрани. При цьому зменшується можливість виникнення гіпокаліємії. Застосування тріамтерену, амілориду з похідними бензодіазепіну запобігає порушенню кислотно-лужної рівноваги, а також гіперурикемічній дії (таблетки «Тріампур», «Модуретик» та ін.).

Деякі сечогінні засоби здатні підсилювати дію препаратів інших груп. Так, сильні діуретики (тіазиди, кислота етакринова, фуросемід) посилюють дію гіпотензивних засобів (наприклад, алкалоїдів раувольфії) — таблетки «Адельфан-езидрекс», «Неокристепін», «Бринердин», «Кристепін» та ін. Тріамтерен і спіронолактон завдяки калійзберігаючій дії можна застосовувати разом з серцевими глікозидами.

Сечогінні засоби потеціюють ефект багатьох протипухлинних засобів, збільшуючи чутливість клітин пухлини до цитостатиків. Слід пам'ятати, що активні салуретики (фуросемід, буфенокс, кислота етакринова) значно збільшують ототоксичну дію антибіотиків.

4.2. Урикозуричні засоби.

Порушення обміну пуринів або виведення нирками солей сечової кислоти — уратів — призводить до різкого підвищення їх концентрації в крові. Кристали уратів відкладаються в суглобах, сухожилках, зв'язках, що викликає запалення і больовий синдром. Захворювання, зумовлене порушенням обміну сечової кислоти і відкладанням уратів, називають подагрою (грец. podagra — пастка). У сечових шляхах урати в кислому середовищі кристалізуються, що часто призводить до утворення конкрементів (камінців) і розвитку нирковокам'яної хвороби. У таких випадках застосовують урикозуричні засоби, а також речовини, які пригнічують синтез сечової кислоти.

Урикозуричні засоби стимулюють виведення сечової кислоти нирками. Внаслідок цього зменшується її вміст у крові й тканинах. Вони пригнічують зворотне всмоктування сечової кислоти в ниркових канальцях. При цьому суттєвих змін в екскреції Н⁺, Na⁺, К⁺, та СІ^- не відбувається. За тривалого застосування урикозуричних засобів можна ліквідувати або значно зменшити гіперурикемію, досягти припинення нападів подагри і розсмоктування відкладень сечової кислоти. До урикозуричних засобів належать алопуринол, етамід, уродан та ін.

До лікарських засобів, що використовують при подагрі, входять препарати, які знижують рівень сечової кислоти в організмі, а також симптоматичні знеболювальні засоби (ненаркотичні анальгетики — бутадіон, індометацин та ін.)

Класифікація. За механізмом дії лікарські засоби, які знижують рівень сечової кислоти в організмі, поділяють на:

1. Засоби, які пригнічують утворення сечової кислоти, — урикодепресивні(алопуринол).

2. Засоби, які прискорюють виведення уратів з організму:

а) пригнічують реабсорбцію сечової кислоти в ниркових канальцях (етамід);

б) покращують розчинність уратів (уродан);

в) сприяють розпушуванню сечових камінців і виведенню їх з організму (фітолізин, уролесан).

Алопуринол (мілурит) як інгібітор ксантиноксидази затримує окиснення гіпоксантину і ксантину, що пригнічує утворення сечової кислоти і зменшує її концентрацію в сироватці крові та сечі. Крім того, препарат пригнічує синтез пуринів. Алопуринол призначають хворим на подагру та інші захворювання, які супроводжуються гіперурикемією. Препарат ефективний навіть у тих випадках, коли лікування урикозуричними засобами малоефективне, а також за наявності сечокислих конкрементів та недостатності нирок. У більшості хворих під впливом алопуринолу стають рідшими подагричні кризи, зменшуються подагричні вузли, зникають запальні та інші прояви захворювання.

Препарат малотоксичний, його добре переносять хворі навіть у випадках тривалого застосування. На початку лікування можливе загострення подагри, що, однак, не є приводом для припинення подальшого застосування алопуринолу.

Етамід пригнічує реабсорбцію сечової кислоти в ниркових канальцях. Сприяє виведенню її з сечею. Негативні явища викликає рідко, проте може затримувати виділення нирками пеніциліну та інших речовин. Призначають хворим на хронічну подагру, нирковокам'яну хворобу з кристалізацією уратів та інші захворювання, які супроводжуються гіперурикемією.

До урикозуричних засобів належать також бензобромарон (нормурат, хіпурик), аломарон (комбінований препарат алопуринолу та бензобромарону), сульфінпіразон (антуран) та ін.

Уродан — легкорозчинні у воді гранули з виділенням вуглекислого газу. Комбінований препарат, до складу якого входять піперазину фосфат, гексаметилентетрамін, солі натрію та літію. Сприяє виведенню сечової кислоти завдяки підвищенню її розчинності (солі піперазину і літію утворюють з сечовою кислотою легкорозчинні комплекси). Певне значення мають зрушення кислотно-основної рівноваги. Уродан призначають хворим на сечокам'яну хворобу, хронічний поліартрит та ін.

При подагрі та сечокам'яній хворобі застосовують також лікарські засоби, дія яких зумовлена зміщенням рН сечі в бік лужної реакції (головним чином під впливом цитратних йонів), що гальмує утворення і сприяє розчиненню камінців — маргуліт, ураліт, блемарен, солуран та ін.

Завдяки спазмолітичній дії сприяють виведенню камінців із сечоводу і мають протизапальні властивості препарати лікарських рослин — екстракт марени красильної, оліметин, леспенефрил, авісан, уролесан, трава споришу, фітолізин та ін.

Сечогінні засоби.

Назва Форми випуску, середні терапевтичні дози, способи застосування.

Гідрохлортіазид Таблетки по 0,025 і 0,1 г.

Hydrochlorthiazidum Усередину по 0,025 — 0,05 г на день

Циклометіазид Таблетки по 0,0005 г.

Cyclomethiazidum Усередину по 1—3 табл. 1—2 рази на день

Оксодолін Таблетки по 0,05 г.

Oxodolinum Усередину по 0,025 — 0,1 г раз на 2 — 3 дні

Фуросемід Таблетки по 0,04 г; в ампулах по 2 мл 2 % розчину.

Furosemidum Усередину по 0,04 г раз на день зранку; внутрішньовенно і внутрішньо-м'язово по 0,02 — 0,06 г 1 —2 рази на добу

Буфенокс Таблетки по 0,001 г; в ампулах по 2 мл 0,025 % розчину.

Buphenoxum Усередину по 1—2 табл. раз на 2 дні; внутрішньовенно повільно (2 —
3 хв) і виутрішньом'язово по 0,0005 — 0,0015 г

Клопам ід Таблетки по 0,02 г.

Clopamidum Усередину по 2 — 3 табл. 1 —2 рази на день

Кислота етакринова Таблетки по 0,05 г.

Acidum etacrynicum Усередину по 0,05 — 0,2 г на добу

Діакарб Таблетки по 0,25 г.

Diacarbum Усередину по 0,125 — 0,25 г 1—3 рази на день

Тріамтерен Капсули по 0,05 г.

Triamterenum Усередину по 1—4 капсули 2 рази на день

Тріампур композитум Таблетки, що вміщують тріамтерен — 0,025 г і дихлотіазид — 0,0125 г.

Triampur compositum Усередину по 1 —2 табл. 2 рази на день

Спіронолактон Таблетки по 0,025 г.

Spironolactonum Усередину по 0,075 — 0,3 г на добу. По досягненні ефекту дозу знижують до 0,075— 0,025 г на добу

Сечовина У сухому вигляді по 30, 45, 60 і 90 г у комплекті з розчинником — 10 %

Urea pura глюкози.Внутрішньовенно у вигляді 30 % розчину на 10 % розчині глюкози з
розрахунку 0,5 — 1,5 г/кг

Маніт Ліофілізована маса по 30 г у флаконах на 500 мл; 15 % розчин у фла-

Mannitum конах по 200, 400 і 500 мл.Внутрішньовенно 15 % розчин або 10 %, 15%, 20 % розчини ex tempore. Розчиняють у воді для ін'єкцій або в 5 % розчині глюкози. Лікувальна доза 1 — 1,5 г/кг

Трава хвоща польового Усередину відвар (1 : 20) по половині чи третині склянки 2 — 3 рази на день

Herbae Equiseti

Листя мучниці Настій (1: 20) усередину по половині чи третині склянки 3 — 4 рази на день

Folium Uvae ursi

Бруньки берези Настойка (1:5) на 90 % спирті.

Gemmae Betulae Усередину по чайній ложці на прийом

Листя ортосифона Настій (20,0 : 200,0) по столовій ложці 3 — 4 рази на день.

Folium Orthosiphoni Настій 3,5 : 200,0 по півсклянки 2 — 3 рази на день

Алопуринол Таблетки по 0,1 г.

Allopurinolum Усередину по 0,1 г після їди

Етамід Таблетки по 0,35 г.

Aethamidum Усередину по 0,35 — 0,7 г

Уродан Гранули по 100 г у флаконі.

Urodanum Усередину по чайній ложці 3 — 4 рази на день

Уролесан У флаконах по 15 мл.

Urolesanum Усередину по 8—10 крапель до їди

Трава споришу Настій (100,0-150,0:200,0).

Herba Polygoni avicularis Усередину по 2 ст. ложки

Екстракт марени красильної Таблетки по 0,25 г.

Extractum rubiae tinctorum Усередину по 0,5 — 0,75 г, розчинивши таблетки у половині склянки теплої води


До засобів цієї групи належать лікарські речовини рослинного, тваринного і синтетичного походження, що мають здатність змінювати тонус і скоротливу активність матки. Ці засоби поділяють на ті, що стимулюють скоротливу здатність міометрія, й ті, що знижують його тонус і пригнічують скорочення.

Скоротлива функція матки забезпечується тонкими нервово-гуморальними механізмами регуляції. Тономоторний ефект реалізується завдяки парасимпатичним впливам за участю м-холінорецепторів. Симпатичні впливи активізують тонотропний ефект, тобто підвищення тонусу і готовність до скоротливої реакції. Збудження симпатичної іннервації здійснюється шляхом активації α-адренорецепторів, у той час як β-адренорецептори викликають гальмівний ефект. Скорочення матки стимулює і серотонін.

Потужними чинниками стимуляції матки є гормональні засоби: гонадотропні гормони гіпофіза, естрогени, окситоцин, а також простагландини Е, F2a. До цієї групи належать також інші природні чинники: солі кальцію, глюкоза, вітаміни.

Активність матки знижується під час блокади α-адренорецепторів і м-холінорецепторів, при збудженні β-адренорецепторів, під впливом гестагенів, деяких електролітів і вітамінів.

Перша або друга група регулюючих чинників переважає залежно від терміну вагітності, фази менструального циклу, функціонального стану матки. Порушення природної регуляції потребує застосування лікарських речовин, більша частина котрих належить до природних метаболітів. Введення цих речовин компенсує їх дефіцит у жінки.

Класифікація засобів, що стимулюють скорочення міометрія, пов'язана з характером скорочення матки, яке вони викликають, і показанням до призначення.

Важливе значення має період пологової діяльності:

I — період розкриття і розслаблення шийки матки;

II— період вигнання — народження дитини, завдяки ритмічним скороченням матки, а також координованим узгодженим скороченням черевної стінки й тазового дна (перейми, потуги).

III — вигнання плаценти.

Кожна фаза у випадках патологічних зрушень потребує призначення спеціальних лікарських засобів.

Засоби, що стимулюють скоротливу здатність матки, можна розділити на дві групи як за характером дії на матку, так і за використанням їх у медичній практиці.

Засоби, що впливають на міометрій

І. Засоби, що стимулюють скоротливу здатність матки.

1. Засоби, що стимулюють пологову діяльність (викликають ритмічні скорочення матки): простагландин F2a, простагландин Е, окситоцин (2-5 ОД), естрон, вітаміни, прозерин, солі кальцію.

2. Засоби для зупинки маткової кровотечі (викликають тетанічне скорочення матки): котарніну хлорид, ергометрину малеат, ерготаміну гідротартрат, ерготал.

II. Засоби, що знижують тонус матки і пригнічують її скорочення: холіноблокатори (атропіну сульфат); β-адреноміметики (ізадрин, салбутамол, партусистен); засоби для наркозу (діазоту оксид, ефір для наркозу); транквілізатори (сибазон); гормональні речовини — гестагени (прогестерон); вітаміни (токоферолу ацетат); магнію сульфат.

5.1. Засоби, що стимулюють скоротливу здатність матки.

Це група засобів різного походження, які викликають і стимулюють ритмічні скорочення матки.
Засоби цієї групи використовують для збудження пологів (простагландини, окситоцин) і для активізації скорочень матки у випадках слабкої пологової діяльності.

Провідне місце в механізмі скоротливої функції матки належить простагландинам (ПГ). Це похідні ненасичених жирних кислот, що мають ланцюжок із 20 атомів вуглецю і циклопентановий радикал. Вони містяться в яєчниках, міометрії, менструальній крові. У кінці вагітності рівень ГІГ різко підвищується. Синтез ПГ із фосфоліпідів контролюється статевими гормонами. ПГ полегшують адренергічну передачу і збільшують рівень ацетилхоліну в крові.

Фармакодинаміка. ПГ-F_2a (ензопрост, динопрост) пригнічує функцію жовтого тіла і блокує синтез прогестерону, підвищуючи цим рівень естрогенів у співвідношенні естрогени / прогестерон. Відбувається сенсибілізація міометрія до окситоцину, підвищується активність окситоцинових рецепторів. Таким чином, ПГ, синтез яких залежить від естрогенів, підсилюють їх ефект і сприяють утворенню пологової домінанти.

nr-F_2a викликає стимуляцію як поздовжнього (підвищення тонусу), так і колового (зростання частоти скорочень) м'язових шарів стінки матки. Перше скорочення виникає, коли настає межа еластичності м'язових волокон та їх здатності до розтягування. Поряд із скороченням тіла матки nr-F_2a сприяє розслабленню м'язів шийки матки, забезпечуючи їх координовану діяльність і народження дитини.