Фарма. Фармакологія. Чекман. Фармакологія в системі медичних і біологічних наук. 5 Історія лікознавства і фармакології
 Скачать 4.65 Mb.
|
|
Алюмінію гідроксид у шлунку утворює гель, має виразні адсорбуючі й антацидні властивості (АІ(ОН)3 + 3НС1 → А1С13 + 3Н20). Один грам цього препарату нейтралізує 250 мл 0,1 н. розчину НС1. Утворений у процесі цієї реакції алюмінію хлорид у кишках перетворюється на нерозчинний алюмінію фосфат, який має в'яжучі властивості, може викликати запор. Як активний антацидний засіб призначають альмагель. Це комбінований препарат, до складу якого входить гель алюмінію гідроксид, магнію оксид і D-copбіт. До складу препарату альмагель-А входить також анестезин. За рахунок перших двох речовин здійснюється антацидний, адсорбуючий і обволікаючий ефект. D-сорбіт сприяє посиленому виділенню жовчі і послабленню кишок. Показання: виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, гіперацидний гастрит, езофагіт та інші захворювання травного каналу з гіперацидним ефектом. Альмагель-А застосовують у випадках, коли ці захворювання супроводжуються нудотою, блюванням, болем. Маалокс — містить магнію та алюмінію гідроксид і призначається за такими самими показаннями. Безпосередньо захищають слизову оболонку шлунка гастропротектори завдяки створенню механічного захисту (сукралфатп, бісмуту трикалію дицитрат) або впливу на слизовий бар'єр (карбеноксолон, лізопратол). |
| 6.4. Засоби, що впливають на рухову активність (моторику) шлунка. |
| 6.4.1. Засоби, що підвищують рухову активність шлунка. При захворюваннях шлунка, які супроводжуються мулюють перистальтику. Для активізації цієї функції призначають холіноміметичні засоби: м-холіноміметики (ацеклідин) і антихолінестеразні засоби (фізостигмін, галантамін, особливо прозерин). Останнім часом застосовують прокінетики: метоклопрамід, цизаприд — агоністи серотонінових рецепторів — та дромперидон — блокатор α-адренорецепторів. Дія ацеклідину здійснюється через збудження м-холінорецепторів, а антихолінестеразних — через зв'язування і зворотне зниження активності холінестерази, внаслідок чого в синапсах холінорецепторів накопичується ацетилхолін — медіатор цих синапсів. При цьому підвищується не тільки рухова активність шлунка, а й секреція шлункового соку. Як стимулятор моторної функції шлунка найчастіше призначають прозерин, рідше ацеклідин. У процесі лікування цими засобами зникає відчуття тиснення, переповнення, тупий розпираючий біль у надчеревній ділянці, блювання зеленуватим вмістом шлунка, гикавка та інші ознаки атонії шлунка. Стимулятори моторики шлунка застосовують при захворюваннях, коли виникає атонія шлунка (інфаркт міокарда, перитоніт, тромбоз судин шлунка тощо). Атонію шлунка усувають також натрію хлорид (у вену по 5-10 мл 10 % розчину), пітуїтрин (підшкірно або у вену по 2-5 ОД) тощо. Протипоказання: бронхіальна астма, стенокардія, атеросклероз, органічні захворювання серця, епілепсія, гіперкінези. 6.4.2. Засоби, що пригнічують рухову активність (моторику) шлунка. У випадках надмірно високого тонусу гладких м'язів шлунка, що спостерігається у хворих на виразкову хворобу, з пілороспазмом, кардіоспазмом, спастичним колітом тощо призначають спазмолітичні засоби: м-холіноблокатори (атропін, платифілін, бутилскополамін); м,-холіноблокатори (піренцепін, гастроцепін); міотропні засоби (папаверин, но-шпа), а також пробантин, що має м-холіно- і гангліоблокуючу дію. м-холіноблокатори переривають потік нервових імпульсів із центру блукаючого нерва до м'язів шлунка на рівні м-холінорецепторів. Внаслідок цього моторика шлунка і секреція шлункових залоз знижуються. Міотропні спазмолітики впливають на гладкі м'язи безпосередньо. 6.4.3. Блювотні засоби. У деяких випадках виникає гостра потреба в блюванні, що сприяє випорожненню шлунка і видаленню з нього речовин, які подразнюють і ушкоджують його слизову оболонку. Цей складний рефлекторний акт здійснюється за допомогою блювотних засобів, які мають властивість вибірково збуджувати центр блювання. Введення таких засобів викликає антиперистальтику тонкої кишки, внаслідок чого її вміст може частково закидатися до шлунка, збільшуючи його об'єм. Потім виникає спазм пілоричної частини шлунка і розслаблення тіла шлунка та його кардіального отвору. Кардіальна частина шлунка підтягується догори, стравохід розширюється і стає коротшим. Створюються сприятливі умови для зворотного викиду шлункового вмісту. Цьому сприяють інтенсивні скорочення діафрагми і м'язів черевної стійки. Різке підвищення внутрішньочеревного і внутрішньошлункового тиску створює умови для випорожнення шлунка. Блювання починається з глибокого вдиху, скорочення діафрагми, відведення надгортанника, підняття гортані і м'якого піднебіння. Це сприяє ізоляції дихальних шляхів від блювотних мас. Блюванню звичайно передує період нудоти. З'являється блідість, холодний піт, посилюється секреція слинних, шлункових і бронхіальних залоз, сльозотеча, дихання стає аритмічним, знижується артеріальний тиск, відмічається загальна слабкість, пригнічення довільних рухів, тяжкі суб'єктивні відчуття. Незабаром після блювання ці явища зникають. Центральною ланкою блювального акту є блювотний центр, який координує цей складний рефлекторний процес. З центром зв'язана спеціальна хеморецепторна зона, яка отримала назву пускової (тригерної). Збудження блювотного центру хімічними речовинами може здійснюватися шляхом прямого впливу або рефлекторно. У зв'язку з цим розрізняють блювотні засоби центральної (прямої) і рефлекторної (периферичної) дії. До блювотних засобів центральної дії належить апоморфіну гідрохлорид, який отримують дією кислоти хлороводневої на морфін. Це білий, злегка жовтуватий або сіруватий кристалічний порошок без запаху. Погано розчинний у воді й спирті. Водні розчини на світлі і при тривалому зберіганні набувають інтенсивно зеленого кольору і стають не придатними до вживання. Про пряму дію апоморфіну свідчить поява блювання після нанесення його безпосередньо на пускову зону блювотного центру. Апоморфін стимулює хеморецептори тригерної зони блювотного центру, внаслідок чого виникає 2-3-разове блювання, звичайно через 10-15 хв після підшкірного введення. Введення апоморфіну всередину недоцільне, оскільки він абсорбується недостатньо й ефект настає пізно. У випадках пригнічення блювотного центру (наркоз, отруєння снодійними засобами, тяжка алкогольна інтоксикація) блювотна дія апоморфіну не проявляється. Введений усередину апоморфін абсорбується в шлунку і кишках недостатньо, тому його вводять переважно підшкірно. Апоморфін метаболізується у печінці з утворенням глюкуронідів. Виводиться (близько 4 %) нирками. Показання: видалення із шлунка отруйних речовин або недоброякісних продуктів харчування, головним чином у таких випадках, коли неможливо здійснити промивання шлунка зондом (спроби самогубства, психічні захворювання, втрата свідомості, порушення ковтання тощо); гостра інтоксикація етиловим спиртом, вироблення умовнорефлекторної реакції огиди до алкоголю у процесі лікування хворих на хронічний алкоголізм. Побічна дія: колапс, зорові галюцинації, неврологічні розлади. Протипоказання: тяжкі захворювання серця, атеросклероз, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, активні форми туберкульозу легень із схильністю до легеневих кровотеч, органічні захворювання центральної нервової системи, похилий вік. До блювотних засобів рефлекторної дії належать препарати блювотного кореня, трави мишатника, міді сульфат, цинку сульфат, еметин та ін. Рефлекторний характер блювотної дії еметину вперше встановлено в лабораторії І. П. Павлова його учнем Н. Н. Токаревим. Він показав, що цей алкалоїд у собак викликає блювання лише в разі введення в шлунок. При перетинанні блукаючих нервів, змазуванні слизової оболонки шлунка місцевоанестезуючими засобами, а також при введенні еметину парентерально або в пряму кишку блювотний ефект не настає. Засоби цієї групи, в тому числі міді й цинку сульфат, застосовуються дуже рідко (всередину по 1 столовій ложці 3 % розчину) у зв'язку з подразнювальним їх впливом на слизову оболонку шлунка і загальнотоксичною дією. 6.4.4. Протиблювотні засоби. На відміну від блювотних, протиблювотні засоби застосовують дуже часто, оскільки блювання супроводжує численні захворювання, при яких у процес втягуються «блювотні зони» організму: горло, вінцеві та брижові судини, очеревина, жовчні протоки, кора великого мозку та ін. Блювотний рефлекс викликається підвищеним тиском у шлунку і в різних відділках тонкої й товстої кишок, спазмом порожнистих органів (бронхів, шлунка, кишок, жовчних проток і сечових шляхів, судин), підвищенням внутрішньочерепного тиску у зв'язку з пухлинами, абсцесами, під впливом психічних чинників. Блювання виникає під час інтенсивного болю будь-якого генезу, як і при інтоксикації багатьма лікарськими засобами, наприклад цитостатиками, серцевими глікозидами та ін. Залежно від патогенезу розрізняють блювання центрального і рефлекторного походження. Відповідно до цього розрізняють протиблювотні засоби центральної і рефлекторної дії. Призначаючи протиблювотні засоби, потрібно враховувати генез блювання. Зокрема, у випадках блювання, зумовленого збудженням блювотного центру через підвищену збудливість центральної нервової системи, призначають засоби, які знижують її збудливість: седативні, снодійні, антихолінергічні, протигістамінні, невролептичні. Найефективнішими протиблювотними засобами центральної дії є похідні фенотіазину, особливо етаперазин, трифтазин тощо. Механізм їх дії полягає у блокаді дофамінових рецепторів хеморецепторної пускової зони в довгастому мозку. Протиблювотна дія етаперазину перевищує дію аміназину приблизно в 10 разів. Тому його широко використовують у випадках блювання центрального походження: під час вагітності; зумовленого інтоксикацією лікарськими засобами, які впливають на тригерну зону (препарати наперстянки, апоморфін); у післяопераційному періоді; у хворих на променеву хворобу; усуває також гикавку. Етаперазин, поряд з іншими невролептиками, малоефективний у разі морської хвороби. При морській і повітряній хворобі блювання зумовлене надзвичайним збудженням аналізатора гравітації (вестибулярного апарату), звідки імпульси надходять до блювотного центру, а не до тригерної зони. Особам з підвищеною збудливістю аналізатора гравітації рекомендується профілактичне застосування лікарських препаратів, які містять скополамін (таблетки «Аерон»). При цих захворюваннях ефективні також протигістамінні засоби — димедрол і дипразин, які мають седативні і антихолінергічні властивості, метоклопрамід, як і препарати ментолу, зокрема валідол. Новими протиблювотними засобами, які призначають при хіміотерапії в онкологічній практиці, є антагоністи серотонінових рецепторів: гранісетрон, ондансетрон, тропісетрон. До складу таблеток «Аерон» входить 0,0001 г скополаміну камфорнокислого та 0,0004 г гіосціаміну камфорнокислого. Застосовують для профілактики морської і повітряної хвороби (і лікування хворих), ліквідації симптомо-комплексу Меньєра, зменшення салівації і сльозотечі при операціях у ділянках лиця і верхніх дихальних шляхів, у випадках блювання і нудоти вагітних. Для профілактики морської і повітряної хвороби 1-2 таблетки «Аерону» приймають усередину за 30-60 хв до відправлення, потім ще 1 таблетку через б год. Ефективним протиблювотним засобом центральної дії є також метоклопрамід (реглан, церукал) — специфічний блокатор дофамінових (Д2) рецепторів тригерної зони, а у великих дозах — і серотонінових. Його протиблювотна активність значно перевищує дію аміназину. Метоклопрамід підвищує ефекти ацетилхоліну на м-холінорецептори кишок, тонус сфінктера стравоходу, розслаблює пілоричну частину шлунка й ампулу дванадцятипалої кишки, стимулює перистальтику і прискорює евакуацію із проксимальних відділів кишок. Сприяє загоюванню виразок шлунка і дванадцятипалої кишки. Як протиблювотний засіб метоклопрамід призначають у випадках розладу травлення, нудоти і блювання, зумовлених променевою терапією, дією серцевих глікозидів, засобів для наркозу і антибіотиків, а також токсикозом вагітних. Крім того, цей препарат застосовують у комплексному лікуванні хворих на виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки, при дискінезії органів черевної порожнини, післяопераційній атонії кишок, метеоризмі, для полегшення інтубації трахеї, при рентгенологічному дослідженні кишок тощо. Призначають по 1 таблетці (0,001 г) З рази на день до їди, у тяжких випадках — внутрішньом'язово або внутрішньовенно по 2 мл 0,5 % розчину 1-3 рази на добу. Побічна дія: екстрапірамідні розлади, діарея, сонливість, шум у вухах, сухість у роті тощо. Протипоказання: обережно дітям до 14 років, водіям автотранспорту. У випадках рефлекторного блювання, викликаного подразненням слизової оболонки шлунка, застосовують місцевоанестезуючі засоби — анестезин, новокаїн, а також ментол, м'ятну воду, краще в поєднанні з льодом. При спазмі гладкої мускулатури порожнистих органів черевної порожнини (пілороспазм, жовчна і ниркова колька), які супроводжуються болем, застосовують спазмолітики (атропіну сульфат, папаверину гідрохло-рид, но-шпа). У випадках застійних явищ у шлунку ефективно вживати 2-3 краплі 5 % розчину йоду на склянку води, при періодичних скороченнях шлунка — кислоту хлороводневу розбавлену. |
| 6.5. Жовчогінні засоби. |
| При багатьох захворюваннях печінки, особливо запальних і дистрофічних, порушується її зовнішньосекреторна функція — процес утворення і виділення жовчі. Це призводить до порушення моторики травного каналу, травлення, абсорбування харчових і деяких лікарських речовин, білкового обміну тощо. Часто застій жовчі у жовчному міхурі, особливо на фоні інфекції і гальмування синтезу жовчних кислот, може призвести до зниження стабілізуючих властивостей жовчі, випадання холестерину в осад, утворення жовчних конкрементів. Для запобігання таких розладів або їх усунення застосовують жовчогінні засоби, які підвищують секрецію жовчі печінкою (Choleretica, або Cholesecretica) або сприяють виходу її у дванадцятипалу кишку із жовчного міхура (Cholagoga, або Cholekinetica). До холекінетичних засобів належать також холеспазмолітики, тобто засоби, які не викликають виходу жовчі в кишку, але усувають спазм жовчних шляхів і знижують їх тонус. Таку властивість мають атропін, скополамін, платифілін, аміназин, папаверин, нітрогліцерин та інші спазмолітичні засоби. Розподілити жовчогінні засоби на ці дві групи не завжди можливо, оскільки деякі з них мають одночасно холеретичні, холекінетичні і холеспазмолітичні властивості. 6.5.1. Засоби, які впливають на секрецію жовчі. Холеретичний ефект властивий багатьом лікарським засобам, які містять жовч і натуральні жовчні кислоти, деякі синтетичні і рослинні речовини. До препаратів, які містять жовч і натуральні жовчні кислоти, належать алохол, холензим, кислота хенодеоксихолева. Вони мають відносно невисоку холеретичну активність. Разом з тим під їх впливом значно підвищується концентрація жовчних кислот у жовчі. Посилюється також утворення і виділення білірубіну, внаслідок чого вміст його в жовчі зростає. На тонус жовчних шляхів і на виділення жовчі ці засоби не впливають. При повторному прийманні препаратів жовчі і жовчних кислот холеретичний ефект посилюється і стає тривалішим. Підвищується також вміст жовчних кислот у жовчі, а тому посилюються її холестеринстабілізуючі властивості, усувається загроза випадання холестерину в осад. Крім того, ці препарати за рахунок жовчних кислот підвищують секреторну і рухову функції травного каналу, а також діурез, особливо при набряках циркуляторного походження. Холеретична дія цих препаратів зумовлена наявністю в їх складі жовчних кислот. Вони, як і їх солі, а також похідні інших органічних кислот (бромсульфалеїн, бенгальський рожевий, йодовані рентгеноконтрастні засоби), виділяються гепатоцитами в жовчні капіляри. Тут вони дисоціюють, утворюючи органічні аніони, висока концентрація яких створює осмотичний градієнт між жовчю і кров'ю, що і зумовлює осмотичну фільтрацію води й електролітів у жовчні капіляри. Холеретична дія жовчних кислот зменшується у міру зв'язування їх з білірубіном, холестерином, білками та іншими речовинами жовчі. Алохол випускають у таблетках, які містять суху жовч, сухі екстракти часнику і кропиви, а також вугілля активоване. Крім впливу на функцію печінки, він пригнічує процеси бродіння і гниття в кишках, підвищує секреторну і рухову функції травного каналу. Призначають головним чином для профілактики і лікування при первинному запорі. Призначають усередину по 2 таблетки 3 рази на день протягом 3-4 тижнів. Холензим містить суху жовч, висушений при низькій температурі і подрібнений порошок підшлункової залози і кишок забійної худоби. Завдяки наявності жовчних кислот, ферментів підшлункової і кишечних залоз препарат активно впливає на секреторно-моторну функцію травного каналу. Призначають при гастриті, ахілії, ентероколіті, оскільки препарат сприяє нормалізації травлення, поліпшенню апетиту, зменшенню больових відчуттів у ділянці шлунка і кишок. Приймають усередину по 1 таблетці 1-3 рази на день. Кислота хенодеоксихолева (хенофальк) при введенні всередину транспортується шляхом пасивної дифузії у проксимальному відділі тонкої кишки. У печінці піддається кон'югації з гліцином і таурином. У зв'язку з цим у жовчі зростає концентрація жовчних кислот, досягаючи максимуму при щоденному вживанні препарату на 3-6-му тижні. У кишках кон'югати кислоти хенодеоксихолевої розпадаються, а сама кислота дегідроксилюється бактеріями на кислоту літохолеву. Приблизно 80 % її виділяється з калом, решта абсорбується. На секрецію жовчі кислота хенодеоксихолева має слабкий вплив. Проте при цьому різко зменшується літогенність жовчі як за рахунок підвищення концентрації жовчних кислот, так і за рахунок зниження концентрації холестерину. У такій жовчі розчинність холестерину, як і перехід його кристалів у рідку фазу на межі поділу кристали — жовч, зростає. Ці властивості кислоти хенодеоксихолевої покладено в основy лікування хворих на жовчнокам'ян, хворобу (хенотерапія). Метою тривалої енотерапії є розчинення дрібних холестеринових каменів у жовчному міхурі і жовчних протоках. Позитивний результат отримують, призначаючи хворим кислоту хенодеоксихолеву по 15 мг/кг щодня. Близько 75 % конкрементів діаметром до 10 мм розчиняються протягом 6-12 місяців. До синтетичних холеретичних засобів належить оксафенамід, нікодин, деякі похідні барбітурової кислоти та ін. Оксафенамід значно стимулює секрецію жовчі і має холеспазмолітичну дію. Його призначають усередину по 0,25-0,5 г 3 рази на день перед їдою протягом 15-20 днів. На відміну від препаратів жовчі і жовчних кислот оксафенамід не підвищує вміст хелатів, білірубіну і холестерину в жовчі, особливо на висоті холеретичного ефекту. Із похідних барбітурової кислоти холеретичну активність має фенобарбітал. Він має різнобічний вплив на печінку і на обмін білірубіну: стимулює секрецію жовчі, синтез жовчних кислот і кон'югацію їх з амінокислотами, прискорює відновлення ферментативної активності гепатоцитів, стимулює утворення білірубіну, кон'югацію його з глюкуроновою кислотою і виведення з жовчю. Фенобарбітал застосовується для профілактики жовтяниці, у випадках гемолітичної хвороби новонароджених, спадкової жовтяниці (синдром Кріглера — Наджара і синдром Жільбера), залишкових явищ перенесеного вірусного гепатиту, деяких форм внутрішньопечінкового холестазу та ін. Жовчогінні засоби рослинного походження у більшості випадків віднесені до холеретичних лише завдяки стимулюючому впливу на секрецію жовчі. Тепер нараховують понад 100 рослин, препарати яких можуть застосовуватися як жовчогінні. Вони впливають на синтез жовчних кислот, внутрішньопечінковий обмін білірубіну, екскрецію холестерину. Діючими речовинами рослинних жовчогінних препаратів є ефірні олії, фітостерини, флавоноїди, смоли тощо. Із ефірних олій холеретичну дію мають м'ятна, болгарська трояндова і кропу запашного. Серед цих засобів найбільшу цінність становлять препарати, отримані з безсмертника піщаного, шипшини, стовпчиків з приймочками кукурудзи, барбарису звичайного, ластовця золотистого та ін. Вони мають незначну токсичність. Деякі рослинні жовчогінні препарати крім холеретичної мають спазмолітичну, знеболювальну і секретинподібну дію. Основним показанням для їх застосування є дискінезія жовчних шляхів, запор внаслідок дефіциту жовчі, невровегетативні розлади функції печінки і підшлункової залози. |