Фарма. Фармакологія. Чекман. Фармакологія в системі медичних і біологічних наук. 5 Історія лікознавства і фармакології
 Скачать 4.65 Mb.
|
|
Квітки безсмертника піщаного, або котячих лапок (Flores Helichrysi arenarii s. Gnaphalium arenarium L.). Препарати цієї рослини стимулюють утворення жовчі, секреторну функцію шлунка і підшлункової залози, підвищують тонус жовчного міхура, але не впливають на вихід жовчі у дванадцятипалу кишку. Квіткові кошики безсмертника піщаного застосовують у вигляді відварів або настоїв (6-12 г на 200 г) по півсклянки 2-3 рази на день або у вигляді екстракту сухого — по 1 г 3 рази на день з теплою водою за півгодини до їди. Можна призначати всередину препарат фламін, який містить комплекс діючих речовин квіткових кошиків (по 1 таблетці 3 рази на день за 30 хв до їди протягом 10 — 40 днів). Стовпчики з приймочками кукурудзи (Styli cum stigmatis Zea maydis). Із стовпчиків з приймочками кукурудзи виділено: ситостерол, стигмастерол, жирну (до 2,5 %) й ефірну олію, сапоніни, камедеподібну речовину, смолу, гірку глікозидоподібну сполуку, кислоту аскорбінову і філохінон (віт. К,). Препарати із стовпчиків з приймочками кукурудзи значною мірою збільшують секрецію жовчі й полегшують надходження її у дванадцятипалу кишку. У жовчі зменшується вміст органічних речовин, знижується її в'язкість і відносна густина. За рахунок філохінону ці препарати прискорюють згортання крові. Препарати із стовпчиків з приймочками кукурудзи особливо ефективні для лікування хворих на хронічний холецистит і холангіт. При систематичному їх прийманні у хворих поступово зменшується або зникає почуття тяжкості, болю в ділянці печінки і жовчного міхура, припиняється нудота, блювання, метеоризм, зменшуються розміри печінки. Поліпшення самопочуття має стійкий характер. Тривале, протягом 3 — 5 тижнів, застосування препаратів із стовпчиків з приймочками кукурудзи при жовчнокам'яній хворобі в деяких випадках також помітно і стійко поліпшує стан хворих. Плоди шипшини. Шипшина (Rosa) — багаторічна рослина із родини розових. У медицині застосовують плоди, які збирають у період їх достигання аж до морозів. Плоди шипшини мають величезну цінність для медицини і харчової промисловості. Вони містять вітаміни (кислоту аскорбінову, рибофлавін, філохінон, токоферол), каротин, у значній кількості цукри, кислоту лимонну, пектинові та дубильні речовини, мінеральні солі. За вмістом кислоти аскорбінової шипшина не має собі рівних серед рослин. У плодах концентрація цього вітаміну' іноді доходить до 20 % і більше, зростаючи в міру достигання плодів. Із сухих плодів шипшини готують екстракти, сиропи, таблетки, драже. Їх широко застосовують як домашній лікарський засіб у вигляді відварів, настоїв і чаю. Препарати з плодів шипшини широко призначають при гіпо- та авітамінозах. Як жовчогінні і спазмолітичні засоби вони активні при захворюваннях печінки, жовчних шляхів, жовчного міхура і травного каналу. Ці препарати сприяють збільшенню секреторної функції печінки і шлунка. В Україні широкою популярністю користується препарат із шипшини — холосас. Це густа рідина темно-бурого кольору, своєрідного запаху, солодка на смак. Холосас має жовчогінну та холеспазмолітичну дію, ефективний при лікуванні хворих на хронічний гепатит, холецистит, холангіт тощо. Його застосовують усередину по 1 чайній ложці 3 рази на день. Як жовчогінні використовують також жовчогінний збір, комбіновані препарати — холагол, холагогум, оліметин тощо. До складу збору жовчогінного входять: квітки безсмертника піщаного — 4 ч.; листя бобівника трилистого — 3 ч., листя м'яти перцевої — 2 ч., плоди коріандру - 2 ч. Холагол — комбінований препарат, до складу якого входять: барвні речовини кореня куркуми — 0,0225 г; емодину із крушини — 0,0009 г; магнію саліцилат — 0,18 г; ефірні олії — 5,535 г; спирт — 0,8 г; олія оливкова — до 10 г. Призначають як жовчогінний і спазмолітичний засіб хворим на гепатохолецистит, холецистит і жовчнокам'яну хворобу по 5 крапель 3 рази на день за 30 хв до їди; під час нападів жовчної кольки — 20 крапель на прийом. Показання. Холеретичні засоби застосовують при різних захворюваннях печінки, жовчних шляхів (хронічний гепатит, холангіт, холецистит, цироз печінки та ін.), головним чином для поліпшення дренажу жовчовидільної системи. Завдяки створенню постійного руху жовчі ліквідується її застій у протоках, зменшується абсорбація у кров, погіршуються умови для розвитку інфекції й утворення каменів, зменшується інтенсивність запального процесу. Інколи холеретичні засоби призначають у поєднанні з магнію сульфатом або мінеральними водами (Боржомі, Єсентуки № 4 і 17, Новоіжевська, Донецька, Смирновська, Арзні та ін.). У процесі лікування у хворих зникає жовтяничність склер і шкіри, нормалізуються хімічний склад жовчі, розміри і функція печінки. Крім того, зникає біль, гіркота в роті, метеоризм, відчуття напруженості в правому підребер'ї. За тривалого приймання холеретичних засобів у багатьох хворих припиняються напади печінкової кольки, а якщо й виникають, то значно рідше і вони менш інтенсивні. При інфекційних процесах печінки або жовчних шляхів холеретики потрібно поєднувати з антисептиками або антибактеріальними засобами (антибіотиками, сульфаніламідами). Жовчогінні препарати, які містять жовчні кислоти, застосовують також у випадках тривалого хірургічного дренажу жовчних шляхів, нориці жовчного міхура. При цьому, з одного боку, вони сприяють нормалізації травлення, а з другого — посилюють виділення жовчі, запобігають висхідній інфекції. Крім того, препарати, які містять жовч, жовчні кислоти, можуть бути засобами замісної терапії у випадках ендогенної недостатності жовчних кислот (цироз печінки). У разі закупорки загальної печінкової протоки конкрементами невеликих розмірів холеретичні засоби потрібно призначати з магнію сульфатом і спазмолітичними речовинами (атропіну сульфатом, препаратами беладонни, платифіліну гід-ротартратом, нітрогліцерином, метацином та ін.). При цьому вище від місця обтурації підвищується тиск, одночасно розслаблюється м'яз — стискач загальної жовчної протоки (сфінктер Одді) і сама протока, що сприяє просуванню конкрементів по ній і виходу їх у кишку. При захворюваннях печінки і жовчних шляхів жовчогінні засоби часто комбінують із проносними, щоб ліквідувати запор і пов'язане з цим інтенсивне зворотне абсорбування в кров токсичних речовин із кишок. Протипоказання. Холеретичні препарати протипоказані хворим на гепатит, гостру і підгостру дистрофію печінки, при захворюваннях, які супроводжуються обтураційною жовтяницею. Оксафенамід не можна призначати хворим на жовчнокам'яну хворобу і холецистит, із стенокардією (посилюється холецистовінцевий больовий синдром). Кислота хенодеоксихолева протипоказана у випадках наявності рентгенпозитивних каменів у жовчному міхурі, нефункціонуючого жовчного міхура, частої печінкової кольки, хронічного гепатиту і цирозу печінки, запальних захворювань тонкої й товстої кишки та ін. Побічна дія під час лікування холеретиками трапляється рідко. Препарати жовчі і жовчних кислот, як і оксафенамід, в окремих хворих викликають пронос. Побічні ефекти нікодину виявляються відчуттям припливу тепла або незначного нетривалого болю в надчеревній ділянці, переважно при застійних формах гепатиту. 6.5.2. Засоби,що знімають спазм жовчних шляхів і сприяють виходу жовчі в кишки. Холекінетичні засоби (холецисгокінін, магнію сульфат та ін.) підвищують рухову активність жовчного міхура, одночасно зменшуючи тонус м'яза - стискача загальної жовчної протоки (сфінктера Одді), що сприяє виходу жовчі із жовчного міхура в кишки, а також із печінки, обминаючи жовчний міхур. Холекінетичні засоби часто застосовуються під час дуоденального зондування. Холецистокінін є одним із важливих чинників гуморальної регуляції функції жовчовидільного апарату печінки. Утворюється у слизовій оболонці шлунка і тонкої кишки під час травлення. Потім гуморальним шляхом досягає печінки, впливає на жовчовидільний апарат, викликаючи надходження жовчі з жовчного міхура в кишку. Після ін'єкції 0,5-3 ОД холецистокініну внутрішньовенно максимальне скорочення жовчного міхура настає зазвичай через 3-5, рідше 10-15 хв, тобто значно раніше, ніж після введення інших засобів. Для швидкого і більш точного визначення функціонального стану жовчного міхура і жовчних шляхів, їх рельєфу тощо холецистокінін вводять з рент-генконтрастними речовинами. Перевага холецистокініну перед магнію сульфатом під час дуоденального зондування полягає у швидкості отримання чистої, не змішаної з лікарськими речовинами жовчі, що значно поліпшує результати хімічного, цитологічного і бактеріологічного її дослідження. Магнію сульфат є одним з найчастіше застосовуваних холекінетичних засобів. Крім впливу на жовчовидільну систему він має заспокійливу, протисудомну, спазмолітичну і проносну дію. Концентрований розчин магнію сульфату (50 мл 30-33 % теплого розчину), введений у дванадцятипалу кишку за допомогою зонда, викликає рефлекторний викид жовчі в кишку. Спочатку через 10-15 хв інтенсивно виділяється темна жовч (порція В), потім світліша (порція С). Темну жовч вважають міхуровою, світлу — печінковою. При гіпотонії жовчного міхура темна жовч виділяється дещо пізніше — через 25-40 хв. Для сліпого зондування, або зондування без зонда, хворому рекомендують вранці натще випити 60 мл 30 % розчину магнію сульфату, лягти на правий бік, поклавши на ділянку печінки грілку на 2 год. Хворим на хронічний холецистит і холангіт магнію сульфат призначають усередину — по 1 столовій ложці 25 % розчину 3 рази на день. Холеспазмолітичні засоби (атропін, скополамін, платифілін, аміназин, папаверин, розанол та ін.) не викликають активного виходу жовчі в кишки. Вони лише усувають спазм жовчних шляхів, тому широко застосовуються під час нападів жовчної кольки, які трапляються у хворих на жовчнокам'яну хворобу, гострий холецистит, холангіогепатит, під час загострення хронічного холециститу тощо. При цьому інтенсивність болю значно зменшується або він зовсім зникає. Проте введення лише одних холесназмолітичних засобів часто недостатньо для усунення печінкової кольки. У таких випадках комбінують їх з наркотичними анальгетиками — морфіном, омнопоном, промедолом тощо. З іншого боку, застосування одних знеболювальних засобів часто недостатньо, оскільки вони, викликаючи центральну знеболювальну дію, не ліквідують причину болю — спазм жовчних шляхів. У випадках тяжкого нападу печінкової кольки внутрішньовенно вводять на ізотонічному розчині глюкози суміш — атропіну сульфат, папаверину гідрохлорид, анальгін і один з невролептичних засобів (аміназин, галоперидол або дроперидол) чи протигістаміниих (дипразин, димедрол). Якщо через 10-15 хв після такої ін'єкції напад кольки не зникне, введення повторюють, додавши до цієї суміші наркотичний анальгетик та еуфілін. Внутрішньом'язово можна ввести магнію сульфат, під язик — валідол чи нітрогліцерин. У вигляді курсового лікування холеспазмолітичні засоби в поєднанні з іншими препаратами широко використовуються у випадках гіпертонічної форми дискінезії жовчних шляхів, жовчнокам'яної хвороби, хронічного холециститу і холан-гіогепатиту, коли періодично з'являється біль. При такому лікуванні біль або припиняється, або виникає рідше і є менш інтенсивним. |
| 6.6. Гепатопротектори. |
| При захворюваннях печінки та інших органів часто порушується не тільки зовнішньосекреторна функція, а й інші функції печінки, що негативно впливає на перебіг захворювання. У зв'язку з цим виникає потреба у використанні засобів, які стимулюють функції печінки, — гепатопротекторів. В останні роки як гепатопротектори часто використовують рослинні флавоноїдні, вітамінні препарати (токоферолу ацетат, кислота аскорбінова, полівітаміни), кислоту глутамінову, кортикостероїди, есенціале, препарати печінки. Флавоноїди — це клас дуже поширених у природі фенольних сполук. Вони складаються з двох фенольних залишків. Більшість флавоноїдів є похідними хромону і хроману, що мають у положенні 2, 3 або 4 арильний радикал. Хроман О Хромон Як речовини з широким спектром біологічної дії флавоноїди містяться в овочах, фруктах, горіхах, насінні, дріжджах, квітках, корі дерев. Сумарна їх кількість у добовому раціоні людини досягає 1 г, що достатньо для виконання важливої біологічної ролі. У поєднанні з аскорбіновою кислотою вони беруть участь в окисно-відновних процесах, гальмують окиснення, подовжуючи дію адреналіну, є складовим елементом антиоксидантної системи клітин. Змінюючи активність багатьох ферментів (транспортних АТФаз, фосфо-діестерази, циклічних нуклеотидів, проте-їнкінази, фосфоліпази А2 та ін.), рослинні флавоноїди впливають на імунологічні, секреторні, видільні, скоротливі та рухові процеси. Їм властива протизапальна, жовчогінна, противірусна, противиразкова, анальгезуюча активність. Вони підвищують резистентність стінки капілярів, впливають на мікроциркуляцію, мають трофічну дію на периваскулярну сполучну тканину, підвищують судинозвужувальний вплив катехоламінів. Рослинні флавоноїди діють спазмолітично на кровоносні судини, нормалізують підвищену проникність стінки капілярів, гальмують розвиток набряку. Цей клас речовин підвищує вміст кальцію і кортикостероїдів у крові, знижує рівень холестерину і аскорбінової кислоти в корі наднирників. Препарати рослинних флавоноїдів є природними регуляторами резистентності слизової оболонки шлунка, імунологічних процесів, вільнорадикальних реакцій тощо. Для них властива гепатопротекторна і антиоксидантна активність. Вважають, що використання препаратів рослинних флавоноїдів, як і орієнтація на високий вміст цих сполук у дієті, є чинником профілактики захворювань шлунка, печінки, серцево-судинної системи тощо. У травному каналі рослинні флавоноїди абсорбуються добре. Після одноразового прийому максимальна концентрація визначається протягом 30 - 60 хв, а при повторному введенні сталий рівень у крові настає вже через добу. Розподіляються в організмі нерівномірно: у великій кількості накопичуються в печінці й нирках. У ядрах гепатоцитів їх міститься в 100-200 разів менше, ніж у цитоплазмі. Метаболізм здійснюється в печінці шляхом кон'югації з глюкуроновою та сірчаною кислотами, причому в невеликій кількості. На мікросомну систему окиснення рослинні флавоноїди не впливають, тому в разі застосування флавоноїдів з іншими засобами це не відбивається на їх фармакокінетиці та фармакодинаміці. Виводяться з організму переважно з жовчю, меншою мірою — з сечею. Як препарати рослинних флавоноїдів використовують легалон, силібор, фламін, флакумін і конвафлавін. Легалон і силібор є сумішшю флавоноїдів плодів розторопші плямистої (Silybum marianum L.), фламін — сухим концентратом, який містить флавоноїди безсмертника піщаного (Helichrysum arenarii). Фармакодинаміка. Механізм дії цих препаратів досить складний і ще недостатньо вивчений. Найважливішим у їх фармакодинаміці є властивість стабілізувати клітинні та субклітинні мембрани печінки й інших органів. Про це свідчить підвищення резистентності еритроцитів, гальмування розвитку формалінового перитоніту і поліартриту у щурів, звільнення гістаміну з базофільних гранулоцитів сполучної тканини (тучних клітин), зменшення активності амінотрансфераз та інших ферментів сироватки крові у випадках ураження печінки ксенобіотиками тощо. Вважають, що мембраностабілізуючі властивості рослинних флавоноїдів грунтуються на їхніх антиоксидантних ефектах. На ізольованих гепатоцитах показано, що легалон, наприклад, пригнічує викликану ферумаскорбатом гіперліпопероксидацію, можливо, пов'язану з пригнічувальним впливом на ксантиноксидазу. Наявність антиоксидантних властивостей цього препарату встановлено в дослідах на тромбоцитах людини, як і на експериментальних тваринах, індукцію пероксидного окиснення ліпідів яких викликали етиловим спиртом та іншими гепатотоксичними речовинами. Важливою ланкою механізму гепатопротекторного ефекту легалону є його властивість стимулювати синтез нуклеїнових кислот і білків. Показання: гострий вірусний гепатит, підгострий і хронічний гепатит, цироз печінки, ураження печінки гепатотоксичними речовинами, а також профілактика порушень функції печінки, наприклад, у зв'язку з хірургічними втручаннями на ній, жовчному міхурі, судинах тощо. Протипоказання: цукровий діабет із супутнім холестатичним синдромом (можливе поглиблення холестазу, а також виникнення тяжкої декомпенсації цукрового діабету). Рослинні флавоноїдні препарати хворі переносять добре. Лише у деяких з них можуть з'явитися неприємні відчуття в шлунку, сухість у роті, діарея, свербіж шкіри, висипи тощо. Есенціале — лікарський препарат, до складу якого, поряд з вітамінами (піридоксином, ціанокобаламіном, ніацином (кислотою нікотиновою), кислотою пантотеновою та ін.), входять есенціальні, тобто незамінні фосфоліпіди, переважно фосфатидилхоліни. Вони, як і фосфатидилетаноламіни, є головними ліпідними компонентами ліпопротеїдів клітинних і субклітинних мембран, які синтезуються в печінці. Вважають, що в 100 г печінки здорової людини міститься близько 12-14 г фосфоліпідів. З них приблизно 70-80 % припадає на фосфатидилхоліни. Фармакодинаміка. Есенціале впливає на обмін речовин, особливо ліпідний, активує оксидне фосфорування, сприяє синтезу кислоти аденозинтрифосфорної. Препарат має мембраностабілізуючу, антиоксидантну і гепатопротекторну активність при інтоксикації організму гепатотоксичними речовинами: чотирихлористим вуглецем, спиртами, етіоніном, антибіотиками групи тетрацикліну, протитуберкульозними засобами та ін. Цей препарат гальмує некроз печінки, сприяє нормалізації структури та функції гепатоцитів. За рахунок есенціальних фосфоліпідів він забезпечує відновлення структури і функцій клітинних та субклітинних мембран. У зв'язку з цим ліквідуються дефекти в клітинних мембранах, викликані гепатотоксичними речовинами. Есенціале зменшує щільність біологічних мембран, зумовлену віковими змінами. Як і інші антиоксиданти, есенціале сприяє зростанню загальної кількості рибосомного матеріалу, зменшує кількість мембранозв'язаних полісом у печінці, значно збільшує співвідношення поміж вільними та мембранозв'язаними полісомами, стимулюючи синтез білка. Поліненасичений фосфатидилхолін, що входить до складу есенціале, добре абсорбується в шлунку і особливо в кишках — протягом перших трьох годин понад 60 % прийнятої кількості, протягом доби — 90 %. Під час абсорбування він гідролізується до І-ациллізофосфатидилхоліну, частково до гліцерину, вільних жирних кислот, фосфорної кислоти і холіну. У слизовій оболонці кишок ці метаболіти ресинтезуються на нейтральний поліненасичений фосфатидилхолін. Близько 20 % фосфатидилхоліну есенціале абсорбується в кишках, не розкладаючись. Через 6 год після перорального прийому поліненасиченого фосфатидилхоліну концентрація його в крові досягає максимального рівня. У крові він зв'язується з ліпопротеїдами високої відносної густини, у невеликій кількості з Р-ліпопротеїдами, частково з мембранами еритроцитів. Із крові зникає порівняно швидко. В організмі поліненасичений фосфатидилхолін розподіляється нерівномірно: найбільша кількість виявляється в печінці, де він метаболізується під впливом фосфоліпази А до мезофосфатидилхоліну, потім фосфорилази В — до гліцерофосфатидилхоліну. Завершується цей процес утворенням гліцерофосфату і холіну. Жирні кислоти, що звільнюються, окиснюються в циклі лимонної кислоти на етапі ацетил-КоА. Показання: гострий і хронічний гепатит, цироз печінки, жирова її дистрофія, печінкова кома, ушкодження печінки екзогенними гепатотоксичними речовинами, порушення функції печінки у хворих на цукровий діабет та ін; профілактика рецидивів жовчнокам'яної хвороби, передопераційна підготовка і післяопераційне лікування хворих, особливо у випадках хірургічного втручання на печінці і жовчних шляхах тощо. Есенціале застосовують не тільки при захворюваннях печінки і жовчних шляхів. Його призначають у складі комплексної фармакотерапії хворим, у яких порушений обмін ліпідів і пов'язана з ним фосфоліпідна структура мембран клітин. Сприяючи нормалізації названих процесів, есенціале підвищує ефективність фармакотерапії основного захворювання. Протипоказань до застосування есенціале немає, що є важливою його перевагою перед іншими гепатопротекторами. |