Фарма. Фармакологія. Чекман. Фармакологія в системі медичних і біологічних наук. 5 Історія лікознавства і фармакології
 Скачать 4.65 Mb.
|
|
Токофероли (вітамін Е) є природними антиоксидантами. Стабілізуюча їх дія на клітинні та субклітинні мембрани виявляється при запальних і дистрофічних захворюваннях печінки, ураженнях її гепатотоксичними речовинами — спиртами, протитуберкульозними препаратами, метгемоглобіноутворювальними сполуками тощо. Найефективнішим з них є синтетичний препарат токоферолу ацетат. Під впливом цього препарату прискорюється нормалізація обміну білірубіну, поліпшується функціональний стан печінки, зменшуються її розміри. Ефективність токоферолу ацетату при захворюваннях печінки підвищується при поєднання його з іншими гепатопротекторами. Гепабене — комбінований препарат рослинного походження, що містить флавоноїди розторопші плямистої, а також алкалоїди рутки лікарської (димниці). Має виразну гепатопротекторну і жовчогінну дію. Показання: хронічний гепатит, цироз печінки, токсичні ураження печінки, в тому числі алкоголем. Подібна дія властива також для силібору, дарсилу. Кислота аскорбінова використовується як допоміжний гепато-протекторний засіб у комбінованій фармакотерапії у випадках гострого та хронічного гепатиту, цирозу печінки, уражень її гепатотоксичними речовинами. Призначають по 0,3-0,5 г 3-4 рази на день, у разі тяжкого перебігу захворювання — внутрішньовенно по 0,5 г 1-2 рази на день в 10-20 мл 25-40 % розчину глюкози або краплинно в 500 мл 5 % розчину її щодня протягом 10-15 днів. Замість кислоти аскорбінової можна призначати галаскорбін — комплексну сполуку солей аскорбінової і галової кислот, або аскорутин —препарат, до складу якого крім кислоти аскорбінової входить рутин. При захворюваннях печінки галаскорбін приймають по 0,5 г 3-4 рази на день, аскорутин — по 1-2 таблетки 3 рази на день. Кислоту глутамінову в гепатології призначають хворим на хронічний гепатит (активна форма, персистуючий, холестатичний), біліарний цироз печінки, у випадках екзогенної (портальної) коми, хронічної печінкової коми тощо. При цьому поліпшується стан хворих, зв'язується і виводиться з організму аміак. Призначають усередину по 1-1,5 г на добу протягом 30-60 днів і більше за 15-30 хв до їди, а при наявності диспепсичних явищ -під час або після їди. Препарати печінки (сирепар, вітогепат, вігератин) також мають гепатопротекторні властивості. Сирепар і вітогепат отримують із печінки великої рогатої худоби, містять ціанокобаламін (близько 10 мкг в 1 мл), а вігератин —препарат, до складу якого входить ліофілізований екстракт печінки і панкреатин. Препарати печінки мають ліпотропну, гепатотропну, антианемічну активність. Їх призначають при хронічних захворюваннях печінки (гепатит, компенсований і субкомпенсований цироз печінки, жировий гепатоз), а також хворим на панкреатит і гастрит з пониженою секреторною функцією (вігератин), гіперхромну анемію і макроцитарну анемію вагітних (вітогепат). Засоби, що впливають на функцію травної системи. Вітогепат вводять внутрішньом'язово по 1-2 мл на добу, курсами по 15-20 днів; сирепар — по 2-3 мл протягом 1,5-2 місяців; вігератин — усередину по 2-3 таблетки 3 рази на день протягом 3-4 тижнів. |
| 6.7. Засоби, які впливають на екскреторну функцію підшлункової залози. |
| При захворюваннях, які супроводжуються недостатністю екскреторної функції підшлункової залози, порушується травлення і обмін речовин. Оскільки ферменти підшлункової залози беруть участь у розщепленні білків, жирів і вуглеводів, виникає потреба у препаратах, які містять ферменти підшлункового соку. Класифікація. До цієї групи відносять різні за походженням лікарські засоби, які стимулюють чи заміщують екскреторну функцію підшлункової залози або гальмують її, пригнічують активність протеолітичних ферментів. Відповідно ці засоби можна розділити на такі групи. I. Лікарські засоби, які стимулюють або заміщують екскреторну активність підшлункової залози: 1)тваринного походження (органопрепарати) (секретин, холецистокінін, панкреатин, панзинорм форте, фестал, креон та ін.); 2) мікробного походження (солізим); 3) які отримують із грибів (ораза); 4) рослинного походження (фітопрепарати): лікарські збори з насіння кропу, листя м'яти перцевої, плодів глоду, квіток безсмертника піщаного, ромашки лікарської, лікарські чаї з м'яти, звіробою, фіалки триколірної, липового цвіту, ромашки лікарської. II. Лікарські засоби, які гальмують екскреторну активність підшлункової залози (інгібітори протеолітичних ферментів): 1) препарати підшлункової залози (гордокс); 2) які отримують з тканини легень (контрикал, інгітрил); 3) синтетичного походження (кислота амінокапронова); 4) рослинного походження (фітопрепарати): лікарські збори з плодів анісу, трави чистотілу, стовпчиків з приймочками кукурудзи, коріння кульбаби, трави звіробою та ін. При недостатності функції підшлункової залози для замісної терапії призначають панкреатин (порошок з висушеної підшлункової залози великої рогатої худоби). Амілаза у складі панкреатину, як і соку підшлункової залози, перебуває в активному стані. Вона забезпечує розщеплення крохмалю і глікогену до дисахаридів. Трипсин у панкреатині представлений у вигляді трипсиногену, тобто в неактивній формі. Під впливом ентерокінази кишкового соку він перетворюється на активний трипсин, який розщеплює білки і поліпептиди до амінокислот. Дія цього ферменту доповнюється ферментом хімотрипсином, який також входить до складу соку підшлункової залози. Трипсин руйнує пептидні зв'язки, утворені карбоксильними групами аргініну й лізину, а хімо-трипсин — зв'язки циклічних амінокислот. Сприяючи нормалізації процесу травлення в кишках, панкреатин запобігає метеоризму або усуває його. Панкреатин як замісний засіб застосовується у випадках розладу травлення, зумовленого недостатністю екскреторної функції підшлункової залози (хронічний панкреатит, пухлина або атрофія залозистих елементів) і порушення функції печінки. Крім того, панкреатин доцільно призначати хворим на гіпоацидний гастрит, хронічний ентероколіт, особливо у випадках неефективності кислоти хлороводневої розведеної. У поєднанні з ціанокобаламіном панкреатин застосовують також при гіперхромній анемії. Доцільно комбінувати панкреатин з кислотою хлороводневою розведеною, пепсином, жовчогінними препаратами та ін. В останні роки як замісні лікарські засоби при недостатності екскреторної функції підшлункової залози широко застосовують комплексні ферментні препарати. Одним з них є панзинорм форте. До його складу входить 200 мг екстракту слизової оболонки шлунка, що відповідає 200 мг пепсину, 30 мг сухого екстракту жовчі рогатої худоби, 200 мг панкреатину. Зовнішній шар таблетки містить екстракт слизової оболонки шлунка (розчиняється в шлунку). Кислотостійке ядро таблетки, що складається з панкреатину й екстракту жовчі, розпадається у дванадцятипалій кишці. Таким чином, субстанції, що містяться в таблетці, компенсують дефіцит ферментів шлунка і підшлункової залози, одночасно стимулюючи їх продукцію. Крім захворювань шлунка і дванадцятипалої кишки препарат ефективний при панкреатиті різного генезу, а також після операційних втручань на цих органах, печінці, жовчних шляхах, кишках. Серед комплексних препаратів, що застосовуються як замісні засоби, одним з найбільш поширених є фестал, до складу якого входять панкреатичні ферменти ліпаза й амілаза по 10 ОД, протеаза — 17 ОД, компоненти жовчі — 25 мг, геміцелюлоза — 0,05 г. Має високоактивну ферментну дію, розщеплює і забезпечує абсорбування жирів, білків та вуглеводів. Призначають у випадках екскреторної недостатності підшлункової залози, хронічного гастроентериту, гепатиту, недостатності травної системи в похилому віці, післяінфекційного коліту, розладу функції травної системи після хірургічних втручань та застосування кислоти аміносаліцилової, антибіотиків. Приймають по 1-3 драже під час або відразу після їди 3 рази на добу. Курс лікування 2 місяці. Протипоказання: алергія на компоненти, що входять до складу препарату, тяжкі ураження печінки з високим рівнем білірубіну, обтурація жовчних шляхів, печінкова кома, непрохідність кишок. Побічна дія не встановлена. Подібну або близьку дію мають інші комплексні ферментні препарати: мезим форте, дигестал, креон та ін. Поряд з протеолітичними ферментами до складу підшлункового соку входять також їх інгібітори, які продукуються клітинами підшлункової залози, печінки, привушних залоз та інших органів. Вони гальмують активність цих ферментів, утворюючи з ними неактивні комплекси, запобігаючи можливості впливу їх на тканину підшлункової залози. При деяких захворюваннях залози (гострий панкреатит, загострення хронічного панкреатиту) захисна дія інгібіторів протеолітичних ферментів підшлункової залози стає недостатньою. Внаслідок цього активуються протеолітичні ферменти підшлункової залози, що може призвести до її самоперетравлювання. При таких захворюваннях хворим потрібно вводити інгібітори протеолітичних ферментів панкреатичного соку, зокрема контрикал. Контрикал — інгібітор протеолітичних ферментів: калікреїну, трипсину, хімотрипсину. Крім того, він гальмує активування профібринолізину (плазміногену) і перетворення його на фібринолізин, а також активність останнього. У травному каналі не абсорбується. Після внутрішньом'язового і підшкірного введення концентрація в крові незначна, оскільки у тканинах швидко руйнується. Т1/2 не перевищує 10 хв. Контрикал призначають хворим на гострий і хронічний панкреатит у період загострення, а також напередодні оперативного втручання на підшлунковій залозі і суміжних органах для уникнення можливого перетравлювання їх панкреатичним соком. Крім того, контрикал застосовують у випадках шоку внаслідок крововтрати, несумісності крові, тяжких травм, при опіках, передчасному відшаруванні плаценти, вну-трішньоутробній смерті плода та інших станах, які супроводжуються різким підвищенням фібринолітичної активності крові. Контрикал є ефективним антидотом у випадках передозування фібринолізину. Контрикал вводять внутрішньовенно струминно (повільно) і крапельно. В останньому випадку його розводять ізотонічним розчином глюкози або натрію хлориду. Чим тяжчий перебіг захворювання, тим у більшій дозі застосовують препарат. При гострому панкреатиті, некрозі підшлункової залози, загостренні хронічного панкреатиту контрикал вводять внутрішньовенно повільно в дозах 75 000— 125 000 ОД і більше. Потім протягом того дня додатково вводять крапельно ще 25 000-75 000 ОД. На 2-4-й день контрикал також вводять у великих дозах. Далі в міру поліпшення стану хворого і зниження вмісту діастази в сечі, дозу поступово зменшують. Для профілактики безпосередньо перед операцією контрикал потрібно вводити в дозі 50000 ОД внутрішньовенно повільно, а під час операції, як і в перші дні після неї, крапельно ще 50 000-100 000 ОД. При хронічному рецидивуючому панкреатиті добова доза контрикалу звичайно не перевищує 25 000 — 50000 ОД. Контрикал переноситься хворими добре, навіть у високих дозах. У випадках дуже швидкого введення можливі нудота і блювання, рідко — місцеве подразнення. Після частих повторних введень препарату може розвинутися тромбофлебіт. Алергічні реакції виникають рідко. При гострому панкреатиті використовують також пентоксил. Він є не тільки інгібітором трипсину, а й має протинабрякову і протизапальну активність. Призначають по 0,25 г 3-4 рази на день. |
| 6.8. Засоби, що впливають на рухову функцію кишок. |
| Рухова (моторна) функція кишок забезпечує просування їжі, перетравлювання й абсорбцію харчових речовин завдяки постійній зміні тонусу, перистальтичним скороченням і маятникоподібним рухам кишок. Здійснення цих процесів, як і координацію функції різних відділів кишок, регулюють складні неврогуморальні механізми, забезпечує нервовом'язовий апарат кишок (нервові сплетення, циркуляторна і поздовжня гладка мускулатура, велика кількість чутливих хемо- і механорецепторів, холіно- і адренорецепторів). Цим пояснюється висока чутливість кишок до численних ендогенних і зовнішніх чинників, у тому числі й до різних лікарських речовин. Рухова функція кишок посилюється під впливом холіноміметичних, деяких гормональних та інших препаратів. Наркотичні, антихолінергічні, адреноміметичні засоби, препарати опію та інші речовини, навпаки, гальмують цю функцію. Серед засобів, які підвищують перистальтику кишок, розрізняють такі, що усувають їх атонію, й ті, що сприяють ліквідації запору (проносу). Серед засобів, які гальмують моторну функцію кишок, самостійне значення мають ті, що усувають їх спазм, а також засоби, які ліквідують пронос. |
| 6.8.1. Засоби, що підвищують рухову функцію кишок. |
| 6.8.1.1. Засоби, що усувають атонію кишок. Серед речовин, які усувають атонію кишок, найбільше практичне значення мають антихолінестеразні засоби, пітуїтрин, натрію хлорид та ін. Із антихолінестеразних засобів найчастіше застосовують прозерин. Його призначають для профілактики атонії і лікування кишок хворих після операції, у випадках стійкого атонічного запору тощо. Після підшкірного введення прозерину ефект настає через кілька хвилин, усередину — через 1-2 год. У зв'язку з цим для збудження моторики кишок прозерин потрібно призначати парентерально. Здебільшого вводять підшкірно або внутрішньом'язово по 1-2 мл 0,05 % розчину через кожні 4 год. Інші антихолінестеразні засоби впливають на моторику кишок менше, тому їх при атонії застосовувати недоцільно. Пітуїтрин впливає на моторну функцію кишок за рахунок гормону вазопресину, що входить до його складу. При атонії кишок пітуїтрин вводять підшкірно або внутрішньом'язово по 5-10 ОД. За потреби ін'єкції можна повторювати. Відновлення моторики кишок, як правило, починається через 10-20 хв, поступово зростає, інколи навіть до спазмів і проносу. У випадках післяопераційної атонії, паралітичної, странгуляційної і обтураційної непрохідності кишок, коли організм втрачає багато води і електролітів через блювання, під шкіру вводять близько 2 л ізотонічного розчину натрію хлориду. Кращих результатів досягають при введенні гіпертонічного розчину натрію хлориду внутрішньовенно повільно. Вводять близько 20 мл і більше 10 % розчину. Більш концентровані розчини вводити не слід, оскільки у вені на місці ін'єкції можуть утворюватися тромби. 6.8.1.2. Проносні засоби. Проносні засоби викликають розрідження вмісту кишок, підвищують їх моторну функцію і прискорюють дефекацію. Дія проносних засобів рефлекторна (викликають подразнення чутливих рецепторів кишок). Підвищення моторики на місці дії проносних засобів рефлекторно поширюється на інші ділянки кишок, а також на інші органи, особливо на серцево-судинну систему. Настає перерозподіл крові, що призводить до зменшення кровонаповнення судин мозку і усунення загрози крововиливу. Проносні засоби, особливо сильнодіючі, стимулюють скоротливу функцію матки, тому під час вагітності і менструації їх призначають з обережністю. Класифікація. Залежно від локалізації дії розрізняють засоби, які підвищують моторну функцію: а) переважно тонкої кишки, б) переважно товстої кишки і в) усіх відділів кишок. До засобів, дія яких поширюється на всі відділи кишок, належать солі (натрію і магнію сульфат, водорозчинні фосфати тощо), які дуже повільно проникають через кишковий бар'єр. Найчастіше застосовують магнію і натрію сульфат, а також деякі мінеральні води («Моршинська», «Баталінська», «Слов'янська») і мінеральні солі (наприклад, карловарську, яка містить велику кількість натрію сульфату). У зв'язку з тим що аніони і катіони цих проносних засобів погано абсорбуються, у кишках створюється високий осмотичний тиск, що перешкоджає абсорбції води, Крім того, гіпертонічні розчини цих солей сприяють дифузії води в просвіт кишок, і вони переповнюються рідиною. Це викликає механічне подразнення барорецепторів і рефлекторне посилення моторики кишок. Проносній дії сульфатів сприяє також підвищене утворення в кишках сірководню. Залежно від шляху введення магнію сульфат діє по-різному. Виходячи з механізмів проносної дії магнію і натрію сульфату, потрібно дотримуватися певних умов, які забезпечують максимальний ефект: призначати натще і з достатньою кількістю теплої води (1/2-2 склянки). За дотримання цих умов проносний ефект настає через 4-6 год. Концентровані розчини цих солей можуть викликати рефлекторний спазм воротаря (pylorus), що затримує надходження їх у кишку. Дію сольових проносних можна прискорити вживанням великої кількості теплої води: ефект настає значно раніше — через 1-3 год. Проносні солі застосовують за потреби швидкого спорожнення кишок одноразовим прийомом препарату. Повторний прийом протягом доби або в найближчі дні неприпустимий через подразнювальну дію цих препаратів. Після прийому сольових проносних стає неможливою абсорбція в кишках не тільки води, а й різних речовин — харчових, лікарських, отруйних. У зв'язку з цим магнію і натрію сульфат застосовують у випадках отруєння різними лікарськими речовинами й отрутами, прийнятими всередину. Проносні солі запобігають абсорбції і різко прискорюють виведення отрути з травного каналу. Для цього призначають по 20-30 г солі з великою кількістю теплої води (2-3 склянки). Сольові проносні використовують з антигельмінтними засобами (гальмують абсорбцію останніх і сприяють підтриманню їх високої концентрації в кишках). Вони прискорюють також виведення гельмінтів і вмісту кишок, у тому числі антигельмінтного препарату. Сольові проносні застосовують також у випадках загрози крововиливу в мозок і при набряку мозку, рідше при набряках, зумовлених хронічною недостатністю серця, для дегідратації організму. У таких випадках натрію сульфат призначають по 20-30 г у концентрованих розчинах (на півсклянки води), що сприяє виведенню з організму максимальної кількості рідини. Протипоказання: гострі захворювання органів черевної порожнини (апендицит, холецистит, цистит, перитоніт), наявність механічної перешкоди для просування вмісту кишок (защемлена грижа, ілеус), захворювання, які супроводжуються кровотечами з матки, травного каналу тощо. До препаратів, які підвищують рухову функцію переважно тонкої кишки, належать ті олії, які не розщеплюються і не абсорбуються в кишках (вазелінова олія), або розщеплюються і абсорбуються частково (рицинова — касторова, оливкова, мигдальна, кунжутна, а також риб'ячий жир). Ці олії або в незміненому, або в емульгованому стані виводяться назовні, сприяючи розм'якшенню калових мас і полегшенню їх просування через товсту кишку. |