І. В. СпасибоФатєєвої, В. Л. Яроцького
 Скачать 4.59 Mb.
|
|
ГЛАВА 32 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ § 1. Загальна характеристика видів забезпечення виконання зобов’язання (забезпечень) У радянському праві видам забезпечення виконання зобов’язання не приділялася достатня увага, оскільки при плановій системі госпо- дарювання особливе значення мало реальне виконання договірних зобов’язань і у разі їх порушення до соціалістичних організацій за- стосовувалися міри цивільно-правової відповідальності, які перш за все стимулювали сторони до належного виконання зобов’язань у май- бутньому. Цей період став зірковим для неустойки, вона зазнала детального вивчення і була названа царицею видів забезпечення виконання зобов’язань саме тому, що є формою цивільно-правової відповідаль- ності. Інші ж забезпечення майже не досліджувалися в зв’язку з їх незатребуваністю на практиці, і це, безумовно, негативно вплинуло на розвиток інституту видів забезпечення виконання зобов’язань. З переходом до ринкових відносин, який характеризується рівністю всіх форм власності та розвитком підприємництва, даний інститут цивільного права зазнав бурхливого розвитку. Безумовно цінність зобов’язання полягає в його виконанні. Оскіль- ки зобов’язання є різновидом правовідносин, воно охороняється при- мусовою силою держави, і щодо боржника у разі порушення зобов’язання застосовуються міри цивільно-правової відповідальнос- ті. Однак можливість стягнення збитків не завжди здатна задовольни- ти інтереси кредитора. Трапляються випадки, коли боржник не виконує свої зобов’язання, але кредитор ніяких збитків не зазнає, або якщо і зазнає, то з тих чи інших причин не може довести їх розмір. Можли- во також, що суд (господарський суд) винесе рішення про примусове стягнення боргу, але це рішення залишиться без виконання у зв’язку з відсутністю у боржника коштів та майна, на яке може бути звернено стягнення. 52 Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення У зв’язку з цим закон передбачає спеціальні міри, що стимулюють боржника до належного виконання зобов’язання та забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок порушення зобов’язання боржником. Ці міри на відміну від стягнення збитків, застосовуються не у всіх випадках невиконання або неналежного виконання зобов’язань, а лише щодо тих зобов’язань, для забезпечення яких вони спеціально встанов- лені законом або домовленістю сторін, і тому є додатковими забезпе- чувальними мірами. Закон іменує ці міри видами забезпечення ви- конання зобов’язань (в юридичній літературі їх ще називають забез- печувальними зобов’язаннями або просто забезпеченнями). Згідно зі ст. 546 ЦК забезпеченнями є: неустойка, порука, гаран- тія, завдаток, застава тапритримання. Крім названих пойменова- них забезпечень договором або законом можуть бути встановлені й інші види забезпечення виконання зобов’язання (ч. 2 ст. 546 ЦК). При цьому, встановлюючи договором новий вид забезпечення вико- нання зобов’язання, сторони повинні враховувати вимоги щодо за- гальних положень про забезпечення виконання зобов’язань, а саме: акцесорний характер останніх та їх функціональну спрямованість (стимулювання боржника до належного виконання зобов’язання та захист майнових інтересів кредитора у разі порушення зобов’я- зання). Доцільність використання того чи іншого виду забезпечення ви- конання зобов’язання залежить від сутності забезпеченого зобов’язання. Зокрема, для зобов’язань, що виникають з договору позики чи кредит- ного договору, найбільш прийнятними є такі забезпечення, як застава, порука, гарантія. Якщо ж мова йде про зобов’язання з виконання робіт чи надання послуг, доцільніше використовувати неустойку, оскільки тут інтерес кредитора полягає не в отриманні від боржника певної суми грошей, а в одержанні певного результату. Можливе встановлення щодо забезпечення виконання одного зобов’язання одночасно декількох ви- дів забезпечення виконання зобов’язань (наприклад, застави та неу- стойки, поруки та застави). За загальним правилом підставою для встановлення та застосу- вання виду забезпечення виконання зобов’язання є домовленістьсторін про певне забезпечення. Крім договору, підставою виникнення неустой- ки може виступати закон, а застави — закон та рішення суду. Притри- мання сконструйовано законодавцем як законне забезпечення. 53 Глава 32. Забезпечення виконання зобов’язання Закон встановлює обов’язкову письмову форму правочину щодо видів забезпечення виконання зобов’язань. Згідно з ч. 2 ст. 547 ЦК правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із не- додержанням письмової форми, є нікчемним. При цьому сторони мо- жуть укласти як договір про встановлення того чи іншого забезпечен- ня (договір про заставу, поруку, завдаток та інші забезпечення), так і включити домовленість про певне забезпечення як одну з умов основ- ного договору. Так, наприклад, договір позики може містити умову про поруку, що забезпечить виконання договору позичальником. У цьому випадку договір позики підписують позикодавець, позичальник та по- ручитель. Кредитор за основним і забезпечувальним зобов’язанням — це завжди одна й та ж особа. Реалізація його прав за забезпечувальним зобов’язанням пов’язана з моментом порушення боржником основно- го зобов’язання, виконання якого і забезпечувалося певним видом за- безпечення виконання зобов’язання. Забезпечувальне зобов’язання має акцесорний (додатковий)ха- рактер щодо основного (забезпеченого) зобов’язання. Акцесорність означає, що забезпечувальне зобов’язання не може існувати само по собі, без зв’язку з основним зобов’язанням. Воно виникає виключно для забезпечення певного зобов’язання і поділяє долю останнього (ст. 548 ЦК). Єдиним винятком щодо акцесорності серед видів забез- печення виконання зобов’язання є гарантія, сконструйована законо- давцем у ЦК як самостійне, незалежне від основного зобов’язання забезпечення. Забезпечення класифікуютьсяза різними критеріями. Зокрема, вони можуть бути поділені на 1) особисті та 2) майнові (речові) види забезпечення виконання зобов’язань. У разі встановлення осо- бистого забезпечення (неустойка, порука, гарантія) кредитор по- кладається на ділову репутацію, порядність боржника або третьої особи (поручителя чи гаранта), від яких має отримати задоволення своїх вимог у разі порушення зобов’язання боржником. При заста- ві ж та притриманні кредитор «вірить» не особі, а певному майну, на яке у разі необхідності буде звернене стягнення для задоволення його інтересів. Забезпечення може надаватися: 1) боржником за основним зобов’язанням (неустойка, завдаток); 2) третьою особою (гарантія, порука); 3) як боржником, так і третьою особою (застава). 54 Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення Крім того, розрізняються види забезпечення виконання зобов’язань як такі, що 1) є мірами цивільно-правової відповідальності, та такі, які 2) не виступають ними. До перших належить неустойка та завда- ток, стягнення яких можливе лише за наявності вини боржника. При реалізації застави, притримання, поруки та гарантії вина боржника не має значення, береться до уваги лише факт порушення останнім забез- печеного (основного) зобов’язання. З огляду на функціональне призначення забезпечень останні поді- ляють на такі, що: 1) стимулюють боржника до належного виконан- ня зобов’язання (неустойка, завдаток); 2) захищаютьмайновіінте реси кредитора у разі порушення боржником зобов’язання (порука, гаран- тія); 3) як стимулюють боржника до виконання зобов’язання, так і захищають майнові інтереси кредитора у разі порушення боржни- ком зобов’язання (застава, притримання). Неустойка та завдаток стимулюють боржника до належного ви- конання зобов’язання під загрозою сплати штрафу чи пені або втрати завдатку на випадок порушення зобов’язання. Ці забезпечен- ня спрямовані саме на виконання зобов’язання або, іншими словами, забезпечують права кредитора шляхом створення умов, які підви- щують вірогідність належного виконання зобов’язання боржни- ком. Сплата грошової суми поручителем або гарантом надає креди- тору те, що він мав отримати від боржника, захищаючи у такий спосіб майнові інтереси кредитора у зв’язку з порушенням борж- ником зобов’язання. Оплата ж боржником послуг поручителя (ст. 558 ЦК) чи гаранта (ст. 567 ЦК), незалежно від того, чи дове- деться ними скористатися, і сплата останнім за зворотною вимогою у разі виконання ними обов’язку перед кредитором того, що борж- ник мав сплатити за основ ним зобов’язанням, враховуючи виграний час, ставлять під сумнів наявність у поруки та гарантії стимулюючої функції. Такі види забезпечення виконання зобов’язань, як застава і при- тримання, стимулюють боржника до належного виконання зобов’язання можливістю звернення стягнення на майно боржника і захищають майнові інтереси кредитора у разі порушення зобов’язання боржником шляхом одержання задоволення за рахунок заставленого (притриманого) майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. 55 Глава 32. Забезпечення виконання зобов’язання § 2. Неустойка Одним із найбільш поширених видів забезпечення виконання зобов’язань, який виступає формою цивільно-правової відповідаль- ності, є неустойка — грошова сума або інше майно (рухоме та не- рухоме), яке боржник повинен передати кредитору у разі порушен- ня боржником зобов’язання (ст. 549 ЦК). Різновидаминеустойки виступають штраф та пеня. Штрафом визнається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невико- наного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенеює неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошо- вого зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Отже, на відміну від штрафу, пенею забезпечується своєчасне виконання гро- шового зобов’язання. Можливість стягнення з боржника неустойки у вигляді майна є од- нією із новел ЦК. Як зазначається в новітній учбовій літературі, «ме- ханізм реалізації такого права поки що невизначений, що на практиці може створити значні труднощі при обчисленні та стягненні такого виду неустойки» 1 . Дійсно, на практиці учасники цивільних відносин встановлюють неустойку у вигляді грошової суми і не зв’язуються з так званою «товарною неустойкою». На нашу думку, немає проблем щодо обчислення неустойки у ви- гляді майна (рухомого та нерухомого) для такого її різновиду, як штраф, за умови повного невиконання зобов’язання боржником. Наприклад, сторони передбачили у договорі неустойку у вигляді штрафу розміром 50 % від суми невиконаного зобов’язання, яке полягало у поставці партії товару вартістю 80 000 грн і відповідно, якщо у вказаний у до- говорі строк товар не буде поставлено, то 40 000 грн — розмір неустой- ки у вигляді штрафу. Розрахувавши цю суму наперед, сторони визна- чають, що їй відповідатиме певне майно, наприклад, гаражний бокс (його місцезнаходження, характеристика). Відповідно передача права власності на це майно і буде сплатою встановленого штрафу. Що ж сто- сується тих випадків, коли розмір неустойки не є постійним, а саме при встановленні штрафу на випадок неналежного виконання, частко- вого виконання зобов’язання або неустойки у вигляді пені, розмір якої змінюється за кожен день прострочення несвоєчасно виконаного гро- шового зобов’язання, то вважаємо можливим стягнення неустойки 1 Харитонов, Є. О. Цивільне право України [Текст] : підручник / Є. О. Харитонов, О. І. Харитонова, О. В. Старцев. – Вид. 2-ге, переробл. і допов. – К. : Істина, 2009. – С. 436. 56 Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення у вигляді майна лише за умови, що таким майном виступатимуть ру- хомі речі, визначені родовими ознаками. При цьому сторони мають визначити, що один відсоток при стягненні неустойки є еквівалентом певної міри майна, визначеного родовими ознаками, а саме — 1 відсо- ток — 10 л. бензину (його марка та ціна), 1 мішок цукру (його вага, сорт, ціна), 5 комплектів постільної білизни (артикул, ціна) і т.д. У та- кий спосіб, на нашу думку, може бути стягнута неустойка у вигляді штрафу та пені, розмір яких не є незмінним. Неустойка та її розмір може встановлюватися договором або актом цивільного законодавства. Відповідно договірна неустойка встановлюється домовленістю сторін. Її розмір, співвідношення із збитками, порядок обчислення залежить цілком від сутності відносин за основним зобов’язанням та волі його учасників. Законнанеустойка визначається актом цивільного законодавства і застосовується неза- лежно від того, чи передбачений обов’язок її сплати домовленістю сторін. Наприклад, ст. 709 ЦК, що визначає порядок і строки задово- лення вимог споживача про заміну товару неналежної якості або усу- нення недоліків, встановлює, що за кожен день прострочення продав- цем або виготовлювачем усунення недоліків товару і невиконання вимоги про надання в користування аналогічного товару на час усу- нення недоліків продавець сплачує покупцеві неустойку в розмірі одно- го відсотка вартості товару. Розмір неустойки, встановленої законом, сторони можуть як збільшити, так і зменшити (крім випадків, перед- бачених законом) у договорі (ст. 551 ЦК). Залежновід співвідношення із збиткамирозрізняють штрафну, залікову, виключну та альтернативну неустойку. Штрафною називається неустойка, яка стягується понад збитки. Саме штрафна неустойка згідно із ст. 624 ЦК застосовується у всіх випадках, якщо сторони у договорі не передбачать інший вид неу- стойки. Якщо в договорі сторони передбачають обов’язок по відшкодуван- ню збитків боржником лише у тій частині, у якій вони не покриті не- устойкою, то мова йде про залікову неустойку. Наприклад, якщо по- рушенням зобов’язання заподіяно збитків на суму 2000 грн, а неустой- ку встановлено в сумі 600 грн, кредитор має право вимагати від борж- ника відшкодування збитків лише в сумі 1400 грн. Виключна неустойка обмежує відповідальність боржника сплатою тільки неустойки і відповідно виключає вимоги щодо відшкодування збитків. 57 Глава 32. Забезпечення виконання зобов’язання Якщо кредитору дозволяється на свій вибір вимагати від боржника стягнення або неустойки або відшкодування збитків, така неустойка визнається альтернативною. Найбільшу забезпечувальну силу має штрафна (кумулятивна) не- устойка, яка виконує виключно штрафну функцію. Інші види неустой- ки (залікова, виключна, альтернативна) поряд із штрафною функцією виконують і компенсаційну функцію (використовуються для відшко- дування збитків або зараховуються у суму їх відшкодування). Неустойка завжди була популярним видом забезпечення виконання зобов’язань, особливо в договірних відносинах за участю юридичних осіб. Н. С. Кузнєцова підкреслює, що в умовах планово-розподільчої економіки неустойка визнавалася безперечною «царицею» серед спо- собів забезпечення виконання зобов’язання 1 . Це можна пояснити пе- редусім тим, що сума, на яку міг претендувати кредитор у разі неви- конання зобов’язання боржником, була визначена заздалегідь, а її стягнення не пов’язувалося з необхідністю доводити розмір заподіяних збитків та причинний зв’язок між останніми і порушенням зобов’язання боржником. Крім того, стягнення неустойки не перешкоджало можли- вому відшкодуванню збитків, якщо кредитор доводив їх наявність, розмір і причинний зв’язок з правопорушенням. Дані властивості при- таманні неустойці як мірі цивільно-правової відповідальності. Враховуючи останнє, неустойка, по-перше, стягується тільки за факт винного порушення зобов’язання і кредитор не має права на її стягнення, в разі якщо боржник не відповідає за порушення зобов’язання, тобто коли він звільняється від відповідальності за по- рушення основного зобов’язання (ч. 3 ст. 550 ЦК та ст. 617 ЦК); по- друге, сплата неустойки не звільняє боржника від виконання зобов’язання в натурі, якщо інше не встановлено законом або догово- ром (ч.1 ст. 622 ЦК); по-третє, суд може зменшити розмір неустойки, якщо вона є надмірно великою, зокрема, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір завданих збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ступінь виконання зобов’язання боржни- ком; майновий стан сторін за зобов’язанням тощо), але не виключити повністю її стягнення. При цьому неустойка може бути зменшена тільки до розміру заподіяних кредиторові збитків. Відшкодування 1 Цивільне право України [Текст] : підручник : у 2 кн. Кн. 1 / за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – С. 663. 58 Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення збитків здійснюється у повному обсязі і має повернути потерпілу сто- рону не в те становище, в якому вона перебувала до укладення дого- вору, а у становище, якого вона набула б, якби договір було виконано належним чином. Законодавець до вимог про стягнення неустойки встановлює ско- рочений строк позовної давності — один рік (ч. 2 ст. 258 ЦК). У науці цивільного права виділяють штрафну та оціночну теорії неустойки. Оціночна теорія, що закріплена законодавством ряду євро- пейських країн, розглядає неустойку як заздалегідь обумовлену оцінку можливих збитків. Так, згідно зі ст. 1229 Французького цивільного кодексу неустойка «є відшкодуванням за збитки, які кредитор зазнає внаслідок невиконання основного зобов’язання» 1 . В українському за- конодавстві оціночна теорія неустойки не знайшла законодавчого за- кріплення ані за радянських часів, ані у новому ЦК України. Неустой- ка — це вид забезпечення виконання зобов’язання, який за загальним правилом виконує штрафну функцію (штрафна неустойка), але може виконувати також і компенсаційну функцію (залікова, виключна, аль- тернативна неустойка). При цьому, як зазначав О. С. Іоффе, компенса- ційна функція неустойки не має нічого спільного з її «оціночним» характером, оскільки в першому випадку враховуються цілі, на які стягнена неустойка використовується, а в другому їй приписується властивість заздалегідь оцінити розмір можливих при порушенні зобов’язання збитків 2 |