І. В. СпасибоФатєєвої, В. Л. Яроцького
 Скачать 4.59 Mb.
|
|
застава може виникати на підставі закону, до- говору та судового рішення(ст. 574 ЦК). Стосовно «законної» заста- 1 Ожегов, С. И. Словарь русского языка: 70 000 слов [Текст] / С. И. Ожегов ; под ред. Н. Ю. Шведовой. – 23-е изд. – М. : Рус. яз., – 1991. – С. 213. 78 Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення ви слід зазначити, що закон як такий не може бути підставою для ви- никнення будь-якого зобов’язання. Правові норми самі по собі не по- роджують, не змінюють і не припиняють цивільних правовідносин. Для цього необхідне настання передбачених правовими нормами об- ставин — юридичних фактів. У свій час О. А. Красавчиков справедли- во зауважував, що поняття правовідносин із закону має бути викоріне- не в науці цивільного права: закон не є безпосередньою підставою руху конкретних правовідносин у спеціальному сенсі. Він стоїть над кожним правовідношенням, визнаючи ті чи інші факти за підстави руху право- відносин. Закон — це загальна і обов’язкова передумова динаміки правових зв’язків, але не окрема їх основа подібно договору чи делік- ту 1 . Отже, «законна» застава виникає не з закону як такого, а у зв’язку із настанням певних юридичних фактів, з якими закон пов’язує ви- никнення права застави. Так, наприклад, у разі продажу товару в кре- дит з моменту передання товару і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар (ч. 6 ст. 694 ЦК); у разі передання земельної ділянки або іншого нерухомого майна під виплату ренти одержувач ренти набуває право застави на це майно ( ч.1 ст. 735 ЦК); морський перевізник набуває право застави на вантаж, переданий йому у забез- печення провізних платежів (ст. 164 Кодексу торговельного мореплав- ства від 23.05.95 Правил ) 2 До «законної» застави застосовуються положення ЦК щодо за- стави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлене законом. Згідно зі ст. 3 Закону «Про заставу» від 2 жовтня 1992 р. 3 заставою може забезпечуватися будь-яке зобов’язання (за договором позики, купівлі — продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.). Законодавець не надає виключного переліку таких договірних зобов’язань, а лише підкреслює, що воно повинно бути дійсним, не фіктивним і не пога- шеним давністю. Заставою можуть забезпечуватися і вимоги, які виникнуть у май- бутньому (ст. 573 ЦК). Коли мова йде про забезпечення майбутніх вимог, мається на увазі 1) забезпечення умовних (з відкладальною умовою) правочинів, в яких права та обов’язки сторін виникають або припиняються залежно від настання певної обставини, стосовно якої 1 Красавчиков, О. А. Юридические факты в советском гражданском праве [Текст] / О. А. Красавчиков. – М. : Госюриздат, 1958. – С. 181. 2 Відом. Верхов. Ради України. – 1995. – № 47–52. – Ст. 349. 3 Там само. – 1992. – № 47. – Ст. 642. 79 Глава 32. Забезпечення виконання зобов’язання невідомо настане вона чи ні; 2) забезпечення зобов’язань, які можуть виникнути між заставодержателем і заставодавцем, за умови визна- чення їх суті, розміру і строку виконання. Предметом застави може бути будь-яке майно (речі, гроші, цінні папери, майнові права) за винятком тих обмежень, що встановлюють- ся законом. Зокрема, не може бути заставлене: 1) майно, вилучене з цивільного обороту; 2) національні культурні та історичні цінності, які є об’єктами державної власності і занесені або підлягають зане- сенню до Державного реєстру національної культурної спадщини; 3) інше майно, застава якого прямо заборонена законом. Крім того, не можуть бути заставлені вимоги, що мають особистий характер, напри- клад вимоги про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, запо- діяної життю та здоров’ю громадянина. Закон передбачає можливість застави так званого «майбутнього майна» — речей та майнових прав, які заставодавець набуде після укладення угоди про заставу (майбутній урожай, приплід худоби тощо). Права заставодержателя на річ, яка є предметом застави, поширю- ються на її приналежності, якщо інше не встановлене договором. І на- впаки, за загальним правилом право застави не поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна. Іноземна валюта може бути закладена з урахуванням чинного за- конодавства про валютне регулювання і валютний контроль. Згідно із п. «г» ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валют- ного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. 1 викорис- тання резидентами та нерезидентами іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави вимагає надання Національ- ним банком індивідуальної ліцензії на період, необхідний для здійснен- ня такої разової валютної операції. Майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою всіх співвласників (ст. 578 ЦК). Застава частки у спіль- ній частковій власності взагалі забороняється: майно, яке перебуває у спільній частковій власності, може бути самостійним предметом за- стави за умови виділення його в натурі (ч. 2 ст. 6 Закону «Про заставу» та ч. 2 ст. 6 Закону «Про іпотеку»). Сторонами договорузастави є заставодержатель — кредитор за основним зобов’язанням, та заставодавець — особа, яка надає майно у заставу. Кредитор-заставодержатель набуває заставне право на за- ставлене майно, отже, річ, яка є власністю однієї особи, стає обтяженою 1 Відом. Верхов. Ради України. – 1993. – № 17. – Ст. 184. 80 Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення на користь іншої особи. Тому кредитора-заставодержателя інакше на- зивають обтяжувач, а право застави, яке йому належить, забезпечу- вальним обтяженням. Укладати договір застави можуть фізичні особи, юридичні особи, держава, інші суб’єкти публічного права. Законом можуть бути вста- новлені обмеження щодо можливості певних суб’єктів виступати за- ставодержателями чи заставодавцями майна. Наприклад, у договорі застави земельної ділянки заставодержателем має бути лише банк, що відповідає вимогам, які встановлені законом, а заставодавцями — фі- зичні та юридичні особи, яким земельні ділянки належать на праві власності (ст. 133 Земельного кодексу). Не можуть бути заставодавця- ми також благодійні організації (ст. 19 Закону «Про благодійництво та благодійні організації» від 16.09.97 р. 1 ). Надати майно у заставу відповідно до ч. 2 ст. 583 ЦК може: 1) власник речі або особа, якій належить майнове право; 2) особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право і право заставити майно (зокрема, до категорії невлас- ників, які можуть заставити майно, належать державні та комунальні підприємства, що володіють, користуються та розпоряджаються май- ном на праві повного господарського відання 2 ). Заставодавцемможе бути як боржникза основним зобов’язанням, так і третя особа — майновий поручитель (ч. 1 ст. 583 ЦК). Будь-яких додаткових вимог до майнового поручителя законодавець не ставить, отже, він повинен бути власником майна і мати право його відчужува- ти. Як вже вказувалося, ЦК передбачає поруку як окремий вид забез- печення виконання зобов’язань. Забезпечувальна дія поруки полягає в тому, що поручитель зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання останнім його зобов’язання у повному об- сязі або у певній частині усім своїм майном без виділення конкретної речі. Причому поручитель несе солідарну з боржником відповідаль- ність за основним зобов’язанням, якщо інше не встановлене договором. 1 Відом. Верхов. Ради України. – 1997. – № 46. – Ст. 292. 2 Державні комерційні підприємства та комунальні комерційні підприємства, які володіють, користуються та розпоряджаються майном на праві повного господарсько- го відання, можуть віддавати в заставу майнові об’єкти, що належать до основних фондів, лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого кожне з них входить (ч. 2 ст. 75, ч. 9 ст. 78 Господарського кодексу). У разі прийняття рішення про приватизацію майна державного комерційного підприємства або відкритого акціонер- ного товариства, створеного у процесі корпоратизації, застава їх майна може здійсню- ватися зі згоди відповідного органу приватизації в порядку, що затверджений наказом ФДМУ від 6 лютого 2001 р. 81 Глава 32. Забезпечення виконання зобов’язання Коли ж мова йде про майнового поручителя, то мається на увазі, що заставодавцем у заставному зобов’язанні буде виступати не боржник за основним зобов’язанням, а третя особа. І ця третя особа зобов’язується відповідати за боржника за основним зобов’язанням не всім своїм майном, а певною конкретною спеціально виділеною річчю. Солідар- ної відповідальності боржника і майнового поручителя перед заставо- держателем не виникає. Майновий поручитель має право виконати основне зобов’язання в разі невиконання його боржником з метою за- побігання зверненню стягнення на предмет застави. Специфіка від- носин полягає в тому, що третя особа може виконати зобов’язання всупереч бажанням як кредитора, так і боржника (ч. 3 ст. 528 ЦК). Але це право у майнового поручителя виникає лише за умови, що склали- ся підстави для звернення стягнення на предмет застави. Форма договору застави.Договір застави, як і будь-який інший забезпечувальний правочин, укладається у письмовій формі під за- грозою нікчемності (ст. 547 ЦК). Якщо предметом застави є нерухоме майно, космічні об’єкти, договір застави підлягає нотаріальному по- свідченню. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна здійснюється за місцем знаходження нерухомого майна, дого- вору застави космічних об’єктів — за місцем реєстрації цих об’єктів. В інших випадках договір застави може бути нотаріально посвідчений, якщо на цьому наполягає будь-яка зі сторін. Недодержання вимог стосовно нотаріального посвідчення тоді, коли це є обов’язковим, тягне за собою нікчемність договору (ст. 14 Закону «Про заставу», ст. 220 ЦК). Згідно зі ст. 577 ЦК та ст. 4 Закону «Про іпотеку» застава нерухо- мого майна підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом, а саме Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 р. № 410. Застава рухомого майна може бути зареєстрована відповідно до Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 р. 1 на підставі заяви заставодержателя (обтяжувача) з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Як бачимо, законодавець не зобов’язує сторони реєструвати право за- стави на рухоме майно, але вводить правило, яке стимулює заставо- держателя до таких дій. Згідно із ч. 4 ст. 588 ЦК заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право (пріоритет) на задоволен- 1 Відом. Верхов. Ради України. – 2004. – № 11. – Ст. 140. 82 Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення ня своїх вимог із заставленого майна перед заставодержателем неза- реєстрованих застав, що виникли раніше зареєстрованої. Законодавець не пов’язує із реєстрацією застави виникнення права застави. Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, — з моменту його нотаріального посвідчення. Якщо предмет застави відповідно до договору або закону повинен перебувати у володінні заставодержателя, право застави виникає в момент передання йому предмета застави. Реєстрація застави не є елементом форми договору застави, вона необхідна для забезпечення інтересів кредитора-заставодержателя, а також інтересів третіх осіб, які є потенційними обтяжувачами, бо відомості, занесені до державного реєстру обтяжень рухомого майна, є відкритими для всіх юридичних та фізичних осіб. Отже, будь яка особа перш ніж укласти договір застави може перевірити, чи не об- тяжене майно, яке пропонується під заставу, правом іншої особи. Зміст договору застави.У договорі застави визначаються сутність, розмір і строк виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, здій- снюється опис предмета застави, а також зазначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Опис предмета застави у договорі за- стави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставле- ного майна тощо). Оцінка предмета застави здійснюється тоді, коли це передбачено договором або законом (ст. 582 ЦК). Зокрема, Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Укра- їні» від 12.07.2001 р. 1 передбачає обов’язкову оцінку в разі передачі під заставу державного та комунального майна (ст. 7). Оцінка пред- мета застави здійснюється сторонами відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом. З моменту укладення договору застави між заставодержателем та заставодавцем виникає низка взаємних прав та обов’язків. Основні з них — це права з користування та розпорядження заставленим май- ном. За загальним правилом, якщо предмет застави залишається у во- лодінні заставодавця, він може ним користуватися, у тому числі одер- жувати з нього плоди та доходи. Однак договором застави може бути встановлена заборона на користування таким майном або неможливість 1 Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 47. – С. 251. 83 Глава 32. Забезпечення виконання зобов’язання користування може випливати із самої суті застави. Якщо ж предмет застави передається у володіння заставодержателя, діє протилежне правило. Презюмується, що заставодержатель не має права користу- ватися закладеною річчю. Однак таке право може бути надане йому договором застави. Більш того, договором на заставодержателя може бути покладений обов’язок одержувати з предмета застави плоди та доходи (ст. 586 ЦК). Питання про розпорядження предметом застави також може ви- никнути як стосовно заставодавця, так і заставодержателя. Так, заставодавець має право розпорядитися предметом застави (відчужувати, передавати у користування іншій особі) лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором застави (ч. 2 ст. 586 ЦК). Отже, ЦК містить диспозитивне правило, по-перше, щодо можливості розпоряджатися предметом застави, по-друге, стосовно необхідності на це згоди заставодержателя. У Законі «Про іпотеку» це питання вирішено імперативним чином: іпотекодавець має право розпоряджатися предметом іпотеки виключно на підставі згоди іпо- текодержателя, що міститься в іпотечному договорі або у внесених до нього змінах та доповненнях (ч. 3 ст. 9 Закону «Про іпотеку»). Договір про заставу може містити заборону відчуження заставленого майна. На даний момент безпосередньо законом передбачається, що при посвідченні договору застави нерухомого майна нотаріус накла- дає заборону на його відчуження (ст. 73 Закону «Про нотаріат» від 02.09.1993 р.). Відчуження заставодавцем предмета застави не припиняє права застави заставодержателя, оскільки діє принципправа слідування: «право слідує за річчю незалежно від переходу права власності на неї». Вказаний принцип закріплений ст. 27 Закону «Про заставу» і застосо- вується тоді, коли між заставодавцем і покупцем існують відносини правонаступництва. Виняток становлять такі випадки: 1) заставодер- жатель надав згоду на відчуження майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, пред- метом якої є систематичні операції з купівлі-продажу рухомого майна; 3) право власності виникло у покупця в результаті примусового про- дажу заставленого майна (у цьому випадку право застави припиняєть- ся, бо згідно з ч. 2 ст. 388 ЦК майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встанов- леному для виконання судових рішень). 84 Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення Відповідно до принципу права слідування, якщо настав строк для виконання зобов’язання, а боржник його не виконує, заставодержателю достатньо відшукати заставлене майно і звернути на нього стягнення. Що ж стосується прав покупця такого майна, то вони при цьому не обговорюються і не захищаються. Захист прав набувача заставленої речі розгортається у межах відносин між заставодавцем та набувачем речі. Зокрема, згідно зі ст. 659 ЦК продавець зобов’язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на річ, що продається (права найма- ча право застави тощо). У разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі- продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар. У разі вилучення за рішенням суду речі у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав (ст. 661 ЦК). Наявність обтяження майна у вигляді права застави не позбавляє заставодавця можливості заповідати це майно. Більше того — право- чин, яким обмежується це право, є нікчемним. У разі смерті заставо- давця його кредитор може пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, у межах строків, визначених у ст. 1281 ЦК. Пред- мет застави, що перейшов до спадкоємців у порядку універсального правонаступництва, залишається обтяженим заставою і на нього може бути звернено стягнення на вимогу кредитора. Своєрідним видом розпорядження предметом застави є його наступ- на перезастава. Перезастава вже заставленого майна дозволяється, якщо інше не встановлено законом або попереднім договором застави. Регу- лювання відносин у разі перезастави майна підпорядковується вимогам принципу старшинства (ст. 588 ЦК). Згідно з цим принципом, якщо предметом застави стає майно, яке вже є заставним забезпеченням, за- ставне право попереднього заставодержателя зберігає силу. Вимоги за- ставодержателя, у якого право застави виникло пізніше, задовольняють- ся з вартості предмета застави, після повного задоволення вимог попе- редніх заставодержателів. Виняток з принципу старшинства передбаче- ний ч. 4 ст. 588 ЦК: якщо предметом застави є рухоме майно, заставо- держатель зареєстрованої застави має переважне право (пріоритет) на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та застав, які зареєстровані пізніше. Право заставодавця незареєстрованої застави перезаставити за- ставлене майно супроводжується обов’язком сповістити наступного 85 Глава 32. Забезпечення виконання зобов’язання заставодержателя про всі попередні застави, а також про характер та розмір, забезпечених цими заставами зобов’язань. Якщо ж заставода- вець не виконає цієї вимоги, він повинен відшкодувати збитки, які виникли у будь-якого з його заставодержателів. Види застави. ЦК серед видів застави називає лише іпотеку та заклад, зазначаючи при цьому, що інші окремі види застави встанов- люються законом. Іпотеці як заставі нерухомості присвячений Закон «Про іпотеку» 1 . У Законі «Про заставу» врегульована: 1)застава то- варів в обороті або переробці (розділ III); 2)заклад (розділ IV); 3) застава майнових прав (розділ V); 4) застава цінних паперів (роз- діл VI). Ці види застави можуть бути об’єднані під загальною на- звою — застава рухомого майна. Заклад. Відповідно до ч. 2 ст. 575 ЦК заклад - це застава рухо- мого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом — у володіння третьої особи. Закладу притаманні дві ознаки, які дозволяють відрізнити його від інших видів застави. По-перше, предметом закладу можуть виступати тільки рухомі речі. І по-друге, заклад передбачає передачу речі у володіння кредитора-заставодержателя (або третьої особи). Поряд з класичним закладом законодавство передбачає й існуван- ня так званої «твердої застави». Мається на увазі ситуація, коли зі згоди заставодержателя та заставодавця предмет закладу залишається у заставодавця під замком та печаткою заставодержателя або індивідуально-визначена річ залишається у заставодавця з накладанням знаків, що свідчать про заставу (ч. 2 ст. 44 Закону України «Про за- ставу»). До твердої застави застосовуються норми про заклад, якщо це не суперечить суті відносин між сторонами при такому закладі. Оскільки при класичному закладі предмет закладу передається заставодержателю, закон перш за все регулює його права та обов’язки. Зокрема, заставодержатель як володілець чужої речі зобов’язаний: 1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави; 2) утримувати предмет застави належним чином; 3) негайно повідо- мляти другу сторону договору застави про виникнення загрози зни- щення або пошкодження предмета застави. Якщо виникає загроза гибелі, пошкодження чи зменшення вартості предмета закладу не з вини заставодержателя, він має право вимагати заміни предмета за- кладу, а в разі відмови заставодавця виконати цю вимогу — достроко- во звернути стягнення на предмет застави. 1 Відом. Верхов. Ради України. – 2003. – № 38. – Ст. 312–313. 86 Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення Те, що предмет застави при закладі перебуває у володінні заставо- держателя, автоматично не означає можливості користування ним. Проте така можливість може бути надана заставодержателю договором закладу. Більш того, договором на заставодержателя може бути по- кладений обов’язок одержувати з предмета застави плоди та доходи (ч. 4 ст. 586 ЦК). Подальша доля плодів та доходів від заставленого майна ЦК не визначається, а Закон «Про заставу» з цього приводу містить імперативне правило: отримані заставодержателем доходи спрямовуються на покриття витрат на утримання предмета закладу, а також зараховуються в рахунок погашення процентів за боргом, що забезпечений заставою, або самого боргу (ст. 46 Закону «Про заста- ву»). Відповідальність заставодержателя в разі втрати, псування, по- шкодження або знищення предмета закладу настає за принципом вини. Стосовно організацій, для яких надання фізичним особам кредитів під заклад є предметом їх діяльності (ломбарди), встановлений більш ви- сокий рівень відповідальності. Такі організації можуть бути звільнені від відповідальності лише при умові, що доведуть, що втрата, псуван- ня, пошкодження майна сталися внаслідок непереборної сили. Застава товарів в обороті або переробці.Застава товарів в обо- роті або переробці, так само як і іпотека, не передбачає передачі пред- мета застави у володіння заставодержателя. Тому інколи цей вид за- стави в юридичній літературі називається іпотекою рухомості. Предметом договору застави товарів в обороті та переробці є речі, визначені родовими (сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо). Договір застави товарів в обороті або у пере- робці повинен індивідуалізувати предмет застави шляхом зазначення знаходження товарів у володінні заставодавця чи їх розташування в певному цеху, складі, іншому приміщенні або іншим способом, до- статнім для ідентифікації сукупності рухомих речей як предмета за- стави. Особливість даного виду застави полягає в тому, що заставодавець може безперешкодно реалізовувати заставлені товари. У разі відчужен- ня заставлених товарів заставодавець зобов’язаний замінити їх іншими товарами тієї ж або більшої вартості. Зменшення вартості заставлених товарів дозволяється тільки у випадках, якщо це здійснено за домов- леністю сторін щодо погашення частки початкової заборгованості. Продані товари перестають бути предметом застави, а ті, які на- буваються заставодавцем (товари того ж роду та якості або інші това- 87 Глава 32. Забезпечення виконання зобов’язання ри, види яких передбачені договором), навпаки, стають, заставним забезпеченням з моменту виникнення на них права власності. Відпо- відно принцип «право слідує за річчю незалежно від переходу права власності на неї» до цього виду застави не застосовується. Застава цінних паперів. Застава цінного паперу, який не переда- ється шляхом індосаменту, здійснюється за договором між заставодер- жателем та особою, на ім’я якої був виданий цінний папір. За згодою сторін заставлені цінні папери можуть бути передані на зберігання в депозит нотаріуса або банку. Купонні листки на виплату процентів, дивідендів та інші доходи від права, що визначене в цінно- му папері, будуть предметом застави тільки у випадках, якщо вони передані кредитору заставного зобов’язання, в разі коли інше не перед- бачено договором. Згідно зі ст. 53 Закону «Про заставу», якщо законом чи договором не передбачене інше, застава векселя чи іншого цінного паперу, який може бути переданий шляхом вчинення передавального запису (індо- саменту), здійснюється шляхом індосаменту 1 і вручення заставодер- жателю індосованого цінного паперу. Вексель — абстрактне грошове зобов’язання. Абстрактний харак- тер векселя полягає в тому, що він зберігає силу незалежно від причин, які обумовили його видачу, а вексельне зобов’язання є безспірним та безумовним. Згідно ж зі ст. 547 ЦК та ст. 13 Закону «Про заставу» договір застави повинен бути укладений у письмовій формі і недодержання цієї форми тягне за собою його нікчемність, а ст. 12 Закону «Про заставу» потребує визначити у договорі застави суть, розмір та строк виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови. Таким чином, з точки зору вексельного права будь-які до- говори, що знаходяться за межами вексельного паперу, не мають сили для вексельного правовідношення. Відповідно застава векселя існує в силу заставного індосаменту, а договір про заставу векселя буде роз- глядатися як неіснуючий («чого немає у векселі, не існує у світі») 2 Як бачимо, застава векселя, вчинена у формі заставного індосамен- ту, за своєю юридичною природою не є заставою у тому значенні, яке вона має згідно із загальноцивільним законодавством. Особливість 1 Індосамент вважається заставним, якщо містить певне застереження, як-от «ва- люта у забезпечення», «валюта в заставу» або інші рівні за змістом. 2 Див.: Вишневский, А. А. Вексельное право [Текст] : учеб. пособие / А. А. Виш- невский. – М. : Юрист. – 1996. – С. 104. 88 Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення застави векселя полягає у тому, що держатель векселя за заставним ін- досаментом має право на отримання вексельної суми у будь-якому ви- падку, тобто незалежно від долі основного зобов’язання, забезпеченого заставою векселя. Застереження у заставному індосаменті про право індосата на одержання вексельної суми залежно від виконання або не- виконання індосантом основного зобов’язання неприпустима у вексель- ному праві і в силу вимог ст. 12 Уніфікованого закону вважалась би ненаписаною. Індосамент має бути безумовним. Відсутність у тексті індосаменту безумовності призводить до втрати ним вексельної сили. Отже, права заставодержателя-індосата суттєво відрізняються від прав заставодержателя, передбачених ЦК та Законом «Про заставу». З точки ж зору цивільного права застава — вид забезпечення ви- конання зобов’язання, в силу якого кредитор (заставодержатель) має право у разі порушення боржником (заставодателем) забезпеченого заставою зобов’язання отримати задоволення із вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Заставне зобов’язання як зобов’язання акцесорне має похідний характер від основного зобов’язання і залежить від дійсності останнього. Застава не може іс- нувати сама по собі, тобто без зобов’язання, для забезпечення якого вона і була установлена. Звернути стягнення на заставлене майно за- ставодержатель може виключно у разі невиконання боржником осно- вного зобов’язання, яке забезпечувалося заставою. Згідно зі ст. 547 ЦК та ст. 13 Закону «Про заставу» договір застави незалежно від виду речей, щодо яких встановлюється застава, має бути укладений в письмовій формі. На нашу думку, укладення договору застави є обов’язковим як для застави векселя, який не може бути переданий шляхом індосаменту, так і для векселя, який може бути індосований. В останньому випадку заставний індосамент і передача векселя заставодержателю (індосату) повинні розглядатися виключно як виконання договору застави заставодателем (індосантом). Вважаємо, що безумовне отримання векселедержателем платежу від зобов’язаних за векселем осіб незалежно від виконання основного, забезпеченого заставою векселя, зобов’язання, є невиправданим і що розглядати питання застави векселя необхідно із загальноцивілістичної точки зору, враховуючи особливості векселя як цінного паперу, але тільки тією мірою, в якій вони не протирічать меті встановлення за- стави векселя — забезпеченню виконання зобов’язання. Віддаючи перевагу інституту заставного права, вексель необхідно розглядати як різновид майна, заставою якого може бути забезпечено 89 Глава 32. Забезпечення виконання зобов’язання основне зобов’язання боржника і на яке тільки у разі невиконання основного зобов’язання заставодержатель (векселедержатель) може звернути стягнення, тобто пред’явити вексель до сплати і отримати задоволення своїх вимог від зобов’язаної за векселем особи. Звернення стягнення на заставлене рухоме майно.За загальним правилом заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави, в разі коли забезпечене зобов’язання не буде викона- но у встановлений строк. Однак законом та договором можуть бути передбачені підстави для дострокового звернення стягнення на предмет застави. Зокрема, у разі ліквідації юридичної особи — заставодавця заставодержатель набуває право звернути стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов’язання, забез- печеного заставою. Крім того, у разі порушення заставодавцем правил про розпорядження предметом застави в тому числі і шляхом переза- стави, заставодержатель набуває право вимагати дострокового вико- нання зобов’язання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена, — звернути стягнення на предмет застави. Звернення стягнення на рухоме майно здійснюється на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса, а також у позасу- довому порядку згідно із Законом «Про забезпечення вимог кредито- рів та реєстрацію обтяжень». На підставі виконавчого напису нотаріуса звернення стягнення на заставлене майно здійснюється, якщо договір застави був нотаріально посвідчений. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригі- нал нотаріально посвідченого договору; б) документи, що підтверджу- ють безспірність заборгованості боржника та встановлюють простро- чення виконання зобов’язання. Перелік документів, за якими стягнен- ня заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі ви- конавчих написів нотаріусів, затверджений постановою КМУ від 29.06.99 №1172. Згідно із Законом «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстра- цію обтяжень» до способів позасудового звернення стягнення на заставлене рухоме майноналежать: 1) передача рухомого майна у власність заставодержателя в рахунок виконання забезпеченого за- ставою зобов’язання; 2) продаж заставодержателем предмета заста- ви шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою або на публічних торгах; 3) відступлення заставодержателю права гро- шової вимоги, якщо предметом забезпечення є грошова вимога; 4) переказ заставодержателю відповідної грошової суми, у тому числі 90 Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення в порядку договірного списання, у разі якщо предметом забезпечення є гроші або цінні папери. У разі звернення стягнення на заставлене майно у судовому по- рядку заставодержатель до моменту подання відповідного позову зобов’язаний письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього рухомого майна, про по- чаток судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет застави. Це необхідно для того, щоб визначити пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареє- строване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечення. Реалізація предмета застави за загальним правилом провадиться шляхом його продажу з публічних торгів у порядку виконавчого про- вадження, тому в рішенні суду зазначається початкова ціна предмета застави. Рішення суду може передбачати й інші способи реалізації прав заставодержателя, зокрема 1) передачу рухомого майна у власність заставодержателя; 2) продаж заставодержателем предмета застави шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою або на публічних торгах; 3) відступлення заставодержателю права грошової вимоги, якщо предметом забезпечення є грошова вимога; 4) переказ заставодержателю відповідної грошової суми, якщо предметом забез- печення є гроші або цінні папери. Позасудовий порядок звернення стягнення на предмет застави перед- бачає обов’язок заставодержателя: 1) зареєструвати в Державному реє- стрі відомості про звернення стягнення на предмет застави; 2) надіслати боржнику та іншим особам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, відповідне письмове повідомлення, в якому визначається позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет застави, що має намір застосувати заставодержатель, та міститься вимога до боржника виконати порушене зобов’язання або передати предмет застави заставо- держателю протягом 30 днів з моменту реєстрації у Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави. Заставодержатель може самостійно обирати позасудовий спосіб звернення стягнення на рухоме майно. Однак обраний ним спосіб не повинен порушувати прав та інтересів інших осіб. Так, заставодержа- тель може ініціювати отримання заставленого майна у власність, однак боржнику та іншим обтяжувачам надане право заперечити проти ви- користання такого способу звернення стягнення. За таких умов заста- водержатель, який ініціює звернення стягнення, має задовольнити свої 91 Глава 32. Забезпечення виконання зобов’язання вимоги шляхом продажу заставленого майна. Якщо проти переходу права власності на предмет застави до заставодержателя висловлює заперечення інший обтяжувач, на користь якого встановлене зареєстро- ване обтяження, заставодержатель, який ініціює звернення стягнення, може набути право власності на предмет застави в разі задоволення ним забезпеченої вимоги іншого обтяжувача. Якщо відповідне запере- чення надійшло від боржника, набуття заставодержателем права влас- ності на предмет застави можливе на підставі рішення суду. У разі переходу майна у власність заставодержателя основне зобов’язання вважається повністю виконаним і заставодержатель не вправі пред’являти боржнику інші вимоги у зв’язку із виконанням цього зобов’язання. При цьому всі обтяження рухомого майна, що було предметом застави, з вищим пріоритетом зберігають чинність, а об- тяження з нижчим пріоритетом припиняються. Якщо заставодержатель обрав такий спосіб задоволення своїх ін- тересів, як продаж заставленого рухомого майна, він має від імені за- ставодавця укласти договір купівлі-продажу предмета застави з осо- бою, яка запропонувала найвищу ціну, при цьому інші обтяжувачі, на користь яких встановлені зареєстровані обтяження, мають переважне право на придбання предмета застави (якщо декілька осіб бажають скористатися цим правом, воно належить обтяжувачу з вищим пріори- тетом). Якщо предметом застави є право грошової вимоги, звернення стяг- нення на нього здійснюється шляхом відступлення заставодержателю відповідного права. Заставодержатель повинен повідомити заставодав- ця та інших обтяжувачів відповідного права грошової вимоги про свій намір набути на свою користь таке право. У свою чергу, інші обтяжу- вачі, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього права, можуть письмово заявити заставодержателю, який ініціює звер- нення стягнення, про свій намір отримати задоволення своїх вимог за рахунок предмета обтяження. Обтяжувач з вищим пріоритетом, який висловив намір звернути стягнення на предмет забезпечувального об- тяження, надсилає письмове повідомлення всім особам, які повинні виконати вимоги за відповідним правом грошової вимоги боржника, яке є предметом забезпечувального обтяження. З дня відправлення зазначеного повідомлення обтяжувач з вищим пріоритетом набуває права кредитора в зобов’язанні, право вимоги за яким відступлене на його користь. Обтяжувач користується правами кредитора в цьому зобов’язанні до моменту повного задоволення його забезпеченої об- 92 Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення тяженням вимоги. У разі повного задоволення забезпеченої обтяженням (заставою грошового права) вимоги відповідне право грошової вимоги вважається відступленим іншим обтяжувачам, які висловили намір отримати задоволення своїх вимог за рахунок відповідного права гро- шової вимоги, у черговості їх пріоритетів. За відсутності інших обтяжу- вачів відповідне право грошової вимоги відступається боржнику. У разі якщо предметом застави є гроші, задоволення забезпеченої заставою вимоги заставодержателя здійснюється шляхом переказу йому грошової суми, достатньої для повного задоволення цієї вимоги. Такий переказ може здійснюватися банком у порядку договірного списання. Якщо на момент звернення стягнення грошові кошти зна- ходяться у володінні заставодержателя і їх сума перевищує розмір забезпеченої заставою вимоги, заставодержатель зобов’язаний повер- нути надлишок боржнику. Якщо предметом застави є боргові цінні папери, які перебувають у правомірному володінні заставодержателя, і строк платежу за якими настав або платіж за яким проводиться на вимогу держателя, заставо- держатель задовольняє свої вимоги шляхом пред’явлення відповід- ного цінного паперу до оплати. Якщо сума, отримана від оплати бор- гового цінного паперу, перевищує розмір забезпеченої заставою ви- моги, заставодержатель повинен повернути надлишок боржнику. Використання позасудових способів звернення стягнення на рухо- ме майно не позбавляє боржника, заставодержателя або третіх осіб права звернутися до суду. Застава нерухомого майна (іпотека) серед інших видів застави виділяється, по-перше, тим, що її предметом виступає нерухоме май- но, а по-друге, що це майно залишається у володінні і користуванні іпотекодавця. Іпотекою, як і заставою взагалі, може бути забезпечене виконання будь-якого зобов’язання, але найчастіше вона забезпечує повернення боргу за кредитним договором та за договором позики. Нерухоме май- но, що характеризується, як правило, значною цінністю та інфляційною стійкістю, забезпечує отримання кредиту там, де форми особистого забезпечення вимог виявляються недостатньою гарантією обґрунтова- ності та добросовісності намірів потенційного боржника. Іпотека, на відміну від закладу, становить значну вигоду і для боржника, дозволя- ючи йому використовувати заставлене майно та отримувати з цього прибуток. Тому у сучасній банківській практиці саме іпотека є пріори- тетним у практичному використанні видом забезпечення зобов’язань. 93 Глава 32. Забезпечення виконання зобов’язання Особливості відносин у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечни- ми сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном регулюються Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19.06.2003 р. 1 Взагалі ж іпотечним відносинам присвячено Закон України «Про іпотеку» від 05.06.2003 р. 2 Відповідно до ст. 1 зазначеного закону іпо- тека є видом забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задо- волення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Оскільки іпотека є різновидом застави, то на неї поширюються за- гальні правила застави щодо: підстав її виникнення (договір, закон, рі- шення суду); забезпечення виконання дійсного зобов’язання або задо- волення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі дого- вору, що набрав чинності (ст. 3 Закону); похідного характеру від основ- ного зобов’язання; прав та обов’язків сторін (у тому числі майнового поручителя); можливостей наступної іпотеки предмета іпотеки; задо- волення забезпечення вимог за рахунок предмета іпотеки; обсягу вимог іпотекодержателя, які задовольняються за рахунок заставленого майна; можливості володіти та користуватися предметом іпотеки та ін. Відповідно до вимог ст. 4 Закону обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом. Недотримання цієї умови не робить іпотечний договір не- дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку не- рухоме майно, тобто іпотекодержатель не набуває за таким договором переважного права перед іншими особами, у тому числі й пізнішими іпотекодержателями, які зареєстрували свої права на це майно. Іпотечний договір укладається у письмовій формі і підлягає но- таріальному посвідченню. Згідно зі ст. 18 Закону іпотечний договір та договір, що обумовлює основне зобов’язання, можуть бути оформ- лені у вигляді одного документа, а у разі якщо іпотекою забезпечуєть- ся повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке 1 Відом. Верхов. Ради України. – 2004. – № 1. – Ст. 1. 2 Там само. – 2003. – № 38. – Ст. 312–313. 94 Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення передається в іпотеку (саме такі випадки найбільш типові для укла- дення іпотечного договору), договір купівлі-продажу цього нерухомо- го майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно. Закон вводить поняття закладної, якою є борговий цінний папір, що засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов’язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов’язання — право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна оформлюється, якщо її випуск передбачений іпотечним договором. Вона може передаватися її власником будь-якій особі шля- хом вчинення індосаменту (передаточного напису). Наступний власник заставної має ті ж права, що мав іпотекодержатель згідно з договором, яким обумовлене основне зобов’язання, та іпотечним договором, на підставі якого була оформлена заставна. У разі видачі заставної припиняються грошові зобов’язання за до- говором, який обумовлює основне зобов’язання, та виникають грошо- ві зобов’язання боржника щодо платежу за заставною. Після оформ- лення заставної виконання основного зобов’язання та звернення стяг- нення на предмет іпотеки може бути здійснено лише на підставі ви- моги власника заставної. Заставна підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку разом з державною реєстрацією обтяження відповідного не- рухомого майна іпотекою. Після реєстрації випуску заставної її оригі- нал передається іпотекодержателю. Відповідно до вимог ст. 21 Закону заставна складається в письмо- вій формі в одному примірнику на бланку стандартної форми, яка встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. На всіх оригінальних примірниках іпотечного договору робить- ся відмітка про оформлення заставної. Підписують закладну іпотеко- давець та іпотекодержатель. Для реалізації прав за заставною її власник зобов’язаний заявити боржнику письмову вимогу про виконання основного зобов’язання. У цій вимозі вказується банківський рахунок власника заставної для здійснення боржником переказу відповідної грошової суми. На вимо- гу боржника власник заставної зобов’язаний пред’явити оригінал за- ставної без його передачі боржнику. Заставна підлягає передачі боржнику у разі належного виконання ним основного зобов’язання. Знаходження заставної у боржника свід- 95 Глава 32. Забезпечення виконання зобов’язання чить про виконання основного зобов’язання, якщо не буде доведено протилежне. У разі виконання основного зобов’язання боржником за- ставна, що знаходиться в нього, анулюється. Знаходження заставної в іншої особи свідчить, що основне зобов’язання не виконано, якщо не буде доведено інше. У разі коли основне зобов’язання підлягає виконанню частинами, власник заставної зобов’язаний видавати боржнику письмові квитанції про отримання платежу та вести реєстр платежів за заставною, який надається боржнику на його вимогу. У разі розбіжностей між квитан- ціями про отримання платежів та їх реєстром квитанції про отримання платежів мають перевагу (ст. 22 Закону). У разі випуску заставної відступлення прав за іпотечним договором та основним зобов’язанням не допускається. Після випуску заставної перехід прав іпотекодержателя за іпотечним договором та основним зобов’язанням до іншої особи здійснюється шляхом передачі заставної за допомогою індосаменту. Заставна може бути передана у заставу для забезпечення виконан- ня зобов’язань її власника перед іншою особою — кредитором. За- става заставної здійснюється шляхом вчинення індосаменту, в якому зазначається, що заставна передається тільки у заставу та ідентифіку- ється забезпечене заставою зобов’язання. При заставі заставна пере- дається у володіння заставодержателю. Закон покладає на іпотекодержателя як власника закладної обов’язок письмово повідомити боржника про передачу заставної у заставу. У разі порушення зобов’язання, забезпеченого заставою заставної, до заста- водержателя переходять всі права за заставною. За допомогою заставних може забезпечуватися випуск іпотечних цінних паперів — іпотечних облігацій та іпотечних сертифікатів. При цьому емітентом іпотечних паперів можуть бути банки та інші фінан- сові установи, які мають право на провадження такого виду діяльнос- ті відповідно до закону. Сам порядок випуску та обігу іпотечних цінних паперів встановлюється законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на під- ставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; згідно з дого- вором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може перед- бачати: - передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання (ст. 37 Закону); 96 Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення - право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпо- теки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, якщо іпо- текодавець та особи, що мають зареєстровані у встановленому законом порядку права на предмет іпотеки, не виявили наміру укласти такий договір (ст. 38 Закону). Іпотека деяких видів нерухомого майна має свої особливості. Так, передача в іпотеку майна, що є об’єктом права державної чи комуналь- ної власності, здійснюється після отримання згоди органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, до сфери управління яко- го належить відповідна юридична особа публічного права. Забороня- ється передача в іпотеку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації. Не можуть бути предметом іпотеки націо- нальні, культурні та історичні цінності, які є об’єктами права держав- ної власності і занесені до Державного реєстру національної культур- ної спадщини. Іпотека земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється відповідно до положень Закону та Земельного кодексу України (ст. 15 Закону). Іпотека об’єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку земельної ділянки, на якій виконується будівництво, або шляхом передачі в іпотеку нерухомого майна, право власності іпотекодавця на яке виникне в майбутньому. Після завершення будів- ництва така будівля (споруда), житловий будинок або квартира зали- шається предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору. Після звернення стягнення до нового власника завершеної будівлі (споруди) або об’єкта незавершеного будівництва переходять визначені догово- ром права і обов’язки забудовника щодо третіх осіб — покупців. Іпотека житлових приміщень завжди привертала до себе увагу можливістю звернення стягнення на такі об’єкти. Відповідно до вимог ст. 132 Житлового кодексу України звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому, зобов’язані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього жилого приміщення добровільно звільнити його протягом одного мі- сяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішен- ня суду. Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі примі- 97 Глава 32. Забезпечення виконання зобов’язання щення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання. При цьому відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового про- живання або відмова в їх наданні не тягне за собою припинення ви- селення громадян з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки. |