І. В. СпасибоФатєєвої, В. Л. Яроцького
 Скачать 4.59 Mb.
|
|
§ 3. Договір купівлі-продажу підприємства 2 Поняття договору купівлі-продажу підприємства. Як вже зазна- чалося, договором купівлі-продажу регулюється передача у власність будь-якого майна, що не вилучене з обороту або не обмежене в обо- роті. Враховуючи, що за законом підприємство — це майно, можна припустити, що цим договором регулюється і купівля-продаж підпри- ємства. Але навряд чи правильним буде такий підхід, оскільки на під- ставі виключно загальних положень договору купівлі-продажу не можна вирішити питання з цілого ряду проблем, що виникають при купівлі-продажу підприємства, зокрема, чи може покупець розпоря- джатися складовими підприємства до набуття ним права власності на підприємство в цілому; чи настає відповідальність за непридатність використання підприємства для цілей, які передбачені договором; чи несе покупець відповідальність за те, що підприємство внаслідок його дій втратить своє призначення — служити здійсненню підприємниць- кої діяльності; як визначається ціна підприємства; який порядок пере- дачі його покупцеві, тощо. Існує інше вирішення цієї проблеми — спеціальне врегулювання договору купівлі-продажу підприємства. Це узгоджується з тим, що серед кваліфікуючих ознак цивільно-правових договорів на першому місці стоїть специфіка предмета договору, а підприємство — це май- 1 Більш докладно про це див. § 11 глави 69 даного підручника. 2 Ідеться про договір купівлі-продажу підприємств, що належать приватним влас- никам. 209 Глава 36. Договір купівлі-продажу новий комплекс, що складається з різнорідних елементів, кожен з яких може виступати як самостійний об’єкт цивільних прав: речей нерухомих (земельних ділянок, будівель, споруд) і рухомих (устаткування, інвента- рю, сировини, продукції), іншого майна, включаючи і майнові права (права вимоги), і майнові обов’язки (борги), об’єкти права інтелектуаль- ної власності (торговельну марку або інше позначення), інформацію тощо, а об’єднання їх у функціональну сукупність — об’єкт дає можли- вість використати підприємство за певним призначенням — для здій- снення підприємницької діяльності. Тому і договір купівлі-продажу цього об’єкта потребує запровадження хоча і подібної за своєю спрямо- ваністю з договором купівлі-продажу майна, але спеціальної договірної форми 1 , яка б враховувала оборотоздатність підприємства. Договір купівлі-продажу підприємства — різновид договору купівлі- продажу. Тому й застосування спеціальних норм до купівлі-продажу підприємства не позбавляє цінності ті норми, які становлять загальні положення про купівлю-продаж. Останні можуть застосовуватися в субсидіарному порядку, хоча й з урахуванням особливостей оборо- тоздатності підприємства. Предметом цього договору можуть бути і майнові права, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав (ч. 2 ст. 656 ЦК), і право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру (ч. 3 ст. 656 ЦК), а тому в частині переходу прав і обов’язків продавця до відносин, що виникають при купівлі-продажу підприємства, одночасно застосову- ються й положення про відступлення права вимоги (цесія) (п.1 ч. 1 ст. 512, статті 513, 516 ЦК), і положення про переведення боргу (стат- ті 520–523 ЦК). Договір купівлі-продажу підприємства відрізняється від інших ви- дів договорів купівлі-продажу таким: — предметом; — правовим статусом сторін; — наявністю етапу по визначенню складових підприємства, який передує безпосередньому укладенню цього договору; — у покупця право власності на підприємство виникає на підста- ві складного юридичного складу: укладення договору купівлі-продажу, що засвідчується нотаріально з подальшою державною реєстрацією 1 Імперативно визначена, вкрай деталізована процедура продажу підприємства в процесі приватизації, яка спрацьовує при трансформації державної власності у влас- ність приватну, не може бути застосована для купівлі-продажу підприємств, що на- лежать приватним власникам. 210 Розділ IХ. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у власність цього договору, факт проведення якої підтверджується відповідним актом; складна процедура передачі підприємства, факт якої підтвер- джується передавальним актом; — цей договір належить до договорів про виключне особисте ви- конання боржником свого обов’язку, оскільки потребує спеціальної процедури його укладення і виконання: передачі усіх видів майна, що входять до складу підприємства, включаючи і передачу виключних прав на об’єкти права інтелектуальної власності; відповідного оформ- лення такої передачі, тобто здійснення усіх тих дій, які може здійсню- вати тільки власник підприємства — боржник за договором; — характером прав і обов’язків сторін та відповідальністю сторін за невиконання або неналежне виконання договору. Договір купівлі-продажу підприємстваможна визначити як до- говір, за яким продавець зобов’язується передати покупцеві підпри- ємство як єдиний майновий комплекс та як сферу діяльності, за ви- нятком тих прав і обов’язків, які він не може передати іншим особам; утримуватись від конкуренції, якщо це передбачено договором, а по- купець зобов’язується на підставі передавального акта прийняти підприємство, оплатити його й використовувати за призначенням. За правовою характеристикою договір купівлі-продажу підпри- ємства — двосторонньовзаємний і оплатний договір. Що ж стосу- ється його реальності або консенсуальності, то на сьогодні це питан- ня все ще залишається спірним. У доктрині існує думка, що з відро- дженням в законодавстві категорії нерухомість, а підприємство — не- рухомість за законом 1 , поділ цивільно-правових договорів на реальні і консенсуальні втратив своє всеохоплююче значення, залишившись характерним лише для відповідних правочинів з рухомими речами або майновими правами, оскільки правочини з нерухомістю, як правило, підлягають обов’язковій державній реєстрації, і саме факт такої реє- страції, а не передача речі або укладення договору породжує відповід- ний юридичний ефект — виникнення, зміну або припинення речових прав на нерухомість 2 . У зв’язку із цим навіть виділяють особливу групу договорів, які вважаються укладеними з моменту їх державної реєстра- 1 Проте незалежно від того, що ч. 3 ст. 191 ЦК сформульована категорично: під- приємство – нерухомість, слід вважати, що на цей об’єкт поширено правовий режим нерухомості, оскільки підприємство визнається нерухомістю не через фізичні свої властивості (існування нерозривного зв’язку із землею або неможливість переміщен- ня у просторі), а через рішення законодавця. 2 Див.: Суханов, Е. О видах сделок в германском и российском гражданском пра- ве [Текст] / Е. Суханов // Вестн. гражд. права. – 2006. – № 2, т. 6. – С. 5–26. 211 Глава 36. Договір купівлі-продажу ції 1 . Хоча існує і точка зору, що договір купівлі-продажу підприєм- ства — консенсуальний договір, а державна реєстрація його повинна розглядатися як кваліфікована (складна письмова) форма договору 2 Погоджуючись з тим, що до правочинів з природною нерухомістю поділ цивільно-правових договорів на реальні і консенсуальні втратив своє всеохоплююче значення, слід зауважити, що договір купівлі- продажу підприємства, як і будь-який інший цивільно-правовий до- говір, вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Тому, якщо сторони у договорі домовляться, що зобов’язання щодо фактичної передачі підприємства та його оплати повинні бути виконані після проведення, наприклад, державної реєстрації, то кожна з них має право вимагати їх виконання. Саме у такій можливості контрагентів і полягає консенсуальність до- говору купівлі-продажу підприємства. Сторонами договору є продавець і покупець. Покупцем може бути виключно суб’єкт підприємницької діяльності, оскільки призначення підприємства — здійснення підприємницької діяльності. Щодо про- давця, то ним завжди виступає власник підприємства, як правило, підприємницьке товариство (господарське товариство або виробничий кооператив), фізична особа-підприємець, а якщо підприємство отри- мано у власність на підставі спадкового правонаступництва, то і фі- зична особа — непідприємець. До істотних умов договору належать: предмет, строки, ціна, умови про введення покупця у сферу діяльності. Предмет договору. Предметом цього договору виступає виключно підприємство як єдиний майновий комплекс, до складу якого входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на позначення, що індивідуалізує підприємство (власне найменування підприємства), продукцію, робо- ти, послуги, виключні права, якщо інше не встановлено договором або законом,за винятком прав і обов’язків, які продавець не вправі пере- давати іншим особам (наприклад, ліцензії (дозволи) на право здійснен- ня певного виду діяльності, оскільки вони є індивідуальними). 1 Див.: Рябоконь, Є. О. Договір купівлі-продажу об’єктів нерухомості [Текст] / Є. О. Рябоконь // Договірне право України. Особлива частина : навч. посіб. / Т. В. Боднар, О. В. Дзера, Н. С. Кузнєцова та ін. ; за ред. О. В. Дзери. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – С. 99. 2 Див.: Бойко, О. О. Теоретичні проблеми класифікації договорів відчуження не- рухомості [Текст] / О. О. Бойко // Бюл. М-ва юстиції України. – 2006. – № 2. – С. 82. 212 Розділ IХ. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у власність Продаж окремих складових підприємства — будівель, устаткуван- ня тощо як окремих майнових цінностей не підпадає під спеціальне врегулювання договору купівлі-продажу підприємства. Строк. Визначення складових підприємства, їх вартості, а також передача майнового комплексу в цілому неможливі за один день. Тому істотною умовою цього договору є певні строки, а саме строк укла- дення договору, строк передачі підприємства, строк виконання окре- мих умов договору, наприклад, по введенню покупця у сферу діяль- ності тощо. Ціна. Оцінка вартості підприємства припускає визначення фактич- ної його собівартості і ринкової вартості. Фактична вартість визнача- ється шляхом підсумку балансової вартості активів підприємства. Під реальною ринковою ціною розуміється найбільш вірогідна ціна, за яку підприємство може бути відчужено на відкритому ринку в умовах конкуренції. При визначенні ринкової вартості в розрахунок береться також і ціна підприємства як діяльності, тобто його «шанси» (клієнте- ла — clientela), вплив, який здійснює нематеріальний елемент як скла- дова підприємства на ціну останнього. Вартість підприємства визна- чається на основі його повної інвентаризації. Акт інвентаризації обов’язково доповнюється висновком незалежного аудитора про склад і фінансовий стан підприємства. Умова про введення покупця у сферу діяльності підприємства. На відміну від інших договорів купівлі-продажу сторони повинні узго- дити процес введення покупця у ту сферу діяльності, якою він буде займатися, отримавши підприємство (ознайомлення з секретами ви- робництва; джерелами постачання необхідної продукції; можливостя- ми збуту продукції (товарів, робіт, послуг) і т. ін.). Проте вони не позбавлені можливості досягти згоди з будь-яких інших умов, укладаючи цей договір. У такому випадку й інші умови договору вважатимуться істотними (ст. 627 ЦК). До таких умов можна віднести і умови, спрямовані на усунення конкуренції. З погляду на те, що суттєвий вплив на визначення ринкової ціни підприємства чинять його «шанси», покупцю не байдуже, чи відкриє у майбутньому подібне підприємство продавець — професійний конкурент, який знає всі не- доліки і переваги підприємства, зможе зберегти значну кількість контр- агентів, які були пов’язані з діяльністю підприємства тощо. А це, безумовно, знецінює на майбутнє підприємство. Одним із шляхів запо- бігти цьому є узгодження в договорі умов, які спрямовані на усунення конкуренції, а саме: заборона продавцеві після продажу підприємства 213 Глава 36. Договір купівлі-продажу організовувати протягом певного строку і на певній території анало- гічні підприємства, здійснювати той самий або схожий вид підпри- ємницької діяльності, розголошувати відомі комерційні таємниці під- приємства; випускати після виконання договору однорідну з покупцем продукцію (товар) і тощо. Зміст договору. Права і обов’язки сторін за цим договором майже не відрізняються від прав і обов’язків сторін за договорами купівлі- продажу іншого майна, хоча і мають певні особливості. Так, до основних обов’язків продавця слід віднести: – повідомлення у письмовій формі кредиторів за зобов’язаннями, які включені до складу підприємства (частина 1 статей 659 та 660 ЦК), що продається, про його продаж. Враховуючи, що повідомлення фактично є запитом щодо згоди кредиторів на здійснення переведення боргу з продавця підприємства на його покупця, то й відповідь остан- ніх відповідно до положень статей 520 і 521 ЦК повинна бути зробле- на у письмовій формі (ст. 513 ЦК); – передача покупцеві того підприємства і у тому складі, що ви- значено договором (статті 662 — 664 ЦК). Передача здійснюється за передавальним актом, в якому мають бути вказані дані про склад під- приємства, повідомлення кредиторів про продаж підприємства, а також відомості щодо недоліків переданого майна й перелік майна, обов’язки щодо передачі якого не виконані продавцем через його втрату. Пере- давальний акт підтверджує виконання продавцем обов’язку по пере- дачі підприємства покупцеві. Ухилення від підписання передавально- го акта на умовах, передбачених договором, прирівнюється до відмови сторони від виконання покладених на неї обов’язків. Відстежуючи процедуру передачі підприємства за передавальним актом, слід звернути увагу на таке. Підприємство як єдиний майновий комплекс може мати своє позначення (власне найменування підпри- ємства), яке буде відрізнятися від фірмового найменування його влас- ника 1 і право на яке не може розглядатися як виключне право. Само- стійна участь власного найменування підприємства в цивільному 1 Фірмове найменування власника підприємства – це найменування, під яким, зокрема, підприємницька юридична особа виступає в цивільному обороті, тобто це елемент, який індивідуалізує юридичну особу як учасника цивільних відносин, а не підприємство як об’єкт цих відносин (ч. 2 ст. 90 ЦК). Комерційне (фірмове) наймену- вання підприємницького товариства не може відчужуватися за договором купівлі- продажу разом із підприємством, якщо інше не зазначено в договорі, хоча це не ви- ключає передачу його у користування, наприклад, за договором комерційної концесії. 214 Розділ IХ. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у власність обороті не допускається і воно підлягає відчуженню разом з підпри- ємством. Позначення, що індивідуалізують продукцію (роботи, послуги) підприємства, а також належні продавцю на підставі ліцензії права на використання таких засобів індивідуалізації переходять до покупця, якщо інше не передбачене договором. Передача цих прав здійснюєть- ся виключно за договорами щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Передача підприємства включає обов’язкове введення покупця у відповідну сферу діяльності. Основним обов’язком покупця є прийняття підприємства і оплата його вартості(ст. 692 ЦК). З огляду на те, що договір купівлі-продажу підприємства є дво- сторонньовзаємним договором, обов’язку однієї сторони відповідає право іншої сторони. Відповідальності сторін за цим договором. Особливість до- говору купівлі-продажу підприємства, як зазначалося, проявляєть- ся і при вирішенні питання відповідальності сторін. Власник під- приємства в процесі здійснення тієї чи іншої діяльності отримує права та набуває певні обов’язки, які випливають з його статусу суб’єкта підприємницької діяльності. Так, він отримує ліцензії (до- зволи) на право здійснення певного виду діяльності, які не може передавати покупцеві. У зв’язку із цим постає питання: як бути, якщо внаслідок відсутності такої ліцензії підприємство, яке продовжує працювати, здійснювати певну діяльність, не зможе працювати і контрагентам, до яких перейдуть права вимоги, будуть спричинені збитки? Оскільки підхід стосовно приналежності ліцензії є єдино вірним, напрошується висновок, що відповідальність за це повинен нести по- купець. Але навряд чи виправданим буде таке рішення, оскільки юри- дично покупець не зможе оформити ліцензію на той чи інший вид діяльності, доки не стане власником підприємства. Отже, слід поклас- ти солідарну відповідальність на продавця і покупця за невиконання переданих останньому в складі підприємства зобов’язань, що мало місце через відсутність у покупця дозволу (ліцензії) на заняття відпо- відною діяльністю. Запропонований механізм обґрунтовується тим, що один з головних обов’язків продавця — це введення покупця у сферу діяльності підприємства. 215 Глава 36. Договір купівлі-продажу Якщо продавець порушує свій основний обов’язок — передачу покупцеві підприємства у тому складі, що визначено договором, або передає підприємство з недоліками, то вирішити ці проблеми можна було б шляхом поширення на вказані випадки загальних положень, що передбачені статтями 678 та 684 ЦК. Але цього замало, бо положення, що знайшли відбиття в нормах цих статей, моделювалися без ураху- вання особливостей правового режиму підприємства. Вирішити вка- зану проблему можна через закріплення в ЦК спеціальних норм, по- ложення яких передбачали б наслідки передачі та прийняття, напри- клад, підприємства з недоліками. Слід закріпити за покупцем і право вимагати зменшення покупної ціни у випадку передачі йому у складі підприємства боргів (зобов’язань) продавця, які не були вказані в договорі або переда- вальному акті, якщо продавець не доведе, що покупець знав про ці борги (зобов’язання) на момент укладення договору і передачі під- приємства. Складною є і проблема відповідальності за неможливість вико- ристання підприємства для здійснення тієї діяльності, для якої воно придбавалось. Так, згідно з ч.1 ст. 673 ЦК продавець повинен пере- дати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі–продажу. З огляду на те, що підприємство — це не просто єдиний майновий комплекс, а саме той комплекс, що використову- ється для здійснення підприємницької діяльності, він має бути при- датним для мети, задля якої придбавався. Тому навряд чи інтерес покупця буде задоволено, якщо підприємство внаслідок недоліків, за які відповідає продавець, не можна буде використати в цілях, що передбачені в договорі. Проте надання покупцеві можливості одразу ж після виявлення цих недоліків вимагати в судовому порядку розі- рвання договору було б недоцільним, тому продавець повинен мати розумний строк на усунення цих недоліків. При умові, якщо він цьо- го не зробить або зробити це взагалі буде неможливо і покупець по- збавиться того, на що він розраховував, укладаючи договір купівлі- продажу підприємства, він вправі вимагати в судовому порядку розір- вання або зміни умов цього договору, з поверненням того, що було виконано сторонами за договором. Якщо продавцем буде порушено умови про утримання від конку- ренції, покупець має право вимагати від нього відшкодування тих збитків, які він поніс внаслідок цього. |