І. В. СпасибоФатєєвої, В. Л. Яроцького
 Скачать 4.59 Mb.
|
|
§ 4. Поставка Одним із видів купівлі-продажу є поставка, на підставі якої здій- снюється реалізація товарів (продукції), що вироблені суб’єктами підприємницької діяльності. Договір поставки є найбільш поширеною формою регулювання господарських зв’язків між суб’єктами у сфері підприємництва, що забезпечує ритмічний обіг товарів. Як правило, такі зв’язки існують протягом тривалого часу. Тому укладення догово- рів поставки має систематичний характер. До прийняття ЦК в законодавстві поставка визначалася як само- стійний тип договору, який поряд з купівлею-продажем та деякими іншими договорами належав до договорів, що опосередковують право- відносини з переходу права власності від однієї особи до іншої. Однак економічні відносини, що у ті часи складалися лише між «соціалістич- ними організаціями», базувалися на адміністративно-плановому роз- поділі товарів та продукції. Відсутність свободи при укладенні дого- ворів поставки, що ґрунтувалися на обов’язкових для виконання сторін актах планування, й зумовила деякою мірою штучне виділення його у самостійний тип цивільно-правових договорів. Хоча у науці визна- валося, що юридична сутність договору поставки має багато спільно- го з договором купівлі-продажу 1 В умовах ринкової економіки надмірна урегульованість відносин з поставки товарів є недоцільною. У зв’язку з цим у ЦК по-новому визначається співвідношення купівлі-продажу та поставки, а саме як родове та видове поняття, тобто договір поставки визначається як різновид договору купівлі-продажу. Це означає, що, з одного боку, на- званий договір характеризується загальними (родовими) ознаками, притаманними договору купівлі-продажу, з другого — цей договір має специфічні характеристики, що дозволяє виділити його в окремий різновид купівлі-продажу. За договором поставки продавець (постачальник), якій здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановле- ний строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використан- ням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошовому суму (ч. 1 ст. 712 ЦК). 1 Див.: Иоффе, О. С. Избранные труды [Текст] : в 4 т. Т. ІІІ: Обязательственное право / О. С. Иоффе. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2004. – С. 267. 217 Глава 36. Договір купівлі-продажу Договір поставки є двостороннім, взаємним, консенсуальним та відплатним. При цьому строк виконання поставки (передачі товарів) не повинен збігатися з моментом укладення договору. Якщо ж укла- дення та виконання договору збігається, то має місце купівля-продаж, а не поставка. У зв’язку з тим, що поставка є різновидом купівлі-продажу, до до- говору поставки застосовуються загальні положення про купівлю- продаж, закріплені в § 1 глави 54 ЦК. Інше може бути встановлено договором, законом або випливати з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК). До зобов’язань, що виникають з договору поставки, застосовують- ся нормативно-правові акти, які поки що є чинними на підставі По- станови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Со- юзу РСР» 1 . Серед таких документів, зокрема Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, 2 затверджене Постано- вою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 р. № 888, крім п. 69; Поло- ження про поставки товарів народного споживання, 3 затверджене по- становою Ради Міністрів СРСР від 25.07.88 р. № 888, крім п. 60; Ін- струкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення i товарів народного споживання за кількістю 4 , затвердже- на постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.65 р. № П-6; Інструкція про порядок приймання продукції виробничо- технічного призначення i товарів народного споживання за якістю 5 , затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.66 р. № П-7. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укла- дення та виконання договорів поставки. Зокрема, поставка продукції для державних потреб регулюється законами «Про державне замов- лення для задоволення пріоритетних державних потреб» 6 від 22.12.1995 р., «Про здійснення державних закупівель» 7 від 01.06.2010 р. Закупка товарів для потреб оборони і національної безпеки України регулю- 1 Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1991. – № 46. – Ст. 621. 2 СП СССР. – 1988. – № 24–25. – Ст. 70. 3 Там само. 4 Бюл. норматив. актов министерств и ведомств СССР. – 1975. – № 12. 5 Там само. 6 Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 3. – Ст. 9. 7 Відом. Верхов. Ради України. – 2010. – № 33. – Ст. 471. 218 Розділ IХ. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у власність ється Законом України «Про державне оборонне замовлення» 1 від 03.03.1999 р. в редакції Закону України від 23.09.2010 р. Відносини з поставки між резидентами та суб’єктами господарювання держав — учасниць СНД регулюються міждержавною Угодою про загальні умови поста вок товарів між організаціями держав — учасниць Спів- дружності Незалежних Держав від 20.03.1992 р. 2 , Положенням про порядок поставок і митного оформлення продукції за виробничою кооперацією підприємств і галузей держав-учасниць СНД, затвердже- ним постановою Кабінета Міністрів України № 323 від 18.05.1994 р. 3 Поставка врегульована також статтями 264–271 Господарського кодексу України 4 Основною специфічною ознакою поставки, що робить її особливим різновидом договору купівлі-продажу, є характер використання товару покупцем. Товар купується для подальшого його використання у під- приємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням. Момент укладення договору поставки не збігається з моментом його виконання, хоча у договорі купівлі-продажу укладення та вико- нання також можуть не збігатися. Однак саме для договору поставки це є обов’язковою ознакою. Сторонами договору поставки є продавець (постачальник) і по- купець. Продавцем за договором поставки завжди виступає суб’єкт підприємницької діяльності (юридична особа або фізична особа– підприємець), котрий, як правило, одночасно є й виробником товарів. Однак це не є обов’язковою умовою. Покупцем здебільшого також виступає суб’єкт підприємницької діяльності, що обумовлюється ха- рактером використання придбаного ним товару. Однак покупцями за договором поставки можуть бути й непідприємницькі товариства, установи тощо (наприклад, навчальні заклади, заклади медичного об- слуговування тощо), коли товар набувається ними для забезпечення своєї діяльності (меблі, комп’ютери, обладнання тощо). Предметом договору поставки є невилучені з цивільного обороту рухомі речі, котрі, як правило, характеризуються родовими ознаками та призначені для подальшого використання у підприємницькій ді- яльності покупця. Зазвичай, на момент укладення договору товару, 1 Офіц. вісн. України. – 2010. – № 80. – Ст. 2816. 2 Відом. Верхов. Ради України. – 1993. – № 9. – Ст. 66. 3 Бюл. законодавства і юрид. практики України. – 1998. – № 4. – С. 297. 4 Відом. Верхов. Ради України. – 2003. – № 18–22. – Ст. 144. 219 Глава 36. Договір купівлі-продажу щодо якого він укладається, ще немає у наявності, оскільки його ви- робництво (виготовлення) обумовлюється саме цим договором. При цьому предмет договору визначається розширено: вказується асорти- мент (номенклатура), якість, кількість, комплектність товару 1 Асортимент (номенклатура) — це розподіл товарів за певними групами, зокрема видами, моделями, розмірами, кольорами або інши- ми ознаками (ст. 671 ЦК). У самому договорі або у специфікації, що додається до нього, визначається кількість товарів кожної групи, що підлягає поставці. Правові наслідки порушення умов договору щодо асортименту товару встановлені у ст. 672 ЦК. Якість товару, що поставляється, визначається різними способами (ст. 673 ЦК). За правилом якість товару визначається шляхом посилан- ня на стандарти (державні стандарти України, галузеві стандарти, стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок тощо) та технічні умови. У деяких випадках обов’язкова наявність сертифі- катів відповідності, яку повинен забезпечити постачальник (наприклад, для імпортних харчових продуктів, побутової електротехніки тощо). Такі сертифікати підтверджують відповідність товару вимогам, вста- новленим законом (ст. 674 ЦК). Сьогодні порядок визначення якості товару регулюється Декретом Кабінета Міністрів України «Про стан- дартизацію і сертифікацію» 2 від 10.05.1993 р., законами «Про стандартизацію» 3 від 17.05.2001 р., «Про підтвердження відповідності» 4 від 17.05.2001 р. Якість товару може визначатися у договорі й іншими способами, зокрема за зразком, за описом тощо. Як правило, товар має відповідати вимогам щодо якості не тільки у момент його передачі покупцеві, а й протягом певного строку (гаран- тійного або строку придатності товару). Загальні правила встановлення та обчислення таких строків врегульовані статтями 675–677 ЦК. Кількість товарів, що постачаються, визначається у договорі у від- повідних одиницях виміру (вага, маса, об’єм, штуки тощо) або у гро- шовому вираженні (ст. 669 ЦК). У певних випадках предмет договору поставки визначається такою характеристикою, як комплектність (ст. 682 ЦК), тобто сукупністю складових частин виробу, які дозволяють використовувати його за при- значенням. Зокрема, це передбачається договорами поставки устатку- 1 Більш детально про асортимент, якість, комплектність та кількість предмета купівлі-продажу див. § 1 цієї глави підручника. 2 Відом. Верхов. Ради України. – 1993. – № 27. – Ст. 289. 3 Там само. – 2001. – № 31. – Ст. 145. 4 Там само. – № 32. – Ст. 169. 220 Розділ IХ. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у власність вання, складної техніки. Комплектність товару визначається відповід- но до стандартів, технічних умов, прейскурантів, умов договору або звичаїв ділового обороту. Комплектність товару необхідно відрізняти від комплекту товару як певного набору товару у комплекті (ст. 683 ЦК). Строки поставки. Розрізняють загальний строк поставки, який дорівнює строку дії самого договору, та окремі строки поставки певних партій товару, які звичайно оформлюються відповідним графіком. Окремі строки (періоди) встановлюються для забезпечення рівномірної поставки необхідної кількості товару, для запобігання додатковим ви- тратам, пов’язаним із збереженням товарів, для можливості у разі необхідності змінити умови договору або розірвати його. Вирішення питання щодо належного строку виконання договору поставки залежить від умов доставки або вибірки товару. Найчіткіше умови поставки товарів від продавця до покупця систематизовано в Міжнародних правилах інтерпретації комерційних термінів 1 (далі — Правила ІНКОТЕРМС), які є сукупністю спеціальних умов, що визна- чають момент переходу ризиків випадкової загибелі або пошкодження товарів від продавця до покупця, регламентують, хто (продавець чи покупець) організовує перевезення товару, його навантаження, роз- вантаження, оплачує витрати на страхування товару. Незважаючи на те, що Правила ІНКОТЕРМС розроблено для застосування до зовніш- ньоекономічних договорів, згідно з Указом Президента України від 4 жовтня 1994 р. № 567/94 2 ці Правила застосовуються також і при укла- денні договорів між резидентами. Ціна. Ціна товару, як правило, визначається за домовленістю сторін у договорі (вільні ціни). Останні встановлюються на всі види товарів, за винятком тих, за якими здійснюється державне регулювання цін. Таке регулювання здійснюється шляхом встановлення державних фік- сованих цін, граничних їх рівнів або граничних відхилень від держав- них фіксованих цін 3 . Зокрема, державне регулювання цін на продукцію виробничо-технічного призначення та товари народного споживання здійснюється щодо суб’єктів природних монополій. Зміст договору поставки становлять права та обов’язки сторін. Основний обов’язок продавця — поставити товар покупцю у встанов- лений договором строк (строки). При цьому товар має відповідати 1 Уряд. кур’єр (Орієнтир). – 2002. – № 63–68. 2 Уряд. кур’єр. – 1994. – № 154–155. 3 Про ціни і ціноутворення [Текст] : Закон УРСР від 03.12.1990 р. // Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1990. – № 52. – Ст. 650. 221 Глава 36. Договір купівлі-продажу визначеним у договорі вимогам щодо кількості, якості, асортименту та комплектності. Покупець зобов’язаний прийняти і оплатити товар. Отже, у покупця виникає грошове зобов’язання. Майнова відповідальність сторінвизначається чинним законодав- ством, що не перешкоджає сторонам самостійно врегулювати її у до- говорі. У ЦК форма договору поставки не врегульована спеціальними нор- мами. Отже, при укладенні цього договору необхідно дотримуватися загальних вимог щодо форми правочинів (статті 205–208 ЦК). § 5. Договір контрактації сільськогосподарської продукції Поняття договору контрактації. Забезпечення населення продо- вольством, а переробних підприємницьких товариств необхідною сировиною значною мірою залежить від чіткості налагодженої систе- ми договірних відносин із закупівлі сільськогосподарської продукції (далі - сільгосппродукції) у її виробників, які можуть самостійно реа- лізовувати останню за договорами через біржі, заготівельні та посеред- ницькі організації. При цьому в міру налагодження діяльності спеціалізованих аграр- них бірж закупівля певної частини сільгосппродукції може здійснюва- тись шляхом торгів ф’ючерсними та форвардними контрактами. Між тим біржова торгівля ще не досягла належного рівня і тому заготівель- ні та інші організації закуповують її безпосередньо у виробників за договором контрактації. За договором контрактації сільгосппродукції виробник сіль- ськогосподарської продукції зобов’язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у влас- ність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одер- жувачеві, а заготівельник зобов’язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов дого- вору (ч. 1 ст. 714 ЦК). До відносин за договором контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 2 ст. 713 ЦК). Договір контрактації — двосторонній, оплатний, консенсуаль- ний. Сторонами у цьому договорі виступають виробник та заготі- 222 Розділ IХ. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у власність вельник (контрактант) сільгосппродукції. У ролі виробника частіше за все виступають сільськогосподарські організації, тобто господар- ські товариства, виробничі кооперативи, фермерські господарства тощо, які здійснюють підприємницьку діяльність з вирощування та виробництва сільгосппродукції. При цьому для договору контракта- ції не має значення правовий статус особи, яка реалізує таку про- дукцію. Головне полягає у тому, що така особа реалізує сільськогос- подарську продукцію, вирощену і вироблену у власному господарстві. Тому немає законодавчих перешкод для того, щоб відносити до до- говорів контрактації також договори на реалізацію громадянами сільгосп продукції, вирощеної чи виробленої ними на присадибних або дачних ділянках. Що стосується заготівельника, то це можуть бути юридичні особи у формі підприємницьких товариств (заготівельних, переробних, тор- говельних тощо) або фізичні особи — підприємці, які здійснюють професійну діяльність із закупівлі сільгосппродукції для подальшого її продажу чи переробки. Трапляються випадки, коли заготівельник видає виробнику так звану відвантажувальну рознарядку про відправку продукції не за своєю адресою, а за адресою одержувача, з яким він перебуває у до- говірних відносинах (поставки). Предметом договору контрактації є сільгосппродукція, вироще- на і вироблена у господарстві її виробника у сирому вигляді або така, що пройшла первинну обробку. Це стосується насамперед нестандарт- ної плодоовочевої та іншої продукції, яка швидко втрачає свої якості. Але сторони можуть передбачати також, що в рахунок виконання зобов’язання щодо здачі виробником продукції у сирому вигляді він продає частину продукції у переробленому вигляді. Договір контрактації на практиці спрощує механізм оформлення відносин стосовно того випадку, коли не тільки треба виростити сільгосппродукцію, а також її переробити і направити споживачеві. Так, якщо укладається договір між заготівельником і підприємниць- ким товариством на сільгосппродукцію у сирому вигляді, за прави- лом це — договір поставки. Для того щоб реалізувати вже переро- блену продукцію, треба також було б укласти новий договір постав- ки. Щоб уникнути укладення двох договорів з одним виробником: і на реалізацію сільгосппродукції у сирому вигляді, і окремо у пере- робленому, — укладають договір контрактації. Але це не свідчить про неможливість для сторін самостійно обирати правову форму 223 Глава 36. Договір купівлі-продажу реалізації сільгосппродукції. Це може бути купівля-продаж, контр- актація або поставка. Умови укладення та виконання договору контрактації. Умова- ми договору контрактації є: кількість та асортимент сільгосппродукції, якість, ціна, строки, порядок і умови доставки, вимоги до тари й упа- кування, порядок розрахунків, місце здачі-прийняття сільгосппродук- ції, взаємна майнова відповідальність сторін за порушення договору та інші умови, які сторони мають передбачити у договорі. Договір контрактації повинен бути укладений у письмовій формі. Виробник сільгосппродукції передає заготівельнику вироблену про- дукцію в кількості і асортименті, передбаченому у договорі контрак- тації. Продукція, яка передається виробником, за якістю повинна відпо- відати стандартам, правилам ветеринарного та санітарного нагляду. Отже, заготівельник має право або відмовитися від недоброякісної продукції або прийняти за ціною її дійсної якості. У договорі контрактації однією з важливих умов є строк здачі сіль- госппродукції заготівельникові. У ряді випадків беруться до уваги осо- бливості сільськогосподарського виробництва, кліматичні умови регіо- ну, умови переробки і зберігання продукції. Невід’ємною частиною договору є графіки доставки, які погоджуються між сторонами і конкре- тизують строки здачі продукції. Днем виконання виробником зобов’язань за договором вважається дата складення приймально-здавального документа під час здачі продукції у виробника або на приймально- здавальному пункті заготівельника, а у разі відвантаження її одержува- чеві — день здачі продукції транспортній організації. За договором контрактації сторони пов’язані взаємними правами та обов’язками. Відповідно до ст. 713 ЦК заготівельник зобов’язаний прийняти сільгосппродукцію у виробника і забезпечити її вивіз, якщо інше не передбачено договором. При прийнятті продукції, що здійсню- ється у місті знаходження заготівельника або в іншому зазначеному ним місці, заготівельник не має права відмовитися від прийняття про- дукції, якщо вона відповідає умовам договору і передана в зазначений договором строк. Вивіз, експедирування та розвантаження сільгосппро- дукції проводиться за рахунок заготівельника, якщо інше не передба- чено домовленістю сторін. Заготівельник повинен за одержану виробником сільгосппродукцію повністю і своєчасно розрахуватися. При укладенні договору конт- 224 Розділ IХ. Зобов’язання, що виникають у зв’язку з передачею майна у власність рактації використовуються орієнтовані стартові закупівельні ціни. Останні індексуються у зв’язку з інфляційними процесами, що обов’язково обумовлюються у договорі. Відповідальність сторін за порушення договору контрактації. Майнова відповідальність сторін за невиконання або неналежне ви- конання договору контрактації передбачається у формі неустойки або відшкодування збитків. За невиконання договору за кількістю, асортиментом і строками здачі сільгосппродукції виробники сплачують заготівельникам неустой- ку, розмір якої встановлюється у договорі у відсотковому відношенні до вартості недопоставленої продукції за цінами, обумовленими у до- говорі, з урахуванням їх індексації у зв’язку з інфляцією. У сфері контрактації діє вимога реального виконання зобов’язань: кількість продукції, не зданої виробником у встановлений договором строк, повинна бути здана в інші строки, які погоджуються сторонами і зараховуються у період їх фактичної здачі. Винятком є такі види про- дукції, виробництво яких має сезонний характер і поновлення не зданої їх кількості неможливе. Штраф за нездачу виробником про- дукції обчислюється, виходячи лише з вартості продукції, не зданої у попередньому періоді. З виробника не може бути стягнуто штраф за неналежну якість продукції, якщо інше не передбачено інструкціями, правилами про порядок проведення закупівель або за домовленістю сторін у договорі встановлені санкції за таке порушення. Заготівельник відповідає за неналежну якість продукції перед одержувачем (споживачем) як сто- рона у договорі поставки, але він може буде звільнений від відпові- дальності у випадку, коли виробник, не пред’явивши продукцію за- готівельникові для приймання, відвантажив її одержувачеві. Заготівельник відповідає за невиконання зобов’язання з прийман- ня продукції. Він сплачує виробникові неустойку в такому самому розмірі, в якому виробник відповідає за несвоєчасну здачу продукції. Майнова відповідальність сторін за порушення умов договору контрактації будується на принципі вини, яка презюмується (статті 616, 617 ЦК). Сторона у договорі контрактації, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, до котрої від- носять стихійні лиха чи інші несприятливі умови виробництва сільгосппродукції. Питання стосовно того, чи є певна обставина 225 Глава 36. Договір купівлі-продажу стихійним лихом, вирішується згідно з правилами, що застосову- ються при страхуванні майна сільгоспвиробника. До інших неспри- ятливих умов відносять природні та інші об’єктивні фактори, які свідчать про відсутність вини виробника, зокрема масове інфекцій- не захворювання тварин. Доказами на підтвердження цих обставин можуть бути висновки Державної інспекції із заготівель та якості продукції, довідки ветеринарної служби, довідки метеослужби, акти страхової компанії тощо. |