І. В. СпасибоФатєєвої, В. Л. Яроцького
 Скачать 4.59 Mb.
|
|
§ 4. Зміст цивільно-правового договору та його тлумачення Змістом договору є його умови, які мають бути чітко визначені та зрозумілі. Окрім визначеності, до змісту договору повинна висуватися вимога про здійсненність того зобов’язання, яке встановлюють у до- 1 Див.: Спасибо-Фатєєва, І. В. Деякі аспекти вирішення корпоративних спорів: співвідношення цивілістичного та трудового регулювання [Текст] / І. В. Спасибо- Фатєєва // Юрид. радник. – 2008. – № 3. – С. 6–11. 157 Глава 35. Цивільно-правовий договір говорі сторони. Договір не може вважатися таким, що має юридичну силу, якщо особа бере на себе зобов’язання виконати дії явно немож- ливі. Умови договору визначаються при його укладенні сторонами, як правило, на власний розсуд, але законодавство може висувати певні вимоги до них (ст. 628 ЦК України). Тому умови договору бувають ініціативними або обов’язковими. Ініціативні умови договору можуть бути різноманітними, адже це відповідає принципу свободи договору (статті 3, 6, 627 ЦК України). Обов’язковими є ті умовидоговору, стосовно яких сторони зобов’язані досягти згоди, оскільки це продиктовано цивільним законодавством. Нехтувати цим приписом не можна у зв’язку з імперативністю відпо- відних норм. Обов’язковими є істотні умови договору, досягнення згоди з яких необхідно для того, щоб вважати договір укладеним (ч.1 ст. 638 ЦК України). Попри те, що наслідки відсутності в договорі істотних умов у ЦК не встановлюються, судова практика пішла шляхом визнання цих договорів неукладеними. При цьому на відміну від визнання право- чину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України) окремого судового рішення для цього не потребується. Суд при розгляді певного спору з посилан- ням сторін на договір, в якому відсутні істотні умови, виходить з його неукладеності і, вирішуючи справу, не бере його до уваги, вважаючи його як юридичний факт відсутнім. Встановивши, що правочин є не- укладеним, суд на цій підставі залишає позов про визнання правочину недійсним без задоволення. Наслідки недійсності правочину до неукла- деного правочину не застосовуються, оскільки вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ст. 16 ЦК. Відповідно підстав для його задоволення немає. Отже, слід відрізняти неукладені договори від недійсних право- чинів: підстави та наслідки недійсності правочинів містяться у статтях 215–235 ЦК України, а наслідком неукладеного договору буде набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (статті 1212–1215 ЦК України). Верховний Суд України вказує на те, що договір вважається неукла- деним, якщо в ньому відсутні встановлені законодавством необхідні умови для їхнього укладення, зокрема: відсутня згода щодо всіх іс- тотних умов, передбачених законодавством; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для укладення правочину потрібно його 158 Розділ VIІI. Загальні положення про договір передати; не затверджено правочин вищим органом господарського товариства, якщо це передбачено в законі чи статуті товариства; не здійснено державну реєстрацію правочину в разі, коли законом ця об- ставина визначена як момент його вчинення 1 ЦК України, побудований на засадах свободи договору, передбачає лише одну істотну умову, без досягнення згоди з приводу чого існу- вання договору бути не може, — це предмет договору. Однак вказівку на істотні умови того чи іншого договору може містити й закон. Так, згідно зі ст.18 Закону України «Про іпотеку» це, зокрема, відомості про зміст та розмір основного зобов’язання, строк і порядок його виконан- ня та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов’язання; опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації; посилання на видачу заставної або її відсутність. Законом України «Про оренду державного і комунального майна» (ч. 1 ст. 10) вимагається наявність одинадцяти істотних умов, серед яких строк, на який укла- дається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орен- дованого майна та умови його повернення тощо. Отже, істотні умови договору можуть бути трьох видів: загальні для всіх договорів; спеціальні, тобто передбачені законом для конкрет- ного виду договору, та індивідуальні, тобто такі, що висуваються од- нією зі сторін договору при його укладенні. Загальною для всіх договорів істотною умовою є їх предмет, тобто те, про що, власне, сторони домовляються, з приводу чого вони вступа- ють у правовідносини. Предметом договору може бути залежно від вигляду договору майно або дії. Найчастіше під предметом договору розуміється майно, яке одна сторона зобов’язалася передати іншій сто- роні (наприклад, товар у договорі купівлі-продажу). Предметом догово- ру можуть бути також майнові права (наприклад, право оренди, сервітут, емфітевзис, суперфіцій); дії з виконання робіт (підряд та ін.) або надан- ня послуг (транспортних, комісії, доручення і інш.); виключні права (авторський договір) тощо. У статті 980 ЦК України вказані як предмет договору страхування майнові інтереси, які не суперечать закону. Якщо предмет договору становить майно, то варто його максималь- но індивідуалізувати і передбачити найбільш важливу для сторін ін- формацію про його властивості. 1 Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсни- ми. Узагальнення Верховного Суду України від 24.11.2008 р. [Електронний ресурс] // БД «НАУ – ЕКСПЕРТ». Версія: 9.6.1.6. 159 Глава 35. Цивільно-правовий договір За загальним правилом, ціна не є істотною умовою договору навіть у разі, коли укладається оплатний договір. Умова про ціну є звичайною як така, що необхідна для будь-якого оплатного договору або конкрет- ного договору, але якщо звичайна умова не включається сторонами до договору, це не впливає на договір, адже вони містяться в цивільному законодавстві. Якщо ціна в договорі не визначена і не може бути вста- новлена за допомогою аналізу його умов, це не впливає на дійсність договору (ст. 691 ЦК України). Ціна може бути визначена, виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору (ч. 4 ст. 632 ЦК). Так само не є істотною умовою договору його строк, який сторо- ни можуть принципово не вказувати, пов’язавши його моментом пред’явлення вимоги однією з них про виконання обов’язку іншою стороною і тим самим — припинення договору. Так, зазвичай саме такий підхід характерний для договору позики, коли згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК позика має бути повернена позичальником протягом трид- цяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Індивідуальні істотні умови важливі для тієї сторони, яка їх ви- суває. При цьому друга сторона, розглядаючи запропоновані умови договору, приймає рішення про їх прийнятність, і лише тоді досягаєть- ся домовленість між ними. Випадковими вважаються такі умови, включення яких до договору свідчить про реалізацію сторонами права встановити для себе інше, ніж передбачено в законі, або обрати один із варіантів, пропонованих законом, або іншим чином скористатися правом вільно формувати умови договору. Наприклад, сторони можуть передбачити, що ризик випадкової загибелі речі до її одержання покупцем несе не власник (ст. 323 ЦК України), а продавець, право ж власності переходить до покупця в загальному порядку, передбаченому ч. 2 ст. 334 ЦК України. Зміст договору може визначатися з повною ясністю і точністю при його укладенні, а може й згодом, але тоді в законі або в самому дого- ворі, інших документах, які опосередковують відносини сторін, міс- тяться чіткі вказівки, за допомогою яких можна визначити зміст до- говору. Це стосується ціни, строку (терміну), а можливо й інших умов договорів, які не встановлені взагалі або недостатньо конкретизовані в самому договорі. Існують й альтернативні зобов’язання, по яких боржник має можливість визначити точний предмет надання кредито- рові зі встановленого в договорі переліку предметів, діючи за форму- лою «або — або». 160 Розділ VIІI. Загальні положення про договір Умови договору є правилами поведінки, обов’язковими лише для його сторін. І якщо й розглядати договір як засіб регулювання цивіль- них відносин та джерело права, то він є засобом індивідуального (авто- номного) регулювання, і його дія поширюється лише на конкретні правовідносини. Цим договірні умови відрізняються від норм права, які є загальними правилами поведінки, адресованими всім, і дія яких не залежить від наявності конкретних правовідносин. У тому числі це стосується й типових, примірних або зразкових договорів, що затвер- джуються Кабінетом Міністрів України або іншими органами держав- ної влади, органами влади АРК, наприклад Типовий договір оренди землі, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 3 бе- резня 2004 р. № 220, Типовий договір про андерайтинг, затверджений Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 18 листопада 2008 р. № 1336 1 , Типовий договір оренди цілісного май- нового комплексу чи оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затверджений наказом Фонду державного майна України від 23 серпня 2000 р. № 1774 2 , Типовий договір купівлі-продажу пакетів акцій ВАТ 3 , при- мірні договори купівлі-продажу цілісного майнового комплексу за конкурсом, на аукціоні, при викупі 4 та ін. Типові ліцензійні договори можуть затверджуватися не тільки уповноваженими відомствами, а й творчими спілками (ч. 1 ст. 1111 ЦК України). Форма типізації змісту договору може бути різною, досягатись не тільки шляхом затвердження типових договорів, а й шляхом введення форм типових договорів чи типових умов договорів, наприклад наказом Мінагрополітики від 13 травня 2005 р. № 201 затверджено Типові умови господарських договорів між цукровими заводами, бурякосію- чими господарствами та іншими суб’єктами бурякоцукрового комп- 1 Про затвердження форми Типового договору про андеррайтинг [Текст] : Рішення Держкомісціннихпаперів від 18 листоп. 2008 р. № 1336 // Офіц. вісн. України – 2008. – № 99. – С. 53. – Ст. 3277. 2 Про затвердження договорів оренди [Текст] : наказ Фонду держ. майна України від 23 серп. 2000 р. № 1774 // Офіц. вісн. України. – 2000. – № 52. – С. 222. – Ст. 2281. 3 Типовий договір на обслуговування комерційним банком довірчого товариства [Текст] : затв. наказом Фонду держ. майна і Нац. банку України від 24.12.93 / 18.02.94 № 583 / 30 // 4 Про затвердження примірних договорів купівлі-продажу [Текст] : наказ ФДМ України вiд 22.08.2005 р. № 2411 // Офіц. вісн. України. - 2005. – № 38. – С. 124. – Ст. 2394. 161 Глава 35. Цивільно-правовий договір лексу незалежно від форми власності щодо вирощування та закупівлі цукрових буряків для виробництва цукру квоти «А» 1 Для опрацювання змісту договору часто використовуються між- народні акти і звичаї, наприклад, правила Інкотермс 2 — загальноприй- няті у світі норми поведінки. При випрацювані умов договору сторони відповідно до ст. 630 ЦК України можуть встановити в ньому, що його окремі умови визнача- ються відповідно до типових умов договорів певного виду. Якщо у до- говорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, коли вони відпо- відають вимогам статті 7 ЦК України. § 5. Форма та порядок укладення договору Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов догово- ру. Відповідно важливим є те, по-перше, що розуміється під укладен- ням договору; по-друге, законодавець робить акцент на необхідності досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов і, по-третє, цій до- мовленості сторін має надаватися певна форма. Поняття «укладення договору» тісно пов’язане з поняттям «ви- никнення» зобов’язання. Під виникненням слід розуміти розпочинан- ня, зародження, початок зобов’язання. Укладення ж договору означає процес, в якому відбувається узгодження воль його сторін — висунен- ня пропозиції та її прийняття. Останнє піддається регулюванню не лише за правилами глави 53 ЦК, а й з додержанням порядку вчинення правочинів із вимогами до їх форми (глава 16 ЦК). Крім того, слід брати до уваги й те, що домовленість сторін (до- говір як правочин) може стосуватися не лише укладення договору, а й його зміни або розірвання (припинення договірного зобов’язання). Тому укладення договору та його виникнення як зобов’язання є різни- ми правовими понятями. 1 Типові умови господарських договорів між цукровими заводами, бурякосіючими господарствами та іншими суб’єктами бурякоцукрового комплексу незалежно від фор- ми власності щодо вирощування та закупівлі цукрових буряків для виробництва цукру квоти «А» [Текст] : затв. наказом М-ва аграр. політики України 13.05.2005 р. № 201 // Офіц. вісн. України. – 2005. – № 30. – С. 182. – Ст. 1842. 2 Інкотермс. Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати [Текст] (ред. 2000 р.) // Уряд. кур’єр. – 2002. – 10 квіт. (№ 68). 162 Розділ VIІI. Загальні положення про договір Укладаючи договір, сторони можуть виражати свою волю зовні у різні способи, але їх воля має узгоджуватися не лише змістовно, а й задля взаємного її сприйняття. Вказівку на належну форму втілення згоди слід розуміти відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК, згідно з якою сторо- ни мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Варіантів два — усна та письмова форми договору. Форма договору має істотне значення, оскільки завдяки їй домов- леність сторін стає очевидною, а при письмовій формі — підлягає фіксації, а відтак набуває вищого ступеня сприйняття. Оскільки всякий договір є правочином, до форм договору застосову- ються положення про форми правочинів (статті 205–209, 218–220 ЦК України) — усну та письмову (просту та нотаріально посвідчену). Між тим воля особи може виражатися й мовчанням, наскільки це допускається законом або договором, а в певних випадках достатньо самих по собі дій, які переконливо доводять волю особи до настання відповідних правових наслідків (ч. 2 ст. 205 ЦК України) — конклю- дентних дій. Головне, аби сторони між собою порозумілися, що свідчить про досягнення ними згоди з усіх істотних умов договору. Це відбувається за допомогою процедури, яка складається з двох стадій — оферти (пропозиції укласти договір) та акцепту (згоди на пропозицію). Особа, яка висуває оферту, йменується оферентом. Нею може бути кожна із сторін майбутнього договору, а та, яка приймає її, — акцептантом. Для того щоб вважати пропозицію офертою, вона має містити іс- тотні умови договору. Тобто істотні умови визначає оферент, а акцеп- тант з ними погоджується або, у свою чергу, висуває умови, які коре- гують умови оферента. В останньому випадку умови другої сторони договору являють собою зустрічну оферту, з якою погоджується або не погоджується перша сторона. При її згоді на ці умови вона вважа- ється акцептантом. У відсутності ж згоди договір або не укладається, або робиться ще спроба дійти згоди з умов договору. Оферта повинна виражати намір особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зв’язаною договором і запропонованими умовами у разі її прийняття. Вона має чекати відповіді від особи, якій спрямована пропозиція, протягом певного строку — або зазначеного в оферті, або нормально необхідного для відповіді на пропозицію. Своєю пропозицією оферент зв’язує себе обов’язком чекати відпо- віді від особи, якій було направлено пропозицію, та укласти з нею договір в разі її згоди на умовах, визначених в оферті. Між тим пропо- 163 Глава 35. Цивільно-правовий договір зиція може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена. З наведеного слідує, що пропозиція є адресною. Якщо ж пропо- зиції адресовані невизначеному колу осіб (зокрема, такою є реклама), то вони не вважаються офертою, а розцінюються як запрошення роби- ти пропозиції щодо укладення договору. Між тим не виключається й так звана публічна оферта, яка хоч і є зверненням до широкого за- галу, але містить не тільки всі істотні умови договору, а й однозначний намір укласти договір з будь-якою особою, яка відповість на цю про- позицію. Виставлення товару, демонстрація його зразків або надання відомостей про товар (описів, каталогів, фотознімків тощо) у місцях його продажу є публічною пропозицією укласти договір незалежно від того, чи вказана ціна та інші істотні умови договору купівлі-продажу, крім випадків, коли продавець явно визначив, що відповідний товар не призначений для продажу (ч. 2 ст. 699 ЦК України), наприклад, якщо таким чином виконано дизайн вітрини. Як правило, у публічній оферті зазначається певний строк, протя- гом якого всі можуть звертатися до оферента й отримати пропоновані ним блага, наприклад, визначений товар або послуги під час дії певної акції (знижки на перукарські послуги протягом місяця). Обидві стадії укладення договору (оферта і акцепт) втілюються в ту чи іншу форму (усну або письмову), але завершення досягнення домовленості має відбуватися у тій формі, якої вимагає закон до кон- кретних договорів. Крім того, від форми оферти залежить і строк, протягом якого оферент зв’язаний своєю офертою. При усній формі оферти договір вважається укладе ним, якщо осо- ба, якій було зроблено пропозицію, негайно заявить про її прийняття. При письмовій формі оферти договір є укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановле- ного актом цивільного законодавства, а якщо даний строк не встанов- лений, — протягом нормально необхідного для цього часу. При вирі- шенні питання про те, який час слід вважати нормально необхідним, врахуванню підлягають, зокрема, такі чинники: відстань між оферен- том і акцептантом, спосіб спілкування між ними тощо. Якщо ж договір має посвідчуватися нотаріально або підлягати державній реєстрації, він є укладеним з моменту його нотаріального 164 Розділ VIІI. Загальні положення про договір посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотарі- ального посвідчення, і державної реєстрації — з моменту державної реєстрації. Так, досягти домовленості про купівлю-продаж квартири сторони можуть й усно, але договір підлягає обов’язковому нотаріаль- ному посвідченню, без чого вважатися укладеним не може. Важливе практичне значення має місце укладення договору. Згідно зі ст. 647 ЦК України, за загальним правилом, місце укладення дого- вору пов’язується з місцем проживання фізичної особи (місцезнахо- дженням юридичної особи — оферента, тобто особи, яка була ініціа- тором укладення договору. Винятки з цього правила можуть бути встановлені сторонами у договорі. Отже, форма договору і порядок його укладення — поняття суміж- ні. У частині 1 ст. 207 ЦК міститься не тільки спосіб письмової фікса- ції волі, а й порядок дій сторін, спрямований на таку фіксацію. Так, якщо законодавець визначає, що сторони додержуються письмової форми правочину, якщо вони обмінялися листами, телеграмами, то це свідчить не лише і не стільки про форму, а про порядок укладення до- говору. Якщо на підтвердження прийняття речі на зберігання видаєть- ся номерний жетон (ст. 937 ЦК України), він не може вважатися фор- мою договору, а фіксує факт досягнення згоди між сторонами, тобто факт укладення договору. Стаття 207 ЦК України містить різні види письмової форми: на одному чи на двох і більше документах, на паперовому носії чи елек- тронному. Головне ж, щоб сторони обмінялися відповідними докумен- тами. Це буває, коли оферта направляється однією стороною іншій у вигляді листа, телеграми (у паперовому чи електронному вигляді), єдиного документа, що йменується «договір», а друга сторона реагує на це, відповідаючи листом, телеграмою тощо або погоджуючись з умовами, викладеними в договорі, підписує його. Аналогічною є поведінка осіб, які укладають договір в усній фор- мі, що є досить поширеним. Насамперед це всі договори, що уклада- ються споживачами, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення (роздрібна купівля-продаж, прокат, побутовий підряд, корис- тування громадським транспортом тощо), за винятком тих, які підля- гають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а та- кож правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслід- ком їх недійсність (ч. 1 ст. 206 ЦК України). Укладаючи договір усно, сторони домовляються між собою про всі його істотні умови, вислов- люючи свої пропозиції (наприклад, при купівлі товару на ринку). 165 Глава 35. Цивільно-правовий договір На відміну від мовної, при укладенні договору шляхом конклю- дентних дій сторони уникають використання мовних засобів, а вира- жають волю жестами, вчинками, рухом, іншими фактичними діями — активними або пасивними (мовчанням). Якщо договір укладається в такий спосіб, то конклюдентні дії можуть здійснювати обидві сторо- ни або одна з них, а друга мовчатиме, що тим не менш однозначно розцінюватиметься як згода з діями (пропозицією) першої сторони. Тобто акцепт у формі мовчання бути може, а от оферта — як правило, ні, оскільки неможливо, щоб пропозиція укласти договір мала вигляд мовчання, адже в пропозиції має міститися не лише волевиявлення особи на укладення договору, а й його умови. Між тим поміщення товару на вітринах магазину або на лотках з інформацією про нього та ціну являє собою мовчазну пропозицію укласти договір. Вбачається, що мовчанням продовжується дія договору найму (оренди) на новий строк, якщо наймодавець (орендодавець) не заявив наймачеві (орендарю) про звільнення приміщення або повернення іншої речі, переданої в найм (оренду), а наймач (орендар) продовжує нею користуватися (ст. 764 ЦК України). Акцепт має бути повним і безумовним. Як правило, він здійсню- ється в такій само формі, як і оферта: якщо пропозиція викладалась у листі, то й про її прийняття адресат повідомляє у листі. Цим і дося- гається вимога ст. 207 ЦК України про обмін листами, телеграмами тощо. Однак прийняттям пропозиції вважаються й дії особи, яка одер- жала пропозицію укласти договір. Такими діями можуть бути сплата відповідної суми грошей, відвантаження товарів, надання послуги, виконана роботи тощо. Ці дії, по-перше, мають вчинятися відповідно до вказаних у пропозиції умов договору; по-друге, здійснюватися у межах строку для відповіді; по-третє, вони допускаються як акцепт, якщо інше не вказано в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Отже, однією з найважливіших ознак акцепту є строк його надан- ня, адже лише протягом певного строку оферент зв’язаний своєю офертою, а акцептант вправі вимагати від нього здійснення дій, вказа- них в одержаній ним пропозиції. Якщо відповідь про прийняття про- позиції укласти договір одержано із запізненням, особа, яка зробила пропозицію, звільняється від відповідних зобов’язань. Між тим не виключаються й випадки, коли з відповіді про прий- няття пропозиції укласти договір випливає, що вона відправлена акцептантом своєчасно, але з різних причин одержана оферентом із 166 Розділ VIІI. Загальні положення про договір запізненням. Це може статися, зокрема, через більш тривалий строк, протягом якого пошта надала послугу. У цьому випадку особа, яка зробила пропозицію укласти договір, звільняється від відповідних зобов’язань, якщо вона негайно повідомила особу, якій було направ- лено пропозицію, про одержання відповіді із запізненням. Тобто в та- кому разі, попри наявність акцепту, договір не вважається укладеним. Причому таке повідомлення оферентом акцептанта є обов’язковим, інакше акцептант вважатиме договір укладеним. У відсутності такого повідомлення дії акцептанта по виконанню договору будуть право- мірними і тягнуть за собою відповідні наслідки. Зокрема, акцептант може вимагати від оферента відшкодування збитків у разі відмови від виконання останнім договору. Тим не менш і в разі запізнення реагування на пропозицію укласти договір він може укладатися, якщо особа, яка висунула пропозицію, відреагує на відповідь, одержану із запізненням, як на нову оферту (ч. 2 ст. 645 ЦК України) і погодиться з нею. Тим самим сторони міняють- ся місцями. Взагалі ж в такій ситуації все залежить від згоди оферента, за наявності якої договір може вважатися укладеним незалежно від того, що відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено та (або) одержано із запізненням (ч. 3 ст. 645 ЦК України). Між оферентом та акцептантом за наявності принципової погодже- ності укласти договір можуть виникнути спори, які йменуються перед- договірними. Вони стосуються певних розбіжностей між баченням кожної зі сторін договору тих або інших його умов. Якщо в результаті переговорів сторонам так і не вдалося досягти домовленості з приводу цих розбіжностей, договір не може вважатися укладеним. Однак сторони за взаємною згодою або у випадках, встановлених законом, можуть звернутися й до суду, який розгляне ці розбіжності (ч. 1 ст. 649 ЦК). Розбіжності між сторонами, що виникли при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самовряду- вання та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом (ч. 2 ст. 649 ЦК). Останнє є однією з особливостей, властивих укладенню договору на підставі цих правових актів (ч. 2 ст. 648 ЦК України), крім якої можна визначити такі: а) цей акт є обов’язковим для сторін (сторони) договору; б) договір має відповідати цьому акту; в) особливості укла- дення такого договору встановлюються актами цивільного законодав- ства. 167 Глава 35. Цивільно-правовий договір Такі особливості встановлені, наприклад, щодо укладення догово- рів на закупівлю товарів, робіт і послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість за- купівлі товару (товарів), послуги (послуг) становить не менше 100 тис. грн, а робіт — 300 тис. грн і нині регулюються Положенням про закупів- лю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженим Постано- вою Кабінету Міністрів України № 921 від 17.10.2008 р. законом «Про виконавче провадження» передбачається також реалізація аре- штованого майна шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціо- нах (ст. 61). Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлюється, що за правилом продаж майна боржника недержавної власності як єдиного майнового комп- лексу провадиться на відкритих торгах (ч. 6 ст. 19). Законом «Про приватизацію державного майна» передбачаються як способи прива- тизації продаж державного майна на аукціоні, за конкурсом, на фон- дових біржах, продаж на конкурсній основі єдиного майнового комп- лексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій (ст. 15). Відповідно до ст.15 Закону «Про іпотеку» реалі- зація переданих в іпотеку земельних ділянок сільськогосподарського призначення при зверненні стягнення на предмет іпотеки здійснюєть- ся на прилюдних торгах. Укладення договорів на торгах, біржах, аукціонах, за результа- тами конкурсу відбувається в особливому порядку (ст. 650 ЦК Укра- їни). Процедура укладення договорів у цих випадках складніша, ніж двостадійна загальна процедура (оферта та акцепт) і являє собою юри- дичний склад, що полягає у проведенні торгів (аукціону, конкурсу) та укладення за їх результатами договору. Проведення торгів для закупівлі товарів, робіт і послуг, що повніс- тю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, перед- бачає певні етапи: інформування учасників про проведення відкритих торгів шляхом відповідної публікації; надання замовником тендерної документації учаснику процедури відкритих торгів; подання учасником процедури відкритих торгів тендерної пропозиції відповідно до вимог тендерної документації; розкриття, оцінка та порівняння тендерних пропозицій; акцепт тендерної пропозиції і укладення договору про закупівлю. Здійснення закупівлі за Положенням про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти відбувається за такими етапами: а) поши- рення інформації про заплановану закупівлю чи про проведення по- 168 Розділ VIІI. Загальні положення про договір передньої кваліфікації шляхом поміщення оголошення в інформацій- ному бюлетені «Вісник державних закупівель», на веб-сайтах замов- ників або головних розпорядників бюджетних коштів у розділі «Дер- жавні закупівлі» та у друкованих засобах масової інформації загально- державної сфери розповсюдження; б) запрошення до участі у проце- дурі закупівлі, в) повідомлення про проведення попередньої кваліфі- кації учасників; г) подання інформації сторонами закупівлі; д) ство- рення тендерного комітету; е) проведення закупівлі. Аналогічний порядок передбачається для конкурсної реалізації майна в інших випадках. Закупівля може здійснюватися шляхом проведення таких процедур: відкриті торги; торги з обмеженою участю; двоступеневі торги; запит цінових пропозицій (котирувань); аукціон; закупівля в одного учасни- ка. Основною процедурою здійснення закупівель є відкриті торги. Під час проведення відкритих торгів тендерні пропозиції мають право по- давати всі заінтересовані особи. Під час проведення торгів з обмеже- ною участю тендерні пропозиції мають право подавати лише ті учас- ники, які запрошені замовником взяти участь у процедурі закупівлі. Подання тендерних пропозицій являють собою оферту, а замовник акцептує тендерну пропозицію, що визнана найбільш економічно ви- гідною за результатами оцінки. Замовник надсилає переможцю торгів протягом одного робочого дня з дня акцепту повідомлення про акцепт тендерної пропозиції, строк дії якої не закінчено, а також надсилає всім учасникам процедур відкритих торгів, двоступеневих торгів і торгів з обмеженою участю письмове повідомлення про результати торгів із зазначенням назви та місцезнаходження учасника — переможця про- цедури закупівлі, тендерна пропозиція якого визнана найбільш еконо- мічно вигідною за результатами оцінки. З учасником, тендерну пропозицію якого було акцептовано, замов- ник укладає договір про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації та умов акцептованої тендерної пропозиції у строк, не раніше ніж через п’ять робочих днів з дня відправлення письмового повідомлення всім учасникам процедур відкритих торгів, двоступене- вих торгів і торгів з обмеженою участю про їх результати, але не піз- ніше ніж через 15 робочих днів з дня акцепту. Особливості укладення договорів на біржах передбачені законами України «Про товарну біржу» та «Про цінні папери та фондовий ри- нок». Згідно зі ст. 15 Закону «Про товарну біржу» біржовою операцією визнається договір, який відповідає певним вимогам. По-перше, він 169 Глава 35. Цивільно-правовий договір має бути купівлею-продажем, поставкою або обміном товарів, допу- щених до обігу на товарній біржі. По-друге, його учасниками можуть бути члени біржі. По-третє, біржовий договір має бути поданий для реєстрації та зареєстрований на біржі не пізніше дня, що є наступним за днем здійснення його на біржі. Згідно зі ст. 24 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» на фондовій біржі договори укладаються відповідно до котирування цінних паперів на основі даних попиту і пропозицій, отриманих від учасників торгів. Біржові операції дозволяється здійснювати лише членам товарної біржі або брокерам. Членами біржі є її засновники, а також особи, прийняті до її складу. Брокери — це фізичні особи, зареєстровані на біржі відповідно до її статуту, обов’язки яких полягають у виконанні доручень членів біржі, представниками котрих щодо здійснення бір- жових операцій вони є. Головними їх обов’язками є підшукування контрактів та подання здійснюваних ними договорів для реєстрації на біржі. На фондовій біржі договори укладаються торговцями цінними паперами шляхом здійснення брокерської, дилерської діяльності, ан- дерайтингу й укладення відповідно договорів доручення, комісії або управління цінними паперами. Основним документом, що регламентує порядок здійснення біржо- вих операцій, ведення біржової торгівлі на товарній біржі та розв’язання спорів з цих питань, є правила біржової торгівлі, які затверджуються загальними зборами членів біржі або органом, ними уповноваженим, а на фондовій біржі — біржовою радою та реєструються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Біржові договори вважаються укладеними з моменту їх реєстрації на біржі. Вони не підлягають нотаріальному посвідченню. Продаж майна на аукціоні відбувається тому учаснику, який запро- понував найвищу ціну. При проведенні аукціону фігурують організатор аукціону, аукціонна комісія та ліцитатор. Організатором аукціону є той, хто має за мету відчуження майна, наприклад, державний орган приватизації (при приватизації держав- ного майна), керуючий санацією (при продажу майна боржника, щодо якого порушено справу про неплатоспроможність). Готує і проводить аукціонна комісія, а веде аукціон ліцитатор. При продажу державного майна діють нормативно-правові акти, що визначають правила його реалізації, наприклад, Положення про аукціонну комісію, затверджені наказом Фонду державного майна Украї- ни від 24.03.2008 р. № 347, Порядок подання та розгляду заяви про 170 Розділ VIІI. Загальні положення про договір участь в аукціоні з продажу об’єкта аукціону, затверджений наказом Фонду державного майна України від 28.09.2009 р. № 1514 та ін. Як правило, аукціони провадять спеціалізовані організації (наприклад, Національна мережа аукціонних центрів) за відповідними правилами. Майно виставляється на аукціон за початковою вартістю, визначеною за результатами оцінки, що здійснюється відповідно до законодавства. У випадку продажу на аукціоні державного майна мають бути додер- жані відповідні правила та методики. Продаж за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об’єкта або за рівних умов найвищу ціну. Інформація про об’єкти, що підлягають продажу на аукціоні або за конкурсом, повинна бути опублікована не пізніше як за тридцять ка- лендарних днів до дати їх проведення в інформаційних бюлетенях органів приватизації, місцевій пресі та інших друкованих виданнях, визначених органом приватизації. Покупці мають бути зареєстровані як учасники аукціону чи конкурсу, сплатити реєстраційний внесок, встановлений органом приватизації, та внести грошові кошти у роз- мірі десяти відсотків початкової ціни продажу. Продаж об’єктів на аукціоні або за конкурсом здійснюється за наявності не менше двох покупців. На аукціоні між учасниками, що бажають придбати майно, відбу- вається торг, внаслідок чого підвищується ціна пропонованого до про- дажу майна. Якщо протягом трьох хвилин після оголошення не буде запропоновано вищу ціну, ліцітатор оголошує про придбання об’єкта тією особою, яка запропонувала найвищу ціну, підтверджуючи це ударом молотка. Під час аукціону ведеться протокол, а за його наслідками особа стає власником майна. Однак підстави набуття права власності на аукціоні різняться. Якщо на аукціоні придбається державне майно або майно боржника (за законодавством про банкрутство), то за результатами аукціону укладається договір з переможцем. Якщо реалізується майно, на яке звертається стягнення, договор не укладається, а лише склада- ється державним виконавцем акт про проведений аукціон на підставі протоколу (п. 4.9 Порядку реалізації арештованого майна, затвердже- ного наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 р. № 42/5), п. 6.1 Тимчасового положення про порядок проведення пу- блічних торгів по реалізації арештованого нерухомого майна, затвер- дженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 р. 171 Глава 35. Цивільно-правовий договір № 68/5. На підставі акта нотаріус видає покупцеві свідоцтво про при- дбання нерухомого майна з публічних торгів. Втім у нормативно- правовому регулюванні використовується схожа з купівлею-продажем термінологія: «продаж», «покупець», але не зазначається продавця, бо його як сторони в договорі не існує, бо не існує самого договору. Умови і термін проведення конкурсу визначає конкурсна комісія, створювана відповідним органом приватизації, якщо йдеться про при- дбання державного майна за конкурсом. Для участі в конкурсі покупець подає до комісії план приватизації. Конкурс відбувається в два етапи. На першому оголошується попередній переможець конкурсу за резуль- татами його пропозицій. Якщо протягом п’яти робочих днів від інших учасників конкурсу не надійдуть додаткові пропозиції, попередній переможець оголошується остаточним переможцем. За наявності інших нових пропозицій проводиться додаткове засідання конкурсної комісії, яка після розгляду додаткових пропозицій визначає остаточного пере- можця. За результатами засідання конкурсної комісії складається про- токол, який у триденний строк з дня проведення конкурсу надсилаєть- ся до органу приватизації для затвердження результату конкурсу. Договір купівлі-продажу між продавцем і покупцем укладається не пізніше як у п’ятиденний строк з дня затвердження органом при- ватизації результатів аукціону чи конкурсу. Договір підлягає нотарі- альному посвідченню та реєстрації. § 6. Зміна та розірвання цивільно-правового договору За загальним правилом договір повинен бути незмінним на весь строк його дії, а договірне зобов’язання — виконуватися відповідно до тих його умов, які сторони визначили при укладанні договору. Од- нак допускається зміна договору, якщо цього вимагають інтереси його сторін, а іноді — і публічні інтереси. Зміна договору відрізняється від його розірвання тим, що в першо- му випадку договір зберігає свою силу, хоча й із трохи зміненими умовами. Розірвання ж договору спричиняє припинення договірного зобов’язання (ч. 2 ст. 653 ЦК України). Порушувати питання про зміну або припинення можна лише від- носно діючого договору, тобто такого, який ще не виконаний і, як на- слідок, договірне зобов’язання не припинене. 172 Розділ VIІI. Загальні положення про договір Оскільки договір укладався за згодою сторін, то загальним прави- лом є те, що зміни до нього також можуть вноситися лише за згодою сторін. Розривається договір у такий же спосіб. Однак не виключаєть- ся, що ініціатива однієї зі сторін щодо зміни або розірвання договору не підтримується іншою стороною, не викликає в неї згоди. У цих ви- падках договір може бути змінений або розірваний за рішенням суду. Крім того, існує можливість односторонньої відмови від договору (ст. 214, ч. 3 ст. 651 ЦК України) однієї з його сторін, що також може викликати розірвання, а в деяких випадках — зміну договору. Тому існує три способи зміни/розірвання договору: 1) за згодою сторін; 2) з ініціативи однієї з них (одностороння відмова від договору); 3) за рішенням суду. Зміна та розірвання договору за згодою сторіндопускається без обмежень і без установлення в ЦК і цивільному законодавстві пере- ліку підстав для цього. Разом з тим це загальне правило містить ви- нятки, коли законом установлена заборона на внесення в договір змін, зокрема, з моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 636 ЦК України). Оскільки сторони мають досягти згоди про зміну (розірвання) договору, домовленість між ними також за своєю правовою природою являє собою договір, у зв’язку із чим на нього поширюються як за- гальні правила про умову дійсності правочинів (ст. 203 ЦК), так і положення про порядок укладення договору (статті 638-647 ЦК України). Відповідно до ст. 654 ЦК зміна або розірвання договору вчиняєть- ся в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розриваєть- ся, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Так, якщо договір був нотаріально посвід- чений, договір про його зміну також підлягає нотаріальному посвід- ченню. Водночас у ЦК України не вказується на те, яке значення має державна реєстрація договору для випадків внесення до нього змін або його розірвання. Втім, якщо договір був зареєстрований, то й зміни до нього, а також його розірвання підлягають державній реєстрації. Таким само, як і при укладанні договору, є порядок його зміни або розірвання — він уважається таким з моменту вчинення відповідного правочину (укладення договору про внесення змін до договору). Якщо ж домовленість про зміну або розірвання договору має бути досягнута 173 Глава 35. Цивільно-правовий договір між особами, віддаленими одна від одної (таких, що перебувають у різних населених пунктах), діє правило, аналогічне укладенню до- говору, відповідно до якого моментом зміни (розірвання) договору є момент одержання особою, яка направила пропозицію укласти до- говір, відповіді про прийняття цієї пропозиції або застосовуються інші правила, передбачені ст. 640 ЦК України. Зміна й розірвання договору за рішенням судудопускається лише у випадках, передбачених договором або законом. При цьому в ч. 2 ст. 651 ЦК України наводиться одна підстава для винесення судом рішення про зміну або припинення договору — це його істотне по- рушення іншою стороною, адже саме воно, як правило, і виступає причиною зміни (а частіше — припинення) правовідносин між сто- ронами договору. Між тим ця підстава не єдина, і в ст. 652 ЦК перед- бачена така підстава для зміни або розірвання договору, як істотна зміна обставин. У зв’язку з цим слід зазначити, що, по-перше, законодавець дотри- мується позиції про загальне правило про незмінність договору й мож- ливість його зміни або припинення в примусовому порядку тільки в силу вагомих (і навіть екстраординарних) причин, установлюючи, що лише істотне порушення іншою стороною договору своїх зобов’язань або істотна зміна обставин може викликати такі наслідки, як зміна або припинення договору. По-друге, визначаються й критерії істотності порушення або іс- тотності зміни обставин. Істотним є таке порушення стороною дого- вору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. По-третє, правом звертатися до суду з вимогою про зміну або розірвання договору наділена лише одна з його сторін, а не будь-хто інший. Істотне порушення умов договору є найпоширенішою підставою для його розірвання. У значному ступені кваліфікація порушення до- говору як істотного має оціночний характер. Однак суд, даючи пору- шенню оцінку, повинен ураховувати, в першу чергу, розмір збитків, нанесених стороні договору невиконанням або неналежним його ви- конанням іншою стороною, і порівнянність реальних результатів до- говірних зобов’язань із тими, які очікувала мати сторона, що зверну- лася до суду з вимогою про розірвання договору. 174 Розділ VIІI. Загальні положення про договір При регулюванні окремих видів договірних зобов’язань законода- вець уточнює, де необхідно, загальне положення про можливість розір- вання договору, а іноді й дещо видозмінює підставу для цього. Так, замовник має право вимагати розірвання договору за наявності у ро- боті істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків (ч. 2 ст. 852 ЦК). До цього додається, що ці відступи у робо- ті не можуть бути усунені або не були усунені у встановлений замов- ником розумний строк (ч. 3 ст. 858 ЦК), замовник має право відмови- тися від договору та вимагати відшкодування збитків. Крім наведених, ЦК передбачає й інші підстави для зміни або розір- вання договору, наприклад, довічного утримання (догляду) у зв’язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення (ч. 2 ст. 756 ЦК України). Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відпо- відає, можливість користування майном істотно зменшилася (ч. 4 ст. 762 ЦК України). Підрядник не має права вимагати збільшення твердого кошторису, а замовник — його зменшення, якщо на момент укладення договору підряду не можна було передбачити повний обсяг роботи або необхідні для цього витрати. У разі істотного зростання після укладення договору вартості матеріалу, устаткування, які мали бути надані підрядником, а також вартості послуг, що надавалися йому іншими особами, підрядник має право вимагати збільшення коштори- су. У разі відмови замовника від збільшення кошторису підрядник має право вимагати розірвання договору (ч. 5 ст. 844 ЦК України). Розірвання договору може сполучатися з відповідальністю сторони за його невиконання або неналежне виконання (і, як правило, так буває, оскільки причиною для розірвання виступає заподіяння стороні істот- ної шкоди), але не обов’язково. Наприклад, відповідач може довести підстави для звільнення його від відповідальності, що тим не менш не вплине на задоволення вимоги про розірвання договору. Стосовно істотної зміни обставин, з яких сторони виходили при укладенні договору, то ця підстава для зміни або розірвання договору є ще проблемнішою за попередню. Як зміни обставин на практиці ви- суваються аргументи про істотні зміни в ринковому середовищі (по- питу і пропозиції на певні товари, роботи, послуги) внаслідок різно- манітних, у тому числі геополітичних або економічних причин у світо- вому чи регіональному вимірі. Прикладами є фінансова криза, дефолт, воєнні дії, зміна програмного (економіко-правового) курсу країни, що потягло за собою введення обтяжливого для сторін/сторони оподатку- 175 Глава 35. Цивільно-правовий договір вання та ін. Усі наведені факти як підстави для зміни або розірвання договору мають виникати після його укладення і впливати на його сторони або одну з них таким чином, що виконання договірних обов’язків для однієї зі сторін договору стало б надто обтяжливим для неї і поставило б її в явно невигідне становище порівняно з тими осо- бами, які укладають аналогічні договори після зазначених обставин, а також порівняно з її контрагентом. Подібні ситуації не відповідають принципу справедливості (ст. 3 ЦК України), і його дія вимагає подо- лання явно нерівного становища, в якому опинилися сторони договору. У випадку незгоди другої сторони договору домовлятися про зміну його умов спір вирішується судом. Найчастіше це трапляється при іс- тотній зміні тарифів, цін на паливо та на регульовані ціни на певні товари, банківських ставок тощо. Втім, у будь-якому випадку ч. 4 ст. 652 ЦК України встановлює виключність такої підстави зміни до- говору у зв’язку з істотною зміною обставин, що допускається за рі- шенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору супер- ечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змі- нених судом. Доводити істотність зміни обставин має сторона, що заявила від- повідно вимогу про зміну або розірвання договору. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд на вимогу будь-якої зі сторін визначає наслідки розірвання договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами ви- трат, понесених ними у зв’язку з виконанням цього договору. Ще однією підставою для розірвання або зміни договору є одно- стороння відмова від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, (ч. 3 ст. 651 ЦК України). Тобто в цьому випадку достатньо волевиявлення однієї зі сторін без згоди другої (інших) та без звернення до суду. Право на відмову від договору може бути встановлено договором або законом. ЦК передбачається можливість односторонньої відмови, зокрема від договору про встановлення емфітевзису (ст. 408 ЦК); най- му (статті 763, 782 ЦК); купівлі-продажу (статті 666, 678, 696, 700 та ін.); дарування (статті 722, 724); ренти (ст. 739); позички (ст. 834); під- ряду (ст. 844 та ін.); страхування (ст. 997 та ін.); доручення (ст. 1008 ЦК) та інших договорів. Прикладом допустимості відмови від договору є ч. 2 ст. 678 ЦК, в якій передбачено, що у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, 176 Розділ VIІI. Загальні положення про договір недоліків, усунення яких пов’язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з’явилися знову після їх усунення) покупець має право відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена (ч. 3 ст.727 ЦК України). Отже, як правило, допустимість відмови однієї зі сторін від дого- вору є способом захисту її прав та інтересів, але може являти собою й певні переваги, що надаються «слабкій» стороні договору, наприклад, замовник має право у будь-який час до здачі йому роботи відмовитися від договору побутового підряду, сплативши підрядникові частину встановленої ціни роботи пропорційно роботі, фактично виконаній до повідомлення про відмову від договору, та відшкодувавши йому ви- трати, здійснені до цього моменту з метою виконання договору, якщо вони не входять до частини ціни роботи, яка підлягає сплаті (ч. 2 ст. 867 ЦК). Поширеною є допустимість односторонньої відмови від такого договору, умови якого якраз саме таким чином адекватно відбивають глибинну сутність відносин між сторонами. Так, природно, що дару- вальник вправі відмовитися від договору дарування до вручення речі обдаровуваному, якщо він передав річ організації транспорту, зв’язку або іншій особі для вручення її обдаровуваному (ч. 2 ст. 722 ЦК), тоб- то якщо ця річ ще не потрапила до обдаровуваного, а також якщо після його укладення майновий стан дарувальника істотно погіршився (ч. 1 ст. 724 ЦК). Користувач вправі в будь-який час відмовитися від договору позички (ч. 1 ст. 834 ЦК). За своєю природою одностороння відмова від договору являє собою односторонній правочин, а отже, до неї застосовуються всі вимоги щодо дійсності правочину (ст. 203 ЦК України). Щодо форми цього правочину, то внаслідок того, що ЦК не містить спеціальних правил стосовно цього, слід застосовувати ч. 1 ст. 205 ЦК стосовно можливос- ті сторін правочину обирати його форму. Наслідками зміни договору є збереження його дії, але у зміненому вигляді (зі зміненими умовами). Ці зміни можуть стосуватися пред- мета, місця, строків виконання тощо. Оскільки перелік змін, наведених у ч.1 ст. 653 ЦК, не вичерпний, змін можуть зазнавати й інші умови договору, як правило, це права та обов’язки сторін, спосіб забезпечен- 177 Глава 35. Цивільно-правовий договір ня виконання, додаткові вимоги про відповідальність тощо. Не можуть вважатися змінами до договору ті, що стосуються заміни його сторін (ст. 512 ЦК). У разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються (ч. 2 ст. 653 ЦК). Зміна та розірвання договору діє лише на майбутнє, що принципо- во відрізняє їх від визнання правочину недійсним. Тому невірною є вимога про визнання договору недійсним і його розірвання, бо одне виключає інше. З того, що наслідки розірвання або зміни договору ді- ють лише на майбутнє, випливає й те, що сторони не мають права вимагати повернення виконаного ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4. ст. 653 ЦК України). Питання для самоконтролю 1. Розкрийте поняття договору як правочину, документа та правовідношення. 2. Види договорів. 3. Форми договору. Вимоги до письмової форми договору. 4. Порядок укладення договору. 5. Умови договору. 6. Понятта оферти і акцепту. 7. Особливості укладення договору на аукционі, за результата- ми конкурсу, на торгах. 8. Проблематика не укладених договорів. 9. Підстави та порядок розірвання і зміни договору. |