І. В. СпасибоФатєєвої, В. Л. Яроцького
 Скачать 4.59 Mb.
|
|
§ 3. Види договорів Цивільне законодавство передбачає величезну кількість договорів, що викликає потребу їх класифікації. Втім це питання далеко не просте, адже договір є складним правовим явищем, і різнопланові його риси призводять до численних критеріїв, які покладаються в основу поділу договорів на види. Причому є такі види договорів, угрупування яких закріплено в цивільному законодавстві, а є ті, класифікація яких пропо- нується наукою. Тим не менш цінність та значущість останньої класи- фікації від цього не зменшується. Так, згідно з ЦК України, є договори на передання майна у власність, у користування, на виконання робіт, надання послуг. А є окремі види договорів, які: а) дещо не вписуються в цю схему (наприклад, договір про спільну діяльність); б) є ті, які вар- то згрупувати окремо, хоча можна й віднести до однієї із зазначених груп (наприклад, банківські договори — на проведення розрахунків, кредит- ний та депозитний договір та ін.; договори на фондовому ринку — ан- дерайтингу, дилерські та ін.; на реалізацію результатів інтелектуальної діяльності); в) є договори, передбачені не ЦК (або не стільки ЦК), а ін- шими законами (і не завжди суто цивільними) та кодексами (наприклад, договори оренди земельної ділянки, викупу державного майна при при- ватизації); г) є ті, що передбачені в книзі V ЦК, а є ті, регулювання яких поміщено в інших його книгах (наприклад, договір про створення гос- подарського товариства); д) є пойменовані (купівлі-продажу, дарування, комісії та багато ін.) та не пойменовані договори (про уступку права вимоги, про набуття права власності на предмет іпотеки); е) є майнові, а є організаційні договори (наприклад, попередній договір) або ті, що мають змішану природу (наприклад, договір про створення, злиття чи приєднання юридичної особи); є) є речові та зобов’язальні договори; ж) основні та акцесорні (застави, поруки та ін.); з) основні та попередні; і) договори, що укладаються на користь сторін та на користь третіх осіб; к) алеаторні (ризикові) та комутативні. 146 Розділ VIІI. Загальні положення про договір Виділяють також умовні, строкові, фідуціарні, біржові, публічні договори та договори приєднання, підприємницькі та споживні, по- середницькі. Можуть мати місце й інші модифікації видів договорів. Часто до договорів застосовується класифікація їх як правочинів (реальні та консенсуальні, оплатні та безоплатні). Втім є й одноймен- на з правочинами класифікація, яка істотно відрізняється від останньої. Так, односторонні та двосторонні договори не тотожні одностороннім та двостороннім правочинам, оскільки договір — це домовленість якнайменш двох сторін, у той час як односторонній правочин є ви- разником волі однієї особи. Варто зазначити й те, що певні класифікації договорів не мають характеру їхніх жорстких груп — один і той самий договір може бути як реальним, так і консенсуальним, як оплатним, так і безоплатним. Так, договори перевезення або зберігання можуть бути як реальними, так і консенсуальними, а позики — лише реальними; договори збері- гання або позики можуть бути як оплатними, так і безоплатними, а дарування та позичка — лише безоплатними. Тут наведено окремі види договорів, враховуючи, що певною мірою це питання розкривалося при характеристиці видів право- чинів 1 Договори про передання майна у власність, у користування, на виконання робіт, надання послуг є однією з найпоширеніших класи- фікацій. Договори, які опосередковують передання майна у власність від однієї особи до іншої, приводять до того, що у відчужувача майна право власності припиняється, а у набувача — виникає. Це такі дого- вори, як купівля-продаж, дарування, довічне утримання (догляд), спадковий договір, рента та ін. Договори про передання майна у користування покликані забез- печити користування особою майном іншої особи (найм, оренда, лізинг, позичка). Однак стверджувати, що при цьому сторони не мають на меті набуття користувачем права власності на майно, не можна, оскільки в окремих видах договорів саме така мета обумовлює їхню специфі- ку. Прикладом може слугувати договір найму-продажу (cт. 705 ЦК України). Договори на виконання робіт — це ті, в яких важливим для сторін є не процес виконання роботи, а її результат. Це договори підрядного 1 Див.: Цивільне право України [Текст] / за ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо- Фатєєвої, В. Л. Яроцького. – Х. : Право, 2011. – Т. 1. 147 Глава 35. Цивільно-правовий договір типу (ст. 837 ЦК) та на виконання науково-дослідних або дослідно- конструкторських та технологічних робіт (ст. 892 ЦК). Договори про надання послуг, в яких послуга споживається в про- цесі її надання і, як правило, відсутній її матеріальний результат, хоча наявним і важливим для них є результат юридичний. До цього виду договорів відносять доручення (ст. 1000 ЦК), комісію (ст. 1011 ЦК), зберігання (ст. 936 ЦК), перевезення (ст. 909 ЦК), управління майном (ст. 1029 ЦК) та ін. Майнові та організаційні договори. Майновими слід вважати до- говори, завдяки яким відбувається передача або набуття майна, тобто будь-яких матеріальних та інших благ, що мають майнову оцінку. При цьому не має значення те, на якому праві переходить і набувається це майно, яка мета цього договору (чи підлягає майно поверненню, чи обробці, чи знищенню, чи переходить воно у власність) та інші крите- рії, важливі для різноманітних класифікацій договорів. Отже, головне, що за умовами майнових договорів фігурує майно, з приводу якого виконуються певні дії. На відміну від цих договорів, організаційні до- говори спрямовані на організацію тих майнових відносин, які склада- тимуться пізніше. Організаційні договори покликані встановити, під- готувати, скоординувати укладення майнових договорів. Тобто їх ме- тою буде саме укладення іншого договору, і тому самі по собі вони є допоміжним правовим засобом, який полегшує сторонам таке укла- дення. Яскравим прикладом організаційного договору є попередній договір, але іноді укладаються так звані генеральні договори, сутність яких полягає також у визначенні основоположних засад, якими під- готовляється укладення майнового договору. Між тим часто організаційні за своєю природою договори містять й елементи майнових договорів, коли ним не лише передбачається, а є й важливою умовою передача певного майна. Це договір про створення господарського товариства (з обмеженою та додатковою відповідальніс- тю, акціонерного товариства), метою яких є не лише створення цих товариств, а й задля її досягнення засновниками (учасниками договорів) має бути передане певне майно, без чого створення товариств буде не- можливим, оскільки такий порядок передбачається законодавством. Своєрідний характер мають договори про злиття юридичних осіб чи приєднання однієї юридичної особи до іншої, адже вони опосеред- ковують відносини з приводу майна цих юридичних осіб, але сутність цих договорів полягає не в обороті майна, а в забезпеченні належного правонаступництва юридичних осіб. 148 Розділ VIІI. Загальні положення про договір Речові (або розпорядчі) та зобов’язальні договори також являють собою певну своєрідність, оскільки українське цивільне законодавство не знає речових договорів і не містить механізмів, які б надавали мож- ливість упевнено твердити про існування в нашому правовому полі речових договорів. Оскільки одним із розумінь договору є його бачен- ня як зобов’язання, то склалося загальне правило, що всі договори мають зобов’язальну природу. Між тим існує й точка зору про речові договори, які безпосередньо спрямовані і тягнуть за собою встанов- лення, зміну та припинення речових прав, на відміну від зобов’язальних договорів, які безпосередньо не тягнуть за собою таких наслідків, а лише передбачають права та обов’язки сторін, дії, спрямовані на встановлення, зміну та припинення речових прав. Так, купівля-продаж є зобов’язальним договором, за яким сторони зобов’язуються переда- ти і відповідно прийняти річ. А передання-прийняття цієї речі (яка йменувалася ще здавна tradition) є речовим договором як двосторон- ньою дією, угодою, актом 1 Основні та акцесорні договори. Виокремлення таких видів дого- ворів є наслідком забезпечення виконання договірного зобов’язання іншим зобов’язанням особи — заставою (ст. 572 ЦК України), порукою (ст. 553 ЦК України) та ін., про що сторони домовляються. Ясно, що самостійне існування останніх виключається, адже вони завжди є вто- ринними і укладаються задля виконання первинного договору. Напри- клад, первинним буде договір кредиту, а вторинним (акцесорним) — договір застави. Односторонні та двосторонні договори.Ця класифікація дого- ворівзалежить відрозподілу між їх сторонами прав та обов’язків. За наявності у кожної зі сторін прав і обов’язків договір є двостороннім (вживається ще й таке їхнє найменування — взаємні або синалагма- тичні), а якщо право належить лише одній стороні, а обов’язок — дру- гій, то договір є одностороннім. Переважна ж більшість цивільних договорів є двосторонніми (купівля-продаж, оренда, підряд тощо). Так, покупець вправі вимагати від продавця передачі йому речі і зобов’язаний сплатити її вартість, а продавець має право вимагати від покупця коштів за придбану річ і зобов’язаний її передати покупцеві. Прикладом одно- 1 Див.: Шершеневич, Г. Ф. Курс гражданского права [Текст] / Г. Ф. Шершеневич. – Тула : Автограф, 2001. – С. 219; Васьковский, Е. В. Учебник гражданского права [Текст] / Е. В. Васьковский. – М. : Статут, 2003. – С. 329; Василевская, Л. Ю. Учение о вещных сделках по германскому праву [Текст] / Л. Ю. Василевская. – М. : Статут, 2004. – С. 86; Спасибо, І. А. Набуття права власності [Текст] / І. А. Спасибо. – К. : НДІППіП АПрНУ, 2009. – С. 87. 149 Глава 35. Цивільно-правовий договір стороннього договору є договір позики, оскільки в позикодавця від- сутній обов’язок, а він має лише право вимагати повернення переданих позичальнику грошей або речей, визначених родовими ознаками, а у позичальника немає прав, а є лише обов’язок повернути позикодавце- ві позичене (грошові кошти або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості). Основні та попередні договори. У разі укладення складного до- говору, розробці якого має передувати ретельне опрацювання його умов із врахуванням різноманітних чинників, для чого потрібен певний час та зусилля, а також для впевненості осіб у принциповій домовленості, якої вони досягли з приводу встановлення між собою правовідносин у майбутньому, виникає потреба в укладенні спочатку попереднього договору. Згідно зі ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти основний договір у майбутньому на умовах, встановлених попереднім договором. Отже, основним призначенням попереднього договору є зв’язання осіб зобов’язанням укласти основний договір. За своєю природою попередній договір є організаційним і не породжує жодних майнових прав та обов’язків (з передачі майна, надання послуг, вико- нання робіт тощо). На відміну від попереднього, основний договір безпосередньо породжує права та обов’язки сторін, пов’язані з пере- дачею майна, виконанням робіт, наданням послуг тощо. Попередній договір слід відрізняти й від договору (або як його ще часто називають протоколу) про наміри, який не породжує обов’язку укласти основний договір, а є лише підтвердженням про висловлені сторонами наміри щодо досягнення між собою домовленості про це (ч. 4 ст. 635 ЦК України). Для укладення попереднього договору сторони мають домовитися, по-перше, стосовно істотних умов основного договору або про порядок їх опрацювання при укладенні основного договору, якщо такий по- рядок не встановлений актами цивільного законодавства; по-друге, про строк укладення основного договору (ч.1 ст. 635 ЦК України). Попередній договір має укладатися в формі, встановленій для осно- вного договору, а якщо вона не визначена — у письмовій формі. Вра- ховуючи наявність лише двох форм правочинів (усної та письмової — ч. 1 ст. 205 ЦК України), слід розуміти норму ч. 1 ст. 635 ЦК України таким чином: якщо основний договір потребує нотаріального посвід- чення, то й попередній договір має бути також посвідчений нотаріаль- 150 Розділ VIІI. Загальні положення про договір но. Усна ж форма попереднього договору виключається взагалі. Тим не менш недодержання сторонами простої письмової форми попере- днього договору не тягне за собою його недійсність (ст. 218 ЦК Укра- їни), хоча докази на підтвердження його укладення часто приречені на недоведеність того, що сторони домовлялися саме про попередній до- говір, а не про наміри укласти основний договір. Попри те, що попередній договір є організаційним, він тим не менш породжує між сторонами зобов’язання щодо укладення основного до- говору, і як будь-яке зобов’язання воно підлягає виконанню. Порушен- ня цього зобов’язання стороною попереднього договору тягне за собою звичайні для будь-яких порушених зобов’язань наслідки у вигляді від- шкодування другій стороні збитків. Однак звертає на себе увагу те, що в ч. 2 ст. 635 ЦК України йдеть- ся лише про збитки, завдані простроченням укладення основного до- говору, а не його не укладенням взагалі. Тому залишається відкритим питання про те, чи може сторона, яка ухиляється від укладення осно- вного договору, примушуватись до його укладення і за час простро- чення відшкодовувати збитки, чи такого права їй не надається, але тоді вона може вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням попереднього договору. Договори, що укладаються на користь сторін та на користь третіх осіб. Оскільки договори укладаються певними особами (сто- ронами цього договору) для досягнення певної мети, то, як правило, її досягненням охоплюється набуття певних прав самими сторонами, у чому й полягає корисність цих договір для них. Водночас це не обов’язково, і хтось зі сторін договору, укладаючи його, може піклува- тися про іншу особу, сторонню для цього договору. Такі договори укладаютьсяна користь третьої особи,яка встановлюється у догово- рі або не встановлена в ньому. Це можуть бути випадки, коли кредитор призначив третю особу в інший спосіб, ніж шляхом вказівки у догово- рі, або сторони взагалі визначили укладений між ними договір як до- говір на користь третьої особи, без її індивідуалізації (договір на ко- ристь майбутньої дитини, дружини, чоловіка кредитора, пред’явника страхового свідоцтва та ін.). Невизначеною третьою особою може ви- ступати й установа, яку буде створено у майбутньому (наприклад, установа, створена на підставі заповіту кредитора) і якій будуть пере- дані права третьої особи. При цьому слід мати на увазі, що такий до- говір повинен містити чіткі ознаки, які б дозволили при виконанні індивідуалізувати таку третю особу, інакше не можна говорити про 151 Глава 35. Цивільно-правовий договір існування в цьому випадку договору на користь третьої особи. Так, при укладенні договору страхування на користь майбутньої дитини, необ- хідно вказати її батьків, з тим щоб згодом, з настанням страхового випадку, чітко визначити суб’єкта виконання страхового зобов’я- зання 1 Отже, на користь третьої особи можна «виговорити» право, яким ця особа може скористатися чи відмовитись від нього 2 . Оскільки третя особа стороною договору не є, але вигоду набуває саме вона, ця особа йменується вигодонабувачем. Найпоширенішим є укладення на користь третьої особи договору страхування (ст. 985 ЦК), управління майном (ст. 1034 ЦК), банків- ського вкладу (ст. 1063 ЦК). Є бачення, що на користь третьої особи також можуть укладатися договори перевезення та лізингу 3 . Крім того, окремі договірні конструкції можуть передбачати встановлення зобов’язань на користь третьої особи як самостійного положення до- говорів купівлі-продажу (ст. 655 ЦК), найму (ст. 759 ЦК), зберігання (ст. 936 ЦК), спільної діяльності (ст. 1130 ЦК), спадкового договору (ст. 1302 ЦК). По-перше, третя особа набуває лише прав за цим договором і не наділяється обов’язками (за певними винятками, коли прийняли на себе обов’язки або ці обов’язки покладені на них законом, наприклад, за договором перевезення). Ці права стосуються того, чи приймати від боржника за договором виконання, чи відмовитися від цього; вимага- ти від боржника виконання чи ні. Адже це право і його здійснення відбувається виключно за волею носія (частини 1–3 ст. 12 ЦК). По-друге, специфічність такого становища, за яким третя особа, не будучи стороною договору, має певні права, що слідують з цього, від- різняє її від третіх осіб, які отримують виконання. Відповідно розріз- няються й договори (а) на користь третіх осіб та (б) про виконання третій особі. Третя особа за останнім договором вимагати його вико- нання не має права. 1 Див.: Бровченко, І. О. Конструкція договору на користь третьої особи: проблеми застосування [Текст] / І. О. Бровченко // Юрид. Україна. – 2009. – № 1. – С. 56–64. 2 Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар [Текст] / за ред. розробників проекту ЦК України. – К. : Істина, 2004. – С. 441. 3 Див.: Черепахин, Б. Б. Ответственность грузополучателя по требованиям из до- говора железнодорожной перевозки [Текст] / Б. Б. Черепахин // Труды по гражданско- му праву. – М. : Статут, 2001. – С. 125; Брагинский, М. И. Договорное право [Текст] / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. – М. : Статут, 2000. – Кн. 2: Договоры о пере- даче имущества. – С. 611. 152 Розділ VIІI. Загальні положення про договір По-третє, боржник за таким договором зобов’язаний виконати свій обов’язок не кредитору, а третій особі, на користь якої укладався цей договір (ч. 1 ст. 636 ЦК). По-четверте, у свою чергу, остання може вимагати виконання до- говору, якщо інше не встановлено договором або законом чи не ви- пливає із суті договору (ч. 2 ст. 636 ЦК). Проте внаслідок цього заміни кредитора у зобов’язанні не відбувається, і вигодонабувач не витісняє кредитора з зобов’язання 1 По-п’яте, якщо третя особа виявила намір скористатися наданим їй за договором правом, з цього моменту сторони договору не можуть розірвати або змінити його без згоди третьої особи, якщо інше не вста- новлено договором або законом (ч. 3 ст. 636 ЦК України). При цьому вираження третьою особою наміру скористатися правом є юридичним фактом, з яким норма ЦК пов’язує настання правових наслідків, во- льовою дією. Цивільне законодавство не визначає форми, в якій третя особа може виразити намір скористатися своїм правом. Тому це може бути зробле- но й усно, і письмово, і шляхом конклюдентних дій. Наприклад, третя особа може виразити намір надісланням відповідної заяви сторонам договору, прийняттям належного їй (страхової виплати, відшкодуван- ня) тощо. У зв’язку з викладеним постає питання щодо наслідків дій сторін з розірвання чи зміни договору, вчинених без згоди третьої осо- би вже після виразу нею наміру скористатися правом. Оскільки надати виконання третій особі зобов’язаний боржник, то і намір її повинен бути спрямований саме до нього. Однак не буде по- рушенням і повідомлення про намір скористатися правом не боржни- ка, а кредитора. Зміну чи розірвання договору сторонами з порушеннями приписів ч. 3 ст. 636 ЦК України третя особа може оскаржити в суді і вимагати недійсності цих правочинів. Так, недійсним може визнаватися відсту- плення кредитором права вимоги іншій особі, вчинене після виразу наміру третьої особи прийняти належне їй за договором. По-шосте, при відмові третьої особи від права, наданого їй за до- говором, сторона, яка уклала договір, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору. Так, якщо третя особа за укладеним на її користь договором про управління майном або бан- ківського вкладу тощо відмовиться від отримання виплат, установник управління або відповідно вкладник має право вимагати виплат йому. 1 Див.: Кот, О. О. Перехід прав кредиторів: Історія. Теорія. Законодавство [Текст] / О. О. Кот. – К. : Юрінком Інтер, 2002. – С. 40–41. 153 Глава 35. Цивільно-правовий договір По-сьоме, у разі коли третя особа вимагає від боржника виконання за договором, останній може висувати проти цього такі само запере- чення, як і кредиторові, тобто поведінка боржника в цьому разі не відрізняється від того, кому ним надається виконання. Публічні договори та договори приєднання. Законодавець вио- кремлює публічний договір з-поміж інших як такий, специфічною рисою якого є обов’язок його сторони (а нею завжди є підприємець) здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Як правило, публічними є договори, що укладаються при купівлі-продажу в роздрібній торгівлі, при пере- везенні транспортом загального користування, наданні послуг зв’язку, медичного, готельного, банківського обслуговування тощо (ч.1 ст. 633 ЦК України). Відмінною рисою цих договорів є те, що підприємець не тільки зобов’язаний, здійснюючи свою діяльність, укладати відповід- ні договори з всіма і з кожним, хто до нього звернеться, а й умови цих договорів мають бути однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (наприклад, при укладенні дого- ворів перевезення певні пасажири мають пільги по оплаті проїзду). Підприємець не наділяється правом ані надавати переваги одному спо- живачу перед іншим (частини 2 та 3 ст. 633 ЦК України), ані відмов- лятися від укладення договору за наявності в нього такої можливості (ч. 4 ст. 633 ЦК). Оскільки, як правило, підприємницька діяльність, здійснювана в означених вище сферах, спрямована на широкий загал, в основному населення, і пересічні люди далеко не завжди освічені у сфері своїх прав, законодавство, охороняючи та захищаючи їх права як слабкої сторони в договорі, встановлює обов’язкові для сторін правила, яких належить додержуватися. Умовипублічного договору, які не відповіда- ють правилам, обов’язковим для сторін при його укладенні і виконан- ні, або порушують правило щодо однаковості його умов для всіх спо- живачів, є нікчемними(ч. 6 ст. 633 ЦК України). Нікчемність окремої умови публічного договору не має наслідком недійсність договору в цілому, якщо можна припустити, що договір був би укладений і без включення до нього такої умови (ст. 217 ЦК України). В Україні, як і у всьому світі, приділяється значна увага належному рівню захисту прав споживачів як показникові стану ринкової еконо- міки. Водночас підприємець, який не має можливості укласти договір на вимогу всіх осіб, хто звернувся до нього (наприклад, не розрахувавши 154 Розділ VIІI. Загальні положення про договір кількість звернень за оголошеною акцією), внаслідок відсутності то- вару або виробничих можливостей для надання послуг чи виконання робіт не може вважатися таким, що порушив приписи ст. 633 ЦК Украї- ни. Тобто відмова підприємця від укладення публічного договору має бути обґрунтованою під загрозою стягнення ним завданих споживаче- ві такою відмовою збитків. Існування таких сфер підприємницької діяльності (сегментів ринку), у силу самої специфіки якої щоденно укладається чимало однотипних стандартних договорів, зокрема, при наданні банківських послуг, пере- везенні пасажирів, побутового підряду, прокату, страхування тощо. Саме тому доцільно заздалегідь опрацювати умови цих договорів, передба- чивши і врахувавши в них все значуще для встановлення договірних відносин. Розробляє умови договору лише одна сторона (відповідно банк, перевізник, страховик тощо), а другий контрагент лише приєдну- ється до тих умов, з якими він знайомиться. Він не може запропонову- вати свої умови договору (ч.1 ст. 634 ЦК України). Тому такі договори й кваліфікуються як договори приєднання, хоча це не є певним їх угру- пуванням. Інколи навіть у статтях закону, що регулюють певні види договорів, прямо вказується на те, що цей договір приєднання. Прикла- дом може бути договір прокату (ч. 2 ст. 787 ЦК України). У переважній більшості випадків застосування конструкції дого- вору приєднання його умови розроблює підприємець, а отже, догово- ри про надання банківських послуг одного банку не збігаються з до- говорами про надання аналогічних послуг іншим банком і не лише за вартістю цих послуг або ставками депозитів, а взагалі за змістом. Час- то умови договорів приєднання розробляються материнським товари- ством і доводяться до залежних (дочірніх) товариств. Наприклад, ДАК «Хліб України» розробив умови договорів з товаровиробниками, які доведені до відома всіх організацій, що працюють під дахом ДАКу. Інколи ж умови договору містяться в типових договорах, затверджених державними органами. Такий стан відносин на стадії укладення договору, з одного боку, є зручним для обох осіб, які мають намір зв’язати себе зобов’язанням, але з другого — містить загрозу для особи, яка приєднується до до- говору, адже вона, будучи позбавлена можливості впливати на зміст договору не лише на стадії його укладення (коли вона приймає рішен- ня про вступ до правовідносин саме на цих умовах), а йв подальшому, під час виконання сторонами своїх договірних прав та обов’язків, що не виключає можливість різного роду зловживань другою стороною. 155 Глава 35. Цивільно-правовий договір Особливо це трапляється тоді, коли формулювання умов договору спеціально містить вирази, за якими приховуються певні моделі по- ведінки однієї зі сторін договору, що використовуються нею на свою користь і на шкоду інтересам другої сторони. Цим і викликане положення ч. 2 ст. 634 ЦК України, за яким особі, яка приєдналася до договору, надається право вимагати його зміни або розірвання у випадках, якщо: сторона цим договором позбавлена прав, які звичайно мала; цей договір виключає або обмежує відповідальність сторони, що розробила формуляр або іншу стандартну форму; цей до- говір містить інші умови, які є явно обтяжливими для сторони, що при- єдналася до договору. Одночасно встановлюється, що сторона, яка приєдналася до договору, зобов’язана довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. І навпаки, сторона, яка запро- понувала редакцію договору, до якого приєдналася друга сторона, впра- ві відмовити у задоволенні вимог щодо зміни або розірвання договору, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору (ч. 3 ст. 634 ЦК України). Посередницькі договори. Сутність категорії посередництва визна- чається конструкцією юридичного замісництва, необхідність викорис- тання якого диктують новітні економічні умови. Правовим оформлен- ням добровільного замісництва бачать різні види договорів, що об’єднуються у групу посередницьких договорів про надання послуг. Серед таких договорів: доручення, комісії, консигнації, агентський, довірчого управління 1 Особливого різномаїття набули договори з цінними паперами, що укладаються на фондовому ринку, — андерайтингу, брокерські, дилер- ські та ін. (ст. 17 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок»). Змішані договори. Згідно із ч. 2 ст. 628 ЦК України змішаним є до- говір, в якому містяться елементи різних договорів. Прикладом зміша- ного договору є андерайтинг — здійснення торговцем цінними папера- ми за дорученням, від імені та за рахунок емітента розміщення (підпис- ки, продажу) цінних паперів (ст.17 Закону «Про цінні папери та фондо- вий ринок»). Будучи за своєю природою договором доручення, цей до- говір може передбачати обов’язок андерайтера гарантування продажу всіх цінних паперів емітента, що підлягають розміщенню, або їх части- 1 Див.: Васильєва, В. А. Цивільно-правове регулювання діяльності з надання по- середницьких послуг [Текст] / В. А. Васильєва. – Івано-Франківськ : Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника, 2006. – С. 40–43. 156 Розділ VIІI. Загальні положення про договір ни; викупу нереалізованих цінних паперів. Прикладом змішаних дого- ворів буде й договір, в якому поєднується договір іпотеки та договір, що обумовлює основне зобов’язання (ст. 18 Закону України «Про іпотеку»), договір іпотеки, яким передбачається набуття права власності на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов’язання, що забезпечується іпотекою (ст. 37 Закону України «Про іпотеку») та ін. Крім звичайного розуміння змішаних договорів, запропоновано розширене їх бачення, коли в договорі містяться умови, що належать до різних галузей права. Такі договори йменуються полігалузевими (різногалузевими, багатогалузевими). Прикладом може бути договір, який одночасно включає в себе умови цивільного та трудового до- говорів, що припускається корпоративним законодавством (ст. 51 Закону «Про акціонерні товариства») та навіть іноді й вимагається. Так, на виконання ч. 4 ст. 92 ЦК України про солідарну відповідаль- ність членів виконавчого органу юридичної особи за завдані їй збит- ки варто укладати змішаний (цивільно-трудовий) договір для запо- бігання колізії між нормами цивільного та трудового права, оскільки КЗпП обмежує відповідальність працівника його середньою заробіт- ною платою 1 Прикладом змішаного полігалузевого договору буде й угода про нерозголошення працівником інформації, що є комерційною таємни- цею, якщо йдеться не лише про період перебування працівника в тру- дових відносинах з роботодавцем, а й після їх припинення. Ще одним прикладом таких договорів є договір між працівником та роботодавцем з приводу правової долі об’єктів інтелектуальної власності, які ство- рені у зв’язку з виконанням трудового договору (ст. 429 ЦК України), в якому передбачається розподіл майнових прав інтелектуальної влас- ності на ці об’єкти. |