І. В. СпасибоФатєєвої, В. Л. Яроцького
 Скачать 4.59 Mb.
|
|
§ 7. Притримання Притримання — це майнове забезпечення. ЦК вперше назвав притримання одним із видів забезпечення виконання зобов’язань, що викликало спір з боку науковців, оскіль- ки на думку одних притримання є заходом оперативного впливу 1 , другі вважають його видом забезпечення виконання зобов’язань 2 , тре- ті — способом самозахисту 3 , а деякі — й мірою відповідальності 4 Правова природа притримання зумовлена тим, що кредитор, ви- конавши власний обов’язок за договором і чекаючи виконання зустріч- ного обов’язку від боржника, має право притримати у себе річ, якою правомірно володіє на підставі укладеного між сторонами договору, до виконання боржником зобов’язання. Щоб отримати річ, яку притримує кредитор, боржник повинен ви- конати дії, що становлять зміст зобов’язання. З цього приводу в літера- турі зазначається, що «якщо річ боржникові дійсно необхідна, він на- 1 Див.: Грибанов, В. П. Осуществление изащита гражданских прав [Текст] / В. П. Грибанов. – М. : Статут, 2000. – С. 104–132. 2 Цивільний кодекс України: Науково–практичний коментар [Текст] / за ред. розробників проекту ЦК України. – К. : Істина, 2004. – С. 417–418; Цивільне право України [Текст] : підручник : у 2 т. / за ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо–Фатєєвої, В. Л. Яроцького. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – Т. 2. – С. 61; Сарбаш, С. В. Право удер- жания как способ обеспечения исполнения обязательств [Текст] / С. В. Сарбаш. – Изд. 2-е, испр. – М. : Статут, 2003. – С. 144. 3 Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар [Текст] / за ред. розробників проекту ЦК України. – К. : Істина, 2004. – С. 28; Гражданский кодекс Украины: Комментарий [Текст] / (с изм. и доп. по сост. на 01.09. 2003 г.). – Т. 1.– Харь- ков : ООО «Одиссей», 2003. – С. 56; Свердлык, Г. Способы самозащиты гражданских прав и их классификация [Текст] / Г. Свердлык, Э. Страунинг // Хоз-во и право. – 1999. – № 2. – С.25. 4 Пустомолотов, И. И. Средства обеспечения обязательств как формы гражданско- правовой ответственности [Текст] : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. / И. И. Пустомолов; Кубан. гос. аграр. ун–т. – Краснодар, 2002.– С. 8. 98 Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення магатиметься виконати зобов’язання якнайшвидше, щоб отримати її 1 , а кредитор має право притримувати річ, доки відповідне зобов’язання не буде виконано боржником (ч.1 ст. 594 ЦК). Стимулюючий ефект при- тримання перебуває у прямому зв’язку з потребою боржника стосовно даної речі. При цьому суттєве значення має її майнова й немайнова цін- ність для боржника, потреба в ній у процесі виробництва тощо. Відповідно до ч.1 ст. 594 ЦК кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання. Це — загальна норма, яка дозволяє стимулювати боржника до вико- нання простроченого ним зобов’язання. Крім того, ЦК містить спеці- альні норми, що надають кредитору право притримати річ, якою він правомірно володіє за договором певного виду. У спеціальних нормах законодавець не лише уточнює фігуру кредитора, але й вказує, для забезпечення якого саме обов’язку боржника кредитор має право ско- ристатися правом притримання. Так, згідно із ст. 856 ЦК, якщо за до- говором підряду замовник не сплатив встановленої ціни роботи або іншої суми, належної підрядникові у зв’язку з виконанням договору, підрядник має право притримати результат роботи, а також устатку- вання, залишок невикористаного матеріалу та інше майно замовника, що є у підрядника. Відповідно до ч. 4 ст. 916 ЦК за договором пере- везення перевізник має право притримати переданий йому для пере- везення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів. Частина 1 ст. 1019 ЦК встановлює, що за договором комісії комісіонер має право для забезпечення своїх вимог притримати річ, яка має бути передана комітентові. Якщо ж притримання не забезпечило стимулюючого ефекту на боржника, вимоги кредитора задовольняються з вартості речі, яка притримується (ст. 597 ЦК) за правилами, передбаченими для заста- ви, що свідчить про наявність у кредитора двох правомочностей — права притримувати річ до моменту виконання боржником зобов’язання і права задовольнити свої вимоги за рахунок цієї речі в разі невиконан- ня зобов’язання. Відповідно, на нашу думку, спір щодо юридичної природи права притримання необхідно вирішити на користь визнання його одним із 1 Белов, В. А. Новые способы обеспечения исполнения банковских обязательств [Текст] В. А. Белов // Бизнес и банки. – 1997. – № 45 (367). – С. 2. 99 Глава 32. Забезпечення виконання зобов’язання видів забезпечення виконання зобов’язань, який і стимулює боржника до виконання свого обов’язку і захищає майнові інтереси кредитора шляхом звернення стягнення на притримувану річ, якщо зобов’язання все ж таки боржником виконане не буде. Ретентором (кредитором, що притримує річ) і боржником можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, у тому числі суб’єкти підпри- ємницької діяльності. На відміну від інших засобів забезпечення виконання зобов’язань, для застосування котрих, як правило 1 , необхідна попередня домовле- ність сторін у вигляді укладення договору про певний вид забезпечен- ня, притримання — це законний вид забезпечення виконання зобов’язань. Законодавець надає можливість кредитору скористатися притриманням для забезпечення виконання зобов’язання боржником без попередньої домовленості сторін про це, застосувати притримання саме у зв’язку з порушенням (простроченням) зобов’язання боржни- ком. Для виникнення права притримання не потрібно укладати договір стосовно права кредитора притримувати майно боржника, достатнім є наявність факту порушення зобов’язання. Але це не означає, що cторони позбавлені права досягнути згоди щодо притримання. Однак на практиці договір про притримання укладається дуже рідко 2 Для виникнення у кредитора права притримання необхідна одночасна наявність таких умов: по-перше, притримання можливе лише стосовно чужої речі, тобто речі, на яку право власності належить іншій особі, а не кредитору. По-друге, така річ повинна перебувати у володінні кредитора. По-третє, кредитор має володіти річчю на за- конній підставі. По-четверте, кредитор вправі притримувати річ борж- ника, якщо інше не встановлено домовленістю сторін у договорі. Єдиною підставою виникнення права притримання є невиконан- ня боржником в строк зобов’язання: 1) щодо оплати речі; 2) щодо від- шкодування кредиторові пов’язаних з річчю витрат та інших збитків; 3) щодо інших вимог кредитора. Стосовно першої групи зобов’язань можна констатувати, що при- тримання забезпечує виконання боржником грошових зобов’язань, пов’язаних з річчю, яка притримується кредитором. Забезпечення при- триманням зобов’язань такого роду передбачене законодавцем як за- 1 Крім договору підставою виникнення неустойки може виступати закон, а за- стави – закон та рішення суду. 2 Див.: Леонова, Г. Б Применение права удержания в торговом обороте [Текст] / Г. Б. Леонова // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 11, Право. – 2002. – № 1. – С. 72. 100 Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення гальне правило, що підтверджується і положеннями закону щодо певних видів договірних зобов’язань, які виникають із договорів пере- везення (ст. 916 ЦК), комісії (ст. 1019 ЦК) та підряду (ст. 856 ЦК). До другої групи зобов’язань законодавець відносить інші вимоги креди- тора, тобто вимоги, не пов’язані з оплатою речі, що притримується, відшкодуванням пов’язаних з нею витрат та інших збитків. Мабуть «інші вимоги», на які вказує ч. 2 ст. 594 ЦК, можна розу- міти як такі, що виникають із договору, за яким кредитору була пере- дана річ, що утримується, але останні не мають грошового характеру. Проте, на нашу думку, такі випадки трапляються дуже рідко, якщо взагалі можуть мати місце. Вважаємо, що скоріше «інші вимоги» кре- дитора за ч. 2 ст. 594 ЦК — це ті вимоги, які виникають з інших до- говорів, укладених між тими ж сторонами, строк виконання яких вже настав. При цьому, на наш погляд, дані вимоги можуть мати як грошо- вий, так і негрошовий характер, оскільки законодавець не зазначає будь-яких обмежень щодо характеру цих «інших вимог». Таким чином, не бачимо перешкод для застосування кредитором притримання для забезпечення будь-яких своїх зобов’язань, що виникли з інших дого- ворів стосовно того ж самого боржника. На нашу думку, притриманням речі інші вимоги кредитора не бу- дуть забезпечуватися лише у разі, якщо сторони встановлять заборону про це в договорі, за яким певна річ передається у володіння кредито- ру, або якщо інше не буде встановлено законом ( ч. 2 ст. 594 ЦК). До- мовленість сторін щодо заборони застосування права притримання кредитором може бути досягнута як під час укладення договору, пов’язаного з переданням речі, так і після його укладення. Головне, щоб така домовленість існувала на момент порушення зобов’язання, оскільки саме з фактом порушення зобов’язання боржником закон пов’язує момент виникнення права притримання у кредитора як виду забезпечення виконання зобов’язання. При забезпеченні притриманням інших вимог кредитора слід вра- ховувати, що право на притримання виникає у кредитора з моменту порушення боржником певного зобов’язання, а майно останнього може як перебувати на цей момент у володінні кредитора, так і потрапити до нього пізніше. Наприклад, боржник не виконав зобов’язання за до- говором позики на момент укладення між тими ж сторонами договору зберігання речей боржника, або строк виконання боржником договору позики настав раніше припинення договору зберігання. Якщо ж строк виконання зобов’язання боржником ще не настав, то мову про право 101 Глава 32. Забезпечення виконання зобов’язання притримання вести не можна — немає порушення зобов’язання як підстави виникнення права притримання. Наявність вищезазначених умов виникнення права притримання необхідна для його правомірнос- ті. Цілком поділяємо висловлену в літературі думку, що «притриман- ня — це правомірне непередання кредитором речі, що належить борж- никові, але воно є правомірним тільки за наявності відповідних умов. У протилежному випадку притримання перетворюється на незаконне володіння з усіма відповідними наслідками» 1 Реалізуючи право на притримання речі боржника, ретентор захищає своє порушене право самостійно, без звернення до юрисдикційних органів, що дає підстави віднести такі дії до способів самозахисту цивільних прав, під якими розуміється застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним за- садам суспільства (ст. 19 ЦК). Враховуючи, що способи самозахисту різноманітні і кожен з них має відповідати змісту порушеного права, характеру дій правопорушника, а також наслідкам, спричиненим цим порушенням (ч. 2 ст. 19 ЦК), і те, що спосіб самозахисту — це порядок здійснення протидії протиправним діям або бездіяльності правопоруш- ника, закріплений актами цивільного законодавства, положеннями договору або не визначений нормативно, який підлягає застосуванню особою відповідно до закріплених законодавством умов правомірнос- ті здійснення права на самозахист без звернення до відповідних юрис- дикційних органів, вважаємо, що таке забезпечення, як притримання (статті 594 — 597 ЦК) може виступати способом самозахисту, закрі- пленим положеннями актів цивільного законодавства, що відповідає порушенню, для припинення якого він може використовуватися. Дана думка знайшла підтримку і серед вітчизняних цивілістів 2 Але при цьому слід зазначити, що притримання як забезпечення передбачає звернення стягнення на притриману річ, якщо притриман- ня останньої не привело до виконання зобов’язання боржником. Задо- волення ж вимог кредитора здійснюється за правилами, встановлени- ми законом щодо предмета застави, і, потребуючи звернення кредито- ра до суду, безумовно виходить за межі самозахисту. Таким чином вести мову про притримання як спосіб самозахисту можна лише сто- 1 Сербуль, О. Притримання: правомірне володіння або порушення зобов’язань за договором? [Текст] / О. Сербуль // Юрид. жур. – 2004. – № 5. – С. 90. 2 Цивільний кодекс України: Науково– практичний коментар [Текст] / за ред. розробників проекту ЦК України. – К. : Істина, 2004. – С. 28; Цивільне право України [Текст] : підручник : у 2 т. / за ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо–Фатєєвої, В. Л. Яроць- кого. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – Т. 1. – С. 267. 102 Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення совно першого етапу реалізації кредитором свого права за даним забезпеченням, а саме — права на притримання речі. Звернення стягнення на притримувану річ здійснюється відпо- відно до Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реє- страцію обтяжень» 1 , який називає право притримання (як і заставу рухомого майна) забезпечувальними обтяженнями (ст. 21). Законодавство не вимагає обов’язкової реєстрації права притри- мання. Однак оскільки майно, яке притримує кредитор, може бути обтяжене правами інших осіб, пріоритет права притримання встанов- люється з моменту його реєстрації. Якщо ж право притримання не було зареєстровано, воно не має пріоритету над зареєстрованими обтяжен- нями, але має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями (ст. 14 Закону), а обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне пра- во на звернення стягнення на предмет обтяження. Останнє означає, що у разі притримання кредитором майна, яке вже перебуває у заставі, він (за умови реєстрації свого права) матиме переважне право на звернен- ня стягнення на предмет обтяження перед заставодержателем зареє- строваної раніше застави. Таким чином, законодавець, встановлюючи пріоритет обтяжень, надає переваги притриманню порівняно з іншим речовим забезпеченням — заставою. За рахунок предмета обтяження інтереси кредитора задоволь- няються у повному обсязі, що включає відшкодування збитків, стяг- нення неустойки, сплату процентів, витрати кредитора на утримання речі та витрати, пов’язані із пред’явленням позову та зверненням стяг- нення на предмет обтяження, та ін. Кредитор, який притримує річ, зобов’язаний негайно повідо- мити про це боржника. Він не має права користуватися цією річчю, і до нього не переходить право власності на притримувану річ. Боржник, річ якого притримує кредитор, має право нею розпоряди- тися, відповідно повідомивши набувача про притримання речі і пра- ва кредитора. У разі втрати, псування або пошкодження притримуваної речі кре- дитор несе відповідальність на загальних підставах. Припиняєтьсяпритримання як на загальних підставах припи- нення зобов’язань, так і в зв’язку з: 1) припиненням зобов’язання, забезпеченого притриманням; 2) зверненням стягнення на притриму- вану річ; 3) вибуттям речі з володіння ретентора. 1 Відом. Верхов. Ради України. – 2004. – № 11. – Ст. 140. 103 Глава 32. Забезпечення виконання зобов’язання Питання для самоконтролю 1. Поняття та загальна характеристика видів забезпечення ви- конання зобов’язань. Їх функції та сфера застосування. 2. Класифікація видів забезпечення виконання зобов’язань. 3. Поняття неустойки, її різновиди та предмет. 4. Поняття та забезпечувальна сутність завдатку. Відмежуван- ня завдатку від авансу. 5. Поняття поруки. Зміст обов’язку поручителя. Припинення поруки. 6. Поняття та загальна характеристика гарантії. Відмежування гарантії від поруки. Участь принципала (боржника) у ви- дачі гарантії гарантом бенефіціару (кредитору). 7. Застава як майновий вид забезпечення виконання зобов’язання. 8. Види застави, їх особливості. Порядок звернення стягнення на предмет застави. 9. Поняття права притримання. Умови та підстави виникнення права притримання. 10. Задоволення вимог кредитора, який притримує річ у себе. 104 Розділ ІI. Цивільні правовідносини ГЛАВА 33 ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ § 1. Поняття та загальна характеристика припинення зобов’язань Відносний характер зобов’язань свідчить про те, що їх існування обмежене певними часовими межами, а тому при настанні обставин, зумовлених змістом зобов’язань, діями їх учасників тощо, у конкретний момент часу дія зобов’язання припиняється. Юридичні факти, дії та події, що спричиняють припинення зобов’язань, отримали назву під- став припинення. Отже, припиненням зобов’язання є погашення внаслідок дії право- припиняючих юридичних фактів прав і обов’язків сторін, що станов- лять його зміст 1 У площині конкретного цивільного правовідношення, яким є зобов’язання, припинення призводить до того, що боржник перестає бути зобов’язаним вчинити на користь кредитора певні дії, що станов- лять предмет зобов’язання (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певних дій, а кредитор, у свою чергу, втрачає право вимагати від боржника виконання покладеного на останнього за договором обов’язку. Вимоги особи, у тому числі й позовні вимоги до суду, не можуть ґрунтуватися на зобов’язаннях, які припинилися, заміна кредитора (ст. 512 ЦК) або боржника (ст. 520 ЦК) у такому зобов’язанні унеможливлюється. Отже, внаслідок припинення зобов’язання зникає стан правової пов’язаності його суб’єктів, а суб’єктивні права і обов’язки, що становлять зміст зобов’язання, ними втрачаються. Залежно від обсягу зобов’язання може припинятися частково або в повному обсязі (ч. 1 ст. 598 ЦК). Однак коли припинення зобов’язання спричиняє виникнення нового, яке за- лежить від підстав виникнення, змісту та інших елементів первісного, мова йде про зміну зобов’язання. Припинення зобов’язання має остаточний характер, тобто цивіль- не законодавство не передбачає можливості відновлення вже припи- неного зобов’язання. Наприклад, зобов’язання припинено зарахуван- 1 Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар [Текст] / за ред. розробників проекту ЦК України. – К. : Істина, 2004. – С. 419. 105 Глава 33. Припинення зобов’язань ням, однак пізніше контрагент відмовляється від зробленої ним заяви про зарахування, з посиланням на ст. 214 ЦК. У такій ситуації подаль- ша відмова не матиме наслідком поновлення попередньо існуючих правових зв’язків між боржником і кредитором. Настання юридично значущих обставин, що зумовлюють припи- нення зобов’язання, не пов’язується із динамікою відповідного зобов’язального правовідношення. Тобто певні юридичні дії та події тягнуть за собою припинення зобов’язання як виконаного частково, так і такого, виконання якого не відбулося взагалі. В останньому ви- падку існування прав і обов’язків припиняється лише на майбутнє. Припинення зобов’язання також не пов’язується із досягненням його мети. Зобов’язання може бути припинено не тільки при досягнен- ні мети, а й тоді, коли цього не відбулося, і навіть тоді, коли визначена мета нездійсненна 1 Главою 50 ЦК встановлено перелік найбільш поширених підстав припинення зобов’язань, який з огляду на положення ст. 598 ЦК не може бути охарактеризований як вичерпний, оскільки договором та/або законом можуть бути передбачені й інші підстави припинення зобов’язань. В той же час зрозуміло, що закріплений у загальних по- ложеннях про зобов’язання ЦК перелік підстав припинення має іс- тотне практичне значення. По-перше, аналіз відповідних цивільно- правових норм свідчить, що на підставі переліку формується система підстав припинення зобов’язання. По-друге, значення переліку полягає ще й в тому, що застосування однієї підстави виключає застосування іншої. Інакше кажучи, зобов’язання припиняється лише з однієї під- стави, що міститься у переліку. Перелік підстав припинення зобов’язань має універсальний харак- тер, тобто поширюється на всі цивільно-правові зобов’язання, як до- говірні, так і недоговірні. Щодо договірних зобов’язань підстави при- пинення окремо не виділяються, тому до них застосовуються загальні правила про припинення зобов’язань, визначені у гл. 50 ЦК. При цьо- му слід враховувати, що терміни «припинення зобов’язань» і «при- пинення договору» не можна розглядати як тотожні, оскільки з низки спеціальних норм, що стосуються договорів кредиту, найму, відносин поруки, випливає, що припинення договору негайно не спричиняє припинення зобов’язання. В одних випадках припинення договору спричиняє одночасно припинення зобов’язання, в інших же ситуаціях 1 Гражданское право [Текст] : учебник. Ч. I / под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Тол- стого. – М. : Проспект, 1997. – С. 588. 106 Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення припинення договору тягне за собою припинення зобов’язання лише в кінцевому підсумку. Той чи інший варіанти визначаються спеціаль- ними правилами та особливостями змісту відповідних договору і зобов’язання. Зазначену ситуацію може бути проілюстровано на при- кладі ст. 785 ЦК, за якою у разі припинення договору найму наймач зобов’язаний повернути річ наймодавцеві, що свідчить про те, що цей обов’язок наймача входить до змісту зобов’язання. У тому разі коли наймач цього обов’язку не виконав, зобов’язання продовжує існувати, хоч договір і є припиненим 1 . Аналогічні приписи знаходимо у нормах ЦК, що регулюють відносини за договорами управління майном (ст. 1044), спільної діяльності (ст. 1141 ЦК). До переліку підстав припинення зобов’язання ЦК відносить: — належне виконання (ст. 599 ЦК); — передання відступного (ст. 600 ЦК); — зарахування (ст. 601 ЦК); — домовленість сторін, у тому числі новація (ст. 604 ЦК); — прощення боргу (ст. 605 ЦК); — поєднання боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК); — неможливість виконання (ст. 607 ЦК); — смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи (статті 608, 609 ЦК). Внаслідок того, що наведений перелік не має вичерпного характе- ру, зобов’язання можуть припинятися і з інших підстав, передбачених договором або законом. Так, стосовно окремих видів договорів цивіль- не законодавство України передбачає додаткові підставі припинення відповідних зобов’язань. До них, зокрема, належить відмова страху- вальника або страховика за договором страхування (ст. 997 ЦК), за- гибель майна, переданого в управління за договором управління май- ном (ст. 1044 ЦК), припинення права правовлодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене в договорі, без його заміни ана- логічним правом за договором комерційної концесії (ст. 1126 ЦК), визнання недієздатним, безвісно відсутнім, обмежено дієздатним учас- ника договору простого товариства за цим договором (ст. 1141 ЦК) та ін. Іноді закон пов’язує припинення зобов’язання зі спливом (пропу- щенням) певних строків. Наприклад, кредитор спадкодавця, який не пред’явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, 1 Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України [Текст] : [в 4 т.] / А. Г. Ярема, В. Я. Карабань, В. В. Кривенко, В. Г. Ротань. – К.: А. С. К.; Сева- стополь: Ін-т юрид. дослідж., 2004. – Т. 2. – С. 462–463. 107 Глава 33. Припинення зобов’язань встановлені ст. 1281 ЦК, позбавляється права вимоги, що свідчить про припинення зобов’язання. Про припинення зобов’язання свідчить вказівка законодавця на погашення вимоги (наприклад, ст. 113 ЦК), її втрату кредитором або позбавлення. Зобов’язання акцесорного харак- теру припиняються внаслідок припинення основного зобов’язання. Дана підстава передбачена для припинення іпотеки (ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку»), поруки (ч. 1 ст. 559 ЦК). Недоговірне зобов’язання із відшкодування шкоди припиняється, якщо шкода за- вдана потерпілому внаслідок його умислу (ч. 1 ст. 1193 ЦК). Разом із цим визначений законодавством перелік підстав припи- нення зобов’язань не слід піддавати занадто широкому тлумаченню, зокрема до нього не включаються рішення суду. Тобто судове рішення по спору щодо зобов’язання, наприклад, рішення про стягнення боргу, присудження майна не припиняє зобов’язання. Судове рішення в да- ному випадку має підтверджуюче, а не правопороджуюче значення. Якщо рішення суду про стягнення з відповідача основного боргу, пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не виконано, то кредитор вправі звернутися до суду з вимогою стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за зобов’язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прий- няття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості. Так, по одній із справ Верховний Суд України визнав правильними виснов- ки судів стосовно стягнення інфляційних нарахувань та процентів річних на існуючу заборгованість за невиконаним зобов’язанням 1 Цивільному праву інших країн відомі такі підстави припинення договірного зобов’язання, як мирова угода, звільнення від обов’язку, анулювання договору (ЦК Каліфорнії, США), поглинання зобов’язання (США, Велика Британія), повна і неповна делегація (Франція), що по- єднують у собі риси різних підстав припинення зобов’язань, у тому числі відомих в Україні 2 Залежно від джерела встановлення підстави припинення договір- них зобов’язань можуть бути визначені договором або законом, що 1 Про практику застосування у вирішенні спорів деяких норм чинного законодав- ства (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України) [Текст] : інформ. лист Вищ. госп. суду України від 20 листоп. 2008 р. № 01-8/685 // Вісн. госп. судочин- ства. – 2009. – № 1. – С. 41. 2 Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно- правовое исследование [Текст] / рук. авт. кол. В. В. Залесский. – М. : Норма, 1999. – С. 323–326; Гражданское и торговое право зарубежных государств [Текст] : учебник / отв. ред. Е. А. Васильев, А. С. Комаров. – М. : Междунар. отношения, 2004. – Т. 1. – С. 492–493. 108 Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення у свою чергу виключає можливість їх визначення в інший спосіб, зо- крема у нормативно-правових актах, що не мають сили закону. Усі підстави припинення можуть бути поділені на певні групи: такі, що залежать від волі осіб, тобто є діями (належне виконання 1 , передання відступного, зарахування, домовленість сторін, прощення боргу) або не залежать від неї (неможливість виконання, смерть фізичної особи); ті, що є правочинами (належне виконання, передання відступного, за- рахування, домовленість сторін, прощення боргу) та інші, котрі за своєю юридичною природою не є правочинами (поєднання боржника і кредитора в одній особі, неможливість виконання, смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи) 2 ; ті що припиняють зобов’язання повністю (смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи) або ж тільки в певній частині (часткове зарахування вимоги). Перелік під- став припинення зобов’язання дозволяє також виділити способи при- пинення, пов’язані з виконанням (належне виконання) або не пов’язані із ним (неможливість виконання), способи, що допустимі лише за до- мовленістю сторін (передача відсупного, новація, прощення боргу), або ж способи, що припиняють зобов’язання, незалежно від такої до- мовленості (неможливість виконання, смерть фізичної особи, ліквіда- ція юридичної особи). § 2. Окремі підстави припинення зобов’язань Виконання зобов’язання є найбільш простим, прийнятним та по- ширеним способом його припинення. При цьому виконання виступає підставою припинення лише тоді, коли проведене належним чином, тобто не тільки відповідає встановленим вимогам (статті 526 — 545 ЦК), а й прийняте кредитором. Неналежне виконання договору не при- зводить до його припинення. Зобов’язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного. Розмір, строки й порядок пере- дання відступного встановлюються сторонами. Включення в ЦК нор- 1 Природа виконання зобов’язання є спірною, воно розглядається і як односторон- ній правочин, і як юридичний вчинок, і як двосторонній правочин особливого виду, що спрямовується виключно на припинення зобов’язання шляхом надання кредитору и прийняття ним певного об’єкта. 2 Цивільне право України [Текст] : підручник : у 2 т. / за заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – Т. 2. – С. 62. 109 Глава 33. Припинення зобов’язань ми про відступне одразу після статті про належне виконання як під- стави припинення зобов’язання, свідчить, що законодавець розглядає його як близьке до виконання зобов’язання поняття, хоча і не тотожне йому. У статті 600 ЦК мова йде про наявність згоди сторін як підста- ви передання відступного. Наведене свідчить, що породжені згодою права та обов’язки сторін утворюють додаткове зобов’язання до того, на припинення якого воно спрямовується 1 . Це в свою чергу означає, що відсутність первісного зобов’язання унеможливлює існування зобов’язання з передачі відступного. Угода сторін про відступне, про яку йдеться у ст. 600 ЦК, за своєю природою є правочином, тому на неї поширюються всі правила ЦК щодо даного виду правочинів, зокрема щодо форми, умов дійсності тощо. За юридичною характеристикою цей правочин є двостороннім, оплатним та консенсуальним. Визна- чаючи предмет відступного, законодавець вказує на передання грошей або іншого майна, тобто цей перелік не є вичерпним. Предметом від- ступного можуть бути рухомі і нерухомі речі, майнові комплекси під- приємств, частки у статутному капіталі підприємницьких товариств, інші об’єкти, наприклад, майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності. У тому разі коли предметом відступного є зобов’язальні права вимоги, сторони при укладанні даного право- чину повинні враховувати норми, що визначають порядок заміни осіб у зобов’язаннях (статті 512–519 ЦК). Відступне необхідно чітко від- межовувати як від інших підстав припинення договірного зобов’язання, так і від інших конструкцій зобов’язального права. Головним критері- єм розмежування відступного і новації є мета укладання цих договорів: якщо відступне спрямоване на припинення зобов’язання, то новація має на меті встановленого нового. Слід враховувати й момент, з на- станням якого сторони пов’язують припинення первісного зобов’язання. При укладенні домовленості про відступне — це момент прийняття кредитором заміни виконання, при новації — укладання сторонами договору, що передбачає інший предмет, спосіб виконання або містить інші елементи 2 . Договір про відступне може бути укладено відносно будь-якого зобов’язання, причому не тільки договірного, тоді як за ЦК новація не допускається щодо аліментних, деліктних та інших зобов’язань, передбачених законом (ч. 3 ст. 604 ЦК). Згода на відступ- 1 Див.: Шилохвост, О. Ю. Отступное в гражданском праве России [Текст] / О. Ю. Ши- лохвост. – М. : Статут, 1999. – С. 134–135. 2 Див.: Бациев, В. В. Обязательство, осложненное условием об отступном (замене исполнения) [Текст] / В. В. Бациев. – М. : Статут, 2005. – С. 100. 110 Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення не може бути надана сторонами на будь-якій стадії динаміки договір- ного зобов’язання, як до порушення, так і після нього, незалежно від наявності факту неправомірної поведінки однієї зі сторін. Новація ж використовується сторонами, як правило, тоді, коли стає очевидним неможливість досягнення мети первісного зобов’язання, тобто після початку його виконання 1 . Характеру відступного може набувати і не- устойка, критерієм їх розмежування є підстави встановлення, стадія динаміки зобов’язання, на якій їх може бути встановлено, зміст та форма. Хоча вирішальною тут є та обставина, що сплата відступного призводить до припинення зобов’язання, тоді як сплата неустойки не звільняє боржника від виконання зобов’язання, як і не призводить до втрати кредитором права на відшкодування збитків, спричинених його невиконанням (ст. 552 ЦК). Будучи способом забезпечення виконання зобов’язання, неустойка одночасно належить до кола наслідків його порушення, чого не можна сказати про відступне. Підставою припинення зобов’язання є зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги (ст. 601 ЦК). Цивільне законодавство України допускає при- пинення зобов’язання зарахуванням, встановлюючи сукупність умов його здійснення, серед яких перелік зобов’язань, припинення яких за- рахуванням не допускається (ст. 602 ЦК), зокрема за договором довіч- ного утримання (догляду) та ін. У цивільному праві окреслені ви- моги до зобов’язань, які припиняються зарахуванням, вони повинні бути: а) однорідними; б) зустрічними; в) строк виконання повинен настати (або вони визначені моментом вимоги або взагалі не містять строку. Як однорідні розглядаються вимоги, які виникли з однорідних під- став (договір, делікт тощо) та мають однорідний предмет. Виходячи з неоднорідності підстав виникнення, не підлягають припиненню шляхом зарахування вимоги про сплату покупної ціни за договором купівлі-продажу і вимоги про відшкодування шкоди. Іноді для визна- чення однорідності застосовується додатковий критерій — тотожність правової природи зобов’язань. Так, не можуть бути визнані однорід- ними вимоги про повернення грошових коштів за договором позики 1 Див.: Шилохвост, О. Ю. Отступное в гражданском праве России [Текст] / О. Ю. Шилохвост. – М. : Статут, 1999. – С. 234–235. 111 Глава 33. Припинення зобов’язань і вимоги про сплату боргу за переданий товар за договором купівлі- продажу, неоднорідні зобов’язання по сплаті орендної плати за дого- вором оренди і постачання зерна за договором поставки. Водночас є однорідними зобов’язання по сплаті орендної плати і зобов’язання по сплаті товарів за договором купівлі-продажу. Зустрічний характер зобов’язань полягає у тому, що сторони відпо- відного зобов’язання є одночасно і боржниками, і кредиторами зобов’язання, що підлягає зарахуванню. Інакше кажучи, вимога про за- рахування боргу є вимогою боржника, яка спрямована проти кредитора. Щоправда, вказане правило містить і винятки. Так, поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би вису- нути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов’язані з особою боржника (ч. 2 ст. 555 ЦК). У силу цієї норми поручитель вправі заяви- ти про зарахування вимог кредитора, які пред’явлені поручителю зу- стрічними вимогами боржника до кредитора по іншому зобов’язанню. Що стосується вимоги, пов’язаної із настанням строку виконання, то для зарахування цей строк повинен настати щодо обох вимог. У складі юридичної конструкції даної підстави припинення дого- вірного зобов’язання слід відрізняти безпосередньо зарахування та заяву про зарахування. ЦК допускає проведення зарахування за заявою однієї зі сторін договірного зобов’язання (ч. 2 ст. 601 ЦК). При цьому слід враховувати ретроактивну дію зарахування — зобов’язання вва- жається припиненим не з моменту вчинення заяви про зарахування, а з моменту, коли вимоги набули таких умов, що могли підлягати зараху- ванню 1 . Юридична природа заяви як способу проведення зарахування є двоїстою. У тому випадку коли договором чи законом припиняючий вплив зарахування пов’язано саме із заявою, останню слід розглядати як односторонній правочин. У випадку коли зарахування здійснюється в силу закону, заява про його проведення призводить лише до повідом- лення контрагента про припинення зустрічних договірних зобов’язань, що дає підстави кваліфікувати її як юридичний вчинок, а не правочин. Цивільним законодавством не пред’являються будь-які спеціальні ви- моги щодо форми заяви про зарахування, однак у тому випадку коли заява набуває характеру правочину, на неї поширюються всі правила щодо форми правочинів. Юридичний результат зарахування у вигляді припинення зобов’язання досягається лише тоді, коли наявні всі еле- 1 Див.: Бевзенко, Р. С. Зачет в гражданском праве: Опыт исследования теоре- тической конструкции и обобщения судебной практики [Текст] / Р. С. Бевзенко, Т. Р. Фахретдинов. – М. : Статут, 2006. – С. 24. 112 Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення менти даної конструкції, саме лише подання заяви про зарахування не свідчить про проведення зарахування. У тому разі коли заява про за- рахування є правочином, зарахування слід розглядати як виконання цього правочину. Так, рішенням суду відмовлено в позові банку до металургійного комбінату, за участю третьої особи — гірничо-збагачувального комбі- нату, про стягнення боргу, який виник внаслідок неналежного вико- нання умов договору поставки, договору кредитної лінії та договору поруки. Банк звернувся із касаційною скаргою до Вищого господар- ського суду України, в якій просив рішення скасувати, позов задоволь- нити. Між відповідачем та третьою особою було укладено договір поставки, виконання якого було забезпечено порукою, за якою банк виступив поручителем. Раніше між банком і третьою особою було укладено договір кредитної лінії з надання гірничо-збагачувальному комбінату кредиту для поповнення власних обігових коштів. Суд вста- новив подання заяви про проведення зарахування, у відповідь на яку третя особа надіслала банку листа про прийняття заяви про зарахуван- ня. Таким чином, третя особа зазначила, що має до банку як до пору- чителя за договором поставки грошові вимоги у сумі 307451, 80 грн, у свою чергу банк має до третьої особи вимоги за договором кредитної лінії на суму 307451, 80 грн. Позивач вважав, що він виконав зобов’язання відповідача за договором шляхом проведення зарахуван- ня зустрічних однорідних вимог, останній повинен сплатити банку зазначену суму, а саме: 307451, 80 грн. Однак, на думку Вищого гос- подарського суду України, факт подання заяви про зарахування (на- явність правочину) не свідчить про проведення зарахування (виконан- ня правочину). Наслідком заяви про зарахування є відображення іншою стороною в бухгалтерському обліку відповідних змін. Оскільки під- ставою для переходу до поручителя всіх прав кредитора є виконання зобов’язання боржника, сам факт заяви про зарахування не є підставою для встановлення факту виконання і відповідно припинення зобов’язання. Для встановлення такого факту необхідні докази вико- нання заяви про зарахування, яких банк суду не надав. Отже, у ході судового розгляду не знайшло свого підтвердження виконання зобов’язання відповідача, забезпеченого порукою, перед третьою осо- бою, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгова- ності. З огляду на викладене, касаційна інстанція погодилася з виснов- 113 Глава 33. Припинення зобов’язань ками про обґрунтованість відмови в позові, залишивши касаційну скаргу банку без задоволення 1 Слід звернути увагу на редакцію ч. 2 ст. 602 ЦК, за якою зараху- вання може здійснюватися за заявою однієї зі сторін. Тобто законода- вець визначив один, але не єдиний спосіб здійснення зарахування, тому не можна виключати здійснення зарахування за домовленістю креди- тора і боржника. При здійсненні зарахування слід враховувати специфіку, пов’язану із випадками заміни кредитора чи боржника. Так, право боржника на припинення зобов’язання шляхом зарахування пов’язується з моментом отримання ним письмового повідомлення про заміну кредитора у зобов’язанні (статті 518, 603 ЦК). Зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент отримання цього повідомлення. Наявність у боржника зустрічної однорідної вимоги з можливістю зарахування може бути перешкодою для передачі права вимоги кредитора іншій особі в порядку відступлення права вимоги. ЦК не встановлює жодних особливостей зарахування зустрічних вимог у разі заміни боржника у зобов’язанні, що слід розглядати як певне упущення з боку законодавця. Як здається, правила ст. 603 ЦК, що встановлюють особливості зарахування у разі заміни кредитора, мо- жуть за аналогією застосовуватись і до випадків заміни боржника у зобов’язанні, за наявності у нього зустрічної вимоги до кредитора. Іншою самостійною підставою припинення договірного зобов’язання є домовленість сторін. У тому випадку коли внаслідок домовленості здійснюється заміна первісного зобов’язання новим, із збереженням існуючого складу учасників, йдеться про новацію, яка характеризується певними рисами. 1. Припинення в повному обсязі раніш існуючого, первісного зобов’язання, а також додаткових зобов’язань, що забезпечували його виконання (застава, порука, гарантія та ін.), пов’язаних зі сплатою не- устойки, відшкодування збитків, моральної шкоди, процентів річних та інфляційних втрат, якщо між сторонами не встановлено іншої до- мовленості з цього приводу. 2. Дійсність первісного договірного зобов’язання. Недійсність до- говору виключає існування для нього такої стадії, як припинення, що унеможливлює новацію. Однак недійсність раніш існуючого 1 Постанова Вищого господарського суду України від 14 лютого 2006 р. [Текст] // Судова практика у справах господарського судочинства. Договірні зобов’язання / за заг. ред. І. І. Балаклицького. – К. : Юрисконсульт, 2007. – С. 107–111. 114 Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення зобов’язання, що встановлена вже після новації, не завжди свідчить про недійсність нового зобов’язання. Це стосується в першу чергу абстрактних правочинів, дійсність яких не пов’язана з підставою їх виникнення. 3. Наявність домовленості сторін про заміну зобов’язання новим. Не можуть сприйматися як новації договори про заміну окремих еле- ментів договірного зобов’язання: сторін (заміна кредитора чи боржни- ка), умов (предмета, строків, місця виконання та інших обставин), заміну самого виконання, і рішення суду про присудження до виконан- ня зобов’язання в натурі чи стягнення заборгованості. За змістом ст. 604 ЦК зобов’язання розглядається як нове, якщо воно виникає між тими самими сторонами, але з іншим предметом та умовами. Інакше кажучи, істотними ознаками новації є: а) відсутність зміни суб’єктного складу; б) зміна предмета договору, яка пов’язана зі зміною виду до- говору 1 4. Наявність безпосереднього юридичного зв’язку між зобов’я- занням, що припинилося, та новим зобов’язанням, яке прийшло йому на зміну. Вказана обставина повинна бути відображена у договорі. Тобто намір замінити одне зобов’язання іншим у тексті договору про це повинен бути прямо і недвозначно виражений 2 або ж має випливати із сутності нового зобов’язання. 5. Відсутність встановленої договором або законом заборони но- вації. Так, не допускається новація аліментних та деліктних зобов’язань, а також в інших випадках, передбачених законом. Сфера застосування новації є надзвичайно широкою, в окремих випадках законодавством спеціально передбачається можливість її проведення. Так, судова практика кваліфікує як новацію мирову угоду 3 між боржником і кредиторами, укладену у справі про банкрутство, оскільки внаслідок її укладання виникає узгоджене сторонами нове 1 Див.: Первомайський, О. О. Застосування інституту припинення зобов’язань у нотаріальній практиці [Текст] / О. О. Первомайський // Мала енциклопедія нотаріу- са. – 2006. – № 1 (24). 2 Див.: Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України [Текст] : [в 4 т.] / А. Г. Ярема, В. Я. Карабань, В. В. Кривенко, В. Г. Ротань. – К. : А. С. К. ; Се- вастополь : Ін-т юрид. дослідж., 2004. – Т. 2. – С. 483. 3 Відповідно до ст. 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мировою угодою є домовленість між борж- ником і кредиторами стосовно відстрочки, розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, що свідчить про можливість охоплення мировою уго- дою двох підстав припинення зобов’язання: новації та прощення боргу. 115 Глава 33. Припинення зобов’язань зобов’язання 1 . Відповідно до ст. 1053 ЦК борг, що виник з договорів купівлі-продажу, найму або з іншої підстави, може бути замінений у порядку новації позиковим зобов’язанням. Новацією є видача вексе- ля для оформлення грошового боргу за фактично поставлені за дого- вором товари, виконані роботи, надані послуги, оскільки відповідно до ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» з видачею вексе- ля припиняється грошове зобов’язання за договором і виникає грошо- ве зобов’язання щодо платежу за векселем. З цих самих міркувань до новації належить і видача заставної (ст. 20 Закону України «Про іпотеку») 2 , анулювання заставної і видача замість неї нової заставної. Зобов’язання може припинятися внаслідок звільнення кредитором боржника від його обов’язків, що отримало назву прощення боргу. На відміну від новації, яка завжди передбачає існування домовленості між сторонами, тобто є двостороннім правочином, прощення боргу в біль- шості випадків розглядається як односторонній правочин. Звичайно, даний підхід не може сприйматися як аксіома, оскільки учасники до- говірного зобов’язання не позбавлені можливості укласти договір про прощення боргу. У такому разі відмінність його від новації у тому, що прощення боргу призводить лише до припинення зобов’язання, без виникнення нового, чого не можна сказати про новацію. Закон не вста- новлює форми прощення боргу, однак, будучи правочином, ця підста- ва припинення зобов’язання підкорюється загальним вимогам ЦК щодо правочинів. Предметом прощення є звільнення боржника від виконан- ня зобов’язання, як грошового, так і іншого змісту, як повністю, так і в певній частці. Прощення боргу належить до безоплатних правочинів, що наближує його до дарування. З огляду на це випадки, коли «про- щення» передбачає наявність будь-якого зустрічного надання майно- вого характеру з боку боржника, перебуває за межами даної юридичної конструкції. ЦК не містить обмежень щодо застосування прощення боргу, за винятком неприпустимості прощення, яке порушує права третіх осіб щодо майна кредитора. Так, неприпустимим є прощення боргу особами, щодо яких порушено справу про банкрутство. 1 Постанова Вищого господарського суду України від 14 грудня 2006 р. у справі № 02/1758 / [Електронний ресурс] // Офіц. сайт Вищ. госп. суду України. – Режим доступу: http://www.arbitr.gov.ua. 2 З прийняттям сумнозвісного Закону України від 15 грудня 2005 р. № 3201-IV із ст. 20 Закону України «Про іпотеку» виключено положення про припинення із видачею заставної основного зобов’язання та виникнення нового зобов’язання із заставної, що не можна вважати вірним. Однак контекстуальний аналіз статей 20 та 22 цього Закону свідчить, що видачу заставної при існуючому основному зобов’язанні необхідно роз- глядати як новацію, хоча і в дещо видозміненому вигляді. 116 Розділ VII. Зобов’язальне право. Загальні положення Зобов’язання може припинятися внаслідок неможливості його виконання, тобто такої обставини, за яку жодна із сторін не відповідає. У цивільному праві неможливість поділяється на фактичну і юридич- ну. Фактична неможливість охоплює випадки, пов’язані зі змінами, що сталися з предметом виконання (загибель індивідуально визначеної речі, що є незамінною), або із суб’єктом виконання (накладення арешту на майно особи або ж введення мораторію на задоволення вимог кре- диторів у процедурі банкрутства спричиняють неможливість виконан- ня зобов’язання, пов’язаного з відчуженням майна, втрата голосу співачкою породжує неможливість виконання договірного зобов’язання про концертний виступ). У судовій практиці до цієї підстави належить неможливість сторони впливати на дії інших осіб та відповідати за їх результати, зокрема акціонера-власника певного пакету акцій і акціо- нерного товариства 1 . Фактична неможливість виконання може виник- нути внаслідок протиправних дій інших осіб. Так, договір морського перевезення вантажу припиняється, якщо після укладення договору судно загине або буде силоміць захоплене (п. 1 ч. 1 ст. 158 КТМ Укра- їни). До обставин юридичної неможливості виконання належать, перш за все, акти органів публічної влади. Так, у договірних зобов’язаннях, пов’язаних із передачею майна, неможливість виконання може бути обумовлена викупом земельної ділянки та розташованого на ній не- рухомого майна у зв’язку із суспільною необхідністю (статті 350, 351 ЦК), реквізицією майна (ст. 353 ЦК). Юридичну неможливість може по- родити і відповідний закон, зокрема Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» 2 встановлена неможливість виконання зобов’язань окремих публічних юридичних осіб за рахунок їх основних фондів. Неможливість виконання призводить до припинення зобов’язання у тому випадку, коли вона виникла вже після вчинення правочину, ін- ших дій, які були підставою виникнення зобов’язання, та мала суб’єктивний чи об’єктивний характер. Якщо неможливість породже- на винною поведінкою однієї із сторін, говорити про припинення зобов’язання з названої підстави неможливо. Самостійною підставою припинення зобов’язання є поєднання боржника і кредитора в одній особі. Дана обставина може мати місце 1 Постанова Вищого господарського суду України від 14 лютого 2006 р. у справі № 3/322 [Електронний ресурс] // Офіц. сайт Вищ. госп. суду України. – Режим до- ступу: http://www.arbitr.gov.ua. 2 Про введення мораторію на примусову реалізацію майна [Текст] : Закон України від 29 листоп. 2001 р. № 2864-III // Відом. Верхов. Ради України. – 2002. – № 10. – Ст. 77. 117 Глава 33. Припинення зобов’язань у випадку правонаступництва, що виникло на підставі договору (на- приклад, договір про переведення боргу чи відступлення права вимо- ги), акта спадкування, у тому числі і при заповідальному відказі (ст. 1238 ЦК), або ж в інших випадках, наприклад, у разі припинення юридичної особи з правонаступництвом шляхом приєднання. Осно- вною умовою припинення зобов’язання за даною підставою є взаємна відповідність прав і обов’язків боржника і кредитора, за відсутності якої зобов’язання не може бути припинене. Зобов’язання може бути припинене внаслідок смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи. За загальним правилом смерть фізичної особи боржника не призводить до припинення зобов’язання, крім ви- падків, коли воно нерозривно пов’язане з його особою і не може бути виконане ніким іншим. Що стосується кредитора, то його смерть спри- чиняє припинення зобов’язання також, коли воно нерозривно пов’язане з його особою. В окремих випадках законом спеціально наголошується на припиненні зобов’язання смертю боржника чи кредитора. Так, до- говір дарування з обов’язком передати майно в майбутньому припиня- ється зі смертю дарувальника чи обдарованого (ч. 3 ст. 723 ЦК), договір найму припиняється зі смертю наймача (ч. 1 ст. 781 ЦК), договір по- зички припиняється у разі смерті користувача (ст. 835 ЦК) та ін. Лікві- дація юридичної особи призводить до припинення всіх договірних зобов’язань за її участю, незалежно від того, виступає вона боржником чи кредитором. Моментом припинення зобов’язання є день внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ст. 104 ЦК). Питання для самоконтролю 1. Поняття припинення, його загальна характеристика, під- стави та наслідки. 2. Співвідношення припинення зобов’язання і виконання. 3. Окремі підстави припинення зобов’язання. 4. Передання відступного. 5. Зарахування. 6. Домовленість сторін, новація. 7. Прощення боргу. 8. Поєднання боржника і кредитора в одній особі. 9. Неможливість виконання 10. Інші підстави припинення зобов’язання. |