конспект Управління малим бізнесом. Конспект лекцій з дисципліни управління малим бізнесом для фахівців галузі знань 0306 Менеджмент І адміністрування, для спеціальності 03060101 Менеджмент організацій І адміністрування (за видами економічної діяльності)
 Скачать 1.07 Mb.
|
|
ТЕМА 4. СПРОЩЕНА СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ МАЛОГО БІЗНЕСУ Література: 1. Податковий Кодекс України від 02.12.2010р. № 2755-VI. 2. Гега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права. Навч. посібник. – К.: Кондор, 2011. – 644 с. 3. Інформаційно-аналітичний журнал «Вісник податкової служби України» - офіційне видання Державної податкової служби України. [Електронний ресурс] http://www.visnuk.com.ua/ua/o_zhurnale 4. Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні: національна доповідь // Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. – Київ, 2009. – 180 с. Оподаткування суб’єктів підприємницької діяльності представляє собою один із найважливіших та найефективніших важелів державного регулювання ринкової економіки. Саме малі підприємства, що не потребують крупного стартового капіталу та забезпечують високу оборотність ресурсів, здатні швидко реагувати на зміни ринкового попиту та за рахунок цього забезпечувати рівновагу на споживчому ринку в умовах нестабільної економіки та обмеженості фінансових ресурсів. Оподаткування підприємств малого бізнесу є головним фактором зовнішнього середовища, який має найбільш суттєвий вплив на їхню діяльність. На існуючому рівні державою були зроблені кроки для стимулювання підприємницької діяльності за допомогою оподаткування. Використовуючи ті чи інші засоби реалізації стимулюючої функції оподаткування, держава впливає на виробництво й реалізацію суспільного продукту, регулює зміни в структурі економіки, темпи накопичення і споживання, створює умови для технічного оновлення виробничого потенціалу, а також забезпечує регулювання інфляційних процесів та стабілізацію фінансового стану держави. Одним із способів податкового стимулу для суб’єктів малого підприємництва стало введення в дію спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності. Законодавчу основу спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності складає Податковий Кодекс України. Юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим Податковим Кодексом України, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному Кодексом. Суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку (таблиця 4.1). Не можуть бути платниками єдиного податку: - суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють: 1) діяльність з організації, проведення азартних ігор; 2) обмін іноземної валюти; 3) виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу 39 паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів та діяльності фізичних осіб, пов'язаної з роздрібним продажем пива та столових вин); 4) видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення; 5) видобуток, реалізацію корисних копалин; 6) діяльність у сфері фінансового посередництва, крім діяльності у сфері страхування, яка здійснюється страховими агентами, визначеними Законом України «Про страхування», сюрвейєрами, аварійними комісарами та аджастерами; 7) діяльність з управління підприємствами; 8) діяльність з надання послуг пошти та зв'язку; 9) діяльність з продажу предметів мистецтва та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату; 10) діяльність з організації, проведення гастрольних заходів; - фізичні особи - підприємці, які здійснюють: - технічні випробування та дослідження (група 74.3 КВЕД ДК 009:2005), діяльність у сфері аудиту; - діяльність із здавання в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення, загальна площа яких перевищує 100 квадратних метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 квадратних метрів; - страхові (перестрахові) брокери, банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші фінансові установи, визначені законом; реєстратори цінних паперів; - суб'єкти господарювання, у статутному капіталі яких сукупність часток, що належать юридичним особам, які не є платниками єдиного податку, дорівнює або перевищує 25 відсотків; - представництва, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичної особи, яка не є платником єдиного податку; - фізичні та юридичні особи - нерезиденти; - суб'єкти господарювання, які на день подання заяви про реєстрацію платником єдиного податку мають податковий борг, крім безнадійного податкового боргу, що виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Платники єдиного податку повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій). Ставка єдиного податку встановлюється для платників єдиного податку першої, другої і третьої груп у розмірі 15 відсотків до: 1) суми перевищення обсягу допустимого Податковим Кодексом доходу; 2) доходу, отриманого від провадження діяльності, не зазначеної у свідоцтві платника єдиного податку, віднесеного до першої або другої групи; 3) доходу, отриманого при застосуванні іншого способу розрахунків, ніж готівковий та/або безготівковий; 4) доходу, отриманого від здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування. 40 Таблиця 4.1 Критерії застосування строщеної системи оподаткування 1 група 2 група 3 група 4 група 5 група 6 група Форма власності фізична особа – підприємець фізична особа – підприємець фізична особа – підприємець юридична особа фізична особа – підприємець юридична особа Можливість використання найманих працівників не можуть використовувати не більше 10 осіб не більше 20 осіб не більше 20 осіб не більше 20 осіб не більше 50 осіб Граничний обсяг доходу 150000 грн. 1000000 грн. 3000000 грн. 5000000 грн. 20000000 грн. 20000000 грн. Види діяльності роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринку та/або господарська діяльність з надання побутових послуг населенню надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства будь які види, окрім заборонених для спрощеної системи оподаткування Ставки єдиного податку від 1 до 10% розміру мінімальної заробітної плати від 2 до 20% розміру мінімальної заробітної плати - 3% від доходу + ПДВ - 5% від доходу без ПДВ - 7% від доходу + ПДВ - 10% від доходу без ПДВ Право на свідоцтво платника ПДВ не мають право не мають право повинні зареєструватися у разі обрання ставки єдиного податку 3% повинні зареєструватися у разі обрання ставки єдиного податку 7% Податковий звітний період та строки подання розрахунку календарний рік (подан- ня розрахунку – 60 календарних днів, наступних за звітним періодом) календарний рік (подання декларації – 40 календарних днів, наступних за звітним періодом) Порядок сплати єдиного податку авансові внески не пізніше 20 числа поточного місяця (можна сплатити авансом за весь рік) протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал Ведення обліку книга обліку доходів книга обліку доходів облік доходів та витрат з ПДВ книга обліку доходів 41 Ставки єдиного податку для платників четвертої групи встановлюються у подвійному розмірі ставок до: 1) суми перевищення обсягу допустимого Податковим Кодексом доходу; 2) доходу, отриманого при застосуванні іншого способу розрахунків, ніж готівковий та/або безготівковий; 3) до доходу, отриманого від здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування. У разі здійснення платниками єдиного податку першої і другої груп кількох видів господарської діяльності застосовується максимальний розмір ставки єдиного податку, встановлений для таких видів господарської діяльності. У разі здійснення платниками єдиного податку першої і другої груп господарської діяльності на територіях більш як однієї сільської, селищної або міської ради застосовується максимальний розмір ставки єдиного податку, встановлений для відповідної групи таких платників єдиного податку. Платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів: 1) податку на прибуток підприємств; 2) податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи та оподатковані єдиним податком; 3) податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку у розмірі 3% або 7 %; 4) земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності; 5) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності; 6) збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства. Нарахування, сплата та подання звітності з податків і зборів інших, ніж зазначені вище, здійснюються платниками єдиного податку в порядку та розмірах, встановлених Податковим Кодексом України. Для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування суб'єкт господарювання подає до органу державної податкової служби заяву. Зареєстровані в установленому порядку фізичні особи - підприємці, які до закінчення місяця, в якому відбулася державна реєстрація, подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для першої або другої групи, вважаються платниками єдиного податку з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виписано свідоцтво платника єдиного податку. Зареєстровані в установленому законом порядку суб'єкти господарювання (новостворені), які до закінчення місяця, в якому відбулася державна реєстрація, подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для третьої або четвертої групи, вважаються платниками єдиного податку з дня їх державної реєстрації. Суб'єкт господарювання, який є платником інших податків і зборів відповідно до 42 норм Кодексу, може прийняти рішення про перехід на спрощену систему оподаткування один раз протягом календарного року шляхом подання заяви до органу державної податкової служби не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу. Свідоцтво платника єдиного податку видається безстроково виключно суб'єкту господарювання або уповноваженій ним особі та не може передаватися для провадження господарської діяльності іншим особам. Платникам єдиного податку першої і другої груп, які провадять кілька видів господарської діяльності, на які встановлено різні ставки єдиного податку, видається одне свідоцтво платника єдиного податку. Свідоцтво платника єдиного податку видається органом державної податкової служби безоплатно протягом 10 календарних днів з дня подання суб'єктом господарювання заяви. Оригінал свідоцтва платника податку зберігається у платника податку та пред'являється працівникам контролюючих органів, яким надано відповідні функціональні повноваження на проведення перевірки. Копія свідоцтва платника податку повинна розміщуватися на робочому місці найманого працівника. Підсумки теми 1. Аналіз сучасної теорії і практики оподаткування свідчить про те, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва є одним з найефективніших засобів розвитку бізнесового сектору. 2. Спрощена система оподаткування є своєрідним проявом демократизації суспільства. За її наявності суб'єкти підприємницької діяльності - платники податків - отримують можливість самостійного вибору податкових умов господарювання, тобто мають змогу активно впливати на цей фактор зовнішнього середовища, що суттєво збільшує ступінь їх свободи в прийнятті господарських рішень. 4. Законодавчу основу спрощеної системи оподаткування складає глава 1 розділу XIV Податкового Кодексу України. Питання для самоперевірки 1. Які переваги та недоліки має єдиний податок? 2. Чому сфера малого бізнесу потребує спрощеної системи оподаткування? 3. За яких умов суб'єкт малого підприємництва - юридична особа може перейти на сплату єдиного податку? 4. За яких умов суб'єкт малого підприємництва - фізична особа може перейти на сплату єдиного податку? 43 ТЕМА 5. ДОКУМЕНТАЛЬНЕ ОФОРМЛЕННЯ ПРИМІЩЕННЯ Література: 1. Житловий Кодекс України від 30.06.1983р. № 5464- X. 2. Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV. 3. Закон України від 04.07.1991р. «Про приватизацію житлового фонду в України». 4. Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004р. № 1875-IV. Для ведення будь-якого бізнесу, будь то торгівля або послуги, необхідне приміщення. Рано чи пізно всі фірми стикаються з необхідністю придбання відповідної їх виду діяльності нерухомості. На сьогоднішній день в Україні майже в кожній новобудові на першому та другому поверхах передбачені площі під офіси, магазини і ін. Але, по-перше, не кожен має нагоду починати бізнес з придбання готового робочого приміщення, та і вартість оренди досить висока, а по-друге, таких приміщень поки явно недостатньо. Сьогодні існує дефіцит недорогих приміщень для фірм-початківців, або невеликих філіалів крупних компаній, тому багато хто пробує використовувати під свої комерційні цілі житлову нерухомість. Достатньо поширеної є практика розміщення офісів та ін. в перепланованих квартирах, що підтверджується кількістю салонів краси, банківських відділень та інших нежилих об'єктів, розташованих на перших поверхах житлових будинків. Це дає шанс непогано запрацювати власникам житла. Здавати квартири на нижніх поверхах під офіс набагато вигідніше, ніж під житло. Квартира-офіс приносить своєму власнику в півтора-два рази більше доходу, ніж житлоплоща, використовувана за прямим призначенням. Чим менше площа квартири, тим швидше знайдуться орендарі. Такі офіси є непоганою альтернативою для фірм-початківців, або компаній, які не готові платити великі гроші. Особливо цікаві квартири, які знаходяться на перших поверхах з можливістю окремого входу, в гарних районах міста або в безпосередній близькості від метро. Ухвалюючи рішення про переведення жилого приміщення до нежилого приміщення, фахівці радять уважно порівняти витрати та потенційний дохід. Навіть на папері ця процедура не здається простою та швидкою справою. Звичайно, орендні ставки комерційних приміщень набагато вищі, ніж житла та поступово ростуть, рівно як і вартість. Проте, важливо зважити всі "за та проти". Процедура зміни цільового призначення квартири платна та для цього необхідно виділити серйозну суму. Для того, щоб зробити із квартири офіс, доведеться згаяти багато часу та немало грошей. Власник повинен заплатити обов'язкові пайові внески на розвиток соціальної інфраструктури району та міста. Величина внесків залежить від адміністративного району, площі квартири, цільового призначення та розраховується за складними формулами індивідуально для кожного об'єкту. До того ж доведеться зібрати підписи жителів будинку для отримання дозволу на окремий вхід. Це теж може вилитися в круглу суму. Але, ніякі гроші не допоможуть, коли приміщення знаходиться в аварійному будинку або будівлі, що є пам'ятником архітектури. Слід чітко розуміти, яка саме нерухомість входить до складу житлового фонду. Це житлові будинки і комплекси (частини будинків), якими володіють особи на праві приватної власності; приміщення, що належать житловому фонду товариств: кооперативним, профспілковим та іншим організаціям; дома житлово-будівельних кооперативів. 44 На сьогоднішній день можливість переведення житлових приміщень в нежилі передбачена статтями 7 і 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до Закону власник приватизованого житла має право розпоряджатися квартирою на свій розсуд. Переведення приміщення з житлового в нежиле можливий, при виконанні наступних умов: 1. Приміщення знаходиться на першому поверсі (цокольний поверх, підвал або напівпідвал) або під ним розташовано нежиле приміщення (Переведення з житлового до нежилого фонду квартири, розташованої вище за перший поверх можливе за умови, що приміщення, які знаходяться нижче, вже переведені до нежилого фонду); 2. Необхідно щоб житло, що переводиться, не було обтяжене правами яких-небудь осіб; 3. Переведення квартир до нежилого фонду з облаштуванням під офіс можливе тільки в тому випадку, якщо в квартирі ніхто не зареєстрований; 4. Приміщення, що переводиться, не повинне бути частиною житлового приміщення або використовуватися власником даного приміщення або іншим громадянином як місце постійного мешкання; 5. Необхідно, щоб будинок в якому розташовано приміщення призначене для переведення до нежилого фонду, не знаходився в планах капітального ремонту та реконструкції, не був визнаний аварійним та не підлягав зносу; 6. Існує можливість організації окремого входу. Переведення для потреб промислового характеру не допускається. Основними законами, що регламентують порядок переведення приміщень (будинків) з житлового до нежилого фонду є: - Конституція України; - Житловий кодекс України; - Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду»; - Закон України «Про основи містобудування» - Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення». Питання, пов'язані з переведення житлових будинків до нежилого фонду, спочатку розглядаються міжвідомчою комісією адміністративного району, а далі безпосередньо на міській міжвідомчій комісії з використання житлового фонду (Головне управління містобудування, архітектури і дизайну міського середовища міської державної адміністрації міста, в якому знаходиться приміщення). Всю процедуру переведення квартири до нежилого фонду можна поділити на 2 етапи: I етап. Звертання до Управління житлового господарства району, в якому знаходиться квартира з комплектом документів, а саме: 1) Згода мешканців; 2) Заява; 3) Пояснювальна записка ; 4) Документи, які встановлюють права на квартиру; 5) Документи БТІ: 45 - поверховий план, - експлікація, - виписка з технічного паспорту, - довідка про технічний стан; 6) Технічний висновок; 7) Паспорт та ідентифікаційний код власника квартири; 8) Форма 3, про відсутність зареєстрованих мешканців в даній квартирі; 9) Довідка про відсутність об'єднання власників квартир в даному будинку (якщо об'єднання існує, то лист про те, що об'єднання не заперечує); 10) Висновок про можливість облаштування окремого входу - у разі потреби облаштування окремого входу — розробка відповідного проекту перепланування. 11) Висновок СЕС (Закон України «Про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення» від 24.02.1994 р. № 4004-ХІІ). 12) Висновок пожежної служби (Закон України «Про пожежну безпеку» від 17.12.1993 р. № 3745-ХІІ). 13) Акт технічного обстеження; 14) Фото фасаду будинку. Одержати в районній адміністрації лист-згоду з обґрунтуванням доцільності переведення. II етап. 1. Подати в міську держадміністрацію лист-згоду районної держадміністрації про виведення приміщення до нежилого фонду. 2. Прикласти вказаний вище ( I етап) перелік документів. 3. Сплатити пайовий внесок Головному управлінню економіки на розвиток інфраструктури міста (4 % від загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) – для житлових будинків). 4. Одержати рішення міської держадміністрації про визнання приміщення нежилим. Завершальним етапом є обмін права власності на квартиру разом з рішенням держадміністрації на нове Свідоцтво про право власності на нежиле приміщення і реєстрація його в БТІ. Підсумки теми 1. Зареєструвати юридичну особу за якимось адресою, необхідно попередньо вивести це приміщення з житлового фонду. Існують певні правила, згідно з якими можна зробити квартиру офісом. 2. На сьогоднішній день можливість переведення житлових приміщень в нежилі передбачена статтями 7 і 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до Закону власник приватизованого житла має право розпоряджатися квартирою на свій розсуд. 3. Переведення для потреб промислового характеру не допускається. 4. Переведення приміщення з житлового в нежиле можливий, при виконанні наступних умов: Приміщення знаходиться на першому поверсі (цокольний поверх, підвал або напівпідвал) або під ним розташовано нежиле приміщення (Переведення з житлового до 46 нежилого фонду квартири, розташованої вище за перший поверх можливе за умови, що приміщення, які знаходяться нижче, вже переведені до нежилого фонду); Необхідно щоб житло, що переводиться, не було обтяжене правами яких-небудь осіб; Переведення квартир до нежилого фонду з облаштуванням під офіс можливе тільки в тому випадку, якщо в квартирі ніхто не зареєстрований; Приміщення, що переводиться, не повинне бути частиною житлового приміщення або використовуватися власником даного приміщення або іншим громадянином як місце постійного мешкання; Необхідно, щоб будинок в якому розташовано приміщення призначене для переведення до нежилого фонду, не знаходився в планах капітального ремонту та реконструкції, не був визнаний аварійним та не підлягав зносу; Існує можливість організації окремого входу. 5. Переведення квартири в нежитловий фонд складається з декількох етапів: 1) Подання заяви до Управління житлового господарства району, в якому знаходиться квартира з комплектом документів. 2) Подання в міську держадміністрацію листа-згоди районної держадміністрації про виведення приміщення в нежитловий фонд. 3) Заключним етапом є обмін права власності на квартиру разом з рішенням міської держадміністрації на нове Свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення та реєстрація його в БТІ. Питання для самоперевірки 1. Чи можна перевести житлове приміщення в нежитловий стан у разі, якщо приміщення знаходиться на третьому поверсі, а під ним знаходиться квартира у якій мешкають люди? 2. З чого складається І етап переведення квартири до нежилого фонду? 3. Які документи встановлюють право на квартиру? 4. Хто приймає остаточне рішення про переведення житлового приміщення в нежитлове? |