конспект Управління малим бізнесом. Конспект лекцій з дисципліни управління малим бізнесом для фахівців галузі знань 0306 Менеджмент І адміністрування, для спеціальності 03060101 Менеджмент організацій І адміністрування (за видами економічної діяльності)
 Скачать 1.07 Mb.
|
|
9.3. Інфраструктура підтримки підприємств малого бізнесу Що ж таке взагалі інфраструктура? Інфраструктура – це сукупність галузей, підприємств й організацій, що входять у ці галузі, видів їхньої діяльності, покликаних забезпечувати, створювати умови для нормального функціонування виробництва й обігу товарів, а також життєдіяльності людей. Ринкова інфраструктура - це сукупність елементів, які забезпечують безперебійне багаторівневе функціонування господарських взаємозв’язків, взаємодію суб’єктів ринкової економіки і регулюють рух товарно-грошових потоків. Інфраструктура підприємництва - це сукупність державних, приватних та громадських інститутів (організацій, установ і об’єднань), які обслуговують інтереси суб’єктів підприємницької діяльності й забезпечують їхню господарську діяльність та сприяють підвищенню її ефективності. Складність інфраструктури як системи зумовлена різноманітністю функцій, які виконують її складові елементи. Виділяють організаційно-технічну, фінансово- кредитну та інформаційно-аналітичну інфраструктури. Фінансово-кредитну інфраструктуру утворюють установи, які займаються акумуляцією тимчасово вільних грошових ресурсів і перетворюють їх у кредити, а саме: банки, фондові та валютні біржі, інвестиційні фонди та компанії, кредитні, страхові й гарантійні установи, кредитні спілки, фонди громадських об’єднань. До організаційно-технічної інфраструктури належать товарні біржі, торгові доми, лізингові компанії, асоціації підприємців, транспортні комунікації та засоби зв’язку. Одні з цих організаційних форм беруть на себе функції загальної координації ринкових зв’язків (асоціації, торгові палати тощо), інші - являють собою спеціальні державні органи (служби контролю за стандартами та цінами, податкові інспекції тощо). Інформаційно-аналітична інфраструктура включає в себе інформаційні, консультативні, юридичні фірми, бізнес-центри та бізнес-інкубатори, аудиторські організації. До функцій установ, що складають цю підгрупу інфраструктури, входять надання консультацій підприємцям, підготовка спеціалістів для малих підприємств, вивчення динаміки ринкової кон’юнктури, прогнозування та моделювання наслідків тих чи інших рішень, розробка економічної поведінки підприємств на ринку тощо. Інфраструктура підтримки підприємств малого бізнесу включає фінансові інститути, які працюють тільки із суб’єктами малого підприємництва; системи інформаційного та консультативного його обслуговування; бізнес-центри та агентства розвитку малого підприємництва; навчальні центри з підготовки та перепідготовки спеціалістів для роботи на малих підприємствах; бізнес-інкубатори, виробничі й технологічні парки та центри; спеціалізовані фірми, що надають послуги малим підприємствам (бухгалтерські та аудиторські фірми, рекламні агентства тощо). Фінансова підтримка підприємств малого бізнесу здійснюється через мережу більш як 70 регіональних фондів підтримки підприємництва. Діяльність цих фондів охоплює практично всі регіони України і спрямована на фінансування проектів, які збігаються з місцевими пріоритетами розвитку. Зважаючи на складне становище з державною підтримкою 83 підприємництва, створення таких фондів, насамперед на місцевому рівні, набуло особливого значення. Оскільки немає вільних державних коштів для фінансування підприємницьких проектів, слід шукати альтернативні джерела, одним із яких можуть стати діючі в Україні кредитні спілки. Кредитні спілки, порівняно з комерційними банками, зацікавлені займатися малими кредитами і враховувати проблеми малих підприємств. Для фінансування інвестиційних проектів суб’єктів підприємницької діяльності залучалися кошти міжнародних фінансових організацій, а саме: Європейського банку реконструкції та розвитку, Американського фонду підтримки підприємництва у нових західних незалежних країнах, Фонду «Євразія», Інвестиційного фонду «Україна», Міжнародної фінансової корпорації (МФК), Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Поступово набуває розвитку така нова для України форма підтримки підприємств малого бізнесу, як бізнес-інкубатори. Головним завданням цієї організації є надання суб’єктам малого підприємництва комплексних послуг: юридичної, консалтингової, інформаційної підтримки, підготовки кадрів для малих підприємств, пошуку інвесторів, надання в оренду обладнаних оргтехнікою приміщень тощо. 9.4. Малі технологічні фірми та необхідність розвитку інфраструктури малого технологічного підприємництва Одним з найсприятливіших для технологічного прориву секторів економіки є малий бізнес, що представлений конкретними підприємствами, кожен з яких є певною мікросистемою. До них входять: - венчурні фірми, що створюються винахідниками на власні засоби і позики так званого «венчурного» капіталу для промислового освоєння і комерціалізації нововведень; - фірми «спін-офф» (нащадки) - створювані шляхом виділення науково-технічного колективу із складу промислового підприємства. Чинники, що обумовлюють важливу роль малих інноваційних (технологічних) організацій в області нововведень: - мобільність і гнучкість переходу до інновацій, висока сприйнятливість до принципових нововведень; - характер мотивації, обумовлений причинами, як позаекономічного плану, так і комерційного плану, оскільки тільки успішна реалізація такого проекту дозволить його авторові відбутися в якості підприємця; - вузька спеціалізація їх наукових пошуків або розробка невеликого круга технічних ідей; - низькі накладні витрати (малий управлінський персонал); - готовність до ризику. Як правило, їх продукт знаходиться на рівні ідей, макетного або досвідченого зразка. Їх оборот визначається отримуваними ними з державних або недержавних джерел засобами на НДДКР. Часто в цих організаціях один-два штатних співробітника, інші співробітники притягуються на конкретне замовлення. Їх витрати - в основному зарплата. Ніяких стосунків по власності з її володарем вони не мають, хоча організації вже реалізують свою продукцію на вітчизняному або зарубіжному ринку. Для них характерне те, що значна частина обороту утворюється за рахунок об'єму продажів проекту або послуг, що надаються. Оскільки такий 84 оборот недостатній для самозабезпечення, то організація «заробляє» на комерції, на «технологіях викруток», користується площами і устаткуванням «материнської структури». Проте вона вже укладає договори про спільну діяльність, оплачує комунальні витрати. Для розвитку малих інноваційних фірм необхідно розвивати інфраструктуру малого інноваційного підприємництва, а саме (рис. 9.2): Інжинірингові компанії Інжинірингові компанії - юридична особа, що займається створенням промислових об'єктів, проектуванням, виробництвом і експлуатацією машин, організацією виробничих процесів з урахуванням їх функціонального призначення, безпеки і економічності. Рис. 9.2. Інфраструктура малого інноваційного підприємництва Інжинірингові організації - це свого роду сполучна ланка між науковими дослідженнями і розробками, з одного боку, і між нововведеннями і виробництвом - з іншою. Інжинірингова діяльність пов'язана із створенням об'єктів промислової власності, діяльністю з проектування, виробництва і експлуатації машин, устаткування, організації виробничих процесів з урахуванням їх функціонального призначення, безпеки та економічності. Інжинірингові організації здійснюють оцінку вірогідної значущості, комерційної кон'юнктури та технічне прогнозування інноваційної ідеї, нової технології, корисної моделі, винаходу, виконують доопрацювання і доводять нововведення до промислової реалізації, роблять послуги й консультації в процесі впровадження об'єкту розробки, роблять пуско-налагоджувальні, випробувальні роботи за дорученням промислових підприємств. Впровадницькі організації Впровадницькі організації сприяють розвитку інноваційного процесу і, як правило, спеціалізуються на впровадженні невикористаних патентовласниками технологій, на просуванні на ринок ліцензій перспективних винаходів, розроблених окремими винахідниками, доведенню винаходів до промислової стадії, на виробництві невеликих досвідчених партій об'єктів промислової власності з наступним продажем ліцензії. Технопаркові структури організації інноваційної діяльності Однією з характерних ознак нинішнього етапу технологічної революції є створення і широке поширення в індустріально розвинених країнах територіальних науково-виробничих систем. Наукові парки, інноваційні технологічні центри, інкубатори нововведень та інші аналогічні структури, орієнтовані на прискорене втілення результатів наукових досліджень в нову техніку, технології і матеріали, стали важливим чинником посилення віддачі науки, інтеграції її основних ланок з виробництвом. Мале інноваційне підприємництво Інжинірингові компанії Впровадницькі компанії Технопарки Технополіси Венчурний капітал 85 За наростанням міри складності технопаркові структури можна розташувати таким чином: - інкубатори; - технологічні парки; - технополіси; - регіони науки і технологій. Інкубатор бізнесу Інкубатор бізнесу - це структура, що спеціалізується на створенні сприятливих умов для виникнення ефективної діяльності малих інноваційних організацій, що реалізовують оригінальні науково-технічні ідеї. Інноваційна організація залежно від її технологічного профілю купує або орендує у інкубатора той або інший набір інноваційних послуг, куди обов'язково входить оренда приміщення. Інкубаційний період організації-клієнта триває зазвичай 2-3 року, рідше 5 років, після закінчення цього терміну інноваційна організація покидає інкубатор і починає самостійну діяльність. Технопарк Технопарки (наукові парки) - організаційне і територіальне об'єднання великого наукового і учбового центру (на базі великого університету), інших дослідницьких організацій, промислових (переважно, дрібних) фірм. Переваги: - доступ до наукових ресурсів (для інноваційних фірм); - бібліотеки, бази даних, наукове устаткування, комп'ютери; - персонал (трудові ресурси) дослідників і інженерів - консультанти і співробітники, аспіранти і студенти - тимчасовий персонал і «резерв талантів». Технопарки можна класифікувати за наступними групами: 1. Дослідницький парк здійснює неприбутковий, як правило, фундаментально- прикладний науковий трансфер, діє від стадії завершення фундаментальних досліджень. Його основним об'єктом є новітні, авангардні наукові ідеї і витікаючи з них проекти та розробки, здатні мати комерційний успіх або що мають прикладне значення, нерідко в довгостроковій перспективі (понад 10 років). Тому держпідтримка тут має бути визначальною. 2. Науково-технологічний парк здійснює прибутковий або неприбутковий прикладний науково-експериментальний трансфер, функціонує переважно від стадії прикладних НДДКР до стадії виробництва дослідно-експериментальної партії нового продукту (відробітки нової технології) нерідко середньострокової перспективи (понад 5 років). Організації технопарку тиражують технічну документацію і готують продукт (технологію) до освоєння у виробництві (випуск першої промислової партії). Тут слід говорити про паритетної підтримки державою та бізнесом. 3. Технологічний парк здійснює, як правило, прибутковий експериментально-виробничий трансфер, діє переважно із стадії дослідно-конструкторських та експериментальних праць до організації серійного виробництва нової продукції (освоєння нової технології), що має майже гарантований попит на ринку. Організації технопарку реалізують готову документацію (ноу- хау), роблять новий продукт (можливо малими партіями) або беруть участь в його серійному виробництві. Тут очевидна головна роль бізнес-підтримки. 4. Промислово-технологічний парк здійснює прибуткову діяльність, пов'язану з наданням 86 в тимчасове користування площ, приміщень і устаткування для організації виробництва нової продукції за новою технологією. Такого роду парки можуть повністю підтримуватися бізнесом. Технополіс Технополіси - великі виробничі формування з комплексного розвитку в певних НТ напрямах. Приклади: Силіконова долина США - центр розвитку електронної промисловості; Зеленоград (під Москвою) - вітчизняний центр. Технополіс є цілісною науково-виробничою структурою, створеною на базі окремого міста, в економіці якого помітну роль грають технопарки і інкубатори. Нові товари і технології, розроблені в наукових центрах, використовуються для вирішення усього комплексу соціально- економічних проблем міста. Технополіси можуть бути утворені як на основі нових міст, так і на основі тих, що реконструюються. Існують також технополіси «розмитого» типу, зазвичай вони виникають на базі великих міст, які за відсутності чітко обкреслених високотехнологічних зон, проте, мають в розпорядженні розвинені інноваційні структури. Регіон науки і технологій Регіон науки і технологій охоплює значну територію, межі якої можуть співпадати з межами цілого адміністративного району. У економіці такого району велику роль грає інноваційна діяльність, підтримувана технопарковими структурами. Науково-виробничий комплекс представляє тут єдине ціле, оскільки нові технології, що створюються в наукових центрах, відразу ж впроваджуються у виробничому секторі. У регіоні науки і технологій функціонують великі наукові установи і промислові підприємства, що спеціалізуються на виробництві наукомісткої продукції. у цей комплекс входять також виробнича і побутова інфраструктури, малий та середній бізнес, фонди і фінансові інститути, зони відпочинку та культурні установи й ін. На перспективність такого регіону великий вплив чинять природні умови. Регіон науки і технологій може включати технополіси, технопарки та інкубатори, а також широку інфраструктуру, що підтримує наукову і виробничу діяльність. 9.5. Бізнес-інкубатор: середовище взаємодії великих і малих підприємств Бізнес-інкубатор - це спеціальна структура, що надає малим підприємствам – початківцям на пільгових умовах приміщення, засоби зв’язку, оргтехніку та необхідне устаткування. Поряд з цим, бізнес-інкубатор надає підприємствам ще цілий спектр послуг - секретарських, бухгалтерських, юридичних, а також допомагає в отриманні фінансових коштів на розвиток справи й виході на місцевий ринок. Бізнес-інкубатор створює найбільш сприятливі умови для стартового розвитку малих підприємств шляхом надання комплексу послуг і ресурсів: забезпечує підприємства площею на пільгових умовах, засобами зв’язку, оргтехнікою, необхідним устаткуванням, навчанням персоналу, консалтингом тощо. В багатьох випадках самі бізнес-інкубатори допомагають отримати устаткування в лізинг, дістати кредит і вийти на місцевий ринок. Таким чином, підприємець, зосереджується на одному завданні - розпочати випуск продукції або послуги та оволодіти ринком. Всі інші проблеми йому допомагає вирішити персонал бізнес-інкубатора - адміністрація, експерти та консультанти. Вони допомагають підприємцю знайти себе, представляють його інтереси в зовнішньому середовищі, створюють позитивний імідж. Перший в світі бізнес-інкубатор з’явився в 1959 році у США. Тоді працівники однієї з фабрик, яка припинила свою роботу, створили в її приміщенні свої підприємства. Активно 87 розвиватися бізнес-інкубатори почали у 80-х роках. За 20 років у світі з’явилося більше тисячі бізнес-інкубаторів і їхня чисельність зростає. Лише в 90-х роках завдяки їх діяльності малий бізнес створив близько 80% нових робочих місць у Європі та США. Потреба в бізнес- інкубаторах спричинена тим, що протягом трьох років виживають лише 14%-30% новостворених малих підприємств. Тоді як у бізнес-інкубаторі - ця чисельність значно зростає та становить 85%-86%. Втім, будь-яке підприємство в бізнес-інкубатор не візьмуть. Діяльність підприємства тієї чи іншої спрямованості в бізнес-інкубаторі зумовлено низкою чинників. Як правило, бізнес-інкубатори не підтримують торгівельні підприємства. При чому, багато чого залежить від профілю самого бізнес-інкубатора. Класичний бізнес-інкубатор, орієнтований на розвиток бізнесу, об’єднує під своїм дахом підприємства найрізноманітнішого профілю: від автосервису - до кондитерської. Іноді, навпаки, бізнес-інкубатори об’єднують підприємства винятково одного спрямування - з метою розвитку в регіоні саме слабкого сектора бізнесу (наприклад, є швейні, медичні, сільськогосподарські бізнес-інкубатори). Є бізнес-інкубатори, орієнтовані виключно на розвиток науково-технічних підприємств. Крім того, за умов перехідної економіки створюються соціальні бізнес-інкубатори, мета яких - підтримати ті групи населення, що самостійно не здатні вижити в умовах ринку. В такому разі під час прийому в інкубатор перевага надається фірмам, співробітники яких представляють, наприклад, етнічні меншості або сільських жителів, або жінок. Наприклад, кілька років тому профком Чорнобильської АЕС створив бізнес-інкубатор для звільнених службовців атомної електростанції. Сьогодні «чорнобильці» виготовляють прилади контролю за рівнем забруднення довкілля. В Росії Новошахтинський зональний бізнес-інкубатор створює робочі місця для звільнених шахтарів. В кількох регіонах Росії діють бізнес-інкубатори в рамках програми «Соціальна адаптація військових», в яких колишні військовослужбовці займаються переробкою лісу, випускають соєві продукти, готують фахівців із міжнародних перевезень. Однак, приналежність до того чи іншого сектора бізнесу або визначеної соціальної категорії - не вирішальний чинник для прийняття в бізнес-інкубатор. Насамперед, бізнес- інкубатор оцінює, наскільки реально втілити в життя ту чи іншу бізнес-ідею. Визначається, наскільки вільний той чи інший сектор ринку, чи зможе підприємство вийти на рівень беззбитковості. В середньому воно повинно встигнути зробити це протягом одного року свого існування. Важливим є й те, що підприємець в бізнес-інкубаторі повинен розпочати бізнес на власних коштах або, принаймні, чітко уявляти реальні джерела фінансування. Важливе значення мають і особисті характеристики підприємця. За даними Національної співдружності бізнес-інкубаторів, у Росії, таким чином, відбирається від 1/5 до 1/3 бізнес-ідей. Жорсткий відбір зумовлений, насамперед, специфікою роботи бізнес-інкубатора, головною метою якого є швидке створення прибуткового й стійкого малого підприємства. Фірми не повинні затримуватися всередині бізнес-інкубатора довше як 3- 5 років. В рамках бізнес-інкубування може ефективно розвиватися також партнерство між великими та малими підприємствами. Значна частина великих підприємств та виробничих об’єднань незалежно від форми власності зазнають труднощів, пов’язаних з неефективністю виробництва й реалізації виробленої продукції. Є чимало причин такого становища. Але практично завжди причиною виступають застарілі технології, відсутність платоспроможного попиту на вироблену продукцію, неефективність використання виробничих потужностей, надмірність і неефективне використання кадрового потенціалу та відсутність у більшості 88 працівників навичок роботи в умовах ринкової економіки. Для підвищення рівня ефективності великих і середніх промислових підприємств, як правило, необхідна ефективна реструктуризація, що дає можливість визначити нові види продукції й технології виробництва, докорінно змінити структуру управління, здійснити перепідготовку кадрів, створити більш ефективні комерційні структури. Це ж, як правило, супроводжується вивільненням значної чисельності працівників підприємства. Своєю чергою, малі підприємства не зазнають тих труднощів, які переживають великі підприємства. Але в них проблеми дещо іншого складу: відсутність приміщень, устаткування й виробничої бази, обігових коштів, консалтингової, інформаційної та інфраструктурної підтримки. Як вирішити ці проблеми? Для цього необхідно створювати на базі великих підприємств і за їхньої безпосередньої участі бізнес-інкубатори (виробничо-технологічні центри), в яких будуть інкубуватися нові малі підприємства. Завдяки цьому вирішуються такі важливі завдання: розвиваються нові технології для великих підприємств; виконуються субпідрядні роботи; надаються маркетингові й консалтингові послуги; надаються сервісні послуги; створюються нові виробництва й нові робочі місця. Малі підприємства відбираються на конкурсних засадах за критеріями, затвердженими засновниками бізнес-інкубатора. Критерії відбору залежать від потреб великого підприємства. Водночас, за будь-яких умов повинні відбиратися саме ті підприємства, які довели свою життєздатність (або життєздатність бізнес-ідеї), пропонують послуги або товари, необхідні базовому підприємству, або ж споживають вироблену ним сировину чи комплектуючі, або надають послуги його працівникам. Налагодження відносин між малими й великими підприємствами в процесі створення і діяльності бізнес-інкубатора дає можливість виконувати такі завдання: розподіляти і мінімізувати ризики, пов’язані з впровадженням інновацій; створювати нові виробничі можливості; ефективніше використовувати досвід та ресурси обох сторін; швидше й ефективніше досягати цілей. Як малі, так і великі підприємства, що хочуть розвиватися, повинні зосередитися на розробці нової продукції, пошуку нових ринків та створенні нових бізнес-можливостей. У великих підприємств процес використання інновацій та їхнього зростання ґрунтується на дослідженнях і розробках, стійкості й посиленні позицій на ринку. Це - процес повільної еволюції, що базується на вмілому балансуванні між ризиками й прибутками. Він фінансується здебільшого з внутрішніх фондів. У малих підприємств - дещо по-іншому. Тут інноваційні процеси ґрунтуються на швидкому реагуванні на зміни кон’юнктури ринку, на пошукові й швидкому впровадженні нових технологій та підприємницьких можливостей. Отож, взаємодія малих і великих підприємств дає можливість ефективно поєднати підприємницьку чутливість та динамічну реакцію малих фірм із менеджментом, комерційними й технічними навичками і розгалуженими господарськими стосунками великих підприємств. Це в результаті створює такі можливості, які за інших умов були б нереальними. Таке співробітництво привабливе і в фінансовому плані. Для великих підприємств - це ефективний спосіб збільшення інвестицій в розвиток бізнесу та збереження за собою 89 можливостей приймати рішення щодо майбутніх проектів на більш пізніх стадіях їхнього розвитку. Тобто велике підприємство отримує можливість приймати більш гнучкі рішення, зі значно меншими ризиками вирішуючи такі питання: який саме бізнес-проект залишиться в його структурі, а який відійде і працюватиме як дочірнє підприємство; продати чи залишити свою частку в малому підприємстві та на який саме час. Що дає для малих підприємств такий промисловий бізнес-інкубатор, що працює в реальному бізнес-режимі? Він забезпечує доступ до фінансової підтримки з боку великих підприємств та відразу створює можливості для залучення бізнес-партнерів завдяки широкій мережі контрактів великих підприємств і, звісно, гарантує додаткове фінансування. Наприклад, в Ланкаширі (Великобританія) за спеціальною програмою було створено 48 успішних підприємств, 46 з яких є дочірніми підприємствами великих компаній. |