конспект Управління малим бізнесом. Конспект лекцій з дисципліни управління малим бізнесом для фахівців галузі знань 0306 Менеджмент І адміністрування, для спеціальності 03060101 Менеджмент організацій І адміністрування (за видами економічної діяльності)
 Скачать 1.07 Mb.
|
|
ТЕМА 9. ІНТЕГРАЦІЙНА ПІДТРИМКА ТА САМООРГАНІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ МАЛОГО БІЗНЕСУ ПЛАН 9.1. Бізнес-інтеграція – модель економічного співжиття. 9.2. Необхідність та форми самоорганізації підприємств малого бізнесу 9.3. Інфраструктура підтримки підприємств малого бізнесу 9.4. Малі технологічні фірми та необхідність розвитку інфраструктури малого технологічного підприємництва 9.5. Бізнес-інкубатор: середовище взаємодії великих і малих підприємств Література: 1. Государственная поддержка малого предпринимательства в странах Центральной и Восточной Европы.– М.: Наука, 2006.– 257 с. 2. Экономика организации (предприятия): учебник / под ред. Н.А.Сафронова - М.: «Экономистъ», 2009. 3. Анищенко А.В. Управление малым бизнесом.– М.: Вершина, 2006.– 200 с. 4. Исаева Е.В. Партнерские объединения как механизм развития малого бизнеса: монография. – Новосибирск: Изд-во «СИБПРИНТ», 2009. 5. Исаева Е.В. Методология формирования взаимоотношений в малом бизнесе. – С.- Пб.: НПК «Рост», 2010. 6. Закон України Про об’єднання громадян від 16.06.1992 № 2460-XII. 7. Закон України Про лізинг від 11.12.2003 № 1381-IV. 8. Официальный сайт Торгово-Промышленной Палаты Украины [Электронный ресурс] http://www.ucci.org.ua/ru/about.shtml 9.1. Бізнес-інтеграція – модель економічного співжиття. Інтеграція (от лат. Integer – цілий) – це об’єднання економічних суб’єктів, поглиблення їхньої взаємодії, розвиток зв’язків між ними. Інтеграція між малим, середнім і великим підприємництвом є характерною рисою економіки ринкових країн. Великі підприємства значно розширюють можливості виробництва й збуту за допомогою малих фірм, які з більшою ефективністю й конкурентоспроможністю виконують ті виробничі операції, які для великого бізнесу є надто затратними. В європейських країнах сектор малого бізнесу забезпечує 60-70% ВВП і, до того ж, залишаючись найбільш динамічною сферою розширення зайнятості, він служить гарантом демонополізації, створення умов вільної конкуренції та важливою функціональною опорою в діяльності транснаціональних промислових корпорацій. Наприклад, для автомобільних концернів «Дженерал моторз» і «Форд моторз» десятки тисяч малих високотехнологічних підприємств виробляють деталі й агрегати. Сучасні масштаби промислових індустріальних країн виглядають як сукупність гігантських координаційних центрів, довкола яких обертаються малі виробничі об’єкти. Залежно від сфери діяльності великих та малих підприємств в країнах з розвинутою 71 ринковою економікою практикуються різні форми господарської інтеграції (рис. 9.1). Ці форми дають змогу використати динаміку малого підприємництва та збільшити його життєздатність. Форми інтеграції забезпечують єдиний взаємовигідний обіг інформаційних, технологічних, сировинних, фінансових та кадрових ресурсів. Рис. 9.1. Основні форми співпраці малих та великих підприємств В умовах ринкових відносин головними формами господарської інтеграції великого й малого підприємництва є субпідряд, франчайзинг, лізинг та венчурне фінансування. Вони об’єднують потенційні можливості, переваги, ресурси та сфери діяльності великих та малих підприємств. Зокрема, субпідряд – це форма виробничо-збутової інтеграції, франчайзинг, лізинг – виробничо - фінансової, а венчурне фінансування є формою інноваційної інтеграції. Ці форми дають змогу використати динаміку малого підприємництва та збільшити його життєздатність. Форми інтеграції забезпечують єдиний взаємовигідний обіг інформаційних, технологічних, сировинних, фінансових та кадрових ресурсів. Система субпідряду Організаційною формою кооперації великих та малих підприємств в галузі виробництва є система субпідряду. Під час таких відносин багато малих підприємств, які спеціалізуються на подетальному, технологічному, модельному виробництві, постачають свою продукцію великому підприємству, що виробляє значно більші промислові об’єми. Субпідряд дає змогу великим підприємствам значно удосконалити виробничий цикл та збільшити обсяги своїх робіт, значну частину яких вони на контрактній основі передають малим та середнім підприємствам. І до того ж, спростити управління виробництвом, суттєво зменшивши коло прямих постачальників комплектуючих, що працюють на умовах підряду. Для малого бізнесу така форма кооперації досить вигідна, адже йому значно важче самостійно утвердитися на ринку. Особливо це стосується високотехнологічної продукції. Організація її виробництва й збуту потребує значних управлінських, фінансових та технічних можливостей, яких малі підприємства, як правило, не мають. Використовуючи виробничий потенціал малого бізнесу, могутні компанії й корпорації надають їм певні пільги: гарантують закупівлю значної частини виробленої ними продукції, доставляють або надають в оренду засоби виробництва, визначають пільгові умови придбання сировини й матеріалів тощо. Система субпідряду в промислово розвинених країнах досить поширена в автомобільній, електротехнічній, електронній галузях, у деяких сферах машинобудування. Ця форма стала важливим напрямом господарської стратегії малих підприємств, які часто, намагаючись позбавитися залежності від одного замовника й покровителя, намагаються працювати відразу з кількома великими компаніями, і навіть самі розширюють межі свого ринку. Економічна діяльність практично всіх світових виробничих монополій опирається на дедалі ширше коло У сфері виробництва, збуту й фінансової діяльності У сфері інноваційної діяльності Субпідряд Венчурне фінансування Франчайзинг Лізинг 72 субпідрядників й субпостачальників, якими, як правило, є малі фірми. Їм притаманна виробнича гнучкість, високий рівень адаптації до мінливого ринкового попиту. При чому, малі фірми тут, як правило, розподіляються на два табори: одні вступають у субпідрядні відносини з виробниками-гігантами та структурно зміцнюють їхні позиції. Інші ж, навпаки, стають на шлях самостійної виробничої діяльності і навіть, час від часу, вступають у відкриту конкурентну боротьбу з великими корпораціями. Як свідчить світова практика, головні функції з поглиблення інтеграційних зв’язків між малим та великим бізнесом відіграє саме зважена державна політика. Як правило, її реалізує спеціально уповноважений орган. Наприклад, у США таким першим спеціальним органом стала, створена при Президентові ще в 1953 році, Адміністрація малого бізнесу, яка надає всебічну допомогу й підтримку малим та середнім підприємствам з метою налагодження й підтримки коопераційних зв’язків, а також стежить за дотриманням і зміцнення вільної конкуренції. Подібні органи ще в 60-х роках з’явилися і в країнах Західної Європи. Так, у Франції було створено Державний секретаріат з дрібної та середньої промисловості, у Великій Британії – Комітет Болтона, який вивчає стан малих підприємців, і за клопотанням якого в міністерстві промисловості й торгівлі було створено спеціальний відділ малих підприємств. Ці органи виконують такі головні функції: здійснюють фінансову підтримку малих та середніх підприємств; виділяють їм певну частку державних контрактів; надають консультативну допомогу для малого бізнесу з питань організації й управління. З метою ширшого залучення дрібних власників до системи державної закупівлі товарів та послуг, Адміністрація малого бізнесу США добилася того, щоб за нею було закріплено певну частку державних коштів, які спрямовуються на закупівлю товарів і послуг саме в приватному секторі. До того ж, затверджено спеціальний перелік робіт і послуг, замовлення на які надаються лише малим та середнім підприємствам. Важливим є й те, що великі за обсягами державні контракти, які держава укладає з великими виробниками-монополістами, ставлять перед ними обов’язкову вимогу – залучати в процесі виробництва малі й середні підприємства в ролі субпідрядників. Система субпідряду народилася як динамічна форма кооперування між великим та малим бізнесом в процесі науково-технічним прогресу й зміни та ускладнення технологічної основи промислового виробництва. Зрештою, саме сучасні досягнення в галузі техніки й дали змогу малому підприємництву стати важливою складовою промислового комплексу. За останні десятиліття в країнах з розвиненою ринковою економікою суттєвого поширення набула така система договірних відносин великих та малих підприємств у сфері розподілу продукції й послуг як «франчайзинг». Франчайзинг – це спосіб постачання продукції й послуг споживачеві, а також форма організації й здійснення підприємницької діяльності на основі об’єднання матеріально-фінансових ресурсів та зусиль різних підприємств. Ця форма може розглядатися й як угода, за якої виробник або одноосібний постачальник продукції чи послуг, захищених товарним знаком, передає ексклюзивне право на поширення на певній території своєї продукції або послуг самостійним підприємцям або роздрібним торговельникам в обмін на отримання від них платежів (роялті) за умови дотримання ними виробничих технологій та операцій з обслуговування клієнтів. Франчайзинг У Західній Європі найбільша чисельність підприємств, що працюють за системою франчайзингу, зосереджена в таких сферах як мережа ресторанів і кафе, продуктових магазинів, а також будівельній галузі, в сфері реконструкції, в автосервісі тощо. Жваво практикується 73 франчайзинг і в роздрібній та оптовій торгівлі товарами під час надання різноманітних послуг – бухгалтерських, аудиторських, юридичних, туристичних, готельних. Загалом, франчайзинг можна застосувати в будь-якій господарській діяльності, що здійснюється на основі спеціально розроблених, новаторських процесів виробництва, переробки й продажу товарів та послуг. В сфері громадського харчування значних успіхів завдяки саме франчайзингу набула компанія «Мак-Дональдс», яка застосувала стратегію швидкого обслуговування клієнтів. Франчайзинг, так само як і субпідряд, сприяє зростанню рівня життєздатності малого бізнесу. Завдяки унікальній ринковій мобільності франчайзинг виявився надзвичайно ефективним і та життєздатним. Наприклад, за даними Адміністрації малого бізнесу США, наприкінці п’ятого року діяльності не витримували конкуренції лише 14% франчайзингових підприємств. Тоді як занепадало 65% самостійних малих підприємств. Франчайзинг поєднує в собі глибокі знання, досвід і фінансову стабільність франчайзера і франчайзі. Франчайзером можуть виступати організатор справи, власник генеральної ліцензії, «ноу-хау» або патенту, головний консультант і досвідчений постачальник ресурсів, необхідних для здійснення підприємницької діяльності. А франчайзі – це енергійний підприємець, менеджер, що здійснює самостійну діяльність, однак його підприємство є не окремим суб’єктом правовідносин, а частиною єдиного комплексу, який об’єднує собою франчайзер. Він є власник нематеріальних активів підприємства, яким володіє франчайзі. Нематеріальні активи – це інтелектуальна власність, яка в системі розвинених ринкових відносин дуже високо цінується. І сотні тисяч підприємців – франчайзі – платять за право користування «інтелектуальним винаходом» франчайзера. Навіть, якщо вони знають його до найменших тонкощів. До інтелектуальної власності франчайзера належать товарні знаки, знаки обслуговування, винаходи, промислові знаки, фірмові найменування, авторські права тощо. Всі вони надійно захищені авторськими патентами, свідоцтвами або сертифікатами, виданими державними органами. І це дає змогу франчайзеру в разі зазіхання на його право захищати свої права в суді. Отож, франчайзі змушені укладати з ним угоди і, таким чином, отримувати легальне право користуватися ними за відповідну платню. Запровадження й поширення системи франчайзингу в Україні дасть змогу залучати до сфери малого підприємництва широке коло людей, які, з тих чи інших причин, не відважуються розпочати самостійний бізнес, не маючи належних знань та капіталу. Франчайзинг дасть змогу малим пыдприэмствам оволодівати новітніми технологіями, створювати нові робочі місця, поліпшувати рівень підготовки кадрів та розширювати сферу своєї діяльності. Система лізингу Система лізингу в країнах з розвиненою ринковою економікою дає змогу малим підприємствам швидко модернізовувати обладнання й техніку, пожвавлює інвестиційну активність. Лізинг забезпечує для економічного сектора повноцінне кредитування, що не передбачає негайних платежів. Договір лізингу підписується на повну вартість, а лізингові платежі є поточними і, як правило, починаються після постачання майна або ще пізніше. Контракт з лізингу отримати значно легше, аніж позику. Лізингові операції дають змогу залучити значні кошти банків, страхових, акціонерних товариств тощо. Ця форма дає змогу отримати в оренду, та ще й на вигідніших умовах, ніж за просто за угодою купівлі-продажу, необхідне обладнання навіть тим малим підприємствам, які не мають достатньо обігових коштів для його придбання. Отримана в лізинг техніка стає заставою та гарантією повернення коштів лізингодавцеві. Врешті-решт, лізинг надає інвестиціям товарної форми, бо зовнішній 74 інвестор може вкладати свої інвестиції не грішми, а технікою й обладнанням. Отож, завдяки лізингу мале підприємництво може не лише оперативно реконструювати виробництво, а й спрямовувати кошти, зекономлені на операціях безпосередньої купівлі- продажу, на розвиток виробництва. Лізинг порівняно з фінансовим кредитування має низку переваг: за відсутності гарантій ставка кредитування під час лізингової операції нижча, ніж під час звичайного кредитування; існування гарантій під час лізингових операцій сприяє стабільності ставок відсотків, аніж під час звичайного кредитування. Оскільки лізингові платежі замінюють платежі з оподаткування прибутку, суб’єкти підприємницької діяльності мають змогу використати прискорену амортизацію отриманого в лізинг устаткування й розстрочку лізингових платежів. Це робить вигідним лізингові операції і для лізингоотримувача, і для комерційних банків, які завдяки механізмові лізингових платежів можуть не лише мати гарантований дохід, але й компенсувати частину власних витрат з залучення ресурсів для лізингових операцій. Об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесено до основних фондів, не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду). Суб’єктами лізингу можуть бути: лізингодавець – суб’єкт підприємницької діяльності, в тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування майно за договором лізингу; лізингоодержувач – суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу; продавець лізингового майна – суб’єкт підприємницької діяльності, який виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, що є об’єктом лізингу. Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регламентує правовідносини між суб’єктами лізингу. Залежно від особливостей операцій, лізинг поділяється на два види – фінансовий і оперативний. Фінансовий лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, близький до його повної амортизації. В Україні для фінансового лізингу встановлено строк користування об’єктом лізингу, не менший строку, за який амортизується 60 % вартості об’єкта лізингу, а сума лізингових платежів за період договору фінансового лізингу має включати не менше 60 % вартості об’єкта лізингу в цінах на день укладення договору. Після закінчення строку договору фінансового лізингу об’єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу згідні з договором, переходить у власність лізинноодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю. Оперативний лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення одержує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90 % вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору оперативного лізингу його може бути продовжено, або об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий іншому лізингоодержувачу за договором лізингу. Фінансовий та оперативний лізинг можуть здійснюватись у формі зворотного, пайового або міжнародного лізингу. Зворотний лізинг - це договір лізингу, який передбачає набуття 75 лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому в лізинг. Пайовий лізинг передбачає укладення багатостороннього договору лізингу за участю суб’єктів лізингу та одного або кількох кредиторів, які беруть участь у договорі лізингу своїми коштами. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити понад 80 % вартості набутого для лізингу майна. Міжнародний лізинг - це договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Згідно статті 2 Закону України «Про лізинг», об’єктом лізингу може бути будь-яке рухоме й нерухоме майно, яке може бути віднесено до основних фондів, не заборонене до вільного обігу на ринку й стосовно якого немає обмежень про передавання його в лізинг (оренду). Бурхливий розвиток лізингу в світовій практиці господарювання був спричинений швидкими темпами науко-технічного прогресу й потребами оперативного переоснащення виробництва. І зараз в Україні, в сфері малого бізнесу все не розкритими залишаються величезні можливості для застосування лізингових операцій. Адже в сфері промислового виробництва простоюють значні обсяги обладнання, яке несповна або взагалі не використовується. Для малого бізнесу лізинг вигідним тим, що він є зручним джерелом фінансування; дає змогу зекономити обігові кошти; зменшує ступінь ризику; стимулює технологічне переоснащення й розширення виробництва. До того ж, ця форма вигідна й для держави, адже заборгованість підприємств іноземним лізингодавцям не зараховується до загальної фінансової заборгованості країн-імпортерів, на території яких перебувають орендарі. Тому з метою широкого застосування лізингу в нашій країні треба передовсім усунути нормативно-правові перешкоди на правовому рівні та в самому механізмі його фінансування. За оцінками фахівців, практика вітчизняного лізингу виявила суттєві недоліки й загальну неадаптованість українського законодавства до сучасних різновидів бізнесу, які практикуються в країнах з розвиненою ринковою економікою. Особливо, це стосується питання їхнього оподаткування. Велике значення для розвитку малого бізнесу, підвищення рівня його життєздатності має легальний доступ малих підприємств до новітніх технологій та можливість виробничого впровадження їхніх результатів в тісній кооперації з великими підприємствами. Великий бізнес в країнах з розвиненою ринковою економікою часто використовує малі підприємства, що займаються наукоємним виробництвом, як дослідницький полігон для комерційних випробувань різноманітних інновацій. |