Ластовенко О. Міжнародні фінанси. Курс лекцій для студентів денної і заочної форми навчання спеціальностей 050104, 050104 "Фінанси", 050103 "Міжнародна економіка"
 Скачать 2.09 Mb.
|
|
Тема 3. СВІТОВИЙ ФІНАНСОВИЙ РИНОК І ЙОГО СТРУКТУРА План.
Література: Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2002. – 311с. (ст. 22-30)
Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає в забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів для сталого економічного розвитку світового господарства й одержання від цих операцій певного доходу. Через структури міжнародного фінансового ринку тимчасово вільні фінансові ресурси переводяться із тих секторів світового господарства, де вони з'являються, у ті сектори, де в них у даний момент є потреба. Завдяки цьому стає можливим валютне, кредитне, розрахункове обслуговування міжнародної торгівлі товарами та послугами, закордонних інвестицій, урядових запозичень та ін. Головною функцією міжнародного фінансового ринку є забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість фінансових засобів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні. Залучення ресурсів на міжнародному фінансовому ринку значно розширює фінансові можливості кожної країни і сприяє вирівнюванню економічного розвитку країн та створенню умов для підвищення суспільного добробуту. Міжнародний фінансовий ринок виник на основі інтеграційних процесів між національними фінансовими ринками. Інтеграція ринків окремих країн розпочалася приблизно в середині 60-х років і згодом стала розвиватись прискореними темпами. Вона виявлялася в зміцненні зв'язків, розширенні контактів між національними фінансовими ринками, їх прогресуючому переплетенні. Банки почали надавати, а їхні клієнти одержувати фінансові послуги за межами країн, де вони розташовані, одночасно в декількох валютах. Умови таких угод, наприклад відсоткові ставки за кредитами, почали вирівнюватись і ставали все більш привабливими для позичальників та інших одержувачів банківських послуг порівняно з умовами національних ринків. Окрім іншого, це було пов'язано також і з тим, що в міжнародних фінансових операціях не було таких жорстких вимог державного регулювання, як в окремих країнах. Розвиток процесу інтеграції національних фінансових ринків поступово привів до початку їх глобалізації. Це виявилося у виникненні й швидкому зростанні світової фінансової системи, де циркулюють валютні, кредитні та інші фінансові ресурси. Ринки різних країн, де можна мобілізувати кошти, не тільки взаємодіють, а й залежать один від одного. Взяті в сукупності, вони розвиваються в глобальну цілісну систему, об'єднану спільними умовами функціонування і закономірностями еволюції. Тому сьогодні інвестор або позичальник, приймаючи те чи інше рішення, бачить перед собою не ізольовані національні ринки, а різні сегменти єдиної світової фінансової системи. Міжнародний фінансовий ринок нині є глобальною системою акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на принципах ринкової конкуренції. Сьогодні цей ринок набув величезних масштабів і перетворився в одне з найважливіших джерел фінансових ресурсів, став визначальним фактором господарського життя всіх без винятку країн світу. Сучасний процес глобалізації національних фінансових ринків розвивається в умовах формування таких великих інституційних інвесторів як пенсійні й страхові фонди, інвестиційні компанії, взаємні фонди та ін. Цей процес відбувається під впливом таких чинників: • інтенсивного впровадження електронних технологій, комунікаційних засобів та інформатизації; • розширення кількості й обсягів пропонованих цінних паперів; • посилення ролі фінансових ринків як основного механізму перерозподілу фінансових ресурсів як у національному, так і в глобальному масштабі; • впливу приватизаційних процесів на потенційну пропозицію цінних паперів. Тенденція до глобалізації, звичайно, не означає зникнення локальних ринків окремих країн і повного стирання різниці між ними. Багато банків мають багаторічні ділові відносини з фірмами у своїх країнах; вони переплетені з ними капіталами, спільними директоратами та ін. Ці постійні клієнти і сьогодні надають перевагу послугам "своїх" банків. Існує безліч невеликих компаній і банків, які не мають фінансових, інформаційних та інших можливостей для здійснення операцій на міжнародних глобалізованих ринках. І все ж процес глобалізації у фінансовій сфері прокладає собі дорогу і продовжує динамічно розвиватися. Операції на міжнародному фінансовому ринку з деякою мірою умовності можна поділити на дві великі групи — кредитні й інвестиційні. Відповідно можна виділити і два сектори цього ринку: сектор кредитів і сектор цінних паперів, за допомогою яких здійснюється процес інвестування. Основним критерієм цього поділу виступає той чи інший тип фінансових інструментів. Якщо їх вільна купівля-продаж неможлива, то jvra маємо справу з кредитним ринком, якщо ж зобов'язання або інструменти продаються і купуються, то відповідно покупці і продавці виступають учасниками ринку цінних паперів. З іншого боку, залежно від термінів реалізації майнових прав — короткі (до одного року) і тривалі, розрізняють грошовий (валютний) і фондовий (ринок капіталів). Щодо об'єднання ринку кредитних ресурсів і ринку цінних паперів під одною назвою ринку капіталів (Див.: Сікора ВД. Міжнародний фінансовий ринок // Світова економіка: Підручник. — К.: Либідь, 2000. — С. 146—147; Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. — К.: Наукова думка, 1998. — С. 176.) у вітчизняній літературі немає одностайності. Досить переконливою, на нашу думку, є точка зору відомого українського фінансиста професора О.Д. Василика (Василик ОД. Теорія фінансів: Підручник. — К.: НІОС, 2000. — С. 373.), який зазначає, що подібне трактування досить закономірне, оскільки фінансові ресурси, що функціонують на зазначених ринках, дають їхньому власникові певний дохід. Проте ці ринки різняться за своїми найхарактернішими ознаками. При одержанні коштів на кредитній основі, їхній власник не змінюється. При купівлі цінних паперів власник коштів змінюється. Є певні відмінності й в одержанні доходу на вкладені кошти. Тому, на думку автора, ці міжнародні фінансові ринки слід розглядати окремо. Дещо спрощена схема основних сегментів міжнародного фінансового ринку подана на рисунку 2.1 (Мертенс А. Инвестиции: Курс лекций по современной финансовой теории. — M., 1997. —С. 45.)  Фінансові зобов'язання без можливості вільної купівлі-продажу Ринок капіталів (фондовий ринок) Грошовий (валютний ринок) Тип зобов'язань Фінансові інструменти, які можуть вільно купуватися і продаватися на ринку Рис. 2.1. Структура фінансових ринків 2. Міжнародний валютний ринок Валютний ринок — це:
Валютний ринок як економічна категорія — це система стійких економічних та організаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют та платіжних документів у іноземних валютах. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоторговельних розрахунків, туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачають використання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередниками, банківськими установами та фірмами. Існує чотири групи суб'єктів валютного ринку: • державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки та казначейства окремих країн; • юридичні та фізичні особи, що зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності; • комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв'язків, особливо брокерські контори; • валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж. Основні суб'єкти валютного ринку — великі транснаціональні банки, які мають розгалужену мережу філіалів і широко використовують в операціях сучасні засоби зв'язку, комп'ютерну техніку. Банки та інші учасники валютного ринку пов'язані між собою у режимі реального часу за допомогою телефонних, телексних і комп'ютерних засобів зв'язку. За допомогою мережі кореспондентських рахунків банки здійснюють переведення платежів від імпортера до експортера, а сучасні електронні й телекомунікаційні можливості дають змогу переводити кошти у будь-яку точку планети за лічені хвилини. Територіальне валютні ринки, як правило, прив'язані до великих банківських і валютно-біржових центрів, оскільки в ряді країн поряд із міжбанківською торгівлею валютою існують і спеціальні валютні біржі, а встановлений на них курс називається офіційним валютним курсом. Найбільшим у світі центром торгівлі валютою як щодо обсягу обороту, так і кількості валют є Нью-Йорк. Характерно, що в США немає валютної біржі, де б щоденно встановлювалися офіційні котирування. Тут валютою торгують виключно на міжбанківському ринку, де формується середній курс, який служить основою для встановлення курсів продавця і покупця для банківських клієнтів. Інші великі фінансові центри США знаходяться в Бостоні, Чикаго, Сан-Франциско та Новому Орлеані. Валютних бірж немає також у Великій Британії та Швейцарії, але це майже не впливає на масштаби валютних операцій у цих країнах, оскільки на практиці фактичні курси валют, як правило, коливаються навколо офіційних валютних курсів. У Франції і Австрії функціонує по одній валютній біржі, Італія і Німеччина мають по декілька бірж. Традиційно найвідомішим не тільки в Європі, а й у всьому світі є Лондонський валютний ринок. Ще в 1694 р. британський парламент прийняв акт, який закріпив створення Банку Англії. Таким чином, було засновано перший центральний банк у світі, який ліквідував свою монополію лише в 1832 р. На сьогодні сформувалися такі найбільші регіональні валютні ринки: • Європейський (з центрами в Лондоні, Франкфурті-на-Майні, Парижі, Цюріху); • Американський (з центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі, Монреалі); • Азіатський (з центрами в Токіо, Гонконгу, Сінгапурі, Бахрейні). Денний оборот на трьох найбільших валютних ринках світу (Лондон, Нью-Йорк, Токіо) становить на сьогодні понад 1500 млрд дол. США. Річний обсяг на світових валютних ринках сягає 250 трлн дол. США. Специфічним міжнародним ринком валют країн Західної Європи є ринок евровалют, де операції здійснюються у валютах цих країн, а сам ринок евровалют є одним із секторів євроринку. Суб'єктами ринку евровалют виступають великі та середні банки країн Західної Європи і СІЛА та деякі транснаціональні корпорації цих регіонів. Поглиблення інтеграційних процесів у Західній Європі, посилення ролі транснаціональних корпорацій, значне зростання потреб у міжнародній валюті та введення взаємної конвертованості національних валют — усі ці фактори стали об'єктивною причиною і безпосереднім стимулом виникнення і розвитку ринку евровалют. Цим самим було створено умови для масштабних і стійких валютно-фінансових зв'язків даної групи країн. Сьогодні ринок евровалют існує по всьому світі. Масштабні операції здійснюються з евровалютами не тільки в Європі, айв Азії, країнах Карибського басейну та інших регіонах світу. Розширенню евровалютного ринку на початкових етапах його розвитку сприяли такі фактори: • припинення обміну доларів на золото; • колосальне зростання обсягів "нафтодоларів"; • введення плаваючих валютних курсів; • поступова ліквідація валютних обмежень і відкриття нових національних фінансових ринків. Євровалютний ринок — це автономний і незалежний оптовий ринок, де оперують, як правило, великими сумами. Він майже не піддається регулюванню, не підлягає національному законодавству, майже не оподатковується. Євровалюти є джерелом дешевого кредиту для позичальника і високого прибутку для позикодавця. Від самого початку свого виникнення (кінець 80-х років) ринок евровалют розвивається1 переважно як ринок євродоларів. Європейські долари — це тимчасово вільні грошові кошти в доларах США, які розміщені організаціями і приватними особами різних країн у європейських банках і використовуються останніми для кредитних операцій. Додаток "євро-" засвідчує вихід національної валюти з під контролю національних валютних органів. Це так звані бездомні валюти. Наприклад, операції з євродоларами, переведеними в іноземні банки за межами США або у вільній банківській зоні в Нью-Йорку (впроваджена з 1981 р.) не підлягають регламентації з боку країни — емітента (Країна-емітент — держава, яка випускає в обіг грошові знаки, цінні папери, платіжно-розрахункові документи.) цієї валюти — Сполучених Штатів Америки. Відповідно з додатком "євро" називаються суми в японських єнах — євроєнами, у німецьких марках — евромарками і т. ін. Головним джерелом ринку євродоларів виступають іноземні держави, юридичні чи фізичні особи, які зберігають долари не в СІЛА, а також транснаціональні корпорації із запасами готівки понад поточні потреби та офіційні резерви центральних банків. З точки зору техніки операцій ринок євродоларів відрізняється високою оперативністю. Він складається із сотень банків-посеред-ників, які знаходяться в найбільших фінансових центрах Європи, насамперед у Лондоні. Завдяки значній мобільності ринок євродоларів перетворився у найбільший міжнародний валютний ринок, важливу складову сучасної міжнародної валютної системи. Найбільшою перевагою ринку євродоларів є його більш висока прибутковість порівняно з рядом національних валютних ринків. Це дає змогу з року в рік постійно розширювати масштаби ринку євродоларів. Важливим інструментом валютного ринку виступає Співтовариство всесвітніх міжбанківських фінансових телекомунікацій — СВІФТ (Від англ. SWIFT - Society for World-Wide Interbank Financial Telecom-munications.), яке було створено в 1973 р. 239 банками 15 країн. Сьогодні в системі СВІФТ бере участь понад 3000 банків із 80 країн (СІЛА, Канада, країни Західної Європи та деякі країни Східної Європи). Міжнародні центри розрахунків цієї системи знаходяться в Нідерландах, Бельгії, США. Для банків — учасників системи СВІФТ були розроблені міжнародні стандарти, які систематизують різноманітні вимоги до інформації, призначеної для електронної обробки. У більшості країн, банки яких беруть участь у системі, створені національні пункти, через які замовлення передаються в міжнародні розрахункові центри, а через їх посередництво національні пункти у свою чергу пов'язані один з одним. Саме завдяки цьому процес передачі інформації при здійсненні розрахунків скоротився до мінімуму (від 1 год до 20 хв). У березні 1993 р. Україна стала 92-ю державою, яка ввійшла до системи СВІФТ і представлена в ній 10 українськими банками. Вступний внесок для кожного банку — 55 тис. дол. США, а перший внесок українських банків становив 250 тис. дол. США. 3. Міжнародний ринок позичкових капіталів Міжнародні фінансові ресурси поділяються на офіційні й приватні, що формують борги і ті, що боргів не створюють. Останніми є безповоротні позики (дарунки або гранти), а також прямі іноземні інвестиції та частина портфельних інвестицій, вкладених в акціонерний капітал. Основним функціональним простором зовнішніх позичкових ресурсів виступає міжнародний ринок позичкових капіталів. Це ринок грошових ресурсів, учасниками якого є іноземні стосовно даної країни юридичні й фізичні особи (нерезиденти). Міжнародний ринок позичкових капіталів — це сьогодні глобальна система акумулювання вільних фінансових ресурсів та їх надання позичальникам із різних країн приватними позикодавцями на принципах ринкової конкуренції. Виникнувши в 50-ті роки XX ст. і набувши значного розвитку в 60-ті роки, цей ринок до кінця 90-х років набрав величезних масштабів і такої сили, що перетворився в одне з найважливіших джерел ресурсів і визначальний фактор господарського життя. Головним джерелом акумулювання грошових ресурсів виступають промислове розвинуті країни та їхні агенти. Вони ж є і головними одержувачами міжнародних фінансових ресурсів. Починаючи з 70-х років все більш активно використовують ресурси зі світового позичкового ринку багато країн, що розвиваються. А деякі з них, такі як Гонконг, Тайвань, Китай, є одночасно і кредиторами. З 80-х років почали одержувати позики на цьому ринку і постсоціалістичні країни, а з кінця 90-х років на ньому стали освоюватися і країни пострадянського простору. Значним і динамічним сегментом міжнародного ринку позичкових капіталів виступає ринок синдикованих позик, принципом діяльності якого є створення синдикатів, пулів або консорціумів для надання великих банківських кредитів. Спочатку цей ринок використовувався переважно для фінансування великих проектів у розвинутих країнах. І сьогодні ці країни залишаються основними одержувачами таких позик. Так, якщо в 1992 р. розвинуті країни одержали 165,2 млрд дол. США (74,6 %), то в 1997 р. — 448,1 млрд дол. США (84,5 %). Найбільшим одержувачем, як і раніше, є США. Так, у 1996 р. Сполучені Штати отримали 56,2 % від загального обсягу наданих позик, у 1997 р. — 62,3 % (Велика Британія — відповідно 11,2 і 10,1 %). Серед найбільших кредиторів можна назвати банки Бенілюксу, Великої Британії, Німеччини, Італії, Швейцарії і Японії. Обсяги позик, одержаних на синдикованому ринку країнами, що розвиваються, з 1990 по 1997 р. зросли у 2,8 раза і досягли 79,7 млрд дол. США. За цей же період загальна сума банківських синдикованих позик країн, що розвиваються, становила 395,8 млрд дол. Зобов'язання за синдикованими позиками у загальному обсязі боргових цінних паперів цих країн за 1990—1997 pp. досягли 42,7 %. Серед одержувачів позик переважають країни Азії, частка яких становить 53,8 %, Латинської Америки — 13,0 %, Африки — 7 % . Синдиковані позики останніми роками набули поширення й у відносинах з країнами Центральної і Східної Європи, оскільки вони дають змогу розподілити ризики між позикодавцями і посилюють позиції останніх у відносинах із позичальниками. Другим сегментом міжнародного ринку позичкового капіталу виступають ринки міжнародних середньострокових і довготермінових цінних паперів — бондів (облігацій), векселів, акцій, купівля національних облігацій нерезидентами та ін. Міжнародні бонди, або облігації, поділяються на іноземні та євро-бонди. Іноземні бонди продаються за межами країни-позичальника, у національному фінансовому центрі й у валюті країни-позикодавця. На ринку євробондів випускаються і продаються облігаційні зобов'язання, виражені в евровалютах. До його складу входять євроемі-сія і вторинний ринок. Євробонди гарантуються або виносяться на ринок на користь позичальника синдикатом банків із різних країн і розміщуються в країнах, які відрізняються від валюти позики. Ринок євробондів не має національних кордонів. В обігу переважають бонди з фіксованою відсотковою ставкою, меншу частину від загального обсягу складають бонди з плаваючою ставкою. Цей ринок розпочав свою діяльність у 1963 р. Останніми роками набули поширення бонди, конвертовані в акції, або з правом обміну на акції, як титули власності у формі національного капіталу. Значно зросла частка євробондів в ЕКЮ та евро. Серед позичальників на ринку облігацій зростає кількість приватних корпорацій і банків, а також регіональних організацій, у тому числі ЄС. У цілому, євроемісії перевищують сьогодні емісії іноземних облігацій у 3—4 рази. У випущених за 1990—1997 pp. міжнародних цінних паперах країн, що розвиваються, вартість бондів складала 352,6 млрд. дол. США, а їх випуск за цей період зріс у 13 разів. Основними емітентами були країни Латинської Америки (43,0 %) і Азії (41,3 %). Частка Африки становила лише 2 %. Азіатські, латиноамериканські та деякі інші компанії активно продають на міжнародних фінансових ринках і свої акції. Так, за 1990— 1997 pp. ними було реалізовано акцій на загальну суму 74,7 млрд. дол. США. За цей же період обсяг випущених акцій зріс у 14 разів. Крім того, країни, що розвиваються, мають значний обсяг короткострокових зобов'язань у вигляді комерційних паперів, депозитних сертифікатів, револьверних, експортних кредитів та інших короткострокових зобов'язань, сума яких лише за 90-ті роки становила 103,5 млрд. дол. США, причому 48,2 % від цієї суми склали зобов'язання азіатських країн. За цей же період загальний обсяг короткострокових зобов'язань країн, що розвиваються, зріс у 7 разів. Отже, у сьогоднішніх умовах лібералізації міждержавного обміну товарів, послуг та капіталів відбувається інтенсивний процес глобалізації фінансових ринків. Контрольні запитання і завдання 1. Які головне призначення та основна функція міжнародного фінансового ринку? 2. Охарактеризуйте основні сегменти міжнародного фінансового ринку. 3. Дайте визначення валютного ринку як економічної категорії. 4. Що таке девізні ринки? 5. Назвіть найбільші регіональні валютні ринки. 6. Що таке ринок евровалют? 7. Що таке євродолари? 8. Охарактеризуйте роль і значення системи СВІФТ. 9. Дайте визначення міжнародного ринку позичкових капіталів. 10. Що таке ринок синдикованих позик? |