Ластовенко О. Міжнародні фінанси. Курс лекцій для студентів денної і заочної форми навчання спеціальностей 050104, 050104 "Фінанси", 050103 "Міжнародна економіка"
 Скачать 2.09 Mb.
|
|
Тема 4. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІЖНАРОДНОГО РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ План. 1. Розвиток міжнародного ринку цінних паперів 2. Міжнародний ринок акцій 3. Міжнародний ринок облігацій. Євроринок 4. Діяльність фондових бірж на міжнародному ринку цінних паперів 1. Розвиток міжнародного ринку цінних паперів В економічній літературі цінними паперами називають фінансові документи, які продаються і купуються, а також дають право їх власнику одержувати в майбутньому грошову винагороду. До цінних паперів належать акції, облігації, депозитні сертифікати, казначейські зобов'язання, чеки, векселі та інші аналогічні фінансові документи. На відміну від нерухомого майна — земельних ділянок, будівель, залізниць та інших споруд — цінні папери є рухомим, ліквідним товаром особливого роду. Купівля цінних паперів за своєю формою досить близька до позики капіталу. Так, власник грошей, купуючи ті чи інші цінні папери, надає в розпорядження їх емітентів гроші, які можуть використовуватися для розвитку виробництва або розширення торговельної діяльності. Однак цінні папери не можуть бути формою існування дійсного капіталу. Реальний капітал завжди функціонує окремо від цінних паперів. При їх продажу цінні папери дають їх емітенту можливість володіти капіталом, але самі вони не є капіталом. Чому? По-перше, цінні папери не можуть бути безпосередньо авансовані у виробництво, вони не можуть пройти першу стадію кругообігу капіталу без того, щоб попередньо не перетворитися в гроші. По-друге, цінні папери не завжди можуть бути перетворені в гроші ще й тому, що капіталом вони є не в дійсності, а в перспективі. По-третє, при подальшому обігу цінних паперів на ринку їхня ціна може змінюватися в той чи інший бік, тоді як загальна маса капіталу за рахунок цього не змінюється, а залишається попередньою. Поява цінних паперів зумовлена безпосередніми потребами процесу суспільного відтворення, оскільки розвиток національних економік вимагає все більше і більше капіталовкладень, які навіть великі комерційні банки не в змозі забезпечити. У післявоєнні десятиліття значно зросла роль емісії цінних паперів у фінансуванні капіталовкладень. Саме цінні папери все більшою мірою перетворюються у специфічні інструменти розподілу грошових ресурсів між господарюючими суб'єктами. Цей процес одержав назву сек'юритизації. Емітентами цінних паперів виступають окремі фірми і корпорації, центральні уряди та муніципальні органи влади. Випуск цінних паперів реалізується спочатку на первинному ринку шляхом прямого звернення емітента до інвесторів чи через посередника, який бере на себе зобов'язання реалізувати ці папери. Цінні папери, придбані інвесторами при емісії, потім можуть бути ними перепродані на вторинному ринку, який складається з фондових бірж та позабіржового обігу. Спочатку цінні папери функціонували на території країн-емі-тентів, згодом вони переступили національні кордони і стали обертатися на ринках інших країн. Цей процес особливо прискорився у 70-ті роки, коли в розвинутих країнах були відмінені обмеження на переміщення капіталу за кордон. У результаті цього фондовий ринок набув інтернаціонального характеру. Загалом частка п'яти промислово розвинутих країн (США, Японія, Німеччина, Велика Британія і Франція) складає понад 70 % всього обсягу світового ринку цінних паперів. Міжнародний ринок цінних паперів почав формуватися у результаті масового вивозу капіталу перш за все з країн, яким належать основні транснаціональні корпорації та банки. Формування цього ринку було прискорено такими факторами: • сучасною науково-технічною революцією, що породила проекти, реалізація яких потребувала використання капіталу декількох країн; • розвитком інтеграційних процесів; • стійкістю валютних курсів; • використанням спільних багатонаціональних валют; • успіхами у розбудові банківської та біржової справи. Міжнародний ринок цінних паперів є фактором, який полегшує різним господарським суб'єктам доступ до міжнародного ринку вільних капіталів і прискорює світовий процес економічного зростання. Сьогодні він є основним інститутом, який регулює міжнародне інвестування. Ринок цінних паперів займає особливе місце у структурі сучасного міжнародного інвестиційного ринку, що обумовлено насамперед унікальними особливостями цінних паперів як фінансово-інвестиційних інструментів. 2. Міжнародний ринок акцій Акція — це цінний папір без встановленого строку обігу, який свідчить про внесення певного паю в статутний фонд акціонерного товариства, дає право на участь в управлінні ним, одержанні частини прибутку у формі дивідендів, а також на участь у розподілі майна у випадку ліквідації акціонерного товариства. Емісія акцій здійснюється в таких випадках: • під час акціонування, тобто заснування акціонерного товариства, з метою формування акціонерного капіталу; • коли вже існуюча компанія перетворюється на акціонерне товариство; • при додатковій мобілізації капіталу для збільшення наявного статутного капіталу. Існує декілька класифікацій акцій: • за способом їх передачі від одного акціонера іншому (іменні та на пред'явника); • відповідно до права участі в управлінні корпорацією (звичайні й привілейовані); Іменними є акції, власники яких повинні бути зареєстровані в реєстрі корпорації, де фіксуються відомості про кожну іменну акцію, у тому числі дані про власника, час придбання акції, кількість акцій у кожного з акціонерів. Акції на пред'явника не реєструються корпорацією, фіксується тільки їх загальна кількість. Для керівництва корпорації більш зручними є іменні акції, оскільки вони дають змогу контролювати процес руху акціонерного капіталу і концентрацію акцій у руках окремих акціонерів. Самі акціонери надають перевагу акціям на пред'явника, які вільно продаються і купуються на вторинному ринку. З розвитком акціонерних товариств і ринку цінних паперів іменні акції поступово витісняються акціями на пред'явника, які є об'єктом купівлі-продажу на фондовій біржі. Звичайними є акції, власник яких має право голосу на загальних зборах акціонерів і право на одержання дивіденду1(1 Дивіденд — частка прибутку акціонерного товариства, який щорічно розподіляється серед акціонерів після сплати податків, відрахувань на розширення виробництва, поновлення резервів.). Кожна акція надає її власнику один голос на загальних зборах акціонерів. Звичайна акція не дає гарантії на одержання дивідендів, які залежать від результатів діяльності корпорації. Розмір доходу за звичайними акціями коливається залежно від прибутку товариства, який розподіляється у вигляді дивідендів між власниками звичайних акцій лише після сплати дивідендів власникам привілейованих акцій. Враховуючи, що власники звичайних акцій несуть підвищений ризик, пов'язаний з діяльністю акціонерного товариства, їм надається право обирати членів правління товариства та вирішувати інші питання на загальних зборах акціонерів. Звичайні акції можуть випускатися серіями "А" і "Б". Як правило, серія "А" призначена для засновників корпорації, тобто осіб, які підписали її статут, а серія "Б" — для решти інвесторів. Власники акцій серії "А" мають більше прав, а також можливість одержання більших дивідендів (плата за ризик). Привілейовані акції є іменними і дають власникові право на: • першочергове отримання доходу, що відраховується від чистого прибутку товариства у вигляді фіксованого процента (дивіденду) до номінальної вартості акцій; • компенсацію доходу, недоотриманого власником акцій у зв'язку зі скороченням прибутку товариства у відповідному році, за рахунок резервного фонду; • пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати учать в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом. Зате вони мають право на першочергове одержання дивіденду, тобто до виплати дивідендів за звичайними акціями. Корпорація може випускати декілька серій привілейованих акцій, при цьому різні серії мають різну кількість привілеїв, опис яких за кожною серією акцій розміщується на її сертифікаті. Існує декілька підвидів привілейованих акцій: • ті, що беруть і не беруть участі у розподілі надприбутків; • кумулятивні й некумулятивні (залежно від можливості одержання в майбутньому оголошених, але невиплачених дивідендів); • конвертовані й неконвертовані (які можна або не можна обміняти на інший вид акцій). Кожна акція є неподільною. У разі, коли одна і та ж акція належить кільком особам, усі вони визначаються одним власником акції і можуть реалізувати свої права через одного з них або через спільного представника. Акції оплачуються у національній чи іноземній валюті або шляхом передачі майна (у випадках, передбачених статутом акціонерного товариства). Незалежно від форми внесеного вкладу вартість акції виражається в національній валюті. Грошова сума, вказана на акції, називається номінальною вартістю акції, а ціна, за якою акція реалізується на ринку, має назву курс акції. Курс акцій перебуває в прямій залежності від отриманого за ними дивіденду й у зворотній — від норми позичкового процента. Загальний обсяг ринку акцій у світі становить близько 20 трлн дол. США. Протягом останніх десятиліть деякі багатонаціональні корпорації активно включилися в процес емітування своїх акцій спеціально для їх розповсюдження в інших країнах. Щоб пробитися з такими емісіями на міжнародний ринок, вони вносять свої акції в курсові бюлетені на біржах різних країн. Деякі ТНК для емісії і одночасного розміщення акцій на зарубіжних ринках об'єднуються в синдикати. Однак, щоб внести свої акції в курсові бюлетені закордонних бірж, необхідно затратити значні кошти. По-перше, біржі часто стягують достатньо великі суми за розміщення інформації в таких бюлетенях. По-друге, уряди деяких країн і самі біржі вимагають від компаній надання достатнього обсягу інформації, яка до того ж часто має пройти незалежну аудиторську перевірку і сертифікацію достовірності. По-третє, треба докласти значних зусиль і витратити достатньо коштів, щоб про таку компанію і перспективи її діяльності знали зарубіжна преса, брокери і потенційні інвестори. І все ж компанії свідомо йдуть на подолання цих труднощів, оскільки внесення в такі бюлетені відомостей про їхні акції робить останні доступними для більшої кількості покупців чи інвесторів. З іншого боку, якщо у компанії є дочірнє підприємство за кордоном, то внесення відомостей про це в бюлетень може покращити відносини з місцевим урядом і розширити певною мірою участь місцевих ділових кіл у розвитку цього бізнесу в даній країні. Загалом, обсяг міжнародного переміщення капіталу, пов'язаного з купівлею акцій, досяг близько 200 млрд. дол. США, з яких більше 60 млрд. дол. припадало на фондові ринки, що розвиваються1 /1 Рубцов Б.Б. Зарубежные фондовые рынки: инструменты, структура, механизм функционирования. — М.: ИНФРА-М, 1996. — С. 14./ (у світовій практиці прийнято поділяти фондові ринки на розвинуті та ті, що виникають, розвиваються). На міжнародний ринок цінних паперів мають великий вплив національні ринки, ступінь якого залежить від обсягу та розвиненості кожного з цих ринків. Одним із найважливіших показників ринку є його капіталізація. Капіталізація ринку — це показник, що відображає ринкову вартість усіх компаній, які беруть участь в операціях на фондовому ринку. Ринкова вартість компанії визначається як добуток курсової вартості її акції на кількість акцій, що перебувають в обігу. Найвищий показник капіталізації має ринок акцій США, друге місце припадає на ринок Японії, а три найбільших ринки світу (СІЛА, Японії і Великої Британії) мають спільний показник капіталізації, що становить 77 % світового ринку акцій. Капіталізація ринку США, наприклад, у 10 разів перевищує цей же показник ринку Німеччини, а капіталізація ринку Японії понад як у 30 разів більша, ніж ринку Італії. Якщо ж порівняти показник капіталізації ринку з розміром валового внутрішнього продукту (ВВП), то Японія і Велика Британія мають найвищі показники капіталізації ринку, які сягають понад 100 % від ВВП. Щодо США, то цей показник складає 42 % від ВВП, що досить близько до аналогічних показників Канади, Австралії і Швейцарії. На ринках Італії, Німеччини і Франції показники капіталізації ринків відносно ВВП найнижчі1(1 Максимо В.Энг, Фрэнсис АЛис, Лоуренс Дж.Мауер. Мировые финансы. — М.: Дека, 1998.—С. 599, 604.). Однак рівень капіталізації по відношенню до ВВП країни часто не стільки говорить про розвинутість чи відсталість національного ринку акцій, скільки характеризує підхід компаній певної країни до мобілізації ресурсів на фінансовому ринку. Саме компанії Італії, Німеччини і Франції традиційно віддають перевагу не випуску акцій, а залученню банківських кредитів. Отже випуск акцій як головне джерело мобілізації коштів на фінансовому ринку характерний не для всіх розвинутих країн. Щодо фінансування інвестицій, то роль акціонерного капіталу в цьому процесі навіть у найбільш промислово розвинутих країнах неоднакова. Так, якщо у Великій Британії та Франції на акції припадає значна частка залучених компаніями капітальних засобів (відповідно 20,9 % і 12,4 %), то в США цей показник становить 7,4 %, у Німеччині — 5,1, а в Японії — 0,7 %2.( 2 Рубцов Б.Б. Зарубежные фондовые рынки. — М.: ИНФРА-М, 1996. — С. 19.) Отже, у п'ятірці промислово розвинутих країн, капітальні вкладення фінансуються не стільки за рахунок випуску акцій, скільки шляхом одержання банківських позик. Ринок акцій відіграє важливішу роль у переливі капіталу з однієї галузі в іншу, ніж в абсолютному нагромадженні капіталу. Рейтингові місця у світовій класифікації розвинутих ринків цінних паперів розташовані у такій послідовності: США, Японія, Велика Британія, Німеччина, Франція, Канада, Швейцарія, Італія, Австралія. Що стосується ринків, котрі виникають, розвиваються, то найбільш суттєві зміни на міжнародних фондових ринках, які відбуваються протягом останніх десятиліть, зумовлені саме швидким розвитком національних ринків країн Латинської Америки і Азії, окремі з яких досягають якісних і кількісних критеріїв розвинутих фондових ринків. 3. Міжнародний ринок облігацій. Євроринок Поява акцій пов'язана з утворенням і поширенням акціонерних товариств, які з часом стали перетворюватися у складні монополістичні об'єднання (концерни, трести, картелі, консорціуми). Їх функціонування в умовах гострої конкурентної боротьби і розвитку науково-технічної революції зумовило залучення не тільки акціонерного, а й облігаційного капіталу, що, у свою чергу, викликало випуск і розміщення приватними компаніями і корпораціями поряд з акціями також і облігацій, тобто облігаційних позик. Тому структура ринку цінних паперів складається з трьох основних елементів: акцій, облігацій приватного сектору і державних облігацій. Облігація являє собою боргове зобов'язання позичальника перед кредитором, яке оформляється не кредитною угодою, а продажем-купівлею спеціального цінного папера. Облігації поділяються на різні види залежно від емітента, способу виплати доходу, термінів, на які вони випускаються, умов обігу та надійності. Залежно від емітента, тобто того, хто їх випускає, облігації бувають державні, місцеві, інституційні, у тому числі корпоративні. Державні облігації випускаються центральними органами управління, як правило, Міністерством фінансів. Залучені кошти спрямовують на покриття бюджетного дефіциту чи на фінансування певних інвестиційних проектів. Облігації місцевих позик випускаються місцевими органами управління. Інституційні облігації випускаються суб'єктами підприємницької діяльності, фінансовими товариствами. Залежно від способу виплати доходу розрізняють процентні, дисконтні й конвертовані облігації. Процентні облігації передбачають виплату доходу у вигляді річного процента, що встановлюється до номінальної вартості. За дисконтними дохід формується у вигляді різниці між номінальною вартістю і цінами купівлі. Конвертовані облігації передбачають не виплату доходу, а обмін їх на нові. При цьому номінальна вартість придбаних облігацій збільшується, тобто дохід утворюється за рахунок різниці між номінальною вартістю нових і попередніх облігацій. За терміном випуску розрізняють строкові, безстрокові та облігації з правом дострокового погашення. Строкові випускаються на певні терміни, які не можуть змінюватися. Залежно від тривалості періоду вони поділяються на короткострокові (до 1—2 років), середньострокові (до 5 років) та довгострокові (понад 5—10 років). Однак у кожній країні є свій підхід до визначення термінів облігацій. Безстрокові облігації не передбачають визначення термінів їх випуску. Облігації з правом довгострокового погашення передбачають право емітента на довгострокове погашення. За умовами обігу облігації, як і акції, поділяються на дві групи: з вільним і обмеженим обігом залежно від прав на їх перехід від одного до іншого власника. За надійністю облігації поділяються на забезпечені та незабезпечень Забезпечені облігації передбачають гарантії на їх погашення і виплату доходу з дотриманням установлених термінів. Забезпеченням таких облігацій можуть виступати нерухоме майно, земля, державні цінні папери. Незабезпечень облігації не передбачають встановлення їх забезпечення, на що вказується в умовах випуску. Державні облігації, незалежно від того, вказано об'єкти і форми їх забезпечення чи ні, завжди вважаються забезпеченими, оскільки держава має достатні ресурси і практично збанкрутувати не може. Облігації, що розміщуються на закордонних ринках, згідно з усталеною термінологією, називаються міжнародними і, у свою чергу, поділяються на іноземні, або закордонні, облігації та єврооблігації. Основна відмінність єврооблігацій від іноземних облігацій полягає в тому, що єврооблігації випускаються у валюті, яка є іноземною як для емітента, так і для інвесторів, серед яких відбувається розміщення цих цінних паперів. Єврооблігації розміщуються одночасно у фінансових центрах декількох країн і є на сьогодні найпоширенішим видом міжнародних облігацій. Зарубіжні, або іноземні, облігації — це цінні папери, які випущені й розміщені емітентом у будь-якій іноземній країні за допомогою внутрішнього національного суб'єкта ринку цінних паперів із цієї країни й у валюті країни розміщення позики. Валюта позики для позичальників є іноземною, а для інвесторів — національною. Існують і деякі відмінності між іноземними (за емітентом) і звичайними внутрішніми облігаціями щодо режиму оподаткування, методики розміщення, регулювання часу і максимальних обсягів емісії, вимог щодо типу і обсягу інформації, яка розкривається позичальником перед проведенням емісії, особливих процедур реєстрації випуску, а також обмеження на кількість і склад потенційних інвесторів. Найбільші ринки іноземних облігацій розташовані в Цюріху, Нью-Йорку, Токіо, Франкфурті-на-Майні, Лондоні та Амстердамі. Багато іноземних облігацій мають уже усталені назви на міжнародних ринках цінних паперів, які широко використовуються професійними учасниками цих ринків. Найвідомішими іноземними облігаціями є такі: "янкі" (Jankee Bonds), "самурай" (Samurai Bonds), "шибосай" (Shibosai Bonds), "дайміо" (Daimio Bonds), "шогун" (Shogun Bonds) в Японії; "бульдог" (Bulldog Bonds) у Великій Британії; "Рембрандт" (Rembrandt Bonds) у Нідерландах; "матадор" (Matador Bonds) в Іспанії; "кенгуру" (Kengaroo Bonds) в Австралії. Єврооблігації — це боргові зобов'язання, що є одним із видів цінних паперів, які випускаються позичальниками при отриманні довготермінових кредитів на євроринку. Маючи всі ознаки (реквізити) облігацій, вони відрізняються деякими особливостями. Так, на відміну від іноземних облігацій, які розміщуються на ринках однієї країни, єврооблігації розміщуються одночасно на ринках кількох держав. Валюта єврооблігаційної позики для кредиторів, як правило, є іноземною, за винятком банків США. Гарантом за позикою виступають переважно емісійні синдикати, які утворюються банками кількох країн і здійснюють розміщення єврооблігацій. Щодо історичних рамок виникнення ринку єврооблігацій, то в економічній літературі, особливо довідниковій, досить поширеним є твердження, що цей ринок виник на початку 70-х років XX ст.1 (1 Банківська енциклопедія / За ред. д-ра екон. наук, проф. A.M. Мороза. — К.: Ельтон,1993. — С. 96.) Деякі автори вважають, що вперше міжнародний ринок єврооблігацій набув розвитку, коли уряд США в 1963 р. ввів податок на американських резидентів, що купували закордонні цінні папери, який урівнював ставки процента. Внаслідок введення цього податку іноземні запозичення перемістилися на європейські ринки і виник сталий попит на єврооблігації2.( 2 Максимо В.Энг, Фрэнсис А.Лис, Лоуренс Дж.Мауер. Мировые финансы: Пер. с англ. — М.: ООО "Дека", 1998. — С. 189.) Інші автори стверджують, що ще в 40—50-х роках деякі емітенти випускали облігації в доларах США, розміщуючи їх в Європі. Так, саме в цей час компанія Philips розміщувала такі боргові зобов'язання в Нідерландах. Однак частіше за все вважається, що дебютною була позика, здійснена італійською компанією Concessione в липні 1963 р. на суму 15 млн дол. США. Всього в 1963 p. було здійснено сім таких випусків, три з яких — у доларах США, а до 1969 р. цей ринок зріс уже в 38 разів. Долар залишався домінуючою валютою, але в цій якості все більшої популярності набувала німецька марка3.( 3 Буклемишев О.В. Рынок облигаций. — М.: Дело, 1999. — С. 20—21.). Спочатку ринок єврооблігацій був практично нерегульованим і набув слави саме відсутністю управління своєю активністю, хоча все ж певне регулювання здійснювали центральні банки під час прийняття ними емісій у тих чи інших валютах, а також провідні банки, які управляли емісіями. Згодом виникає необхідність вироблення більш чітких правил гри, що привело до створення Асоціації міжнародних облігаційних дилерів (AIBD) і пов'язаної з нею групи Міжнародної асоціації учасників первинних ринків (ІРМА). На початку 90-х років AIBD була перейменована на Асоціацію учасників міжнародних фондових ринків (International Securities Market Association — ISMA), яка налічувала 866 членів, у тому числі 166 із Великої Британії, 138 — із Швейцарії, 57 — із Німеччини, 60 — із Люксембургу. За цей час Асоціація розробила досить детальну і масштабну систему регулювання, включаючи правила здійснення і регулювання операцій, етики поведінки і процедур врегулювання конфліктів. Асоціація надає всім зацікавленим клієнтам інформацію про ринки європаперів, а також проводить навчальні семінари з видачею спеціальних дипломів для роботи на міжнародних фондових біржах, її штаб-квартира знаходиться у Швейцарії, але переважна більшість роботи проводиться в Лондоні, де розміщений її секретаріат. Основними операторами ринку єврооблігацій, з точки зору емісії, виступають великі банки і компанії, що мають досить високий кредитний рейтинг, залежно від якого здійснюється рейтингове оцінювання випущених ними облігацій. Найпоширенішими у світі формами рейтингової оцінки облігацій є такі індекси оцінки облігацій (табл. 1)1.( 1 ЗагородніиА.Г., Вознюк ГЛ., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. — 3-тє вид., випр. та доп. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2000. — С 321.) На ринку єврооблігацій випускаються облігації різних типів: звичайні, або "прямі", з "плаваючою" процентною ставкою; з нульовим процентом (купоном); з індексованим процентом і конвертовані облігації; з опціоном та ін. На звичайні, або прямі, облігації власникові виплачується фіксований процент у вигляді річних купонів. На них припадає понад 60 % всіх єврооблігацій. Таблиця 1. Індекси рейтингової оцінки облігацій
| |||||||||||||||||||||||||||||||||