Ластовенко О. Міжнародні фінанси. Курс лекцій для студентів денної і заочної форми навчання спеціальностей 050104, 050104 "Фінанси", 050103 "Міжнародна економіка"

• Название: Курс лекцій для студентів денної і заочної форми навчання спеціальностей 050104, 050104 "Фінанси", 050103 "Міжнародна економіка"
• Анкор: Ластовенко О. Міжнародні фінанси.doc
• Дата: 22.06.2018
• Размер: 2.09 Mb.
• Имя файла: Ластовенко О. Міжнародні фінанси.doc
• Тип: Курс лекцій; #20596
• страница: 8 из 30

Політика траншів застосовується тоді, коли кредити Фонду надаються звичайними каналами країнам — членам МВФ у вигля­ді траншів, або часток, які становлять 25 % квоти відповідної країни у Фонді. Для одержання першого та наступних кредитних траншів країни — члени МВФ повинні продемонструвати серйозні зусилля з подолання ними труднощів, пов'язаних зі станом платіжного балансу.

Механізм розширеного фінансування використовується тоді, коли Фонд підтримує середньострокові програми шляхом домовле­ності про розширене фінансування країн — членів МВФ з метою подолання труднощів з платіжним балансом, викликаних макро-економічними і структурними проблемами.

На відміну від колишнього СРСР Україна при вступі до МВФ ніяких особливих переваг не мала. Вона повинна була виконувати всі вимоги Статуту цієї організації, згідно з якими тільки дуже не­значна частина кредитів надається Фондом автоматично, без будь-яких умов (кредити в рамках резервної частки МВФ). Переважну більшість інших кредитів Фонд надає лише після детального ви­вчення експертами цієї організації стану справ у країні — одержу­вачці кредитів. Чим більшу суму кредитів прагне одержати країна, тим прискіпливіше працюють експерти Фонду, причому часто без­посередньо в країні працюють спеціальні делегації (місії) МВФ, які у своїх підсумкових документах-доповідях подають висновки щодо доцільності надання кредитів. Ці місії одночасно рекомендують уряду країни певні заходи, щоб успішно вирішити питання надання Фон­дом кредитів.

Проте навіть вже узгоджені кредити надаються не автоматично, а поступово, певними частками (траншами). І якщо країна не вико­нує взятих на себе зобов'язань, Фонд може відмовити в наданні їй чергового кредитного траншу. Ось чому перед вирішенням питання про надання Україні чергового кредиту від МВФ до Києва навіду­ються його функціонери.

Вступний внесок України був визначений у розмірі 665 млн СДР, (майже 900 млн дол. США). Враховуючи гостру нестачу валюти, Україна скористалася Фондом запозичення, створеним при МВФ для країн-членів, які переживають фінансові труднощі. Борг оформ­лено як безстроковий і безпроцентний, який потрібно викупити в майбутньому.

Україна делегувала своє представництво та захист інтересів у Раді директорів МВФ Нідерландам, які вважаються країною — опікуном України.

Завдяки членству в МВФ, Україна може отримувати досить ва­гомі кредити для структурної перебудови економіки та стабілізації валюти і залучати іноземні інвестиції. Так, на початку 1999 р. Україна отримала чергові транші за кредитними лініями stand by¹ (¹ Stand by — резервний кредит МВФ, що означає "кредит підтримки".) від МВФ на суму 77,8 млн дол. США. Загалом за останні роки від Міжнарод­ного валютного фонду Україна одержала 2,7 млрд дол. США.

Після рішення Міжнародного валютного фонду збільшити загаль­ний обсяг внесків країн-членів з 66,4 млрд СДР (близько 93 млрд дол. США) до 212 млрд СДР (близько 297 млрд дол. США), квота України зросте з 997,3 млн до 1372 млн СДР (1921 млн дол. США).

Збільшення сумарних ресурсів МВФ і квоти України дасть змогу розраховувати на відповідне збільшення фінансової допомоги з боку МВФ, оскільки загальний обсяг кредитів Фонду прямо прив'язаний до розміру квоти країни — позичальниці МВФ. І хоча частка квоти України в сумарному обсязі квот Фонду дещо зменшиться у відсот­ковому обчисленні (з 0,690 до 0,647 %), у кількісному вираженні вона зросте і буде на 0,001 % більшою за квоту Польщі (0,646 %).
4.5.2. Світовий банк та його складові
У 1944 р. на Міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі крім МВФ було утворено Міжнародний банк рекон­струкції і розвитку (МБРР). Місцеперебування його — Вашингтон. Це одна з найбільших у світі міжнародних фінансово-кредитних установ, яка надає довгострокові кредити під державні програми тільки урядам та центральним банкам країн-членів. Членами МБРР можуть бути тільки члени МВФ.

Прийнято вважати, що МБРР є головною складовою Світового банку (СБ), до складу якого також входять: Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК); Багато­стороннє агентство з гарантій інвестицій (БАТІ) та Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).

В економічній літературі, особливо періодичній та популярній, часто не дається чіткого розмежування між Світовим банком з од­ного боку і Міжнародним валютним фондом з іншого, оскільки існує цілий ряд зовнішніх подібностей цих організацій. Насправді ж, Світовий банк і Міжнародний валютний фонд — це юридично са­мостійні міжнародні фінансово-кредитні установи з відмінними фун­кціями, хоча вони і виникли практично одночасно.

Так, Міжнародний валютний фонд головним чином здійснює контроль за функціонуванням міжнародної валютної системи, ва­лютною політикою і валютними курсами країн — членів МВФ, за дотриманням ними певного кодексу поведінки в міжнародних ва­лютних відносинах, включаючи надання допомоги тим чи іншим країнам у вигляді короткотермінових кредитів у випадку виник­нення труднощів, пов'язаних зі станом платіжного балансу.

Головним завданням Світового банку є сприяння сталому еконо­мічному зростанню, яке веде до скорочення бідності в країнах, що розвиваються, шляхом надання допомоги у зростанні виробництва через довгострокове фінансування проектів і програм розвитку.

Якщо Міжнародний валютний фонд може надавати позики будь-якій із країн — членів МВФ, яка відчуває нестачу іноземної валюти для покриття короткочасних фінансових зобов'язань кредиторам в інших країнах, то Світовий банк надає такі позики переважно бідним країнам.

Слід зауважити, що останні два десятиліття МВФ орієнтується також переважно на країни, що розвиваються, що підтверджують дані про розподіл кредитів МВФ. У 1947—1976 pp. кредит промис­лово розвинутих країн становив 60,6 %, а тих, що розвиваються, — 39,4 %; у 1977—1991 pp. — відповідно 8,9 і 92,1 %.

МБРР на початку своєї діяльності був призначений, згідно з його Статутом, надавати потерпілим від війни країнам довгострокові кре­дити для відбудови їхньої економіки, а також гарантувати приватні інвестиції за кордоном.

Нині Банк надає технічну та фінансову допомогу більше ніж 100 країнам світу, які є членами Міжнародного валютного фонду. Основ­на маса кредитів направляється на розвиток виробничої інфра­структури та сільського господарства — галузей відносно малорен­табельних, з високим строком окупності й витрат, куди не досить охоче вкладає кошти приватний капітал. МБРР фінансує як пріори­тетні державні програми в галузях енергетики, імпорту обладнання для розвитку гірничої промисловості, інвестування проектів для бу­дівництва нафто- і газопроводів, модернізацію підприємств тощо. Сьогодні налічується 180 держав — членів МБРР.

Статутний капітал МБРР утворюється шляхом підписання країн-членів на його акції та випуску облігацій. Акції розподіляються між країнами-членами відповідно до їхніх квот у Міжнародному валютному фонді. Першочергові внески до статутного капіталу здійснюються в розмірі 20 % від суми підписання, для створення власних ресурсів Банку, необхідних для здійснення його операцій. Інші 80 % мають бути сплачені за першою вимогою Банку. Значну частину позик МБРР надає з коштів, одержаних від розміщення на ринку капіталів своїх облігаційних позик.

Позики МБРР надаються, як правило, на термін 15—20 років і мають п'ятирічний пільговий період. Ці позики надаються країнам, які продемонстрували певне економічне зростання та соціальний прогрес. Кожна позика надається урядові чи під його гарантії заці­кавленій країні. Відсоткова ставка позик змінюється кожні шість місяців і орієнтується на рівень відсоткових ставок міжнародних ринків позикового капіталу. Поточна відсоткова ставка становить 7,6 %. Ці відсоткові ставки залежать від наявних у Банку коштів, які надходять від продажу облігацій МБРР на світових ринках капі­талу, від нерозподіленого прибутку, погашення раніше наданих по­зик та додаткових пожертвувань економічно розвинених країн.

Рішення про надання кредиту приймаються Банком на основі експертних оцінок МВФ та попередніх оцінок ефективності проекту, визначених експертною комісією МБРР, причому технічна допомога (експертиза) входить в умови надання кредитів. Обумовлюються також необхідність надання допомоги, типи тих чи інших проектів, потреба у фінансуванні тощо. У розробці та здійсненні проектів Банку беруть участь близько 7 тис. фахівців із більш як 100 країн світу з досвідом роботи у різних галузях економіки. Щороку МБРР дає зго­ду на фінансування понад 100 проектів та програм, загальна вартість яких перевищує 15 млрд дол. США.

Вступ України до Міжнародного валютного фонду забезпечив їй членство в МБРР (квоту — 10 678 акцій на загальну суму близько 5 млрд дол. США), що дає можливість нашій державі залучати іно­земні інвестиції для вирішення таких актуальних проблем, як стабі­лізація економіки, її структурна перебудова, інтеграція України у світове господарство.

Першою позикою, наданою нашій країні після її вступу до цієї кредитно-фінансової організації була позика на підтримку програ­ми реформ у розмірі 27 млн дол. США строком на 17 років, причо­му протягом перших п'яти років Україна мала сплачувати тільки стандартну плаваючу процентну ставку 7,43 %. За проектом пози­ки залучаються також значні кошти на умовах гарантів інших фінан­сових організацій, загальним обсягом близько 17 млн дол. США.

Координатором проекту виступав Кабінет Міністрів України, а провідною організацією, що здійснювала фінансування — МБРР. Україна отримала експертно-консультаційні послуги, допомогу в підготовці та навчанні фахівців, необхідне обладнання для впрова­дження реформи у трьох пріоритетних галузях, визначених урядом. Це сприяло розвиткові приватного сектору, у тому числі привати­зації державних підприємств, створенню приватної банківської систе­ми, системи управління державними фінансами. Частину коштів було ефективно використано для підготовки та проведення аукціонів і приватизації великої кількості державних підприємств у Харкові.

У грудні 1994 р. Україна отримала реабілітаційну позику Світового банку в розмірі 500 млн дол. США (перший транш — 100 млн дол. — використаний на сплату боргів за газ Туркменистану).

Інтенсивно проводиться розробка інших проектів: телекомуні­каційного (30 млн дол.), транзиту газу (250 млн дол.), поліпшення ефективності паливно-енергетичного сектору економіки України, чотирьох сільськогосподарських проектів, проектів із соціального забезпечення реформ підприємств та розвитку експорту та ін.

Уже досягнуто попередньої угоди про виділення Україні Світо­вим банком позики, призначеної для реструктуризації вугільної промисловості в загальній сумі майбутнього кредиту в розмірі 300— 400 млн дол. США. Передбачається, що кошти буде виділено на 17 років з відстрочкою погашення боргу протягом 5 років під 7,52 % річних. Реструктуризацію галузі планується здійснити в три етапи. На першому намічено закрити три збиткові шахти, на другому — 22. Третій етап передбачає санацію шахт з низькими виробничо-тех­нічними показниками.

У травні 1998 р. Світовий банк затвердив позику Україні в розмірі 200 млн дол. США на впровадження проекту реабілітації та розши­рення централізованого теплопостачання Києва. Позика надається терміном на 20 років, включаючи п'ятирічний пільговий період.

Загалом за останні роки Україна одержала від Світового банку 1,5 млрд дол. США.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) була створена як філія МБРР у 1960 р. з метою зберегти вплив розвинутих західних дер­жав на країни, що розвиваються. МАР надавала безпроцентний кре­дит на строк до 50 років (з 1986 р. строк надання кредитів скороче­но до 40 років для найменш розвинутих країн та до 35 років — для інших країн "третього світу"). Погашення кредитів починається з 11-го року після початку їх використання. Кредити надаються урядам та приватним організаціям країн, що розвиваються, без процентів.

Кредити МАР призначені найбіднішим і найменш платоспро­можним країнам і виділяються з урахуванням розмірів їхньої те­риторії, річного доходу на душу населення, ступеня ефективності економічної політики. Тільки країни з річним доходом на душу населення, що становить менше ніж 1305 дол. США, можуть користуватися позиками МАР. Більшість кредитів МАР надає краї­нам з розмірами річного доходу на душу населення 800 дол. США або меншими.

Кожний фінансований МАР проект підлягає обов'язковій політико-економічній експертизі з метою найефективнішого викорис­тання фінансової допомоги. Кредити надаються в національній ва­люті держави чи її території.

У рамках програми спеціальної допомоги здійснюється підтрим­ка країн, розташованих південніше Сахари, з низькими доходами і високими боргами.

Членами МАР сьогодні є 159 країн світу.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) була створена в 1959 р. з ініціативи США. її мета — заохочування розвитку приват­них підприємств у країнах, що розвиваються. МФК надає кредити високорентабельним приватним підприємствам без гарантії уряду на строк від 5 до 15 років з умовою, що частину акцій компанії-позичальники продають МФК. Рівень відсоткових ставок відповідає існуючим на міжнародних фінансових ринках.

Статутний капітал МФК створено з внесків країн-членів. Розмір внесків пропорційний частці їхніх внесків до МБРР. У МФК беруть участь тільки члени МБРР. Свою діяльність МФК здійснює у таких основних напрямках:

• інвестування приватного сектору (головним чином країн, що розвиваються);

• надання комплексних консультаційних послуг урядам і під­приємствам у здійсненні приватизації;

• формування ринку капіталів у країнах з перехідною еконо­мікою.

Сьогодні до складу МФК входять 170 країн. У 1993 р. до МФК приєдналась Україна, що створило можливості надання нашій країні прямих інвестицій у приватний сектор економіки, фінансування проектів приватних компаній тощо. Експерти МФК вивчали мож­ливості та потенційні механізми реалізації програм приватизації в Україні, взяли участь в організації першого аукціону з продажу ма­лих підприємств у Львові, орендного підприємства в Одесі.

З листопада 1994 р. МФК реалізує в Україні проект підтримки приватного підприємництва, який передбачає, з одного боку, консуль­тування центральних органів влади з питань формування політики розвитку малого та середнього бізнесу, з іншого — створення спеці­альних бізнес-центрів для конкретної допомоги підприємцям-початківцям, які вже функціонують у Луганську, Маріуполі, Хмельницько­му, Черкасах, Дніпропетровську, Сумах та Вінниці.

Поряд з іншими успішно реалізується і важливий для майбутнього України проект МФК "Масова приватизація та післяприватизацій-ний розвиток України".

У 1988 р. країни — члени Світового банку створили Багатосто­роннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ), яке страхує капітало­вкладення від витрат, викликаних некомерційними ризиками. До його складу сьогодні входять 142 країни.

БАГІ доповнює діяльність інших міжнародних страхувальників і пропонує чотири основних типи гарантій: неконвертованість валю­ти, експропріація, війна та громадянські заворушення, порушення умов контрактів.

Неконвертованість валюти — це захист від втрат, які виникли у зв'язку з неможливістю конвертувати місцеву валюту в іноземну для її переведення за межі країни перебування.

Експропріація — захист від втрат, які викликані діями уряду країни перебування у зв'язку з обмеженням або ліквідацією права власності чи контролю над нею, а також права на застраховані інве­стиції.

Війна і громадянські заворушення — це захист від збитків, зав­даних воєнними діями чи громадянськими заворушеннями, які при­звели до руйнування чи завдання шкоди матеріальним активам підприємства або до створення перешкод для його діяльності.

Порушення умов контрактів — це відмова від зобов'язань за контрактом з одержувачем гарантій або його порушення з боку уряду країни перебування, коли: одержувач гарантій не має можливос­ті звернутися до суду чи арбітражного суду для розгляду позову про відмову від контракту або порушення його умов; рішення суду не приймається в розумні терміни; таке рішення не може бути виконано.

Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних супере­чок (МЦВІС) заснований у 1966 р. і призначений для сприяння зростанню потоків міжнародних інвестицій шляхом надання послуг з арбітражного розгляду і врегулювання суперечок між урядами й іноземними інвесторами; надання консультативних послуг; проведен­ня наукових досліджень; надання інформації про інвестиційне зако­нодавство. Послугами МЦВІС сьогодні користуються 119 країн — членів цієї організації.

Основним мотивом вступу країн до МВФ і Світового банку є можливість одержати зовнішні кредити та позики на більш сприят­ливих умовах порівняно з тими, що існують на міжнародних валют­них ринках, як додаткові важливі валютні ресурси для врегулюван­ня своєї заборгованості, для забезпечення рівноваги платіжного ба­лансу. Крім того, ці країни можуть брати участь у конкурсних про­ектах зі спорудження різних об'єктів у інших країнах, що також відкриває додаткові можливості.

Членство в цих організаціях накладає на їх учасників певні зобо­в'язання. Вони повинні: ставити до відома ці організації про вибра­ний країною правовий режим курсу національної валюти та про всі зміни в ньому; уникати маніпулювань валютними курсами або міжна­родною валютною системою для врегулювання свого платіжного ба­лансу та одержання несправедливих переваг над іншими країнами-членами; прагнути до відміни валютних обмежень та не запрова­джувати нові; створювати умови для запровадження конвертованості національної валюти; у будь-який час бути готовими надати повну інформацію про стан своєї економіки з ряду показників.

Завдяки активній співпраці з МВФ та СБ Україна одержала від них за останні роки 4,2 млрд дол. США (відповідно від МВФ — 2,7 млрд, від СБ — 1,5 млрд дол. США).

Специфічною міжнародною валютно-фінансовою організацією є заснований у 1930 р. Банк міжнародних розрахунків (БМР) з го­ловною конторою у місті Базелі (Швейцарія). Він був створений як акціонерне товариство центральними банками Бельгії, Великої Бри­танії, Італії, Німеччини, Франції, Японії і групою банків США. Ста­тутний капітал БМР формується за рахунок продажу акцій цент­ральним банкам країн-учасниць та на відкритому валютному рин­ку. Одночасно він, згідно з Гаазькою угодою, був заснований як міжна­родна організація, діяльність якої регулюється міжнародним правом і яка користується привілеями й імунітетами, необхідними для виконання своїх функцій. Банк не є об'єктом швейцарського зако­нодавства про компанії. Фактично Банк міжнародних розрахунків має статус міжнародного банку, який координує дії національних центральних банків.

Головним завданням БМР з часу його заснування було полег­шення розрахунків за репатріаційними платежами Німеччини та військовими боргами. До його функцій входило також сприяння співробітництву центральних банків і розрахункам між ними.

Членами БМР є 33 країни Європи, Азії, США та ПАР. Згідно зі Статутом, на Банк міжнародних розрахунків покладено дві основні функції: сприяти співробітництву між центральними банками та забезпечувати сприятливі умови для міжнародних фінансових опе­рацій; діяти як довірена особа або агент у проведенні міжнародних розрахунків своїх членів.

Свою основну функцію координатора центральних банків про­відних розвинутих країн БМР успішно виконує і сьогодні. Крім того, він здійснює розрахунки між країнами — членами Валютного союзу країн ЄС, виконує функції депозитарію¹ (¹ Депозит (вклад) — певна сума засобів, зарахованих або переданих для зараху­вання на рахунок фізичної чи юридичної особи, якими банк може розпоряджатися на свій розсуд певний час залежно від типу депозитного сертифіката, одержаного клієнтом. Останній може бути "строковим", коли одержання вкладеної суми і розмір процента обумовлюється певним терміном часу, і "до запитання", коли клієнт банку в будь-який час може вилучити всю суму чи певну її частку при пред'явленні депо­зитного сертифіката.) Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), здійснює операції за дорученням Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР).

Отже, Банк міжнародних розрахунків активно сприяє міжнарод­ному регулюванню валютно-кредитних відносин. Банк виконує такі операції:

• купівлю-продаж і зберігання золота;

• депозитно-позичкові операції з центральними банками;

• прийом урядових вкладів за особливими угодами;

• з валютою і цінними паперами (окрім акцій);

• на світових ринках (валют, позик, цінних паперів, золота) як агент або кореспондент центральних банків;

• підписання угод з центральними банками з метою сприяння взаємним міжнародним розрахункам.

Головне джерело засобів БМР — короткострокові вклади (до трьох місяців) центральних банків у іноземній валюті або золоті.

Найвищим органом БМР є загальні збори, які скликаються що­річно з представників центральних банків країн — акціонерів Бан­ку, голоси яких розподіляються пропорційно кількості їхніх акцій. Поточними справами керує Рада директорів.

Цікавою специфікою Банку є, з одного боку, сувора конфі­денційність його діяльності, з іншого — той незаперечний факт, що за роки свого існування він перетворився у провідний інформаційно-дослідний центр аналізу найважливіших сучасних проблем розвит­ку міжнародних валютно-фінансових відносин. Його річні звіти — одне з найавторитетніших видань у фінансовому світі. Наприклад, під егідою БМР була проведена робота так званого Комітету Кука (представник Банку Англії), який опублікував досить оригінальні рекомендації щодо розрахунків коефіцієнта платоспроможності міжнародних банків. Цей коефіцієнт, розрахований як мінімальне співвідношення між власними коштами банку і його балансовими та позабалансовими активами, був прийнятий провідними країнами світу на рівні 8 %. Часто рекомендації БМР, підготовлені на базі консенсусу, у валютно-фінансовій сфері мають більше значення, ніж деякі міждержавні або наднаціональні рішення.

БМР відіграв велику роль в організації міжнародного валютного співробітництва, беручи участь у роботі органів Міжнародного ва­лютного фонду та інших міжнародних та регіональних органів з питань функціонування світової валютної системи.

Банк міжнародних розрахунків — велика світова валютно-кре­дитна організація як за кількістю учасників, так і за характером діяльності. Адже БМР — міжнародний банк центральних банків, агент і розпорядник у різних міжнародних валютно-розрахункових та фінансових операціях, центр економічних досліджень і форумів міжнародного валютно-кредитного співробітництва.
4.5.3. Регіональні фінансово-кредитні установи
Регіональні фінансово-кредитні організації в межах Західної Європи, Латинської Америки, Африки, Південно-Східної Азії та в регіоні колишнього СРСР (нині СНД) створюються поступово, відпо­відно до певних етапів розвитку світогосподарських зв'язків та інтен­сивності інтеграційних процесів.

Вище (п. 8.3) вже йшлося про заснований 1958 р. Європейський інвестиційний банк (ЄІБ). Він функціонує як фінансово автономна і юридично самостійна організація в рамках ЄС. Його створено з метою:

• сприяння збалансованому і стабільному розвиткові спільного ринку в інтересах Співтовариства;

• надання позик і гарантій на некомерційній основі для поліп­шення фінансування в усіх секторах економіки:

— проектів розвитку найменш розвинутих регіонів;

— проектів модернізації і конверсії підприємств або підтримки нових видів діяльності, зумовлених прогресом у розвитку спільного ринку;

— проектів, які викликають спільний інтерес декількох країн — членів ЄС за рахунок різних джерел, що наявні у держав.

Членами ЄІБ є 14 держав Європи — членів ЄС, за винятком Франції. Банк надає кредити як державним, так і приватним струк­турам у секторах комунікацій, економічної й енергетичної інфра­структур, промисловості, послуг і сільського господарства.

ЄІБ фінансує тільки частину вартості проектів, доповнюючи власні кошти позичальника та інші джерела фінансування. Його позики, як правило, не перевищують 50 % загальної суми вкладених у проект коштів.

Фінансування інвестиційних програм здійснюється у поєднанні з операціями структурних фондів ЄС, до яких належать діючі під керівництвом Європейської комісії Європейський фонд розвитку, Європейський соціальний фонд та Європейський фонд сільськогос­подарської орієнтації і гарантій, а також з іншими подібними фінан­совими інститутами.

Позики Європейського інвестиційного банку можуть бути реалі­зовані у поєднанні з безкомпенсаційною допомогою з боку ЄС чи окремих держав, які входять до Союзу. Великомасштабні проекти фінансуються за рахунок окремих позик, угоди про які укладаються безпосередньо з організаторами проекту або через їх фінансових по­середників. Так було, наприклад, при здійсненні фінансування про­екту спорудження тунелю під Ла-Маншем.

Банк надає довгострокові позики, строк яких залежить від типу об'єктів і коливається від 7 до 12 років для промислових об'єктів та до 20 і більше років для проектів з розвитку інфраструктури.

Позики, як правило, сплачуються згідно з паритетом або в одній валюті, або в декількох різних валютах. Це валюти держав — членів Банку, євро та деякі вільно конвертовані валюти.

ЄІБ може фінансувати проекти за межами ЄС:

• у державах, які підписали Ямайську конвенцію;

• у країнах, які підписали угоду про співробітництво або ство­рили асоціації з ЄС (Середземноморський регіон, Центральна і Східна Європа, Азія і Латинська Америка);

• у країнах — членах Європейської асоціації вільної торгівлі. У цьому разі кредити надаються:

• для фінансування певних типів проектів, які мають особливе значення для ЄС, наприклад у сфері телекомунікацій та енергопоста­чання;

• як граничні суми кредиту для фінансування проектів у одній чи групі країн згідно з угодами, конвенціями і рішеннями про фінан­сове співробітництво.

У 1991 р. розпочав свою діяльність новий регіональний міжна­родний банк — Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), засновниками якого стали 40 країн світу. Місцеперебування його — Лондон. Банк створений спеціально для сприяння економіч­ним реформам у країнах Східної Європи та державах — колишніх республіках СРСР. Нині він активно допомагає постсоціалістичним країнам у реформуванні економіки та створенні конкурентоспро­можної промисловості, розвитку взаємовигідних зв'язків між західно-та східноєвропейськими країнами, фірмами.

Сьогодні членами ЄБРР є 57 держав світу.

Основними функціями банку є підтримка проведення країнами-членами структурних і галузевих економічних реформ, включаючи демонополізацію, децентралізацію і приватизацію, з метою більш повної інтеграції їхніх господарських структур у світову економіку шляхом сприяння:

• організації, модернізації та розширенню виробничої, конку­рентоспроможної і приватновласницької діяльності, перш за все малих і середніх підприємств;

• мобілізації національного й іноземного капіталу і впрова­дженню ефективного управління;

• інвестиціям у виробництво з метою створення конкурентно­го середовища, підвищення продуктивності праці, якості життя та поліпшення умов праці;

• наданню технічної допомоги в підготовці, фінансуванні й реа­лізації проектів;

• стимулюванню і розвитку ринків капіталу;

• реалізації значних і економічно обґрунтованих проектів, у яких задіяно більше однієї країни;

• екологічно стабільному розвиткові.

Статутний капітал ЄБРР розподіляється так: 50 % капіталу на­лежить країнам Європейського Союзу; 13,7 — країнам Східної та Центральної Європи; 11,3 — іншим європейським країнам; 10 — США; 8,5 — Японії; 6,5 % — іншим країнам світу.

Стратегія ЄБРР щодо України, яка стала членом Банку в 1992 p., випливає з його загальних завдань з урахуванням специфіки еконо­мічного розвитку нашої країни в сучасних умовах. Так, відразу після того, як Україна стала членом ЄБРР, відповідно до умов, викладених у постанові Ради керуючих Європейського банку реконструкції та розвитку від 28 березня 1992 p., нашій країні було відкрито кредит­ну лінію ЄС обсягом 130 млн ЕКЮ для закупівлі медикаментів і продовольства, яку в наступному році було вичерпано.

Пріоритетними проектами фінансування для України виступа­ють: конверсія, розвиток сільського господарства, приватизація, транс­порт, телекомунікації, охорона навколишнього середовища.

Важливу кредитну угоду було укладено між державною адміністра­цією Бориспільського аеропорту, урядом України та керівництвом Європейського банку реконструкції та розвитку 24 грудня 1993 р. на суму 5,1 млн дол. США для реконструкції найбільшого в Україні міжнародного аеропорту "Бориспіль". За рахунок цього кредиту рекон­струйований аеропорт значно збільшив свою пропускну спроможність, побудовано нові пасажирські термінали, їх забезпечено високими сер­вісними умовами обслуговування пасажирів, створено конвеєрні стрічки та каруселі для доставки багажу, впроваджено комп'ютерну систему реєстрації на терміналах та світлових табло для оголошення рейсів. У грудні 1994 р. Україна підписала з ЄБРР угоду про надання кредиту загальним обсягом 100 млн ЕКЮ (близько 120 млн дол. США), які мали бути надані чотирма траншами (10, 20, 20 і 50 млн ЕКЮ) протягом чотирьох років. Цими коштами змогли скористати­ся малі та середні підприємства, проекти яких відповідали вимогам ЄБРР. Ці вимоги такі:

• підприємства мають належати до недержавного сектору еко­номіки, а кількість працівників на них не повинна перевищувати 500 осіб;

• ці підприємства повинні дотримуватись відсоткового співвідно­шення між залученими і власними коштами у пропорції 70 : ЗО;

• фонди підприємства перед запровадженням проекту мають становити не більше 2,5 млн дол. США;

• бізнес-план, складений згідно з вимогами, передбаченими ЄБРР, має переконливо свідчити про можливість повернення кредитів.

В Україні ухвалено цілий ряд інших проектів, які фінансуються й інвестуються Європейським банком реконструкції та розвитку:

— надання четвертого траншу кредитної лінії для малого та середнього бізнесу;

— проект розвитку українського приватного фінансового секто­ру шляхом купівлі пакетів акцій трьох українських комерційних банків та їх кредитування;

— включення Приватбанку та Першого українського міжнарод­ного банку в члени Кредитної лінії зі сприяння зовнішній торгівлі;

— проект з надання кредиту Київському пивзаводу "Оболонь";

— проект модернізації Дарницької ТЕЦ (м. Київ);

— кредит та підтримка на частину акцій кондитерської фабри­ки "Світоч" (м. Львів);

— участь у статутному капіталі компанії "Українська хвиля" з метою створення безшнурового телефонного зв'язку в м. Львові та Львівській області;

— надання кредиту на модернізацію теплової електростанції у м. Старобешеві Донецької області;

— кредит для впровадження газових лічильників у Дніпропет­ровській області та ін.

Країни, що розвиваються, також здійснюють інтенсивний пошук нових форм регіональних валютно-фінансових відносин, які б враховували їхні інтереси та сприяли розвиткові національних економік. У зв'язку з цим виник новий тип міжнародних регіональних уста­нов — регіональні міжнародні банки розвитку.

Найвідоміший з них — Міжамериканський банк розвитку (МаБР). Місцеперебування його — Вашингтон. Це кредитний інсти­тут, створений у 1959 р. з ініціативи США для фінансування про­грам розвитку в країнах Латинської Америки. Операції почав здійснювати з 1961 р. Членами МаБР є 28 країн американського регіону та 18 нерегіональних країн.

Згідно зі Статутом, до головних завдань Банку належать надання фінансової й технічної допомоги країнам Латинської Америки при будівництві невеликих підприємств у гірничій та переробній, легкій та харчовій промисловості, фінансування розвитку енергетики, транс­порту, а також інфраструктури. За роки свого існування МаБР надав найбільший обсяг кредитів країнам "великої трійки" — Аргентині, Бразилії та Мексиці.

Банк надає кредити двох видів: на загальних комерційних умо­вах — з фонду звичайних ресурсів; на більш пільгових умовах — з фонду спеціальних операцій. Він уповноважений випускати облігації, гарантувати позики, що надаються урядами, і підтримувати розви­ток приватних підприємств. Найвищим органом МаБР є Рада керу­ючих, до якої кожна країна направляє свого представника.

Періодично МаБР направляє місії своїх штатних спеціалістів з розробки програм у латиноамериканські держави для розгляду ра­зом із посадовими особами і спеціалістами певної країни національ­них планів і програм розвитку та сприяння у визначенні пріоритет­них проектів, які можуть бути профінансовані Банком.

У 1992 р. декілька країн — членів Банку створили Багатосто­ронній інвестиційний фонд (БІФ), який почав функціонувати у 1993 р. Його головна мета — сприяти інвестиційній програмі в ре­гіоні шляхом надання позик і субсидій у невеликих розмірах. Про­грама роботи Фонду розрахована на 5 років.

Іншу структуру Банку — Міжамериканську інвестиційну кор­порацію (МІК) створено як його автономну філію з метою сприян­ня економічному зростанню регіональних країн, що розвиваються, шляхом заохочування створення і модернізації приватних підпри­ємств, особливо малих і середніх.

МаБР має відділення у 26 країнах Латинської Америки та у Франції.

У грудні 1965 р. для фінансування різних програм розвитку в азіатських країнах за рішенням Економічної комісії ООН був засно­ваний Азіатський банк розвитку (АзБР). Місцеперебування його — Маніла (Філіппіни). Кошти банку формуються як шляхом мобілі­зації фінансових коштів регіону діяльності Банку, так і за рахунок залучення капіталів із країн інших континентів. АзБР може вдава­тись до позик, розміщувати облігації та інші зобов'язання, приймати за особливими угодами від урядів і організацій окремих країн кош­ти в спеціальні фонди. Зі свого боку Азіатський банк розвитку надає позики державним організаціям і приватним підприємствам з роз­рахунку 6,75 % річних.

Органами управління АзБР є Рада керуючих, що складається з представників усіх країн-учасниць, і Правління (Рада директорів). Чле­нами АзБР є 40 країн азіатського регіону та 16 нерегіональних країн.

Операції Банку поширюються на весь спектр економічного роз­витку, але головна увага приділяється:

• сільському господарству (іригація, розвиток сільських райо­нів, рибальство, тваринництво, лісівництво);

• енергетиці (проекти в галузі енергетики, видобутку природ­ного газу та вугілля, створення нафтопереробних підприємств і ме­режі газопроводів);

• фінансовому сектору (надання невеликих позик малим і се­реднім підприємствам);

• транспорту і зв'язку (порти і судноплавство, дороги, заліз­ниці, аеропорти, телекомунікації);

• соціальній інфраструктурі (водопостачання міського госпо­дарства, забезпечення житлом, інфраструктура міського господарства, проекти в галузі охорони здоров'я і народонаселення).

Діяльність з кредитування ведеться у двох основних формах: звичайне кредитування за рахунок ресурсів Банку і спеціальні опе­рації, які фінансуються спеціальними фондами. АзБР здійснює та­кож спільне фінансування з офіційними, комерційними та експорт­но-імпортними організаціями.

АзБР володіє акціями Азіатської фінансово-інвестиційної кор­порації (АзФІК) зі штаб-квартирою в Манілі, яка є корпораційним об'єднанням Банку з групою, що складається із 25 в основному при­ватних фінансових інститутів, розташованих в Азії, Америці та Європі. АзФІК була створена з метою підтримки розвитку приватних підприємств у країнах, що розвиваються.

Банк активно співпрацює з організаціями системи ООН, особливо зі Світовим банком, МВФ, іншими міжнародними організаціями, Європейським Союзом, Фондом міжнародного розвитку ОПЕК і дво­сторонніми організаціями допомоги.

За період свого функціонування АзБР надав найбільші обсяги кредитів п'яти країнам: Індонезії, Південній Кореї, Філіппінам, Па­кистану, Таїланду. Кредити надаються на 10—30 років з початком погашення через 2—7 років.

Першою міжнародною організацією незалежних країн Африки стала заснована у 1964 р. Група Африканського банку розвитку (АфБР). Місцеперебування — Котд'Івуар. До його складу ввійшли: власне АфБР, Африканський фонд розвитку (АФР), який розпочав діяльність у 1974 р.) та Довірчий фонд Нігерії (ДФН), який був ство­рений згідно з угодою, підписаною між АфБР і урядом Нігерії у 1976 р. Ці три інститути — самостійні юридичні особи.

Африканський банк розвитку (АфБР) був створений відповід­но до угоди, підписаної у 1963 p., яка набрала чинності у 1964 р.

Основною метою створення АфБР було сприяння:

• економічному розвиткові й соціальному прогресові регіональ­них держав — членів АфБР;

• фінансуванню інвестиційних програм і проектів;

• мобілізації ресурсів шляхом організації спільного фінансуван­ня, що здійснюється Банком разом з дво- і багатосторонніми інсти­тутами розвитку;

• заохоченню державних і приватних інвестицій;

• наданню необхідної технічної допомоги в підготовці проектів розвитку.

Банк здійснює такі операції:

• бере участь у капіталі державних і приватних організацій та підприємств;

• надає прямі позики або бере участь у позиках, що надаються третьою країною;

• частково або повністю гарантує позики, що надаються третіми країнами.

У своїй фінансовій політиці АфБР керується такими основними принципами: позики повинні мати здорову основу; пріоритет на­дається проектам, які найбільшою мірою сприяють зростанню еко­номіки континенту в цілому і включені в національні або регіо­нальні програми розвитку, причому проектам регіональних програм надається перевага. Претендувати на одержання позик Банку мо­жуть лише уряди країн — членів АфБР. Щодо державних або при­ватних підприємств інших країн Африки, то вони можуть одержати позики за умови обов'язкового гарантування їх урядом своїх країн. Членами АфБР є 52 незалежні держави Африканського континенту і 25 нерегіональних країн.

З метою поповнення фінансових ресурсів Африканського банку розвитку у 1972 р. було створено Африканський фонд розвитку (АФР), де 50 % голосів належить АфБР, хоча частка його капіталу у Фонді становить лише 2,8 %. До складу АфБР входить 26 країн світу.

Основна мета створення АФР:

• фінансування на пільгових умовах з метою сприяння вкладу Африканського банку розвитку в економічний і соціальний розви­ток найбідніших африканських країн — членів Фонду;

• фінансування з метою сприяння співробітництву, в тому числі на регіональному і субрегіональному рівнях, розвитку міжнародної торгівлі, головним чином між країнами — членами АФР.

Довірчий фонд Нігерії (ДФН) функціонує з 1976 р. Його мета — сприяння розвитку країн — членів АфБР з низьким рівнем доходів населення шляхом надання позик на пільгових умовах.

Ресурси ДФН повністю забезпечуються урядом Нігерії, а опе­рації здійснюються під керівництвом Ради директорів і президента Африканського банку розвитку.

Всі регіональні країни — члени Групи Африканського банку роз­витку мають можливість рівною мірою користуватися кредитами Банку. Однак, враховуючи різні рівні економічного розвитку, Банк виділив групу найбідніших країн, як основний об'єкт фінансування на пільгових умовах із ресурсів АзБР, Африканського фонду розвит­ку та Довірчого фонду Нігерії.

З 31 грудня 1993 р. країни — члени Групи АфБР, які є позичаль­никами, розділені на три основні категорії:

• категорія А — регіональні країни-члени з обсягом ВНП на душу населення, що не перевищує 510 дол. США;

• категорія В — регіональні країни-члени з обсягом ВНП на душу населення від 510 до 590 дол. США;

• категорія С — регіональні країни-члени з обсягом ВНП на душу населення понад 590 дол. США, а також ті, які відмовилися від свого права користуватися фінансуванням Групи АфБР.

У 1976 р. Кенія, Танзанія і Уганда створили Східноафрикан-ський банк розвитку (САБР), довгострокова стратегія якого (затвер­джена в 1993 р.) націлена на сприяння найбільш важливим для розвитку сферам підприємництва, орієнтованим на експорт та при­ватизацію державних підприємств, фінансову підтримку ініціатив з розвитку ринків капіталу в Східній Африці й впровадження меха­нізмів залучення фінансових ресурсів на ринках капіталу в регіоні.

Банк розвитку держав Центральної Африки (БРДЦА) виник у 1975 р. згідно з Договором про створення Митного й економічного союзу Центральної Африки. Його членами є 6 африканських країн та 5 інших акціонерів, у складі яких Німеччина, Франція, Кувейт, Африканський банк розвитку та Банк держав Центральної Африки.

У своїй діяльності головну увагу Банк приділяє фінансуванню проектів розвитку промисловості, енергетики, інфраструктури, транс­порту, телекомунікацій і сільського господарства, а також фінансуван­ню досліджень. У 1989 р. країни — члени Банку створили Спеціаль­ний фонд розвитку сільських районів з метою поліпшення системи фінансування базових проектів розвитку сільських районів.

Згідно з Угодою, підписаною в 1973 p., був створений Західноафри-канський банк розвитку (ЗАБР), членами якого є 7 африканських країн та 6 інших акціонерів.

Політика діяльності Банку має три аспекти:

• субрегіональне співробітництво (відносини з регіональними та субрегіональними організаціями розвитку Африканського континенту);

• двосторонні відносини з країнами Західної та Північної Європи, Канади і Японії;

• відносини з міжнародними організаціями.

Арабський фонд економічного і соціального розвитку (АФЕСР) був створений згідно з Угодою, підписаною в 1968 р. До його складу входить 21 країна — член Ліги арабських держав. Місцеперебуван­ня — Кувейт.

Фонд бере участь у фінансуванні проектів економічного й соціаль­ного розвитку в арабських державах шляхом кредитування та на­дання технічної допомоги, а також здійснює підтримку діяльності з програм фінансування міжарабської торгівлі. АФЕСР надає урядам, державним і приватним організаціям пільгові кредити на здійснення проектів, спрямованих на зміцнення арабського співробітництва.

Завдяки ініціативі країн — членів Ліги арабських держав (ЛАД) у 1977 р. було засновано Арабський валютний фонд (АВФ), до складу якого входять 20 країн — членів ЛАД. Місцеперебування — Абу-Дабі (Об'єднані Арабські Емірати).

Основна діяльність Фонду — надання кредитів на підтримку програм структурних реформ. АВФ надає державам-членам позики з метою сприяння фінансуванню їхніх платіжних балансів, підтрим­ки їхніх зусиль у проведенні економічних перетворень для досяг­нення стабільності й подолання внутрішніх і зовнішніх економіч­них труднощів.

У 1973 р. в Джидді (Саудівська Аравія) 23 країни — члени Органі­зації Ісламська конференція (ОІК) заснували Ісламський банк роз­витку (ІБР). Сьогодні до його складу входять 47 країн.

Основні напрямки діяльності Банку: надання позик для фінансу­вання проектів у сфері інфраструктури (шляхи, зв'язок, школи і т. ін.); участь у капіталі сільськогосподарських підприємств; фінансування проектів, які предбачають швидку віддачу, шляхом пайової участі в прибутках; лізинг, продаж у розстрочку, фінансування імпорту; фінан­сування технічної допомоги країнам-учасницям (техніко-економіч-не обґрунтування проектів, консультаційні послуги, надання засобів для здійснення дослідницьких робіт та навчання персоналу).

Результатом діяльності специфічного регіонального угрупован­ня — Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), яке функціонувало з 1949 по 1991 p., було створення двох міжнародних регіональних банків — Міжнародного банку економічного співробітництва (МБЕС) та Міжнародного інвестиційного банку (МІБ).

МБЕС було засновано країнами — членами РЕВ у жовтні 1963 р. для здійснення багатосторонніх розрахунків у перевідних рублях, сприяння економічному співробітництву країн — членів РЕВ з інши­ми державами, виконання ними взаємних зобов'язань з товарних поставок. Місцеперебування — Москва. Головним напрямком діяль­ності Банку були розрахунки і кредитування взаємного товарообо­роту та інші міждержавні розрахунки країн РЕВ. За період з 1964 по 1990 р. обсяг операцій Банку, враховуючи порівняно низький рівень так званих планових цін, склав величезну суму — 4,5 трлн пере­відних рублів, а прибуток за цей же період — 818,5 млн перевідних рублів, у тому числі 37,8 % — у конвертованих валютах.

Припинення операцій у перевідних рублях та перехід країн — членів РЕВ на взаємні розрахунки в конвертованих валютах з 1 січня 1991 р. викликали суттєві зміни в діяльності МБЕС. Ще в грудні 1990 р. були внесені зміни в Угоду про організацію Банку і в його Статут. Банкові було доручено сприяти переходу постсоціалі-стичних країн до ринкової економіки, розвитку ринкових відносин між суб'єктами світогосподарських зв'язків незалежно від форми власності. З початку 90-х років Банк активно розвиває комерційну діяльність (операції в конвертованій валюті, широке залучення комер­ційної клієнтури, розрахунково-кредитна діяльність з обслуговування зовнішньоекономічних зв'язків у вільно конвертованих валютах).

На засіданні Ради МБЕС наприкінці 1992 р. (м. Братислава) краї­ни — члени Банку підтвердили свою зацікавленість у збереженні МБЕС як унікального банку з багатонаціональним колективом спе­ціалістів і продовженні його діяльності на комерційній основі. Однак валютні операції здійснюються Банком у надзвичайно складній об­становці, яка зумовлена ізоляцією МБЕС на світових валютних та кредитно-фінансових ринках, а також невиконанням країнами — боржниками Банку своїх зобов'язань щодо погашення кредитів, що значно знизило його платоспроможність.

Міжнародний інвестиційний банк (МІБ) країни — члени РЕВ створили в липні 1970 р. для взаємного кредитування. Згідно зі Статутом, Банк надавав довготермінові та середньострокові кредити для вжиття спільних заходів, спрямованих на поглиблення міжна­родного поділу праці, розвитку спеціалізації і кооперування вироб­ництва, розширення сировинної і паливної бази, прискорення науко­во-технічного прогресу. Середньострокові кредити надавалися бан­кам, господарським організаціям і підприємствам країн РЕВ, міжна­родним організаціям, банкам інших країн на строк до 5 років, дов­готермінові — до 15 років на умовах 3—5 % річних. За кредитами в конвертованих валютах ставки визначалися з урахуванням відсот­кових ставок основних світових валютних і кредитних ринків.

Функціонування кредитів МІБ у перевідних рублях було тісно пов'язано з системою багатосторонніх розрахунків через МБЕС, оскіль­ки перевідний рубль виник як результат експорту на рахунках МБЕС.

У 1971 —1991 pp. МІБ взяв участь у кредитуванні 155 об'єктів, понад 100 з яких до 1992 р. були здані в експлуатацію. Загальна кошторисна вартість цих об'єктів склала майже 33 млрд ЕКЮ. Це — розширення потужностей угорського автобусного заводу "Ікарус", реконструкція машинобудівного комбінату "Умформтехнік", комбі­нату з виробництва сільгоспмашин "Фортшріт" (НДР), будівництво трьох цукрових заводів на Кубі, освоєння Ямбурзького газового родо­вища і будівництво газопроводу Ямбург — Західний кордон СРСР, закупівля машин і обладнання для будівництва Криворізького гірни­чо-збагачувального комбінату та багато інших.

Після розпаду РЕВ і припинення багатосторонніх розрахунків у перевідних рублях МІБ з 1991 р. став здійснювати операції тільки в конвертованих валютах. Банк продовжує роботу з об'єктами, прий­нятими на кредитування в попередні роки та здійснює кредитування ряду нових об'єктів, таких як реконструкція і модернізація Дунай­ського нафтопереробного заводу (Угорщина), розширення виробниц­тва текстильних машин на заводах "Збройовка Всетін" (Чехія), мо­дернізація заводу "АвтоВаз" (Росія), оснащення сучасним обладнан­ням комерційного товариства "Текстилькотон" (Румунія) та ін. МІБ установив тісні кореспондентські відносини з новими банками Бол­гарії, Румунії, Чехії, Словаччини, з ЗО комерційними банками Росії, України, Білорусі та Молдови.

У 1991 р. Банк підключився до всесвітньої системи міжбанків-ських телекомунікацій СВІФТ, значно розширив локальну мережу персональних комп'ютерів і перейшов на самостійну автоматизова­ну обробку інформації.

Отже, навіть у важких умовах глибоких економічних перетво­рень у постсоціалістичних країнах Міжнародний інвестиційний банк всіляко намагається зміцнити свою життєдіяльність, розширюючи співробітництво з традиційними та новими партнерами.

Однією з нових міжнародних регіональних валютно-фінансових установ можна вважати створений згідно з підписаною в Мінську на початку 1993 р. угодою, Міждержавний банк Співдружності Не­залежних Держав (МБ СНД). В угоді передбачається, що Банк по­кликаний сприяти координації кредитно-грошової політики країн-членів, вирішенню проблем міждержавних розрахунків на основі багатостороннього клірингу. За базову валюту в усіх розрахунках Банку був прийнятий російський рубль. Росія має 50 % від загаль­ної кількості голосів Міждержавного банку СНД.
Контрольні запитання і завдання

1. Дайте визначення міжнародних і регіональних валютно-фінансових організацій.

2. Яка мета створення Міжнародного валютного фонду? Які його головні функції?

3. Охарактеризуйте участь України в роботі МВФ.

4. Розкажіть про Світовий банк та його складові.

5. Які функції Міжнародної асоціації розвитку та Міжнарод­ної фінансової корпорації?

6. Розкажіть про Банк міжнародних розрахунків як специфіч­ну міжнародну валютно-кредитну установу.

7. Проаналізуйте головні напрями діяльності Європейського інвестиційного банку та Європейського банку реконструкції та розвитку.

8. Яка мета створення регіональних банків розвитку?

9. У чому специфіка діяльності Міжнародного банку економіч­ного співробітництва та Міжнародного інвестиційного банку?

10. Охарактеризуйте перспективи розвитку Міждержавного банку СНД.