Ластовенко О. Міжнародні фінанси. Курс лекцій для студентів денної і заочної форми навчання спеціальностей 050104, 050104 "Фінанси", 050103 "Міжнародна економіка"
 Скачать 2.09 Mb.
|
|
Тимчасовий Единбурзький фонд кредитування був заснований згідно з рішеннями Європейської ради в місті Единбург (Велика Британія) у 1992 р. з метою прискорення фінансування проектів розвитку капітальної інфраструктури для сприяння економічному зростанню. Премія Європейського інвестиційного банку (12 тис. євро) присуджується раз на два роки за докторську дисертацію на тему інвестицій і фінансування. Європейський фонд розвитку (European Development Fund) здійснює фінансування стабілізаційних фондів і венчурного капіталу1(1 Венчурний капітал — якісно новий засіб фінансування (інвестування) ризикованого підприємства, яке працює над втіленням у виробництво певної ідеї або проекту. Такі підприємства не повертають вкладені у них інвестором кошти і не виплачують відсотки з них. Інвестор отримує право на всі запатентовані й незапа-тентовані "ноу-хау", інновації і засновницький прибуток від ризикованих підприємств у разі їхнього успіху. Це також капітал, вкладений в акціонерну компанію з великим ризиком банкрутства.), надає спеціальну допомогу у випадку стихійних природних лих, фінансує допомогу біженцям, а також структурні перетворення в країнах, які здійснюють економічні реформи. Фінансує Стабекс (Stabex) — спеціальний фонд стабілізації експортної виручки при реалізації країнами — учасницями Ломейської конвенції сільськогосподарської сировини; Сисмін (Sysmin) — фонд підтримки гірничодобувної промисловості країн Ломейської конвенції, продукція якої надходить на ринки ЄС. Контрольні запитання і завдання 1. Які основні напрями економічної і фінансової діяльності ООН? 2. Охарактеризуйте діяльність ЮНІ ДО, ПРООН та регіональних економічних комісій системи ООН на міжнародному фінансовому ринку. 3. ОЕСР та основні напрями її функціонування. 4. Фінансова діяльність ОПЕК. 5. Роль і місце НАФТА на міжнародному фінансовому ринку. 6. Охарактеризуйте шляхи гармонізації бюджетної та податкової політики в ЄС. 7. Які економічні наслідки запровадження єдиної системи ліцензування банків та регулювання ринку цінних паперів в ЄС? 8. Основні напрями діяльності Європейського інвестиційного банку та Європейського фонду розвитку. 4.5. Міжнародні фінансові інституції 4.5.1. МВФ: проблеми створення і діяльності Наднаціональна координація міжнародних фінансів здійснюється міжнародними та регіональними валютно-фінансовими організаціями, які створюються на базі багатосторонніх угод між державами, їхня мета — сприяння розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їхніх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном. Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який сьогодні є головною установою Світового банку. Окрім МБРР до структури Світового банку входять: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС). У липні 1944 р. представники 44 країн на валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі (СІНА), підписали "Заключний акт", складовими якого були Статути Міжнародного валютного фонду та Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МВФ та МБРР). Міжнародний валютний фонд (МВФ) — міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи Організації Об'єднаних Націй. МВФ розпочав свою діяльність з березня 1947 р. Місцеперебування — Вашингтон. Згідно зі Статутом, метою створення МВФ було сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримування рівноваги платіжних балансів країн — членів Фонду, вжиття системи 137 заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам — членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їхніх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консультативної допомоги з фінансових та валютних питань. Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то його ресурси складаються з внесків країн-членів, для кожної з яких вступна квота встановлюється залежно від частки країни у світовій торгівлі. Ця квота переглядається кожні 5 років. Квота країн — членів МВФ під час дії Бреттон-Вудської валютної системи складалася з 25 % у золоті й 75 % — у національній валюті даної країни, а з моменту введення в дію Кінгстонської валютної системи ця квота складається з 22,7 % — у вільно конвертованій валюті й 77,3 % у національній валюті. Тільки в 1991 —1992 pp. членами Фонду виявили бажання стати понад 20 країн світу, в тому числі країни — колишні республіки СРСР. Всього на сьогодні членами МВФ є 181 країна. Україна, разом з іншими державами, що входили до складу колишнього СРСР, була прийнята до МВФ у 1992 р. (1 3-го червня 1992 р. Президент України підписав Закон України "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій".) її квота становить 0,69 % у загальному капіталі фонду (табл. 4.5.1). У 1947 р. членами МВФ були 49 країн світу, а його основний капітал становив 7,7 млрд дол. США. Найбільші розміри квот належали Сполученим Штатам Америки, Великій Британії, Франції, Китаю та Індії. Нині оплачений капітал сягає 297 млрд дол. США (212 млрд СДР). Із цієї суми 2/3 належить промислово розвинутим країнам і лише 1/3 — країнам, що розвиваються, які становлять 4/5 членів Фонду (табл. 4.5.2). Керівні органи Фонду — Рада управляючих, Директорат, Секретаріат. Вищим органом є Рада управляючих, яка приймає у Фонд нових членів, затверджує зміни паритетів валют країн-учасниць, переглядає квоти, розподіляє чистий прибуток Фонду. Директорат займається поточним регламентуванням діяльності цієї організації. Таблиця 4.5.1. Квоти 15 колишніх республік СРСР у МВФ, млн. СДР
Голоси в Раді управляючих МВФ розподіляються залежно від розміру квоти тієї чи іншої країни. Кожний член Фонду має в Раді 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис. СДР квоти. Тому США фактично володіють правом "вето" при вирішенні найважливіших питань діяльності МВФ, чим ставлять у залежність всі інші країни — члени Фонду. Так, частка США у загальній кількості голосів становить 17,7 %, а прийняття ключових рішень вимагає кваліфікованої більшості — 85 % голосів. Сполучені Штати Америки разом з країнами ЄС мають близько 44 % голосів у МВФ, а 56 % належить іншим країнам, які складають 86 % від загальної кількості членів Міжнародного валютного фонду.
Протягом майже півстолітнього функціонування Міжнародний валютний фонд виявив неабияку гнучкість і високу пристосовність до мінливих умов розвитку міжнародних валютних відносин. Так, МВФ успішно забезпечував функціонування Бреттон-Вудської системи, яка проіснувала до початку 70-х років, відігравши значну роль у зміцненні зовнішньоекономічних і валютно-фінансових зв'язків у світовому господарстві. Фонд вчасно відреагував на зміни у світовій господарській системі, обґрунтувавши основні принципи нової Кінгстонської валютної системи, став засновником нової міжнародної грошової одиниці — СДР. Отже, МВФ створив сприятливі можливості для післявоєнного зростання і збалансованості міжнародної торгівлі, поліпшення економічних умов господарювання в окремих країнах та стабілізації світового господарства в цілому. До речі, Радянський Союз свого часу був досить активним учасником розробки Статуту МВФ. Причини зацікавленості СРСР полягали в тому, що МВФ створювався як інститут повоєнного економічного та валютно-фінансового співробітництва, яке мало активно сприяти швидкому вирішенню таких надзвичайно важливих фінансово-економічних проблем, як репарації, заборгованість між союзниками, проведення демобілізації, перехід економіки на "мирні рейки" та її наступний розвиток. Саме членство СРСР у МВФ і вирішення з його допомогою названих та інших проблем дало б змогу прискорити та полегшити відбудову народного господарства в Радянському Союзі, прискорити соціально-економічний прогрес. Радянський Союз прагнув стати одним із провідних членів Фонду, його квота з усього капіталу Фонду, що становив 8,8 млрд дол. США, планувалась на рівні 1,2 млрд і мала стати третьою за розміром після американської й англійської. Причому квота СРСР була встановлена осібно, не на базі так званої комбінованої формули, яка застосовувалася до всіх країн — членів Фонду і була запропонована канадською делегацією. Ця формула передбачала врахування трьох моментів: обсягу зовнішньої торгівлі, національного доходу країни та реальних розмірів її золотовалютних запасів. Якби квота СРСР обчислювалася за нею, то вона була б значно меншою, адже в передвоєнні роки Союз відігравав у світовій торгівлі малопомітну роль. Встановлення такої високої квоти для країни, що несла основний тягар Другої світової війни, було безсумнівним свідченням її високого політичного авторитету на міжнародній арені наприкінці війни та реально віддзеркалювало стан відносин між союзниками на той час. У цьому неординарному рішенні виявились надії країн — учасниць Бреттон-Вудської угоди на значне розширення взаємної торгівлі з СРСР у повоєнний період. Провівши з країнами — засновниками МВФ всю необхідну попередню роботу, Радянський Союз, однак, не підписав статутних документів. Пояснюється це, безперечно, політичними причинами: • по-перше, квота СРСР, хоч і була значною, але все ж не надавала права вето, яким володіли Сполучені Штати Америки; • по-друге, місцем розташування керівних органів МВФ був визначений Вашингтон, і протягом тривалого часу на чолі цих органів стояли тільки американці; • по-третє, головним було те, що країни, які вступали до МВФ, зобов'язані були, згідно з його статутом, повідомляти дані про свої золото-валютні резерви, стан економіки, платіжного балансу, грошового обігу і т. ін. Та всі ці дані на той час в СРСР були глибоко засекречені, й ніхто, навіть особи з вищого керівництва, не могли ставити питання про надання подібних відомостей за кордон. Однак відмовою підписати Статут МВФ справа не скінчилася. Користуючись тогочасним політичним і економічним впливом, СРСР сприяв виходу з МВФ на початку 50-х років Польщі та Чехословач-чини, які були серед країн — засновників цієї міжнародної організації. У 1964 р. залишила Фонд Куба, і лише Югославія була єдиною зі східноєвропейських країн, яка продовжувала брати участь у роботі Міжнародного валютного фонду. Після проголошення незалежності Україна почала відчувати гостру потребу в кредитах і була дуже зацікавлена стати членом МВФ. Для цього Кабінет Міністрів розробив й затвердив "Програму економічних реформ і політики України" спеціально для подання Міжнародному валютному фонду. Ми пройшли всі етапи, необхідні для вступу до МВФ, і нарешті, 27 квітня 1992 р. Україна стала повноправним членом цієї впливової міжнародної організації. Згодом, у 1995 р. між країнами — членами МВФ було досягнуто домовленості про створення механізму термінової фінансової допомоги окремим країнам на випадок фінансових криз, включаючи створення валютних стабілізаційних фондів. Ця допомога реалізується через політику траншів та механізм розширеного фінансування. | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||