Ластовенко О. Міжнародні фінанси. Курс лекцій для студентів денної і заочної форми навчання спеціальностей 050104, 050104 "Фінанси", 050103 "Міжнародна економіка"

• Название: Курс лекцій для студентів денної і заочної форми навчання спеціальностей 050104, 050104 "Фінанси", 050103 "Міжнародна економіка"
• Анкор: Ластовенко О. Міжнародні фінанси.doc
• Дата: 22.06.2018
• Размер: 2.09 Mb.
• Имя файла: Ластовенко О. Міжнародні фінанси.doc
• Тип: Курс лекцій; #20596
• страница: 5 из 30

Контрольні запитання і завдання

1. Що таке валютний блок? Які економічні передумови його утворення?

2. Охарактеризуйте стерлінговий, доларовий та золотий ва­лютні блоки.

3. Які основні економічні ознаки валютної зони?

4. Назвіть найбільш характерні риси стерлінгової, доларової валютних зон та зони французького франка.

5. Яка була мета створення Європейської валютної системи?

6. Назвіть основні етапи переходу до Валютного союзу країн ЄС.

7. Охарактеризуйте позиції окремих країн ЄС щодо введення єдиної валюти євро.

8. Коли було створено Європейський центральний банк?

9. Назвіть вимоги, що ставляться до фінансово-економічних показників країн, які бажають приєднатися до зони євро.

10. Охарактеризуйте перспективи співпраці України з країна­ми зони євро.

4.4. Міжнародні економічні організації як суб'єкти міжнародних фінансів
Діяльність міжнародних організацій пов'язана з виконанням певних функцій, що визначаються їхніми статутами. Фінансове за­безпечення таких функцій здійснюється через фонди, створювані цими організаціями. Це можуть бути узагальнені фонди, наприклад бю­джет Організації Об'єднаних Націй, і цільові — під конкретні захо­ди і програми. Тому суб'єктами міжнародних фінансів на наднаціо­нальному рівні виступають, з одного боку, міжнародні економічні організації, з іншого, — міжнародні фінансові інституції.

Міжнародні економічні організації вступають у взаємовідноси­ни з урядами окремих країн з приводу формування власного бюдже­ту чи інших фондів. Отримані кошти використовуються на фінансу­вання централізованих заходів, проектів і програм цих організацій, на утримання їхнього апарату та на фінансову допомогу окремим країнам. Таким чином, кожна країна може отримувати кошти від міжнародних організацій як у вигляді прямого фінансування (як правило, тільки в окремих випадках), так і в опосередкованій формі через різні централізовані заходи, проекти і програми, що стосують­ся її чи поширюються на неї.

Міжнародні фінансові інститути можуть мати взаємовідноси­ни як з урядами, так і з суб'єктами господарювання окремих країн. Взаємовідносини з урядами складаються за двома напрямами. Пер­ший відображає процес формування статутного капіталу за рахунок внесків окремих країн. Другий характеризує кредитні взаємовідно­сини — надання кредитів урядам та їх погашення і сплату про­центів. Взаємовідносини з підприємствами мають двосторонній кре­дитний характер. Міжнародні фінансові інститути фінансово забез­печують певні проекти, надають кредити окремим підприємствам, як правило, на конкурсній основі.

Отже, як міжнародні економічні організації, так і фінансові інсти­тути забезпечують централізацію певної частини міжнародних фінан­сових ресурсів для забезпечення потреб світового господарства. Вони фінансують окремі проекти і програми, керуючись інтересами саме світового господарства в цілому, а не окремих країн, якими б важли­вими ті інтереси для цих країн не були. При цьому інтереси окре­мих країн на стадії розгляду та затвердження таких проектів і про­грам обов'язково присутні.

Наростання процесів інтеграції, інтернаціоналізації та глобалі­зації господарського життя зумовлює як посилення ролі діючих орга­нізацій та інститутів, так і створення нових, що, у свою чергу, веде до підвищення рівня централізації фінансових ресурсів, збільшення як їхньої маси, так і обсягів міжнародних фінансових потоків.

Враховуючи ту особливість, що міжнародні фінансові інститути виконують певні специфічні функції наднаціонального характеру з координації та регулювання міжнародних фінансів, у підручнику їх діяльність саме під цим кутом зору розглянуто в наступному розділі. Цей розділ присвячено аналізу діяльності найважливіших міжнародних економічних організацій як суб'єктів міжнародних фінансів.
4.4.1. Економічні організації системи 00Н
Міжнародні організації — це створені на основі міжнародного договору і статуту для виконання певних функцій об'єднання суве­ренних держав, які мають систему постійно діючих органів, володі­ють міжнародною правосуб'єктністю і засновані відповідно до міжна­родного права.

Найвідомішою такою організацією є Організація Об'єднаних Націй (ООН), яка функціонує понад півстоліття. Аналіз практики діяльності цієї організації показує, що поряд із всестороннім зрос­танням ролі світових політичних проблем, все більше місця в її діяль­ності відводиться вирішенню економічних і фінансових питань роз­витку сучасного світу.

З плином часу предметом вивчення, аналізу, пошуку шляхів і засобів вирішення, вироблення відповідних рекомендацій ООН ста­ють новітні сфери світового господарства, міжнародних економіч­них і фінансових відносин. Паралельно з цими процесами змінюєть­ся структура самої ООН, збільшується кількість економічних уста­нов і країн, які беруть в них участь, розширюється поле діяльності цих установ, їх контакти з іншими міжнародними, а також націо­нальними організаціями та інститутами.

Значення економічної діяльності ООН зростає у зв'язку з усклад­ненням процесів, які відбуваються у всесвітніх економічних взаємовідносинах і міжнародному поділі праці, різноманітністю проблем, що виникають у світовій економіці, динамізмом міжнародного гос­подарського життя. Усе це викликає необхідність прийняття вчас­них і ефективних рішень.

І все ж слід зазначити, що здійснюючи економічну діяльність, ООН залишається перш за все політичною організацією.

Економічна діяльність ООН включає в себе чотири головні на­прями:

• вирішення загальних для всіх країн глобальних економічних проблем;

• сприяння економічному співробітництву держав із різними рівнями соціально-економічного розвитку;

• сприяння господарському розвитку країн, що розвиваються;

• вирішення проблем регіонального економічного розвитку. Основними структурними підрозділами системи органів економіч­ного і фінансового співробітництва в рамках ООН є три із шести головних органів, вказаних у Статуті: Генеральна Асамблея, Еконо­мічна і Соціальна Рада та Секретаріат.

Генеральна Асамблея (ГА) згідно з відповідними статтями Ста­туту несе відповідальність за виконання функцій ООН у сфері міжна­родного співробітництва і керівництво конкретною діяльністю у цій сфері Економічної і Соціальної Ради. Головне завдання Асамблеї — служити вищим форумом у рамках Організації для обговорення найбільш важливих, ключових проблем економічного характеру. Свої функції в цьому напрямку Асамблея здійснює головним чином че­рез Другий комітет (з економічних і фінансових питань), який є од­ним із головних комітетів Асамблеї.

Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) є другим за старшин­ством органом у системі економічного механізму ООН і по суті ко­ординує всю діяльність Організації в соціально-економічній сфері. Членами Ради є 54 країни — члени ООН, яких обирає Генеральна Асамблея ООН, причому 5 постійних членів Ради Безпеки є незмінни­ми членами Ради.

У діяльності Ради можна виділити три головні функції. Вона виступає як:

• відповідальний спеціалізований форум держав у рамках ООН для кваліфікованого обговорення міжнародних економічних і соціаль­них проблем і розробки принципової політичної лінії;

• координатор всієї діяльності ООН з економічних і соціальних питань та діяльності спеціалізованих установ ООН;

• організатор підготовки кваліфікованих досліджень із загаль­них і спеціальних проблем економічного і соціального розвитку та міжнародного співробітництва.

Секретаріат ООН — третя основна ланка в системі органів еко­номічного співробітництва. Це адміністративно-виконавчий орган, який обслуговує нормальне функціонування інших ООНівських інсти­тутів та установ і виконує конкретні доручення. Переважна більшість співробітників центрального апарату працюють на економічну служ­бу. До складу економічного апарату ООН входять також декілька спеціальних підрозділів, найбільшим з яких є Департамент з еконо­мічних і соціальних питань.

Крім вищеназваних трьох головних органів економічного і фінан­сового співробітництва в рамках ООН успішно функціонують й інші організації ООН, діяльність яких у сфері економічних і фінансових відносин досить активна і помітна. Серед них — Організація Об'єд­наних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО), Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) та регіональні економічні комісії.

Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) — спеціалізована установа ООН для сприяння індустріалі­зації країн, що розвиваються, їх промисловому розвитку шляхом мобілізації національних і міжнародних матеріальних і фінансових ресурсів. ЮНІДО була створена в 1966 р. її вищим органом є Гене­ральна конференція, яка скликається один раз на два роки. Керівні органи ЮНІДО — Рада з промислового розвитку і Комітет з про­грамних і бюджетних питань. Штаб-квартира знаходиться у Відні.

З початку 1986 р. ЮНІДО набула статусу спеціалізованої уста­нови системи ООН, що привело до її реорганізації. Сьогодні ЮНІДО має власний регулярний бюджет, який формується з обов'язкових внесків країн-членів і призначений головним чином для утриман­ня Секретаріату ООН.

Фінансування оперативної діяльності здійснюється з коштів Про­грами розвитку ООН і Фонду промислового розвитку ЮНІДО, який складається з добровільних внесків країн — членів Організації.

Оперативна діяльність ЮНІДО згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН включає крім управлінських, науково-дослідницьких та технічних питань здійснення конкретних проектів, також розроб­ку рекомендацій і надання конкретної допомоги країнам у підго­товці програм індустріалізації з урахуванням політичних, економіч­них та фінансових обставин.

Якщо ЮНІДО має статус спеціалізованої установи ООН, яка пра­цює з країнами, що розвиваються, то інша організація — Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) — є допоміжним органом Генеральної Асамблеї ООН, міжнародною програмою з на­дання багатосторонньої технічної і передінвестиційної допомоги країнам, що розвиваються, у найважливіших секторах економіки.

Допомога ПРООН фінансується за рахунок добровільних внесків і надається тільки урядами, через їх посередництво або за їхнім про­ханням. До середини 90-х років XX ст. глобальна сітка ПРООН розширилася до 132 відділень у різних державах світу, які обслуговува­ли 175 країн і територій. На той час загальний обсяг добровільних внесків становив близько 1 млрд дол. США. Це означає, що програ­ми ПРООН реально функціонують і успішно реалізуються, причому мова йде про досить значні кошти. Є приклади реального здійснен­ня проектів з іригації, рибальства, експлуатації лісових ресурсів тощо. Запорукою цього виступає жорсткий і дійовий контроль за викорис­танням добровільних внесків.

Стосовно регіональних економічних комісій, то вони були ство­рені згідно з резолюціями Економічної і Соціальної Ради (ЕКОСОР), яка координує їхню діяльність.

Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК) була створена в 1947 р. як тимчасовий орган ООН з 5-річним строком повноважень для сприяння економічному відродженню післявоєнної Європи. Од­нак уже в 1951 р. ЄЕК отримала статус постійного органу ООН.

ЄЕК сприяла розвитку торгівлі, економічного і науково-техніч­ного співробітництва. У її складі функціонує ряд галузевих комі­тетів — з питань сільського господарства, хімії та ін. — всього близько 15. В останні роки ЄЕК сконцентрувала свою діяльність головним чином у галузях екології, особливо в питаннях транскордонного ха­рактеру й ефективного використання енергії (програма "Енерге­тична ефективність в 2000 р."); транспорту (з позицій екології) і лісових ресурсів.

Економічна і соціальна комісія для Азії і Тихого океану (ЕСКАТО) створена в 1947 р. як регіональний орган. її членами є більшість країн регіону, включаючи США, Нідерланди, Велику Бри­танію, Францію. Комісія провадить роботу в рамках програми дій з регіонального економічного і фінансового співробітництва в галузі передачі технології під інвестиційні проекти. Досягнуто певних ре­зультатів у рамках реалізації програми "Транспорт і зв'язок" і про­грами розвитку інфраструктури, які мають вкрай важливе значення для регіону, де мешкає більше половини населення земної кулі.

Економічна комісія для Латинської Америки і Карибського басейну (ЕКЛАК) створена в 1948 р. Вищий орган — сесія, а в період між сесіями — Комітет у складі представників усіх 40 країн-членів: країн Латинської Америки, СІЛА, Канади, Великої Британії, Франції, Нідерландів, Іспанії. У складі ЕКЛАК діють постійні органи: Комі­тет з економічного співробітництва країн Центральної Америки; Комітет з розвитку і співробітництва країн Карибського регіону; Комітет з торгівлі; Комітет урядових експертів. Основні напрямки роботи ті самі, що й у вищеперелічених комісій.

Економічна комісія для Африки (ЕКА) була створена в 1958 р. з метою сприяння африканським народам у вивченні й аналізі про­блем розвитку континенту. ЕКА розробляє заходи щодо економічного розвитку цього регіону, надає консультативні послуги відповід­но до запитів країн-членів. Комісія має чотири субрегіональні відділен­ня: для Північної Африки (місцезнаходження — місто Танжере (Марокко)); для Західної Африки (місто Ніамеє (Нігер)); для Східної Африки (місто Лусака (Замбія)); для Центральної Африки (місто Кіншаса (Заїр)). Останніми роками ЕКА сприяє наданню консульта­тивних технічних послуг у галузі боротьби з посухою, створенні проек­тів з іригації, підготовки кадрів. Бюджет ЕКА на середину 90-х років XX ст. становив понад 70 млн дол. США і був більший, ніж в інших регіональних комісіях.

У цілому, незважаючи на докладені зусилля міжнародного співто­вариства щодо розв'язання проблем розвитку економічного і фінан­сового співробітництва через систему і механізми ООН, на сьогодні залишається багато принципових питань, до успішного вирішення яких поки що не знайдено відповідних підходів.

Досить назвати прийняті на шостій спеціальній сесії ООН у 1974 p. Декларацію і Програму дій зі встановлення нового економічного порядку. Минуло понад чверть століття, а результатів впровадження в життя Програми не видно, так само важко знайти сліди реалізації основних положень інших стратегічних документів ООН.

Невирішеність багатьох проблем в економічній сфері гостро ста­вить питання про підвищення авторитету ООН. Якщо миротворча роль ООН загальновизнана у світі (хоча також із суттєвими застере­женнями), то економічна місія досить далека від авангардної.

Кардинальні зміни в економічному житті, у міжнародних еконо­мічних відносинах в останні десять років XX ст. справили величез­ний вплив на реалізацію ідей, закладених у стратегічних докумен­тах ООН 60—80-х років. Зникнення з політичної арени Європи со­ціалістичних країн, Ради економічної взаємодопомоги, Варшавського договору змінило розстановку і на економічній арені. Ідеї, закладені в багатьох економічних документах ООН соціалістичними країнами, які на той час мали своє бачення перспектив економічного розвитку в світі, виявились незатребуваними. Взагалі, багатофакторність при розробці проблем глобального характеру, складності, що виникають при їх погодженні та компонуванні, часто як наслідок мають поста­новку нереальних завдань.

З іншого боку, багато нарікань країн-членів викликає функціону­вання деяких органів ООН, які стоять біля джерел розробки найсклад­ніших економічних документів. Нерідко в зауваженнях вказується на те, що програми і проекти складаються без врахування реальних можливостей організацій та інших ООНівських інститутів, затрати частини проектів і програм, які приймаються до виконання, не вра­ховують реальних фінансових умов. Нерідко надзвичайно надмірними є затрати на утримання міжнародних чиновників, які мають "невиробничий характер". Досить сказати, що в ряді випадків лише за­трати на відрядження спеціалістів у рамках програми надання техніч­ної допомоги становлять до 60 % від загальної кошторисної вар­тості проекту. У цьому не раз пересвідчувалися і відповідні дер­жавні органи України, які займаються питаннями співробітництва. Отже, питання, пов'язані з підвищенням ефективності діяльності економічних організацій ООН, вже стоять на порядку денному. Те­пер сенс у тому, наскільки швидко будуть вжиті заходи з метою усунення негативних факторів у їхній діяльності та максимального сприяння подальшому прогресу.
4.4.2. Міжнародні та регіональні економічні структури
Однією з основних міжнародних економічних організацій є Органі­зація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Конвен­ція про створення якої була підписана в 1960 р. і набрала чинності в 1961 р. Вона стала спадкоємницею створеної в 1948 р. Організації європейського економічного співтовариства (ОЄЕС), до складу якої входили 18 європейських держав. ОЄЕС була створена з метою опти­мального використання допомоги США за "планом Маршалла" і координації відбудови Європи після Другої світової війни.

Оскільки ОЄЕС зробила великий внесок у справу економічної відбудови Західної Європи, уряди країн-членів вирішили зміцнити її роль. З цією метою СІЛА і Канада в 1960 р. приєдналися до 18 європейських країн, підписавши Конвенцію про створення Органі­зації економічного співробітництва і розвитку. Сьогодні до складу цієї організації входить 29 країн: Австралія, Австрія, Бельгія, Вели­ка Британія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норве­гія, Польща, Португалія, Республіка Корея, СІЛА, Туреччина, Угорщи­на, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція, Японія.

У країнах — членах ОЕСР проживає 16 % населення земної кулі, тоді як їхня частка у світовому виробництві становить дві третини, що підтверджує центральну роль цих країн у світовій економіці.

Основними напрямами діяльності ОЕСР є:

• сприяння ефективному використанню економічних і фінансо­вих ресурсів, дослідженням і професійній підготовці в галузі науки і техніки;

• проведення політики забезпечення економічного зростання, а також внутрішньої і зовнішньої фінансової стабільності;

• зменшення або усунення перешкод на шляху обміну товара­ми, послугами, а також поточних платежів, подальша лібералізація руху капіталів;

• сприяння розвитку країн, що розвиваються.

З визначених конкретних спільних питань ОЕСР може запропо­нувати організаційні рамки для переговорів із прийняттям рішень. Так, ця організація досить швидко відреагувала на перший "нафто­вий шок", створивши у 1974 р. Міжнародне енергетичне агент­ство (МЕЛ), завданням якого є сприяння країнам в економії енергії і в розробці замінників нафти. Крім того, члени ОЕСР прийняли рішення про взаємний перерозподіл своїх нафтових ресурсів на ви­падок перебоїв у постачанні нафти, подібних до тих, що були викли­кані країнами ОПЕК наприкінці 1973 р. У межах ОЕСР з 1958 р. функціонує Агентство з ядерної енергії (АЯЕ), яке до 1972 р. но­сило назву Європейське агентство з ядерної енергії. З 1968 р. діє Центр досліджень і нововведень у галузі освіти (ЦДНО).

Крім того, Організація економічного співробітництва і розвитку виконує надзвичайно важливу функцію економічного прогнозуван­ня. Нею вироблені стандартні системи показників і підходи стосов­но аналізу національних рахунків, рівня безробіття і паритету купі­вельної спроможності, що дає змогу економістам і фінансистам всього світу користуватися надійними і порівняльними статистичними да­ними з економіки провідних промислово розвинутих країн. На цій основі в ОЕСР було побудовано надзвичайно складну економетричну модель світової економіки, яка дозволяє два рази на рік робити прогнози стосовно економічного розвитку країн-членів на наступні два роки. "Економічні перспективи" ОЕСР, які публікуються два рази на рік, а також дослідження, які щорічно проводяться в кожній із країн-членів цієї організації, є чи не найважливішими довідниковими документами як для економістів і фінансистів, так і для урядів та суспільної думки провідних промислово розвинутих країн світу.

З 1995 р. в рамках ОЕСР ведеться підготовка Багатосторон­ньої угоди з інвестицій (БУІ) для регулювання прямих іноземних інвестицій у міжнародному масштабі, метою якої є:

• встановлення високих стандартів режиму і захисту інвестицій;

• вихід за рамки існуючих зобов'язань для досягнення нових стандартів лібералізації, які охоплювали б всі стадії інвестиційного процесу (до і після створення підприємств), з широкими зобов'язан­нями у використанні принципу національного режиму та ліквідації наявних обмежень, використання принципу недискримінації і най­більшого сприяння нації, транспарантності (прозорості), привнесен­ня необхідної дисципліни в ті сфери лібералізації, які недостатньо забезпечуються чинними угодами ОЕСР;

• створення юридичного обов'язкового документа, який вміщу­вав би положення з метою ще більшого посилення зобов'язань сторін;

• поширення сформульованих зобов'язань на всі країни, які при­єдналися до багатосторонньої угоди з іноземних інвестицій, на всіх рівнях управління;

• розробка необхідних заходів у сфері взаємовідносин з регіо­нальними інтеграційними організаціями економічного характеру;

• сприяння процесам врегулювання і забезпечення ефективно­го розв'язання інвестиційних суперечок з урахуванням уже діючих у цьому плані механізмів;

• прийняття до уваги міжнародних зобов'язань країн-членів з метою запобігання конфліктам з угодами, досягнутими в рамках COT^{1 (1} Світова організація з торгівлі є єдиною правовою й інституційною основою всесвітньої торгової системи. Створена в 1995 р. замість Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) відповідно до підсумків Уругвайського раунду, СОТ об'єд­нує ГАТТ з рішеннями Уругвайського раунду і включає всі прийняті під патрона­жем ГАТТ угоди і домовленості.), податковими угодами і т. ін.

У процесі підготовки Багатосторонньої угоди з інвестицій спо­чатку планувалось її підписання у квітні 1998 р. Однак під час пере­говорів у січні 1998 р. виникли суперечки між країнами-членами, і вони не змогли досягти домовленості з найважливішого питання про те, наскільки кардинальною має стати лібералізація прямих іно­земних інвестицій. Причин цьому декілька:

• по-перше, ініціатива США щодо початку переговорів з Багато­сторонньої угоди з інвестицій згодом не знайшла підтримки інших країн — членів ОЕСР у зв'язку з небажанням самих Сполучених Штатів надати більшу свободу іноземним інвесторам в Америці;

• по-друге, на ґрунті того, що органи Європейського Союзу наполя­гали на наданні європейським державам переваг перед третіми краї­нами у вирішенні інвестиційних питань на території ЄС, на перегово­рах виникли розбіжності щодо позик між країнами — членами ЄС, з одного боку, та іншими країнами — членами ОЕСР, з другого;

• по-третє, екологічні рухи, профспілки та інші недержавні орга­нізації піддали критиці угоду як таку, що відповідає інтересам перш за все ТНК.

Однак процес підготовки Багатосторонньої угоди з інвестицій не припинився. Більше того, до її підписання виявили зацікавленість деякі країни, які не входять до ОЕСР, — Аргентина, Бразилія, Гонконг.

Таким чином, Організація економічного співробітництва і роз­витку — це своєрідний клуб промислово розвинутих країн з ринко­вою економікою. Залежно від обставин цей клуб може бути або, з одного боку, просто місцем зустрічей, обміну думками, аналізу еко­номічних перспектив, або, з іншого, — місцем проведення перего­ворів, погодження позицій і прийняття конкретних рішень, особливо з питань економічної і фінансової політики.