Латинська мова
 Скачать 4.37 Mb.
|
Вправи1. Випишіть із текстів складнопідрядні речення, що вводяться сполучником cum. Визначіть тип складнопідрядних речень і перекладіть. 2. Поясніть вживання кон’юнктива у складнопідрядних реченнях зі сполучником cum. 3. Провідміняйте словосполучення: is iuvĕnis ferox (m) – цей відважний юнак; quae gens nobĭlis (f) – який славний нарід; hoc pericŭlum commūne (n) – ця спільна небезпека. 4. Провідміняйте відкладні дієслова в усіх часах дійсного та умовного способу: admīror, ātus sum, āri – дивуватися; potior, tītus sum, īri – володіти. 5. Перекладіть і поясніть конструкції: а) Cum bellum Gallĭcum confectum esset, Caesar in Italia venit. б) Bello Gallĭco confecto Caesar in Italia venit. в) Amīcus meus, cum aegrōtus esset, non venit. г) Amīcus meus, cum aegrōtus esset, tamen venit. 6. Визначіть корінь у кожній групі слів: sto, statua, status, distantia, constanter, institūtum; habeo, habĭtus, adhibeo, prohibitīvus, habĭto. 7. Від яких латинських слів походять: постулат, орнамент, темперамент, дезертир, перфектний, сервітут, аспект, арбітр, студія, спектакль, колекція, інтервал. СІМНАДЦЯТЕ ЗАНЯТТЯ (lectio septĬma decĬma)Pecunia est ancilla, si scis uti, si nescis, domĭna Гроші є слугами, якщо вмієш ними користуватися, якщо не вмієш, панами будуть ПІДРЯДНІ УМОВНІ РЕЧЕННЯ Підрядне умовне речення вказує на умову, від якої залежить здійснення дії головного речення. Складнопідрядне речення, що складається з умовного підрядного і головного, називається умовним періодом. Умовне речення називається протасис (попередник, передумова) від грецького слова η πρότασις, εως (передумова, положення, підрядність). Головне речення називається аподозис (наступник) від грецького η απόδοσις, εως (головне, повернення, виклад). Протасис і аподозис утворюють умовний період. За значенням і за формою умовні періоди діляться на три види:
Умовні речення вводяться сполучниками:
nisi, ni вживаються тоді, коли заперечення відноситься до умови в цілому. Si non вживається тоді, коли заперечення відноситься лише до окремого слова в реченні;
Залежно від сполучників розрізняють 3 види умовних речень: 1. чисто умовні; 2. умовно-побажальні; 3. умовно-ітеративні. Чисто умовні речення Є три види чисто умовних речень: 1. modus (casus) reālis; 2. modus (casus) potentiālis; 3. modus (casus) irreālis Реальний або індикативний вид (Modus (casus) reālis) Реальний вид вказує на те, що дія головного здійснюється, якщо умова підрядного є реальна, справжня, здійснима. Об’єкт (підмет) вказує на умову, яка відноситься до теперішнього, минулого чи майбутнього часу (умову об’єктивну, реальну, дійсну). При modus reālis виступають всі часи дійсного способу як у протасис, так і в аподозис. В аподозисі, крім часів індикатива, можуть виступати такі часові форми:
Futūrum I у протасисі означає одночасну дію по відношенню до дії майбутнього часу чи imperatīvus в аподозисі. Futūrum II у протазисі означає попередню дію по відношенню до дії майбутнього часу чи imperatīvus в аподозисі. Схема:
Приклади:
Можливий вид (Modus (casus) potentiālis) У можливому виді головне і підрядне речення вказують на дію, що при певних умовах може або могла б здійснитись. Об’єкт (підмет) вказує на умову, яка відноситься до майбутнього часу, але вона є суб’єктивна, можлива для здійснення. Мовець робить вигляд, що ця умова є бажаною і здійсненною при певних умовах у майбутньому. В протасис і в аподозис вживаються два часи умовного способу: a) praesens coniunctīvi; б) perfectum coniunctīvi. Praesens coniunctīvi виражає можливу дію недоконаного виду. Українською мовою перекладається умовним способом недоконаного чи доконаного виду. Perfectum coniunctīvi виражає можливу дію доконаного виду, яка передує дії, що передається через praesens coniunctīvi. Українською мовою перекладається умовним способом доконаного виду. При modus potentiālis coniunctīvus виконує функцію coniunctīvus potentialis. Схема:
Приклади:
Нереальний вид (Modus (casus) irreālis) При нереальному виді головне і підрядне речення вказують на дію неможливу, нереальну для здійснення тепер або у минулому. Об’єкт (підмет) вказує на умову суб’єктивну, неможливу, нереальну для здійснення в теперішньому чи минулому часі. Як у протасис, так і в аподозис вживаються часи умовного способу: a) imperfectum coniunctīvi; б) plusquamperfectum coniunctīvi. Imperfectum coniunctīvi виражає дію неможливу, нереальну тепер. Він означає тривалу чи повторювану дію, протилежну дійсності у теперішньому часі, тобто вживається тоді, коли справжня дія була би виражена через praesens indicatīvi. Іноді imperfectum coniunctīvi означає дію, протилежну дійсності у минулому часі, але тривалу чи повторювальну, тобто вживається там, де справжня умова була би виражена через imperfectum indicatīvi. Imperfectum coniunctīvi перекладається умовним способом недоконаного виду. Plusquamperfectum coniunctīvi виражає неможливу, нереальну, недійсну дію в минулому. Як у протасисі, так і в аподозисі plusquamperfectum coniunctīvi означає минулу дію недоконаного або доконаного виду, протилежну дійсності минулого часу, тобто, вживається там, де би справжня умова була виражена через perfectum чи plusquamperfectum indicatīvi. У нереальному виді можливе вживання imperfectum coniunctīvi у головному реченні і plusquamperfectum coniunctīvi у підрядному. Схема:
Приклади: 1. Plurĭbus verbis ad te scribĕrem, siresverbadesiderāretacnonproseipsaloquerētur. – Я б написав тобі багато слів, якщо б сама справа вимагала слів і не говорила сама за себе. 2. Sitacuisses, philosophus mansisses. – Якщо б ти промовчав, то залишився б філософом. 3. Plures cecidissent, ninoxproeliointervenisset. – Багато б загинуло, якщо б ніч не перервала битву. Означальні речення Підрядні речення, які характеризують іменник або інші частини мови в ролі іменника в головному реченні вводяться відносними займенниками і прислівниками. Такі речення називаються відносними за способом підпорядкування головному реченню, або означальними за їх семантичною функцією. Вони діляться на три види:
Чисто означальні речення Чисто означальні речення виступають означенням до будь-якого слова у головному реченні. Вони вводяться відносними займенниками: qui, quae, quod – який, а, е, qualis, е – який, а, е, quantus, a, um – який великий, а, е та прислівниками quot – скільки, ubi – де, unde – звідки, quō – куди, quā – яким чином, ut – як, quomŏdo – яким чином і т.п. і з’єднуються з індикативом. У головному реченні ставиться відповідний вказівний займенник або прислівник.
В означальних реченнях може вживатися імператив або кон’юнктив як у незалежному реченні. У таких випадках між головним і підрядним реченнями існує тільки зовнішній зв’язок, а за значенням вони є самостійними висловлюваннями. Quid enim vidērunt? Hoc, quod, nuncvos, quaeso, perspicĭte. – Що вони побачили? А ось це, що ви тепер, будь ласка, розгляньте. Узагальнено-означальні речення Узагальнено-означальні речення вводяться відносними (неозначеними) займенниками quisquis, quidquid – хто би не, що би не, quicumque, quаеcumque, quodcumque, qualiscumque, qualеcumque – який, а, е би не, quantuscumque, quantacumque, quantumcumque – який, a, e би не (у кількісному відношенні) і прислівниками quotquot, quotcumque – скільки би не, ubicumque – де би не, undecumque – звідки би не, quōquō, quōcumque – куди би не, quāquā, quācumque – де би не, utcumque – як би не і т.п. У реченнях такого типу вживається індикатив, інколи вживається кон’юнктив, який визначається семантикою підрядного речення і не залежить від головного.
В означальних реченнях перших двох груп, тобто в чисто означальних і узагальнено-означальних, можливий кон’юнктив внаслідок attractio або assimilatio modi (притягання або уподібнення способу). Furetur, quodqueat. – Хай краде, що може. Слід відрізняти означальні речення від таких, які є означальними за формою, а за змістом – різновидністю обставинних речень (означально-обставинні речення або означальні з відтінками). У таких реченнях вживаються часи кон’юнктива, які би були у відповідних типах обставинних речень. Обставинно-означальні речення Обставинно-означальні речення можуть виражати: 1. Причину (причиново-означальні речення): який = тому що я, ти, він ... 1. O magna vis veritātis, quaefacĭleseperseipsadefendat. – О велика сило правди, яка (= тому що вона) легко захищає себе сама собою! 2. Alexander, quum ad Achillis tumŭlum adstitisset: “O fortunāte inquit, “adulescens, quituaevirtūtisHomērumpraecōneminvenĕris!” – Олександр, коли став біля могили Ахілла, сказав: ”О щасливий юначе, – ти, який (= тому що ти) знайшов в особі Гомера оповісника своєї доблесті!” Причинний характер обставинно-означальних речень інколи буває підкреслений частками quippe, utpote, ut. Eos libros non contemno, quippequosnunquamlegĕrim. – Ці книги я не зневажаю, тому що ніколи їх не читав. 2. Допуст (допустово-означальні речення): який = хоч я, ти, він... 1. Egomet, quiseroaclevĭterGraecaslittĕrasattigissem, tamen, quum Athēnas venissem, complūres tum ibi dies sum commorātus. – Я сам який (= хоч я) пізно і лише злегка торкнувся грецької літератури, однак, коли прибув в Афіни, провів там багато днів. 2. Pompei milĭtes miserrĭmo ac patientissĭmo exercitui Caesăris luxuriem obiciēbant, cuisemperomniaadnecessariumusumdefuissent. – Воїни Помпея докоряли за розкіш війську Цезаря, дуже жалюгідному і терплячому, якому (= хоч йому) завжди бракувало всього для необхідного користування. Іноді допустовий характер означального речення граматично не виражений. Egomet, quiteconsolāricupio, consolandus ipse sum. – Я, який (= хоч я) прагну тебе потішити, сам потребую втіхи. 3. Наслідок (наслідково-означальні речення): який = так що я, ти, він ... Таке qui за значенням дорівнює ut consecutīvum. Слід зазначити, що в обставинно-означальних реченнях і, зокрема, в наслідково-означальних замість відносних займенників можуть вживатися прислівники. Наслідкові або консекутивні речення вживаються в таких випадках: а) коли в головному реченні займеннику qui відповідають слова зі значенням такий, так: is, talis, eiusmŏdi, tantus, tam. 1. Non is sum, quimortispericŭloterrear. – Я не такий, щоб злякався небезпеки смерті. 2. Erat iter tale, perquodvixtranquillumabhostīlimetuagnemexpedīriposset. – Шлях був такий, що по ньому ледве могло рухатися військо, не відчуваючи страху перед ворогом. б) коли у головному реченні займеннику qui відповідають прикметники: dignus, a, um – достойний, а, е, indignus, a, um – недостойний, а, е, idoneus, a, um i aptus, a, um – вигідний, а, е, придатний, а, е. Liviānae fabŭlae non satis dignae sunt, quae itĕrum legantur. – Драми Лівія (Андроніка) не цілком достойні того, щоб їх читати вдруге. в) коли у головному реченні є вирази: sunt, existunt, inveniuntur, reperiuntur, qui – є (люди), які; nemo est, qui – нема нікого, хто б; nemo est, quin –нема нікого, хто б не; nihil est, quod – нема нічого, щоб; non habeo, quod – не маю нічого, щоб, не маю підстави, щоб; quid est, quod – які є підстави, щоб та ін. 1. Sunt, quicenseant, unā anĭmum cum corpŏre occidĕre. – Є люди, які вважають, що душа гине разом з тілом. 2. Quid est, Catilīna, quodiaminhacurbetedelectārepossit? – Катіліно, які є підстави для того, щоб що-небудь тебе могло ще тішити в цьому місті? 4. Мету (фінально-означальні речення): який = щоб я, ти, він ... 1. Clusīni legātos Romam, quiauxiliumabsenātupetĕrent, misēre. – Жителі Клузія відправили в Рим послів, які б (= щоб вони) просили допомоги у сенату. 2. Sunt multi, quieripiuntaliis, quod aliis largiantur. – Є багато людей, які віднімають в одних будь-що, щоб дати це іншим. 5. Обмеження (обмежувально-означальні речення) Означальне речення може містити в собі обмеження загальної думки головного речення. Обмежувально-означальні речення зустрічаються з такими виразами: quod sciam – наскільки я знаю, quod intellĕgam, quod sentiam – наскільки я розумію, quod meminĕrim – наскільки я пам’ятаю. Обмежувальне значення означального речення часто буває підкреслене часткою quidem, яка стоїть після відносного займенника. Adeo excellēbant Aristīdes abstinentiā, ut unus post homĭnum memoriam, quemquidemnosaudierĭmus, cognomĭne iustus sit appellātus. – Арістід настільки відзначався безкорисливістю, що він єдиний, за пам’яті людей, про якого ми почули, отримав прізвисько „справедливий”. 6. Умову (умовно-означальні речення): який = якщо я, ти, він ... Означальне речення може за змістом містити в собі протасис умовного періоду будь-якого типу: реального, потенціального, ірреального.
Тут qui vidēret за змістом дорівнює протасису ірреального умовного періоду. |